Крок до ВНЗ. Хрестоматія з української літератури. Довідник

Василь Стус

(1938-1985)

Поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, Герой України. Творчість митця була заборонена радянською владою, а сам поет був на дванадцять років позбавлений волі і загинув у таборі.

Походження: народився в с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині.

Освіта: історико-філологічний факультет Педагогічного інституту м. Сталіно, аспірантура Інституту літератури Академії наук УРСР у Києві.

Особливості творчості: У поезіях Василя Стуса відтворено думки й переживання, співзвучні атмосфері «шістдесятництва»: неприйняття інтелектуальної задухи, трагічне прозріння, жага втраченої гармонії, осмислення сутності людського життя, власне людського «я». Є у творчості поета і шляхетна лірика з мотивами кохання, з тонкими нюансами переживання, розчарування, самоти, самовипробування, уміння дивитися правді у вічі. Ліричний герой Василя Стуса перебуває в постійному становленні, а душа його прагне подолати абсурдність світу. Тому в ліриці поета є вічні мотиви взаємин життя і смерті, переборення замкненості людського існування як віднаходження шляху до свободи.

Лірика митця за його життя з’являлася за межами України в «самвидаві» завдяки зусиллям дисидентів та еміграційних громад. Доля багатьох текстів Василя Стуса й досі невідома.

Основні твори: «Круговерть», «Веселий цвинтар», «Свіча в свічаді», «Час творчості», «Палімпсести», «Птах душі», «Дорога болю», «Поезії», «Під тягарем хреста», «Вікна в позапростір», «Золотокоса красуня», «І край мене почує», «Не відлюбив свою тривогу ранню».

ЦЕ ЦІКАВО!

У своєму слові до сучасника Василь Стус висловив таку думку: «Поет — це людина. Насамперед. А людина — це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а — робив би коло землі... Ще — зневажаю політиків. Ще — ціную здатність чесно померти... Один і з найкращих друзів — Сковорода».

* * *

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що вам, богове, низько не клонюся

в передчутті недовідомих верств.

Що жив-любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям,

як син, тобі доземно поклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь.

Так хочеться пожити хоч годинку,

коли моя розів’ється біда.

Хай прийдуть в гості Леся Українка,

Франко, Шевченко і Сковорода.

Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,

уже не ремствуй, позирай у глиб,

у суще, що розпукнеться в грядуще

і ружею заквітне коло шиб.