Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник

УКРАЇНА на початку XX ст.

Економічний розвиток

Наддніпрянської України на початку XX ст.

Українські землі у складі Російської імперії (Лівобережжя, Слобожанщина, Правобережжя, Південна (Степова) Україна)

— Промислове піднесення (створення великих підприємств; високі темпи промислового розвитку; підпорядкованість імперському центру; залучення іноземного капіталу; спеціалізація промислових районів; нерівномірний розвиток окремих регіонів; деформована структура промисловості (70 % припадало на видобуток сировини та виготовлення напівфабрикатів).

— Столипінська аграрна реформа 1906—1911 рр., згідно з якою кожному селянину надавалося право закріпити свій земельний наділ в особисту приватну власність; господарям, що закріпили наділ у свою власність, надавалася можливість продавати й купувати землю; передбачалася ліквідація аграрного перенаселення європейської частини країни шляхом переселення селян у східні райони Росії.

ЦЕ ЦІКАВО!

Надзвичайно важливим позитивним фактором у розвитку українських земель на рубежі ХІХ-ХХ ст. було значне кількісне збільшення українського населення. В цей час на одну українську сім'ю припадало в середньому 7-8 дітей.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Столипін Петро Аркадійович — російський державний діяч, реформатор — народився у 1862 р. Під час революції 1905-1907 рр. жорстоко розправлявся з селянськими виступами.

У квітні 1906 р. призначений міністром внутрішніх справ, а в липні 1906 р.—головою Ради міністрів. Швидка службова кар'єра П. Столипіна була пов'язана з його ораторськими здібностями, численними виступами в Думі, проектами реформування країни. У серпні 1906 р. на П. Столипіна вчинено замах, що було використано урядом для розгортання репресивної політики. У червні 1907 р. уряд на чолі з П. Столипіним розпустив II Державну Думу й опублікував новий закон про вибори, який забезпечив цілковиту перевагу в III Думі великих землевласників та підприємців і значно обмежив представництво національних окраїн. У січні 1910 р. уряд П. Столипіна заборонив створення національних (у т. ч. українських) товариств, клубів, видання газет рідною мовою. Антиукраїнська політика П. Столипіна призвела до закриття низки «Просвіт», припинення видання українських газет («Наша Дума», «Рідний край», «Воля» та ін.). П. Столипін підготував і провів аграрну реформу, яка мала розв'язати земельне питання в Російській імперії. Більша частина його реформаторських заходів не була завершена. Діяльність П. Столипіна викликала незадоволення крайніх правих, які в 1911 р. порушили питання про його відставку. У вересні 1911 р. був убитий у Київському оперному театрі агентом охранки есером Д. Багровим. Похований на території Києво-Печерської лаври.

— Суперечливі наслідки столипінської реформи: знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивідуальних власників землі, створення великих фермерських господарств, які зуміли залучити до сільськогосподарського виробництва передові технології та найновіші технічні заходи; зростання валового збору зернових, товарності сільського господарства; погіршення становища малоземельних селян і сільської бідноти; подальше розшарування українського села та загострення соціальних суперечностей; малопродуктивність та малотоварність бідняцьких господарств тощо.

— Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві (переважання великого поміщицького землеволодіння; посилення розшарування селянства; аграрне перенаселення; нерівномірний розвиток окремих районів; перекіс у бік виробництва зерна; слабке використання досягнень науково-технічного прогресу (машин, нових технологій тощо); темпи розвитку сільського господарства значно відставали від промислових).

— Міграція населення на Далекій Схід, до Сибіру, Середньої Азії.

Створення українських політичних партій

Українські партії були нечисельними, недостатньо згуртованими й організованими. У національному питанні всі вони, крім Української народної партії, не йшли далі вимоги автономії України у складі Росії.

Назва партії	Рік утворення	Лідери	Програмні положення та діяльність
Революційна українська партія (РУП)	1900	Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов	М. Міхновський уклав програму партії — «Самостійна Україна», у якій були обґрунтовані історичні права України на самостійне існування. У програмі РУП у процесі подальшого організаційного оформлення відбулися зміни (перехід на засади автономії України у внутрішніх справах, надання переваги марксистському соціалізму)
Українська соціалістична партія	1900	Б. Ярошевський, М. Меленевський	Кінцевою метою була демократична Українська республіка із суспільною власністю на засоби виробництва. Партія вважала необхідним укладення «братерського союзу» із соціалістичними партіями Польщі та Росії в боротьбі із самодержавством за самостійність України
Українська народна партія (УНП)	1902	М. Міхновський, О. Макаренко	Партія виступала з позицій цілковитої державної самостійності України, орієнтувалася на національну інтелігенцію
Українська соціал-демократична спілка («Спілка»)	1904	М. Меленевський	Партія виступала з марксистських позицій. Прагнула виражати інтереси всіх робітників України незалежно від їх національної приналежності. У 1905 р. об’єдналася з меншовицькою фракцією РСДРП
Українська соціал-демократична партія (УСДРП)	1905	В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш	Орієнтувалася на селян і робітників. Прагнула поєднати марксизм із націоналізмом. Вимагала автономії для України
Українська демократично-радикальна партія (УДРП)	1905	А. Лотоцький, Є. Чикаленко, Б. Грінченко	Партія виникла в результаті злиття Української демократичної партії (УДП) та Української радикальної партії (УРП). Відстоювала ліберально-демократичні позиції, ідею встановлення в Російській імперії конституційної монархії, яка б надала Україні автономію в складі Росії

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Міхновський Микола Іванович — визначний український громадсько-політичний діяч, ідеолог державної незалежності України, основоположник і перший ідеолог українського націоналізму. В 1900 р. на замовлення керівництва першої у Наддніпрянській Україні політичної партії — Революційної української партії (РУП) — написав програму організації, в якій проголошувалася ідея політичної самостійності України. На початку 1902 р. виступив ініціатором створення Української народної партії (УНП), що об'єднувала прихильників націоналізму та ідеї боротьби за створення незалежної національної держави. У 1906 р. опублікував програму УНП, яка передбачала створення самостійної Української держави («однієї, єдиної, неподільної, самостійної, вільної, демократичної України — республіки робочих людей — від гір Карпатських аж по Кавказькі»), встановлення президентської республіки, надання соціальних гарантій широким верствам населення, передачу землі у власність селян тощо. Під час Першої світової війни 1914-1918 рр. був мобілізований до російської армії. У березні 1917 р. першим висунув ідею створення національних збройних сил. За його ініціативою в Києві було засновано Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка та Військовий організаційний комітет, які ставили собі на меті формування українських військових частин.

У травні 1917 р. за безпосередньої участі М. Міхновського утворено Перший Український козачий полк ім. гетьмана Б. Хмельницького. У березні 1917 р. стає членом Української Центральної Ради й Українського Генерального Військового Комітету. В липні 1917 р. М. Міхновський, на думку деяких істориків, був одним із керівників повстання полуботківців, учасники якого планували збройним шляхом узяти владу в Києві і проголосити незалежність України. Влітку 1917 р. М. Міхновського за наказом В. Винниченка заарештовано і відправлено на румунський фронт. Восени 1917 р. повернувся на Полтавщину, де взяв участь у створенні Української демократично-хліборобської парти (УДХП). У період Української держави стояв в опозиції до гетьманської влади, належав до Українського національно-державного союзу. Негативно ставився до політики Директорії УНР. Безуспішно намагався виїхати за кордон. У 1924 р. був заарештований співробітниками ДПУ. Обставини смерті остаточно не з'ясовані (за одними даними, був розстріляний, за іншими — був звільнений з ув'язнення і незабаром знайдений повішеним).

Україна в роки буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр.

Причини революції:

— погіршення соціально-економічного становища внаслідок економічної кризи 1900-1903 рр.;

— невдоволення політикою самодержавства (нерозв’язані аграрне, робітниче, національне питання, необхідність здійснення політичної реформи);

— поразка у війні з Японією 1904-1905 рр.;

— поширення ідей марксизму, діяльність революційних організацій.

Перебіг подій

— 9 січня 1905 р. — «Кривава неділя» — розстріл мирної демонстрації в Петербурзі за наказом російського царя Миколи II; початок революції.

— Масові виступи робітників (створення в ході революції у Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому рад робітничих депутатів, які взяли на себе керівництво боротьбою; поширення профспілкового руху в Україні (літо — осінь 1905 р.); висування радами та профспілками таких вимог: встановлення робітничого контролю над виробництвом, 8-годинний робочий день, зниження цін на товари у фабрично-заводських крамницях тощо; підтримка українськими робітниками гасла російських соціал-демократів «Геть самодержавство!»; участь у страйках в Україні в жовтні 1905 р. 120 тис. робітників; збройні виступи трудящих Горлівки, Катеринослава, Харкова, Києва, Одеси, Миколаєва у грудні 1905 р.).

— Селянські виступи, які переважно набули характеру погромів поміщицьких маєтків (навесні 1905 р. селяни розгромили маєток поміщика Терещенка в Сумському повіті, вивезли все майно, інвентар, хліб, а цукровий завод зруйнували та спалили; у жовтні 1905 р. селяни села Вихвостова Чернігівської губернії розгромили поміщицький маєток, спалили горілчаний завод; у відповідь поміщики організували самосуд над 15 активістами виступу, катували їх та вбили; ця трагедія стала відомою всій країні і лягла в основу повісті М. Коцюбинського «Фата Моргана»).

— Виступи в армії та на флоті (збройне повстання на броненосці «Потьомкін» у червні 1905 р.; повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П. Шмідтом у листопаді 1905 р.; виступ полку саперів у Києві на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським у листопаді 1905 р.).

— Національний рух (українська національно-свідома інтелігенція вимагала скасувати будь-які національні привілеї та встановити рівноправність народів у Російській імперії, забезпечити вільний розвиток української мови й культури, запровадити навчання в Україні рідною мовою, користування українською мовою в судах та інших державних установах, забезпечити існування культурно-освітніх гуртків і товариств, видання україномовної літератури).

— Здобутки національного руху в період революції (виникнення легальної української преси (всього в 1905-1907 рр. виходило 24 періодичні видання); діяльність культурно-освітніх організацій «Просвіта», в якій брали участь М. Аркас, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Леся Українка, Панас Мирний, Д. Яворницький та ін.; відкриття українських шкіл; перші спроби викладання українською мовою в університетах — в Одесі М. Грушевський викладав історію України, в Харкові професор О. Сумцов почав викладати історію літератури).

ЦЕ ЦІКАВО!

Важливу роль з 1905 р. у розвитку національного та суспільного руху в Східній Україні почала відігравати «Просвіта», яскраву оцінку діяльності якої дав український поет Олександр Олесь:

О, як я вірити хотів би в ту годину,

В той день ясний, після негод,

Коли зогріють, як дитину,

«Просвіти» наші весь народ.

— Діяльність українців у І Державній Думі, вибори до якої відбулися навесні 1906 р. (Українські політичні партії, за винятком радикальної та демократичної, бойкотували вибори. У результаті від України було обрано 102 депутати від дев’яти українських губерній. Українці створили в Думі для відстоювання своїх інтересів Українську парламентську громаду на чолі з І. Шрагом, до складу якої увійшли 42 особи. Національну програму думської громади обґрунтував М. Грушевський. Вона передбачала надання права на національно-територіальну автономію України зі своїм обласним сеймом, запровадження української мови в народній школі як мови викладання тощо. Українська громада збиралася поставити ці вимоги перед Думою, проте здійснити цю акцію не вдалося у зв’язку з розпуском І Державної Думи 8 липня 1906 р.).

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Шраг Ілля Людвигович — громадський і політичний діяч, адвокат. Під впливом О. Кониського і В. Антоновича приєднався до українського національного руху. 31897 р. належав до Загальної української безпартійної демократичної організації, очолював її Чернігівську громаду. У 1905-1906 рр. був заступником голови Союзу автономістів. У 1906 р. обраний депутатом І Державної Думи від Чернігівщини. Очолював Українську парламентську громаду, яка у Державній Думі домагалася національної автономії України, був одним з авторів проекту засад автономії, винесеного на розгляд Думи. Працював у часописах «Украинский вестник» (видання української фракції), «Записках НТШ», «Раді». Був одним із засновників чернігівського товариства «Просвіта». Належав до Української демократично-радикальної партії (УДРП). У 1908 р. І. Шраг разом з Є. Чикаленком брав активну участь у створенні Товариства українських поступовців (ТУП). У квітні 1917 р. на Всеукраїнському національному конгресі був обраний членом Української Центральної Ради, входив до складу комісії УЦР з розробки проекту статуту автономії України. Із червня 1917 р. був членом Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ). За часів Української держави йому запропоновували посаду прем'єр-міністра, однак через стан здоров'я він не зміг обійняти її. Помер у Чернігові, де перебував під домашнім арештом більшовиків.

— Діяльність українців у II Державній Думі, вибори до якої відбулися в січні 1907 р. (У виборах взяли участь усі українські політичні партії. В результаті Україну в Думі представляли 102 депутати. Українські делегати створили свою фракцію, що налічувала 47 осіб, більшість яких становили селяни. Українська думська громада вимагала автономії України, запровадження української мови в систему освіти та державного управління, створення кафедр української мови, літератури, історії в університетах, запровадження української мови в учительських семінаріях з метою підготовки викладачів. II Державна Дума була розпущена через 102 дні роботи, 3 червня 1907 р. Було запроваджено новий виборчий закон, який забезпечував поміщикам і буржуазії перевагу в Думі. Цей закон фактично став державним переворотом і відновив самодержавство. Події 3 червня знаменували поразку революції 1905-1907 рр. Українські проблеми залишилися невирішеними).

Столипінська політична реакція

— Поразка першої Російської демократичної революції в результаті здійснення Червневого державного перевороту.

— Встановлення реакційного політичного режиму, відомого під назвою «столипінщина» (жорстокі репресії проти учасників усіх антисамодержавних рухів — політичних, національних, соціальних, культурно-освітніх; засудження у 1907-1909 рр. 26 тис. осіб, із яких 5 тис. були засуджені до страта).

— Боротьба царизму з українським визвольним рухом (створення у Києві у березні 1908 р. Клубу російських націоналістів, який мав на меті протидіяти польському тискові та українському руху; сплеск російського націоналізму, поширення націоналістичного руху «чорносотенців», який жорстоко розправлявся з усіма, кого вважав ворогами російського народу; спрямування головного удару проти українських патріотичних організацій та об’єднань; закриття половини українських газет і частини видавництв; припинення діяльності багатьох «Просвіт»; заборона викладати українською мовою у школах (1909 р.) та проводити заходи, присвячені пам’яті Т. Шевченка; видання П. Столипіним циркуляру, згідно з яким заборонялося реєструвати будь-які «інородницькі» (неросійські) товариства і видавництва).

— Створення у 1908 р. Товариства українських поступовців (ТУП), лідерами якого стали М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко (заклик до усіх українських політичних сил консолідуватися в боротьбі за національне відродження; члени ТУП обстоювали конституційно-парламентський шлях боротьби за українську справу; найближчими завданнями вважали українізацію освіти, громадських установ, суду й церкви; опікувалися діяльністю «Просвіти», українського Наукового товариства ім. Т. Шевченка, що діяло в Києві з 1907 р.).

— Справа Бейліса. Навесні 1911 р. в печерах Бабиного Яру було знайдено тіло 13-річного Андрія Ющинського. Члени російських чорносотенних організацій поширили чутки, ніби його вбили євреї для одержання християнської крові на Великдень. За підозрою у скоєному злочині був заарештований М. Бейліс. Таким чином самодержавство намагалося поширити в Україні антисемітські настрої та спровокувати єврейські погроми. Справа закінчилася резонансним судовим процесом у Києві. На захист М. Бейліса виступила демократична громадськість України та Росії. Присяжні виправдали М. Бейліса, і царський суд змушений був звільнити його.

— Піднесення українського національно-визвольного руху напередодні Першої світової війни.

Українські землі у складі Австро-Угорської імперії (Східна Галичина; Північна Буковина; Закарпаття)

— Гальмування промислового розвитку (кількісна перевага дрібних підприємств; повільний розвиток промисловості; кустарно-ремісничий характер промисловості; незацікавленість австрійського уряду в промисловому розвитку регіону, свідоме гальмування австрійським урядом розвитку економіки західноукраїнських земель (більш високі податки, низьке фінансування, створення кращих умов для австрійських підприємців тощо), консервація економічної відсталості; перетворення західноукраїнських земель на джерело сировини та ринок збуту (система державного мита блокувала продаж готової продукції за кордон); домінування іноземного капіталу; нерівномірний розвиток галузей промисловості; перевага галузей добування та первісної обробки сировини).

— Повільний розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві (наявність пережитків кріпацтва; збереження церковного землеволодіння; зменшення кількості поміщицьких маєтків, зосередження земель у руках невеликої групи найвпливовіших поміщиків; диференціація селянства, аграрне перенаселення; низька продуктивність сільського господарства).

— Еміграція населення до Канади, США, Аргентини, Бразилії та інших країн.

— Політична система управління пристосована до здійснення в західноукраїнських землях великодержавної колонізаторської політики цісарського уряду (вся адміністративна влада в Галичині, як і на Буковині, зосереджувалася в руках намісників, яких призначав імператор; їм підпорядковувалися поліція та місцеві органи управління — повітові старости, бурмістри в містах і війти в селах).

— Наростання українського національно-визвольного руху.

— Піднесення страйкової боротьби українських робітників і селян (страйк львівських будівельників у червні 1902 р., страйк сільськогосподарських робітників у Східній Галичині влітку 1902 р., страйкова боротьба нафтовиків у дрогобицько-бориславському нафтовому регіоні в 1904 р.).

— Великий досвід роботи в умовах Австро-Угорської конституційної монархії легальних західноукраїнських політичних партій, створених наприкінці XIX ст.

— Значна роль греко-католицької церкви.

— Перевага ідеї політичної самостійності України як кінцевої мети, перший крок до неї — автономія України.

Завдання для самоконтролю

141. Єдиною партією Наддніпрянської України, яка обстоювала ідею самостійності України, була:

A) Революційна українська партія;

Б) Українська соціал-демократична робітнича партія;

B) Українська народна партія;

Г) Товариство українських поступовців.

142. Столипінську агарну реформу було розпочато:

А) 1905 р.;

Б) 1906 р.;

В) 1907 р.;

Г) 1911 р.

143. Автором брошури «Самостійна Україна» був:

А) М. Міхновський;

Б) М. Грушевський;

В) Д. Антонович;

Г) М. Меленевський.

144. Товариство українських поступовців було створено:

А) 1900 р.;

Б) 1904 р.;

В) 1905 р.;

Г) 1908 р.

145. Позначте наслідки столипінської аграрної ре форми.

1. Знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивідуальних власників землі;

2. знищення великого поміщицького землеволодіння та передача землі селянам;

3. зростання валового збору зернових, товарності сільського господарств;

4. відновлення кріпацтва;

5. зниження рівня врожайності;

6. подальше розшарування українського села та загострення соціальних суперечностей;

7. розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві.

146. Установіть відповідність між наддніпрянськими політичними партіями та їх лідерами.

A) М. Грушевський, С. Єфремов;

Б) Д. Антонович, М. Русов;

B) В. Винниченко, С. Петлюра;

Г) М. Міхновський, О. Макаренко.

1. РУП;

2. УСДРП;

3. УНП;

4. УДРП;

5. ТУП.

А
Б
В
Г

147. Розташуйте події в хронологічній послідовності.

A) Утворення першої наддніпрянської партії — РУП;

Б) справа Бейліса;

B) початок першої буржуазно-демократичної революції в Росії;

Г) створення Товариства українських поступовців.

148. Прочитайте факти біографії історичного діяча та запишіть його прізвище.

Видатний державний діяч, міністр внутрішніх справ і голова Ради міністрів Російської імперії, натхненник аграрної реформи 1906-1911 рр. Загинув від рук студента Д. Багрова в Оперному театрі в Києві. Похований на території Києво-Печерської лаври.

149. Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.

«...Ми визнаємо, що наш нарід [...] перебуває у становищі поневоленої нації. ...тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежовану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого гаразду; [...] справедливо, що пишний розцвіт індивідуальності можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальності єсть метою, — тоді стане зовсім зрозумілим, що державна самостійність єсть головна умова існування нації, а державна незалежність єсть національним ідеалом в сфері межинаціональних відносин.

Держава наших предків злучилася з московською державою «як рівний з рівним» і «як вільний звільним»,... себто дві окремі держави, цілком не залежні одна від другої щодо свого внутрішнього устрою, схотіли з’єднатися для досягнення певних межинародних цілей.

...Третя Українська інтелігенція стає до боротьби за свій нарід, до боротьби кривавої і безпощадної, і вона виповнить свій обов’язок. Вона виписує на своєму прапорі сі слова: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ...»

1) Як називався документ, уривок із якого наведено вище?

2) Ким та коли він був написаний?

150. Порівняйте соціально-економічний та політичний розвиток західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини та Наддніпрянщини у складі Російської імперії. Зробіть власні висновки.