Географія. Міні-довідник. ЗНО

Країни Африки

Африка — другий за розмірами материк після Євразії, який майже посередині перетинається екватором і простягається від нього по обидві сторони — на південь і на північ — до субтропічних широт обох півкуль. Африку омивають Атлантичний та Індійський океани. Середземне море відокремлює її від Європи, Червоне — від Азії. До Африки належать острів Мадагаскар і дрібні острови, розташовані в Атлантиці та Індійському океані.

Історія формування політичної карти та склад території. До 50-х років XX ст. Африка була континентом колоніальних і залежних країн. Франції належало 37 % африканської території, на якій проживало 26 % населення, Великобританії відповідно 32 % і 39 %, колонії мали також Бельгія, Португалія, Іспанія, Італія, Німеччина. У 50-ті роки XX ст. здобули незалежність перші країни. В 60-ті роки XX ст. незалежність дістали вже понад 40 країн, у 70-ті — процес визволення материка з-під колоніального гніту практично завершено. Нині на континенті налічують 53 самостійні держави, майже всі вони — країни, що розвиваються. Збереглися володіння Іспанії — Сеута, Мелілья, заморський департамент Франції — о. Реюньйон. Статус Західної Сахари, з 1976 р. окупованої Марокко, має визначити ООН. Більшість африканських країн — невеликі, слабкі в економічному відношенні держави з нечисленним населенням і мало освоєними природними ресурсами. Ці країни здебільшого економічно залежні від своїх колишніх метрополій. Колишні британські колонії залишилися в системі Співдружності, французькі — в системі Співтовариства франкомовних країн.

Населення. В Африці проживає близько 1 млрд осіб або 13 % усього населення світу. В другій половині XX ст. населення континенту стало швидко зростати, і в 70-80-ті рр. XX ст. темпи його приросту виявилися одними з найвищих у світі — 2,9-3,0 % на рік. Африканські країни помітно різняться за кількістю населення: Єгипет, Ефіопія, Демократична Республіка Конго мають населення понад 40 млн осіб кожна, а Нігерія — майже 120 млн осіб.

Для Африки характерна висока народжуваність. Завдяки покращенню суспільно-економічних умов і медичного обслуговування зменшилася смертність, особливо дитяча. Зниження смертності та висока народжуваність дають у більшості країн високі темпи приросту населення. Середня густота населення на континенті невелика і становить близько 22 особи/км². Найвища вона на о. Маврикій (близько 500 осіб/км²), найнижча — в Сахарі та країнах зони Сахелю. Значне зосередження населення зберігається в районах розвинутого землеробства (долина річки Ніл, північне узбережжя, Нігерія) або промислової діяльності («мідний пояс», промислові райони ПАР). Незважаючи на переважання сільського населення, для Африки характерні високі темпи зростання міського населення — понад 5 % на рік. На континенті налічують 22 міста-мільйонери. Істотний вплив на міграцію населення мають чинники, пов’язані з нерівномірністю соціально-економічного розвитку окремих країн. Промислові райони приймають емігрантів із сусідніх країн, які шукають роботу.

Сучасна демографічна ситуація в країнах Африки дуже суперечлива. Динаміку зростання населення материка визначає в основному його природний рух. Абсолютний світовий рекорд за збільшенням населення належить Нігеру, де щорічно населення зростає на 3,9 %. У різних країнах населення зростає нерівномірно, характеристики статево-вікової структури з економічного погляду залишаються несприятливими: недостатня кількість працездатного населення, особливо чоловічого, висока частка дітей та молоді, мала тривалість життя (для чоловіків вона становить 49 років, для жінок — 52 роки). За останні роки катастрофічних масштабів у ряді країн набула смертність від СНІДу.

Господарство. Для господарства Африки типовими є такі особливості: а) багатоукладність; б) низький рівень економічного розвитку; в) аграрний характер економіки більшості країн; г) різке розмежування в сільському господарстві товарно-експортного виробництва, натурального й дрібнотоварного господарства, яке обслуговує місцеві потреби; г) поширення монокультури в сільському господарстві: д) переважання у промисловому виробництві гірничодобувної промисловості; є) збереження колоніального характеру в зовнішній торгівлі.

Істотними особливостями розміщення господарства більшості країн Африки є зосередження економічної діяльності в кількох центрах і значний розрив у рівнях заселення, освоєння та економічного розвитку окремих територій і країн.

Порівняно економічно розвинутими в Африці є території, що прилягають до столиць — міст, які стали важливими економічними центрами ще в колоніальний період, а також до портів, через які експортують сировину і де її частково переробляють (район Касабланки в Марокко, Лагосу в Нігерії, Олександрії в Єгипті, Момбаси в Кенії та ін.). Значні промислові та економічні центри виникли в зонах добування мінеральної сировини (центри «мідного поясу» в Замбії та Демократичній Республіці Конго, промислові центри, пов’язані з районами нафто- і газопромислів в Алжирі та Лівії, промислові райони ПАР).

Африка — світовий постачальник багатьох видів тропічної рослинницької сировини: какао, арахісу, пальмової олії, прянощів тощо. Водночас сільське господарство країн, що розвиваються, не забезпечує місцеве населення продовольством унаслідок відставання в більшості країн виробництва основних продовольчих культур від темпів зростання населення. У сільському господарстві Африки використовують понад 1/3 площі материка. Під орними землями та багаторічними насадженнями зайнято близько 7 %, під пасовищами — 24 % площі континенту.

Основними зерновими культурами в Африці є сорго, просо, кукурудза, рис, пшениця, ячмінь; коренеплодами — маніок, батат, ямс, таро; плодовими — банани (екваторіальна та субекваторіальна зони), фінікова (оазиси пустель) та олійна пальми (тропіки), маслина (субтропіки). Плантаційне господарство в Африці досить розвинуте, але менше, ніж у Латинській Америці та Південно-Східній Азії. У тропічній зоні виникли лише окремі розрізнені ареали плантацій.

На території Африки зосереджена значна частина світового поголів’я худоби та в’ючних тварин. На континенті близько 192 млн голів великої рогатої худоби, 210 млн овець, 176 млн кіз, 14 млн верблюдів. Провідне місце за поголів’ям худоби належить країнам Східної Африки. Однак тваринництво як галузь господарства має дуже низькі показники виходу продукції.

На півночі Африки основну частку сільськогосподарської продукції виробляють у субтропічній зоні Середземномор’я та в долинах Нілу. У Марокко, Алжирі, Судані значні площі займають пасовища. Найбільш розораною частиною Африки є зона саван та екваторіальних лісів у Західній Африці. У Центральній Африці умови сільськогосподарської діяльності досить різноманітні: в основних зонах екваторіальних лісів земель мало, а в саванах є значні пасовища, які можна ефективно використовувати лише там, де немає мухи цеце.

Східна Африка має значну базу для розвитку тваринництва: тут розташовані більш як 1/4 пасовищ материка, майже в усіх країнах регіону під випас використовують 40-50 % території.

У Західній Африці основними експортними культурами є какао, арахіс, кава, банани, пальмова олія, каучук; у Центральній Африці — пальмова олія, кава, бавовна; у Східній Африці — бавовна, чай, кава, сизаль, ваніль і горіх кеш’ю; у Північній Африці — оливкова олія, цитрусові, вино; у Єгипті та Судані — головним чином бавовна.

Основна причина відставання тваринництва — низький рівень зоотехніки та низька товарність виробництва, що значною мірою пояснюється особливостями звичаїв скотарських племен.

Частка Африки в промисловому виробництві країн світу становить близько 2 %. В Африці набули розвитку гірничодобувна та лісова промисловість, галузі первинної переробки сировини (мінеральної та рослинної). Останнім часом з’явилися підприємства машинобудування, хімічної промисловості, чорної металургії, промисловість будівельних матеріалів. Важливе місце в економіці африканських країн займає іноземний капітал. У більшій частині господарств валова продукція іноземних і спільних підприємств становить близько половини валового національного продукту (Ботсвана, Габон, Гана, Гвінея, Єгипет, Демократична Республіка Конго, Зімбабве, Кенія тощо).

Гірничодобувна та гірничо-металургійна промисловість — найрозвинутіші галузі промисловості Африки. У виробництві міді значне місце посідають Замбія і Демократична Республіка Конго, де родовища зосереджені в «мідному поясі». Крім міді, в цьому поясі добувають руди інших металів, збагачують і виробляють цинк, свинець, кобальт, золото, срібло, уран. У цілому гірничодобувна промисловість розвинута в 1/4 частині молодих країн континенту, але основна частина продукції та видобутку найважливіших видів гірничодобувної сировини припадає на ПАР, Замбію, Демократичну Республіку Конго.

Енергетика Африки розвинута слабо. Енергетичні об’єкти розміщені доволі нерівномірно. В Африці зосереджено 1/10 запасів нафти та 1/5 гідроресурсів світу. Є великі поклади вугілля. Головним паливним ресурсом у країнах Африки стала нафта, значні поклади якої зосереджені в Нігерії, Лівії, Алжирі, Єгипті та шельфі Західної Африки. Річки басейнів Конго, Замбезі, Нігеру мають значний енергетичний потенціал, але його використовують недостатньо. Найбільші з діючих ГЕС — Асуанська на Нілі, Кариба на Замбезі, Куїнджі на Нігері.

Обробна промисловість у країнах Африки не набула належного розвитку. Існує три форми виробничої діяльності: 1) первинна переробка експортної сільськогосподарської сировини (очищення бавовни, переробка кави, какао, виробництво олії, цукру, вина, соків) характерна для країн, які експортують продукцію сільського господарства; 2) виробництво товарів широкого вжитку для місцевих потреб (кустарне виготовлення тканин, предметів домашнього вжитку, місцевих харчових напівфабрикатів, напоїв) та продукції сучасних підприємств легкої і харчової промисловості. До порівняно розвинутих галузей належить текстильна промисловість (ПАР, Єгипет, Алжир, Марокко, Туніс); 3) промисловість (крім гірничо-металургійної) розвинута слабо. Найпоширеніші нафтопереробні й цементні заводи. Великі підприємства гірничо-металургійної промисловості зосереджені в ПАР, Демократичній Республіці Конго, Замбії, Єгипті.

Обробна промисловість в країнах Африки розміщена дуже нерівномірно. Більшу частину продукції дають Єгипет, Марокко, Алжир, Нігерія, ПАР, Туніс, Демократична Республіка Конго. Четверта частина країн Африки не має сучасних підприємств обробної промисловості.

В Африці формується кілька промислових районів. Найбільш потужний ареал промислових виробників виник у ПАР (Йоганнесбург — Преторія, Кімберлі, Дурбан, Кейптаун та ін.). Значні промислові центри зосереджені в країнах Магрибу (Туніс, Алжир, Марокко, Лівія), а також на північному сході Африки — в Єгипті (Олександрія Каїр, Хслуан, Порт-Саїд). Ще один важливий промисловий район Африки— «мідний пояс» з основними центрами важкої промисловості в Замбії та Демократичній Республіці Конго. Кілька ареалів формуються в Західній Африці (Лагос — Ібадан, нафтопромисловий район дельти Нігеру, портові міста Гани, Кот-д’Івуару).

На материку недостатньо розвинута мережа шляхів сполучення, особливо у глибинних районах. Залізничний транспорт представлений в основному одноколійними лініями, які зв’язують порти з внутрішніми районами або сполучають судноплавні відрізки річок. Сучасні шосейні дороги є лише поблизу столичних або промислових міст.