Крок до ВНЗ. Хрестоматія з української літератури. Довідник
Павло Тичина
(1891-1967)
Поет-новатор, перекладач, публіцист, громадський діяч. Лауреат Шевченківської премії.
Походження: народився в с. Піски на Чернігівщині в родині сільського дяка.
Освіта: Чернігівська бурса, Чернігівська духовна семінарія, Київський комерційний інститут.
Особливості творчості: у ранній поезії Павло Тичина виступив як новатор-модерніст, його поезії сповнені радості і світла. Художньої майстерності поет досяг за допомогою «озвучення» творів, застосування численних алітерацій та асонансів. Ліричний герой поезій — молода людина, яка тонко відчуває, розуміє природу, має силу, відвагу й рішучість, щоб стати на бій із життям. Намагається осмислити, що відбувається в довколишньому світі, і знайти своє місце в ньому.
Основні твори: поетичні збірки «Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав», «Плуг», «Вітер з України», поеми «Похорон друга», «Золотий гомін».
Літературний напрям: символізм.
ЦЕ ЦІКАВО!
На жаль, ранні поезії П. Тичини стали вершиною його творчості. У 1933 р. поет написав вірш «Партія веде», присвятив Сталіну збірку «Сталь і ніжність» (1940). Це була данина талановитого майстра слова тоталітарному режимові за можливість жити, що і стало його особистою драмою.
Український поет-емігрант Євген Маланюк у вірші «Сучасники» так характеризує творче життя видатного митця: «Від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась ...в окривавлений Жовтень — ясна обернулась Весна». Сам Тичина на схилі літ визнав, що Є. Маланюк єдиний дуже точно сказав правду про той фатальний злам, який відбувся в його творчості.
***
О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Інно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
Я Ваші очі пам’ятаю.
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші. — Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив...
***
Арфами, арфами —
Золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Думами, думами —
Наче море кораблями, переповнилась блакить
Ніжнотонними:
Буде бій
Вогневий!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий...
Стану я, гляну я —
Скрізь поточки як дзвіночки, жайворон
Як золотий
З переливами:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Любая, милая, —
Чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям
Вкрай.
Там за нивами:
Ой одкрий
Колос вій!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий...
***
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї? —
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов’ї...
«Я твій», — десь чують дідугани.
А солов’ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
