Крок до ВНЗ. Географія. Довідник

ПРИРОДНО-ТЕРИТОРІАЛЬНІ КОМПЛЕКСИ

Поняття про ПТК і ландшафт

Географічна оболонка, як відомо, складається не лише з окремих сфер (літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери), які вивчаються окремими фізико-географічними дисциплінами, а й із численних ПТК різних рангів, які є предметом вивчення ландшафтознавства. Поділ географічної оболонки на ПТК відбувається під впливом зовнішніх (планетарно-космічних) і внутрішніх (земних) чинників, які породжують дві найбільш загальні закономірності територіального поділу — зональну й азональну.

Природно-територіальний комплекс — це територія з певною єдністю природи, або іншими словами, — це закономірне поєднання природних компонентів (рельєфу й гірських порід, атмосфери, води, ґрунтів, рослинності і тваринного світу), які перебувають у складній взаємодії та взаємозумовленості, утворюючи єдину нерозривну систему.

Можна навести чимало прикладів ПТК — від невеликих і однорідних (заплава маленької річки, схил яру чи балки) до великих і складних (Руська рівнина, Донецький кряж та ін). Найбільшим ПТК є географічна оболонка Землі. У межах географічної оболонки виділяється ландшафтна сфера, яка є тим ярусом географічної оболонки, в якому відбуваються процеси найбільшого стику й активного взаємопроникнення літосфери, гідросфери, атмосфери та біосфери.

Природно-територіальний комплекс — це загальне поняття, яке використовується для визначення всіх фізико-географічних територіальних одиниць, незалежно від їх таксономічного рангу. ПТК не пов’язані ні з певним розміром території, ні зі ступенем її складності. Так, можна говорити і про комплекс степової западини, і про комплекс Світового океану.

Природні комплекси бувають повними, які включають усі основні природні компоненти, і неповними — включають лише частину найбільш тісно пов’язаних компонентів, наприклад, біогеоценоз. Часто підлягають дослідженню неповні комплекси — гідрометеорологічні, геолого-геоморфологічні, ґрунтово-біологічні та ін.

Об’єктом дослідження ландшафтознавства є природно-територіальні комплекси (ПТК), а також модифіковані (змінені) під впливом діяльності людини природно-антропогенні територіальні комплекси (ПАТК).

Ландшафт — це конкретна територія, яка має єдиний геологічний фундамент (місцева геологічна структура), один тип рельєфу (одна морфоструктура), однаковий клімат, зональний тип ґрунтів і рослинності (у межах однієї природної зони).

Залежно від характеру і співвідношення природних і антропогенних (створених людиною) компонентів, тобто степеня перетвореності, ландшафти діляться на природні (або корінні), антропогенні (або змінені) і техногенні.

Природний ландшафт (ПТК) складається з природних, взаємопов’язаних між собою компонентів і формується під впливом природних ландшафтоутворюючих чинників. У природних ландшафтах антропогенно-техногенних перетворень практично не спостерігається.

Антропогенний ландшафт (ПАТК) — це комплекс, у якому під впливом людини змінюється будь-який із компонентів ландшафту. В антропогенних ландшафтах найчастіше змінена біота і частково ґрунти. До них належать рослинницькі угіддя, гідромеліоративні об’єкти, приміські ліси, лісозаготівельні господарства та ін.

Техногенні ландшафти є різновидом антропогенних, в яких докорінно змінені всі компоненти, в тому числі рельєф і геологічний фундамент. Такі ПТК порушені на 50-70 %. До них відносять міста, промислові майданчики, ділянки транспортних комунікацій, гірничопромислові землі та ін.

До загальних рис ПТК належать єдність (цілісність), диференціація, дискретність, континуальність.

Основна ознака будь-якого ПТК — єдність його природних умов, тобто існування його як єдиного цілого, що виражається у взаємодії його складових частин. Єдність ПТК визначається закономірним наслідком спільності походження й історії розвитку даної ділянки земної поверхні, а також своєрідністю його географічного положення. Єдність ПТК відносна. Чим більший ПТК, тим більше в його межах варіантів природних умов і тим більш відносне поняття «єдність». І навпаки, чим нижчий за рангом ПТК, тим більше наближається він до поняття «єдність».

Єдність ПТК відбивається в його структурі, тобто в закономірностях організації як його компонентів, так і дрібніших ПТК. Отже, структуру ПТК утворюють не лише окремі компоненти, а й певне поєднання нижчого таксономічного рангу.

Диференціація (структурність) — друга важлива ознака ПТК. Спостерігається вона на поверхні суходолу, де майже кожна ділянка поверхні відрізняється від іншої за характером мікрорельєфу, за рослинністю, ґрунтами та ін. Диференціація географічної оболонки відбувається за трьома напрямками: за типами ПТК, геосферами й компонентами.

Згідно з теорією М. Солнцева, геосфери формуються з неповних природних комплексів, наприклад, біосфера — із біогеоценозів, літосфера — з геологічних структур різної складності та ін. Отже, і самі геосфери можуть бути прикладами неповних ПТК.

Диференціація властива не лише географічній оболонці, а й усім ПТК нижчих рангів. Великі ПТК складаються з більш дрібних комплексів, але будь-які ПТК — із компонентів. У результаті диференціації в структурі географічної оболонки формуються три основні ПТК: планетарний, що охоплює всю планету у вигляді географічної оболонки; регіональний, представлений геокомплексами материків чи океанів, рівнин, гір тощо, і типологічний (ландшафтний), представлений морфологічними одиницями ландшафтів.

Важливо й те, чи диференціація ландшафтної сфери є дискретною або континуальною.

Дискретність (перервність, або корпускулярність) — це властивість деякого тіла або системи складатись з окремих, чітко розмежованих частин. Крутий берег моря, лінія схилу, зсуву — все це приклади дискретності.

Континуальність — це неперервність, тобто поступовий перехід. Можна навести чимало прикладів, коли один комплекс поступово переходить у інший, наприклад, лісостепова зона в степову. У зв’язку з континуальніcтю буває важко провести межу між окремими ПТК або їх компонентами.

Учені дійшли висновку, що в ландшафтній сфері поєднуються дискретність і континуальність.