Крок до ВНЗ. Географія. Довідник

Соціальна сфера

Загальна характеристика соціальної сфери України

Це треба знати!

Розвиток суспільного виробництва підпорядковується головній меті — найбільш повному задоволенню постійно зростаючих потреб усіх членів суспільства. Чим вищими є темпи соціально-економічного розвитку, тим динамічніше змінюються людські потреби й сама структура життєвих благ, покликаних їх задовольняти та забезпечувати всебічний і гармонійний розвиток особистості.

Дія задоволення потреб населення велике значення має рівень розвитку соціальної сфери, яку становлять: житлове і комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв’язок, система побутового обслуговування населення, освіта, культура й мистецтво, охорона здоров’я, фізична культура і спорт. Усі складові соціальної сфери призначені для виконання основних соціально-економічних завдань. Зокрема, від рівня розвитку медичного обслуговування значною мірою залежать показники здоров’я населення, тривалості життя, його природного приросту, створення передумов для істотного скорочення втрат робочого часу через тимчасову непрацездатність.

Покращання житлово-комунального обслуговування забезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоров’я населення.

Основне значення соціальної сфери полягає в тому, що весь комплекс її галузей забезпечує зростання рівня споживання та вдосконалення його структури. Розширення асортименту життєвих благ, які входять до фонду споживання й задовольняють зростаючі потреби людини — учасника суспільного виробництва, — забезпечує саме розвиток соціально орієнтованих галузей народногосподарського комплексу. Послуги в цьому процесі виконують, як правило, роль чинника, який забезпечує відтворення робочої сили. Роль соціальної сфери в суспільному розвитку визначається двома головними функціями. Перша функція: створюється комплекс життєвих благ, необхідних для нормального розширеного відтворення робочої сили, а друга — заклади і підприємства комплексу забезпечують підвищення рівня життя членів суспільства.

Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціально-культурного й матеріально-побутового.

1. Соціально-культурний комплекс включає галузі, пов’язані з відтворенням головної продуктивної сили суспільства, відновленням її працездатності та зміцненням здоров’я, з формуванням людського капіталу. Галузі цього комплексу є важливим чинником підвищення продуктивності праці в усіх сферах господарського й культурного життя.

2. Матеріально-побутовий комплекс забезпечує матеріальні умови життя населення. Його складовими частинами є галузеві підкомплекси (житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчування тощо), які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства.

Довідкова таблиця репрезентує основні показники, що характеризують рівень розвитку соціальної сфери різних регіонів України.

Освіта

Освіта — це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства й держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Загальноосвітні навчальні заклади

(на початок навчального року; тис.)

Кількість закладів

Кількість учнів у загальноосвітніх навчальних закладах

Кількість вчителів

2000/01

22,2

6764

577

2001/02

22,2

6601

568

2002/03

22,1

6350

561

2003/04

21,9

6044

551

2004/05

21,7

5731

547

2005/06

21,6

5399

543

2006/07

21,4

5120

537

2007/08

21,2

4857

531

2008/09

21,0

4617

524

2009/10

20,6

4495

522

2010/11

20,3

4299

(За даними Державного комітету статистики України)

Вищі навчальні заклади

(на початок навчального року)

Кількість закладів:

Кількість студентів у закладах:, тис.

І-ІІ рівнів акредитації

ІІІ-IV рівнів акредитації

І-ІІ рівнів акредитації

ІІІ-IV рівнів акредитації

2000/01

664

315

528,0

1402,9

2001/02

665

318

561,3

1548,0

2002/03

667

330

582,9

1686,9

2003/04

670

339

592,9

1843,8

2004/05

619

347

548,5

2026,7

2005/06

606

345

505,3

2203,8

2006/07

570

350

468,0

2318,6

2007/08

553

351

441,3

2372,5

2008/09

528

353

399,3

2364,5

2009/10

511

350

354,2

2245,2

2010/11

505

349

361,5

2129,8

(на початок навчального року)

Прийнято студентів, тис.

І-ІІ рівнів акредитації

ІІІ-IV рівнів акредитації

2000/01

190,1

346,4

2001/02

201,2

387,1

2002/03

203,7

408,6

2003/04

202,5

432,5

2004/05

182,2

475,2

2005/06

169,2

503,0

2006/07

151,2

507,7

2007/08

142,5

491,2

2008/09

114,4

425,2

2009/10

93,4

370,5

2010/11

129,1

392,0

Випущено фахівців, тис.

Кількість аспірантів*

Кількість докторантів*

І-ІІ рівнів акредитації

ІІІ-IV рівнів акредитації

2000/01

148,6

273,6

23295

1131

2001/02

147,5

312,8

24256

1106

2002/03

155,5

356,7

25288

1166

2003/04

162,8

416,6

27106

1220

2004/05

148,2

316,2

28412

1271

2005/06

142,7

372,4

29866

1315

2006/07

137,9

413,6

31293

1373

2007/08

134,3

468,4

32497

1418

2008/09

118,1

505,2

33344

1476

2009/10

114,8

527,3

34115

1463

2010/11

111,0

543,7

(За даними Державного комітету статистики України)

Система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту. В Україні встановлюються такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

Дошкільна освіта й виховання здійснюються в сім’ї, дошкільних навчальних закладах у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Основним видом середніх навчальних закладів є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший — початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту; другий — основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту; третій — старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту.

Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. До позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, а також допрофесійну підготовку, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації. Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту.

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

— перший рівень — технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

— другий рівень — коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

— третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) — інститут, консерваторія, академія, університет.

Згідно із статистичними даними в Україні налічується майже 15000 дошкільних освітніх закладів, понад 22000 загальноосвітніх закладів, понад 1000 професійно-технічних закладів, понад 600 вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації і майже 400 вищих навчальних закладів 3-4 рівня акредитації.

Охорона здоров’я

Цей комплекс включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку й фізичної культури. Матеріальні умови функціонування комплексу забезпечують медична промисловість, матеріально-технічне постачання і збут. Охорона здоров’я включає також освітянські заклади (медичні училища, коледжі, медінститути, медуніверситети, курси перепідготовки кадрів), комплексні й галузеві наукові інститути й організації, а також систему управління ними.

Лікарняні заклади у свою чергу поділяються на спеціалізовані (за класами хвороб, категорією населення, що обслуговується) та територіально-дільничні (районні, міські, обласні, загальнодержавні). Поліклініки як структурні підрозділи входять до складу лікарень. У виняткових випадках вони можуть бути автономною установою. Закладам охорони здоров’я, залежно від їх місткості, присвоюють типові категорії (їх у лікарень 8). Найвищу категорію має заклад з числом ліжок 800-1000, а найнижчу — 100-150 ліжок. Основна лікувально-діагностична робота здійснюється в поліклініках — при лікуванні 80 % хворих; тут працює більше половини лікарів системи охорони здоров’я. Лікувально-профілактичні заклади, які використовуються медичними інститутами для підготовки лікарів або медичними НДІ — з науковою метою (але не менше ніж на 50 %), називають клінічними. Ці заклади можуть входити до складу медичних вузів або науково-дослідних інститутів.

Працівники залізниць обслуговуються спеціальними об’єднаними лікарнями, куди входять і поліклініки. На великих станціях для обслуговування працівників доріг функціонують амбулаторії. Відомчі лікувальні заклади мають працівники водного та повітряного транспорту, системи НАН України та ін. Заклади охорони здоров’я, які обслуговують працівників окремого промислового підприємства, входять до складу медсанчастини, яка об’єднує роботу цих закладів. До санаторно-курортних закладів належать санаторії-профілакторії, курортні поліклініки, бальнеологічні об’єкти.

В Україні налічується 3,5 тис. лікарняних закладів на понад 550 тис. ліжок та понад 7,1 тис. лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, місткість яких становить майже 1 млн відвідувань за зміну. Деяке загальне зменшення кількості лікарень за останні роки пояснюється перш за все їх реорганізацією й укрупненням. Мережа об’єктів стаціонарної медичної допомоги розвивається в трьох напрямах: багатопрофільному, спеціалізованому й диспансерному. В Україні працює 225 тис. лікарів, більше половини яких становлять терапевти, хірурги, стоматологи, педіатри, жінки-лікарі серед них складають майже дві третини. Середній медичний персонал (медсестри, фельдшери та акушери) становить 525 тис. осіб. В Україні забезпеченість лікарями становить 48 лікарів, а середнім медичним персоналом — 110 медпрацівників на 10 000 жителів.

Найвищий рівень забезпеченості населення лікарями мають місто Київ, АР Крим, Одеська, Львівська і Харківська області. В останні роки спостерігається тенденція до розукрупнення територіальних лікарняних дільниць у містах у зв’язку з будівництвом великих, добре обладнаних сучасних лікарень і поліклінік, у яких існують можливості для ефективного лікування і більш повного використання ліжкового фонду. Медичну допомогу надають також спеціалізовані лікарні, диспансери, станції невідкладної медичної допомоги, поліклініки, жіночі консультації.

Наявність значної кількості сіл, у тому числі малих, спричинило необхідність мати фельдшерсько-акушерські пункти, кожен з яких обслуговує, як правило, один, два і більше населених пунктів. Тут надається перша медична допомога, здійснюється комплекс заходів санітарно-гігієнічного і протиепідемічного характеру.

Житлово-комунальний комплекс

Весь житловий фонд в Україні перевищує 1100 млн м2 загальної площі житла, у тому числі державний, колективний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів становить понад 300 млн м2, а решта — 800 млн м2 — перебуває у приватній власності громадян.

Міський житловий фонд становить понад 700 млн м2, сільський близько 400 млн м2. У містах державний, суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів становить практично половину. У сільській місцевості інша картина: житловий фонд в особистій власності громадян становить близько 90 %, а державний — понад 10 %.

Середня забезпеченість населення житлом у розрахунку на одного жителя в містах становить 19 м2 загальної площі, а в сільській місцевості — 24 м2. Краща забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київської й Черкаської областей, а в сільській місцевості — у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Кіровоградській, Чернігівській, Житомирській, Полтавській, Сумській і Дніпропетровській областях.

Житлові приміщення в міських поселеннях та сільській місцевості істотно відрізняються за рівнем благоустрою. Сільські житла гірше забезпечені газом, центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням, ваннами. Найкращий рівень благоустрою житлового фонду мають нові міста й санаторно-курортні центри. Для поліпшення рівня забезпеченості населення житлом необхідно не лише збільшити масштаби житлового будівництва, але й більше уваги приділяти комплексній забудові населених пунктів, інженерному устаткуванню, розширенню вулиць, будівництву доріг із твердим покриттям, каналізаційних водопровідних ліній, санітарній очистці, освітленню вулиць, збільшенню кількості підземних переходів, будівництву об’їзних доріг тощо.

Обсяг житлового будівництва в 1990-х рр. істотно знизився, проте з 2002 р. в більшості регіонів України почав поступово зростати. Подальше підвищення ефективності житлового будівництва зумовлює необхідність значного покращання якості будинків у відповідності з запитами різних верств населення і соціальних груп. Вирішенню цього питання має сприяти широкий розвиток житлово-будівельних кооперативів та індивідуального будівництва на кредитній основі так, як це робиться в більшості країн Заходу. Разом з тим необхідна соціальна норма гарантованого надання житла кожній людині, кожній родині за рахунок державних коштів.

Сфера послуг

На цю галузь припадає чверть загального обсягу платних послуг. Галузь об’єднує більше 20 окремих, досить самостійних підгалузей, які істотно відрізняються одна від одної. Відмінності у функціональних призначеннях підгалузей зумовлюють специфічні особливості як технічного устаткування підприємств і закладів, так і технологічного та організаційного забезпечення. Діапазон функцій і підгалузей, які входять до побутового обслуговування, дуже широкий. Розвиток й удосконалення побутового обслуговування населення забезпечує покращення умов життя, підвищення матеріального благоустрою всіх верств населення різних регіонів і глибокий розвиток та всебічне удосконалення особистості.

За останні роки структура виробництва основних видів побутових послуг у країні поступово приводиться у відповідність структурним змінам у потребах населення. Це сприяє подальшому підвищенню ступеня повноти задоволення потреб населення в найбільш економічно значущих видах побутового обслуговування. Підприємства галузі надають населенню понад 900 видів послуг.

У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів, ремонт і будівництво житла (квартир), ремонт та індивідуальне пошиття одягу, ремонт радіотелевізійної апаратури, побутових машин і приладів, ремонт і виготовлення металовиробів. За останні роки намітилася тенденція до розширення сфери таких послуг, як ремонт побутової техніки, ремонт і технічне обслуговування індивідуальних транспортних засобів.

Надання побутових послуг має чітко виражений локальний характер. Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Київську та південні області України. Внутрішньообласні відмінності зумовлені перш за все особливостями розселення, тобто територіальною концентрацією населення у великих містах.

Комплекс торгівлі та громадського харчування

Цей комплекс задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний товарооборот визначається обсягом продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу всіма діючими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємств.

У загальному обсязі роздрібного товарообороту України продовольчі товари становили 64 %, непродовольчі — 36 %. Сільське населення значну кількість товарів купує в міських магазинах.

Товарооборот роздрібної торгівлі відображає один з аспектів рівня життя населення — купівельну спроможність. Диференціація товарообороту, що припадає на одну людину, пояснюється перш за все функціональною роллю поселень, особливим економіко-географічним положенням окремих міст, густотою населення тощо. Найвищі показники роздрібного товарообороту на одну людину характерні для м. Києва, АР Крим, Донецької, Харківської, Запорізької, Одеської та Львівської областей. На цей показник значною мірою впливають різниця доходів населення в різних областях та містах, нерівномірний розподіл торгової мережі, неоднакове споживання продовольчих товарів тощо. У селах, наприклад, реалізується значно менше продуктів харчування у зв’язку з наявністю підсобних присадибних господарств.

Структуру продовольчих товарів представляють переважно м’ясо й м’ясопродукти, кондитерські вироби, хліб і хлібобулочна продукція, цукор, молоко й молочна продукція, а в структурі непродовольчих товарів найбільшу питому вагу становлять товари культурно-побутового й господарського призначення (меблі, одяг, білизна, трикотаж, взуття, тканини, легкові автомобілі). Дещо знизився продаж товарів культурно-побутового й господарського призначення (годинники, радіоприймачі, піаніно, фотоапарати, холодильники, пральні та швейні машини тощо).

Розміщення об’єктів громадського харчування часто не збігається з розміщенням об’єктів торгівлі. Слід пам’ятати, що підприємств громадського харчування налічується значно менше. Однак останнім часом різко зросла мережа кафе, ресторанів, буфетів, закусочних, розміщених уздовж головних вулиць міст і сіл, у місцях їх перетину, на автостанціях і вокзалах, центральних частинах населених пунктів, у районі функціонування ринків та біля трас. Розвивається мережа не тільки спеціалізованих магазинів (фірмових, магазинів-складів, комісійних), а й підприємств громадського харчування, особливо швидкого обслуговування.

Культура

Являє собою сукупність закладів, установ, підприємств, організацій та органів управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження й організацію споживання товарів і послуг культурного й інформаційного призначення. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, самі об’єкти культури й мистецтва, установи й організації засобів масової інформації. Широко розгалужена мережа закладів культури та мистецтва — характерний показник розвитку культури будь-якої держави. У довідковій таблиці у графі «заклади культури» враховано кількість театрів, музеїв, кінотеатрів, бібліотек і закладів клубного типу.

Рекреаційно-туристичний комплекс

В Україні цей комплекс має значні ресурси природного й антропогенного походження, проте рекреаційно-туристична інфраструктура є недостатньо розвиненою. Це виявляється в недостатній кількості готельних і ресторанних закладів та їхньому недостатньому, комфортабельному рівні за міжнародними класифікаціями. Основними рекреаційними регіонами України є Крим, Причорномор’я та Карпати, де зосереджені значні рекреаційні ресурси природного походження. Крім того, у багатьох регіонах України розміщені історико-архітектурні туристичні об’єкти, зокрема, варто виділити Київ, Полтаву, Львів, Чернівці, Чернігів, Одесу та ряд інших міст, досить привабливих з погляду розвитку туризму.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте характеристику призначенню та структурі соціальної сфери економіки України.

2. Дайте характеристику системі освіти України.

3. Проаналізуйте статистичну таблицю показників соціальної сфери України, визначте регіони України з найвищим рівнем розвитку освітнього комплексу.

4. Дайте характеристику системі охорони здоров’я України.

5. Проаналізуйте статистичну таблицю показників соціальної сфери України, визначте регіони України з найвищим рівнем розвитку медичного комплексу.

6. Проаналізуйте статистичну таблицю показників соціальної сфери України, визначте регіональні відмінності в забезпеченні населення житлом.

7. Дайте характеристику сфері послуг.

8. Проаналізуйте статистичну таблицю показників соціальної сфери України, визначте регіони України з найвищим рівнем реалізації послуг.

9. Дайте загальну характеристику комплексу торгівлі та громадського харчування України.

10. Проаналізуйте статистичну таблицю показників соціальної сфери України, визначте регіони України з найвищим рівнем роздрібного товарообороту.

11. Визначте згідно зі статистичною таблицею показників соціальної сфери регіони України з найбільшим рівнем забезпечення населення закладами культури.

Тестові завдання

1. Поняття, яке не стосується агропромислового комплексу України:

А фермерство

Б технопарк

В елеватор

Г рефрижератор

2. Установіть послідовність зростання частки різних за призначенням сільськогосподарських угідь в Україні.

А виноградники й сади

Б сіножаті

В рілля

Г пасовища

3. Установіть відповідність між підгалузями рільництва та їхньою спеціалізацією.

1 зернове господарство

2 виробництво технічних культур

3 овочівництво

4 вирощування кормових культур

А конюшина, тимофіївка

Б гречка, горох

В тутовий шовкопряд

Г ріпак, кмин

Д цибуля, томати

4. Установіть послідовність вирощування сільськогосподарських культур з півдня на північ.

А соняшник

Б льон-довгунець

В виноград

Г озима пшениця

5. Комплекс заходів, спрямованих на збереження й поліпшення якості сільськогосподарських угідь:

А вапнування

Б рекультивація

В меліорація

Г хімізація

6. Підгалузь рослинництва, до складу якої входять польове, лучно-пасовищне і промислове виробництво.

А кормовиробництво

Б зерновиробництво

В цукровиробництво

Г овочевиробництво

7. Установіть відповідність між підгалузями тваринництва та районами їхнього розвитку.

1 молочне скотарство

2 м’ясо-молочне скотарство

3 свинарство

4 вівчарство

А степ і лісостеп

Б Карпати

В Полісся

Г щироколистяні ліси

Д степ

8. Підгалузь тваринництва, яка розвивається у південному степу та Карпатах, базується на дешевих пасовищних і грубих кормах, дає сировину, з якої виробляються кожухи:

А звірівництво

Б вівчарство

В птахівництво

Г шовківництво

9. Галузь, що не належить до соціальної інфраструктури України:

А житлово-комунальне господарство

Б пасажирський транспорт

В будівництво

Г охорона здоров’я

10. Ознака, яка не відповідає характеристиці соціальної інфраструктури:

А має економічне й соціальне значення

Б має значні територіальні відмінності

В має тісний зв’язок з галузями групи Б

Г має тенденцію до спадання частки зайнятих