Географія. Міні-довідник. ЗНО
Південна Америка
Площа суходолу — 17,8 млн км2. Населення — 380 млн осіб. Найвища точка над рівнем моря — г. Аконкагуа, 6 959 м. Найнижча точка від рівня моря — півострів Вальдес, -40 м. Найдовша річка — Амазонка (з Укаялі), 6 400 км. Найбільше озеро — Маракайбо. Найбільший острів — Вогняна Земля.
На сході материк омивають води Атлантичного океану, на заході — Тихого. На природу узбережжя суттєво впливають холодні течії — Перуанська, Фолклендська, та теплі — Бразильська, Гвіанська. Магелланова протока відокремлює Південну Америку на півдні від острова Вогняна Земля. Панамський канал роз’єднав колишній суходільний зв’язок (через Панамський перешийок) з Північною Америкою. Найширша протока в світі — протока Дрейка (1 120 км), відокремлює континент від Антарктиди.
Крайніми точками материка є:
- північна — мис Гальїнас (12° пн. ш., 72° зх. д.);
- південна — мис Фроуерд (54° пд. ш., 74° зх. д.), острівна — мис Горн;
- західна — мис Паріньяс (5°пд. ш., 82° зх. д.);
- східна — мис Кабу-Бранку (7° пд. ш., 35° зх. д.);
Берегова лінія порізана слабо.
На півночі розташоване Карибське море. Найбільша затока — Ла-Плата. Найвідоміші острови біля берегів материка: Вогняна Земля, Фолклендські, Малі Антильські, Галапагос.
Південна Америка була відкрита Христофором Колумбом у 1492 р. Думку про те, що Колумб відкрив нові землі, вперше висловив італійський мандрівник Амеріго Веспуччі; німецький географ Вальдземюллер у 1507 р. запропонував саме його іменем назвати нововідкриті території. Він у 1499-1502 рр. брав участь у кількох експедиціях до Нового Світу.
Продовження відкриття Південної Америки пов’язане з іменем Фернана Магеллана, кораблі якого пропливли вздовж східних берегів материка, відкривши острови Вогняна Земля та Магелланову протоку.
Першим, хто перетнув Панамський перешийок і ступив на американське узбережжя Тихого океану був Васко Нуньес Бальбоа в 1513 р.
У 1532 р. іспанська експедиція Франсіско Пісаро пройшла до Тихоокеанського узбережжя Південної Америки, зруйнувавши імперію ацтеків.
Першим перетнув Південну Америку в 1542 р. із заходу на схід річкою Амазонка Франсіско Орільяна. Саме він і дав назву цій річці.
У 1578 р. англійський мореплавець Френсіс Дрейк обігнув Південну Америку південніше островів Вогняна Земля та відкрив протоку, названу його іменем.
Перші наукові дослідження на материку провів німецький вчений Александр Гумбольдт на межі XVIII-XIX ст.
Помітний слід у вивчення органічного світу Південної Америки вніс англійський вчений-натураліст XIX ст. Чарльз Дарвін.
Геологічна будова
Давня Південноамериканська платформа є великим осколком Гондвани. Вона має два великих виходи на поверхню кристалічного фундаменту (щити) — Бразильський та Гвіанський.
Молодий складчастий пояс Анд сформувався внаслідок зіткнення Тихоокеанської та Південноамериканської літосферних плит.
Рельєф
У Південній Америці виділяється східна та центральна рівнинні частини, які розташовані на давній Південноамериканській платформі та західна гірська, розташована в межах молодого альпійського поясу складчастості.
На Бразильському та Гвіанському кристалічних щитах сформувалися плоскогір’я Бразильське та Гвіанське. Їх абсолютна висота становить понад 2 000 м над рівнем моря.
Між плоскогір’ями розкинулися великі низовини, серед них найбільша в світі за площею — Амазонська (5 млн км2), а також Ла-Платська та Орінокська.
На заході Південної Америки розташована найдовша гірська система світу — Анди (мовою інків «мідні гори»), що простягається на 9 тис. км. Це високі гори, а їх вершина — г. Аконкаґуа (6 960 м), є найвищою точкою всієї західної півкулі. Гори є сейсмічно активними: тут є багато діючих вулканів (Котопахі, Руїн, Сан-Педро).
На березі пустелі Атакама з пташиного посліду сформувалися величезні поклади гуано — цінного органічного добрива.
Клімат
Південний тропік перетинає Південну Америку майже посередині, тому материк одержує багато сонячної радіації.
Південна Америка — найвологіший материк у світі. На клімат континенту впливають постійні вітри — пасати, що дмуть з тропічних широт до екватора. Вони приходять з Атлантичного океану, тому несуть вологу погоду.
Південна Америка лежить у межах шести кліматичних поясів.
В екваторіальному поясі протягом року панують екваторіальні повітряні маси та формується область низького тиску.
Субекваторіальний пояс підпадає під вплив двох типів повітряних мас: улітку — вологих і теплих екваторіальних, взимку — сухих та жарких тропічних.
Тропічний кліматичний пояс в межах Південної Америки має дві кліматичні області. Основну, рівнинну частину поясу займає морська область. Континентальна область тягнеться вузькою смугою вздовж західного узбережжя Південної Америки, повторюючи абриси холодної Перуанської течії.
У субтропічному поясі виділяють три кліматичні області. Вздовж Тихоокеанського узбережжя тягнеться середземноморська область. Більшу частину атлантичного узбережжя займає морська область. У внутрішньому районі сформувалась суха континентальна область.
У помірному поясі виділяють два типи клімату. Морський тип клімату властивий для західних схилів Анд, до яких надходять із західними вітрами вологе морське повітря. У межах приатлантичного узбережжя формується континентальна область.
Води суходолу
Річки
Переважна більшість (90 %) річок Південної Америки належать до басейну Атлантичного океану. Річки мають переважно дощове живлення. Найпотужніші серед них Амазонка, Парана та Оріноко.
Амазонка — найбільш повноводна річка планети, що дає 15 % річкового стоку планети. Вона має найбільший річковий басейн (майже 7 млн км2). Амазонка приймає понад 500 великих приток.
Парана — друга за величиною річка материка. Тут розташовується водоспад Ігуасу.
Річка Оріноко бере початок на Гвіанському нагір’ї. Тут є найвищий водоспад світу — Анхель (1 054 м).
Озера
В Центральних Андах, на висоті 3 812 м, розташоване найбільше високогірне озеро світу Тітікака. Найбільшим за площею є озеро-лагуна Маракайбо.
Природні зони. Рослинний і тваринний світ
На рівнинах Південної Америки чітко простежується широтна зональність природних зон.
В екваторіальному поясі формується зона вологих екваторіальних лісів (гілеї). Ця зона лежить по обидва боки від екватора. Її місцева назва — Амазонська сельва.
Савани та рідколісся сформувалися на Бразильському та Гвіанському плоскогір’ях в умовах субекваторіального клімату, для якого притаманні сухий сезон (зима) та сезон дощів (літо).
Рівнинні ділянки території саван північної півкулі називають льянос (з ісп. — рівнина), де більш тривалий сезон дощів, такі ж ділянки в південній півкулі, в межах саван називають кампос (з ісп. — поле). Серед рослин переважають трави; є дерево з надміцною деревиною — кебрачо.
На південь від саван поширені степи (пампа). Вони сформувались в умовах субтропічного континентального клімату з недостатнім зволоженням.
Пустеля Атакама формувалася в умовах тропічного континентального клімату за бідного зволоження. Вони утворились під впливом холодних течій. Великі поклади азотної селітри в пустелі пов’язані з величезною кількістю пташиного посліду — гуано. На південному сході, на плато Патагонія, є зона напівпустель. Вона виникла у помірному поясі за бідного зволоженні.
В Андах спостерігають висотну поясність зміни природних комплексів. Причому, що ближче вони розташовані до екватора, то більше природних поясів від підніжжя до вершини.
На плоскогір’ях високо в горах розташовані сухі холодні степи й напівпустелі — парамос, у яких переважають посухостійкі дерноподібні злаки та подушкоподібні рослини. На висоті понад 5 000 м поширені багаторічні сніги та льодовики.
Населення
У Південній Америці живе понад 5 % населення світу. Середня щільність населення невелика (близько 20 осіб/км2). Майже незаселеними є Амазонська сельва, напівпустелі на півдні, пустеля Атакама. Найбільшу щільність населення (близько 100 осіб/км2) спостерігають на Атлантичному узбережжі та в Андах.
Корінними жителями Південної Америки є представники монголоїдної раси — індіанці.
Прибуле населення — європеоїди та негроїди.
Метисами називають людей, що народилися від змішаного шлюбу європеоїдів і монголоїдів; мулатами — європеоїдів та негроїдів; самбо — негроїдів і монголоїдів.
Сучасна політична карта
На сучасній політичній карті Південної Америки виділяють 15 країн і територій. Тринадцять з них є суверенними державами. За рівнем економічного розвитку всі вони належать до групи країн, що розвиваються. Найбільшими за площею є Бразилія (столиця Бразиліа), Аргентина (столиця Буенос-Айрес), Перу (столиця Ліма), Чилі (столиця Сантьяго), Венесуела (столиця Каракас). Найбільшою колонією є Гвіана, що належить Франції.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України