Географія. Міні-довідник. ЗНО

Країни Америки

За соціально-економічними ознаками Америку поділяють на Північну та Латинську (Центральна та Південна).

Субрегіон Північна Америка складається з Канади, Мексики та США. Вони тісно інтегровані на основі зони вільної торгівлі в межах міжнародної всесвітньої організації NAFTA.

Загальна характеристика країн Латинської Америки

Латинською Америкою називають територію обох Америк, яка лежить на південь від США.

Латинська Америка до кінця XV ст. розвивалась відокремлено від Старого Світу. До появи європейців регіон був заселений індіанцями, які вже тоді сформували унікальну високорозвинуту цивілізацію. Поява європейських завойовників перервала їх самостійний розвиток. З XVI ст. території континенту були перетворені на колонії Іспанії, Португалії та інших європейських країн.

Нині в регіоні є 33 самостійні держави та 13 територій, які, за винятком Французької Гвіани, є малими островами та залишаються володіннями Великої Британії, Франції, Нідерландів і США. Географічне положення Латинської Америки характеризується віддаленістю від Європи, Африки та Азії та, навпаки, близькістю до США. У світовому масштабі це зона впливу США.

Латинська Америка охоплює країни, що розвиваються. Вони інтегровані в світове господарство: мають тісні економічні зв’язки з США та країнами Західної Європи. За рівнем економічного розвитку випереджають країни Африки, Південної та Південно-Східної Азії. Найрозвинутіші утворюють латиноамериканську групу країн нової індустріалізації, до якої входять Мексика, Бразилія, Чилі, Венесуела, Уругвай та ін.

Регіон поділяють на Середню Америку (Мексика, країни Центральної Америки та Вест-Індії) і Південну Америку, яка займає територію однойменного материка.

Населення. Сучасні латиноамериканці є нащадками багатьох етносів. У доколумбову епоху тут жили індіанці-монголоїди різних мовних сімей. Іспанці та португальці — європеоїди, що належать до романської групи індоєвропейської мовної сім’ї. З Африки свого часу було завезено понад 10 млн чорношкірих рабів. Індіанський елемент найсильніший у Кордільєро-Андській зоні. Саме тут існували великі доколумбові цивілізації ацтеків (Мексиканське нагір’я), майя (півострів Юкатан), інків (центральні Анди). Негритянський елемент найсильніший на східному узбережжі Бразилії та на островах Вест-Індії. Європейський елемент домінує в Аргентині та Уругваї та Коста-Ріці.

Сучасні латиноамериканські нації складаються з білого, негритянського населення, а також з груп зі змішаними расовими ознаками — мулатів (нащадки європейців та африканців), метисів (нащадки європейців та індіанців) і самбо (нащадки індіанців та африканців).

Державними мовами країн регіону зазвичай є іспанська, а в Бразилії — португальська. Багато індіанців розмовляють своїми традиційними мовами. У Вест-Індії поширені англійська (Ямайка, Беліз, Гайана), французька (Таїті, Французька Гвіана та ін.) і голландська (Суринам, о. Кюрасао) мови. На півдні Бразилії проживає близько 50 тис. осіб українського походження, в Аргентині їх понад 100 тис. осіб, є вони і в Уругваї.

Латинська Америка — регіон «демографічного вибуху». Найгустіше заселені узбережжя, міжгірні долини, улоговини з достатнім зволоженням і родючими ґрунтами. Внутрішні райони, особливо вологі екваторіальні ліси та посушливі савани, напівпустелі і високогір’я, заселені вкрай рідко.

Рівень урбанізації в Латинській Америці традиційно високий — 79 %. Це пов’язано з системою великого землеволодіння та масовою міграцією безземельних селян у міста. Характерною рисою стало надмірне зростання столиць. Нині на континенті формується значна кількість міських агломерацій, яких у великих країнах по кілька. Найбільші з них: мегалополіс, який утворюють агломерації Ріо-де-Жанейро — Сан-Паулу, агломерації Мехіко, Буенос-Айреса, Сантьяго, Гавани, Каракаса тощо.

Латинська Америка відома в світі як регіон великих соціальних контрастів. Більшість сільського населення становлять бідні селяни, серед яких переважають індіанці та негри. Вони не мають своєї землі, змушені її орендувати на кабальних умовах або батрачити. Така ж ситуація і в містах, що перенаселені злидарями, безробітними, бездоглядними дітьми. Безробіття, брак житла, злочинність, забруднення повітря і води — найважливіші проблеми латиноамериканських міст.

Латинська Америка є окремим культурним регіоном світу. Його основою стали культури корінного населення, іспано-португальська й негритянська. Значну роль у регіоні відіграє римо-католицька церква. Багато індіанців і негрів поєднують католицизм з традиційними віруваннями та обрядами. Латинська Америка славиться своїми фестивалями та карнавалами.

Господарство. Попри всі позитивні зрушення, що мали місце в другій половині XX ст., за яких головні країни регіону стали індустріально-аграрними, Латинська Америка залишається регіоном країн, що розвиваються. Її ВНП на душу населення є нижчим за середній світовий. Головні країни регіону стали індустріально-аграрними, але й для них характерні негативні риси загального характеру. Починаючи від іспанської та португальської колонізації, Латинську Америку розглядали як джерело сировини для Європи, а потім і для США та Японії.

Енергетика. Латинська Америка в цілому — імпортер енергоресурсів, насамперед рідкого палива. Але три її нафтовидобувні країни — Мексика, Венесуела й Тринідад — є експортерами нафти й нафтопродуктів на світовому ринку. Гідроенергетичний потенціал багатий. Його активно використовують. За сукупними потужностями ГЕС, а вони виробляють 2/3 електроенергії регіону, Латинську Америку можна порівнювати із США чи Канадою. Подією світового значення стало будівництво ГЕС на річках Парані, Сан-Франциско.

Гірничорудна промисловість Латинської Америки з самого початку свого існування була орієнтована на експорт. Нині Мексика, Венесуела, Тринідад експортують нафту й нафтопродукти, Бразилія, Венесуела, Чилі — залізні руди, мідь, Ямайка, Суринам, Гайана — боксити, Мексика, Перу — свинець, цинк, срібло.

В обробній промисловості домінують традиційні галузі та практично відсутні нові наукоємні. В цілому Латинська Америка залишається імпортером готових промислових виробів як виробничого, так і споживчого характеру. Чорна металургія і машинобудування розвинуті лише у великих країнах — Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі, Чилі. Особливе місце займають заводи зі складання автомобілів.

У сільському господарстві регіону поєднуються дрібновласницьке землекористування та господарство великих латифундій. Великі господарства (середній розмір 5 000 га) володіють 60 % сільськогосподарських угідь, середні й дрібні (по 4,5 га) — лише 20 % угідь.

У структурі аграрного сектору переважає рослинництво. Найпоширенішою зерновою і продовольчою культурою є кукурудза. З нею конкурують: у вологих районах між двома тропіками — касава, маніок, юка, банани і, частково, рис; у гірських районах — картопля та квасоля; на півдні — пшениця. З олійних найбільше значення мають соя і соняшник, а також насіння бавовнику. Вирощують різноманітні овочі та фрукти тропічних і помірних широт, цукрову тростину, з текстильних — бавовник і сизаль, а також тютюн. Особливе місце посідають такі культури, як кавове та шоколадне дерева.

Головним у рослинництві є споживчий сектор. Водночас Латинська Америка виступає як один з важливих експортерів продуктів тропічного землеробства. Головними експортними культурами є кава (61 % світового експорту), какао (22 %), тростинний цукор (58 %) і банани (80 %). Експортують також бавовну, тютюн, апельсини, кукурудзу, сою-боби, соняшникову олію та виноградні вина.

Тваринництво. Регіон виділяється в світі великим поголів’ям як робочої (коні, мули, віслюки), так і продуктивної худоби (велика рогата худоба, свині, вівці, кози). В Андах розводять лам і альпак. Традиційною зоною тваринництва є Аргентина, Уругвай, південь Бразилії.

Транспорт. Густота розміщення транспортної інфраструктури в регіоні в цілому збігається з розміщенням населення і концентрацією його економічної діяльності. В окремих країнах головне призначення транспорту — зв’язати узбережжя (столицю, порт) з внутрішніми районами. Друга половина XX ст. в Латинській Америці ознаменувалась швидким розвитком автомобільного, авіаційного й морського транспорту. «Культ автомобіля» набув майже американського (США) характеру. Нині в регіоні понад 30 млн легкових автомобілів.

Великі країни регіону мають свої авіакомпанії та морські флоти. Найважливішими авіа- та морськими портами є, як правило, найбільші міста. Особливе місце займає морський флот Панами. За своїми розмірами та характером (принцип «дешевого» прапора) він є аналогом морського флоту Ліберії. Портом прописки багатьох кораблів світу є також Багами та деякі інші острівні держави Вест-Індії.