Географія. Міні-довідник. ЗНО

Загальна характеристика господарства України. Економічний потенціал України. Промисловість

Поняття про господарство та національний господарський комплекс

Господарство — це сукупність підприємств та організацій, які виготовляють певну продукцію і створюють умови для життя людей (освіта, культура, охорона здоров’я, побутове обслуговування тощо).

Взаємопов’язані підприємства та організації, що виробляють продукцію і створюють умови і засоби для життя людей у певній країні, становлять національний господарський комплекс.

Національний господарський комплекс діє в умовах існування певної економічної системи.

Економічна система — це сукупність принципів, правил і норм, які в конкретній країні визначають основні економічні відносини в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання продуктів і надання послуг. Класифікація економічних систем залежить від критеріїв оцінювання, якими можуть бути технологічний спосіб виробництва, відносини власності, типи механізму господарювання, особливості товарно-грошових відносин та сукупність їх розвитку. Так, за технологічними способами виробництва, що ґрунтуються на ручній праці, машинному або автоматизованому виробництві, виділяють економічні системи доіндустріальні, індустріальні, постіндустріальні. Україну за такою класифікацією відносять до індустріальних держав. Починаючи з кінця XX ст. економічна система України формується як перехідна до ринкової (ринок — це система товарно-грошових відносин у суспільстві, що ґрунтується на об’єктивних (незалежно від волі людини) економічних законах, які є стимулами постійного підвищення ефективності будь-якого виду людської діяльності).

Суспільство в цілому, його господарство і кожне підприємство можуть розвиватись екстенсивним або інтенсивним шляхом.

Екстенсивний шлях пов’язаний з виключно кількісним зростанням обсягів виробництва за невисокої його результативності. При цьому зростають витрати сировини, але якість готової продукції залишається невисокою, недостатньо застосовуються у виробництві новітні науково-технічні досягнення.

Інтенсивний розвиток характеризується збільшенням валового обсягу продукції за рахунок широкого впровадження досягнень науково-технічного прогресу, високим ступенем віддачі кожного з чинників розвитку виробництва, ресурсів, що використовуються в його процесі.

Національний господарський комплекс — це поєднання підприємств та установ у межах території країни, що задовольняють матеріальні й духовні потреби населення. За формою власності підприємства в Україні можуть бути: приватними, державними, колективними, у власності інших держав чи міжнародних організацій.

Міжнародний географічний поділ праці

Будучи елементом світового господарства, Україна є учасником процесу міжнародного географічного поділу праці — спеціалізація окремих країн і територій на виробництві та експорті певних товарів і послуг. В його основі є спеціалізація — орієнтація на випуск певного виду товарів або послуг. У результаті міжнародного географічного поділу праці виникають виробництва міжнародної спеціалізації — види діяльності у виробничій сфері чи сфері послуг, що переважно зорієнтовані на експорт продукції або обслуговування іноземних громадян. Для цього країна повинна мати перевагу у виробництві певного виду продукції чи наданні послуг перед іншими країнами. Ці переваги можуть полягати в якості товару чи послуг або ж у їх низькій собівартості. Водночас інші країни повинні відчувати потребу в таких товарах чи послугах, що будуть дефіцитними. Також при міжнародному поділі праці важливі помірні витрати на транспортування продукції до місця призначення або надання послуг мають бути економічно вигідними.

Галузева структура господарства

Усі галузі національного господарства об’єднують у дві сфери; матеріальне виробництво і сфера послуг (раніше їх називали виробничою та невиробничою сферами).

До сфери матеріального виробництва входять промисловість, сільське господарство, будівництво й транспорт (за міжнародною класифікацією дві останні належать до сфери послуг).

У сфері послуг створюються духовні блага та послуги невиробничого та виробничого характеру. До неї належать освіта, наука, культура, медичне та рекреаційне обслуговування, зв’язок, торгівля, страхування, житлово-комунальний комплекс, сфера управління та ін.

У галузевій структурі господарства (сукупність галузей економіки країни, співвідношення та зв’язки між ними) України сфера матеріального виробництва переважає над сферою послуг (відповідно 2/3 і 1/3). Галузева структура господарства безпосередньо відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. У сфері матеріального виробництва України переважає промисловість (71 % вартості вироблених товарів) і сільське господарство (21 %). Національне господарство є промислово-аграрним.

Поняття галузь і міжгалузевий комплекс

Галузь — це група подібних за технологією виробництва та призначенням їх продукції підприємств, об’єднаних єдиним управлінням чи внутрішньою координацією. Галузі господарств України тісно взаємозв’язані між собою, вони утворюють комплекс.

Міжгалузевий комплекс — це система економічно пов’язаних між собою виробництв, діяльність і розташування яких зумовлені технологією і територіально. Основні міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний, лісовиробничий, агропромисловий, рекреаційний, будівельний, морепромисловий, науково-технічний, соціальний та ін.

Форми суспільної організації виробництва

Кожна галузь господарства представлена сукупністю підприємств чи установ, які розміщуються на території країни та функціонують відповідно до особливостей виробничих процесів, мета їх функціонування в оптимізації процесу виробництва. Основою для цього виступають певні форми суспільної організації: концентрація, дисперсія, спеціалізація, кооперування, комбінування та агломерування. Кожна з них — самостійна форма організації виробництва, хоча вони тісно пов’язані і взаємообумовлені.

Концентрація (зосередження) — це процес оптимального зосередження виробництва на великих підприємствах. Зростання концентрації виробництва відбувається за рахунок розширення діючих підприємств, будівництва нових великих підприємств або об’єднання кількох малих. Економічний ефект при цій формі організації виробництва забезпечують за рахунок зменшення затрат на одиницю продукції, збільшенням фінансових можливостей для модернізації підприємства та ін. Так, використання потужніших у 2-3 рази енергоблоків електростанцій призводить до збільшення продуктивності праці (кількості виробленої продукції на одиницю часу) одного робітника у 2-2,5 рази. Однак надмірна концентрація призводить до негативних наслідків через зростання відстані перевезень сировини та готової продукції.

Дисперсія (розосередження) — форма організації суспільного виробництва, що передбачає послаблення ролі великих підприємств та стимулює появу та розвиток малих та середніх підприємств, які часто є передовими, спеціалізованими, мобільними та економічно ефективними виробництвами, чутливими щодо кон’юнктури ринку і переважають передусім у науково-виробничій сфері діяльності.

Спеціалізація — це звуження профілю підприємства, орієнтація на виготовлення певного продукту, його частини або обмеження його окремою стадією послідовного технологічного ланцюга. За формою вона може бути предметною і подетальною. В умовах подетальної спеціалізації на окремих підприємствах випускають частини, вузли або деталі готового складного виробу. Предметна спеціалізація полягає у випуску підприємством готової продукції (телевізорів, автобусів, верстатів). На глибше спеціалізованих виробництвах краще використовують знаряддя праці й сировину, підвищують кваліфікацію робітників і продуктивність праці, а тому продукція стає дешевою. Спеціалізація виробництва вимагає кооперування.

Кооперування — це регулярні, спеціально зумовлені зв’язки між підприємствами, які спеціалізуються на виробництві окремих частин одного виробу. Найрозвинутіше кооперування в галузях, що виробляють складну продукцію, особливо в машинобудуванні. На автомобільних заводах 40-60 % загального обсягу продукції становить та, що надходить із суміжних підприємств. Особливо вигідно, коли кооперовані підприємства розташовані близько, що зменшує транспортні затрати.

Агломерування — процес формування потужних урбанізованих (характеризуються ознаками, властивими великому місту) територій, що є центрами тяжіння капіталу, підприємницьких проектів та людей. Вінцем цього процесу є утворення агломерацій. Для агломерацій типовими рисами є: територіальна близькість розташування підприємств, висока інтенсивність різноманітних зв’язків між ними, отримання переваг від спільного розташування та кооперації.

Поєднання на одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв, що можуть належати до різних галузей промисловості, називають комбінуванням. Ґрунтується воно на основі комплексної переробки вихідної сировини, відходів виробництва або послідовній технологічній обробці сировини. Найхарактерніше комбінування для металургійного, хіміко-індустріального та лісовиробничого комплексів.

Поняття про територіальну організацію господарства

Крім галузевої структури національного господарства в економічній географії розглядають його територіальну структуру. Під територіальною структурою господарства (господарського комплексу) розуміють поділ національного господарського комплексу або його економічних районів на окремі чітко виражені частини (елементи).

Первинною ланкою виробничої сфери є підприємство. Сьогодні за формою власності ці підприємства поділяють на приватні, колективні, комунальні, державні. Підприємства (господарські об’єкти) приватної власності можуть належати окремим особам. Підприємства колективної власності — це акціонерні товариства, де формальними власниками можуть бути тисячі людей, які купили акції. Комунальна власність належить місцевим радам та органам, що утворюються ними. До неї переважно належать теплові й газові мережі населених пунктів, водопостачання, міський пасажирський транспорт, міські господарства з озеленення тощо. Загальнодержавна власність характерна для енергетичної системи, системи транспорту загального користування, майна Збройних сил.

Підприємства та цілі галузі розташовуються у відповідності з певними закономірностями. Одним з найважливіших способів підвищення ефективності виробництва в країні є правильна територіальна організація господарства, що передбачає науково обґрунтоване розташування взаємопов’язаних галузей і виробництва на території країни.

Особливою формою територіальної організації господарства є територіально-виробничі комплекси — об’єднання взаємопов’язаних галузей виробництва на певній території. Економічна єдність територіально-виробничих комплексів формується на основі як безпосередніх виробничих зв’язків між

підприємствами, так і спільного використання природних і трудових ресурсів, виробничої і соціальної інфраструктури.

Галузі господарства на території України здебільшого зосереджуються у промислових районах, центрах і вузлах, які є елементами територіальної структури господарства.

• Промисловий центр — це населений пункт, де зосереджено кілька промислових підприємств, що спеціалізуються на певному виробництві. Населення його зайнято переважно в промисловості.
• Промисловий вузол — це сукупність промислових центрів, що пов'язані між собою інфраструктурою та трудовими ресурсами.
• Промисловий район — це територіально-виробничий комплекс з чіткою промисловою спеціалізацією виробництва. Він охоплює зазвичай територію однієї або кількох областей.

Економічний потенціал. Показники соціально-економічного розвитку. Валовий національний продукт, національний дохід. Показник якості життя

Сукупним показником, що характеризує економічну могутність та незалежність держави є економічний потенціал країни — сукупність трудових, матеріальних і природних ресурсів, що залучені або можуть бути залучені у господарську діяльність. В економічному потенціалі органічно поєднуються професійні знання й уміння людини з використанням різноманітних знарядь і предметів праці. Знаряддя праці визначають виробничі можливості будь-якого підприємства, беруть участь у виробничому процесі протягом багатьох років, а відтак зношуються. Предмети праці — сировина, паливо, мастильні матеріали та інші ресурси, котрі беруть безпосередню участь у виробничому процесі, змінюючи свою натуральну форму та перетворюючись у черговий продукт.

До економічного потенціалу країни відносять науково-технічний прогрес — сукупність ресурсів і можливостей науки, що дають змогу ефективно вирішувати господарські питання. Складовими НПК є наукові кадри, матеріально-технічна база науки, наукова інформація.

Інтегральним показником соціально-економічного розвитку держави є валовий внутрішній продукт (ВВП) — сукупна вартість усього обсягу товарів і послуг, вироблених і реалізованих упродовж року в країні. Цей показник характеризує рівень розвитку господарства, результативність окремих його галузей, участь країни в світових господарських процесах. Близьким до ВВП є показник валового національного продукту (ВНП) — сукупність усіх вироблених у країні товарів та надання послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств.

З обсягом виробленого ВВП тісно пов’язані показники рівня життя населення, зокрема рівень заробітної плати та середній дохід сім’ї, рівень споживчих цін.

Показником соціально-економічного розвитку країни є національний дохід — сукупність усіх доходів, що формуються в країні в результаті розвитку господарства. Похідним від нього є показник національного доходу на душу населення — загальний обсяг національного доходу, поділений на кількість населення країни. У 2014 р. в Україні цей показник становив 3 400 доларів США на особу.

Стратегічною метою України повинен бути збалансований розвиток, що оцінюється через індекс людського розвитку — інтегральний показник, що розраховується щорічно для міждержавного порівняння і вимірювання рівня життя, грамотності, освіченості та довголіття, як основних характеристик людського потенціалу досліджуваної території. У 2014 р. Україна належала до країн з високим ІРЛ, посідаючи 83 місце серед 187 оцінюваних країн.

Промисловість. Промисловість як сфера матеріального виробництва

Промисловість — провідна галузь виробничої сфери та господарського комплексу України на сучасному етапі. У ній створюють близько 67 % валового суспільного продукту держави.

Найвищий рівень розвитку промисловості сьогодні властивий для східних та центральних областей — Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Луганської, а найнижчий — для західноукраїнських: Тернопільської, Рівненської, Волинської, Чернівецької.

Галузева структура та спеціалізація промисловості

Промисловий комплекс України багатогалузевий. За часткою продукції серед усіх галузей виділяються металургія (21 %), харчова (18%), електроенергетика (14 %), машинобудування (12 %), гірничовидобувна промисловість (11 %).

Загалом галузі промисловості України (як і інших держав світу) поділяють на видобувні та оброблювальні.