Крок до ВНЗ. Хрестоматія з української літератури. Довідник

Ліна Костенко

(Нар. 1930)

Видатна письменниця-шістдесятниця, лауреат багатьох літературних премій та державних нагород.

Походження: народилася в м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів.

Освіта: Київський педагогічний інститут, Московський літературний інститут ім. О. М. Горького.

Особливості творчості: образна довершеність та ідейна наснаженість її поезій дають підстави називати твори Ліни Костенко справді одними з кращих зразків європейської художньої творчості. Серед особливостей індивідуального поетичного стилю поетеси літературознавці вирізняють насамперед такі: філософічність, історизм мислення, високу культуру поетичного вислову, інтелектуальність, актуальність. У її поезії — бунт проти стандартів, спрощення, примітивізації людини. «Кожна особистість — неповторна», — лейтмотив віршів Ліни Костенко.

Основні твори: поетичні збірки «Вітрила», «Проміння землі», «Мандрівки серця», «Зоряний інтеграл», «Княжа гора», «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», «Вибране», «Річка Геракліта»; поеми «Сніг у Флоренції», «Дума про братів неазовських», «Берестечко»; роман у віршах «Маруся Чурай», роман «Записки українського самашедшего».

ЦЕ ЦІКАВО!

Літературознавець Г. Клочек зауважив, що між образом славетної піснярки Чураївни та автором твору про неї, Ліною Костенко, можна провести певну паралель: «Вона (Маруся) мала своє розуміння завдань власної творчості, її суспільного значення. Як митець, як людина незвичайна, виняткова, вона відчувала й глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників — від щирого захоплення й любові до повного нерозуміння і навіть агресивності до себе як до людини, що є “не такою, як усі”. Немає сумніву, що Л. Костенко, змальовуючи образ своєї попередниці, української поетеси XVII ст., внесла в нього багато чого зі свого часу, зі своїх особистих стосунків з українським “застійним” суспільством 70-80-х років».

***

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія — це завжди неповторність,