Географія. Міні-довідник. ЗНО

Фізична географія України

Географічне положення, формування території України. Загальні відомості про Україну

Формування території, сучасні розміри, адміністративно-територіальний події

Становлення Української держави було довготривалим.

Деякі історики вважають, що найдавнішим народом на півдні України були кімерійці — кочівники, які заселяли степи Причорномор’я та Приазов’я. У VII ст. до н. е. вони були витиснені скіфами. Пізніше, після розпаду Скіфської держави, в Українському Причорномор’ї оселились сармати — іраномовні кочові племена.

У III—IV ст. нинішню лісостепову і лісову зони заселили східнослов’янські племена. Саме цей час, за М. Грушевським, є порогом історичного часу для українського народу. У VIII—IX ст. слов’янські племена полян, древлян, сіверян, тиверців, дулібів, білих хорватів об’єднались у велику державу Русь з центром у Києві.

Після нападу татаро-монголів на Київську Русь українська державність деякий час ще зберігалась на заході країни. Уособленням її стало Галицько-Волинське князівство на чолі з Данилом Галицьким.

Наприкінці XV ст. виникла Запорозька Січ. Вона стала центром боротьби українського народу за визволення з-під гніту іноземців. У часи Б. Хмельницького було укладено союз з Московським царством, що став згубним для самостійності України. Використовуючи тогочасну політичну ситуацію, Москва уклала угоду з Польщею, за якою Україна була поділена на дві частини: Лівобережжя з Києвом відійшло до Московської держави, а Правобережжя — до Польщі.

У XVIII ст. Польща була поділена між Росією, Австро-Угорщиною та Прусією. Західноукраїнські землі увійшли до складу Австро-Угорщини. Після Першої світової війни і Лютневої революції 1917 р. в Росії виникли умови для возз’єднання українського народу й утворення Української держави.

7 листопада 1917 р. в Києві було проголошено Українську Народну Республіку (УНР), до якої увійшли землі Центральної і Східної України. На противагу цьому акту 25 грудня 1917 р. у Харкові Україну було проголошено Республікою Рад. 13 листопада 1918 р. у Львові патріотичні демократичні партії проголосили Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР).

22 січня 1919 р. відбулося об’єднання (злука) Західно-Української Народної Республіки і Української Народної Республіки в єдину державу. На жаль, зберегти свою державу українському народові не вдалося. За допомогою російських військ на більшій частині території України перемогли більшовики й установили радянську владу. Новостворена УСРР (Українська Соціалістична Радянська Республіка до 1937 р., у подальшому — УРСР) у 1922 р. увійшла до Союзу РСР. У 1939 р. за таємною угодою між фашистською Німеччиною і кремлівськими керівниками Польща була поділена. Землі Західної України увійшли до складу СРСР і були приєднані до Української РСР. У 1940 р. Румунія повернула Північну Буковину й Південну Бессарабію і вони стали частиною УРСР. За договором 1945 р. між Чехословаччиною і Радянським Союзом до УРСР увійшла Закарпатська область. У цьому ж році був підписаний договір між Польщею і СРСР, за яким частина території УРСР була передана Польщі.

Зважаючи на спільність економіки, територіальну близькість, історичне минуле, тісні господарські та культурні зв’язки, рішенням Верховної Ради СРСР у 1954 р. Кримська область Російської Федерації була передана до складу УРСР. Цим завершилось формування державної території України в існуючих межах. За межами нашої країни залишилась частина українських етнічних земель: на півдні Білорусі (Берестейщина, Пінщина); у складі Росії (Стародубщина, Білгородщина, Таганрозька округа тощо); у Польщі (Холмщина, Надсяння, Підляшшя), у Румунії (Сучавський повіт, Мармарощина). За Гельсінськими угодами 1975 р. державні межі в Європі визнані непорушними.

Верховна Рада України 24 серпня 1991 р. проголосила незалежність України й утворення самостійної держави Україна, територія якої є неподільною і недоторканною. На референдумі 1 грудня 1991 р. народ України висловився за незалежність своєї Батьківщини, підтвердивши рішення найвищого органу країни.

Україна є однією з найбільших держав Європи. Її площа становить 603,7 тис. км². За розмірами території вона перевищує такі великі країни Європи, як Франція (544 тис. км²), Іспанія (505 тис. км²). Наша країна займає більш як 5,7 % території Європи. Населення України становить 45,2 млн осіб (01.01.2014 р.). За його кількістю Україна поступається лише Німеччині, Італії, Великобританії і Франції.

Крайня північна точка території України розташована біля села Грем’яч Новгород-Сіверського району Чернігівської області, її координати — 52°22'45" пн. ш. і 33°11'35" сх. д. Крайня південна точка — маяк на мисі Сарич у Криму — має координати 44°23'15" пн. ш. і 33°44'30" сх. д. Крайня західна точка розташована поблизу с. Соломонове біля міста Чоп у Закарпатській області. Координати цієї точки — 48°05'15" пн. ш. і 22°08'20" сх. д. І, нарешті, крайня східна точка розташована на околиці с. Рання Зоря Міловського району Луганської області. Вона має координати 49°15'40" пн. ш. і 40°13'50" сх. д.

Відстань між крайньою північною і південною точками становить 893 км, а між західною і східною — 1316 км. Згідно з Наказом № 95 від 25.05.2005 р. Державного комітету природних ресурсів України географічний центр України розташований поблизу с. Мар’янівка Шполянського району Черкаської області (географічні координати 49°0'39" пн. ш., 31°28'58” сх. д.).

Кордон — це уявна вертикальна поверхня, що розмежовує території двох країн. Україна на суші межує з сімома країнами: на північному заході і заході — з Польщею; на заході — із Словаччиною та Угорщиною; на південному заході — з Румунією і Молдовою; на сході та північному сході — з Росією; на півночі — з Білоруссю. Загальна довжина сухопутних кордонів України становить майже 6 тис. км. Морські кордони України мають довжину 1960 км.

Україна має широкий, більш як 2 590-кілометровий вихід до країн Центральної Європи. Відстань до умовної столиці Європи (Страсбурга) не перевищує 2 000 км.

Адміністративно-територіальний устрій — це поділ території держави на систему територіальних одиниць різного рівня, відповідно до яких утворюються місцеві органи державного управління і влади.

Від часів Київської Русі (IX ст.) він зазнав істотних змін. Загалом у цей найдавніший період української державності, який був продовжений Галицько-Волинським князівством до 1349 р., корінний етнос формувався у межах п’яти історичних земель: Київської, Чернігівської, Переяславської, Галицької та Волинської.

В період Речі Посполитої, що утворилася після унії між Литвою і Польщею, українські землі входили до складу восьми, а після 1635 року — дев’яти воєводств (Руського, Подільського, Белзького, Берестейського, Підляського, Волинського, Київського, Брацлавського, Чернігівського), які в свою чергу ділились на повіти. Значною мірою ці воєводства успадкували адміністративні центри й межі колишніх однойменних князівств.

У Козацько-гетьманській державі (1648-1764) був запроваджений полково-сотенний устрій. Її територія поділялася на 20 полків (Брацлавський, Білоцерківський, Чернігівський, Київський, Чигиринський та інші).

У XVIII ст. Росія повністю зліквідувала українську державність, включивши до свого складу не лише Лівобережну, а й більшу частину Правобережної України, і запровадила поділ земель на губернії (Київська, Подільська, Катеринославська, Чорноморська, Херсонська, Таврійська, Харківська) й повіти.

У складі Австро-Угорщини статус провінції мали Галичина (після 1772 р.) та Буковина (1849 р.)

На початку 20-х років XX ст. українські землі, які увійшли до складу СРСР, були поділені на 12 губерній. Пізніше їх то ліквідовували, то знову відновлювали. У лютому 1932 р. була введена подібна до сучасної триступенева система управління (центр, область, район) й утворено перших сім областей: Харківську, Київську, Вінницьку, Дніпропетровську, Одеську, Чернігівську й Донецьку.

Територія сучасної України охоплює Автономну Республіку Крим і 24 області. Окремими адміністративними одиницями є міста Київ і Севастополь.

Середню ланку адміністративно-територіального устрої творять адміністративні райони та міста обласного підпорядкування. Найнижчою ланкою адміністративного устрою районів є міста районного підпорядкування, селища й села. Територія великих міст може ділитись на райони.

В унітарній за політико-адміністративним устроєм Україні головним компонентом територіальної структури є адміністративна область.

Кожна область і Крим діляться на адміністративні райони, їх налічується 490 — у середньому 19 районів на одну область. В усіх областях і Криму є також т. зв. міста обласного підпорядкування (всього їх 178). Більшість з них зосереджена у східних індустріальних областях.

Адміністративна область — це частина території України, що має чітко визначені межі й систему органів місцевої влади та управління, які розташовані в обласному центрі. Найбільші за площею Одеська (33,3 тис. км²), Дніпропетровська та Чернігівська (по 31,9 тис. км²), а за кількістю населення — Донецька (4,7 млн осіб), Дніпропетровська (3,5 млн осіб) та Харківська (2,9 млн осіб) області. Найменшими є відповідно Чернівецька (8,1 тис. км²), Закарпатська (12,8 тис. км²), Тернопільська (13,8 тис. км²), Івано-Франківська (13,9 тис. км²) — за площею та Чернівецька (0,9 млн осіб), Волинська (1,0 млн осіб), Тернопільська і Рівненська (по 1,1 млн осіб) — за населенням.

Більшість областей України мають вихід до її державних внутрішніми є лише Хмельницька, Тернопільська, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська і Дніпропетровська.

У кожній області діють місцеві органи влади — обласні Ради народних депутатів, рішення яких повинні відповідати законам України з урахуванням місцевої специфіки.

Автономна Республіка Крим як політико-адміністративна частина України утворена в 1991 р. Згідно з Конституцією України, Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України, хоч Крим має свою Верховну Раду, Конституцію, регіональну символіку. Татарське населення створило свій законодавчо-представницький орган — меджліс, офіційно не визнаний урядом України.