Географія. Міні-довідник. ЗНО

Економічна та соціальна географія України

Економічна та соціальна географія як наука

Предмет економічної та соціальної географії

Економічна та соціальна географія — це суспільна наука в системі географічних наук, що вивчає суспільно-територіальні комплекси, чинники та закономірності їх формування, структуру й територіальну організацію.

Основними складовими економічною та соціальної географії є:

• соціальна географія — напрям економічної та соціальної географії, що досліджує територіальну організацію соціальних структур у конкретних природних і суспільно-історичних умовах;
• економічна географія — наука, що вивчає географічне розміщення виробництва, умови та особливості його розвитку;
• географія населення — наука про народонаселення, його чисельність, склад, динаміку.

У свою чергу кожна із виділених наук відзначається своєю структурою.

Так, економічна географія вивчає територіальну організацію виробництва, закономірності просторового розміщення господарських об’єктів, територіальну структуру господарства в цілому або окремих його частин. З огляду на це виділяють загальну економічну географію та галузеву (географія сільського господарства, географія транспорту та зв’язку, географія будівництва, географія промисловості). Щодо територіального охоплення виділяють регіональну економічну географію (економічна географія Європи, економічна географія Польщі, економічна географія Чехії тощо) та географію світового господарства.

Соціальна географія вивчає територіальну організацію життя людей, закономірності просторових відмін в умовах праці, побуту, відпочинку, сфері обслуговування тощо. У соціальній географії виокремлюються різні галузі (сакральна географія або географія релігії, географія поведінки, географія науки і культури, географія способу життя, рекреаційна географія, географія споживання, географія сфери послуг). У певних питаннях соціальна географія пов’язана з географією населення.

Географія населення вивчає територіальну організацію населення, закономірності його розселення, форми розселення, структуру населення. Географію населення поділяють на окремі галузі — демогеографію, мікрогеографію поселень, етногеографію, деморегіоналістику, географію трудових ресурсів, геоурбаністику, географію сільських поселень.

Предметом економічної та соціальної географії є територіальна організація суспільства чи окремих його частин: населення, виробничої, соціальної, політичної, духовної чи природно-ресурсної сфер. Таким чином для економічної та соціальної географії важливим є визначення взаємного розташування об’єктів у межах земного простору, встановлення зав’язків між розташованими у межах земної поверхні об’єктами, існування територіальних суспільних утворень (економічний район, господарський вузол, територіальна система розселення) та їх функціонування.

Економічна та соціальна географія в системі географічних наук. Зв’язок економічної та соціальної географії з іншими науками

Економічна та соціальна географія використовує в дослідженнях загально-географічні підходи й методи та працює в тісному контакті з природничими дисциплінами — фізичною географією й картографією. Фізична географія вивчає закономірності розвитку природно-територіальних комплексів, що беруться до уваги за обґрунтування розміщення господарських систем. Фізична географія надає економічній та соціальній фактичні дані про природно-ресурсний потенціал території, особливості територіальної організації природного довкілля, природно-географічний поділ праці тощо. Використовуючи картографічні способи зображення різних об’єктів, економічна й соціальна географія розробляє картографічні моделі розвитку різних галузей господарства. Як гуманітарна наука вона використовує в дослідженнях економічні та соціологічні підходи й методи, діючи в тісному контакті з суспільними науками, що мають із нею спільний об'єкт. Як і економічні науки, економічна й соціальна географія досліджує господарство, ринкові відносини, але в просторовому аспекті; вона оперує категоріями ефективності, продуктивності, оптимальності тощо, пов’язуючи їх із простором, виявляючи їхні регіональні відмінності й причини цих відмінностей, механізми просторових економічних процесів. Також економічна і соціальна географія застосовує терміни й поняття економіки (ціна, собівартість, ефективність, капіталовкладення, вартість праці тощо). Як і інші соціологічні науки, економічна і соціальна географія з позицій просторової організації досліджує щонайперше суспільство, людину, різні людські спільноти, в тому числі специфічні для неї територіальні спільноти.

У дослідженнях об’єктів локального, регіонального та національного рівнів економічна й соціальна географія зв’язана з демографією (наука про процеси відтворення населення, його динаміку, статево-вікову структуру), етнологією (наука про етнічні спільноти: народи, нації, етнічні та етнографічні групи) статистикою (наука, що досліджує методи і прийоми вивчення масових явищ та процесів у суспільстві та природі).

Тісні взаємозв’язки має економічна і соціальна географія з історією і зокрема економічною історією, широко використовуючи матеріали історії господарства. Особливо тісно ця співпраця прослідковується при вивченні історії формування територіальної організації населення, соціальної або економічної сфер.

Для економічної і соціальної географії велике значення мають технічні науки, бо вона у своїх дослідженнях опирається на знання технологічних процесів розвитку й розміщення господарства.

Методи економіко-географічних досліджень

Метод дослідження науки — це система прийомів і способів пізнання її загальних закономірностей та вивчення конкретних об’єктів, явищ і процесів.

В арсеналі економічної і соціальної географії наявні як традиційні методи дослідження, так і нові, пов’язані з потребами науково-технічної революції. До першої групи методів належать історичний, картографічний, порівняльний, методи спостережень, системного аналізу, статистичний, економічного районування та ін. Друга група охоплює методи економіко-математичні, дистанційних спостережень, геоінформаційний.

Історичний метод застосовують в усіх суспільних та природних науках. Своєрідність його використання у регіональній економічній і соціальній географії світу полягає у тісному поєднанні з аналізом і просторовими аспектами економічного розвитку. Тобто історичний метод в економічній географії розглядає еволюцію природно-суспільних відносин в економічному аспекті. Знання історичної географії необхідне для розуміння сучасної географії населення й розміщення продуктивних сил, а також для прогнозування їх змін на прикладі конкретних регіонів світу.

Картографічний метод дає змогу створювати тематичні карти, наносячи на них безліч об’єктів, відображаючи їх взаєморозташування та взаємозв’язки. Цей метод використовують на всіх етапах дослідження — від збирання вихідних даних до розроблення нових наукових матеріалів. Складання різноманітних тематичних карт підвищує інформаційну місткість наукового матеріалу. Карти є дієвим інструментом наукових досліджень.

Порівняльний метод притаманний усім географічним наукам. Його призначення — знайти найбільш істотні риси подібності та відмінності у господарському використанні територій певних регіонів світу, в географічних типах господарства й розселення, в їх взаємозв’язку.

Метод спостережень відіграє важливу роль у регіональній економічній і соціальній географії світу. Роль міжнародного туризму, поїздки зарубіжними країнами розширюють можливості безпосередніх особистих спостережень за особливостями господарського використання території, системами й типами розселення, умовами життя та культурного населення.

Метод системного аналізу базується на принципі поетапності, передбачає визначення мети, завдань, формулювання наукової гіпотези, всебічне дослідження кожної з територіальних систем, особливостей розміщення й розвитку продуктивних сил, а також вивчення цілісної системи, її внутрішніх і зовнішніх зв’язків, погодження галузевих й територіальних проблем.

Статистичний метод ґрунтується на аналізі даних про господарство й населення регіонів та країн, сприяє з’ясуванню особливостей просторової взаємодії різних територіально-економічних систем. У цьому аспекті важливу роль відіграє статистика як ефективний інструмент дослідження економічного й соціального стану конкретної території.

Метод економічного районування сприяє виявленню взаємопов’язаних в економічному аспекті частин країни за певною спеціалізацією. Базуючись на вченні про економічні райони, потребує обробки різноманітної економічної та соціальної інформації.

Економіко-математичні методи дають змогу відобразити певні кількісні співвідношення, а іноді й якісні закономірності розміщення різних форм і типів господарств, розселення і життєдіяльності населення. Важливим при цьому є математичне моделювання різних економічних процесів та об’єктів.

Методи дистанційних спостережень широко використовують у дослідженнях розміщення природних ресурсів, господарських систем і населення; дають нову й докладну інформацію про концентрування господарського використання території, особливості концентрації господарства та населення на великих регіональних просторах, про межі міських агломерацій, стан довкілля тощо.

Геоінформаційний метод набуває дедалі більшого значення. Він полягає у створенні геоінформаційних систем, які є сучасним засобом збирання, збереження та аналізу різноманітних відомостей про територію.