Крок до ВНЗ. Історія України. Довідник
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст.
Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель
Унаслідок першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої та згідно з Константинопольською австро-турецькою конвенцією (1775 р.) до Австрійської імперії увійшла вся територія Руського воєводства (без Холмщини) та Буковина (без Хотинської землі). До Угорського королівства ще з XVII ст. входило Закарпаття. Таким чином, під владою Австрії проживало понад 2,5 млн українців.
Українські землі входили до різних адміністративно-територіальних одиниць.
Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель
|
Адміністративно-територіальна одиниця |
Українська територія |
Поділ території |
|
Коронний край «Королівство Галичини і Лодомерії» |
Східна Галичина |
на жупи |
|
Північна Буковина |
окремий округ |
|
|
Угорське королівство |
Закарпаття |
на комітати (намісництва) |
Правлячою династією Австрійської імперії були Габсбурги.
Особливості національного і соціального становища українців
Східна Галичина: провідні позиції належали полякам, з якими українці були штучно об’єднані в одну територіальну одиницю. їм належала більшість земель, у той час як українці в основному були селянами. Українська шляхта в більшості полонізувалася, тому освіченими українцями були практично тільки греко-католицькі священики.
Закарпаття: панівне становище угорців. Більшість українського населення — селяни; русинська еліта мадяризувалася і перейшла в католицтво. Значна роль греко-католицького духовенства у національному відродженні.
Північна Буковина: панівне становище румунських поміщиків. Як і в інших західноукраїнських провінціях, основну масу українців становили селяни, а шляхта піддалася румунським впливам. Роль греко-католицького духовенства була меншою, ніж у Галичині та на Закарпатті.
Самоназва українців Західної України — русини, свою мову вони називали руська.
Реформи Марії-Терезії та Йосифа II
Мета:
— покращення матеріального становища населення;
— стабілізація соціально-економічної ситуації та укріплення імперії;
— модернізація управлінської системи: заміна місцевої шляхти на імперських чиновників.
Зміст реформ
1. Адміністративна реформа.
— Поділ Королівства Галичини і Лодомерії на округи, очолювані старостами. Старости підпорядковувалися губернаторові краю, якого призначав імператор.
— Містами управляли магістрати, призначені імперською адміністрацією. Органами самоврядування стали міські ради.
— Вищим представницьким органом краю був сейм, провідні позиції в якому займала польська шляхта.
— Замість польських законів були запроваджені загальноімперські.
— Львів був столицею королівства.
2. Аграрна реформа.
— Складено «Інвентарі», до яких вносили повинності селян і розміри податків, які вони мали сплачувати; землевласникам заборонено збільшувати повинності у порівнянні із зафіксованими.
— Заборона на тілесні покарання, суботню та недільну панщину. Панщина обмежувалася трьома днями на тиждень.
— Селяни були звільнені від особистої залежності й отримали певні громадянські права: брати шлюб, навчати дітей у школах, право на самоврядування. Скасовано поміщицький суд над селянами.
— Із 1789 р. було скасовано панщину (відновлено після смерті Йосифа II).
3. Релігійна реформа.
— Церква була підпорядкована державі.
— Римо-католицька і греко-католицька церкви визнані рівноправними.
— Греко-католики отримали рівні з католиками права на державну службу.
— Було визнано рівні права євреїв з представниками інших віросповідань.
4. Освітня реформа.
— У Відні було створено генеральну греко-католицьку семінарію («Барбареум»).
— Відновлено діяльність Львівського університету (1784 р.), при якому відкрито Руський інститут з українською мовою навчання.
— Створено мережу державних початкових шкіл з рідною мовою навчання.
Реформи сприяли:
— політичній модернізації краю;
— посиленню німецького впливу та відстороненню українців від управління;
— поширенню серед селянства та греко-католицького духовенства позитивного ставлення до правлячої династії Габсбургів.
Проте після смерті Йосифа II протягом першої половини XIX ст. прогресивні перетворення були спочатку згорнуті, а потім скасовані його наступниками.
Контрреформістська політика наступних імператорів у 90-х роках XVIII та на початку XIX ст. призвела до поновлення панщини і зростання селянських повинностей.
Особливості соціально-економічного розвитку Західної України
Західна Україна наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. виконувала роль аграрно-сировинного придатка промислово розвинених регіонів імперії, ринку збуту вироблених там товарів.
Характерні риси сільського господарства:
— екстенсивне землеробство, застаріла техніка спричиняли низьку товарність селянських господарств;
— більшість селян були малоземельними, зростала кількість безземельних селян; багато селян виїздили на заробітки до інших регіонів;
— до селянських повинностей належали панщина, данина, чинші, військова служба (14 років);
— на Закарпатті розвивалося виноградарство, садівництво; у гірських районах поширеними були тваринництво, лісозаготівлі, полювання.
Характерні риси промисловості:
— у промисловості було зайнято близько 2 % населення, переважна більшість підприємств належали до ремісничо-мануфактурних;
— переробка сировини відбувалася за межами регіону (нафта, ліс тощо);
— розвиток промисловості пожвавився тільки з 30-40-х років XIX ст. під впливом промислового перевороту; парові машини з’явилися тільки в середині 40-х років XIX ст.;
— майже не розвивалися традиційні галузі — шкіряна, текстильна, лісна, тютюнова — через конкуренцію німецької та чеської фабричної промисловості;
— на західноукраїнських землях було встановлено найдовший в імперії робочий день (14-16 годин) при найнижчому рівні зарплатні та соціального захисту працівників.
ЦЕ ЦІКАВО!
Найрозвиненішою галуззю промислового виробництва було ґуральництво (винокуріння), оскільки шляхта повністю звільнялася від податків та акцизних зборів із виробництва алкоголю.
Характерні риси торгівлі:
— розвивалася зі зростанням товарного виробництва;
— у Західну Європу та провінції імперії з Галичини експортували сільськогосподарську продукцію, у Наддніпрянщину — деревину і тканини; з Північної Буковини вивозили вовну, ліс, лляну пряжу;
— до середини XIX ст. відбулося зменшення попиту на галицькі товари, скорочення експорту;
— імпорт переважав експорт майже в десять разів;
— купці рідко вкладали накопичені кошти у промислове виробництво.
Соціальна структура:
— більшість населення становили селяни;
— українська шляхта була полонізована, румунізована або мадяризована, вищі щаблі суспільної ієрархії займали іноземці — поляки, румуни, угорці, німці;
— інтелігенція була нечисленною.
Антифеодальна боротьба на західноукраїнських землях
— Виступи проти землевласника; колективні скарги селян до владних органів, судові процеси селянської громади з феодалом, втечі селян, знищення панських посівів та лук, підпали маєтків, панських підприємств, розправа над сільською старшиною.
— Виступи проти урядової адміністрації: відмова сплачувати державні податки, бойкотування рекрутських наборів.
— Селянські повстання, що придушувалися військами (особливо поширені в 30-40-х роках). Селяни захоплювали панські землі, ліси, пасовиська, виганяли чиновників і встановлювали самоврядування. Найбільше повстання відбулося на Буковині під проводом Л. Кобилиці (1843-1844 рр.).
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!
Лук'ян Кобилиця народився у родині кріпака села Путила-Сторонець на Буковині. Завдяки розсудливості і розуму у 27 років він був обраний громадою села депутатом до крайового австрійського уряду зі скаргою на зловживання місцевого поміщика, зокрема на присвоєння лісу та пасовиськ. Однак селянам просто заборонили писати скарги на поміщиків. Тоді Кобилиця пропонує односельцям подати колективну петицію австрійському імператорові. З 1840 р. в Путилі регулярно збираються з'ізди селянських депутатів, що складають програму дій. Гуцули намагаються діяти в межах існуючих порядків, вимагаючи тільки повернення законних прав.
У 1843 р. очолювані Кобилицею селяни 16 сіл відмовилися відбувати панщину й прогнали з маєтків кількох поміщиків. Австрійські війська придушили виступ і заарештували його провідників, у тому числі й Лук'яна Кобилицю. Але в 1848 р. він виступає вже як депутат рейхстагу, вимагаючи обмеження самодержавства та скасування кріпацтва. Після розпуску парламенту Кобилиця повернувся на Буковину, де розпочинається масовий селянський рух. Кобилиця закликає до збройного опору й непокори місцевим адміністраціям. Придушити це повстання урядовим військам вдалося лише в 1851 р. Кобилицю заарештували й засудили до заслання. Помер він у Гура-Гуморі — місті, де через декілька років народиться талановита українська письменниця Ольга Кобилянська.
— Рух опришків — традиційна форма збройної боротьби: невеликі загони нападали на панські та державні маєтки, розправлялися з адміністрацією. Рух набув особливого поширення в 1810-1825 рр., але окремі виступи тривали до 1848 р.
— «Холерні бунти» в Закарпатті (1831 р.) мали за привід обмеження пересування селян (карантини) через епідемію холери, проте виступи були антифеодальними. В результаті в 1836 р. у Закарпатті було скасовано частину феодальних повинностей, а деякі інші повинності селянин міг викупити у поміщика; скасовано право поміщика фізично карати селян. Проте основні найтяжчі повинності залишилися.
Особливості національного відродження на західноукраїнських землях
Процес національного відродження розпочався у Закарпатті наприкінці XVIII ст. (діяльність єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії А. Бакинського), звідти перейшов на Галичину, і лише в середині XIX ст. — на Буковину.
— Західні українці майже цілком утратили національну еліту, тому лідерство у національному відродженні перейшло до греко-католицького духовенства, що спричинило консервативний характер українського національного руху.
— Австрійська імперія використовувала український рух як противагу польському та угорському рухам.
— Значний вплив культури Наддніпрянщини.
— Основні етапи національного відродження: фольклорно-етнографічний — до 30-40-х років XIX ст.; до кінця 40-х років — культурна стадія; починаючи від революції 1848 р. — перехід до політичного етапу.
— Із середини XIX ст. національний рух Західної України починає випереджати рух на Наддніпрянщині, який не міг вільно розвиватись через утиски з боку російської влади.
Початок національного відродження в Західній Україні
Передумови:
— покращення становища греко-католицького духовенства внаслідок реформ Марії-Терезії та Йосифа II;
— засвоєння західноєвропейських ідей у Львівському університеті та «Барбареумі».
Перемишльський культурно-освітній гурток (20-30-ті роки XIX ст.) був заснований єпископом М. Левицьким. Його учасники цікавилися вітчизняною історією, мовою, фольклором. Так, І. Могильницький у «Граматиці» доводив, що українська мова є окремою східнослов’янською мовою, поширеною на всіх українських землях.
«Руська трійця» — гурток студентів Львівської семінарії на чолі з М. Шашкевичем (до нього входили І. Вагилевич, Я. Головацький та ін.), створений у 1833 р. Головною метою «Руської трійці» вважалося формування патріотичного національного руху в Галичині за допомогою просвітництва. Гуртківці складали альманахи української літератури, найвідоміший із яких — «Русалка Дністровая» (1837 р.), перша україномовна книга, видана в Західній Україні (альманах був конфіскований австрійською владою).
Революція 1848-1849 рр. на західноукраїнських землях
Початок 1848 р. ознаменувався низкою буржуазно-демократичних революцій у європейських країнах — Франції, Італії, Німеччині, Австрії. Їхньою складовою стали визвольні рухи бездержавних народів Східної та Центральної Європи, тому ці події одержали назву «Весна народів».
Початок революції
15 березня 1848 р. австрійський цісар Фердинанд проголосив конституцію, що надавала свободу слова, друку, зборів та передбачала скликання парламенту — рейхстагу.
Квітень 1848 р. — скасовано панщину в Галичині (раніше, ніж у решті провінцій), проте за поміщиками залишилися сервітути, за користування якими відтепер треба було платити. У Буковині панщину скасували у серпні, а на Закарпатті вона фактично існувала ще 5 років.
СЛОВНИК!
Сервітут — право користуватися (частково або спільно) чужою власністю. На правах сервітуту селяни користувалися спільно з поміщиками лісами, луками, пасовиськами.
Основні події
Квітень 1848 р. — поляки Галичини організували у Львові Центральну раду народову, метою якої було створення Литовсько-Русько-Польської Речі Посполитої; більшість поляків були переконані, що галицькі українці — це гілка польського народу. Під впливом Центральної ради народової створюється «Руський собор» — організація полонізованої української шляхти, яка не бажала відокремлення від польської верхівки. Це стало початком українсько-польського протистояння.
ЦЕ ЦІКАВО!
Один з членів «Руського собору» — І. Вагілевич, учасник «Руської трійці». Таким чином доля розвела колишніх союзників по різні боки національного руху.
Травень 1848 р. — створення першої політичної української організації — Головної руської ради (ГРР).
Червень 1848 р. — пропольські сили почали створювати власну гвардію, а проукраїнські — загони стрільців. Протистояння загрожувало перерости у збройний конфлікт між поляками та українцями.
Липень 1848 р. — розпочав роботу австрійський парламент — рейхстаг; серед 383 депутатів до нього входили 39 українців, які домагалися розгляду питання про національно-територіальний поділ Галичини.
Жовтень 1848 р. — відбувся собор руських учених у Львові, перший з’їзд західноукраїнських діячів науки і культури.
Основні рішення:
— утверджено єдину граматику української мови;
— висунуто вимогу впровадження рідної мови в усіх школах;
— підтримано ідею поділу Галичини на польську й українську.
Жовтень 1848 р. — у Львівському університеті відкрито кафедру української мови та літератури.
ЦЕ ЦІКАВО!
Першим завідувачем кафедрою української мови та літератури став Я. Головацький — учасник «Руської трійці».
1-2 листопада 1848 р. — збройне повстання у Львові на захист революції проти австрійських військ. Повстання було придушене, національна гвардія розпущена, закрито всі періодичні видання, заборонено збори й політичні товариства. Початок реакції.
Березень 1849 р. — розпуск парламенту, скасування демократичної конституції; нова конституція суттєво обмежила права громадян і парламенту на користь імператора.
Листопад 1848 — квітень 1850 р. — селянські повстання на Буковині під проводом Л. Кобилиці.
Причини поразки революції: відсутність єдності між представниками різних етнічних груп західноукраїнського населення — українців з поляками, українців з угорцями, — оскільки українцям відмовляли навіть у праві на обмежену автономію.
Головна руська рада (ГРР)
2 травня 1848 р. представники греко-католицького духовенства й української інтелігенції створюють у Львові ГРР з метою захисту національних інтересів. Очолили ГРР Г. Яхимович і М. Куземський. Головною метою цієї організації був поділ Галичини на Західну (польську) і Східну (українську); менша частина учасників прагнула створення слов’янської федерації або незалежної України. ГРР була розпущена у 1851 р.
Програмні вимоги ГРР:
— поділ Галичини на Західну та Східну;
— забезпечення для українців і поляків рівного доступу до державних посад;
— запровадження української мови в діловодство.
— зрівняння в правах греко-католицького духовенства з представниками інших віросповідань;
— призначення на державні посади у Східній Галичині чиновників, які володіють українською мовою.
Діяльність ГРР
— Видання української газети «Зоря Галицька».
— Створення «Галицько-Руської матиці» — організації, що займалася виданням підручників українською мовою.
— Створення близько 50 місцевих рад у містах і селах, поширення революції на провінцію.
Результати й наслідки революції
— Скасування панщини; покращення соціального статусу селянства.
— Політичні сили Австрійсько імперії визнали існування в Галичині українського народу з власними національними потребами.
— Західні українці досягли суттєвих результатів у національно-визвольному русі в порівнянні з іншими народами.
— Запровадження основ парламентського правління.
— Уперше мешканці західноукраїнських земель сформулювали свої власні політичні програми та усвідомили себе як єдину національну спільноту з наддніпрянськими українцями.
— Головна руська рада стала першою в XIX ст. українською політичною організацією, яка виражала інтереси та потреби українців.
