Географія. Міні-довідник. ЗНО
Фізична географія України
Географічне положення, формування території України. Загальні відомості про Україну
Формування території, сучасні розміри, адміністративно-територіальний події
Становлення Української держави було довготривалим.
Деякі історики вважають, що найдавнішим народом на півдні України були кімерійці — кочівники, які заселяли степи Причорномор’я та Приазов’я. У VII ст. до н. е. вони були витиснені скіфами. Пізніше, після розпаду Скіфської держави, в Українському Причорномор’ї оселились сармати — іраномовні кочові племена.
У III—IV ст. нинішню лісостепову і лісову зони заселили східнослов’янські племена. Саме цей час, за М. Грушевським, є порогом історичного часу для українського народу. У VIII—IX ст. слов’янські племена полян, древлян, сіверян, тиверців, дулібів, білих хорватів об’єднались у велику державу Русь з центром у Києві.
Після нападу татаро-монголів на Київську Русь українська державність деякий час ще зберігалась на заході країни. Уособленням її стало Галицько-Волинське князівство на чолі з Данилом Галицьким.
Наприкінці XV ст. виникла Запорозька Січ. Вона стала центром боротьби українського народу за визволення з-під гніту іноземців. У часи Б. Хмельницького було укладено союз з Московським царством, що став згубним для самостійності України. Використовуючи тогочасну політичну ситуацію, Москва уклала угоду з Польщею, за якою Україна була поділена на дві частини: Лівобережжя з Києвом відійшло до Московської держави, а Правобережжя — до Польщі.
У XVIII ст. Польща була поділена між Росією, Австро-Угорщиною та Прусією. Західноукраїнські землі увійшли до складу Австро-Угорщини. Після Першої світової війни і Лютневої революції 1917 р. в Росії виникли умови для возз’єднання українського народу й утворення Української держави.
7 листопада 1917 р. в Києві було проголошено Українську Народну Республіку (УНР), до якої увійшли землі Центральної і Східної України. На противагу цьому акту 25 грудня 1917 р. у Харкові Україну було проголошено Республікою Рад. 13 листопада 1918 р. у Львові патріотичні демократичні партії проголосили Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР).
22 січня 1919 р. відбулося об’єднання (злука) Західно-Української Народної Республіки і Української Народної Республіки в єдину державу. На жаль, зберегти свою державу українському народові не вдалося. За допомогою російських військ на більшій частині території України перемогли більшовики й установили радянську владу. Новостворена УСРР (Українська Соціалістична Радянська Республіка до 1937 р., у подальшому — УРСР) у 1922 р. увійшла до Союзу РСР. У 1939 р. за таємною угодою між фашистською Німеччиною і кремлівськими керівниками Польща була поділена. Землі Західної України увійшли до складу СРСР і були приєднані до Української РСР. У 1940 р. Румунія повернула Північну Буковину й Південну Бессарабію і вони стали частиною УРСР. За договором 1945 р. між Чехословаччиною і Радянським Союзом до УРСР увійшла Закарпатська область. У цьому ж році був підписаний договір між Польщею і СРСР, за яким частина території УРСР була передана Польщі.
Зважаючи на спільність економіки, територіальну близькість, історичне минуле, тісні господарські та культурні зв’язки, рішенням Верховної Ради СРСР у 1954 р. Кримська область Російської Федерації була передана до складу УРСР. Цим завершилось формування державної території України в існуючих межах. За межами нашої країни залишилась частина українських етнічних земель: на півдні Білорусі (Берестейщина, Пінщина); у складі Росії (Стародубщина, Білгородщина, Таганрозька округа тощо); у Польщі (Холмщина, Надсяння, Підляшшя), у Румунії (Сучавський повіт, Мармарощина). За Гельсінськими угодами 1975 р. державні межі в Європі визнані непорушними.
Верховна Рада України 24 серпня 1991 р. проголосила незалежність України й утворення самостійної держави Україна, територія якої є неподільною і недоторканною. На референдумі 1 грудня 1991 р. народ України висловився за незалежність своєї Батьківщини, підтвердивши рішення найвищого органу країни.
Україна є однією з найбільших держав Європи. Її площа становить 603,7 тис. км2. За розмірами території вона перевищує такі великі країни Європи, як Франція (544 тис. км2), Іспанія (505 тис. км2). Наша країна займає більш як 5,7 % території Європи. Населення України становить 45,2 млн осіб (01.01.2014 р.). За його кількістю Україна поступається лише Німеччині, Італії, Великобританії і Франції.
Крайня північна точка території України розташована біля села Грем’яч Новгород-Сіверського району Чернігівської області, її координати — 52°22'45" пн. ш. і 33°11'35" сх. д. Крайня південна точка — маяк на мисі Сарич у Криму — має координати 44°23'15" пн. ш. і 33°44'30" сх. д. Крайня західна точка розташована поблизу с. Соломонове біля міста Чоп у Закарпатській області. Координати цієї точки — 48°05'15" пн. ш. і 22°08'20" сх. д. І, нарешті, крайня східна точка розташована на околиці с. Рання Зоря Міловського району Луганської області. Вона має координати 49°15'40" пн. ш. і 40°13'50" сх. д.
Відстань між крайньою північною і південною точками становить 893 км, а між західною і східною — 1316 км. Згідно з Наказом № 95 від 25.05.2005 р. Державного комітету природних ресурсів України географічний центр України розташований поблизу с. Мар’янівка Шполянського району Черкаської області (географічні координати 49°0'39" пн. ш., 31°28'58” сх. д.).
Кордон — це уявна вертикальна поверхня, що розмежовує території двох країн. Україна на суші межує з сімома країнами: на північному заході і заході — з Польщею; на заході — із Словаччиною та Угорщиною; на південному заході — з Румунією і Молдовою; на сході та північному сході — з Росією; на півночі — з Білоруссю. Загальна довжина сухопутних кордонів України становить майже 6 тис. км. Морські кордони України мають довжину 1960 км.
Україна має широкий, більш як 2 590-кілометровий вихід до країн Центральної Європи. Відстань до умовної столиці Європи (Страсбурга) не перевищує 2 000 км.
Адміністративно-територіальний устрій — це поділ території держави на систему територіальних одиниць різного рівня, відповідно до яких утворюються місцеві органи державного управління і влади.
Від часів Київської Русі (IX ст.) він зазнав істотних змін. Загалом у цей найдавніший період української державності, який був продовжений Галицько-Волинським князівством до 1349 р., корінний етнос формувався у межах п’яти історичних земель: Київської, Чернігівської, Переяславської, Галицької та Волинської.
В період Речі Посполитої, що утворилася після унії між Литвою і Польщею, українські землі входили до складу восьми, а після 1635 року — дев’яти воєводств (Руського, Подільського, Белзького, Берестейського, Підляського, Волинського, Київського, Брацлавського, Чернігівського), які в свою чергу ділились на повіти. Значною мірою ці воєводства успадкували адміністративні центри й межі колишніх однойменних князівств.
У Козацько-гетьманській державі (1648-1764) був запроваджений полково-сотенний устрій. Її територія поділялася на 20 полків (Брацлавський, Білоцерківський, Чернігівський, Київський, Чигиринський та інші).
У XVIII ст. Росія повністю зліквідувала українську державність, включивши до свого складу не лише Лівобережну, а й більшу частину Правобережної України, і запровадила поділ земель на губернії (Київська, Подільська, Катеринославська, Чорноморська, Херсонська, Таврійська, Харківська) й повіти.
У складі Австро-Угорщини статус провінції мали Галичина (після 1772 р.) та Буковина (1849 р.)
На початку 20-х років XX ст. українські землі, які увійшли до складу СРСР, були поділені на 12 губерній. Пізніше їх то ліквідовували, то знову відновлювали. У лютому 1932 р. була введена подібна до сучасної триступенева система управління (центр, область, район) й утворено перших сім областей: Харківську, Київську, Вінницьку, Дніпропетровську, Одеську, Чернігівську й Донецьку.
Територія сучасної України охоплює Автономну Республіку Крим і 24 області. Окремими адміністративними одиницями є міста Київ і Севастополь.
Середню ланку адміністративно-територіального устрої творять адміністративні райони та міста обласного підпорядкування. Найнижчою ланкою адміністративного устрою районів є міста районного підпорядкування, селища й села. Територія великих міст може ділитись на райони.
В унітарній за політико-адміністративним устроєм Україні головним компонентом територіальної структури є адміністративна область.
Кожна область і Крим діляться на адміністративні райони, їх налічується 490 — у середньому 19 районів на одну область. В усіх областях і Криму є також т. зв. міста обласного підпорядкування (всього їх 178). Більшість з них зосереджена у східних індустріальних областях.
Адміністративна область — це частина території України, що має чітко визначені межі й систему органів місцевої влади та управління, які розташовані в обласному центрі. Найбільші за площею Одеська (33,3 тис. км2), Дніпропетровська та Чернігівська (по 31,9 тис. км2), а за кількістю населення — Донецька (4,7 млн осіб), Дніпропетровська (3,5 млн осіб) та Харківська (2,9 млн осіб) області. Найменшими є відповідно Чернівецька (8,1 тис. км2), Закарпатська (12,8 тис. км2), Тернопільська (13,8 тис. км2), Івано-Франківська (13,9 тис. км2) — за площею та Чернівецька (0,9 млн осіб), Волинська (1,0 млн осіб), Тернопільська і Рівненська (по 1,1 млн осіб) — за населенням.
Більшість областей України мають вихід до її державних внутрішніми є лише Хмельницька, Тернопільська, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська і Дніпропетровська.
У кожній області діють місцеві органи влади — обласні Ради народних депутатів, рішення яких повинні відповідати законам України з урахуванням місцевої специфіки.
Автономна Республіка Крим як політико-адміністративна частина України утворена в 1991 р. Згідно з Конституцією України, Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України, хоч Крим має свою Верховну Раду, Конституцію, регіональну символіку. Татарське населення створило свій законодавчо-представницький орган — меджліс, офіційно не визнаний урядом України.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України