Географія. Міні-довідник. ЗНО

Країни Центральної та Східної Європи

Економіко-географічне положення Східної Європи вирізняється такими особливостями: межування на заході з високорозвинутими країнами, а на сході й південному сході — з Росією та країнами Південно-Східної Європи — потенційними ринками збуту для Східної Європи; проходження через регіон трансєвропейських транспортних магістралей меридіонального й широтного напрямків. Перші з них зв’язують Скандинавські країни з країнами Дунайського басейну й Південної Європи, а другі забезпечують зв’язок між сходом і заходом материка; центральне положення між заходом і сходом європейського масиву країн; вихід до морів (Балтійського, Чорного та Азовського), що забезпечує пряму вигоду для транспортно-торговельних зв’язків; велика протяжність території регіону з півночі на південь, різноманітність природних умов, що істотно впливає на спеціалізацію сільського господарства, геологічна та тектонічна будова території — на розміщення різних видів мінеральної сировини.

Політичні та соціально-економічні зміни 80-х років XX ст. вплинули на формування сучасної політичної карти Східної Європи. Внаслідок розпаду СРСР утворилися незалежні держави: Латвія, Литва, Естонія, Білорусь, Україна, Росія. Усі країни регіону входять до ООН. Польща, Чехія та Угорщина, Румунія — до НАТО.

Населення

На території Східної Європи, без урахування Росії, проживає 132,1 млн осіб, з урахуванням європейської частини Росії — 247,6 млн. осіб.

Як і в більшості інших європейських країн, природний приріст населення в останні десятиліття суттєво зменшився, передусім внаслідок різкого зниження народжуваності. Скорочується і чисельність населення, спостерігають процес старіння населення. Помітно збільшилася кількість осіб старших вікових груп (65 років і більше), яка становить 14 %, натомість скоротилася кількість молоді (до 14 років) — 18 % усього населення. За статевим складом населення переважають жінки (53 %).

Расовий склад. Серед мешканців регіону переважають представники перехідної (середньоєвропейської) групи європеоїдної раси. На півночі європейської частини Росії та на узбережжі Балтійського моря мешкають групи північних європеоїдів.

Населення належить переважно до двох мовних сімей: індоєвропейської — найчисельнішої, у складі слов’янської групи (росіяни, українці, білоруси, поляки, чехи, словаки) та балтійської групи (латиші, литовці); уральської, представленої фінно-угорською групою.

Релігійний склад. У регіоні домінує християнство, представлене всіма напрямами.

Розміщення. Населення розміщене відносно рівномірно. Середня щільність — майже 87 осіб/км², максимальна — в Чехії (130 осіб/км²), високі показники (понад 100 осіб/км²) спостерігають у Польщі, Словаччині, Угорщині, мінімальні — в європейській частині Росії (27 осіб/км²) та Естонії (33 особи/км²). Рівень урбанізації невисокий — у середньому 68 %. Максимальні показники — в Росії (74 %), Латвії та Естонії (73 %), мінімальні — в Словаччині (59 %). Чисельність міського населення постійно збільшується.

У регіоні дуже густа мережа міських поселень. Унікальною є Верхньосілезька агломерація (3,4 млн осіб), яка становить суцільну міську забудову з понад 30 міст і робітничих селищ у межах Верхньосілезького вугільного басейну. Центр агломерації — місто Катовіце. Переважна більшість міських жителів зосереджена в столичних агломераціях: Московська (12,2 млн осіб), Будапештська (2,5 млн), Варшавська (2,3 млн), Мінська (1,7 млн), а також у великих промислових: Нижньогородська (1,9 млн), Самарська (1,5 млн) тощо.

Міський спосіб життя значною мірою характерний і для сільської місцевості західних країн регіону (Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина). Сільське населення має різний тип розселення: груповий (села) — у центрі, на півдні й сході регіону; хутірський — у Прибалтиці та Польщі. Села на півночі Росії переважно невеликі, часто з кількох дворів. Розміщені вони в долинах річок на значних відстанях одне від одного.

Трудові ресурси приблизно становлять 145 млн осіб (56 % всього населення). У промисловості зайнято 40-50 % працюючого населення, у сільському господарстві — 20-50 % , у невиробничій сфері — 15-20 %. Унаслідок переходу до ринкових відносин у більшості країн істотно зросла кількість безробітних, які становлять на початку XXI ст. у середньому 5-15 % економічно активного населення (у Польщі — 14,1%, Угорщині — 10,4%, Латвії — 6,5%, Росії — 2%).

Господарство

Реформування економіки спершу базувалося переважно на концепції «шокової терапії», яка передбачала швидке забезпечення фінансової стабілізації та лібералізацію цін, розвиток усіх форм власності, розширення прав суб’єктів економіки, збільшення внутрішнього ринку. Проте досвід засвідчив, що перехід до ринкових відносин потребує тривалішої трансформації на макро- та мікроекономічному рівнях. Це зумовило необхідність реалізації довготривалої стратегії економічних перетворень, яка передбачає структурну перебудову, розвиток фінансових ринків, вирішення проблем зайнятості та соціального захисту, забезпечення прав людини.

Одним із факторів високого приросту ВВП є підвищення внутрішнього інвестиційного та споживчого попиту. Саме завдяки цьому значних успіхів досягла Польща. Зростання споживчого попиту було зумовлене тут підвищенням середнього рівня реальної зарплати. Економічне зростання в Чехії стимулювало збільшення інвестицій у приватний сектор економіки. Зростання роздрібного обороту має своєю передумовою збільшення реальних доходів населення за рахунок надання послуг іноземним туристам, прибутків від торгівлі. В Угорщині джерелом економічного зростання було збільшення експорту та значний приріст іноземних інвестицій.

Необхідною умовою економічного зростання є також трудові ресурси. У деяких країнах регіону склалася система «подвійної зайнятості населення», яка зумовлює розвиток кооперативного сектору та індивідуальної трудової діяльності, а також роботу за сумісництвом, що сприяє залученню в економіку додаткової робочої сили.

Проте в багатьох країнах регіону гострою залишається проблема безробіття, зумовлена передусім скороченням кількості зайнятих на державних підприємствах. Для протидії безробіттю призупинена практика банкрутства підприємств, наслідком чого завжди є звільнення працівників. Цій меті підпорядковано спеціальні програми державної допомоги підприємствам-банкрутам.

У міжгалузевому поділі праці країни представлені галузями ПЕК (вугільною, нафтовою, газовою), металургією, хімічною промисловістю (переважно галузями основної хімії та вуглехімії), окремими галузями машинобудування (важкого, транспортного, сільськогосподарського та верстатобудуванням), лісопромисловим комплексом, легкою (текстильною, трикотажною, взуттєвою тощо) та харчовою (м’ясо- та рибопереробною, цукровою, олійною та борошномельною тощо) промисловістю.

Сільськогосподарська спеціалізація країн визначається вирощуванням зернових (пшениця, жито, ячмінь, кукурудза), технічних (цукровий буряк, соняшник, льон, хміль) та кормових культур, картоплі, овочів тощо. Тваринництво представлене переважно молочно-м’ясним скотарством, свинарством, птахівництвом. У країнах узбережжя Балтійського моря здавна традиційним є рибальство.

Промисловість. Провідною галуззю економіки країн регіону є промисловість, переважно обробна (машинобудування, металургійний комплекс, хімічна, легка, харчова тощо).

Паливно-енергетичний комплекс. На сьогодні лише Польща використовує для енергетичних потреб значну кількість вугілля. Всі інші країни орієнтуються на імпортовані з Росії нафту й газ. Нафтопереробні заводи в більшості країн розміщені біля нафтопроводів: Плоцьк (Польща), Новополоцьк, Мозир (Білорусь), Братислава (Словаччина), Мажейкяй (Литва).

Електроенергію виробляють переважно на ТЕС, що працюють на кам’яному й бурому вугіллі, мазуті. Каскади ГЕС побудовано на Дніпрі, Волзі — Камі, р. Ваг (Словаччина). В регіоні (Росія) діє перша у світі АЕС — Обнінська, побудована у 1954 р., потужністю 5 МВт. АЕС функціонують у Литві (два реактори потужністю 2,4 млн кВт виробляють 83 % електроенергії в країні, що є максимальним показником у світі), Словаччині (4 реактори дають 44 % електроенергії), Угорщині (на 4 реактори припадає 41 % електроенергії), виробляють 44 % електроенергії), Чехії (20 %). У Росії з 1968 р. діє Кислогубська припливна електростанція (поблизу Мурманська) потужністю 400 кВт.

Чорна металургія використовує як місцеву, так і привізну сировину. Найбільшими металургійними районами і центрами регіону є Центральний район (КМА) і Череповець (Росія), Катовіце (Верхня Сілезія в Польщі), Острава, Хладно, Мост (Чехія), Кошице (Словаччина), Мішкольц, Дунауйварош (Угорщина).

Кольорова металургія зорієнтована на виробництво алюмінію (Секешфехервар, Айка в Угорщині; Хібіни, Карелія, Урал в Росії), міді (Нижня Сілезія в Польщі, Урал у Росії), свинцю й цинку (Польща, Чехія, Словаччина, Україна, Росія), нікелю (Росія).

Машинобудування. Важке машинобудування розвинуте у Росії та Польщі. Провідною галуззю спеціалізації стає енергетичне машинобудування.

Автомобілебудування зосереджено в усіх країнах: в Росії (ЗІЛ, АЗЛК- «Москвич»— Москва; ГАЗ — Нижній Новгород, КамАЗ — Набережні Човни, ВАЗ — Тольятті, ПАЗ — Павлов, ЛіАЗ — Лікіно-Дульово), Білорусі (МАЗ — Мінськ, БелАЗ — Жодіно), Чехії («Шкода» — Пльзень, «Млада-Болеслав», «Татра»-Копршивніце), Польщі (ДЕУ (мікроавтобуси) — Люблін, САН (автобуси) — Варшава.

Залізничне машинобудування представлене у Росії (Калінінград, Коломна, Рязань, Твер, Митіщі), у Чехії («Шкода» — Пльзень, трамваї — ЧКД — Прага), у Латвії (у Ризі виробляють електропоїзди), у Польщі (Верхня Сілезія).

Суднобудівні заводи й верфі побудовано в Росії (Санкт-Петербург, Архангельськ, Мурманськ — морське суднобудування, Нижній Новгород — річкове), Польщі (Гданськ, Гдиня, Щецин), Словаччині (Комарно — річкове). У Польщі та Росії випускають багатотоннажні судна (танкери, суховантажні, рефрижератори, траулери), а також малотоннажні баржі, ліхтеровози й катери. В усіх портах здійснюють ремонт суден. У Росії в Нижньому Новгороді вперше у світі освоєно випуск суден на підводних крилах. Атомні криголами будують у Санкт-Петербурзі й Виборзі (Росія).

Авіаційна промисловість розвинута в Росії й Польщі. Електронна й електротехнічна промисловість значного розвитку набула у Польщі (виробництво телевізорів, радіо, засобів зв’язку), Угорщині (апаратні телефони, енергоустаткування), Латвії (Рига — радіо- і телефонна апаратура). Велике значення цієї галузі також у Росії, Білорусі, Чехії.

Деякі галузі в Білорусі та Росії забезпечують машинами сільськогосподарське виробництво.

Хімічна промисловість. Домінуючими в ній є нафто-, газо- і вуглехімія. Мінеральні добрива (особливо азотні, фосфатні, калійні) випускають у Росії, Білорусі, Угорщині, Естонії. Виробництво кіно- та фотоматеріалів розвинуте у Польщі, Росії («Тасма»). Відходи сільськогосподарського виробництва в Росії та Білорусі переробляють на численних гідролізних заводах на спирт, кормові дріжджі, глюкозу, фурфурол. Найпотужніше розвинута хімічна промисловість у Польщі, Чехії, Словаччині, Росії.

Фармацевтика є традиційною галуззю для Словаччини (KRKA), Польщі (POLFA) тощо. Угорська фармацевтична промисловість має давні традиції, її продукція широко відома у багатьох країнах світу. Головні підприємства галузі — «Хіноїн» та «Гедеон Ріхтер», створені ще у повоєнний період.

Лісова й деревообробна промисловість. Це найдавніша галузь господарства в Росії (Північний економічний район — Архангельськ, Котлас), Польщі (виробництво меблів), Словаччині (меблева і лісопильна промисловість), Чехії (фанерне і виробництво ДСП), Білорусі (сірникова промисловість — Борисов, Гомель, Пінськ). В Прибалтиці виробляють фанеру, меблі, музичні інструменти, збірні будинки, спортивний інвентар. Заготівля дров становить 41,2 млн м³.

Легка промисловість. У регіоні сформувалися текстильні райони: у Росії — Москва та Іваново, у Польщі — Лодзь. Розвинуті вовняна промисловість (Чехія, Польща, Росія), бавовняна (Росія, Естонія, Польща), лляна (Польща, Литва, Білорусь, Україна).

Шкіряно-взуттєва промисловість є специфічною галуззю для Чехії (м. Злін — підприємство «Томаш Батя»), Польщі (Варшава, Люблін), Угорщини (Будапешт), Росії (Москва, Санкт-Петербург), Білорусі (Вітебськ).

Харчова промисловість. Є важливою галуззю у всіх країнах регіону. На півночі переважає переробка продукції тваринництва, на півдні — рослинництва. Провідними галузями є:

• у Польщі — рибна, цукрова, виробництво свіжоморожених овочів, фруктів, напівфабрикатів, м’ясопереробна;
• у Чехії — пивоваріння, цукрова, кондитерська;
• у Словаччині — цукрова, виноробна;
• в Угорщині — олійна, плодоовочеконсервна, м’ясопереробна, виноробна (токайські вина у місцевості Токай), виробництво свіжомороженої птиці;
• у Латвії й Естонії — молочна, м’ясопереробна, рибна;
• у Литві — молочна, м’ясопереробна;
• у Білорусі — молочна, м’ясопереробна.

Сільське господарство

Обсяги сільськогосподарського виробництва загалом забезпечують продовольчі потреби населення регіону. Можливості його екстенсивного розвитку (за рахунок розширення орних угідь) вже практично вичерпані, що стало передумовою інтенсифікації цієї галузі економіки. Головними напрямами її є механізація, хімізація, технологічне оновлення сільськогосподарського виробництва. Активно впроваджуються досягнення генетики.

У країнах із найбільш інтенсивним у регіоні сільським господарством (Чехія, Словаччина, Польща) тваринництво переважає над землеробством. В інших країнах (Росія, Угорщина, Білорусь) випереджаючими темпами розвивається рослинництво.

Рослинництво. Ця частина Європи спеціалізується на вирощуванні зернових, олійних і кормових культур, овочівництві, садівництві тощо. Усі країни регіону є значними виробниками зернових культур. У північних районах висівають озиму пшеницю, а ближче до півдня — яру. Основними виробниками пшениці є Росія, Угорщина, Чехія. Жито — провідна зернова культура у Польщі, Білорусі, на півночі Росії та в Прибалтиці. Всі країни мають значні посіви ячменю, найбільші — у Польщі, Чехії, Словаччині, країнах Прибалтики. Овес вирощують у Польщі, в гірських областях Чехії, Словаччини, гречку — переважно у лісостеповій зоні регіону. На південних територіях великі площі відведено під кукурудзу (найбільші її врожаї збирають в Угорщині та на півдні Росії).

Найважливішою технічною культурою у більшості країн є цукрові буряки, які вирощують переважно у лісостеповій зоні. Лідерами з його виробництва є Україна, Угорщина, Польща, Центрально-Чорноземний район Росії. Перший у світі цукровий завод був побудований на початку XIX ст. у Нижній Сілезії. Угорщина, південні райони Росії вирощують соняшник — головну олійну культуру регіону. Північні зони з вологим, не дуже теплим літом мають найсприятливіші умови для вирощування льону-довгунцю. Його культивують у Польщі, Білорусі, Україні, північно-західних та центральних районах Росії, країнах Прибалтики.

Чехія як один із найбільших у Східній Європі виробників пива має значні плантації хмелю. Нечорноземні райони з піщаними та супіщаними ґрунтами Білорусі, Польщі, Росії, Чехії, країн Прибалтики є провідними виробниками картоплі, а Білорусь — світовий лідер за її зборами (на душу населення — майже 1 000 кг).

Усі країни вирощують різноманітні овочі (помідори, баклажани, перець, цибуля, огірки тощо). Деякі овочеві культури стали символами національної кухні: капуста — у Польщі, червоний перець (паприка) — в Угорщині (сільськогосподарські райони навколо міст Сегед і Калоча, розташованих на півдні низовини Альфельд, багато століть конкурують за першість у виробництві цієї культури).

Також великі валові збори фруктів та гід: яблук, абрикос, груш, винограду, клубніки тощо. Вирощують у регіоні й ефіроолійні культури. Україна, наприклад, відома кримськими плантаціями троянд, шавлії, лаванди, південь Росії — коріандром, анісом, кмином.

Тваринництво. Галузі тваринництва відповідно до різноманітних природних умов регіону представлені скотарством, свинарством, промисловим птахівництвом тощо. Скотарство має різні напрями залежно від кормової бази. На півночі та в центрі регіону переважає розведення молочної та молочно-м’ясної великої рогатої худоби (Росія, країни Прибалтики, Польща, Білорусь), на півдні регіону (Угорщина та Росії) розводять здебільшого м’ясні породи. Загалом у країнах регіону нараховують 73 млн голів великої рогатої худоби.

Залежним від кормової бази є й свинарство (67 млн свиней). Беконний напрям розвинутий в Угорщині, Чехії, країнах Прибалтики, а в Польщі, Словаччині та Білорусі — м’ясо-сальний та сальний.

Вівчарство (тонкорунне) розвинуте в передгірських та гірських районах Карпат, Кавказу, південно-степових районах Росії (29 млн овець і кіз). Птахівництво (у районах розвитку зернового господарства) у промислових масштабах розвивається в Угорщині та Росії. Угорщина, Польща та Росія мають досить численне поголів’я племінних та робочих коней. На Крайній Півночі

Росії розводять північних оленів. У лісостепових районах, особливо в місцях значних посівів гречки, здавна займаються бджільництвом (Польща, південь Росії).

Рибальство. Морські країни регіону, надто ті, що виходять до Балтійського моря (Латвія, Естонія, Польща, Росія), — виробники рибної продукції (славнозвісні естонські та латиські салака, шпроти тощо).

У Східній Європі представлені всі види транспорту. За вантажообігом найбільше значення мають залізничний і морський. Особлива роль у перевезенні товарів належить залізничному транспорту. Загальна довжина залізниць — 232,2 тис. км. Більшість їх електрифікована.

Мережа автомобільних доріг розподілена в регіоні нерівномірно, найгустіша вона у західних його частинах — у Чехії, Польщі тощо. Автопарк нараховує 26,7 млн пасажирських і 2,1 млн вантажних автомобілів.

Морський транспорт обслуговує зовнішньоторговельні зв’язки країн регіону. Основними вантажами є: нафта, кам’яне вугілля, руди металів, будівельні, хімічні, лісові матеріали, метал, зерно, машини. Важливі порти: Гданськ, Гдиня, Щецин (Польща), Клайпеда (Литва), Вентспілс, Лієпая, Рига (Латвія), Таллінн (Естонія), Санкт-Петербург, Мурманськ, Новоросійськ (Росія). Функціонують поромні переправи: Клайпеда — о. Рюген (ФРН), між Таллінном та Гельсінкі, а також Стокгольмом, Іллічівськ — Варна. Найбільші морські торгові флоти у Росії (10,8 млн бр.-реєстр. т), Польщі (2,4 млн бр.-реєстр. т).

Зовнішньоекономічні зв’язки. Зовнішньоекономічні зв’язки країн Східної Європи ще лише формуються і не мають чітко вираженої орієнтації. Зовнішня торгівля здебільшого обслуговує потреби власне цього регіону, оскільки продукція багатьох країн поки неконкурентоспроможна на світовому ринку.

Імпорт (194 млрд у дол. США) спрямований на ввезення мінеральної сировини (переважно нафти й газу), легкових і вантажних автомобілів, деяких видів продовольства (зерна, цукру, цитрусових, чаю, кави), товарів масового споживання (вовни, шкіри), металів.