Крок до ВНЗ. Географія. Довідник

Географія світових природних ресурсів

Географічне середовище як сфера взаємодії суспільства і природи. Географічним середовищем називається та частина земної природи, яка безпосередньо пов’язана з життям і діяльністю людини, перетворена й окультурена нею. Тому природні ландшафти, змінені людською діяльністю, називають культурними або антропогенними. Останнім часом масштаби використання природних ресурсів порівняні з дією природних сил Землі, інколи навіть перевершують їх. Подібне розширення «обміну речовин» між суспільством і природою в умовах швидкого зростання населення загострило проблему ресурсозабезпеченості. При цьому йдеться перш за все про забезпеченість енергетичними, мінерально-сировинними, водними ресурсами, а також продовольством. Більшість цих проблем набули глобального (всесвітнього) масштабу.

Природно-ресурсний потенціал. Природні ресурси — компоненти природи, які використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва і предмети споживання. За приналежністю їх до тієї або іншої природної сфери (за генезисом) виділяють: ресурси літосфери (корисні копалини, земельні та ґрунтові ресурси); гідросфери (льодовики, води суходолу та Світового океану, енергія річок, припливів і відпливів); атмосфери (кліматичні й рекреаційні, енергія вітру); біосфери (біологічні ресурси — тваринний і рослинний світ). Сукупність усіх видів природних ресурсів та здатність їх задовольняти потреби людей складає природно-ресурсний потенціал території.

Усі ресурси прийнято поділяти на вичерпні й невичерпні. До останніх зараховують, наприклад, кліматичні ресурси, енергію Сонця, вітру, води, а також припливів і відпливів. Решта природних ресурсів є вичерпними, які у свою чергу поділяють на відновні й невідновні.

До відновних природних ресурсів належать земельні, водні, біологічні. При використанні вони безперервно відновлюються самою природою, однак темпи їх природного відтворення часто відстають від темпів використання людиною.

Невідновними природними ресурсами є мінеральні (корисні копалини) — природні речовини мінерального походження, що використовуються в господарстві як сировина або джерело енергії. Їх використання призводить до вичерпання запасів, які не відтворюються.

Ресурси класифікують також за напрямками їх використання. Так, виділяють ресурси паливно-енергетичні, ресурси для будівництва, чорної та кольорової металурги, хімічної, лісової та деревообробної, харчової промисловості та ін. Зважаючи на склад і особливості використання, зазвичай розрізняють три основні групи корисних копалин: паливні, рудні й нерудні.

Ресурсозабезпеченість і ресурсозбереження. Ресурсозабезпеченість —- це співвідношення між величиною запасів природних ресурсів і розмірами їх використання. Показник ресурсозабезпеченості тієї чи іншої території характеризується відношенням між величиною розвіданих запасів ресурсів до масштабів їх використання. Так, забезпеченість мінеральними ресурсами (руда, нафта, вугілля тощо) виражається кількістю років, на які вистачить розвіданих запасів при їх сучасному використанні. А забезпеченість лісовими, земельними, водними ресурсами визначається об’ємом їх запасів із розрахунку на душу населення.

Забезпеченість країни тими чи іншими видами природних ресурсів можна підвищити шляхом ресурсозбереження. Напрямки ресурсозбереження залежать від виду природних ресурсів, їх вичерпності та відновності.

У процесі виробництва або на окремих його етапах природокористування може бути раціональним і нераціональним.

Раціональне природокористування забезпечує нормальні умови життєдіяльності людини, запобігає можливим шкідливим діям на навколишнє середовище, розумно регулює освоєння ресурсів.

Нераціональне природокористування катастрофічно швидко використовує ресурси природного середовища, істотно знижує їх якість і властивості, необхідні для нормального життя людини. Типовими ознаками нераціонального природокористування є вимирання окремих видів живих організмів, виснаження родючих ґрунтів, поява пустель і боліт, забруднення атмосфери, поверхневих і підземних вод.

Географія світових природних ресурсів. Мінеральні ресурси світу — природні речовини мінерального походження, що використовуються у господарстві як сировина або джерело енергії. Залежно від галузі народного господарства, в якій використовуються мінеральні ресурси, їх поділяють на паливно-енергетичні, ресурси чорної і кольорової металургії, хімічної промисловості, промисловості будівельних матеріалів тощо.

Жодна з країн світу не володіє повним набором усіх видів мінеральної сировини. Тільки 20-25 країн мають у своєму розпорядженні об’єми, що перевищують 5 % світових запасів певного виду сировини, а таку саму частку більш ніж одного виду сировини мають лише близько десяти країн світу. Серед них — Росія, США, Китай, Австралія, Канада, ПАР, Бразилія.

Країни світу, які мають найбільші запаси основних видів корисних копалин

Країни	Види сировини
Саудівська Аравія, Ірак, Кувейт, ОАЕ, Іран	Нафта
Росія, Іран, Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ	Природний газ
США, Росія, Китай, Австралія, ФРН	Вугілля (все разом)
США, Росія, Китай, Австралія, ПАР	Кам’яне вугілля
Бразилія, Австралія, Канада, Росія, Китай, США	Залізна руда
Гвінея, Австралія, Бразилія, Індія, Ямайка, Суринам	Боксити
Чилі, США, Австралія, Китай, Індонезія	Мідні руди
ПАР, Австралія, Китай, Бразилія, Індія	Марганцеві руди
Бразилія, Китай, Малайзія, Індонезія, Болівія	Олов’яні руди

Металеві корисні копалини тяжіють до фундаментів і виступів (щитів) давніх платформ, а також до складчастих областей. У складчастих областях вони часто утворюють величезні за простяганням рудні (металогенні) пояси. Найбільшими з цих поясів є Тихоокеанський, Альпійсько-Гімалайський, Американський.

Вірогідні світові запаси залізняку (основної сировини для отримання чорних металів) оцінюються більш ніж в 100 млрд т, із яких близько 1/3 залягає на території республік колишнього СРСР (Росія, Казахстан, Україна). Відомо, що алюміній — найпоширеніший в земній корі кольоровий метал. Вміст глинозему в бокситах складає 40-60 %, сировина транспортабельна. Більшість родовищ алюмінієвих руд розташовані недалеко від екватора. Виділяють декілька головних бокситоносних провінцій: Карибсько-Амазонську, Гвіанської затоки, Австралійську, Індійську, Середземноморську. Для важких кольорових металів типовий низький вміст у рудах корисного компоненту (менше 1 %). Це в першу чергу зумовлює яскраво виражену сировинну орієнтацію виплавлення металів у районах основних родовищ. Так, основні ресурси і виплавка чорнової міді зосереджені в Америці (Чилі, США, Канада). Значні запаси мідних руд у Росії, Казахстані, Китаї. Деякий час до світових лідерів належали африканські держави — Замбія, Заїр (група родовищ «мідного поясу»).

За запасами і видобутком багатьох видів рудних і нерудних корисних копалин провідні позиції займає невелика кількість країн. Так, наприклад, більше 2/3 світового виробництва зосереджено тільки в чотирьох державах: марганцю — у Китаї, Україні, ПАР і Бразилії; кобальту — у Канаді, Росії, Заїрі та Замбії; хрому — у ПАР, Казахстані, Індії та Туреччині; вольфраму — у Китаї, Росії, Узбекистані та Кореї; ванадію (усі 100 %) — в ПАР, Росії, Китаї та США. Висока концентрація запасів і видобутку свинцю (Китай, Австралія, США, Канада, Перу) і цинку (Канада, Китай, Австралія, Перу, США).

У надрах континентального шельфу (крім нафтових і газових родовищ) локалізовані численні промислові скупчення різноманітних металів. Біля берегів Австралії, Канади, США, Чилі, Японії та інших країн уже діють морські шахти з видобутку залізних, мідних, нікелевих, олов’яних та інших руд. Одними з найважливіших є олов’яні розсипи біля берегів Малайзії, М’янми, Індонезії й Таїланду; золотоносні — біля Тихоокеанського узбережжя США (Аляска); рідкісних металів — біля берегів Індії, Бразилії, Австралії.

Серед нерудних корисних копалин слід відзначити наявність запасів сировини для виробництва мінеральних добрив. Так, велика частка запасів та видобутку фосфоритів зосереджена в США, Марокко, Росії та Китаї. Також значні ресурси цього виду сировини в Казахстані, Тунісі, Йорданії, Ізраїлі, ПАР, Бразилії, на о. Науру. Значні поклади калійних солей зосереджено в Росії, Канаді, ФРН, Франції, США, Білорусі. Запаси галіту (кухонної солі) практично невичерпні. Вона добувається більш ніж у ста країнах світу, але найбільше її використовують у розвинених країнах для виробництва соди і хлору. Розвідані родовища самородної сірки широко розробляються в США, Мексиці, Польщі, Україні та Іраку. Найбільші обсяги видобутку припадають на будівельні матеріали. Вони поширені повсюдно. Запаси дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів мають Індія, Росія, Шрі-Ланка, Канада та ін. Значні алмазоносні провінції розташовані на півдні Африки (ПАР, Конґо, Ботсвана, Намібія) та в Якутії (Росія).

Енергоресурси. Первинні енергетичні ресурси — це нафта, природний газ, кам’яне й буре вугілля, горючі сланці, торф, деревина й ресурси біосфери, а також гідроенергія тощо. Запаси енергії атомного розпаду та ядерного синтезу є фізично невичерпними.

Відомо понад 3,6 тис. вугільних басейнів і родовищ із розвіданими запасами (60 % припадає на кам’яне, 40 % — на буре вугілля) у 75 країнах світу. Більша частина вугілля (90 %) зосереджена в Північній півкулі. Найбагатіші на вугілля Азія, Північна Америка та Європа. Головна частина цих запасів сконцентрована в Аппалачському (США), Рурському (Німеччина), Сілезькому (Польща), Кузнецькому, Кансько-Ачинському, Тунгуському (Росія), Фушуньському (Китай) басейнах. У Південній півкулі значні запаси вугілля є в Південній Африці та Австралії. Великі вугільні ресурси деяких європейських країн (Великої Британії, Німеччини, України) вже значною мірою вичерпані або залягають на великих глибинах, внаслідок того їх подальша розробка є технічно складною і часто нерентабельною. Розвідані запаси вугілля дозволяють забезпечити потреби людства більш ніж на 300 років при сучасному рівні його споживання.

Основні запаси нафти зосереджені в країнах, що розвиваються, переважно в північній півкулі. Нафтогазоносних басейнів розвідано понад 600, розробляється — 450. Розвідані запаси нафти складають 150 млрд т, природного газу — 135 трлн м³. Особливе значення мають родовища нафти й газу з величезними запасами — таких у світі близько 50. Більше половини з них зосереджено в країнах Близького й Середнього Сходу (Саудівська Аравія, Ірак, Кувейт, Іран, ОАЕ), у Латинській Америці (Венесуела, Мексика). Значні запаси є в Росії, США, Китаї, Лівії, Норвеґії, Ніґерії. При сучасному рівні споживання нафти її розвіданих запасів у світі вистачить ще на 40-50 років.

У більшості країн, що розвиваються, відсутні великі запаси нафти, газу й вугілля, вони залежать від експорту цих енергоресурсів. Найменш розвинені країни покривають потреби в енергетичних ресурсах завдяки деревині та іншим видам біомаси, що використовуються як паливо (солома, сухий гній). Енергетична ситуація, що складається в результаті збереження цієї тенденції, обертається для багатьох країн «третього світу» складними екологічними проблемами (зокрема знищенням лісів).

Потенційні ресурси урану оцінюють у 10 млн т. У першу десятку країн, що добувають та експортують уран, входять Австралія, ПАР, Ніґерія, Бразилія та ін.

Земельні ресурси — основа розміщення господарських об’єктів, головний засіб виробництва в сільському господарстві. Земельний фонд планети розподіляється так: сільськогосподарські угіддя — 34 % (у тому числі оброблювані землі — майже 11 %, луки і пасовища — понад 23 %), ліси і чагарники — понад 30 %, населені пункти, об’єкти промисловості та транспорту — 3 %, малопродуктивні і непродуктивні землі (пустелі, болота, льодовики, скелі тощо) — майже 33 %.

Найбільший потенціал земельних ресурсів мають країни Європи. Частка сільськогосподарських угідь становить близько 45 % усього земельного фонду регіону. До 30 % території займають оброблювані землі. Високий рівень сільськогосподарського освоєння території зумовлений в основному сприятливим кліматом, рельєфом, ґрунтами.

Структура земельного фонду Азії значною мірою визначається наявністю посушливих та перезволожених територій, які займають понад 50 % території Азії. Крім того, на гірський рельєф припадає майже половина її площі. Відповідно оброблювані землі займають лише 17 % території Азії. Гострий дефіцит земельних ресурсів відчувається у країнах із високою густотою населення — Сінґапурі, Японії, Індії, Китаї, Банґладеш, Південній Кореї.

ЦЕ ЦІКАВО

Незвичайна ділянка землі розташована в північно-східній провінції Китаю — Ляонін. «Загадкова земля», як її нарекли тутешні селяни, з початку червня до самої осені має постійну температуру підґрунтового шару -12 °С, а взимку, здавалося б, усупереч усім законам природи, нагрівається до +17 °С. Місцеві мешканці широко застосовують ці незвичайні особливості для зберігання продуктів влітку, а взимку в цих краях вирощують овочі. Менше ніж за місяць достигають тут цибуля та інша зелень. Вчені вже багато років намагаються розгадати таємницю цієї землі.

У Північній Америці основна частина сільськогосподарських угідь зосереджена на території США та півдні Канади. Значні території у високих широтах (Канадський Арктичний архіпелаг, Ґренландія) не входять до складу продуктивних земель. Оброблювані землі займають у цілому 13 % усього земельного фонду.

У Латинській Америці через великі площі лісів, гірських та пустельних територій оброблювані землі складають лише близько 10 % загальної території. Ще менше забезпечені оброблюваними землями Австралія та Океанія (6 % території). У зв’язку з посушливим кліматом Австралії майже 40 % її території займають напівпустелі й пустелі. Більше половини земельного фонду зайнято під пасовища.

Водні ресурси включають води суходолу (поверхневі й підземні), морів та океанів. Вода є однією з найпоширеніших речовин у природі. Разом із тим прісна вода, яка використовується людиною, становить лише 2,5 % всієї води на Землі. До того ж понад 2/3 її «законсервовано» в льодовиках Антарктиди, Ґренландії, льодовому покриві Арктики, в айсбергах та гірських льодовиках і поки що недоступно для використання. Тому головним джерелом задоволення людських потреб у прісній воді залишаються води річок та озер, а також підземні води, які теж розподілені дуже нерівномірно.

ЦЕ ЦІКАВО

У горах Західного Тянь-Шаню є озеро Шайтан-Куль («Чортове озеро»), у якому час від часу відбуваються оглушливі вибухи. Як виявилося, воно розташоване у великому розломі земної кори. Із тріщин сюди надходять різноманітні гази, зокрема азот і метан. Змішуючись, вони й спричиняють вибухи.

Найгостріше дефіцит води відчувається в аридних поясах Землі північної та південної півкуль, які охоплюють близько 1/3 території суходолу, де проживає понад 900 млн осіб. Це пустельні території Північної та частини Південної Африки, Південно-Західної та Центральної Азії, Австралії, внутрішні райони Кордильєр тощо.

Біологічні ресурси включають рослинний і тваринний світ, який створює біомасу Землі. При цьому рослини утворюють 98 % усієї біомаси, а тварини — 2 %. З-поміж рослинних ресурсів за значенням виділяються лісові. Ліси нашої планети утворюють два величезних за територією пояси — північний та південний, приблизно однакові за площею й запасами деревини. Північний лісовий пояс поширений переважно в помірному поясі північної півкулі (у Північній Америці та Євразії) і охоплює широколистяні, мішані та хвойні (тайга) ліси. Найвищу лісистість мають Канада, Швеція, Фінляндія, Росія. До південного лісового поясу належать вологі екваторіальні та змінно-вологі ліси Латинської Америки, Центральної Африки та Південно-Східної Азії. Найбільші площі лісів та найвищу лісистість мають Бразилія, Конґо, Індонезія, Малайзія та ін.

Рекреаційні ресурси являють собою об’єкти та явища природного та антропогенного походження, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини. До природних рекреаційних ресурсів належать: узбережжя теплих морів, береги річок, озер та водосховищ, лісові та лучні масиви, гірські території; до соціально-економічних — історико-культурні об’єкти, пам’ятки архітектури, етнографічні елементи тощо. На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає екологічний стан території — чистота або забрудненість вод, повітря, ґрунтів, політична та економічна стабільність у країні, що особливо важливо для розвитку міжнародного туризму.

Ресурси Світового океану. Зростаючі масштаби залучення природних ресурсів у виробництво та спричинене цим їх вичерпання привертають усе більшу увагу до природних багатств Світового океану. Ресурси Світового океану за своїм потенціалом порівніюють із ресурсами суходолу. Серед них виділяють біологічні, мінеральні, енергетичні, рекреаційні ресурси.

Біологічні ресурси океанів — риби, морські ссавці (кити, тюлені тощо), молюски (кальмари, мідії тощо), ракоподібні (краби, креветки тощо), деякі види водоростей, що використовуються для виробництва продуктів харчування й одержання цінних речовин для різних галузей промисловості, сільського господарства, медицини. Загальна біомаса Світового океану становить 35 млрд т. В основному це зоопланктон і зообентос; на рибні ресурси припадає всього 0,5 млрд т. Однак вилов риби складає понад 80 % усього морського промислу. Зони підвищеної біологічної продуктивності зосереджені переважно на континентальному шельфі. Шельфові ділянки займають 7-8 % площі Світового океану й забезпечують 90 % обсягів вилову риби. До найпродуктивніших у світі належать Беринґове, Охотське, Японське моря. Рибопродуктивними районами є також центральна частина Тихого океану (прибережні води островів Океанії), Північна Атлантика. Найбільші рибопромислові країни світу — Японія, Росія, Китай, США, Чилі, Норвегія, Індія, Республіка Корея, Данія, Таїланд, Індонезія, Велика Британія.

Мінеральні ресурси океанів представлені нафтою, газом, твердими корисними копалинами, що залягають у земній корі дна океанів. Геологічні запаси нафти шельфової зони Світового океану оцінюються в 300 млрд т, газу — у 140 трлн м3. Світовий видобуток нафти з шельфу становить 1/4 загальних обсягів, газу — 1/10. Найінтенсивніше ведеться видобуток у Перській, Мексиканській затоках, затоці Маракайбо, Північному й Каспійському морях. Підводний видобуток кам’яного вугілля на шельфі проводять Велика Британія, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Канада. Головне багатство глибоководного ложа Океану — залізомарганцеві конкреції. У перспективі зростатиме видобуток залізних і марганцевих руд, міді, нікелю, олова, титану, сірки, фосфоритів, будівельних матеріалів із дна океанів та морів.

Самі води Світового океану містять 70 хімічних елементів. Із морської води видобувають 1/3 кухонної солі, що споживається людьми, солі магнію, брому, калію. У приморських країнах з нестачею водних ресурсів зростає використання опрісненої морської води (Кувейт, Саудівська Аравія, Японія, Казахстан, Туркменістан, Азербайджан).

Енергетичні ресурси Океану — це механічна та теплова енергія його вод. Використовуються незначною мірою. Використовується енергія припливів і відпливів, яка оцінюється в 1-6 млрд кВт. Найбільші ресурси припливної енергії зосереджені у Франції, Великій Британії, Росії, Японії, Канаді, Австралії, Аргентині, США. У цих країнах є райони, де висота припливу досягає понад 10 м. Хвильові електростанції діють у Японії, Великій Британії, Австралії, Індії, Норвегії. У перспективі передбачається використання термальної енергії океанських вод.

Рекреаційні ресурси океанів та морів характеризуються значною різноманітністю. До основних рекреаційно-туристичних берегових районів світу належать: Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Африки; узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів; узбережжя Карибського моря (у тому числі його островів); райони міст і міських агломерацій Атлантичного та Тихоокеанського узбережжя Північної і Латинської Америки; Гавайські острови, східне узбережжя Австралії, узбережжя Японського моря; о. Шрі-Ланка, район прибережних міських агломерацій Індії, східне узбережжя о. Мадаґаскар. Набувають поширення туристичні подорожі на кораблях (круїзи), яхтах, спортивне рибальство, дайвінг, віндсерфінг.