Географія. Міні-довідник. ЗНО

Населення світу

Чисельність населення світу та його динаміка

Динаміку зміни чисельності населення, його склад (за віком, статтю, місцем проживання, рівнем освіти, зайнятості тощо), характер відтворення вивчає демографія. Загальні дані усіх країн концентруються в демографів ООН. Чисельність населення світу постійно зростала й у 1850 році досягнула 1 млрд осіб, відтак за 75 років збільшилася до 2 млрд осіб, а ще за 37 років (1962 р.) до 3 млрд осіб і вже, можливо, у 1975 році сягнула 4 млрд осіб. У 2011 р. на земній кулі проживало понад 7 млрд осіб, Станом на 1.01 2016 р. чисельність населення світу становила близько 7,391 млрд осіб. За прогнозами демографів восьмий мільярд з'явиться до 2025 р., а у 2043 р. сягне 9 млрд. Щорічне збільшення населення на планеті становить приблизно 86-90 млн осіб.

Населення у світі розподілене нерівномірно: найбільше населення проживає в Азії — понад 60 % населення світу, в Африці — 16 %, в Європі — 10%, у Північній Америці — 8 %, Південній Америці — 5,5 %, Австралії і Океанії — 0,5 %.

Майже половина населення світу проживає у 6 країнах світу: Китай — 1367,1 млн осіб (18,5% населення світу), Індія — 1253 млн ос. (17,5%), США — 322,8 млн ос. (4,4%), Індонезія — 259 млн ос. (3,5%), Бразилія — 209 млн ос. (2,8%), Пакистан — 191 млн ос. (2,6%). У перших 13-ти найбільших за чисельністю населення проживає понад 60 %

Природний рух населення та його відтворення

Зміна чисельності населення залежить від характеру його відтворення. Відтворення (природний рух) населення — це сукупність процесів народжуваності, смертності й природного приросту, що забезпечують безперервне відновлення і зміну людських поколінь. Компоненти відтворення мають не лише біологічний, але переважно соціально-економічний характер. Рівень народжуваності залежить від умов життя людей, розвитку культури, добробуту, залучення жінок до участі в економічній сфері, релігійних поглядів тощо.

У Європі коефіцієнт народжуваності дуже низький, нижчий від простого відтворення, крім кількох країн (Ірландії, Албанії), де він близький до простого відтворення. За збереження такого рівня народжуваності впродовж довгого періоду чисельність населення почне швидко зменшуватися. В окремих країнах (Угорщина, Данія, Люксембург, Німеччина) даний процес уже розпочався. Коефіцієнт народжуваності в багатьох західноєвропейських країнах стає дещо вищим унаслідок вищої народжуваності іммігрантів, вихідців з Південної Європи, Африки та Азії.

В Азії динаміка народжуваності дуже різноманітна. Найнижча народжуваність характерна для країн Східної Азії, найвища — для країн Південно-Західної Азії. В Японії та Сінгапурі рівень народжуваності вже знизився нижче від межі простого відтворення населення.

Серед країн з найвищим показником коефіцієнту народжуваності — Нігер (51 %о), Ангола (47 %о), а також Ботсвана, Кувейт, Туреччина та інші країни Азії та Африки. Найменший коефіцієнт народжуваності спостерігають у країнах Європи, особливо Східної — в Україні, Росії, Болгарії 8 %о).

Показники смертності найвищі в Анголі (25 %о), Нігері (23 %о), Ботсвані (22 %о) та інших країнах Африки. Значно менший коефіцієнт смертності спостерігають у Кувейті (3 %о), Туреччині (6 %о), а також у більшості розвинутих країн Європи, Америки та Азії.

Коефіцієнт природного приросту як різниця між коефіцієнтами народжуваності та смертності додатний у Маршалових островів (+39 %о), більшості країн Азії та Африки, а від’ємний в України (-4 %о), Росії та більшості країн Східної Європи (-7,5 %о). Це ознаки країн першого типу відтворення населення. Зазвичай такий тип відтворення властивий для високорозвинутих країн у Європі, Північній Америці, а також для Австралії, Нової Зеландії та Японії. У цих країнах суттєво зростає роль жінки у суспільному житті, рідкими є ранні шлюби, підвищується загальний рівень культури суспільства, поширюється міський спосіб життя. Для країн цього типу властиве «старіння нації», тобто зростання частки людей літнього віку. Тривалість життя у цих країнах висока. Найвищі показники — у Японії, Сінгапурі, Італії (83 роки), Австралії, Швеції, Канаді, Франції (у кожній — майже по 80 років), У деяких країнах цього типу спостерігають депопуляцію населення (Німеччина — -1,1 %о, Угорщина — -4 %о, Чехія — -1,8 %о,).

Другий тип відтворення населення характерний для країн, що розвиваються. Він поширений в Азії, Африці, Латинській Америці, Океанії. В цих регіонах спостерігають «демографічний вибух». Цьому типу відтворення притаманний високий показник народжуваності (29-50 %о), і відносно низька смертність (7-12 %о), а відповідно й високий природний приріст (18-30 %о). У державах цього типу традиційні великі родини, ранні шлюби, переважно сільський спосіб життя, поширені консервативні релігійні погляди.

У залежності від переважання впливу тих чи інших причин на природний рух населення у світі склалося два основних типи відтворення населення, характерних для різних типів країн.

Для першого типу відтворення населення характерні показники народжуваності (10-20 %о) і невисока смертність (9-12 %о), а тому й низький природний приріст (4-8 %о).

Виділяють три історичні типи відтворення населення: архетип, традиційний і сучасний. Перехід від одного типу до іншого має назву «демографічного переходу» — послідовної зміни ситуацій у природному русі населення під впливом соціально-економічних факторів розвитку (насамперед співвідношення коефіцієнтів народжуваності й смертності), яке призводить до зміни типів відтворення в тій чи іншій країні. Він включає чотири послідовні фази.

Статевий і віковий склад населення

Статевий склад — це співвідношення (у відсотках) кількості чоловіків і жінок які проживають на певній території. Загалом по світу спостерігається таке співвідношення між чоловіками й жінками: 50,4 % — чоловіків та 49,6 % жінок. На 105 хлопчиків народжується 100 дівчаток.. Чоловіче населення переважає у більшості країн Азії, Африки та Океанії, найбільше х у Китаї та Індії. У більшості країн світу переважає жіноче населення, а особливо у Європі та Америці.

Віковий склад показує співвідношення кількості осіб різних вікових груп. Вікова структура населення світу залежить від динаміки народжуваності та смертності з урахуванням їх вікових особливостей за порівняно довгий попередній період. Зниження народжуваності завжди призводить до старіння населення (збільшення частки населення старшого віку (понад 60 років і більше). Потрібно зазначити, що процес зниження народжуваності є головним чинником постаріння населення, а не зменшення чи збільшення тривалості життя населення.

Зміни в статевій структурі відбуваються з віком. У віковій групі до 14 років кількість хлопчиків на всіх континентах більша. Однак у віковій групі 15-65 років чоловіча перевага зберігається лише в Азії та Океанії. У вікових групах старше 65 років на всіх континентах чисельність жінок більша.

Додаткові проблеми ставить перед суспільством процес старіння населення. Він передбачає зростання більшої уваги до розвитку різного типу служб, що орієнтуються на обслуговування старшого населення (геріатричні кабінети, допомога вдома при веденні господарства, дальше вдосконалення якості обслуговування у будинках людей похилого віку, зміна структури обслуговування населення старшого віку тощо).

З усіх континентів земної кулі наймолодша вікова структура в Африці. До того ж тут немає явно вираженої тенденції до постаріння населення. Дуже неоднорідне за віковою структурою населення країн Америки. Найстаріша вікова структура населення в Північній Америці, особливо у США та Канаді (дітей до 15 років усього 22 %, людей працездатного віку — 62-64 % і високий процент населення похилого віку — 15-17 %).

Етнічний (національний) склад населення. Расовий та національний склад населення

Людські раси — це великі спільноти людей, що виділяються за генетичною своєрідністю, яка зовнішньо проявляється у певній подібності фізичних ознак і кольору шкіри, очей, розмірі, формі та кольорі волосся. Нинішнє населення земної кулі поділяють на три раси: європеоїдну, монголоїдну та екваторіальну.

Етноси — це історично складені на певній території сукупності людей, які мають одну мову, деякі загальні ознаки культури й психіки, володіють розвиненим почуттям самосвідомості (єдність і відмінність від інших народів), зафіксованому в назві (етнонімі). На різних стадіях свого розвитку народи проходять приблизно три стадії: племена та групи племен, народність і нація.

Під терміном національна меншина розуміють групи, що відірвані від основної маси більших чи менших народів, до яких вони належать (греки в Туреччині, українці — в тих країнах, з якими межують, росіяни в Україні та в інших країнах, де мали можливість поселитися і т. п.).

Більшість країн багатонаціональні. Понад 150 народів проживає в Індії та Індонезії, майже 100 народів — у Філіппінах, 150— у Китаї та В’єтнамі, понад 30 — в Ірані, Афганістані, Бірмі, Таїланді. Сто одинадцять народів Африки, які нараховують понад 1 млн. осіб кожен, становлять 87,1 % усього населення Африки.

Найчисленніші народи та мовні сім’ї

Учені виокремлюють 3-4 тисячі народів, націй і племен. Чисельність населення коливається в них від кількох сотень (алеути) до сотень мільйонів осіб (китайці, хіндустанці). Найбільш чисельними народами світу є китайці, хіндустанці, американці США, бенгальці, росіяни, бразильці, японці, німці, біхарці, пенджабці.

Загальна кількість мов у світі — близько 4-5 тисяч, оскільки ще досі недостатньо вивчені великі райони світу (Південна Америка, Австралія, Нова Гвінея та ін.). У більшості кожен народ має свою мову, хоч вона надзвичайно багата діалектами. Часто в окремих народів поширений білінгвізм (дві мови) — ельзасці користуються німецькою і французькою, ірландці — ірландською та англійською. Білінгвізм характерний для багатонаціональних держав (Росія, Індія, Пакистан, Індонезія, Філіппіни, ряд країн Африки). Шість мов є офіційними мовами в ООН: англійська, французька, російська, іспанська, арабська, китайська.

Усі мови народів світу групуються за певними ознаками у ряд мовних сімей: а) індоєвропейська з її групами, в тому числі слов’янська, вірменська, балтійська, германська, романська та ін.; б) афразійська (семіто-хамітська сім’я) з чотирма групами; в) картвельська сім'я (картвели, або грузини); г) північно-кавказька сім’я з двома групами; д) дравідська сім’я з 7 групами; е) уральська сім'я та багато інших.

Усього є 32 мовні сім’ї. Найбільш поширені мови індоєвропейської сім’ї (44,8 % населення світу), яка включає близько 100 різних мов. Ця сім’я об’єднує 10 мовних груп, але лише чотири з них (індоарійська, романська, германська й слов’янська) мають понад 100 млн осіб кожна.

Релігійний склад населення

Релігії, що розповсюдилися на значні території серед народів багатьох країн — це світові релігії (християнство, іслам, буддизм,). Релігійний склад населення земної кулі обрахувати можна лише приблизно. Християнство зародилось на Близькому сході. Загальна кількість християн у світі сягає 1,9 млрд осіб, із них католиків — 1,1 млрд осіб (60% християн), протестантів — 643 млн осіб (30 % християн), православних — 200 млн осіб (10 % християн). Іслам (мусульманство) є другою після християнства за кількістю послідовників (1,6 млрд осіб) та наймолодшою світовою релігією. Виникла дана релігія серед населення Аравійського півострова. Буддизм найдавніша світова релігія, що зародилась в Індії, її сповідують 36 млн осіб.

Нерівномірність розміщення населення на Землі

Розміщення населення — це результат процесу просторового розподілу населення на певний час. Воно доволі нерівномірне, що зумовлено певними чинниками. Підраховано, що в найбільш заселених регіонах Землі, що займають усього 7 % суходолу, проживає близько 70 % населення світу. Якщо прийняти до уваги, що приблизно 15 % суші не заселена взагалі, то решта частина суші має в середньому 48 осіб/км². Середня щільність населення на половині суші складає приблизно 5 осіб/км². Є цілий ряд регіонів з дуже високою густотою населення — 200-600 осіб/км2 і більше. Загалом близько 85 % проживає в Східній півкулі, 60 % — у помірному поясі Північної півкулі. У 200-кілометровій приморській смузі проживає половина людства. Пересічний показник густоти населення у світі становить на сьогодні 50 осіб на 1 км².

Процеси урбанізації. Міське і сільське населення світу. Агломерація, мегалополіси

Розселення — розподіл і перерозподіл населення на території. Його результатом є мережа поселень. Традиційно виділяють дві категорії населення — міське й сільське.

Урбанізація — це багатоплановий процес збільшення кількості міських поселень, міського населення та підвищення ролі міст і міського способу життя. Процеси урбанізації відбуваються досить швидко. Якщо частка міського населення на початку XX ст. становила всього 14 %, то в наш час вона сягає приблизно 54 %.

Є цілі райони низькоурбанізованих країн, де міського населення не більше 20 %: майже вся Тропічна, Екваторіальна, Південна Африка, Індокитай. Усі інші країни перебувають між цими двома поясами урбанізації (середньоурбанізовані країни).

Найбільш урбанізованими регіонами є Австралія (85 %), Північна Америка (75 %), Західна Європа (73 %), Латинська Америка (72 %); середньоурбанізованими — Південно-Західна Азія (63 %), країни СНД (66 %); низькоурбанізованими — Східна Азія (39 %), Західна Азія (34 %), Південно-Східна Азія (30 %), Південна Азія (27 %).

У більшості країн, що розвиваються досить високі темпи урбанізації (50-70 %), що пов’язано з залежністю між розвитком урбанізації та загальним рівнем економічного розвитку країни. В більшості з цих країн основними причинами урбанізації є аграрне перенаселення і деградація сільської місцевості.

У розвинутих країнах, де сучасні постіндустріальні тенденції позначились на уповільненні та навіть деякому відтоці населення з міст у приміську зону, де привабливіша екологічна ситуація та умови життя. Цей процес дістав назву субурбанізація.

З процесом урбанізації пов’язані також контрурбанізація та рурбанізація.

Контрурбанізація — соціально-економічний процес, що йде після урбанізації та є протилежним до нього.

Рурбанізація — процесе поширення міських форм та умов життя на сільську місцевість. Підвищення ролі міст пов’язане як зі збільшенням кількості населення, так і з його територіальним зростанням за рахунок приміських територій.

У результаті формуються такі сучасні форми міського розселення, як агломерації — система поселень, які розміщені на певній території об’єднані між собою постійними трудовими, культурно-побутовими, виробничими, організаційно-господарськими, адміністративно-управлінськими та іншими зв’язками. У світі налічують приблизно 200 таких агломерацій. Найбільш складними агломераційними комплексами стали мегаполіси — великі блоки агломерацій, що зливаються в єдину систему. Найбільші з них — Босваш, Чіпіттс, Сан-Сан (США), Токайдо (Японія), Мехіко (Мексика).

У сільських поселеннях живе дещо менше половини населення світу. Для країн з високим рівнем розвитку економіки у сільському господарстві (США, Велика Британія, Австралія) характерне типове дисперсне (окремими фермами) розселення, а там, де зберігається ще общинне землекористування — розміщення сільських жителів переважає у великих селах (окремі регіони Західної і Екваторіальної Африки). За виробничими ознаками всі сільські поселення можна поділити на три типи: а) сільськогосподарські; б) несільськогосподарські; в) зі змішаними функціями.

Міграційні процеси

Міграції (механічний рух) населення — переселення, переміщення людей територією; впливає на його розміщення, чисельність і склад. Міграції класифікують за причинами (економічна, політична, гуманітарна тощо), за тривалістю (сезонна, тимчасова, постійна), за напрямками (зовнішня та внутрішня), за складом мігрантів, за ступенем організованості мігрантів. Зовнішню міграцію поділяють на: а) еміграцію — виїзд громадян зі своєї країни до іншої держави на постійне проживання або на тривалий період; б) імміграцію — в’їзд до країни громадян іншої країни на постійне або тривале проживання.

Основними видами міграції є:

• епізодичні міграції — ділові, рекреаційні та інші поїздки; склад учасників епізодичних міграцій доволі різноманітний, здійснюють їх нерегулярно в часі й у різних напрямках; цей вид міграцій за своїми масштабами перевершує всі інші;
• маятникові міграції — щоденні або щотижневі поїздки населення від місця проживання до місць роботи (навчання) та у зворотному напрямку між різними населеними пунктами; прикладом найпотужнішої міждержавної маятникової міграції є трудова міграція Мексика — США;
• сезонні міграції — це переміщення, в основному працездатного населення, до місць тимчасової сезонної роботи й проживання на певний термін (найчастіше на кілька місяців);
• безповоротний вид (переселення) — це переміщення населення, що супроводжується зміною постійного місця проживання.

Трудові ресурси та зайнятість населення в різних сферах господарства країн та регіонів світу

Трудові ресурси — частина населення країни, яка здатна до трудової діяльності й досягла працездатного віку, який у кожній країні визначають законодавчо. У міжнародній практиці працездатним вважають населення віком від 15 до 65 років. У багатьох країнах, особливо слаборозвинених, пенсійний вік не визначений, оскільки немає пенсійного забезпечення. В різних країнах світу до трудових ресурсів відносять осіб різного віку: США, Україна, Росія — 16-60 років, Канада — 15-66 років, Мексика, Португалія — 12-65 років.

Економічно активне населення — це частина трудових ресурсів, що безпосередньо залучена в суспільне виробництво на даний час. Економічно активне населення становить понад 2,3 млрд. осіб (приблизно 40 % населення світу), серед них на чоловіків припадає 54 %, на жінок — 46 %.

Безробітні — це не задіяна в суспільному виробництві частина трудових ресурсів. Рівень безробіття змінюється в часі й неоднаковий у різних країнах. Він залежить від рівня розвитку економіки країни, характеризує певною мірою рівень життя населення і є одним з важливих соціально-економічних показників.

Зайнятість — це суспільно корисна праця, пов’язана з особистими й суспільними потребами, котра зазвичай приносить трудовий дохід. Структура зайнятості віддзеркалює структуру господарства країни, рівень розвитку окремих галузей, особливості структури господарства поселень. У розвинутих країнах зайнятість у промисловості становить 25-40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві поступово зменшується.