Географія. Міні-довідник. ЗНО

Країни Західної Європи

Західна Європа, територія якої є вже сталим політико-географічним утворенням, охоплює 25 незалежних держав (включаючи карликові) і територію Гібралтару. Вони виробляють 1/4 частину промислової та 1/5 частину сільськогосподарської продукції світу. У Західній Європі іноді виділяють північну (Північна Європа), середню (Середня Європа) та південну (Південна Європа) частини.

Економіко-географічне положення країн Західної Європи визначається двома основними рисами. По-перше, при порівняно невеликих розмірах території і транспортній доступності країни Європи межують або розміщені на невеликих відстанях одна від одної. По-друге, більшість країн мають приморське положення та розташовані поблизу важливих морських шляхів, які забезпечують доступ у будь-який куточок світу. Субрегіон охоплює площу понад 1,42 млн км², тут проживають близько 260 млн осіб.

Населення та міста. Більшість народів регіону належить до індоєвропейської мовної сім’ї. Релігійний склад населення строкатий, щоправда переважно представлений різними напрямками християнства.

Для регіону характерна складна демографічна ситуація. У більшості країн протягом останнього століття спостерігають зменшення народжуваності на фоні зростання середньої тривалості життя (78 років у жінок і 73 у чоловіків). Зростає частка людей похилого віку.

Економічно активне населення становить 2/3 від загальної кількості працездатних. Причина цьому — невелика кількість працюючих жінок (лише третина від загальної кількості зайнятих), досить високе безробіття, висока частка молоді, що навчається, тощо. У галузевій структурі зайнятості в останні десятиліття стає все більш помітною тенденція різкого зростання працюючих у невиробничій сфері та зменшення працюючих у галузях матеріального виробництва.

Населення розміщене доволі нерівномірно. Найвища його концентрація (іноді більш як 300 осіб/км²) характерна для країн Західної Європи, найнижча — Північної (подекуди 2-3 особи/км²).

Рівень урбанізації в регіоні один з найвищих у світі: в середньому в містах проживає 73 %, а в окремих країнах — майже 90 % населення. Характерною рисою урбанізації Західної Європи є дуже висока концентрація населення у великих містах та міських агломераціях. Найбільші з них — Лондонська, Паризька та Рейнсько-Рурська. В межах регіону є і потужні мегалополіси, наприклад Англійський і Прирейнський (останній охоплює території Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Франції"). У 70-ті роки XX ст. розпочався активний процес відтоку населення з центрів великих міст та агломерацій до передмість та сільської місцевості («зелена хвиля»). Це сприяло значному поширенню міського способу життя і реальному збільшенню рівня урбанізації території.

Загальні риси господарства країн Західної Європи

Західна Європа займає провідне місце у світовому господарстві за розмірами промислового та сільськогосподарського виробництва, експортом товарів та послуг, розвитком міжнародного туризму.

Провідною галуззю є машинобудування, на яке припадає близько 1/3 всієї промислової продукції регіону та 2/3 його експорту. Основними факторами розвитку галузі є розвинута наукова база та інфраструктура, забезпеченість висококваліфікованими трудовими ресурсами, що визначає тяжіння до великих міст та агломерацій, включаючи столичні.

Друге місце посідає хімічна промисловість. Нині в розвитку хімічної промисловості та паливно-енергетичному комплексі регіону переважає нафта та природний газ, які видобуваються як безпосередньо в регіоні (Північне море), так і імпортуються з інших країн. Найбільший у регіоні вузол нафтохімічних виробництв сформувався в гирлі Рейну та Шельди в Нідерландах, в районі Роттердама.

Дедалі більшого впливу на структуру і географію електроенергетики регіону, особливо у Франції, Великобританії, Бельгії, Німеччині, набуває спорудження АЕС.

Чорна металургія отримала розвиток насамперед у країнах, що мають відповідне сировинне забезпечення — Німеччина, Велика Британія, Франція, Іспанія, Бельгія, Люксембург. Після Другої світової війни великі металургійні комбінати споруджували та розширювали в морських портах з орієнтацією на імпорт більш якісної та дешевої залізної руди та металобрухту. Найсучасніші з таких комбінатів знаходяться в містах Фос (Франція). В останні роки набуває популярності будівництво металургійних міні-заводів.

Основними галузями кольорової металургії є виробництво алюмінію та міді. Виробництво алюмінію розвинуте як у країнах, що мають запаси бокситів (Франція, Італія, Греція), так і в країнах, що не мають алюмінієвої сировини, але виробляють велику кількість електроенергії (Норвегія, Швейцарія, ФРН, Австрія). Останнім часом алюмінієві заводи все частіше орієнтуються на сировину, яку імпортують морським шляхом з країн, що розвиваються,. Найбільшими постачальниками міді є ФРН, Франція, Великобританія, Італія, Бельгія.

Лісова промисловість є галуззю міжнародної спеціалізації Швеції та Фінляндії. Ці країни називають головним «лісовим цехом» регіону.

Легка промисловість, з якої, як відомо, починалася індустріалізація в Європі, значною мірою втратила свої колишні позиції. Звичайно, старі текстильні райони, які сформувалися на початку промислової революції (Ланкашир та Йоркшир у Великобританії; Фландрія в Бельгії, Ліонський у Франції), існують і нині. Водночас значні обсяги продукції легкої промисловості імпортують у регіон з країн Азії — Республіки Кореї, Малайзії, Філіппін, Тайваню, Сінгапуру.

У багатьох країнах регіону збереглися багаті національні традиції з виробництва меблів, музичних інструментів, виробів зі скла, металу, прикрас, іграшок тощо.

Останнім часом за прикладом «Кремнієвої долини» в США в Європі набуває поширення розвиток науково-дослідних парків. Найбільші з них розташовані поблизу Кембриджа (Великобританія), Мюнхена (Німеччина). На півдні Франції, в районі Ніцци, формується «долина високих технологій».

Головні галузі сільськогосподарського виробництва в регіоні — рослинництво й тваринництво — поширені повсюдно в різних поєднаннях. За основними видами сільськогосподарської продукції більшість країн забезпечує свої потреби й зацікавлені в її збуті на зовнішніх ринках. Основним типом сільськогосподарського підприємства стала високомеханізована ферма. Однак у Південній Європі ще й досі є залишки поміщицької власності на землю і дрібного землекористування селянами-орендарями.

Отже, у сільському господарстві регіону спостерігають чітко виражені особливості зональної, а також приміської спеціалізації. Потужні зони приміського господарства, що забезпечують великі промислові агломерації молоком, яловичиною, свининою, птицею, яйцями, овочами, фруктами, склалися в Німеччині, Нідерландах, Великобританії, Франції.

Країни регіону мають інтенсивні внутрішні, а також зовнішні економічні зв’язки з усіма регіонами світу, зокрема з основними центрами світового господарства. З утворенням Європейського Союзу та розвитком його діяльності зростає роль внутрішньорегіональних зв’язків.

Важливу роль у цьому відіграє транспортна мережа, яка за рівнем розвитку посідає перше місце у світі. Конфігурація транспортної мережі регіону складна. Її основний каркас формують магістралі широтного та меридіонального напрямів, що мають міжнародне значення. Транспортні мережі окремих країн мають або радіальну (моноцентричну) конфігурацію, як у Франції, де всі «дороги ведуть до Парижа», або поліцентричну, як, наприклад, у Німеччині. В місцях перетину сухопутних (автомобільний та залізничний транспорт) та внутрішніх водних шляхів (які переважно слугують перевезенню масових «нешвидкісних» вантажів) виникли потужні транспортні вузли. Такими вузлами є й морські порти, які насамперед обслуговують міжнародні перевезення. Багато з портів світового значення розташовані в гирлах річок (Лондон, Гамбург, Антверпен, Роттердам, Гавр) і виконують важливу роль у забезпеченні зв’язків з глибинними регіонами країни. Вдосконалення транспортної мережі регіону відбувається за рахунок будівництва швидкісних залізниць та висококласних автошляхів.

Розвинута транспортна інфраструктура забезпечує зовнішньоекономічну діяльність у регіоні, яку вважають найбільш активною у світі. Вона охоплює зовнішню торгівлю, валютно-фінансові й кредитні операції, науково-технічне співробітництво міжнародні послуги, туризм. Першість веде зовнішня торгівля. З-поміж статей імпорту переважає сировина, енергоносії та напівфабрикати. А серед експортних статей — машини, промислове обладнання, хімікати. У структурі зовнішньоекономічної діяльності імпорт переважає над експортом, проте у багатьох країнах цей недолік компенсують експортом капіталу, прибутками від туризму, торгівлею патентами та ліцензіями.

У регіоні розташовані потужні фінансові центри світу, тут зосереджена більша частина світових золотих запасів. Крім взаємного обігу капіталу між країнами регіону, відбувається міграція капіталу на світовому рівні. Фінансовими столицями є Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж та Цюріх.

Близько 2/3 зовнішньоторговельних операцій припадає на взаємну торгівлю країн регіону між собою. Поступово набуває активізація зв’язків з країнами Центральної та Східної Європи. Важливу роль у зовнішньоекономічній діяльності має торгівля з країнами, що розвиваються, а також зі США та Японією.

Внутрішні регіональні відмінності

Економічну могутність регіону Західної Європи визначають чотири країни, які входять у «Велику сімку»: ФРН, Франція, Велика Британія та Італія. Мають потужні економіки з обсягами ВВП більш як 1,5 трлн дол. США кожна. Відіграють визначальну роль у світовому господарстві. Серед інших країн найбільшу економічну вагу мають Іспанія, Нідерланди, Швейцарія, Бельгія, Швеція. На відміну від згаданих чотирьох головних країн, економіка останніх базується насамперед на окремих галузях, що завоювали, як правило, європейське або світове визнання. Австрія, Бельгія, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Данія, Люксембург, Ісландія входять до групи малих промислово розвинутих країн. До середньорозвинутих відносять Португалію, Грецію, Ірландію. Країни-карлики: Андорра, Ватикан, Мальта, Монако, Сан-Марино, Ліхтенштейн — мають свою специфічну роль у розвитку регіону.