Географія. Міні-довідник. ЗНО

Євразія

Площа суходолу — 54,6 млн км². Населення — 4,7 млрд осіб. Найвища точка над рівнем моря — г. Джомолунгма (Еверест), 8 848 м. Найнижча точка від рівня моря — поверхня Мертвого моря, -400 м. Найдовша річка — Янцзи (Чанзян), 6 300 км. Найбільше озеро — Каспійське. Найбільший острів — Калімантан.

Євразія складається з двох частин світу — Азії (43,4 млн км²) та Європи (близько 10,2 млн. км²).

Євразія — єдиний материк, який омивають води усіх океанів: із заходу — Атлантичного океану, зі сходу — Тихого, з півночі — Північного Льодовитого, з півдня — Індійського.

Середземним і Червоним морями Євразія відокремлена від Африки (на південному заході), а Беринговою протокою — від Північної Америки (на північному сході).

Суходільна межа між Європою та Азією проходить уздовж східного підніжжя Уральських гір (приблизно по 60° сх. д.), річкою Емба, північним узбережжям Каспійського моря, Кумо-Маницькою западиною, Азовським і Чорними морями, протоками Босфор і Дарданелли.

Крайніми точками материка є:

• північна — мис Челюскін (76° пн. ш., 108° сх. д.);
• південна — мис Піай (2° пн. ш., 106° сх. д.);
• західна — мис Рока (39° пн. ш., 8° зх. д.);
• східна — мис Дежньова (65° пн. ш., 170° зх. д.).

Берегова лінія дуже порізана.

Великі моря, що омивають береги Євразії: Аравійське, Середземне, Чорне, Північне, Баренцове, Карське, Лаптевых, Охотське, Японське, Жовте, Південно-Китайське. Найбільшими затоками є: Бенгальська, Перська, Біскайська. Найменше море Євразії — Мармурове (12 тис. км²). Найпрісноводніше — Балтійське (2-11 %о). Найбільші півострови: Камчатка, Індостан, Аравійський, Мала Азія, Валканський, Апеннінський, Піренейський, Скандинавський, Таймир. Найвідоміші острови біля берегів материка: Шрі-Ланка, Великі Зондські, Філіппінські, Японські, Курильські, Новосибірські, Нова Земля, Ісландія, Британські.

Географічне положення. Дослідження та освоєння

Євразія є частиною Старого Світу, споконвічно освоєною європейцями. Венеціанські та арабські купці здійснювали мандрівники до Китаю та Індії, новгородські купці освоїли узбережжя та острови Баренцового та Білого морів. Так, збереглася до наших днів «Книга про розмаїття світу» Марко Поло (кін. XIII ст.); дорожні записки тверського купця Афанасія Нікітіна «Ходіння за три моря», де описано мандрівку до Індії (1468-1474 рр.). У XIX ст. величезний внесок у вивчення її природи зробили П. П. Семенов-Тянь-Шанський, М. М. Пржевальський, П. К. Козлов. Активне дослідження північних районів Азії тривало у XX ст. Їх вивчали В. О. Обручев, О. Ю. Шмідт та інші вчені.

Будова земної кори

Євразія розташована в межах трьох великих літосферних плит: Євразійської (більша частина площі), Індо-Австралійської (на півдні), Північно-Американської (на північному сході). В основі цих плит розташовуються давні платформи архейського та протерозойського віку; до них відносять Східноєвропейську, Сибірську, Китайсько-Корейську, Південо-Китайську, Аравійську, Індійську. Молодими вважають платформи, сформовані в палеозої — Західно-Сибірська, Туранська. У період кайнозойської ери сформувались Альпійсько-Гімалайський та Тихоокеанський пояси.

Рельєф Євразії дуже різноманітний: тут розміщені, як безкрайні рівнини, так і величезні гірські пояси. Рельєф материка тісно пов’язаний з його геологічною будовою.

Більшу частину Євразії складають рівнини, які сформувалися в межах давніх (докембрійських) та молодих (пізньопалеозойських) платформ. Східноєвропейська рівнина відповідає Східноєвропейській платформі, Середньосибірське плоскогір’я (найбільша рівнина Євразії) відповідає Сибірській платформі та Аравійське плоскогір’я, що відповідає Аравійській платформі, плоскогір'я Декан, що відповідає Індійській платформі, Велика Китайська рівнина, що відповідає Південно-Китайській платформі.

Рівнини, що сформувалися на молодих платформах, у яких потужний осадовий чохол, мають плоску поверхню і є низовинами: Західносибірська, Туранська.

У Євразії розташоване найбільше нагір’я світу — Тибет (2 млн км²).

Гори Євразії різні за походженням та віком. Від Атлантичного та майже до Тихого океану протягнувся молодий Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс, який сформувався в епоху альпійського горотворення на межах кількох літосферних плит. Це — найбільший гірський пояс суходолу. В нього входять Піренеї, Альпи (найвищі гори Європи з вершиною Монблан, 4 807 м), Карпати, Кавказ, Памір, Гімалаї (з найвищою вершиною світу г. Джомолунгма, 8 848 м). У межах цього поясу часто трапляються землетруси, є діючі вулкани (Етна, Везувій). Трохи північніше розташоване нагір’я Тибет. На сході материка формується Тихоокеанський пояс складчастості. Про його інтенсивний розвиток говорять численні землетруси та виверження вулканів (Ключевська Сопка, Фудзіяма, Кракатау).

Старшими за віком є Верхоянський хребет, Скандинавські гори, Урал, Тянь-Шань, Алтай та ін. Ці гори різні за висотою та мають, як правило, плоскі вершини.

Клімат

Євразія лежить в межах всіх кліматичних поясів північної півкулі: від арктичного на півночі до екваторіального на південному-сході.

Острови та вузька смуга північного узбережжя материка розташовані в межах арктичного поясу, де протягом року панують холодні та сухі арктичні повітряні маси. Це клімат арктичних пустель. Дмуть сильні вітри, висока хмарність. Опадів традиційно випадає менше, ніж 100 мм на рік.

Субарктичний кліматичний пояс охоплює острів Ісландія та вузьку північну частину материка від Скандинавського до Чукотського півостровів. Узимку тут панують арктичні повітряні маси, а влітку — помірні. Тут панують сильні вітри. Опади переважають улітку, їх випадає від 200 до 400 мм. Через низькі температури повітря води випаровуються мало, а тому характерна значна заболоченість.

Помірний кліматичний пояс займає найбільші площі на материку. У зв’язку з величезною протяжністю Євразії із заходу на схід, спостерігають великі відмінності у кліматі від узбережжя вглиб материка. Тому в межах помірного поясу виділяють кліматичні області, які відрізняються кількістю опадів, сезонністю їх розподілу та річними амплітудами коливань температур.

Субтропічний кліматичний пояс перетинає Євразію від Піренейського півострова до долини Янцзи та Хуанхе. Влітку в цьому поясі панує сухе й спекотне повітря з тропіків, взимку — вологе й прохолодне помірне повітря. Тут також формуються області з різним типом клімату. В межах південної Європи та півострова Мала Азія формується середземноморський тип клімату. У центральній частині субтропічного поясу клімат континентальний з панування сухого тропічного повітря влітку та сухою зимою з мінімальною кількістю опадів (до 200 мм). На сході панує мусонний тип клімату з позитивними температурами впродовж року.

У тропічному поясі Євразії існує лише континентальна область, що сформувалась завдяки північно-східному перенесенню повітряних мас з Центральної Азії. Кількість опадів традиційно не перевищує 100 мм.

Субекваторіальний пояс охоплює півострови Індостан, Індокитай і Філіппінські острови. Територія перебуває влітку під впливом вологих та теплих екваторіальних повітряних мас, взимку — сухих та спекотних тропічних. Упродовж року тут панує тепла погода. Більша кількість опадів випадає влітку. Протягом року випадає до 2 000 мм опадів.

Екваторіальний кліматичний пояс займає Великі Зондські острови. Впродовж року на даній території практично немає коливань температури (+24 °С ... +27 °С), щоденні опади (протягом року — понад 2 000 мм).

Внутрішні води

Річки

Річки Євразії несуть свої води до Атлантичного, Тихого, Індійського, Північного Льодовитого океанів. Є ще й великий басейн внутрішнього стоку.

До басейну Атлантичного океану належить більшість річок Євразії. Вони мають дощове й снігове живлення та повноводні протягом року (Сена, Темза, Рейн, Ельба). Річки середньої частини Європи (Одер, Дунай, Дністер, Дніпро, Дон), мають переважно дощове живлення. Повінь в них настає навесні, межень — влітку. З просуванням на схід зростає період льодоставу. Річки півдня Європи, що сформувалися в субтропіках (Тахо, Дуеро, Тібр), мають дощове живлення та зимову повінь. Улітку вони дуже міліють, деякі пересихають.

До басейну Північного Льодовитого океану належать Північна Двіна, Печора, Об, Єнісей, Лена, Індигірка, Колима. Вони мають переважно снігове живлення, весняну повінь та тривалий період льодоставу. Річки на півночі материка відзначаються значною часткою ґрунтового живлення.

До Індійського океану несуть свої води Інд і Ганг з притокою Брахмапутра, Тигр та Євфрат. Ці річки мають мусонне (дощове) та льодовикове живлення, на них часто бувають повені.

До басейну Тихого океану відносять річки Меконг, Янцзи (найдовша річка материка, 6 300 км), Хуанхе, Амур. Ці річки в умовах мусонного клімату мають дощове живлення та літню повінь. Річки, що беруть початок у горах, мають суттєве льодовикове підживлення.

До річок басейну внутрішнього стоку належать Волга (найдовша річка Європи), Урал, Сирдар'я, Амудар’я. Дві перші мають снігове живлення та високу весняну повінь, дві останні, що стікають з гір, — льодовикове, зі значним підняттям води влітку.

Озера, болота, льодовики

Озера на території материка розміщуються нерівномірно. Найбільшими льодовиковими озерами є Ладозьке, Онезьке. Тектонічні озера вирізняються своєю глибиною: Байкал (1 620 м), Мертве море (найсолоніше озеро світу — 270-310 %о; улоговина цього озера — найглибша западина на суходолі, яка лежить на глибині 400 м нижче рівня Світового океану), Балатон, Женевське. Залишками давніх морських басейнів є реліктові озера: Каспійське (найбільше в світі, 371 тис. км²), Аральське, Балхаш, Лобнор. На південних узбережжях Європи є лиманні озера. Більшість озер Євразії прісні, але є й солоні (найсолоніше — Мертве море). Унікальним є озеро Балхаш, одна частина якого прісна, інша — солона.

У горах, що розташовані вище від снігової лінії, сформувалися льодовики. Вони є в Гімалаях, на Тянь-Шані, Памірі, Кавказі, в Альпах, Скандинавських горах. Покривні льодовики існують в Ісландії та на островах у Північному Льодовитому океані.

Близько 20 % площі материка займає багаторічна мерзлота (замерзлий шар гірських порід, що постійно зберігає температуру нижче 0 °С), яка сформувалася у льодовикову епоху, її товщина — від 50 см на Кольському півострові до 1,5 км у Східному Сибіру.

Природні зони. Рослинний і тваринний світ

На рівнинах Євразії природні зони змінюються за законом широтної зональності. Широтне простягання природних зон порушується у приокеанічних районах та в субекваторіальному поясі, що пов’язано з особливості циркуляції атмосфери та розміщення основних форм рельєфу. У зв’язку з наростанням континентальності клімату вглиб материка, зона широколистяних лісів закінчується у Західній Європі, а далі замінюється зонами степів, напівпустель та пустель, які займають великі площі в центральних частинах Євразії.

Північні природні зони — це зона арктичних пустель, тундри та лісотундри, із надзвичайно низькими температурами, бідними ґрунтами та рослинним світом. Зволоження є надмірним, тому територія заболочена.

Південніше розміщена зона тайги з більш високими літніми температурами. Тому є умови для розвитку хвойної рослинності на підзолистих та мерзлотно-тайгових ґрунтах. Зона широколистяних та мішаних лісів розташована лише в європейській частині та на крайньому сході.

До центру материка ліси змінюються лісостепами та степами з найбільш родючими ґрунтами світу.

На південь від степів розташована природна зона напівпустель та пустель помірного поясу, де на засолених украй бідних пустельних сіро-бурих ґрунтах трапляється рослинність із розріджених злаків та рідких чагарників.

Тропічні пустелі займають Аравійський півострів та південь Іранського нагір’я. Опадів тут дуже мало (менше 100 мм на рік). Ґрунти нерозвинуті, тому рослинність розріджена.

Середземноморське узбережжя займає зона твердолистих вічнозелених лісів і чагарників. Тепла й волога зима та жарке й сухе літо створюють особливі умови для розвитку органічного світу на коричневих ґрунтах. Переважальний тип рослинності — маквіс — угруповання посухостійких колючих чагарників. Тут живе єдиний місцевий різновид мавп у Європі — магот.

На південному сході розташовані перемінно-вологі (мусонні) ліси. З просуванням від помірних до тропічних широт хвойні та листопадні дерева поступово змінюються на вічнозелені. З цих широт походить культурна рослина ківі.

Савани в межах Євразії займає територію півострова Індостан.

Вологі екваторіальні ліси (гілеї) займають значні території на островах Малайського архіпелагу. Це — вічнозелені багатоярусні ліси на червоно-жовтих фералітних ґрунтах з багатим тваринним світом. Площа гілеї неухильно скорочується у результаті наступу людини.

У горах спостерігається висотна поясність зміни природних комплексів. В Альпах розрізняють п’ять поясів:

• до висоти 900 м поширені твердолисті вічнозелені ліси й чагарники;
• до висоти 1 800 м ростуть мішані ялиново-букові ліси;
• до висоти 2 100 м підіймаються субальпійські луки;
• у проміжку 2 100-2 500 м розташовані альпійські луки;
• з висоти 2 500 м починається пояс багаторічних снігів та льоду.

Найбільше висотних поясів у Гімалаях.

Населення

У Євразії проживає майже 3/4 людства планети. Середня щільність населення є найбільшою в світі й становить понад 80 осіб/км². Майже незаселеними є північно-східні та центральні райони Азії. Найбільш густо заселені Східна й Південна Азія (від 600 до 10 тис. осіб/км²) та Європа.

У Євразії проживають представники трьох основних людських рас: європеоїди (народи Європи та південно-західної Азії), монголоїди (народи більшої частини Азії) та негроїди (народи Шрі-Ланки та півдня Індії).

Сучасна політична карта

Сучасна політична карта Євразії налічує 99 країн і територій, з них — 91 суверенна держава. Найбільшими за площею є Росія (столиця Москва), Китай (столиця Пекін), Індія (столиця Делі). Серед найбільших країн Європи — Україна (столиця Київ), Франція (столиця Париж), Німеччина (столиця Берлін), Іспанія (столиця Мадрид).

Високорозвинені країни розташовані в Європі. Більшість азійських держав (крім розвинених Японії та Ізраїлю) є країнами, що розвиваються.