Географія. Міні-довідник. ЗНО

Країни Азії

В Азії на початку XXI ст. проживало понад 60 % населення Землі. Це надає особливої значущості не лише демографічним, а й суспільно-економічним і політичним процесам, які відбуваються на цьому континенті.

Протягом кількох тисячоліть неозорі простори Азії були колискою багатьох стародавніх цивілізацій. Зокрема, народи, які населяли Китай, Індію, Центральну Азію, Месопотамію, задовго до нашої ери мали розвинуту на той час економіку, науку й культуру. Виникали, набирали сили й зникали могутні континентальні імперії (Маньчжурська в Китаї, Монгольська в Центральній Азії, Арабський халіфат на Середньому Сході, імперія Моголів в Індії тощо). Проте вже в XVI-XVII ст. більшість країн Азії поступово опинилася в колоніальній залежності від європейських держав. Для багатьох з них часи залежності скінчилися лише в другій половині XX ст.

Саме в Азії зародилися основні світові релігії, вчення яких стало духовною основою найвідоміших сучасних цивілізацій. У східному Середземномор’ї виникло християнство, що пізніше поширилося на всі континенти світу. З пустель Аравійського півострова прийшов іслам (мусульманство), особливо поширений на Середньому Сході, у Центральній та Південній Азії, Північній Африці. Буддизм — найстаріша світова релігія — виник в Індії, а згодом поширився на всю Південну, Східну та частину Центральної Азії.

На межі другого й третього тисячоліть потужний інтелектуальний, людський і ресурсний потенціал Азії знову відроджується. Основні можливості розвитку — використання величезних трудових ресурсів, елітна частина яких володіє високим рівнем освіти й наукової підготовки. Чисельність населення Азії — 4,2 млрд осіб, з яких понад 2,5 млрд проживає в Китаї та Індії. Азія є одним з найменш урбанізованих регіонів світу.

Зайнятість населення в країнах регіону коливається в залежності від рівня їх розвитку. У менш розвинених країнах зростає частка зайнятих у сільському господарстві. В цих країнах у промисловості зайнято 20-25 % населення. У найрозвинутішій країні регіону — Японії, близько 70 % робочої сили залучено до сфери послуг.

Країни регіону мають багатий набір можливостей розвитку. Насамперед це величезні природні ресурси, що становлять понад 1/2 світових. У регіоні видобувають 2/5 нафти, 1/2 вугілля світу, багато руд кольорових металів, особливо олова, свинцю, цинку, хрому, сурми, вольфраму, рідкісноземельних і радіоактивних матеріалів. Наявні великі запаси залізних руд та гірничо-хімічної сировини. За гідроенергетичним потенціалом регіону належить перше місце в світі. Існують значні природні можливості для розвитку сільського господарства: багато тепла (у південній частині континенту переважно субтропічний, тропічний та субекваторіальний клімат), великі площі рівнин та оазисів, де тисячоліттями ведеться землеробство.

Багаті джерела води дають змогу збирати тут майже 1/2 зернових світу (зокрема 9/10 — рису), 2/3 — овочів, 3/5 — бавовни, 9/10 — чаю та натурального каучуку, майже весь джут, давати 2/5 світового виробництва м’яса. Як видно, ресурсні можливості Азії співмірні з кількістю її населення. Але, за винятком окремих країн, регіон все ще відстає в індустріальному розвитку.

У сучасній географічній науці прийнято наступний поділ території Азії: Південна, Південно-Західна Азія, Східна Азія, Центральна Азія та Південно-Східна Азія.

Південна та Південно-Східна Азія охоплює півострови Індостан, Індокитай і Малайський архіпелаг. Нині тут налічують 17 незалежних держав. Досі не розв’язані проблеми кордонів між Індією і Пакистаном, Індією і Китаєм. Релігійно-общинна ворожнеча має місце в Індії та Шрі-Ланці, Індонезії та на Філіппінах.

Через Південну Азію проходять морські та повітряні шляхи з Європи і Середнього Сходу на Далекий Схід і в Австралію. Найбільше значення на авіатрасах мають аеропорти Сінгапура й Бангкока, а на морських шляхах — Малаккська протока.

Регіон розташований в тропічному, субекваторіальному й екваторіальному поясах. Природні умови дають можливість, по-перше, займатися землеробством протягом усього року і, по-друге, вирощувати культури, що вегетують цілий рік. Ця територія багата на гідроресурси і тверду деревину.

Південна та Південно-Східна Азія має сприятливі для землеробства умови і є давнім районом проживання людей. Нині тут зосереджено 3/10 жителів Землі. Особливо густо заселений півострів Індостан. На півострові Індокитай і Малайському архіпелазі населення концентрується в дельтах і долинах річок Іраваді, Менам, Меконг, Хонгха, островах Ява та Лусон. Більшість людей проживає в сільській місцевості. На Яві на 1 км² у середньому припадає 930 осіб, у Бангладеш — 790. Гірські райони вкриті вологими лісами, майже безлюдні. Їх називають «зеленою пустелею».

Расовий, етнічний і релігійний склад населення дуже строкатий: проживають європеоїди та негроїди, монголоїди й австралоїди. В Індії зародились релігії індуїзм і буддизм, з арабських країн прийшов іслам, європейці принесли сюди християнство. Як культурний регіон Південна й Південно-Східна Азія є частиною мусонної Азії з рисом, що заливають водою, та величезним скупченням людей. Серед пам’яток культурної спадщини найвідоміші мавзолей Тадж-Махал і печерні храми Аджанти в Індії, фрески Сігірії в Шрі-Ланці, храми Ангкорват у Камбоджі й Борободур в Індонезії.

Головне заняття населення — землеробство, а в ньому — культура поливного рису, який вирощують переважно на алювіальних низовинах. Специфічною формою місцевого ландшафту є гірські схили, які терасовані під рисові чеки. Поширені бобові й олійні культури, цукрова тростина, різноманітні овочі і фрукти, а також маніок (касава) — «хліб» екваторіального поясу. Важливою рисою екваторіального поясу є плантаційне господарство. На світовий ринок надходять каучук, продукти кокосової й олійної пальм, банани, ананаси, чай, прянощі. Все це культури, що потребують постійного зволоження і високих температур. Плантації вигідні не лише економічно, а й екологічно. Вони імітують умови екваторіального лісу, як і залиті водою рисові поля та запобігають ерозії ґрунтів.

Східна Азія. У регіоні шість незалежних країн. Серед них Тайвань — де-факто самостійна держава, хоча Китай вважає його своєю провінцією.

У цій частині Азії різко відрізняються її західна (внутрішньоконтинентальна) й східна (відкрита в бік Тихого океану) частини. Величезні простори на заході належать до природного регіону Центральної Азії. Вони зайняті степами, пустелями та гірськими масивами. Клімат тут континентальний і посушливий. Схід — частина мусонної Азії.

Захід заселений доволі рідко, приблизно 1 особа/км². Східна Азія відома в світі найбільшою концентрацією людей (1/4 населення Землі). Весь регіон заселяє монголоїдна раса. Серед етносів виділяють китайців (хань), японців і корейців. Найбільшу роль відіграла Китайська цивілізація, яка зародилась у середній течії Хуанхе одночасно з цивілізаціями Близького Сходу та долини річки Інд. У Китаї виникли даосизм (китайське філософське вчення з елементами релігії) і конфуціанство (етично-філософська школа), в Японії — релігія синтоїзм. З Індії сюди потрапив буддизм. Серед культурних пам’яток регіону — численні храми, зокрема печерні, пагоди, монастирі, священні гори, імператорські палаци й мавзолеї, замки.

До країн Південно-Західної Азії належать: Ізраїль, Йорданія, Сирія, Ліван, Іран, Афганістан, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман, Саудівська Аравія, Йемен, Кувейт, Катар, Бахрейн, Кіпр, Туреччина. Сучасне значення країн Середнього Сходу в світі визначають не лише за їх стратегічним положенням, а й за величезними покладами нафти в цьому регіоні.

Населення. Темпи зростання населення в країнах регіону одні з найвищих у світі. Густота його прямо пропорційна водним ресурсам і ніде не перевищує 100 осіб/км², а в Аравійській та Сирійській пустелях, пустелях Ірану та Афганістану вона менша як 1 особа/км². Тут переважає оазисний тип розселення.

Для Середнього Сходу характерні значні міграції людей. На Аравійському півострові, в Сирійській пустелі, в Туреччині, Ірані та Афганістані налічують 3^-4 млн кочівників. Населення Ізраїлю значною мірою формується за рахунок євреїв-іммігрантів, зокрема і з України. Більша частина палестинських арабів змушена була залишити батьківщину. У нафтовій промисловості арабських країн працює понад 5 млн іноземних робітників-мусульман.

Більшість країн регіону має середній або навіть низький рівень економічного й культурного розвитку. Відповідна і якість життя місцевого населення, особливо сільського.

Господарство. Сільське господарство — головне заняття населення країн Південно-Західної Азії. Продуктивність його низька через малоземелля та кабальну оренду землі й води.

Для потреб землеробства використовують до 7 % земельного фонду. З-поміж зернових культур головне місце посідає пшениця. Нагір’я Передньої Азії є батьківщиною пшениці, звідси вона поширилась в інші краї. Вирощують також ячмінь, кукурудзу, олійні, бавовник, тютюн, різноманітні фрукти та овочі. За виробництвом та експортом ізюму, сухофруктів, горіхів, фініків, бавовни країни субрегіону посідають провідне місце в світі. Фініки є важливою частиною харчування місцевих жителів. Найбільше фінікових пальм вирощують на півдні Месопотамії. Внутрішні гірські райони Ірану й Афганістану (так званий Золотий півмісяць) — місце легального і нелегального вирощування опіумного маку.

У тваринництві головним є розведення овець і кіз, віслюків і верблюдів (майже чверть їх світового поголів’я). Продуктивність худоби низька. Основним способом її утримання є відгінний або кочовий випас.

Останнім часом за рахунок доходів від експорту нафти тут створено кілька сучасних іригаційних систем, що дало змогу збільшити посіви зернових та інших культур. Месопотамія — один з найдавніших і найбільших районів зрошуваного землеробства, що використовує води Тигру та Євфрату. Для нагір’їв Передньої Азії характерні богарне землеробство і «вертикальне» кочове скотарство. Середземномор’я спеціалізується на вирощуванні Цінних субтропічних культур.

На фоні загальної відсталості господарства регіону світове значення має нафтова промисловість країн Південно-Західної Азії. Виникла вона в другій половині XX ст. в умовах зростання попиту на нафту в розвинутому світі. Природною базою її став найбільший у світі нафтогазоносний басейн Перської затоки. Родовища нафти розкидані вздовж берегів Перської затоки, включаючи шельф, і на Месопотамській низовині. Найбільше нафти має Саудівська Аравія — більш як 1/4 світових запасів. Іран, Ірак, Кувейт і Об’єднані Арабські Емірати володіють такими ж запасами. Приклад для порівняння: надра маленького Кувейту (площа 18 тис. км²) мають нафти в п’ять разів більше, ніж надра США, площа яких 9,3 млн км².

Місцева природна база поєднується з сучасною технікою, технологією та організацією виробництва, запозиченими з індустріально розвинутих країн Заходу. Головним у структурі виробництва є видобуток та експорт нафти. Це експортна галузь. Місцевий ринок вузький, він споживає менш як 1/10 видобутку.

Нафтопереробних, нафтохімічних, енергомістких виробництв мало, а ті що діють, відповідають сучасним вимогам. Серед них величезні портові й нафтопромислові комплекси Янбу та Джубейль у Саудівській Аравії, а також заводи з виробництва алюмінію на девізних бокситах у країнах Аравійського півострова. Не дістав розвитку видобуток природного газу, а супутній газ спалюють у факелах. Причина — відсутність місцевих споживачів і труднощі транспортування газу суходолом чи морем у розвинуті країни, де на нього є попит.

Нафту експортують у сирому вигляді й лише 10 % — у вигляді нафтопродуктів. Вивіз у Європу здійснюють морем через Суецький канал або навколо Африки, а також трубопроводами до портів Червоного і Середземного морів. Величезні масштаби вивозу нафти привели до появи сучасної спеціалізованої транспортної інфраструктури. На берегах Перської затоки є півтора десятки нафтових портів-терміналів які належать до найбільших у світі й здатні обслуговувати танкери будь-яких розмірів. Дуже розгалужена мережа нафтопроводів, якими транспортують нафту у порти Червоного і Середземного морів. Частина з них постійно закрита внаслідок конфліктних ситуацій. Найбільшим з діючих є нафтопровід Абкайк — Янбу (дві нитки по 1 200 км завдовжки). Для збільшення експорту нафти з Перської затоки реконструйовано (поглиблено) Суецький канал, побудовано нафтопроводи від Суеца до Олександрії в Єгипті, з Ірану та Іраку до портів середземноморського узбережжя Туреччини.

Величезні, особливо в перерахунку на душу населення, доходи від продажу нафти перетворили Кувейт, Саудівську Аравію, Бахрейн. Катар, ОАЕ та Оман на багаті країни. Нині вони мають реальну можливість наймати висококваліфікованих спеціалістів у західних країнах і дешеву робочу силу в слаборозвинутих, оплачувати найновітнішу техніку й технологію. Торгують ці країни переважно з партнерами в Західній Європі, Англо-Америці та Японії.

Транспорт. Район є важливим перехрестям міжнародних повітряних і морських маршрутів. Найбільші аеропорти знаходяться в Дубаї (Об’єднані Арабські Емірати), Тель-Авіві (Ізраїль), Бахрейні, Кувейті, Багдаді, Джідді (Саудівська Аравія). Останній спеціалізується на обслуговуванні паломників до Мекки.

Через Баб-ель-Мандебську протоки й Суецький канал проходять найголовніші морські шляхи Середнього Сходу. Більша частина вантажів, що йдуть у північному напрямі через Суецький канал, — нафта і нафтопродукти. Важливого значення набуває будівництво шляхів та трубопроводів у широтному напрямі з Центральної Азії в Європу через Іран — Туреччину, а також від Каспійського моря через Закавказзя до портів Чорного моря.