Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ в другій половині XIX ст.
Адміністративні зміни в Австрійській імперії
Поразка Австрійської імперії в австро-прусській війні 1866 р. спричинила загострення суперечностей усередині країни між Австрією та Угорщиною, що загрожувало розпадом імперії Габсбургів.
У 1867 р. Австрія та Угорщина підписали угоду, за якою імперія перетворювалася на дуалістичну (двоєдину) Австро-Угорську імперію. До складу Австрії увійшли Галичина і Буковина, до Угорщини — Закарпатська Україна.
Австро-Угорщину очолював імператор із династії Габсбургів, водночас він був королем Угорщини. Його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. Спільними для імперії були міністерства закордонних справ, військово-морське та фінансів, решта міністерств були самостійними для Австрії та Угорщини.
Законодавча влада щодо імперських справ належала делегаціям, що складалися з представників австрійського та угорського парламентів і скликалися щорічно.
За Конституцією Австрії 1867 р. парламент країни став двопалатним. Палату депутатів обирали провінції (зберігався майновий ценз для виборців), палата панів складалася зі спадкових знатних членів та призначених імператором довічних членів.
ЦЕ ЦІКАВО!
Довічними членами палати панів були митрополит греко-католицької церкви А. Шептицький та відомий український письменник В. Стефаник.
Зміни в західноукраїнських землях
Галичина отримала обмежену внутрішню автономію:
— краєм управляв австрійський намісник, призначений із числа польських магнатів;
— з 1861 р. у Львові працює Галицький обласний сейм, перевагу в якому мали поляки;
— уряд відмовився поділити Галичину на Східну і Західну.
Буковина також отримала внутрішнє самоврядування, проте в Буковинському сеймі більшість мали румуни й німці.
Закарпаття стало складовою частиною Угорщини і ніякого самоврядування не отримало.
Значення змін:
— утвердили в Австро-Угорській імперії парламентаризм;
— сприяли зростанню громадянської активності населення;
— формально затвердили рівність усіх народів імперії;
— стали фундаментом для розгортання національно-визвольної боротьби народів імперії.
Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель
Загальна характеристика
— Західноукраїнські землі залишалися слаборозвинутим аграрно-сировинним регіоном.
— Зберігалися пережитки феодально-кріпосницьких відносин.
— Колоніальний характер урядової політики: західноукраїнські землі стали ринком збуту товарів і доступним джерелом сировини для метрополії, забезпечили економічне піднесення центральних і західних провінцій Австро-Угорської імперії.
Сільське господарство
1. Великим землевласникам, що мали понад 5 тис. га землі, належало понад 40 % земельних ресурсів, водночас 94 % господарств мали менш ніж по 10 га землі, близько половини — по 2 га землі.
2. Урожайність була в 1,5-2 рази нижчою, ніж у розвинених країнах Заходу.
3. Ринковий розвиток галузі відбувався повільніше, ніж у центральних та західних провінціях імперії, включав такі процеси:
— використання вільнонайманої праці;
— застосування сільськогосподарської техніки;
— поглиблення спеціалізації районів;
— розширення посівів технічних культур (тютюну, льону, соняшника, хмелю тощо);
— в окремих районах розвивалося промислове садівництво;
— торговельне скотарство.
3. Масова трудова міграція, пов’язана з малоземеллям, нерозвиненою промисловістю та демографічним вибухом другої половини XIX ст. Виїздили як на сезонні роботи (до Німеччини, Росії, Румунії, Данії), так і на постійне проживання (до Канади, США, Бразилії, Австралії). Так, у 90-х роках XIX ст. за океан емігрувало понад 250 тисяч чоловік.
4. Зародження кооперативного руху. Кооперативи створювалися за сприяння «Просвіти» наприкінці 1869 р., але спеціалізовані кооперативи з’являються завдяки Василю Нагірному, який заснував споживчий кооператив «Народна торгівля» (1883 р.).
СЛОВНИК!
«Просвіта» — культурно-просвітнє товариство, створене в 1868 р. у Західній Україні.
Метою кооперативів було закуповувати і продавати великі партії продуктів без посередників, щоб заощаджувати кошти. Найчисленніші кооперативи — кредитні спілки, що давали позики під 10 % (лихварі — під 150-200 %).
СЛОВНИК!
Кооперація — форма об'єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом діяльності.
Промисловість
1. Повільне формування фабрично-заводської промисловості: 95 % підприємств буди дрібними (менше 5 робітників), на них працювало більш ніж половина зайнятих у промисловості.
2. Повільна механізація промисловості: на Галичину припадало 5,5 % парових двигунів імперії.
3. Промисловий переворот затягнувся до середини 80-х років XIX ст. — на 10-15 років довше, ніж загалом в імперії.
4. Українська промисловість не одержувала податкових преференцій, на відміну від центральних районів, тому не витримувала конкуренції.
5. Занепад обробної промисловості (цукрової, текстильної, шкіряної, паперової).
6. Провідними галузями промисловості були лісопильне виробництво; нафтодобувна промисловість Дрогобицько-Бориславського нафтового району; солеварна промисловість (64% видобутку солі в імперії).
7. Перевага іноземного капіталу у великій та середній промисловості (австрійський, німецький, англійський, французький, бельгійський, канадський).
8. Низький рівень зарплатні (у 1,5-2 рази нижчий, ніж середній в імперії), високий рівень нещасних випадків на виробництві.
9. Бурхливий розвиток залізничного транспорту (60-70-ті років XIX ст.) не призвів на землях Австро-Угорщини, на відміну від Росії, до суттєвого збільшення промислового виробництва.
Суспільно-політичні рухи Західної України
Загальна характеристика
— Поразка революції 1848-1849 рр. та імперська реакція спричинили послаблення українського руху на десятиліття.
— Не були виконані політичні завдання революції: не задоволено національні вимоги народів імперії, збережений імперський режим.
— Австрійська влада використовувала українсько-польське протистояння: намісником Галичини призначено поляка, відмовлено у поділі Галичини на Східну (українську) й Західну (польську), зроблено спробу перевести українську мову на латинську абетку, ліквідовано Головну руську раду.
— Конституція 1867 р. офіційно оголосила міжнаціональну рівноправність у школах, державних установах і судах, що позитивно позначилося на розвитку української культури; австрійська влада не переслідувала українські просвітницькі об’єднання та видавництва.
— Українці отримали змогу обирати й бути обраними до австрійського та угорського парламентів, галицького і буковинського сеймів.
ЦЕ ЦІКАВО!
У Росії державний парламент з'явився лише у 1906 р., а українського не існувало до 1917 р.
Течії суспільно-політичного руху
Москвофіли бачили опорою в боротьбі проти полонізації Росію. Отримували фінансову та організаційну допомогу з Москви. У 60-80-х роках XIX ст. займали провідне становище в громадському житті Західної України.
Керівники: Я. Головацький, І. Гуталевич, Б. Дідицький.
Програма
— Не визнавали існування українського народу та його мови.
— Вірили у провідну роль Росії серед слов’янських народів.
— Виступали за приєднання західноукраїнських земель до Росії.
Діяльність
1. У 1870 р. москвофіли заснували політичну організацію — Руську раду, яку вважали наступницею Головної руської ради.
2. Очолювали громадські й культурні установи Львова — Ставропігійський інститут, Народний дім, Галицько-Руську матицю.
3. Видавали газети в Галичині, Буковині, Закарпатті, науково-літературні збірки, де пропагували свої ідеї. Спекулювали на вірі селян у російського «доброго царя», який вирішить соціально-економічні проблеми.
4. Створили «язичіє» — суміш російської, української, польської та церковнослов’янської мов, яку подавали як руську мову.
5. Вели боротьбу з пияцтвом, створили братство тверезості.
Значення діяльності москвофілів
— Сприяли денаціоналізації українців Галичини, Буковини, Закарпаття.
— Відіграли певну роль у підвищенні культурно-освітнього рівня селянства і робітників.
Народовці (українофіли) — національна українська течія, що зародилася в 60-х роках XIX ст., представники якої (в основному — молода українська інтелігенція) доводили самостійність українського народу та мови.
Керівники: К. Климкович, Є. Згарський, Ф. Заревич.
ЦЕ ЦІКАВО!
Серед керівників народовців був і син одного з членів «Руської трійці» — Володимир Шашкевич.
Програма
— Єдність усіх українських земель, необхідність їх об’єднання в одній державі;
— розвиток єдиної української мови;
— створення української літератури на народній основі.
Народовців підтримували діячі національного руху Наддніпрянської України.
Діяльність
1. Створювали українські громади зі студентів та старшокласників, установили контакти з представниками громадівського руху Наддніпрянщини.
2. Пропагували твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка та інших.
3. Видавали журнали («Вечорниці», «Русалка», «Мета», «Правда») та газети (селянська газета «Батьківщина» (1879 р.), щоденна українська газета «Діло» (1880 р.)).
4. Були ініціаторами створення у Львові першого професійного українського театру (1864 р.).
5. Створювали товариства, установи, гуртки для пропаганди своїх поглядів:
— культурно-освітнє товариство «Просвіта» (1868 р.), яке організовувало читальні у містах і селах, де можна було ознайомитися як з художньою, так і зі спеціалізованою літературою з сільського господарства; проводило літературні вечори та лекції; фінансувало діяльність кооперативів. Першим головою «Просвіти» був А. Вахнянин;
— Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка (1873 р.), створене з метою розвитку української мови й літератури, видавало журнали «Правда» й «Зоря», художню літературу.
Із 1892 р. Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка було перейменоване на Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка; у складі товариства працювали історико-філософська, філологічна та математично-природничо-медична секції. У 1897-1913 рр. Товариство очолював видатний історик М. С. Грушевський.
ЦЕ ЦІКАВО!
Тривалий час філологічну секцію Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка очолював І. Франко.
Народна рада (1885 р.) повинна була продовжити справу Головної руської ради; стала прообразом політичної партії. Керівником організації був Ю. Романчук.
Значення діяльності народовців:
сприяли перетворенню західноукраїнського населення на згуртовану націю, об’єднану ідеєю власної державності.
Радикали — представники молодої інтелігенції, що вели боротьбу за визволення українського народу від національного та соціального гніту. Зазнали значного впливу соціалістичних ідей.
Керівники: І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький.
Програма
— Возз’єднання українських земель в одній державі.
— Зменшення ролі церкви у суспільному житті.
Діяльність
1. Критикували і москвофілів, і народовців, прагнули політизації українського руху.
2. Пропагували свої ідеї серед селян і робітників, намагалися перетворити «Просвіти» на свої осередки.
3. Створили перші українські партії.
Значення діяльності радикалів:
сприяли політизації українського руху.
«Нова ера»
Назву «Нова ера» дістали українсько-польські домовленості 1890 р.
Передумови:
— загострення відносин між Австро-Угорщиною та Росією, що не могли поділити Балкани на сфери впливу;
— уряд Австро-Угорщини прагнув приєднати Наддніпрянську Україну в майбутній війні з Росією, тому хотів заручитися підтримкою українців і припинити українсько-польське протистояння в Галичині;
— керівники Київської громади В. Антонович, О. Кониський були готові підтримати проект Австро-Угорщини в обмін на широкі національно-культурні права українців Галичини — «українського П’ємонту».
ЦЕ ЦІКАВО!
Галичину ототожнювали з П'ємонтом — італійським королівством, навколо якого відбулося об'єднання Італії в середині XIX ст.
Зміст домовленостей
— Надання українцям певної кількості місць в Австрійському парламенті й Галицькому сеймі.
— Відкриття трьох українських гімназій.
— Відкриття кафедри української історії (історії Східної Європи) у Львівському університеті; першим її завідувачем став М. Грушевський.
— Перетворення Літературного товариства ім. Т. Г. Шевченка на наукове, частково фінансоване державою.
— Надання українському фонетичному правопису статусу офіційного і введення його у шкільні підручники.
— Поширення двомовності на низку вчительських семінарій.
— Створення ощадного товариства «Дністер» для українського населення.
— Розширення сфери використання української мови в державних установах.
— Українцям відкрито доступ до державних посад. Результати й наслідки:
— розширення національно-культурних і політичних прав українців;
— поштовх до політизації українського руху;
— розкол українського руху на прибічників і противників «нової ери»;
— у 1894 р. «Нова ера» завершилася через невдоволеність і поляків, і українців.
Формування українських партій на західноукраїнських землях
Русько-українська радикальна партія (РУРП, 1890 р.) — перша українська політична партія. Засновники: І. Франко, М. Павлик.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Михайло Павлик народився у селянській родині на Станіславщині (нинішня Івано-Франківська область). Закінчив Коломийську гімназію і вступив на філософський факультет Львівського університету. Тут він познайомився з творами передових західноєвропейських філософів, економістів, політичних діячів. Павлик приєднується до роботи українофільських гуртків, установлює тісні контакти з Іваном Франком. Першою їхньою спільною роботою було редагування літературно-наукового часопису «Друг». У журналі публікувалися статті і матеріали про упосліджене становище українців Галичини, переклади іноземних авторів, звіти про діяльність студентських товариств, наукові розвідки. Головною метою Павлик вважає формування нової концепції вітчизняної літератури, що мала виховувати почуття обов'язку перед власним народом.
Павлик захопився ідеями М. Драгоманова і західноєвропейських соціалістів про побудову суспільства соціальної справедливості та юридичної рівності. Після закриття «Друга» разом з Франком започатковує видання «Громадського друга», часописів «Молот» і «Дзвін». Неоднократно він потрапляв до в'язниці, чимало часу провів під слідством. Переслідуваний владою, у 1879 р. Павлик змушений виїхати до Швейцари, де у співпраці з Драгомановим та Подолинським працює над підготовкою журналу «Громада». Павлик став одним з фундаторів першої української партії — Русько-української радикальної парти (1890 р.), що працювала у Галичині. Її головною метою було пробудження свідомості мас, перетворення їх на політичну силу, з якою рахувалася б австрійська влада. Похований Михайло Павлик на Личаківському цвинтарі у Львові.
Програма-мінімум
— Досягнення матеріального добробуту трудящих.
— Усунення експлуатації.
— Проведення економічних реформ.
Програма-максимум
— Утвердження соціалізму.
— Демократизація суспільного життя.
— Піднесення національної самосвідомості українців.
— Автономія України.
У 1895 р. Ю. Бакинський опублікував брошуру «Ukraina irredenta» («Україна уярмлена»), в якій доводив історичну необхідність здобуття Україною незалежності. РУРП внесла корективи до програми, поставивши незалежність України перспективною метою.
До Української національно-демократичної партії (УНДП, 1899 р.) увійшли народовці, незадоволені «новоерівськими» компромісами, та радикали, які відмовлялися від соціалістичної ідеології на користь національної ідеї. Стала найчисленнішою українською партією.
Засновники: В. Будзиновський, Ю. Романчук, К. Левицький та Є. Левицький, В. Охримович.
Програма
— Виховання почуття єдності з наддніпрянськими українцями.
— Створення єдиної української національної провінції Австро-Угорщини з власним сеймом та адміністрацією.
— Головна мета — соборність і незалежність України.
Українська соціал-демократична партія (УСДП, 1899 р.) була створена внаслідок об’єднання лівих радикалів та соціалістів, які не увійшли до Польської соціал-демократичної партії. Нечислена партія.
Засновники: М. Ганкевич, С. Вітик, Ю. Бачинський.
Програма
— Досягнення соціалізму шляхом реформ.
— Захист інтересів робітників.
— Парламентські методи боротьби.
— Перспективна мета — незалежна Українська республіка.
Особливості національно-визвольного руху на Буковині та в Закарпатті
У Буковині початок руху припадає на 60-ті роки XIX ст. Відставання від Галичини ліквідоване тільки наприкінці XIX ст.
— У Чернівцях (адміністративному центрі) половина населення була німецькомовною, третину мешканців становили євреї.
— Першими національними організаціями стали москвофільські («Руська бесіда», 1869 р.).
— Національний рух формувався під значним впливом галицького народовства.
— Утворилася «буковинська трійця» у складі письменників Юрія Федьковича та братів Сидора і Григорія Воробкевичів, яка стояла на народовських позиціях.
— 1875 р. — відкриття Чернівецького університету, частину викладачів якого склали галицькі українці (зокрема народовець Г. Онишкевич очолив кафедру української філології).
— 1885 р. — видання української газети «Буковина», яку редагував Ю. Федькович.
На Закарпатті розвиток українського руху відбувався надзвичайно повільно через економічну відсталість та національні утиски з боку уряду Угорщини.
— Політика мадяризації.
— Скорочення українських початкових шкіл від 479 у 1874 р. до нуля у 1907 р.
— Панування москвофільства до кінця XIX ст.
— Діяльність «Товариства Св. Василя» в культурно-просвітницькій сфері була обмежена через жалюгідний матеріальний стан.
Робітничий рух на західноукраїнських землях
Причини поширення:
— незважаючи на урядове обмеження робочого дня 11-12 годинами, фактично він тривав до
13-16 годин; використовувалася жіноча та дитяча праця;
— важкий матеріальний стан найманих робітників: низька зарплатня, яку часто виплачували товаром, штрафи;
— відсутність техніки безпеки та кваліфікованої медичної допомоги.
Форми боротьби: скарги, страйки, Першотравневі мітинги з економічними вимогами.
Вимоги: економічні; з 80-х років — боротьба за загальне виборче право.
Результати:
— підвищення заробітної платні;
— скорочення робочого дня до 10-11 годин;
— поліпшення умов праці.
Селянський рух на західноукраїнських землях
Причини поширення:
— безземелля та малоземелля селянства;
— залучення сільських громад до будівництва й ремонту шляхів.
Форми боротьби:
— позови до суду на поміщиків, які забороняли користуватися сервітутами, вимога розглянути це питання у галицькому та буковинському сеймах;
— захоплення угідь і самовільне користування ними;
— потрави поміщицьких посівів і лісів;
— збройні повстання з розподілом поміщицької землі (1885-1886 рр.) у ряді галицьких повітів; ці повстання придушувалися військами.
У 90-х роках XIX ст. відбувається політизація селянського руху: висуваються вимоги щодо забезпечення національних і політичних прав українців, проводяться мітинги.
ЦЕ ЦІКАВО!
Перший відомий мітинг відбувся у 1891 р. в Коломиї. Найчисленніший мітинг-віче проходив у 1892 р. у Снятині: на ньому були присутні понад 2 тисячі селян. Із 1894 р. проходять крайові віче.
Вимоги:
— загальне виборче право з таємним голосуванням;
— скасування низки податків;
— розширення мережі українських шкіл;
— припинення конфіскації прогресивних періодичних видань;
— припинення полонізації.
Активну участь у мітингах брали члени РУРП, зокрема І. Франко.
Результати й наслідки: посилення політичної активності селянства, зростання його національної самосвідомості.
