Географія. Міні-довідник. ЗНО

Біосфера

Поняття біосфера має широке та вузьке трактування. У широкому розумінні — це сфера життя, тобто оболонка Землі, населена живими організмами. Вона охоплює нижню частину атмосфери до висоти 25-30 км, усю гідросферу й верхню частину земної кори завглибшки до декількох кілометрів, де ще трапляються анаеробні бактерії. Верхньою умовною межею біосфери можна вважати нижню межу озонового шару.

Найбільша кількість живих організмів на Землі знаходиться у місцях зіткнення всіх зовнішніх оболонок Землі. Нерівномірність їх поширення пов’язана з різними кліматичними умовами.

У вузькому розумінні, яке частіше використовується у географії, біосфера — це сукупність живих організмів, що живуть у географічній оболонці. До біосфери планети належать рослини, тварини, гриби, мікроорганізми та людина.

Вважають, що зародження життя на Землі відбулося понад 3 млрд років тому в мілководних водоймах в умовах теплого й вологого клімату (у Південній Африці виявлено рештки синьо-зелених водоростей віком 3,5-3,8 млрд років). З мілководдя життя поширилося на океан, а потім і на суходіл. Упродовж геологічної історії збільшувалася різноманітність живих організмів, ускладнювалась їхня організація, збільшувалась їхня біомаса. Окремі види їх збереглися з архею до наших днів. За всю історію біосфери існувало приблизно 500 млн різних видів живих організмів. У даний час на Землі нараховують приблизно 2 млн видів (тварин — 1,5 млн та рослин — близько 500 тис. видів, окрім того, в біології виділяють ще два царства — Дроб’янки (100 тис. видів) і Гриби (4,5 тис. видів).

Здатність пристосовуватися до найрізноманітніших умов середовища, а також висока потенційна можливість до розмноження сприяли широкому поширенню живих організмів на Землі (мікроорганізми живуть навіть в ісландських гейзерах, що мають температуру +93 °С, а спори деяких бактерій зберігають життєздатність за температури -253 °С.

Органічний світ океану

В океані мешкає близько 160 тис. видів тварин і понад 10 тис. видів водоростей. За типом життєдіяльності й способом життя морські організми об’єднують в три групи: 1) планктон — водорості (фітопланктон) і тварини (зоопланктон) — одноклітинні, рачки, медузи й ін., що пасивно переміщуються; 2) нектон — організми, що активно рухаються (риби, китоподібні, черепахи, членистоногі молюски та ін.); 3) бентос — організми, що живуть на дні (бурі та червоні водорості, молюски, ракоподібні, морські зірки та ін.).

Рослинні організми розвиваються переважно в шарі до глибини 400 м, куди проникає світло, а тому можливий фотосинтез. Тварини поширені в усіх шарах океану. Нижче глибини проникнення світла, де не створюється первинна органічна продукція, тварини харчуються за рахунок залишків організмів, що поступають зверху, або поїдають одне одного.

Розподіл життя в приповерхневому шарі води Світового океану має чітко виражений зональний характер. Найбільшою продуктивністю відрізняються помірні широти, оскільки тут достатня кількість тепла й світла, інтенсивне перемішування води та достатнє насичення глибин киснем. Насиченість планктоном обумовлює кількість риби, що харчується ним. У тропічних широтах вода на поверхні має підвищену солоність, але завдяки високій температурі є порівняно легкою, що заважає їй перемішуватись. Кисню тут у два рази менше, ніж у помірних широтах, мало як фітопланктону, так і зоопланктону.

В екваторіальних широтах у місці зустрічі пасатних течій і міжпасатної протитечії відбувається перемішування води, тому район відносно багатий на поживу й кисень.

У Світовому океані поширення живих організмів визначається температурою вод, вмістом у них розчинених газів, що поглинаються з атмосфери, а також наявністю поживних речовин для організмів. В океані живе близько 160 тис. видів тварин і понад 10 тис. видів водоростей.

Велику роль живі організми зіграли у створенні особливого природного утворення — ґрунту.

Ґрунт — верхній тонкий шар земної кори (від десятків сантиметрів до 2-4 м), який зазвичай укритий рослинністю та має природну родючість.

Родючість — здатність ґрунту забезпечити рослини поживними речовинами, водою й повітрям, тобто створити сприятливі фізичні й хімічні умови для їхнього розвитку та росту. Отже, маючи незначну товщину, ґрунти відіграють виняткову роль у географічній оболонці, забезпечуючи необхідні умови для життя організмів, у тому числі й людини.

Рельєф значною мірою визначає тепловий і водний режим на окремих ділянках земної поверхні та є важливим чинником ґрунтоутворення. Зростання абсолютної висоти місцевості призводить до зниження температури й збільшення опадів, а тому з висотою змінюються типи ґрунтів та їх родючість. На територіях з плоским рельєфом затримуються опади, рівномірно розподіляється температура. На схилах поверхневі води швидко стікають, не залишаються тут надовго й ґрунтові води. Південні схили отримують, як правило, більше тепла, ніж північні, але й тут процес випаровування відбувається швидше. Знижені ділянки земної поверхні (улоговини, долини річок) мають більше вологи, яка інколи буває надмірною. Разом із водою сюди поверхневими водами зносяться поживні речовини, змиті зі схилів. Отже, рельєф прямо й опосередковано впливає на особливості процесу ґрунтоутворення.

Вплив клімату на утворення ґрунту досить складний. Основний механізм його дії визначається співвідношенням тепла й вологи для певної місцевості. На територіях з коефіцієнтом зволоження, більшим за одиницю, утворюються заболочені ґрунти. У посушливій зоні, де коефіцієнт зволоження менший від одиниці, волога з ґрунту підтягується до поверхні, а разом з водою з глибинних горизонтів інколи виносяться солі, перетворюючи родючий ґрунт у солончак.

Опосередкований вплив клімату на ґрунтоутворення здійснюється через органічний світ. Теплий і вологий клімат сприяє розвитку рослинності, яка дає багато перегною. Він швидко розкладається і перетворюється в поживні речовини. Надмірна суворість чи сухість клімату сильно гальмують діяльність живих організмів, збіднюють їх видовий склад та біологічну продуктивність.

Живі організми є тією частиною географічної оболонки, яка найтісніше пов’язана з ґрунтом. Характеризуючи роль живих організмів у ґрунтоутворенні, потрібно розглянути окремо вплив рослин, тварин та мікроорганізмів.

Рослини, що відмирають, є джерелом нагромадження органічних речовин у ґрунті. З них утворюється перегній (гумус). Одночасно відмерлі рослини ніби передають у землю енергію Сонця, яку вони засвоїли у процесі фотосинтезу. У ґрунт повертаються такі хімічні елементи, як Нітроген, Карбон, Кальцій тощо. Найбільше перегною у незміненому природному середовищі дають трав’янисті рослини.

Тварини, що живуть у ґрунті (наприклад, черв’яки), розпушують його, подрібнюють рештки відмерлих рослин, сприяють їх розкладу. Завершують роботу з перетворення органічних решток у перегній мікроорганізми (бактерії, мікроскопічні гриби). Вони розкладають його на мінеральні речовини. Дуже важлива роль нітрогенфіксуючих бактерій, що засвоюють з повітря Нітроген. Вони нагромаджують його в своєму організмі, збагачуючи ним у кінцевому результаті ґрунт.