Географія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

45. Економіко-географічні райони України

Географічний поділ праці та економічне районування

Особливості способу життя, функціонування та розвитку господарства в різних частинах однієї країни обумовили проблему її поділу, що дістала в науковій літературі назву районування. Районування — це складний процес просторового впорядкування інформації, вид географічної таксономізації (поряд із зонуванням та ареалоутворенням), що дозволяє глибше зрозуміти особливості розташування досліджуваних явищ та об’єктів і їх територіальної організації.

Частину території країни з відносно однорідними природними й соціально економічними характеристиками та певними кордонами, що відрізняється від сусідніх територій цілісністю і спеціалізацією, називають економічним районом.

Значний доробок у царині економічного районування мають учені-економісти й економіко-географи М. М. Паламарчук, М. Д. Пістун, Ф. Д. Заставний, В. А. Поповкін, О. І. Шаблій та інші.

Зміцнення, розбудова незалежної держави потребують раціонального поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів, усебічного використання ресурсів регіонів, комплексного економічного та соціального розвитку їх території, формування раціональної територіальної структури і територіальної організації України як суспільно-територіального комплексу. Для розв’язання цих проблем необхідне економічне районування, тобто районування, яке враховує не лише природні та економічні чинники, а й соціальні. Воно належить до фундаментальних досліджень, є засобом відображення територіальної диференціації економічних умов і процесів у країні.

Економічне районування необхідне для вдосконалення державного управління суспільством і має стати основою раціоналізації адміністративно-територіального поділу України. Результати районування, насамперед його схема, якщо вона визнана, знайде практичне застосування, відкриє можливість нових прикладних досліджень.

В умовах здобуття Україною політичної та економічної незалежності зростає необхідність удосконалення територіальної організації господарства, в т. ч. забезпечення комплексного економічного та соціального розвитку країни загалом і окремих її регіонів. Тому вивчення питань комплексного розвитку господарства стає дуже актуальним для суспільної географії.

Комплексний економічний та соціальний розвиток — це процес, спрямований на раціональне використання місцевих природних і трудових ресурсів, ефективний розвиток економічного потенціалу певної території за науково-обґрунтованої спеціалізації її господарства та, одночасно, на розвиток соціальної інфраструктури, сфери послуг для населення, виробництво товарів масового споживання, забезпечення охорони навколишнього середовища. Крім того, комплексний економічний і соціальний розвиток спрямований на досягнення найбільшої економічної та соціальної ефективності, передбачаючи водночас підвищення продуктивності суспільної праці, виробництво продукції з найменшими затратами, підвищення життєвого рівня населення. Разом з цим, необхідність забезпечення оптимального поєднання галузевого й територіального управління економікою, з метою всебічного розвитку продуктивних сил і посилення територіального аспекту, не означає повного задоволення потреб суспільства за рахунок внутрішніх резервів, що суперечило б територіальному поділу праці й вело б до перетворення окремих територій у замкнуті системи.

Значення економічного районування:

• сприяє забезпеченню раціонального використання природних і трудових ресурсів;
• сприяє поглибленню внутрішньорайонної та внутрішньогалузевої спеціалізації;
• дає змогу встановити доцільний розподіл праці між окремими територіями;
• сприяє вирішенню міжрегіональних проблем та окреслює майбутні перспективи розвитку;
• дає змогу вивчити та науково обґрунтувати можливості комплексного розвитку господарства в різних частинах країни.

Перші спроби районування території України було зроблено ще на початку XIX ст., але з національних позицій формувати економічні райони стали на початку XX ст. (С. Рудницький, В. Огоновський, В. Садовський). На межі ХХ-ХХІ ст. це питання розробляли О. Шаблій, Ф. Заставний, М. Пістун та інші сучасні науковці.

Донецький економічний район

ЕГП і загальна характеристика району

До складу Донецького економічного району входять Донецька та Луганська області. Площа району становить 53,2 тис. км², або 9 % території країни. На території району напередодні війни проживало 6,6 млн осіб (1.01.2014), що становить 14,5 % населення України. Тут розташована найбільша за чисельністю населення область України — Донецька (4 343,9 млн осіб). Також район характеризується найвищою в Україні щільністю населення — 124 особа/км².

До 2014 р. району належала важлива роль у господарському комплексі України. Район виробляв 20,8 % промислової продукції держави, зокрема електроенергії — 24,7 %, вугілля — 61,0 %, чорних металів — 40,5 %, продукції хімічної та нафтохімічної промисловості — 31,3 %, цементу — 23,3 %. Виділяється виробництво коксу (54,3 %), доменного, сталеплавильного (44,1 %) та прокатного устаткування (95,8 %), побутових холодильників та морозильників (95 %).

Галузі спеціалізації району — вугільна, електроенергетична промисловість, чорна металургія, машинобудування, хімічна промисловість і промисловість будівельних матеріалів.

Донецький економічний район займає крайню східну частину України. Район має державний кордон з Російською Федерацією, а також межує з Північно-Східним та Придніпровським економічними районами. На півдні має вихід до Азовського моря.

Економіко-географічне положення району обумовлює розвиток міждержавної транспортної мережі й тісні економічні стосунки між прикордонними районами.

Велику позитивну роль відіграє вихід до Азовського моря та протікання територією району р. Сіверський Донець.

Серед негативних рис відмічають далеке розташування території від західних економічних районів України та державного кордону з європейськими країнами, що робить проблематичним їх зв’язок з Донецьким економічним районом. Ще одна проблема — прозорість кордону з Російською Федерацією, що призвело до полегшення окупації окремих районів Донецької та Луганської областей.

Природні умови та ресурси

В орографії поверхні району основну роль відіграють Донецький кряж, Приазовська височина та Приазовська низовина, Придонецька терасова рівнина.

Клімат району континентальний, з холодною зимою та сухим, жарким літом. Середньорічна температура від +7 до +8 °С. Безморозний період триває 151-173 дні. Характерне різке весняне наростання середніх місячних температур. Кількість опадів нерівномірна. Кліматичні умови є сприятливими для вирощування теплолюбних культур. Однак недостатнє зволоження району негативно відбивається на посівах цих культур.

Ґрунтовий і рослинний покрив території досить різноманітні. Більшу частину займають звичайні середньогумусні чорноземи, трапляються лугові, дерново-глейові, алювіальні, солонцюваті та супіщані ґрунти.

Водними ресурсами район забезпечений недостатньо. Головною водною артерією є р. Сіверський Донець. Озер в районі небагато. У Донецькій області поблизу Слов’янська є група солоних озер, які використовують з метою лікування. Для покриття нестачі води в районі побудовано канали Дніпро — Донбас, Сіверський Донець — Донбас. Річки, озера, водосховища, ставки використовуються для риборозведення, промислового та комунального водопостачання, зрошування. Перед районом стоїть проблема докорінного поліпшення водопостачання, від розв’язання якої залежить подальший розвиток економіки регіону.

Мінерально-ресурсний потенціал Донецького економічного району є досить багатим. Основою його є кам’яне вугілля. Загальні геологічні запаси вугілля становлять 109 млрд. тонн, у т. ч. коксівного — 16,8 млрд. тонн. Глибина залягання вугільних пластів тут сягає 1 400 м, при середніх 500-750 м. Потужність пластів, що розробляються коливається від 0,5 до 2 м. Вугілля характеризується підвищеною зольністю та значним умістом сірки. У південно-східній та східній частині басейну (Ровеньки, Сніжне, Торез, Хрустальний) залягає переважно енергетичне вугілля — антрацит, на заході та північному заході (Добропілля, Алчевськ, Горлівка, Вугледар) — високоякісне коксівне вугілля.

У межах Луганської області є запаси природного газу (Краснополівське, Слов’яносербське, Борівське), але вони незначні.

У районі є залізні руди (Приазов'я), які не мають промислового значення через невеликі запаси, а також географічну близькість криворізьких руд. З кольорових металів є родовища цинку (Костянтинівна). Перспективне значення мають родовища нефелінових руд, сієнітів, флюориту, ртуті (Микитівна). Родовища крейди, мергелів, глини, суглинків, гіпсів є сировинною базою для цементної промисловості. Район має найбільші в Україні запаси гіпсу (Михайлівське, Пшеничне, Бахмутське родовища в Донецькій області). Серед нерудних корисних копалин є величезні запаси кам’яної солі — Бахмутське, Слов’янське родовища в Донецькій області. Великі запаси доломітів, флюсових вапняків (Оленське, Новотроїцьке), вогнетривких глин (Часовоярське, Новорайське), мергелів (Бахмут). На території району є десятки родовищ будівельних і скляних пісків, формувальних пісків, які використовують у металургійній промисловості й машинобудуванні. Необмеженими є запаси сировини для цегельно-черепичного виробництва. Є тугоплавкі глини, каолін. Перспективне значення для Донецького району мають поклади міді, алюмінієвої сировини, два великих масиви нефелінових сієнітів у Приазов’ї та поліметалічних руд у центральній частині Донбасу.

Бальнеологічне значення мають Слов’янські солоні озера та джерела мінеральних вод.

У Старобільському районі Луганської області наявне єдине в Європі родовище флюориту, яке використовують для одержання кольорових благородних металів, є азбест і графіт.

Населення

Щільність населення в Донецькій області до 2014 р. становила 164,0 особи/км², у Луганській — 87,0 осіб/км². Обидві області дуже урбанізовані (Донецька — 90,7 %, Луганська — 88,0 %), що зумовлено великою кількістю міст і селищ міського типу. У Донецьку проживає близько 950 тис. осіб, Луганську — 424 тис. осіб. Більшість поселень утворюють міські агломерації: Донецько-Макіївську, Горлівсько-Єнакіївську, Бахмутську та ін.

У районі триває вимирання населення: середньорічний «приріст» становить — 8,2 %о. Серед сільського населення — -11,3 %о.

Катастрофічно зменшилось число мешканців області впродовж 2014-2016 рр., що було спричинено бойовими діями та вимушеною міграцією.

Національній склад населення: 52 % — українці, 44 % — росіяни, 2 % — греки та 1,2 % — білоруси.

Господарський комплекс району

Донецький економічний район належить до найпотужніших у господарському комплексі України. Район характеризується значним переважанням промислової продукції: її частка становить близько 90 % сукупного суспільного продукту. Основу промисловості становить важка індустрія (78 % усієї промислової продукції району).

Вугледобувна промисловість. Донецький кам’яновугільний басейн — головний постачальник енергетичного й технологічного палива для підприємств України.

Кам’яновугільні поклади сучасної частини українського Донбасу займають площу близько 50 тис. км². Вугілля здебільшого залягає стійкими, але малопотужними пластами пологого падіння. Поклади значно обводнені. З глибиною зростає газоносність пластів. Усе це негативно позначається на освоєнні родовищ, підвищує собівартість вугілля. Донецьке вугілля високоякісне, малофосфористе. Тепловий коефіцієнт його високий (0,93). У басейні є всі типи кам’яного вугілля: від найменш метаморфізованого (перехідне від бурого до кам’яного) до високометаморфізованого (антрацит). Вугілля найменш метаморфізованих марок залягає в західній і північній частинах басейну, антрацит — у південно-східній. Велике значення у вуглевидобувній промисловості Донецького району відіграє коксівне вугілля, родовища якого розташовані головним чином у Донецькій області.

При сучасних темпах видобутку вугілля Донбасу вистачить ще на 570 років. На сьогодні розвідано й підготовлено до можливої експлуатації до 50 шахт. Однак на будівництво кожної з них потрібні великі кошти. Тому важливо модернізувати ту матеріально-технічну базу, яка створена в минулому.

З вуглевидобутком у Донбасі тісно пов’язана електроенергетика. Майже 35 % електростанцій України працюють на вугіллі Донбасу. Діє потужна лінія електропередачі Донбас — Західна Україна. Тут розташована низка потужних ДРЕС: Вуглегірська, Старобешивська, Слов’янська, Курахівська, Миронівська (Донецька область), Штерівська, Луганська, Лисичанська (Луганська область). Характерно, що в районах розташування електростанцій надзвичайно загострилась екологічна ситуація.

Металургія. За випуском чорних металів Донецький економічний район посідає друге місце в Україні після Придніпровського. Тут виробляють половину чавуну та третину всієї продукції металургійної промисловості України. Металургія району розвинулась на власних ресурсах коксівного вугілля і нерудної сировини, залізній та марганцевій рудах Придніпров’я.

Основні центри чорної металургії району сконцентровано в Маріуполі, Макіївці, Алчевську, Єнакієвому, Донецьку, Краматорську, Костянтинівці, Харцизьку, Дружківці, Луганську.

Кольорова металургія представлена Бахмутським заводом з обробки кольорових металів, об’єднанням «Донецьквторкольормет» та Микитівським ртутним комбінатом.

Хімічна та нафтохімічна промисловість району випускала до 2014 р. понад 30 % продукції галузі. Вона виникла та розвивається на базі родовищ кам’яної солі, газового вугілля й нафти. Розвинута содова промисловість (Слов’янськии та Бахмутський заводи). З коксохімічною промисловістю, що розвивається на базі кількох потужних підприємств (Ясинуватський, Макіївський, Єнакіївський, Донецький, Авдіївський коксохімічні заводи), пов’язано виробництво азотних добрив. Провідними підприємствами тут виступають об’єднання «Стирол» (Горлівка), Сєвєродонецьке об’єднання «Азот», що випускають аміак, оцтову кислоту. Анілінофарбова промисловість випускає фарбники та напівпродукти (Рубіжнянський хімкомбінат). Сульфатнокислотна промисловість розвинулась у комплексі з основними її споживачами — виробництвом азотних і фосфорних добрив.

Гумова промисловість розвивається в Лисичанську, Донецьку, Макіївці, Сєвєродонецьку, Костянтинівні, Горлівці. Неорганічні кислоти виробляють у Горлівці, Сєвєродонецьку, Лисичанську.

Машинобудування регіону має високий ступінь спеціалізації. Більшість підприємств випускають унікальну продукцію і займають монопольне становище з її виробництва в Україні. Район дає 14 % продукції машинобудування України. Важке машинобудування є профілюючим і розвивається для потреб металургії, гірничодобувної галузі. На машинобудування припадає до 20 % промислової товарної продукції району.

У Донецьку, Луганську та Маріуполі налагоджено випуск сільськогосподарських машин та устаткування для легкої і харчової промисловості. У Маріуполі, крім того, розвинене суднобудування, а у Луганську — виробництво металообробного та деревообробного інструменту. Відомими підприємствами галузі в районі є: Новокраматорський машинобудівний завод, Кадіївський вагонобудівний, Первомайський електромеханічний тощо.

Промисловість будівельних матеріалів. Район посідає перше місце в Україні за виробництвом залізобетонних конструкцій, тут виробляється до 90 % віконного та технічного скла України. Діють великі цементні заводи (Амвросіївський, Краматорський, Єнакіївський, Макіївський). Розвинене виробництво покрівельних матеріалів, цегли, кераміки. Деревообробні комбінати і меблеві фабрики працюють у Донецьку, Слов'янську, Костянтинівні, Горлівці.

Сільське господарство району традиційно представлене рослинництвом і тваринництвом.

Галузь рослинництва представлена вирощуванням зерна та соняшнику, а також кормів. Сьогодні для рослинництва Донецького економічного району властиве зменшенням питомої ваги площ під овочевими культурами, а також збільшення площ соняшника.

Серед галузей рослинництва Донецького економічного району найважливішою є зернове господарство (54 % всіх посівних площі). Майже половина зернових посівів зайнята пшеницею — найціннішою зерновою культурою. На неї припадає половина валового збору зерна. Важливою культурою є ячмінь.

Складовою частиною рослинництва є виробництво технічних культур (прядильні, олійні, цукроносні рослини). Картопля у валовій продукції посідає друге місце після зернових. Під посівами картоплі зайнято 6,1 % орних земель району.

Найважливішими галузями тваринництва є молочно-м’ясне скотарство, свинарство і птахівництво.

Транспортний комплекс

На території району сформувалось кілька залізничних вузлів: Донецький, Ясинуватський, Луганський, які поряд з іншими такими ж вузлами відіграють важливе значення у господарському розвитку України, її зовнішньоекономічних зв’язках з іншими країнами.

Щільність залізниць у Донецькому економічному районі перевищує 56 км/1000 км², що є найвищим показником в Україні.

За загальним обсягом перевезень залізничним транспортом Донецький економічний район посідає перше місце в країні. Характерним є перевага обсягів вивозу над ввезенням. Вивозять переважно вугілля, кокс, чорні метали, машини, цемент, кокс, сіль, добрива й деякі сільськогосподарські продукти. Ввозять залізну й марганцеву руду, нафтопродукти, ліс, апатити, цинкові концентрати, машини, продукцію легкої та харчової промисловості.

Загальна довжина автомобільних шляхів становить 14 тис. км, в т. ч. з твердим покриттям — 11 тис. км. Головні автостради: Донецьк — Дніпро, Донецьк — Бахмут — Харків, Луганськ — Дебальцеве, Слов’янськ — Бахмут — Дебальцеве — Хрустальний — Ростов-на-Дону.

Автомобільний транспорт відіграє винятково важливе значення під час перевезення вантажів на середні та малі відстані. Це особливо важливо з точки зору випуску великої кількості продукції в районі.

Вихід до Азовського моря дозволяє розвивати в районі морський транспорт. Головний порт — Маріуполь. Основним експортними вантажами є кам’яне вугілля з Донбасу, залізна руда, чорні метали з Придніпров’я, хімічні продукти тощо. Провідне місце в імпорті займають машини, устаткування, мінерально-сировинні ресурси для розвитку кольорової металургії і виробництво мінеральних добрив.

Через територію району проходить газопровід «Союз», а також газопроводи зі Ставропольського краю.

Придніпровський економічний район

ЕГП і загальна характеристика району

До складу Придніпровського економічного району входять Дніпропетровська та Запорізька області. Це п’ятий район України за площею — 59,1 тис. км² (9,5 % від території держави) та шостий за чисельністю населення — 5,3 млн. осіб (11,3 %), але за рівнем промислового розвитку він перебуває на другому місці після Донецького і є одним з найбільших індустріальних районів України.

Частка продукції, вироблена промисловим комплексом Придніпровського району, становить 23,5 % продукції України. Загалом район дає 53 % продукції чорної металургії держави, 23,5 % електроенергії, 19 % машинобудування, 19 % хімії та нафтохімії. Територіальна концентрація промисловості регіону утричі вища за середній державний показник.

Галузями спеціалізації є: електроенергетика, чорна й кольорова металургія, машинобудування, легка промисловість.

У географічному положенні району важлива роль належить придніпровському положенню території. Головна водна артерії держави ділить район на дві частини. Через неї район може контактувати з Київським, Північно-Східним, Центральним економічними районами. Безпосередньо ж район межує з Донецьким економічним районом на сході, вже згаданими Північно-Східним та Центральним на півночі та Причорноморським економічними районами на півдні.

Населення

Придніпров’я є густозаселеним районом України. Щільність населення становить 84,2 осіб/км² (у Дніпропетровській області — 103 осіб/км², у Запорізькій — 65 осіб/км²). Найгустіше заселені райони вздовж Дніпра та в Криворізькому басейні.

Коефіцієнт народжуваності у районі один з найнижчих у державі — -9,5 %о, коефіцієнт смертності — 16,9 %о, природний «приріст» — -7,3 %о.

У віковій структурі переважає населення працездатного віку (57,5 %). За роки незалежності спостерігається тенденція до зростання кількості осіб, старших від працездатного віку та зменшення частки дітей (відповідно 19,4 % і 22,3 %).

Більшість населення району проживає в міських поселеннях (містах і селищах міського типу) (у Дніпропетровській області — 83,4 %, Запорізькій — 76,4 %). Вони утворюють міські агломерації, які виникли на базі обласних та внутрішньообласних центрів. За чисельністю населення виділяються такі міста: Дніпро (близько 1 млн. осіб), Запоріжжя (765 тис. осіб), Кривий Ріг (652 тис. осіб), Кам’янське (247 тис. осіб), Мелітополь (157 тис. осіб), Нікополь (118 тис. осіб).

Національна структура населення району формувалась історично. У радянський час, особливо в 30-ті роки XX ст., тут швидко почала зростати чисельність росіян. Однак, незважаючи на це, повсюдно у національному складі населення переважають українці (68,6 %), За чисельністю другі — росіяни (27 %). По 2 % припадає на білорусів, євреїв та болгар.

Природні умови та ресурси

Рельєф району — слабо-розчленована рівнина із загальним нахилом до долини Дніпра й Азовського моря.

Клімат району помірно-континентальний з посушливим жарким літом і малосніжною зимою. Середня температура січня становить від -6 °С на півночі до -4 °С на півдні; липня — відповідно +22 °С і +23 °С. Опадів випадає 350-490 мм за рік, переважно у весняно-літній період.

Водними ресурсами район забезпечений добре. Головною річкою є Дніпро з багатьма притоками. У межах району розташоване Дніпровське та частини Дніпродзержинського й Каховського водосховищ. Збудовано також 127 невеликих водосховищ і понад 2 тис. ставків. Озер мало. Для постачання питної і технічної води Криворіжжю споруджено канал Дніпро — Кривий Ріг.

Серед зональних типів ґрунтів переважають чорноземи звичайні, південні та південні солонцюваті, темно-каштанові й каштанові.

Район добре забезпечений мінеральними ресурсами. Паливна група корисних копалин представлена західною частиною Донецького кам’яновугільного басейну з родовищами в Новомосковську та Павлограді. Загальні запаси кам’яного вугілля становлять 8,6 млрд т. Також тут розташована східна частина Придніпровського буровугільного басейну.

Придніпровський район є основною залізорудною базою країни. Потужний пласт залізних руд Криворізького басейну залягає вздовж річки Інгулець. Прогнозовані запаси становлять 12 млрд т. У Запорізькій області виділяється Білозерський залізорудний район (Дніпрорудне).

Багаті родовища марганцевих руд: Великотокмацьке родовище, Нікопольський марганцеворудний басейн.

Є тут також родовища кольорових металів. Це зокрема три родовища золота (Сергіївське, Золота Балка, Широка Балка у Дніпропетровській області).

Розробляється також родовище бокситів-нефелінів (Мелітопольське). Перспективним вважається розробка родовищ алюмінієвої сировини на Дніпропетровщині.

З нерудних корисних копалин слід згадати таку сировину для будівельної індустрії, як граніт, базальт, мармур, каолін, доломіти, вогнетривкі глини, вапняки, гіпси.

Господарський комплекс району

Придніпровський економічний район другий в Україні за рівнем розвитку промисловості, яка спирається на власні мінерально-сировинні ресурси, вигідне економіко-географічне положення, висококваліфіковані трудові ресурси.

Галузями спеціалізації промисловості є гірничодобувна, паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна, хімічна.

Гірничодобувна промисловість представлена залізорудною, марганцеворудною та кам’яновугільною галузями, видобутком різноманітних будівельних матеріалів.

Залізорудна промисловість зосереджена в Криворізькому басейні, який за видобутком залізної руди посідає провідне місце серед залізорудних басейнів світу.

На криворізькій залізній руді працює вся чорна металургія Донбасу, Придніпров’я та Приазов’я. Значну частку криворізької руди експортують до Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі.

Паливно-енергетичний комплекс справляє величезний вплив на рівень, структуру й розташування промисловості, транспорту та інших галузей. З цим пов’язане також розташування тут таких енергомістких галузей, як кольорова металургія чи хімія органічного синтезу.

Електроенергетика району представлена всіма видами електростанцій, що використовують місцеві гідроенергетичні ресурси, вугілля Донбасу та газ Шебелинки.

Теплоенергетика представлена одними з найбільших у Європі ДРЕС — Криворізькою та Придніпровською, а також Дніпровська та Запорізькою ТЕС, які значною мірою забезпечують потреби в електроенергії не лише Придніпров’я, а й південних областей України.

Тут розташована також одна з найбільших в Європі ГЕС — Дніпрогес (Запоріжжя). Функціонує в районі й Запорізька АЕС (Енергодар), що є найпотужнішою в Україні (виробляє 40 % енергії АЕС України).

Металургійний комплекс. Високий рівень розвитку чорної металургії в районі забезпечують багаті поклади залізних і марганцевих руд, безпосередня близькість родовищ коксівного вугілля, наявність нерудної металургійної сировини, величезний виробничий і науково-технічний потенціал, кваліфіковані кадри.

Металургія повного циклу представлена великими заводами в Кривому Розі, Дніпрі, які випускають сталь, чавун, прокат, а також труби та оцинкований лист.

Серед інших металургійних підприємств Придніпров’я особливо виділяються заводи з виробництва труб: Нікопольський південнотрубний завод, Нижньодніпровський трубопрокатний (Дніпро), Дніпровський і Новомосковський трубні заводи.

Кольорова металургія району працює переважно на привізній сировині. У Запоріжжі діє алюмінієвий комбінат, куди постачають напівфабрикат з Миколаївського глиноземного заводу.

Важливе місце в структурі економіки Придніпровського району посідає машинобудування. Асортимент продукції машинобудування району надзвичайно великий. Машинобудівні підприємства Придніпров'я випускають металургійне та гірниче устаткування, металоконструкції (у Дніпрі, Кривому Розі, Марганці, Запоріжжі), верстати (у Дніпрі, Нікополі, Мелітополі). Розвинутим є комплекс транспортного машинобудування (Дніпро, Павлоград, Нікополь, Запоріжжя, Бердянськ). Добре розвинутим є електронне та електротехнічне машинобудування (Запоріжжя, Бердянськ, Токмак, Дніпро, Кривий Ріг). Виробництво обладнання для радіо, телебачення та зв’язку функціонує в Запоріжжі, Дніпрі, Жовтих Водах.

До основних виробників сільськогосподарських машин належить Дніпровський комбайновий завод (бурякозбиральні комбайни), Запорізький завод агротехнічних машин (машини для внесення органічних і мінеральних добрив) та ін.

Дніпровський електровозобудівний завод почав випускати магістральні електровози. Залізничні вагони виготовляють у Кам'янському.

Важливою галуззю виступає автомобілебудування. Потужності АвтоЗАЗу (Запоріжжя) розраховані на випуск 55-65 тис. автомобілів.

Підприємство оборонної промисловості «Південмаш» (Дніпро) активно випускає та ремонтує військову техніку.

Гігантом авіаційної промисловості України є Запорізький авіаційний завод «Мотор-Січ».

Виробництво медичних приладів та інструментів, точних вимірювальних приладів та годинників зосереджено в Дніпрі, Кам’янську, Кривому Розі, Жовтих Водах, Новомосковську.

Комплекс хімічної промисловості також є важливою ланкою галузевої структури господарства. У цьому комплексі виробляють широкий спектр синтетичних матеріалів і конструкцій, гумотехнічних виробів, спектр застосування яких коливається від побутових потреб до аерокосмічних.

У першу чергу тут виділяється коксохімія. Налагоджено виробництво коксу, бензолу, кам’яновугільної смоли. У тісному зв’язку з коксохімією розвивається виробництво азотних добрив (Кам’янське).

Активно розвивається виробництво побутової хімії; обсягами виробництва тут виділяється Павлоградський хімзавод.

Харчова промисловість району за вартістю виробленої продукції посідає третє місце після машинобудування і металургії. На неї припадає 18 % валової продукції промисловості Придніпров’я. Численні підприємства харчової промисловості працюють переважно на місцевій сировині. Найбільш розвинені борошномельно-круп’яна, олійна, цукрова, маслоробна, м’ясна, кондитерська галузі. Підприємства цієї галузі розташовані практично в усіх міських населених пунктах. Збудований найбільший у Європі Верхньодніпровський крохмале-патоковий комбінат, м’ясокомбінати у Токмаку, Бердянську, Пологах, м’ясокомбінат і рибний завод у Нікополі.

У структурі легкої промисловості виділяється швейна (Запоріжжя, Мелітополь, Токмак) і шкіряно-взуттєва (Дніпро, Запоріжжя, Гуляйполе, Бердянськ).

Сільське господарство району характеризується однорідністю територіальної спеціалізації. Це пояснюють тим, що вся територія району практично розташована в степовій зоні. Умови району сприятливі для розвитку сільськогосподарського виробництва (родючі ґрунти, сприятливі кліматичні умови, зростаючі потреби споживача).

На Придніпров’я припадає понад 20 % виробництва пшениці, майже 25 % — кукурудзи, 30 %— соняшнику, 14 % — овочів, 11 % — м’яса, 15 % — молока, 20 % — вовни від виробництва її в Україні.

Провідне місце в сільському господарстві району посідає рослинництво. У структурі посівних площ перше місце займають зернові культури (48 %). Вирощують озиму пшеницю й кукурудзу на зерно.

Серед технічних культур переважають соняшник та цукрові буряки.

Поширені посіви конопель, льону-кучерявцю. Вирощують також овочеві культури, картоплю, баштанні культури; розвинуте садівництво, виноградарство, яке зосереджено переважно на півдні району.

З галузей тваринництва розвиваються скотарство, свинарство, вівчарство, а також кролівництво, рибництво, шовківництво.

Транспортний комплекс

Транспортний комплекс району включає всі види транспорту при провідній ролі залізничного. Це пов’язано з матеріаломісткістю виробництва і масовістю перевезень. За щільністю залізничних шляхів (38 км на 1 000 км²) район поступається лише Донецькому економічному району. Важлива роль відводиться таким залізницям: Харків — Запоріжжя — Мелітополь — Крим, Кривий Ріг — Запоріжжя — Волноваха. Основні залізничні вузли району: Апостолове, П’ятихатки, Запоріжжя.

Автомобільний транспорт має переважно внутрішньорайонне значення. Довжина автомобільних шляхів з твердим покриттям становить 6,1 тис. км. Серед найважливіших автомагістралей виділяються Москва — Сімферополь, Запоріжжя — Новомосковськ. Автотранспорт зв’язує міста району з всіма регіонами України.

Для міжрайонних зв’язків району важливе значення має р. Дніпро з портами в Запоріжжі, Дніпрі, Кам'янському та Нікополі. Позитивним є також вихід Запорізької області до Азовського моря та наявність тут Бердянського порту.

Трубопровідний транспорт забезпечує район нафтою, нафтопродуктами, газом, що надходять з інших регіонів.

Північно-Східний економічний район

ЕГП і загальна характеристика району

Північно-Східний економічний район охоплює територію трьох адміністративних областей: Харківської, Полтавської та Сумської, які займають площу 59,1 тис. км² або 9,8 % території України.

Північно-Східний економічний район належить до найбільш індустріально розвинених районів України, характеризується вигідним економіко-географічним положенням, розташований на важливих шляхах сполучення з Російською Федерацією, поблизу металургійних баз Донбасу та Придніпров’я.

У районі склався потужний індустріально-аграрний господарський комплекс. На промисловість припадає 75 % валового продукту. За рівнем розвитку промислового виробництва, вартістю основних виробничих фондів і чисельністю промислово-виробничого персоналу район посідає третє місце в Україні після Донбасу та Придніпров’я. У ньому зосереджено 20 % машинобудування України.

У районі виробляють понад 13 % продукції сільського господарства України. Він є лідером в Україні за виробництвом продукції точного, аерокосмічного та сільськогосподарського машинобудування, хімічної та нафтохімічної галузі. Район є монополістом з виробництва парових та гідравлічних турбін.

Основні галузі спеціалізації району — машинобудування й металообробка, хімічна, харчова та легка промисловість.

Особливу роль відіграє економіко-географічне положення району. Головна його риса — близькість до паливно-металургійної бази України (Придніпров’я та Донбасу) й зосередження тут ЛЕП і трубопроводів, що мають міждержавне та міжрайонне значення. Такі риси економіко-географічного положення Північно-Східного економічного району дають змогу здійснювати різноманітні економічні та культурні зв’язки з іншими районами України та сусідніми державами, розвиваючи внутрішньорайонне, міжрайонне й міждержавне співробітництво.

Серед негативних рис ЕГП слід виділити далеке розташування від західного державного кордону та західних економічного районів, що утруднює зв’язок та інтеграцію території району в західному, європейському геополітичному напрямку. Не можна вважати позитивним відсутність виходу до моря, хоча цей момент частково компенсується річковою артерією — Дніпром, що протікає в периферійній, західній частині району.

Населення

У Північно-Східному економічному районі проживає 5,3 млн. осіб (на 1.01.2015 р.).

Для району характерний високий рівень смертності (16,5 %о), що перевищує пересічний український показник (16,2 %о). Природній «приріст» від’ємний — -9,0 %о.

Населення на території району розташоване нерівномірно. Середній показник щільності становить 61,8 осіб/км²; тобто вона нижча від пересічної української. Найбільшою є щільність населення в Харківській області — 87,0 осіб/км². Тут склалась велика Харківська міська агломерація з ядром у Харкові (1,45 млн осіб). Великими містами є також Суми (270 тис. осіб), Конотоп (90), Шостка (80 тис. осіб), Полтава (300 тис. осіб), Кременчук (226 тис. осіб).

Рівень урбанізації в районі становить 68,6 %.

Для району характерною є достатня забезпеченість висококваліфікованими трудовими ресурсами. Рівень зайнятості сягає 58,5 %. Переважна більшість населення працює у матеріальному виробництві. Показник безробіття в районі становить 7,0 % (приблизно відповідає середньому українському показнику).

Природні умови та ресурси

Північно-Східний район розташований у східній частині зони мішаних лісів, лісостеповій зоні та північній частині степової зони — це єдиний економічний район України, що розташований у всіх трьох природних зонах. Це впливає на територіальні відмінності розташування сільського та лісового господарства, будівництва, транспорту та ін.

Рельєф району характеризується пониженням абсолютних висот у південно-східному напрямку. На території району розташовані Середньоросійська височина (на північному сході), Полтавська рівнина та Придніпровська низовина (на південному заході).

За агрокліматичним районуванням район входить до складу недостатньо вологої теплої зони. Клімат характеризується ознаками континентальності. Річна амплітуда температур тут досягає 27-28 °С (середня температура липня +19...+20 °С, січня — -6...-7 °С).

Річна кількість опадів не перевищує 550 мм. Континентальність клімату зростає з заходу на схід і південний схід.

Ґрунтовий покрив характеризується зміною в зональному відношенні. Для Полісся характерними є дерново-слабопідзолисті, дерново-середньопідзолисті та сірі лісові ґрунти. У Лісостеповій частині, яка займає переважну більшість району, поширені чорноземи типові та чорноземи опідзолені. На півдні району, у степовій зоні поширені чорноземи звичайні.

Для поширення корисних копалин в Північно-Східному економічному районі визначальним є наявність тут Дніпровсько-Донецького нафтогазоносного району. Насамперед вирізняються нафтогазоносні родовища: Анастасівське (найбільше в Україні родовище нафти), Бугроватівське, Качанівське, Рибальське (Сумська область), Розбишівське, Зачепилівське, Кибинцівське, Новогригорівське, Опішнянське, Полтавське, Сагагідацьке (Полтавська область), Дружелюбівське, Ходіївське (Харківська область); нафтові: Гадяцьке, Деканське, Західно-Хрестищенське, Малишівське, Котелевське, Радченківське, Солоське, Семенцівське, Солохо-Диканське, Яблунівське (Полтавська область), Березівське, Глинсько-Розбищівське, Єфремівське, Кигичівське, Матвіївське, Щебелинське, найбільше в Україні родовище газу (Харківська область).

Важливу роль відіграє розробка Кременчуцької групи родовищ залізної руди (запас руди 4,5 млрд т). На цих рудах працює Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат.

Окрім того, в Сумській області поширений торф (Бачихівське, Клевенське, Єзуцьке, Удайське родовища). Поблизу м. Ромни є значні поклади кам’яних солей. У Харківській області є поклади бурого вугілля (Новодмитрівське родовище), цементної сировини (крейди, глини), гірничо-хімічної сировини (фосфоритів), нерудної сировини для металургії (вапняк флюсовий, пісок). Є також значні поклади мінеральних вод: Миргородське (Полтавська обл.), Березівське (Харківська область).

Господарський комплекс району

У Північно-Східному районі склався індустріально-аграрний господарський комплекс. За рівнем розвитку промислового виробництва, вартістю основних виробничих фондів і чисельністю промислово-виробничого персоналу Північно-Східний економічний район посідає друге місце в Україні.

Найбільш розвиненими галузями промисловості є машинобудування та металообробка. У них зайнято близько 60 % усього промислово-виробничого персоналу. Лише в Харківській області зосереджено 20 % виробництва машинобудування України. Крім того, значний розвиток машинобудування набуло в Полтаві, Сумах, Кременчуку, Конотопі. Ромнах, Лубнах.

Машинобудування Північно-Східного економічного району представлене енергетичним та електротехнічним машинобудуванням, яке зосереджено в Харкові, Полтаві, Сумах, Глухові; транспортним машинобудуванням (Ізюм, Кременчук); сільськогосподарським машинобудуванням: Харків (тракторний завод, завод тракторних двигунів, моторобудівний завод), Суми, Охтирка.

Автомобілебудування представлене в Кременчуку. Тут випускають вантажні автомобілі загального призначення, автомобілі малої вантажопідйомності.

Літакобудування розвинуте в Харкові.

Хімічна промисловість виробляє мінеральні добрива, пластмаси, хімреактиви, барвники та є однією з ключових галузей промислового розвитку району. У районі сформувався нафтогазо-хімічний цикл виробництва. Підприємства хімічної галузі зосереджені в Харкові (пластмаси, лаки, фарби, побутова хімія); Кременчуку (нафтопереробний завод, виробництво технічного вуглецю, автомобільних шин); Сумах (фосфорні добрива, сульфатна кислота, отрутохімікати, лакофарбова продукція); Шебелинці (хімреактиви). У районі виробляють 30 % сульфатної кислоти, 12 % каустичної соди України.

Харчова промисловість району за обсягом виробництва поступається лише машинобудуванню. Вона переробляє місцеву сільськогосподарську сировину: зерно, цукрові буряки, насіння олійних культур, продукцію тваринництва. Тут виробляють до 10 % найважливіших продуктів харчування від їх загального обсягу в Україні. Розвиненими є цукрова, спиртова, олійна, борошномельно-круп’яна, м’ясна, молочна та інші галузі харчової промисловості. Серед них найголовніша — цукрова промисловість, яка виробляє близько 20 % цукру України. Тут розташовано 39 цукрових заводів (серед них — Охтирський, Глухівський, Конотопський, Лебединський, Роменський, Карлівський, Кобиляцький, Оржицький). Лохвицький цукровий комбінат в Полтавській області є одним з найпотужніших в Україні. Цукрорафінадне виробництво зосереджене в Сумах.

Маслоробна й сироварна промисловість представлені мережею підприємств, розташованих у межах сировинних зон, а також потужними молочно-консервними заводами в Куп’янську (Харківська обл.) і Кобеляках (Полтавська обл.)

Галуззю спеціалізації Північно-Східного економічного району, про яку рідко згадують, є також тютюнова промисловість. Кременчуцька тютюнова фабрика «YT Ukraine» є підприємством корпорації «YT International» (Японія), що працює для забезпечення потреб у сигаретах країн СНД.

На третьому місці в районі за вартістю виробленої продукції є легка промисловість. Значного розвитку набули текстильна, хутрова та шкіряно-взуттєва галузі. Найбільшими центрами є Харків (тут розташоване найбільше в Україні хутрове об’єднання), Полтава, Суми, а також Ромни (інколи це місто навіть називають сучасною столицею легкої промисловості України: тут виробляють 75 % гардинно-тюлевих виробів, 35 % взуття України), Лубни, Кременчук, Охтирка, Лебедин, Куп’янськ.

Паливно-енергетичний комплекс розвивається на базі власних природного газу й нафти, вугілля з Донбасу та гідроенергії Дніпра. На Північно-Східний район припадає 20 % загальнодержавного виробництва енергії. Найбільше виробляють її теплові електростанції, що об’єднані в Харківську енергосистему: Зміївська ДРЕС, Чугуївська, Сумська ДРЕС.

У межах району розвинена нафтопереробка. Вона здійснюється на Кременчуцькому нафтопереробному заводі, що входить до транснаціональної компанії «Укртатнафта».

Комплекс будівельної індустрії представлений Балаклійським цементно-шиферним комбінатом та Кременчуцькою базою будівельних матеріалів. У Полтаві, Мерефі розвинена скляна й фарфоро-фаянсова промисловість. Підприємства будівельної індустрії розташовані по всій території району.

Сільське господарство

На сільськогосподарські угіддя в районі припадає 78 % загальної земельної площі. На Північно-Східний економічний район припадає 14 % загальнодержавного валового збору зерна та виробництва м’яса, 24 % — цукрових буряків.

Основною зерновою культурою є озима пшениця. Решта площ зайняті під ячмінь, жито, гречку, кукурудзу.

Висока питома вага технічних культур (15,5 %), найважливіші серед яких цукрові буряки та соняшник. Цукрові буряки вирощують на всій території, а соняшник — переважно на півдні й південному сході району.

Картоплю вирощують в усіх господарствах, але найбільше — навколо великих міст і в західній частині району.

Друге місце після рослинництва посідає тваринництво. Розводять велику рогату худобу молочно-м’ясного напрямку, м’ясо-сальні та сальні породи свиней. Птахівництво району сконцентроване біля великих міст. У районі розвинені також рибальство, бджільництво та шовківництво.

Транспортний комплекс

Транспортний комплекс району представлений всіма видами. Більшість вантажів перевозиться залізничним транспортом, а в пасажирському перевезенні переважає автомобільний.

Загальна довжина залізних доріг сягає 3,2 тис. км, при середній щільності 37,5 км/1000 км². Крім обласних центрів великими вузлами є Кременчук, Конотоп, Лозова. Головні залізниці: Київ — Полтава — Донецьк; Харків — Полтава — Кременчук; Харків — Полтава — Київ; Москва — Харків — Донбас. Залізничними вузлами є Лозова, Кременчук, Конотоп, Полтава.

Усе більшу роль відіграє автомобільний транспорт. Загальна довжина автомобільних шляхів району досягає 24 тис. км. Через територію району проходять важливі автомагістралі міждержавного та міжнародного значення: Москва — Харків — Сімферополь; Київ — Ростов-на-Дону. Важливими транспортними артеріями є Дніпро та його притоки Сула, Псел і Ворскла. На р. Дніпро розташований великий річковий порт Кременчук.

Добре розвинутим є грубопровідний транспорт (газопроводи «Союз», Уренгой — Помари — Ужгород, Шебелинка — Полтава — Київ та нафтопроводи Мічуринськ — Кременчук, Гнідинці — Кременчук). Поступово відроджується авіаційний транспорт.

Столичний економічний район

ЕГП і загальна характеристика району

До складу району входять Київська, Житомирська та Чернігівська області, які разом охоплюють територію 89,9 тис. км², що становить 14,9 % площі України. Тут проживає 6,9 млн осіб (разом з м. Київ).

Столичний статус території суттєво відображається на його господарському розвитку. За валовою сільськогосподарською продукцією та ефективністю її виробництва район посідає вагоме місце в державі. Частка його виробництва в загальнодержавному показнику становить 10,5 %. Район, за рахунок розташування столиці, концентрує до 35 % вищого кадрового потенціалу країни, характеризується значним соціальним потенціалом та високим освітньо-кваліфікаційним рівнем працездатного населення.

Район є лідером з виробництва точного неметаломісткого машинобудування, продукції харчової промисловості, шпалер, льонарства, вовняних тканин, а також видобутком нафти та лісозаготівлею.

Галузями спеціалізації є: електроенергетика, хімічна й нафтохімічна промисловість, машинобудування та металообробка, харчова промисловість, промисловість будівельних матеріалів, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість.

Київ, як столиця, зумовлює сучасне вигідне транспортно-географічне положення району. До неї сходяться залізниці, автомагістралі, річкові шляхи.

Населення

У Столичному економічному районі проживає 15,2 % населення України. Його чисельність за роки незалежності невпинно зменшується. Приріст населення тут від'ємний (-7,4 %о), особливо в сільській місцевості (-17,3 %о). Це одні з найнижчих показників в Україні.

У віковій структурі населення частка окремих вікових груп майже така сама, як у середньому по Україні: працездатного віку — 60,0 %, молодших за працездатний вік — 15,2 %, у пенсійному віці — 24,5 %.

На території району проживають люди понад 100 національностей. Переважна більшість з них (82 %) — українці.

Населення розташоване на території району нерівномірно. Пересічна його щільність становить 76,7 осіб/км², що практично повністю відповідає пересічним українським показникам. У межах району розташована область з найменшою щільністю населення — Чернігівська (36 осіб/км²).

Більшість населення району (66,5 %) проживає у міських поселеннях. Найвищий показник урбанізації у Київській області (82,2 %), чому сприяє наявність тут м. Києва (2 868,7 тис. мешканців на 01.01.2015 р.). Значно менша частка міських жителів у Чернігівській (60,8 %) та Житомирській (57 %) областях. Навколо Києва формується міська агломерація, яка охоплює, крім ядра, низку міст-супутників (Бровари, Бориспіль, Біла Церква, Васильків, Боярка, Фастів та ін.). Великими містами району є також Житомир (271 тис. осіб), Чернігів (300 тис. осіб).

Значну частину населення економічного району (60,4 %) становлять трудові ресурси. Рівень безробіття становить 6,8 %.

Природні умови та ресурси

В орографічному відношенні район має вигляд хвилястої рівнини із загальним нахилом до центру району. Тут сходяться три великі орографічні одиниці: Поліська та Придніпровська низовини, а також Придніпровська височина.

Територія розташована в зоні західного перенесення повітряних мас. Район має сприятливі агрокліматичні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва. Клімат району помірно-континентальний з достатньою кількістю опадів, теплим літом і порівняно м’якою зимою. Середня температура січня становить -6°С, а липня — +17...+ 19°С.

За агрокліматичними відмінами всю територію району можна поділити на дві частини: північну — вологу, помірно теплу та південну — недостатньо зволожену, теплу.

Значною різноманітністю характеризуються водні ресурси району. На його території протікає близько 600 річок. Усі вони належать до басейну Дніпра, протяжність якого в межах району становить 246 км. Головними ріками є також Десна, Прип’ять, Тетерів, Сейм, Остер, Ірпінь, Трубіж. Ріки відіграють важливу роль у господарстві району.

Чимало в районі невеликих озер, особливо в долинах річок У борть (Житомирська область) і Снов (Чернігівська). На території району є 111 водосховищ, у тому числі Київське і значна частина Канівського.

Великі площі в районі займають болота. Вони мають важливе водорегулювальне значення. Унаслідок непродуманого осушення площі боліт у районі зменшуються, зникли деякі малі річки, пересихають ґрунти, гинуть ліси. Це негативно впливає на режим живлення річок, рослинний і тваринний світ району, водний режим головної артерії України — Дніпра.

Ґрунти в межах району досить різноманітні за механічним складом та фізико-хімічними властивостями. На півночі, у поліський частині району, поширені дерново-підзолисті, а в долинах річок — дерново-оґлеєні, лучні та болотні ґрунти. Вони часто перезволожені, тому обмежено використовуються в рільництві; сприятливі для використання під пасовища та сіножаті.

У південній частині району переважають темно-сірі опідзолені, чорноземи опідзолені, відміни сірих лісових ґрунтів, які за правильної агротехніки є сприятливими для вирощування різних сільськогосподарських культур.

Мінеральні ресурси Столичного економічного району — це, здебільшого, нерудні корисні копалини, серед них будівельні матеріали. Запаси паливних і рудних ресурсів мають місцеве значення. Більшість корисних копалин району припадає на Український кристалічний щит.

Серед паливних ресурсів переважає нафта. Вікрито 21 родовище нафти, найбільшими з яких є Прилуцьке, Леляківське, Богданівське, Гнідинцівське у межах Донецько-Дніпровського нафтогазоносного району.

Поклади бурого вугілля розробляють у західній частині району (Коростишівське родовище). Воно має низьку теплоту згоряння, значну вологість, зольність, здатне окиснюватись та самозайматись, його використовують як енергетичне паливо та як цінну хімічну сировину.

У поліській частині району найбільші в Україні поклади торфу. Особливо багаті на нього Чернігівська (найбільші родовища — Замглайське, Ірванцівське, Смолинське) та Житомирська (понад 700 родовищ, 2 % території) області. Торф використовують для приготування різних органо-мінеральних добрив, а також як дешеве паливо.

З рудних корисних копалин промислове значення мають ільменіти (титанові руди). На їх базі працює Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (Житомирська область).

З будівельних корисних копалин переважає будівельний та оздоблювальний камінь. У межах кристалічного масиву містяться всесвітньо відомі родовища рожевих, червоних і сірих гранітів (Омелянівське, Лезниківське, Соколовогірське, Крошнянське, Коростишівське, Житомирське, Богуславське, Синявське та ін.), лабрадоритів і габро, поклади яких в районі становлять відповідно 92 % і 94 % від усіх покладів цих цінних каменів в Україні. Найбільш поширені вони в Житомирській області (Головине, Кам’яний Брід, Городище, Синій Камінь, Турчинка, Рудня, Кам’янка та ін.).

У районі зосереджено майже 1/4 запасів гнейсів України. Найбільші їх поклади в Коростенському, Олевському, Коростишівському родовищах.

На території району виявлено унікальні родовища мармуру, який має високі облицювальні якості, кварцитів (Овруцьке родовище), пірофілітових сланців (Овруцький район).

На території Житомирщини величезні поклади каоліну, що є основною сировиною для виготовлення фарфоро-фаянсових виробів. Цегельно-черепичні глини, вапняки є на всій території району, поклади мергелю, кварцових і будівельних пісків найбільше поширені у північній його частині, крейди — у східній.

У районі є поклади коштовних каменів: гірського кришталю, гранату, топазу, аметисту, опалу, халцедону, берилу (Володар-Волинський район Житомирської області), яшми (Овруцький район).

У палеогенових відкладах уздовж річок північної частини району трапляється бурштин.

Одне з основних багатств району — ліси. Загальна площа лісового фонду становить 2,4 млн га, лісистість території — 26 %. За площею лісів та запасами деревини Столичний економічний район посідає перше місце в Україні. Ліси розташовані нерівномірно: 2/3 їх загальної площі розташовані в межах поліської частини району. У структурі лісових ресурсів переважають хвойні та твердолистяні породи. За видовим складом насадження сосни становлять 59 %, дуба — 20 %, берези — 13,5 %, поширені також вільха, осика, граб, ясен, ялина.

Сприятливі кліматичні умови, поєднання різних рослинних угруповань, наявність численних водних об’єктів, а також джерел мінеральних вод (Миронівка, Біла Церква, Березань, Бровари Київської області; Березна, Ладанка Чернігівської області; Овруч, Верхівця, Денишів, Новоград-Волинський Житомирської областей), багато культурно-історичних пам’яток визначають роль району як важливого рекреаційного регіону України. Однак використання рекреаційного потенціалу дуже обмежене внаслідок забруднення його території радіоактивними речовинами.

Господарський комплекс району

Столичний економічний район є складним господарським комплексом. У структурі основних виробничих фондів найважливіше місце належить промисловості. У її структурі 94,2 % припадає на обробні галузі.

Металообробка та машинобудування, на які припадає понад 23 % валового внутрішнього продукту промисловості району є однією з галузей його спеціалізації. Через відсутність власної сировинної бази підприємства машинобудування працюють на привізній сировині з Придніпровського та Донецького районів. Головними підгалузями машинобудування району є виробництво обладнання для різних галузей промисловості (насамперед хімічної, деревообробної та легкої), сільськогосподарське машинобудування, будівельно-шляхове та комунальне машинобудування, точне машинобудування, складання автомобілів.

У структурі машинобудування важливим є виробництво будівельних машин і устаткування (Чернігів, Київ, Васильків, Овруч, Новоград-Волинський). Район є одним з найпотужніших в Україні з точного машинобудування, виробництва радіо-, електроприладів, радіоелектроніки (Київ, Чернігів, Біла Церква).

Транспортне машинобудування спеціалізується на складанні легкових автомобілів (Чернігів), літаків (Київ), мотоциклів та велосипедів (Київ, Чернігів). На Київському авіаційному заводі АНТК ім. Антонова налагоджено також випуск тролейбусів. Річкові судна виготовляють у Києві.

Надалі пріоритетне значення серед галузей машинобудування матимуть наукомісткі та високотехнологічні його галузі, зокрема: радіоелектроніка, приладобудування, літако- та суднобудування, що дасть можливість більш повно використати виробничий та науково-технічний потенціал регіону.

Легка промисловість представлена текстильною, швейною, трикотажною, взуттєвою промисловістю. На підприємствах Чернігівської та Житомирської областей здійснюється переробка льону-довгунця. Район є одним з лідерів в Україні з виробництва панчіх і шкарпеток — 50 % загальнодержавного виробництва. Бавовняна промисловість у районі представлена фабриками в Коростені, Новгород-Сіверському, Прилуках, Коростишеві, Чернігові.

Шовкова промисловість представлена єдиним в Україні підприємством з виробництва натурального шовку в Києві. Дарницький шовковий комбінат випускає шовкові тканини з хімічного волокна.

Трикотажна промисловість представлена об’єднаннями «Киянка» та ЗАО «Роза», що розташовані в Києві. Підприємства цієї галузі розташовані в Білій Церкві, Броварах, Житомирі (панчішні вироби), Овручі, Прилуках та ін. Практично в усіх населених пунктах розосереджено підприємства швейної промисловості.

Найбільші підприємства шкіряної промисловості розташовані у Василькові (дубильне підприємство), Бердичеві, Києві, Житомирі (хутро), Прилуках (шкіргалантерея), Ірпені. Взуттєва промисловість розташована в Києві, Прилуках, Бердичеві. Чернігові, Житомирі, Білій Церкві.

Фабрики музичних інструментів діють у Чернігові та Житомирі (виробництво щипкових інструментів і дитячих музичних іграшок).

Харчова промисловість також займає провідні позиції в районі. Вона представлена цукровою, молочною, маслосироробною, спиртовою, овочеконсервною, пивоварною галузями та виробництвом безалкогольних напоїв. Розвиток харчової промисловості пов’язаний з сільськогосподарською спеціалізацією території. Провідною галуззю в районі є цукрова промисловість (район дає 18 % цукру України), більшу частину продукції якої вивозять за межі району. Підприємства галузі розташовуються в лісостеповій зоні.

Найбільші підприємства овочеконсервної промисловості розташовані в Ніжині, Києві, Житомирі, Бердичеві, Овручі, Білій Церкві.

Важливе місце в районі посідає хмелярство та переробка хмелю. Хмелефабрика, розташована в Житомирі, виробляє 75 % хмелю, який використовують у пивоварній промисловості України. У районі розташовані кілька потужних підприємств цієї галузі, серед яких ЗАТ «Оболонь», ТМ «Чернігівське» та пивкомбінат «Десна», (Чернігів), а також підприємства в Житомирі, Бердичеві та Фастові.

Борошномельно-круп’яна промисловість тяжіє до споживача. Підприємства галузі розташовуються практично в усіх міських населених пунктах району.

М’ясна промисловість має високий рівень концентрації виробництва. Більшість м’ясної продукції виробляють на м’ясокомбінатах Житомира, Новоград-Волинського, Бердичева, Києва, Чернігова. Білої Церкви, Прилук, Бахмача, Ніжина та ін.

Підприємства молочної промисловості є в кожному адміністративному районі, всього їх близько 50. За обсягом виробництва вершкового масла район посідає провідне місце в Україні. Серед найбільших підприємств галузі слід виділити молочноконсервні комбінати в Бахмачі та Овручі й сироробний завод в Новгород-Сіверському.

Кондитерська промисловість району охоплює підприємства Києва, Житомира, Чернігова, що входять до концернів «Рошен» і «Житомирські солодощі» та відомі своєю продукцією в усій державі. Інші галузі харчової промисловості (виноробна, рибна, олійна) представлені невеликими підприємствами, зорієнтованими на споживача.

У Києві та Прилуках діють тютюнові фабрики, які займають провідні позиції на ринку тютюнових виробів в Україні. У Прилуках є ефіроолійний комбінат.

Важливе значення мають паперова та деревообробна промисловість. На неї припадає 25,0 % загальнодержавного виробництва. Заготівлю деревини проводять практично на всій території району; центрами меблевої промисловості є Житомир, Малин, Бердичів, Чернігів, Київ, Біла Церква, Коростень, Новоград-Волинський.

Паперові фабрики працюють у Житомирі, Коростишеві, Малині, Чижівці. В Корюківці діє фабрика технічного паперу, на якій виробляють шпалери, в Обухові — картонно-паперовий комбінат, у Чернігові — картонажно-поліграфічна фабрика. Целюлозу виробляють у Малині, Обухові, Корюківці та Києві.

Лісохімічна підгалузь представлена скипидарно-каніфольним заводом у Коростені, а також підприємствами з виробництва дьогтю, хвойної ефірної олії, скипидару в Тетереві та Клавдієво-Тарасовому.

Значне місце в господарстві району посідає хімічна промисловість, особливо виробництво штучних волокон, за випуском яких район посідає перше місце в Україні. Заводи з виробництва штучних волокон є в Чернігові, Житомирі, Києві, пластмас — у Броварах, Києві, Прилуках, Фастові.

Заводи гумотехнічних виробів працюють у Києві, Білій Церкві та Ніжині. У Білій Церкві, крім того, розташований шинний комбінат (ТМ «Росава»), азбестовий завод. Лакофарбова підгалузь розташована в Києві, а також у Житомирі, Коростені. Побутові хімічні вироби виготовляють на спеціалізованих хімічних підприємствах Києва, Ніжина, Коростеня, а також на хімкомбінатах Чернігова.

Господарство району базується на потужній електроенергетиці. Тут розташовані Трипільська ДРЕС, Київські ГЕС, ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, Чернігівська, Житомирська, Білоцерківська, Бердичівська ТЕЦ. У Вишгороді (біля Києва) діє ГАЕС, яка використовується для регулювання частоти струму в електричній мережі (виробляє енергію в часи максимальних навантажень і накопичує при мінімальних). Потреби паливно-енергетичного комплексу в паливі задовольняються переважно за рахунок привізних кам’яного вугілля, природного газу та нафтопродуктів.

Промисловість будівельних матеріалів також є галуззю спеціалізації району. Її розвиток пов’язаний з наявністю достатньої кількості необхідних ресурсів та споживача в особі великого столичного мегаполіса та інших населених пунктів району. У районі виробляють азбесто-цементні вироби, збірні залізобетонні конструкції, стінові та покрівельні матеріали. Найбільш розвинене виробництво декоративних облицювальних матеріалів метаморфічного походження. З місцевої сировини виробляють асфальт, цеглу, вапно (Біла Церква, Бориспіль, Житомир, Чернігів, Бровари, Бердичів). Скляна та фарфоро-фаянсова промисловість об’єднує 15 підприємств, продукцією яких є фарфоро-фаянсовий посуд, дзеркальні вироби, склотара. Найстарішими є Баранівський, Довбишівський, Коростенський фарфорові заводи.

Сільське господарство. Територія району характеризується високим рівнем сільськогосподарського освоєння. Із загальної площі району 67 % зайнято під сільськогосподарські угіддя в структурі яких значна частина припадає на ріллю (69 %). В розрахунку на одного мешканця в районі припадає 1,3 га сільськогосподарських угідь та 0,95 га ріллі, що значно перевищує середні українські показники. Характерною тенденцією в структурі сільськогосподарських угідь є збільшення частки кормових угідь та пасовищ.

У структурі посівних площ найбільшу частку займають зернові культури (48 %), передусім озима пшениця, жито, ячмінь, овес та просо.

З технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам та льону. Район дає 33 % льону-сирцю України, хоча в останні роки його вирощування є практично нерентабельним. У південній частині району вирощують цукрові буряки.

У Житомирській області зосереджено 85 % плантацій українського хмелю.

Посіви картоплі поширені практично на всій території району, найбільші — у приватних господарствах його центральної частини. Потужний овочевий комплекс (буряк, морква, капуста, помідори, огірки) розвинуто навколо Києва, що пов’язано з поганою транспортабельністю даного виду продукції.

У структурі тваринництва переважають скотарство, свинарство, птахівництво. Допоміжними галузями є ставкове рибництво, бджільництво та звірівництво (вирощування песця).

Кормова база представлена кормовими угіддями (сіножаті та пасовища). Для збалансованого раціону відгодівлі тварин велике значення мають місцеві комбікормові заводи. Поголів’я ВРХ становить 15,0 % загальноукраїнського.

Сільське господарство району розвивається в умовах агропромислової інтеграції та формування низки спеціалізованих агропромислових під комплексів: цукробурякового, картопле-патокового, льонопереробного, плодо- та овочеконсервного тощо.

Виходячи з природних умов та рівня освоєності території, у межах району виділяється три агропромислові зони. Дві з них підпорядковані агрокліматичним та іншим природним умовам: північна, поліська зона характеризується м’ясо-молочним скотарством, з розвинутим картоплярством, зерновим господарством та льонарством; південна, лісостепова зона характеризується як зона м’ясо-молочного скотарства зі свинарством, розвинутим буряківництвом та зерновим господарством. Навколо Києва формується приміське овоче-молочне господарство, птахівництво з вирощуванням плодоягідних та зернових культур.

Транспортний комплекс

Провідна роль в районі відводиться автомобільному транспорту. На нього припадає до 60 % вантажоперевезень та до 50 % перевезень пасажирів. Протяжність автострад з твердим покриттям становить понад 25 тис. км. Автомобільні шляхи сполучають регіон з усіма куточками країни, а також з сусідніми країнами. Щоправда, якість доріг ще не відповідає світовим стандартам, можливо за винятком відтинку Київ — Бориспіль протяжністю 40 км. Частина доріг поліської частини Житомирської та Чернігівської області в період весняних повеней стають важко прохідними. Ріст парку автомобілів негативно позначається на екологічній ситуації у районі.

За питомою вагою вантажо- та пасажироперевезень залізничний транспорт дещо поступається автомобільному. Загальна протяжність доріг становить 2,9 тис. км при пересічній щільності 23 км на 1 000 км² території. Залізниці перетинають район як у широтному, так і в меридіональному напрямках. Усі вони належать до Південно-Західної залізниці. Міжнародне значення мають залізничні колії Москва — Київ — Козятин — Львів, з відгалуженнями на Прагу, Варшаву та Будапешт, Кишинів — Вінниця — Київ — Санкт-Петербург, Ростов-на-Дону — Дніпро — Київ — Коростень — Гомель. Великими залізничними вузлами є Київ, Фастів, Чернігів, Ніжин, Житомир, Коростень та ін.

Трубопровідний транспорт у районі перебуває на другому місці за обсягами перевезень. Територією району проходять газопроводи Дашава — Київ — Москва, з відгалуженнями на Чернігів, Новгород-Сіверський, Шебелинка — Полтава — Київ, Уренгой — Ужгород, нафтопроводи «Дружба», Гнідинці — Кременчук.

Наявність на території району таких великих водних артерій, як Дніпро, Десна, Прип’ять, дає змогу розвивати річковий транспорт, переважно для перевезення сипучих вантажів. Частково цими річками здійснюють і міждержавні перевезення (між Російською Федерацією та Білоруссю). Основні річкові порти — Київ та Чернігів.

Відроджується в районі роль повітряного транспорту. Регулярні перевезення здійснюють лише міжнародний аеропорт «Бориспіль» та київський «Жуляни».

У містах району розвинений міський транспорт. У Києві діє метрополітен, а також швидкісний трамвай.

Причорноморський економічний район

ЕГП і загальна характеристика району

Причорноморський економічний район займає південну частину України. До його складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області. Його площа становить 113 тис. км² (18,7 % площі України). З 2014 р. статистична інформація щодо Криму відсутня.

У районі розвинене машинобудування (зокрема виробництво суден та сільськогосподарської техніки), рекреаційний комплекс, багатогалузева харчова промисловість, високотоварне сільське господарство з високою часткою посівів зернових, тютюну та ефіроолійних культур, садів, виноградників. На район припадає 28 % виробництва ковальсько-пресового устаткування, 39 % консервних виробів, 16 % хімічних добрив України. Тут сконцентровано до 90 % українського виробництва вин. Значним є вклад регіону у виробництво морських та річкових суден, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, металорізальних верстатів, електродвигунів.

Причорноморський економічний район має вихід до Чорного та Азовського морів. У цьому полягає своєрідність та унікальність його географічного положення. Район контактує на півночі з Центральним та Подільським економічними районами, на північному сході — з Придніпровським економічним районом. На заході район має вихід до державного кордону з Молдовою та Румунією, на сході, через Керченську протоку — до Російської Федерації. Цю особливість географічного положення досить активно використовують.

Причорноморський економічний район має сприятливе економіко-географічне положення. Приморське положення зумовило розвиток суднобудування та судноремонту, морського транспорту каботажного та міжнародного плавання, курортно-туристичного господарства. Саме в цьому районі розташовуються найпотужніші українські порти (Чорноморський, Одеса, Южний), що дозволяє району й Україні загалом, підтримувати контакти зі 172 країнами світу. Придунайське розташування району дає змогу підтримувати дешеве річкове сполучення з багатьма європейськими країнами (Румунією, Болгарією, Угорщиною, Сербією, Словаччиною та ін.). Вигідним є сусідство з прилеглими економічними районами. Позитивним є також близьке розташування району до основних паливних та металургійних баз України. «Плюсом» є також існування поромної переправи з Болгарією та Грузією. Надзвичайна роль відводиться приморському положенню, завдяки якому Україна має вихід до багатьох світових ринків.

Серед негативних рис БІТІ виділимо досить далеке розташування від західних кордонів України й економічних районів, що там розташовані. Проблемою функціонування району є анексія території Криму, що суттєво порушує господарські, населенські та соціально-культурні зв’язки, котрі сформувалися в межах території району.

Населення

Загальна чисельність населення району становить 6,6 млн осіб (14 % населення України). Пересічна щільність становить 58 осіб/км², що є меншим від пересічного українського показника. Тут розташована одна з найменш заселених областей України — Херсонська (38 осіб/км²).

Причорноморський регіон має низькі темпи природного приросту населення. Зниження цих темпів спостерігають із середини 70-х років XX ст. і пояснюють зменшенням показників народжуваності та зростанням смертності населення.

Природний приріст від’ємний (-5,7 %о). Однією з головних причин скорочення населення є досить висока частка людей старшого віку (23 %).

Причорноморський економічний район відноситься до багатонаціональних. Частка українців становить 52,5 %, росіян — 37 %, кримських татар — 2 %; тут проживають також болгари, євреї, гагаузи, молдавани, білоруси, караїми та ін.

Станом на 1 січня 2014 р. частка міського населення району становила 64,7 %. Найбільші міста: Одеса (понад 1 млн осіб), Миколаїв (500 тис. осіб), Севастополь (345 тис. осіб) і Сімферополь (340 тис. осіб), Херсон (300 тис. осіб), Керч (145 тис. осіб), Євпаторія (107 тис. осіб).

Природні умови та ресурси

У рельєфі території виділяється Причорноморська низовина та Гірський Крим. Але загалом переважає хвиляста рівнина, яка поступово знижується на південь, а на Кримському півострові навпаки підвищується з наближенням до гірського хребта. Кримський півострів є найскладнішим і найрізноманітнішим в геоморфологічному та ландшафтному відношенні, де чітко виділяються три частини: гірський Крим, рівнинний Крим та грядово-хвилястий Керченський півострів.

Клімат району характеризується певними контрастами й характеризується кількома типами: від помірно теплого до субтропічного. Причорноморська низовина і степовий Крим характеризуються помірно континентальним кліматом з теплим літом (середньомісячні липневі температури +21...+23 °С) і помірною зимою (середньомісячні січневі температури -1...-5 °С). Опадів на рівнинах випадає від 330 мм (Дніпровські піски, що є абсолютним мінімумом для України) до 450 мм. У Гірському Криму кількість опадів сягає 1 200 мм. Часто бувають посухи, що супроводжуються суховіями та пиловими бурями, які завдають шкоди сільському господарству.

За агрокліматичним районуванням територія належить до дуже посушливої, помірно жаркої зони з м’якою зимою, де є сприятливі умови для вирощування зернових культур, цукрових буряків, соняшника, виноградарства та садівництва на зрошувальних землях.

Гідрографічна мережа району характеризується найменшою щільністю в межах України, хоч тут і протікають такі великі річки як Дніпро, Дунай, Дністер та Південний Буг з притоками. Також у межах району розташована південна частина Каховського водосховища; вздовж узбережжя є великі лимани (Дністровський, Бузький, Хаджибейський), які використовують для рибного промислу. У степовому Криму багато солоних озер.

Багатий і різноманітний ґрунтовий покрив району. У північно-західній частині поширені опідзолені чорноземи. У решті степової зони поширені малогумусні чорноземи й темно-каштанові слабосолонцюваті ґрунти. У долинах Дунаю та Дніпра переважають лучно-болотні та мулувато-болотні ґрунти.

Гірський Крим вкритий бурими лісовими, а також гірсько-лучними та коричневими гірськими ґрунтами. На Південному березі Криму ґрунти червоноземні.

Досить багатою є мінерально-сировинна база району. Серед металічних корисних копалин важливе значення мають залізні руди. Головна роль відводиться Керченському басейну. Ного руди містять домішки марганцю, ванадію, фосфору.

У районі зосереджена понад половина державних запасів флюсових вапняків. Основні родовища — Балаклавське, Старокримське (АР Крим).

Причорноморський економічний район добре забезпечений сировиною для будівельної індустрії: вапняки, глини, каолін, вулканічний туф.

Велике значення в районі відіграє ропа та лікувальні грязі озер та лиманів, води яких містять сполуки Натрію, Хлору, Брому. Серед них озера Сиваш, Лакське, Куяльницький і Хаджибейський лимани.

Паливні мінеральні ресурси представлені Причорноморським нафтогазоносним районом. Серед найбільших родовищ слід назвати Глібівське, Задорненське, Джанкойське, Стрілківське, Фонтанівське, Оленівське газові (АР Крим), Штормове, Голіцинське (шельф Чорного моря), Східно-Саратське (Одеська область) та Зміївське (шельф Чорного моря) — нафтове. Іншими видами палива район забезпечений недостатньо. Незначні поклади кам’яною вугілля виявлено в Бахчисарайському районі АР Крим, а бурого вугілля — у Єланецькому районі Миколаївської області. Белградському районі Одеської області. Промислового значення вони не мають.

Господарський комплекс району

У загальнодержавному поділі праці Причорноморський економічний район спеціалізується на виробництві продукції сільського господарства (зерна, соняшнику, овочів, фруктів, винограду, вовни), харчової промисловості (плодо-овочевих консервів, виноградних вин, шампанського, коньяку, ефірної олії, тютюнових виробів), рибної та легкої (бавовняних, вовняних тканин) промисловості, випуску продукції машинобудування (судна, верстати, преси, сільськогосподарські машини) та хімії (бром, лак, кальцинована сода, діоксид титану), на курортно-рекреаційному господарстві. Міжнародною спеціалізацією району є морський та залізничний транспорт.

Специфічна й великомасштабна міжрайонна та міжнародна спеціалізація району — рекреаційний комплекс, що складається з курортного господарства, туризму і сфери відпочинку.

Територія району входить до складу Південного рекреаційного району України. Одним з визначальних ресурсів тут є клімат, особливості якого сприятливі для організації санаторно-курортного лікування та інших видів рекреаційної діяльності. Район має значні запаси мінеральних вод різноманітного хімічного складу та йодо-бромних розсолів, лікувальних грязей.

Провідну роль у промисловому комплексі Причорноморського економічного району посідає легка промисловість, передусім текстильна, трикотажна, швейна, шкіряно-взуттєва та хутрова.

Текстильна та трикотажна промисловість представлена Херсонським бавовняним комбінатом, Одеською джгутовою фабрикою, швейним об’єднанням «Евіс» (Миколаїв) та ін.

Взуттєва промисловість розвинута в Одесі та Миколаєві.

Значні потужності для виробництва парфумерно-косметичної промисловості має підприємство в Миколаєві.

Ключовим у районі є машинобудівний комплекс. Його профіль становить випуск велико- та малотонажних суден, потужних земснарядів, плавучих кранів, доків, металорізальних верстатів, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, устаткування для харчової промисловості, важких кранів, будівельно-шляхових машин, телевізорів та електротехніки, поліграфічних машин.

Суднобудування зосереджено в Миколаєві та Херсоні, судноремонт — в Одесі, Чорноморську, Ізмаїлі, Кілії, Херсоні.

Верстатобудування розвинене в Одесі.

Енергетичне та електротехнічне машинобудування розвивається у спеціалізованих підприємств, які випускають електромотори загальнопромислового призначення, генератори для пересувних електростанцій (Нова Каховка, Первомайськ, Одеса, Херсон).

Приладобудування і виробництво інструментів зосереджені у великих містах: Одесі, Миколаєві.

Сільськогосподарське машинобудування району спеціалізується на виробництві кукурудзозбиральних комбайнів (Херсон), тракторних плугів (Одеса).

На основі ропи Сиваша, солоних озер на заході Криму та довізної сировини (нафта, сірчаний колчедан, апатит, ільменіт), розвивається хімічна промисловість.

Серед основних підприємств хімічної промисловості слід назвати суперфосфатний, азотно-туковий, хіміко-фармацевтичний, лакофарбовий заводи в Одесі.

У Миколаєві розташований глиноземний завод, що працює на гвінейських бокситах для потреб Запорізького алюмінієвого комбінату.

Паливно-енергетичний комплекс. На місцевих гідроресурсах працює Каховська ГЕС на Дніпрі та малопотужні Первомайська, Констянтинівська та Вознесенська на Південному Бузі. Основну частку електроенергії виробляють на ТЕС і ТЕЦ (Одеська, Миколаївська, Херсонська). Працює Південноукраїнська АЕС. З 2006 р. функціонує Ташлицька ГАЕС (поблизу Южноукраїнська, Миколаївська область).

Паливна промисловість має значні перспективи у зв’язку з ростом видобутку нафти та газу в Причорномор’ї, початком функціонування нафтопроводу Одеса — Броди та Одеським нафтовим терміналом.

Сільське господарство. Район є житницею України. Степи перетворені в зерновий пояс озимої пшениці й кукурудзи. Площі, зайняті зерновими культурами, займають майже половину від посівних площ району. Серед технічних культур провідне місце посідають соняшник, ефіроолійні (коріандр, троянда, лаванда, шавлія та ін.), тютюн, цукрові буряки. Міжрайонне значення мають овоче-баштанні культури (помідори, перець, баклажани, кабачки, кавуни й дині). Овочівництво активно розвивається навколо міста-мільйонера Одеси та великих центрів консервної промисловості (Херсона, Ізмаїла). Баштанні продовольчі культури культивують повсюдно. Славиться район садами та виноградниками. Садівництво поширене на всій території району. У насадженнях домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, волоський горіх, мигдаль. Район посідає перше місце в Україні за насиченістю виноградниками (Одещина).

Основні галузі тваринництва — скотарство, молочно-м’ясного та м’ясо-молочного напрямку, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво і шовківництво. Район є найважливішим в Україні за виробництвом тонкорунної вовни.

На потужній сільськогосподарській ресурсній базі активно розвивається харчова промисловість. Особливе значення мають виноробна, рибна, овочеконсервна, м’ясна, молочна й олійно-жирова промисловість.

Виноробна промисловість — одна з найбільш розвинутих галузей харчової промисловості району, у Придніпров’ї та південно-західній частині Одеської області (Нова Каховка, Одеса, Шабо, Білгород-Дністровський). Тут сформувався Південний виноградно-виноробний район.

Район посідає перше місце за виробництвом плодоовочевих консервів серед економічних районів України. Найбільші консервні комбінати розташовані в Херсоні, Ізмаїлі та Одесі', олійно-жирова — в Одесі, Херсоні, Миколаєві, Вознесенську; цукрова — Подільську та Одесі.

У Причорноморському економічному районі найбільший у країні рибопереробний комплекс, який використовує ресурси Азово-Чорноморського басейну. Вилов риби збільшується також за рахунок приросту океанічного рибальства. Найбільші центри рибної промисловості: Генічеськ, Одеса, Білгород-Дністровський.

Найбільші підприємства м’ясної промисловості зосереджені переважно у великих містах: Одесі, Миколаєві, Херсоні, а також у Білгороді-Дністровському, Новій Каховці, Вознесенську. Підприємства маслоробної, молочної і сироварної промисловості розташовані в районах розвинутого молочного скотарства й у великих містах.

Транспортний комплекс

Охоплює всі види транспорту. Винятково важливу міждержавну роль відіграє морський транспорт. Найбільшими портами є Чорноморськ, Южний, Одеса, Херсон, Миколаїв. Для раціоналізації перевезень збудована поромна переправа Чорноморськ — Варна. Добре розвинений річковий транспорт на Дніпрі, Дунаї та Південному Бузі. Головні порти: Херсон, Нова Каховка, Ізмаїл, Кілія. Вищезгадані порти об’єднуються в Чорноморське, Азовське та Українсько-Дунайське пароплавства.

Серед сухопутних видів транспорту виділяють залізничний. Основні залізничні магістралі: Одеса — Київ, Миколаїв — Знам’янка — Харків, Херсон — Дніпро, Одеса — Львів, Одеса — Миколаїв — Херсон. У дуже обмеженому варіанті здійснюється сполучення з окупованими територіями Криму.

Загальна довжина автомобільних шляхів перевищує 25 тис. км. Серед основних автомагістралей загальнодержавного та міждержавного значення слід назвати: Миколаїв — Одеса — Кишинів; Миколаїв — Херсон. Одеса — Ізмаїл; Одеса — Київ — Москва. Головну роль у перевезеннях відіграють експортні перевезення (кам’яне вугілля, залізна руда, кокс, чорні метали, ліс, цукор, хімічна продукція тощо). В імпорті переважають машини, устаткування, мінерально-сировинні ресурси.

Традиційно трубопроводи розпочинаються за межами району і мають міжрайонне або міждержавне значення: газопровід Шебелинка — Дніпро — Одеса — Кишинів, нафтопроводи Гнідинці — Прилуки — Кременчук — Херсон, Одеса — Броди, Самара — Лисичанськ — Кременчук — Херсон, аміакопровід Тольятті — Горлівка — Одеса.

Карпатський економічний район

ЕГП і загальна характеристика району

Карпатський економічний район охоплює крайню західну частину України та включає Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку та Закарпатську області. Загальна його площа становить 56,5 тис. км², або 9,4 % території держави.

Карпатський економічний район об’єднує південно-західні області України й межує на півночі з Північно-Західним, а на сході — з Подільським економічними районами. На заході й півдні його межі збігаються з державним кордоном України. Це, у свою чергу, дає змогу розвивати на території району галузі, які б виробляли експортну продукцію чи забезпечували її транзит.

Провідними галузями в районі є машинобудування, хімічна промисловість, сільське господарство, рекреаційний і лісовиробничий комплекси, паливно-енергетична, легка та харчова промисловість, сільське господарство.

Рівень економічного розвитку оцінюється як середній. Розмір доходу на душу населення перевищує пересічний український лише у Львівській області. Господарський комплекс регіону виробляє майже 12 % промислової продукції України, в тому числі 10,9 % продукції машинобудування та металообробки; електроенергетики — 7,1 %, хімічної та нафтохімічної — 13 %, лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості — 32,7 %. За випуском автобусів, автонавантажувачів, алмазних інструментів, сірки, калійних добрив район виступає монополістом у державі.

Таке близьке до європейських держав, прикордонне положення сприятливо впливає на формування кооперативних зв’язків на рівні підприємств і цілих галузей.

Населення

На території району проживає 6,1 млн осіб, що становить 13,4 % населення України. Щодо щільності населення, то вона становить 106,8 осіб/км².

У районі від’ємний природний приріст населення (-1,6 %о), але цей показник більш ніж учетверо нижчий від пересічного українського. За ним район посідає перше місце в Україні. На сьогодні тут розташована одна з двох областей України, де є позитивний природний приріст — Закарпатська (+1,8 %о).

У віковій структурі особи працездатного віку становлять 60,2 % (у Закарпатській області — 61,1 %), що перевищує середні українські показники.

За національним складом у Карпатському економічному районі переважають українці — 83,6 % усього населення краю. Проживають тут також росіяни, євреї, поляки, угорці, словаки, румуни та представники інших національностей.

Район характеризується одним з найнижчих в державі показників урбанізованості — 45,4 %, а в Закарпатській області — 37 %. Великими містами є: Львів (730 тис. осіб), Чернівці (265 тис. осіб), Івано-Франківськ (227 тис. осіб). Ужгород (116 тис. осіб), Мукачеве (85 тис. осіб), Дрогобич (79 тис. осіб), Калуш (68 тис. осіб), Коломия (61 тис. осіб).

Рівень безробіття становить 8,3 % (причому в Чернівецькій області він є найвищим в Україні — 9,3 %).

Природні умови та ресурси

Територія району відзначається різноманітністю природних умов і ресурсів. Рельєф — горбистий, височинний і гірський у південній і центральній частинах району. Закарпаття лежить у межах Придунайської низовини.

Територія району розташована в атлантико-континентальній кліматичній області й характеризується теплим помірно-вологим кліматом. Середні температури січня коливаються в районі залежно від рельєфу від -3 до -6 °С, а липня — від +14 до +21 °С. Суми активних температур коливаються від 1 600 °С (Рахівщина) до 3 200 °С (Виноградово). Опадів найбільше випадає в Карпатах (на найвищих хребтах 1 600-2 000 мм); їх зменшення (до 650-700 мм) спостерігають на Прикарпатті та Закарпатті.

Територія Карпатського економічного району добре забезпечена водними ресурсами. Найбільші ріки: Дністер, Західний Буг, Прут і Тиса. У межах району є значні запаси мінеральних вод, зокрема в Прикарпатті та Закарпатті. Вони використовуються ще недостатньо.

Дуже різноманітний ґрунтовий покрив: гірські ділянки вкриті переважно бурими гірсько-лісовими ґрунтами в поєднанні з дерново-буроземними, гірсько-лучними та лучними. Їх оглеєні різновиди широко представлені в Придунайській низовині. Потужність гумусового шару таких ґрунтів до 36 см, а вміст гумусу 5-7 %. У Подільській частині переважають чорноземи опідзолені, світло-, темно-сірі та сірі опідзолені ґрунти.

У Передкарпатській частині переважають дерново-підзолисті ґрунти, у Закарпатській низовині домінують дернові опідзолені суглинкові ґрунти та оглеєні їх види з незначними домішками лучних, дернових, супіщаних та бурих гірсько-лісових з дерново-буроземними ґрунтами. У Чернівецькій області, у долині р. Прут поширені лучно-чорноземні та лучні ґрунти, а на Прут-Дністровському межиріччі чорноземи опідзолені, світло-сірі та сірі опідзолені ґрунти. Найстрокатіший ґрунтовий покрив у центральних і північних районах Львівської області. Там переважають світло- й темно-сірі опідзолені чорноземні ґрунти.

Карпатський економічний район добре забезпечений лісовими ресурсами: покрита лісом площа становить 60 %. Ліси дають сировину для галузей економіки, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче й природоохоронне значення. У них переважають дуб, граб, бук, ялина.

Надра Карпатського економічного району багаті на корисні копалини. Найбільше значення мають паливні ресурси (нафта і газ, кам’яне і буре вугілля, торф і горючі сланці) та сировина для хімічної промисловості.

У Передкарпатському нафтогазоносному районі розробляють 37 нафтових і нафтогазоконденсатних родовищ. За час їх експлуатації видобуто близько 100 млн т нафти. Найбільшими є Орів-Уличнянське й Долинське нафтові, Битків-Бабченське та Північно-Долинське нафтогазоконденсатні родовища.

У новій газоносній області — Закарпатському прогині, виявлено 4 родовища газу, розвідано 14 і підготовлено до глибокого буріння ще 5 ділянок. У 1982 р. відкрито Солотвинське родовище з дебетом 137 тис. м³ газу за добу. Після цього було розвідане Русько-Комарівське (дебет до 75 тис. м³ газу за добу), Кролівське (до 125 тис. м³) та Станівське (до 115 тис. м³) газові родовища.

У північній частині району розташована частина Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну (промислові запаси сягають 650 млн. т). Глибина залягання вугільних пластів тут коливається від 300 м до 900 м. Родовища бурого вугілля є на трьох вугленосних ділянках: Північноподільській, Передкарпатській та Закарпатській. Їх не розробляють через вичерпаність (крім Ільницького).

Найбільші поклади торфу є в північній частині району. Він використовується для місцевих потреб.

У районі близько 800 дрібних озокеритових промислів, озокеритова шахта є поблизу Борислава.

Металевими корисними копалинами район не забезпечений. У Рахівському масиві виявлено нікелеві та мідні руди. Перспективні площі для розвідки й подальшого видобутку ртуті відкрито в Закарпатті, в районі Торуні. Відомі також родовища магнію, свинцю, олова, цинку, міді, ртуті, вісмуту. На Закарпатті (Берегівське та Беганське родовища) виявлено свинцево-цинкові руди, а також запаси алунітів. Розпочато промислову розробку Мужіївського родовища золота.

Родовища самородної сірки (Новий Роздол, Яворів) повністю забезпечують потреби України. Сірконосні пласти потужністю до 25 м залягають на глибині 350-2 000 м. Уміст сірки в них сягає до 45 %. Площа басейну 5 тис. км². Відкритим способом експлуатують Роздольське та Подорожнянське, а методом підземного виплавлення — Язівське та Немирівське родовища.

Нині розвідано 21 родовище калійних солей, серед яких найбільші за запасами Калуш-Голинське та Стебницьке родовища.

Серед магматичних та метаморфічних корисних копалин у районі поширені андезит, базальт, перліт, ліпарит, мармур, вулканічні туфи.

Особливе місце в структурі природно-рекреаційного потенціалу Карпатського економічного району займають мінеральні води. У цьому відношенні — це найперспективніший курортно-рекреаційний регіон України, що має найбільше лікувальних мінеральних вод.

У Карпатському районі нараховують близько 800 джерел і свердловин лікувальних вод, з них понад 500 — у Закарпатській області.

Господарський комплекс району

Господарський комплекс району характеризується складною та диверсифікованою структурою. Провідні галузі в районі розвиваються на основі трудових і природних ресурсів.

До паливно-енергетичного комплексу Карпатського економічного району належать видобуток, виробництво, транспортування, розподіл і використання палива та виробництво електроенергії (переважно на теплових електростанціях).

Традиційними на Прикарпатті є нафтова й газова галузі промисловості (20 % видобутку в країні). Видобуток нафти та газу в районі в останні роки має тенденцію до зниження, що пояснюється вичерпанням розвіданих ресурсів. Нафтопереробка сконцентрована на підприємствах в Дрогобичі, Надвірній, Львові, Бориславі.

Провідною галуззю є електроенергетика. Вона представлена Бурштинською, Добротвірською ДРЕС, Бориславською, Львівською, Калуською ТЕЦ, Теребле-Ріцькою та Дністровською ГЕС.

Машинобудівний комплекс району — це приладобудування, виробництво телевізійної техніки, електроламп, радіоелектронної і медичної апаратури, верстатів з програмним управлінням, металорізальних інструментів. Він зорієнтований на висококваліфіковану робочу силу, наукову інфраструктуру Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Ужгорода і розвивається в умовах високої технічної культури.

Виробництво точних машин, механізмів, приладів та інструментів сконцентровано у Львові, Чернівцях, Ужгороді, електротехнічне машинобудування — у Міжгір’ї, Львові, Коломиї, Ужгороді, Івано-Франківську, Береговому.

Радіоапаратуру, телевізійну, відео- та аудіоапаратуру, радіоприймачі, магнітофони, програвачі виробляють радіотехнічні заводи в Чернівцях, Львові, Івано-Франківську.

У районі відносно високий рівень розвитку транспортного машинобудування: виробництво автобусів і тролейбусів (ЛАЗ), автомобілів спеціального призначення, мопедів (Львів).

Верстатобудування представлене в Рахові, Львові, Івано-Франківську.

Новою у районі, як і в Україні, є годинникова промисловість: настільні, наручні, кишенькові годинники та хронометри (Чернівці).

Хімічна промисловість представлена виробництвом хімзасобів для сільського господарства, зокрема калійних добрив (Калуш), сірки (Новий Роздол); миючих засобів (Снятинський район), барвників, фарб, ґрунтовки, клею, антикорозійних матеріалів, мастики, шпатлівки, герметики (Львів). У Львові продукують парфумерні й косметичні вироби, фармацевтичні препарати.

Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість району здійснює заготівлю, механічну обробку й хімічну переробку деревини. До її складу входять галузі, що відрізняються одна від одної технологією виробництва та призначенням продукції, яку випускають, але об’єднані однією сировиною. Лісозаготівля (здебільшого в Карпатському регіоні), визначає розвиток лісового комплексу району. Територіальне розташування механічної обробки деревини збігається з територіальним розташуванням заготівельних баз і враховує таку особливість виробництва, як високі питомі виграти сировини па одиницю продукції і великі обсяги відходів. Роль сировинного чинника посилюється при комплексному використанні деревини, на основі якого виникає виробниче комбінування. Щодо цього особливе місце належить хімічній і хіміко-механічній обробці деревної сировини, яка пов’язана з виробництвом целюлози й паперу.

Великими центрами лісозаготівельної і деревообробної промисловості є: Сколе, Радехів, Славське, Верхнє Синьовидне, Старий Самбір, Турка, Тересва, Красноїльськ, Ужгород, Воловець, Міжгір’я, Перечни, Усть-Чорна, Буштина, Хуст, Берегомет, Солотвино, Болехів, Вигода, Коломия, Кути, Делятин, Ворохта, Брошнів, Осмолода.

Композиційну деревину й фанеру виготовляють Радехівський, Городоцький, Бродівський держлісгоспи, Брошнівський, Сторожинецький, Надвірнянський лісокомбінати, деревну стружку й волокна — у Старому Самборі та Сколівському районі, Путивлі. Столярні будівельні вироби виготовляють заводи будівельних виробів у Львові, Сколе, Надвірній.

Меблева промисловість зорієнтована на споживача; центри її: Львів, Золочів, Івано-Франківськ, Берегове, Тисмениця, Коломия, Борислав, Свалява, Перемишляни, Ужгород, Стрий та ін.

Найбільшим виробником паперу є Жидачівський ЦПК, фабрика «Бібльос» (Львів), паперова фабрика (Коломия). Шпалери виготовляє концерн «Оріана» (Калуш). Картонні фабрики діють у Сколе, Львові та Рахові; пакувальний матеріал виготовляє Золочівська картонна фабрика.

Рекреаційний комплекс представлений системою закладів санаторно-курортного лікування, турбаз, екскурсійних станцій, будинків відпочинку та пансіонатів. Основними районами рекреації є Українські Карпати. Тут існує густа мережа санаторіїв — 112, що розраховані майже на 28 тис. лікувально-оздоровчих місць. Найвідомішими місцями відпочинку й оздоровлення є Вузлове, Східниця, Черче, Буковель, Кваси, Рахів, Ясиня і Кобилецька Поляна, Трускавець, Хуст, Моршин, Ясень (дитячий санаторій) та ін.

Промисловість будівельних матеріалів району представлена підприємствами з видобутку та первинної обробки будівельної сировини; з виробництва в’яжучих матеріалів, стінових матеріалів та конструкцій.

Виробництво цементу й сировини для нього зосереджене у Миколаєві (Львівська область) та Ямниці (Івано-Франківська область), гіпсу, шпаклівки й вапна — у Львові, Долині та ін. Там же сконцентровано виготовлення виробів з бетону, збірних бетонних конструкцій і будівельних компонентів. Цеглу виробляють повсюдно.

Випуск керамічних і фарфорових виробів для домашнього побуту й промислового використання налагоджене на керамічно-скульптурному та керамічному заводах Львова, Мукачева, Хуста. Стрия.

Легка промисловість орієнтується як на місцеву, так і на привізну сировину. У її структурі найбільшу частку становить продукція текстильної, швейної та хутрової підгалузей.

У Бориславі, Львові, Долині, Чернівцях виготовляють бавовняно-паперові, шерстяні й ворсові, шовкові тканини, в Іршаві — конопляні, джутові й паперові. Тканини для промислового використання, мотузки, вишивку, килимки, доріжки, скатерті, покривала виробляють підприємства Івано-Франківська, Косова, Коломиї, Львова.

Пошиттям готового одягу та трикотажних виробів займаються підприємства Львова, Чернівців, Івано-Франківська, Золочева, Борислава, Городка, Снятина, Коломиї, Червонограда.

Шкіряний одяг виробляють у Львові, хутра — у Тисмениці, Ясині.

Харчова промисловість. Орієнтується переважно на переробку місцевої сировини. Розташування м’ясного виробництва характеризується концентрацією його в промислових вузлах та потужною сировинною базою.

Підприємства молочної промисловості є у Львові, Дрогобичі, Яворові, Миколаєві, Мукачевому, Ужгороді, Чернівцях, Долині, Івано-Франківську, Городку, Мостиській, Самборі та ін.

Борошномельно-круп’яна промисловість відіграє провідну роль у забезпеченні населення та інших галузей харчової промисловості борошном і крупами. Підприємства галузі є в усіх міських населених пунктах району.

У лісостеповій зоні району розвинена цукрова промисловість, що зумовлено тяжінням переробки сировини до сировинних баз.

Консервна промисловість зорієнтована продукцію овочівництва й садівництва. Фрукти й овочі сушені та консервовані випускають консервні заводи у Береговому, Великому Березному, Виноградові, Тячеві, Ужгороді, Хусті, Мукачеві, Дрогобичі, Городенці, Бродах, Жовкві, Золочеві, Коломиї та ін.

Олійно-жирова промисловість представлена Львівським жировим комбінатом, а також підприємствами у Чернівцях, Золочеві, Дрогобичі, Ужгороді.

Сільське господарство Карпатського економічного району спеціалізується на виробництві зерна, цукрових буряків, льону-довгунця, м’ясо-молочному та м’ясо-вовняному тваринництві.

Серед зернових найбільше значення мають озима пшениця, ячмінь, кукурудза, вирощують також жито, овес, гречку, із зернобобових — сою, горох, вику та ін.

Провідна технічна культура в подільській частині району — цукрові буряки, у передкарпатській — льон. Вирощують картоплю переважно у підсобних господарствах.

Важливими галузями сільськогосподарського виробництва в районі стало садівництво, виноградарство (Закарпатська й Чернівецька області).

Тваринництво має такі основні напрямки: молочно-м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво, у гірській частині району розвинуте вівчарство м’ясо-вовняного напрямку. У Карпатах широкого розвитку набуло бджільництво, а показники продуктивності ставкового рибництва одні з найвищих в Україні.

Транспортний комплекс

Провідний вид транспорту району — залізничний, мережа якого має більшу густоту, ніж по Україні загалом: на 1000 км² припадає 50,4 км залізниць, найбільша вона у Львівській області — 60 км.

Прикордонне положення території обумовлює найвищу в країні щільність автомобільних шляхів. На 1 000 км² їх припадає 322,9 км.

У районі добре розвинений трубопровідний транспорт. Основні газопроводи: Дашава — Стрий — Дрогобич, Дашава — Львів, Дашава — Київ. Газова система «Братерство» постачає газ у Чехію, Словаччину, Польщу. Діють нафтопроводи Долина — Дрогобич, Битків — Надвірна, «Дружба». Функціонує також потужний етиленопровід Калуги — Тисауйварош (Угорщина).

Для зовнішніх та внутрішніх перевезень використовують також авіаційний транспорт, роль якого особливо велика в напрямку «захід — схід» (Львів — Київ, Львів — Харків, Львів — Донецьк).

Подільський економічний район

ЕГП і загальна характеристика району

Подільський економічний район розташований у західно-центральній частині України та охоплює Тернопільську, Хмельницьку та Вінницьку області. Площа його становить 60,9 тис. км², або 10,1 % території держави. На території району проживає 4,0 млн осіб (8,8 % населення України).

Район спеціалізується в економіці України на виробництві сільськогосподарської продукції, харчовій та легкій промисловості, виробництві будівельних матеріалів.

Географічне положення Подільського економічного району слід вважати і своєрідним, і досить унікальним. Розташування району в межах держави можна оцінити як західно-центральне. На заході район межує з Карпатським, на півночі — з Північно-Західним та Київським, на сході — з Центральним, а на півдні — з Причорноморським економічними районами.

Також на півдні, в межах Вінницької області район має вихід до державного кордону з Молдовою. У геолого-тектонічному відношенні район розташований в межах Подільської плити з переважно рівнинною територією.

В економіко-географічному положенні району традиційно виділяють як позитивні, так і негативні риси. Серед позитивних моментів в першу чергу слід виділити транспортно-географічне положення. Район лежить на перехресті міжнародних залізничних, автомобільних, трубопровідних та електричних артерій

Серед негативних сторін економіко-географічного положення виділяється далеке розташування від важливих сировинних районів і розвинутих індустріальних районів країни. Також район не має прямого виходу до моря. У незначній мірі використовується прикордонне положення з Молдовою.

Населення

Пересічна щільність населення району становить 67,4 осіб/км². Приріст населення становить — 6,5 %о, що зумовлює його зменшення в усіх областях району та його старіння. Найповільніші темпи скорочення населення в Тернопільській області — -4,4 %о.

Частка населення у віці, молодшому за працездатний, є однією з найнижчих в Україні і становить 17 %, працездатного населення — 57,9 %, а частка людей пенсійного віку становить 25,1 %.

Район має один з найнижчих в Україні показників урбанізованості — 48,1 %; найнижчий він в Тернопільській області (43 %).

У національному складі населення в районі значну перевагу мають українці — 93,1 %. Незначну частку населення становлять росіяни, поляки, євреї та представники інших національностей.

Природні умови та ресурси

Рельєф території переважно рівнинний: вся територія Подільського району розташована в межах Подільської височини.

Клімат району помірно-континентальний. Континентальність його зростає з північного заходу на південний схід. Достатня кількість опадів (640 мм на північному заході і 530 мм — на південному сході), м’яка й порівняно недовготривала зима, тепле й вологе літо стали суттєвим фактором у вирощуванні сільськогосподарських культур (технічних і зернових).

На Поділлі поширені родючі чорноземи опідзолені та сірі лісові ґрунти, які за шкалою якості ґрунтів належать до добре та середньо родючих.

Район добре забезпечений водними ресурсами. Річки належать до басейнів Дністра, Південного Бугу та Прип’яті. У межах району є три водосховища: Дністровське на Дністрі й Ладижинське та Щедрінське на Південному Бузі.

У порівнянні з іншими районами України, Подільський економічний район на 30 % забезпечений власними лісовими ресурсами. Переважають цінні породи: дуб черешчатий, дуб червоний, ясен, бук, а також граб, сосна, в’яз, липа.

У порівнянні з іншими Подільський район є бідним на мінеральні ресурси. Рудні й паливні мінеральні ресурси практично відсутні.

Досить багатий район на нерудні корисні копалини, що зумовило значний розвиток індустрії будівельних матеріалів. Важливе значення мають родовища каолінів і будівельного каменю (Глуховецьке, Турбівське, Великогадономецьке у Вінницькій області), які забезпечують сировиною підприємства паперової та фарфоро-фаяносової промисловості; близько 350 родовищ пісковиків, гіпсів, мергелю, крейди (найбільші в Тернопільській та Хмельницькій областях). Є також поклади цегельно-черепичної сировини, гончарних глин. На території Українського кристалічного щита поширені родовища гранітів (Гніванське, Стрижавське, Жежелівське, Канівське у Вінницькій області, Шепетівське в Хмельницькій області), мармуру (Кам’янець-Подільське). Наявні фосфорити — Жванське родовище (Вінницька область).

Велике лікувальне та рекреаційне значення в районі мають джерела мінеральних вод (Хмільник, Житник, Липовець у Вінницькій області; Гусятинське, Настасівське, Конопківське у Тернопільській області; Полонське, Шепетівське у Хмельницькій області).

Господарський комплекс

Господарський комплекс району складається з низки взаємозв’язаних міжгалузевих територіальних комплексів: машинобудівного, легкого, харчового, лісового, хімічного, індустріально-будівельного, рекреаційного, хімічної індустрії, паливно-енергетичного та транспортного. Більшість зі згаданих комплексів розвивається на основі трудових і природних ресурсів та забезпечує як власні, так і міжрайонні потреби.

Машинобудівний комплекс представлений виробництвом сільськогосподарських машин, приладобудуванням, виробництвом освітлювальної техніки та радіоапаратури. Він орієнтований на кваліфіковану робочу силу, інфраструктуру міських поселень і споживача.

У територіальній структурі комплексу виділяються машинобудівні центри — насамперед це багатофункціональні обласні центри, а також Бар, Могилів-Подільський, Ямпіль, Кам’янець-Подільський, Красилів, Шепетівка.

Провідною галуззю промисловості виступає харчова промисловість, що базується на переробці власної сировини. У структурі галузевої структури промисловості району на неї припадає 54 % (у Тернопільській області — 63,2 %). Розвинені цукрова, молокопереробна, м’ясна, консервна, кондитерська, спирто-горілчана та інші галузі.

Цукрова промисловість району виробляє майже 30 % цукру в Україні. Тут діє понад 60 цукрових заводів, 38 з яких розташовуються в Вінницькій області. Найбільші центри з виробництва цукру: Хоростків, Чортків, Бучач, Збараж, Козова, Кременець, Ланівці, Красилів, Городок, Вінниця, Шепетівка, Деражня, Городок, Славута, Теофіполь.

Борошномельна та хлібопекарська промисловість, є практично в усіх міських поселеннях району. Великі підприємства діють у Вінниці, Вапнярці, Гайсині, Волочиську, Кам’янці-Подільському, Хмельницькому, Тернополі, Чорткові.

Регіон є важливим виробником м’яса та ковбас, хоча й спостерігається загальний спад виробництва м’ясопродуктів у зв’язку з обмеженням сировинної бази, зниженням купівельної спроможності населення.

Молочна промисловість представлена в усіх адміністративних районах. Основна її продукція: вершкове масло, сир, молокопродукти. У подільських областях діє 10 підприємств з виробництва сухого знежиреного молока.

Консервна промисловість розвивається на власній сировині. Потужні консервні заводи є у Вінниці, Могилеві-Подільському, Барі, Гайсині, Тульчині, Калинівці, Сатанові, Кам’янці-Подільському.

Олійна промисловість концентрується в Вінницькій області, де переробляється місцеве та привозне насіння соняшнику. Найбільшим з виробництва олії та жирів є Вінницький олійно-жировий комбінат.

Легка промисловість за обсягами товарної продукції посідає чільне місце в структурі промисловості Подільського економічного району. На місцевій та привозній сировині розвинуті такі підгалузі: текстильна, швейна, трикотажна, взуттєва, шкіргалантерейна.

Хімічна промисловість є однією з важливих складових промислового комплексу і представлена великою кількістю невеликих підприємств. Найбільшими є Вінницький хімічний комбінат, що випускає гранульований і марганізований суперфосфат, мийні речовини, пестициди.

Індустріально-будівельний комплекс структурно складається з галузей, що виробляють будівельні матеріали та власне галузей будівництва. Він повністю орієнтується на місцеву сировину й переважно на місцевого споживача.

Лісопереробний комплекс представлений виробництвом меблів (Вінниця, Гайсин, Тернопіль, Бережани, Хмельницький, Кам янець-Подільський, Летичів). З цією галуззю тісно пов’язане виготовлення фанери, картону, целюлозно-паперової продукції (Понінка Хмельницької області). Виробництво пакувальної дерев’яної тари представлене в Калинівці і Вінниці, а музичних інструментів — в Ізяславі.

Паливно-енергетичний комплекс. Район практично позбавлений власних паливних ресурсів, а енергетична база розвивається переважно за рахунок Ладижинської ДРЕС та Хмельницької МІС.

Важливою галуззю господарського комплексу району є сільське господарство. Основу його виробничої спеціалізації становить вирощування цукрового буряка (30 % від загальнодержавного виробництва), а також зернове господарство, представлене озимою пшеницею, ячменем, кукурудзою, просом, гречкою, вівсом; з кормових культур вирощують конюшину, люцерну, однорічні та багаторічні трави.

Традиційною культурою для регіону є картопля, що дає понад 16 % від загальнодержавного її виробництва. Розвивається також овочівництво, що спеціалізується на вирощуванні моркви, буряка, капусти та помідорів, які успішно вирощують навколо великих міст, а також в долині річки Дністер. Тут же представлено садівництво (вирощування яблунь, груш, вишень, слив) та виноградарство.

У тваринництві переважає молочно-м’ясне скотарство, а також птахівництво. Для їх розвитку в районі є достатня кормова база: посіви кормових культур, продукція комбікормової промисловості, відходи цукрової, спиртової та овочеконсервної промисловості. Місцеве значення має бджільництво й рибництво.

Транспортний комплекс

У Подільському економічному районі достатній рівень розвитку мають такі види транспорту, як залізничний, автомобільний. Загальна протяжність залізничних колій становить 2 536 км. Основні колії: Київ — Жмеринка — Одеса, Київ — Львів, Київ — Шепетівка — Тернопіль — Чернівці, Київ — Хмельницький — Львів.

Протяжність автошляхів з твердим покриттям становить 17,4 тис. км. Основні автомобільні шляхи: Луцьк — Тернопіль — Чернівці, Львів — Тернопіль — Київ. Є певні можливості для розвитку судноплавства на річках Південного Бугу та Дністра. Авіаційний транспорт здійснює лише чартерні рейси з обласних центрів.

Територією району також проходять газопроводи Уренгой — Помори — Ужгород, «Союз», а також нафтопровід Одеса — Броди.

Північно-Західний економічний район

ЕГП і загальна характеристика території району

Район розташований на крайньому північному заході на межі з Білоруссю та Польщею, до його складу входять Волинська й Рівненська області. Це найменший за територією та кількістю населення економічний район країни. Площа району становить 40,3 тис. км², що становить 6,7 % території держави. Населення — 2,2 млн. осіб (4,8 % від загальноукраїнського показника).

Галузі спеціалізації Північно-Західного економічного району: харчова й легка промисловість, машинобудування, електроенергетика, сільське господарство.

Вихід до державного кордону є однією з найпозитивніших рис в географічному положенні району, яка активно використовується (тут створено один з найсучасніших прикордонних переходів «Ковель» з усією необхідною інфраструктурою, кілька перспективних вільних економічних зон, міждержавні регіональні утворення «Єврорегіон Буг», «Полісся»).

Серед основних негативних рис географічного положення району слід назвати далеке розташування від основних вітчизняних паливних та металургійних баз, що суттєво гальмує розвиток території.

Населення

У Північно-Західному економічному районі коефіцієнт «приросту» становить -1 %о, що є найнижчим показником вимирання населення по регіонах України.

Щільність населення в районі набагато нижча від пересічної української і становить 54,5 осіб/км²; вищою вона є в Рівненській області — 57 осіб/км².

Частка міського населення становить 50,0 %. Найбільшими містами району є: Рівне (250 тис. осіб), Луцьк (216 тис. осіб), Ковель (69 тис. осіб), Нововолинськ (53 тис. осіб).

Національний склад населення Північно-Західного економічного району можна вважати досить однорідним: близько 94 % становлять українці, 4,4 % припадає на росіян. Проживають також білоруси, євреї, поляки.

Рівень безробіття становить 9,0 %.

Природні умови та природні ресурси

В орографічному відношенні на території Північно-Західного економічного району виділяють північну заболочену частину Поліської низовини, а на півдні — Волинську височину, яка порізана балками та річковими долинами.

Поверхня району рівнинна з загальним нахилом у північному напрямі. Максимальна висота — 292 м у південно-східній частині, мінімальна — 139 м на межиріччі Стоходу й Прип’яті.

Клімат району помірно-континентальний з м’якою зимою і теплим літом. Пересічна температура січня коливається від -4,4 °С до -5,1 °С; липня— +18,8 °С. Період з температурою понад +10 °С становить 150—160 днів. Опадів 550-640 мм на рік; найбільше їх випадає влітку, а найменше — взимку. Кількість опадів збільшується з північного сходу на південний захід.

Серед зональних типів ґрунтів за площею переважають дерново-підзолисті та їхні відміни, дернові та лучні ґрунти. На значних площах поширені перегнійно-карбонатні ґрунти. У річкових заплавах сформувались лучні й болотні ґрунти, торфовища. На півдні трапляються темно-сірі опідзолені ґрунти і чорноземи. Сірі лісові ґрунти найчастіше трапляються в комплексі з ясно-сірими лісовими.

Район добре забезпечений водними ресурсами. Його територію перетинає Головний Європейський вододіл. Більшість річок — притоки Прип’яті й належать до басейну Дніпра. Незначна кількість річок відноситься до басейну Західного Бугу.

У районі понад 500 озер та понад 300 ставків загальною площею водного дзеркала 14,2 тис. га. Найбільшу групу складають озера карстового походження у північно-західній частині Рівненської області, на межиріччі Західного Бугу та Прип’яті (Шацькі озера: Світязь, Пулемецьке, Луки, Кримне, Пісочне). Типовими заплавними озерами є Біле і Люб’язь, які лежать у заплаві Прип’яті.

Район добре забезпечений лісовими ресурсами. Лісистість становить 40-45 %. Тут поширені хвойні та мішані ліси. Головні лісоутворювальні породи: ялина європейська, сосна звичайна, дуб черешчатий, липа, граб, вільха, береза та ін.

Волинський економічний район відносно бідний на запаси мінеральних ресурсів. З паливних ресурсів найважливіше значення мають запаси вугілля Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну. Є також поклади торфу (Бурське, Морочне, Семерне та ін.). У Волинській області виявлено Локачинське родовище природного газу.

Рудні ресурси на Волині промислового значення не мають. На території Рівненської області виявлено родовища самородної міді.

Серед запасів мінеральних ресурсів основне місце займають будівельні матеріали. Тут переважають ресурси осадового походження (вапняки, крейда, мергелі, піски та ін.). На півночі Рівненської області виявлено запаси фосфоритів і розпочато видобуток цієї сировини. Каолінові глини є в Дерманьському родовищі. Є значні поклади базальтів і граніту в Рівненській області.

Господарський комплекс району

В Україні район виділяється виробництвом лляних тканин, деревостружкових плит, мінеральних добрив, цементу, автомобілів, льону-довгунця, картоплі та молочно-м’ясних продуктів.

Волинський економічний район у міжрайонному поділі праці України виділяється паливною, машинобудівною, хімічною, лісовою, деревообробною та фарфоро-фаянсовою галузями промисловості. Значне місце посідає легка та харчова промисловість.

Машинобудування району має неметаломісткий характер. У структурі машинобудування важливе значення має сільськогосподарське машинобудування (виробництво машин для тваринництва), верстатобудування. У районі розвивається автомобілебудування, яке представлене Луцьким заводом. У Рівному діє завод, що виготовляє запасні частини для тракторів.

Електроенергетика Волині представлена Рівненською АЕС, що розташована в м. Вараш.

Хімічна промисловість орієнтована переважно на споживача й представлена Рівненським виробничим об’єднанням «Азот» (азотні та фосфорні туки, сульфатна кислота, синтетичний аміак тощо). Крім того працюють заводи побутової хімії (Рівне, Луцьк), Здолбунівський і Корецький пластмасові та Дубнівський гумотехнічних виробів.

Важливою у районі є лісова та деревообробна промисловість, а також лісохімія. В регіоні сформувався Волинський і Камінь-Каширський лісопромислові комплекси (Луцьк, Ковель, Володимир-Волинський). Діють Костопільський домобудівний завод, Оршівський, Смизький та Клеванський деревообробні комбінати, меблеві фабрики в Рівному, Костополі, Дубно, Острозі, Радивилові, Сарнах. Лісозаготівля зосереджена в районах Дубровиці й Цумані. Великі деревообробні комбінати й меблеві фабрики працюють у Ковелі, Луцьку, Рівному, Сарнах. Їх продукція — будівельні деталі, фанера, меблі, тара, деревостружкові плити, паркет тощо. Сірникова фабрика працює в Березному (Рівненська область).

Легка промисловість — одна з провідних галузей Волинського економічного району. Працюють льонокомбінат та фабрика нетканих матеріалів у Рівному, льонозаводи в Березному, Володимирці, Сарнах, Дубровиці, Зарічному та ін. Поширена швейна, шкіряно-взуттєва промисловість, у тому числі виробництво штучної шкіри в Нововолинську, Ковелі.

Проте найважливішою галуззю промислового комплексу району є харчова, передусім такі галузі, як цукрова, м’ясна, овочеконсервна, маслосироробна й молочна. Цукрові підприємства розташовані в сировинних районах, тобто в лісостеповій частині Рівненської і Волинської областей.

М’ясна промисловість орієнтується, крім сировини, і на споживача. Найбільші м’ясопереробні підприємства зосереджені в Луцьку, Нововолинську, Ковелі, Рівному й Дубно.

Молочні підприємства поширені на всій території економічного району: Луцьк, Рівне, Дубно, Сарни, Гоща та ін.

Важливою для господарства району є промисловість будівельних матеріалів, зокрема виробництво цементу та шиферу в Здолбунові, залізобетонних виробів та конструкцій, цегли в Луцьку, Рівному, Здолбунові, Сарнах, Нововолинську. У Луцьку діє картонно-рубероїдний завод, що виготовляє м’яку покрівлю, ізоляційні матеріали. Є кілька великих підприємств з обробки базальту та граніту (Костопільський, Сарненський, Рокитнянський райони Рівненської області). Діють склоробні заводи в Костополі та Рокитному.

Сільське господарство. Через природні умови (заболоченість) в районі досить низька частка площ, зайнятих в сільськогосподарському виробництві — 66,3 %. Відповідно, тут нижчою є частка ріллі (64 %), ніж в Україні загалом, але вищою — частка пасовищ на сіножатей.

Район вирізняється значним площами, зайнятими під технічні культури та картоплю, що розосереджені на всій території Волинського економічного району

Посіви зернових культур зосереджені в південній частині району, які в структурі посівних площ займають провідне місце. Поширені також овочівництво, садівництво, ягідництво, плантації хмелю.

Тваринництво характерне вирощуванням ВРХ та свиней.

Транспортний комплекс

Серед галузей транспортного комплексу найбільше значення мають залізничний та автомобільний, а також трубопровідний та повітряний види транспорту. Шляхи сполучення переважно мають загальнодержавне та міжнародне значення. Найбільшими транспортними вузлами, крім обласних центрів, є також Ковель, Здолбунів, Сарни.

Центральний економічний район

ЕГП і загальна характеристика району

Центральний економічний район займає центральне географічне положення в межах України і складається з двох областей — Кіровоградської та Черкаської. Площа району становить 45,5 тис. км² (7,5 % площі держави), населення — 2,2 млн осіб (5,0 % населення України).

У загальнодержавному поділі праці район виділяється виробництвом продукції сіпьського господарства, електротехнічного й енергетичного машинобудування, приладобудування, харчової промисловості, видобутку графіту, уранових руд, будівельної індустрії, хімічної промисловості.

Населення

За чисельністю населення район належить до найменших в Україні.

Природний приріст в районі від’ємний і становить -9,1 %о.

Рівень урбанізації становить 59,6 %. Серед найбільших міст: Черкаси (285 тис. осіб), Кропивницький (233 тис. осіб), Умань (88 тис. осіб), Олександрія (83), Сміла (69 тис. осіб).

Щільність населення в районі є нижчою, ніж в Україні загалом, і становить 53,5 осіб/км².

У національному складі переважають українці — 84,1 %. Проживають також росіяни (9,1 %), євреї (1,1 %), молдавани (1 %), поляки, серби та представники інших національностей.

Природні умови та ресурси

Центральний економічний район розташований переважно в межах Придніпровської височини. Поверхня — підвищена, хвиляста лесова рівнина, розчленована долинами річок, ярами та балками. Середні висоти становлять 150-200 м.

Рельєф території характеризується великою різноманітністю льодовиково-тектонічних, ерозійних яружно-балкових форм, але вони не є лімітуючими факторами в розвитку промисловості чи сільського господарства. Хоч окремі ділянки території в господарстві не використовуються (густа яружна сітка, виходи на поверхню твердих кристалічних порід, заболочені ділянки).

Клімат помірно-континентальний. Середні температури липня становлять +20...+21 °С, січня — -5...-6 °С.

Опадів випадає до 500 мм.

Клімат території сприятливий для розвитку сільського господарства, зокрема для вирощування зернових: озимої пшениці, кукурудзи, з технічних — цукрових буряків, соняшнику.

Район має найродючіші в Україні ґрунти: чорноземи середньо- та мало гумусні, чорноземи опідзолені, лісові, лучні ґрунти. У долинах річок поширені чорноземно-лучні та лучно-болотні ґрунти.

Водними ресурсами район забезпечений недостатньо. На його території протікають річки Дніпро та Південний Буг з притоками. На р. Дніпро є Канівське, Кременчуцьке, Середньодіпровське водосховища. На території Українського кристалічного щита є родовища лікувальних радонових та інших мінеральних вод (Умань, Новоукраїнка, Знам’янка).

Район багатий на корисні копалини. Це пов’язано з розташуванням території в межах Українського кристалічного щита та особливостями геологічної будови.

Розвідано понад 30 родовищ бурого вугілля Дніпровського буровугільного басейну. Значні промислові запаси мають родовища біля Олександрії та Ватутіно. Є родовища горючих сланців. Серед них найбільше в Україні — родовище Барвисте.

Район має значні запаси сировини для розвитку атомної енергетики країни у зв’язку з наявними тут покладами уранових руд (Кіровоградська область, м. Смоліне).

У східній частині району зосереджені поклади залізистих кварцитів, у Побужжі — хромітів та нікелевих руд. Відкриті в останні десятиріччя золоторудні родовища, існує ймовірність відкриття родовищ платини, алмазів, міді, хрому, вольфраму та рідкісних металів.

У районі розвідані значні запаси нерудних корисних копалин, зокрема бентонітових глин, графіту, сірого та рожевого граніту, габро, лабрадориту, кварциту, мертелю.

Господарський комплекс району

Центральний економічний район характеризується розвитком хімічної індустрії, легкої, харчової промисловості, машинобудування, чорної та кольорової металургії, будівельної індустрії.

Ключова роль у господарстві району відводиться харчовій промисловості. У районі є 35 заводів з виробництва цурку-піску (найбільші — Голованівський, Новомиргородський, Добровеличківський, Новоукраїнський, Гайворонський, Маловисківський, Долинський, Олександрійський, Шполянський, Городищенський, Жашківський). Кондитерські фабрики розташовані в Черкасах та Кропивницькому.

Потужні м’ясопереробні підприємства розташовані в Черкасах, Ватутіно, Тальному, Умані, Золотоноші, Смілі, Звенигородці, Олександрії.

Розвинутою є молочна й маслоробна промисловість. Основні підприємства, крім обласних центрів розташовані в Олександрії, Світловодську, Смілі, Бобринці, Городищі, Каневі.

Добре розвинута борошномельно-круп’яна промисловість. Макаронні вироби випускають у Черкасах. Калібрування зерна кукурудзи зосереджено в Золотоноші, Ульянівці.

Консервна промисловість зосереджена в Черкасах, Звенигороду, Смілі, Добровеличківці, Знам’янці, Побузькому, Корсунь-Шевченківському, Умані, Золотоноші та ін.

Тютюнові вироби продукує спільна українсько-німецька фірма «Реемстма» (Черкаси).

Основні підгалузі машинобудівного комплексу: сільськогосподарське, транспортне машинобудування та верстатобудування, виробництво технологічного устаткування для харчової і комбікормової промисловості.

На підприємствах машинобудування і металообробки розпочинається випуск міні-молокозаводів, міні-елеваторів, пристосувань для збирання соняшнику, устаткування для очищення зерна, машин для фасування і пакування харчових продуктів. Основні підприємства підгалузі розташовані в Черкасах, Смілі, Кам'янці, Шполі.

В Умані, Монастирищі, Золотоноші випускають шахтне обладнання. Вагоноремонтні заводи є в Черкасах, Умані; локомотиворемонтні — у Смілі та Гайвороні.

Точне машинобудування розвинуте в Смілі, Каневі, Кропивницькому, Умані, Світловодську, Черкасах.

Верстатобудування представлене Корсунь-Шевченківським заводом з виробництва шліфувальних та деревообробних верстатів.

Чорна металургія представлена Криворізьким гірничо-збагачувальним комбінатом (м. Долинське).

Кольорова металургія представлена Світловодським комбінатом твердих сплавів і тугоплавких металів, які випускають радіоактивні й важкі метали, вольфрамовий дріт, литво з кольорового металу.

В регіоні розташовані унікальні комплекси з видобутку й виробництва нікелю (Побузьке) та графіту (Завалівське).

Галуззю спеціалізації в районі є хімічна промисловість. Її продукція — мінеральні добрива, хімічні волокна, лакофарбові матеріали, хімічні реактиви, розчинники, засоби для догляду за автомобілем, плівки полімерні, лікарські засоби (Черкаси й Кропивницький).

Паливна промисловість. Район забезпечує 100 % обсягів видобутку бурого вугілля (Дніпровський буро-вугільний басейн).

Основою гідроенергетики є Канівська ГЕС та Кропивницька, Олександрійська, Черкаська, Ватутінська ТЕС, які працюють переважно на місцевому бурому вугіллі.

Промисловість будівельних матеріалів має широке представництво в районі. Особливо важливим є видобуток і переробка гранітів, лабрадоритів, габро, каолінів (Кіровоградська область).

Сільське господарство є важливою галуззю Центрального економічного району. Ступінь розораності в районі є однією з найвищих в Україні і становить 73 %.

Основні зернові культури: озима пшениця, ячмінь, кукурудза на зерно, зернобобові, гречка та просо. Значне місце серед технічних культур займає соняшник і цукровий буряк, вирощують картоплю й овочі.

Традиційним для Черкащини є садівництво (яблуні, груші, сливи, абрикоси, вишні, черешні). В регіоні культивують ефірно-олійні культури (коріандр), тютюн. У Млієві діє Інститут садівництва лісостепу ім. Л. П. Симиренка.

У тваринництві переважають скотарство та свинарство. Розвинене також птахівництво, незначною мірою — вівчарство. Птахофабрики розташовані у містах Ульянівка, Добровеличківка, Бобринець, Петрове.

Транспортний комплекс

Центральне розташування території обумовлює розвиток її транспортної системи, хоч вона є менш розвинутою, ніж у сусідніх районах. Територією району не проходить важливих залізничних колій, що мають міждержавне значення. Загальна протяжність залізниць становить 1,7 тис. км. Автомобільний транспорт відіграє головну роль. Територією району проходять автомагістралі: Санкт-Петербург — Одеса, Київ — Дніпропетровськ, Київ — Кишинів, Умань — Первомайськ.

Судноплавство на Дніпрі розвинуто слабо. Основні порти: Канів, Черкаси.

Територією району проходять траси газопроводів «Союз», Кременчук — Кропивницький, Кременчук — Кривий Ріг, нафтопровід Кременчук — Кривий Ріг.

Тестові завдання

45. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНІ РАЙОНИ УКРАЇНИ

45.1. Економічний район України, в якому галуззю спеціалізації є рекреаційний комплекс

• А Північно-Східний
• Б Столичний
• В Причорноморський
• Г Подільський

45.2. Економічний район України, для якого властива спеціалізація у виробництві автобусів

• А Карпатський
• Б Причорноморський
• В Північно-Західний
• Г Донецький

45.3. Економічний район, який спеціалізується на виробництві калійних добрив

• А Столичний
• Б Північно-Східний
• В Центральний
• Г Карпатський

45.4. Економічний район, з яким на заході межує Подільський

• А Карпатський
• Б Столичний
• В Причорноморський
• Г Центральний

45.5. Економічний район, який має вихід до державного кордону Росії та Білорусі

• А Столичний
• Б Північно-Східний
• В Центральний
• Г Донецький

45.6. Економічний район України, для якого властиве домінування марганцеворудної, залізорудної промисловості та кольорової металургії з наявністю всіх основних типів електростанцій

• А Карпатський
• Б Донецький
• В Причорноморський
• Г Придніпровський

45.7. Характерна ознака Причорноморського економічного району

• А найбільша густота населення
• Б найбільший район за людністю
• В характерним є розвиток всіх галузей машинобудування
• Г добре розвинуте портове господарство

45.8. Характерна ознака лише для Карпатського економічного району

• А визначається розвитком трудомістких галузей машинобудування
• Б характеризується домінуванням матеріаломістких галузей в промисловості
• В відзначається розвинутим деревообробним комплексом
• Г більша частина населення проживає в міських населених пунктах

45.9. Найбільший за площею економічний район України

• А Карпатський
• Б Столичний
• В Причорноморський
• Г Північно-Східний

45.10. Економічний район України, в якому розташована Хмельницька АЕС

• А Подільський
• Б Столичний
• В Карпатський
• Г Центральний

45.11. Економічний район України, в якому розташована Добротвірська ДРЕС

• А Карпатський
• Б Подільський
• В Центральний
• Г Донецький

45.12. Економічних районів, який має вихід лише до морського кордону України

• А Причорноморський
• Б Донецький
• В Придніпровський
• Г Північно-Східний

45.13. Домінантний чинник у виділенні економічних районів на території України

• А природні умови території
• Б існування кількох природних зон
• В відміни в спеціалізації господарства території
• Г риси системи розселення населення

45.14. Район, що межує з найбільшою кількістю держав, на карті позначений цифрою

• А 1
• Б 2
• В 3
• Г 4

45.15. Області, які входять до складу Подільського економічного району

• А Волинська, Рівненська
• Б Київська, Житомирська, Чернігівська
• В Черкаська, Кіровоградська
• Г Тернопільська, Вінницька, Хмельницька

45.16. Пара економічних районів з найбільш тісними взаємозв’язками

• А Північно-Західний і Карпатський
• Б Придніпровський і Донецький
• В Причорноморський і Подільський
• Г Північно-Східний і Центральний

45.17. Пара економічних районів, у яких виробляють основну кількість продукції лісової та деревообробної промисловості України

• А Столичний і Подільський
• Б Карпатський і Північно-Західний
• В Причорноморський і Донецький
• Г Придніпровський і Центральний

45.18. Економічні райони, де наявні електростанції всіх типів

• А Подільський і Північно-Західний
• Б Карпатський і Центральний
• В Причорноморський і Придніпровський
• Г Донецький і Столичний

45.19. Цифрою 2 на картосхемі позначений

• А Столичний економічний район
• Б Північно-Східний економічний район
• В Центральний економічний район
• Г Придніпровський економічний район

45.20. Економічний район, який НЕ має виходу до моря

• А Донецький
• Б Придніпровський
• В Північно-Східний
• Г Причорноморський

45.21. Економічний район, у якому найменша кількість населення проживає в міській місцевості

• А Карпатський
• Б Придніпровський
• В Північно-Східний
• Г Донецький

45.22. Природні ресурси, на які багатий Карпатський економічний район

• А водні і паливні
• Б рекреаційні лісові
• В ґрунтові і мінеральні
• Г ґрунтові і лісові

45.23. Економічний район України з такою характеристикою: Район багатий на лісові ресурси. На базі виробництва молока, м’яса, зерна, льону-довгунця, картоплі, хмелю функціонує харчова й легка промисловість. Район має низький рівень урбанізації та найнижчу щільність населення в Україні

• А Центральний
• Б Столичний
• В Північно-Західний
• Г Подільський

45.24. Увідповідніть назви економічних районів та адміністративні області, що входять до їх складу

• 1 Подільський
• 2 Північно-Західний
• 3 Карпатський
• 4 Центральний
• А Рівненська, Волинська
• Б Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська, Чернівецька
• В Тернопільська, Хмельницька, Вінницька
• Г Полтавська, Харківська, Сумська
• Д Черкаська, Кіровоградська

45.25. Увідповідніть назви економічних районів і типові ресурси, що властиві для цих районів

• 1 Подільський
• 2 Причорноморський
• 3 Придніпровський
• 4 Північно-Західний
• А бальнеологічні, кліматичні, мінеральні паливні, ґрунтові
• Б мінеральні, металічні, ґрунтові, водні
• В будівельні мінеральні, водні
• Г енергетичні, соляні
• Д водні, лісові

45.26. Увідповідніть назви економічних районів і галузі спеціалізації промисловості цих територій

• 1 Центральний
• 2 Подільський
• З. Карпатський
• 4 Північно-Західний
• А лісова та деревообробна промисловість, рекреаційна, хімічна промисловості, машинобудування
• Б електроенергетика, лісова та деревообробна, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів
• В харчова, легка, хімічна промисловість, машинобудування
• Г паливна, харчова промисловість, електроенергетика, машинобудування
• Д металургійна, паливна

45.27. Укажіть три області, що формують Подільський економічний район

• 1 Тернопільська
• 2 Хмельницька
• 3 Чернівецька
• 4 Львівська
• 5 Вінницька
• 6 Черкаська
• 7 Івано-Франківська

45.28. Укажіть три галузі спеціалізації Карпатського економічного району

• 1 лісова- і деревообробна
• 2 рекреаційна
• 3 металургійна
• 4 важке машинобудування
• 5 хімічна
• 6 легка
• 7 електроенергетика