Загальна біологія. Збірник задач

Словник основних біологічних термінів

Автотрофи — організми, які синтезують з неорганічних сполук органічну речовину з використанням енергії Сонця (геліотрофи) або енергії, що вивільнюється під час хімічних реакцій (хемотрофи). До автотрофів належать зелені рослини і невелика група мікроорганізмів.

Активний центр — ділянка молекули фермента, на якій відбувається зв’язування субстрату.

Алкаптонурія — спадкове захворювання обмінного характеру, внаслідок якого в клітинах не синтезується фермент, який розщеплює алкаптон, і він накопичується в сечі.

Алель — один з можливих станів гена, наприклад, домінантний або рецесивний.

Алостеричний центр — ділянка молекули фермента, взаємодія якої з кінцевим продуктом у ланцюгу реакцій пригнічує активний центр фермента.

Амітоз — поділ ядра шляхом перешнурування без утворення веретена поділу.

Амфіміксис — розмноження організмів за допомогою запліднення.

Андроцей — сукупність тичинок у квітці. Тичинки можуть бути вільними — андроцей багатобратній (вишня, яблуня); зростатися почасти — андроцей двобратній (у гороху 1 тичинка вільна, а 9 зрослися основами тичинкових ниток) або повністю зростатися між собою — андроцей однобратній (мальва).

Анафаза — стадія поділу клітини, у процесі якої нитки веретена сприяють переміщенню дочірніх хромосом до полюсів.

Анімальна півкуля — пігментована поверхня яйцеклітини.

Аномалії — відхилення від норми в структурі і функціях різних живих систем.

Апоміксис — розмноження організмів без запліднення.

Апофермент — білкова частина фермента.

Ареал — область поширення будь-якої систематичної групи організмів (виду, роду, родини тощо); певного типу біотичних угруповань; подібних умов існування.

Аск — орган статевого спороношення аскоміцентів (сумчастих грибів) у формі мішкоподібної, циліндричної, булавоподібної або круглої клітини. В асках розвиваються аскоспори.

Асиміляція — поглинання і перетворення речовин, які надходять в організм або клітину, та відкладання запасів, завдяки чому відбувається накопичення енергії.

Аутобридинг — схрещування неспоріднених організмів, зокрема приналежних до різних порід, сортів або видів. Аутобридинг спричиняє гетерозис.

Аутосома — хромосома, морфологічно ідентична зі своєю гомологічною парою. Всі нестатеві хромосоми.

Базальний — основний, той, що належить до основи, розміщений біля основи, спрямований до неї.

Бактеріофаги, фаги — бактеріальні віруси, що спричиняють лізис (розчинення) бактерій та інших мікроорганізмів.

Бактеріохролофіли — зелені пігменти пурпурних бактерій і зелених бактерій, здатних до фотосинтезу.

Беккрос, зворотне схрещування — схрещування гібрида першого покоління (F1) з однією з батьківських форм.

Бентос — сукупність організмів, що живуть на дні й у ґрунті. Розрізняють фітобентос і зообентос.

Бівалент — комплекс із пари сполучених (кон’югуючих) гомологічних хромосом. Виникає у мейозі. Кількість бівалентів дорівнює кількості хромосом гаплоїдного (ординарного) хромосомного набору.

Білатеральність — двостороння симетрія в організмів.

Білковий мінімум — найменша кількість білка в їжі, необхідна для збереження азотистої рівноваги в організмі.

Білковий обмін — сукупність перетворень білків та продуктів їхнього розкладу — амінокислот, що постійно відбувається в усіх організмах. Складова азотистого обміну та одна з найважливіших частин обміну речовин.

Біогеоценоз — історично сформований взаємозумовлений комплекс живих і неживих компонентів певної ділянки земної поверхні, пов’язаних між собою обміном речовин та енергії. Сукупність живих компонентів біогеоценозу становить біоценоз, неживих — біотоп.

Біокосне тіло — природне тіло (наприклад, ґрунт), в утворенні якого беруть участь живі організми й фізико-хімічні природні процеси.

Біологічна продуктивність — властивість живих організмів утворювати, перетворювати та нагромаджувати органічну речовину в екосистемах (біогеоценозах). Характеризує темп утворення біомаси (на одиницю площі за одиницю часу).

Біологічна система — сукупність взаємодіючих гетерогенних елементів, що утворюють цілісний біологічний об’єкт: клітину, тканину, орган, організм, біологічне угруповання. Має ієрархічну структуру. Основні властивості біологічної системи: обмін енергією та інформацією з навколишнім середовищем, саморегуляція, адаптація, самовідтворення, яке в повному вияві характерне лише деяким рівням організації життя, зокрема клітині, організму.

Біом — природне угруповання організмів, що займає достатньо великий простір і регулюється макрокліматом даного району.

Біомаса — кількість речовини живих організмів, яка нагромаджена в популяції, біоценозі або біосфері на будь-який момент часу. Виражається в одиницях сирої або сухої маси, іноді в одиницях енергетичного еквівалента на одиницю поверхні або об’єму.

Біосинтез — процес утворення органічної речовини в живих організмах під дією біокаталізаторів (ферментів). Складова частина обміну речовин рослин, тварин, мікроорганізмів.

Біотип — група особин у межах місцевої популяції, які мають однаковий генотип і схожі за всіма ознаками.

Біотичні чинники — сукупність чинників органічного світу (рослинність, тварини, вплив людини), які визначають умови існування організмів у певній місцевості.

Біотоп — ділянка земної поверхні (суходолу або водойми) з однотипними абіотичними умовами середовища (рельєф, ґрунт, мікроклімат тощо), що її займає певне угруповання організмів (біоценоз).

Близнюковий метод — спосіб вивчення генетики людини, який ґрунтується на спостереженні за близнятами.

Близнята однояйцеві — одночасно народжені особини, які розвивались із різних бластомерів однієї заплідненої яйцеклітини.

Близнята різнояйцеві — одночасно народжені особини, які розвивались із різних яйцеклітин, запліднених одночасно різними сперматозоїдами.

Вегетативна півкуля — непігментована поверхня яйцеклітини.

Вегетативне розмноження — тип нестатевого розмноження, за якого із частини материнського організму утворюються ідентичні йому за своїми спадковими ознаками нові особини. В основі вегетативного розмноження лежить здатність організмів відновлювати органи під час мітотичного поділу клітин. Відомі такі форми вегетативного розмноження: поділ, брунькування, пупкування та фрагментація — крайній вираз регенерації, коли із частини організму відтворюється цілий організм.

Веретено поділу (ахроматинове веретено) — утвір, що виникає у тваринній і рослинній клітинах під час мітозу чи мейозу і бере участь у розходженні хромосом в анафазі. Складається із двох полюсів (центріолей), що виникають під час поділу центросоми, та двох видів цитоплазматичних ниток: центральних, що зв’язують обидва полюси клітини, і хромосомальних, що з’єднують центромери хромосом з полюсом або із центральними нитками. У клітинах вищих тварин, на відміну від клітин інших тварин, немає центросом.

Визначення статі в генетиці — механізм, що визначає можливість розвитку особин чоловічої чи жіночої статі. Найпоширенішим є хромосомне визначення статі, що пов’язане з наявністю двох статевих хромосом і відбувається переважно в момент злиття статевих клітин — гамет (сингамне визначення статі).

Відбитки в палеонтології — форма фіксації існування первісних організмів, за якої залишається лише відбиток поверхні цілого викопного організму (чи його частини) у гірській осадовій породі, де він був похований. Здебільшого відбиток дає уявлення про будову частини організму.

Взаємодія генів — взаємозв’язана дія домінантних або рецесивних алелей двох чи більше генів, які впливають на вияв однієї і тієї ж ознаки.

Водневий показник, pH — десятковий логарифм концентрації (або активності) водневих іонів, взятий із протилежним знаком: pH = lg[H]. Водневий показник характеризує кислотність розчинів. У нейтральному середовищі pH = 7, у лужному pH > 7, у кислому pH < 7. Водневий показник визначають електрохімічним методом і за допомогою кислотно-основних індикаторів.

Вторинний ендосперм — ендосперм насінини покритонасінних рослин, який утворюється в процесі подвійного запліднення із заплідненого ядра центральної клітини. В ендоспермі відкладаються запасні поживні речовини, необхідні для розвитку зародка. Розрізняють борошнистий ендосперм, у клітинах якого переважають зерна вторинного крохмалю, і маслянистий, у клітинах якого переважають олії в поєднанні із запасними білками у вигляді алейронових зерен. Унаслідок обезводнення клітин після достигання насіння ендосперм стає скловидним, твердим і навіть кам’янистим.

Вуглеводний обмін — сукупність хімічних перетворень вуглеводів у процесі біосинтезу та проміжного обміну речовин в організмі.

Гаметогамія — злиття двох відмінних за статтю гамет, їхні злиті ядра утворюють ядро зиготи.

Гамети — спеціалізовані гаплоїдні статеві клітини, які забезпечують передачу спадкової інформації від батьків нащадкам. Чоловічі й жіночі гамети, зливаючись, утворюють зиготу з диплоїдним набором хромосом. Однакові за будовою і розмірами гамети називають ізогаметами, а різні — гетерогаметами.

Гаметогенез — процес розвитку і формування статевих клітин — гамет.

Гаметофіт — статеве покоління рослин, яким властиве чергування поколінь.

Гаплоїд — клітина або організм з одинарним (гаплоїдним) набором хромосом.

Гаплофаза — фаза розвитку організму, на якій його клітини містять гаплоїдний (одинарний) набір хромсом.

Гаплоїдний набір хромосом — набір хромосом у клітині, у якому кожна хромосома представлена в одному екземплярі.

Гемізиготність — стан організму, у якому один або кілька генів не мають алельних партнерів. Такими є всі гени гаплоїдних організмів та гени статевих хромосом у ряду особин гетерогаметної статі.

Ген — дискретна одиниця спадковості, за допомогою якої відбувається запис, зберігання та передача генетичної інформації в ряді поколінь. Це певна ділянка молекули ДНК у вищих організмів, або РНК у вірусів-фагів, розташована в певному локусі (ділянці) даної хромосоми (в еукаріот) або генетичному матеріалі (у прокаріот).

Гемофілія — спадкове захворювання, що характеризується незсіданням крові.

Генеалогічний метод — метод вивчення родоводів, у сім’ях яких були виявлені різні спадкові аномалії або простежується розвиток якоїсь ознаки.

Генеративні органи — органи рослин і тварин, пов’язані з функцією статевого розмноження.

Генеалогія (родовід) — родинні зв’язки певної особини з рядом предків, відстеження яких важливе для селекції рослин, тварин та визначення різних спадкових ознак у людини.

Генетика — наука про спадковість і мінливість живих організмів і методи керування ними. В її основу покладені закономірності спадковості, виявлені Г. Менделем під час схрещування різних сортів гороху (1865), а також мутаційна теорія X. де Фріза (1901-1903). Народження генетики відносять до 1900 р., коли X. де Фріз, К. Корренс і Є. Чермак повторно відкрили закони Г. Менделя. Залежно від об’єктів дослідження виділяють генетику рослин, генетику тварин, генетику мікроорганізмів, генетику людини тощо, а від методів — біохімічну генетику, молекулярну генетику тощо. Термін «генетика» запровадив англійський генетик В. Бетсон (1906).

Генетична інженерія — напрям молекулярної біології та молекулярної генетики, метою якого є створення організмів з новими комбінаціями спадкових властивостей, у тому числі й таких, що не трапляються в природі.

Генетична інформація — сукупність відомостей про склад, будову і характер обміну речовин організму і пов’язані з ним функції. Закладена в ДНК та в РНК (у деяких вірусів), локалізованих у хромосомах і деяких органелах (пластидах, мітохондріях, плазмідах), передається під час розмноження організмів (статевого й нестатевого), реалізується в процесі розвитку організму і виявляється як певна ознака і властивість організму.

Генетичний аналіз — сукупність методів вивчення спадковості організмів. Передбачає розкладання генотипу на елементи, що його складають: геном, групи зчеплення генів, гени, внутрішньогенні комплекси. Методи генетичного аналізу (селекційний, гібридологічний, мутаційний, популяційний, цитогенетичний, молекулярно-генетичний) дають можливість встановити якісний і кількісний склад генотипу, його структуру й функціонування, взаємозв’язок генів у генотипі. Генетичний аналіз здійснюють на рівні популяції, організму, клітини й молекули; проводять на соматичних і статевих клітинах.

Генетичний вантаж — наявність у популяції летальних або інших негативних мутацій, що спричиняють під час переходу в гомозиготний стан загибель організмів або зниження їхньої життєздатності.

Генетичний код — система «запису» генетичної інформації в нуклеїнових кислотах у вигляді послідовності нуклеотидів.

Генетичний поліморфізм — співіснування в межах популяції двох або кількох різних спадкових форм, що перебувають у динамічній рівновазі протягом кількох чи багатьох поколінь.

Генетичний фон (генетичне середовище) — сукупність генів, що входять у даний генотип і спадково впливають на вияв певного гена у фенотипі. Оскільки генетичний фон для кожного гена характеризується індивідуальними відмінностями, то в особин з однаковими генами, що зумовлюють певну ознаку, ця ознака може виявлятися по-різному.

Генетичні карти хромосом — схематичне зображення відносного розміщення генів, що належать до однієї пари гомологічних хромосом (групи зчеплення). Генетичні карти хромосом більшості біологічних об’єктів мають вигляд прямої лінії, а бактерій і вірусів — кілець.

Відстань від нульової точки і між генами на генетичній карті хромосом виражають у відсотках кросинговера або в морганідах, іноді (у бактерій) у хвилинах.

Генокопія — генні мутації, які за своїм виявом подібні до соматичних модифікацій, що спричиняються зовнішніми впливами на організм.

Геном — сукупність генів, локалізованих у гаплоїдному (одинарному) наборі хромосом еукаріотів, хромосомі прокаріотів або нуклеїнових кислотах у вірусів. Прокаріоти, віруси, гамети і спори диплоїдних організмів, а також клітини гаплоїдних організмів мають по одному геному; соматичні клітини диплоїдних організмів — по два геноми. Зі збільшенням ступеня плоїдності клітин зростає число геномів.

Генотип — сукупність усіх генів клітини, локалізованих у ядрі (хромосомах) або в різних реплікуючих структурах цитоплазми (пластидах, мітохондріях, плазмідах). Генотип — це спадкова основа організму, єдина система взаємодіючих генів, тому вияв кожного гена залежить від його генотипного середовища. Генотип — носій генетичної інформації, що контролює формування всіх ознак організму, тобто його фенотип.

Генофонд — сукупність усіх генів однієї популяції або виду організмів.

Геомерида — сукупність організмів, що населяють Землю.

Ген мутантний — ген, у якому відбулися перебудови або порушення порядку розташування нуклеотидів, тобто мутація.

Ген-мутатор — ген, що збільшує частоту мутацій інших незалежних генів; може бути домінантним або рецесивним.

Ген-оператор — ген, розміщений поряд зі структурними генами і взаємодіючий з ними, що стимулюює або притлумлює їхню активність.

Ген основної дії — ген, що визначає розвиток якоїсь ознаки. Дія його виявляється шляхом схрещування.

Ген-регулятор — ген, що впливає на активність структурних генів, які відповідають за синтез білків.

Ген структурний — ген, що відповідає за синтез того чи іншого білка.

Гени кросоверні — гени, які зазнали кросинговеру із хромосомами.

Гени-модифікатори — гени, ефект впливу яких на ту чи іншу ознаку невеликий, його неможливо виявити шляхом схрещування.

Гени некросоверні — гени, які не зазнали кросинговеру із хромосомами.

Гетероалелізм — існування гена у двох і більше формах, що представляють видозміни різних його ділянок.

Гетерогаметна стать — стать, яка утворює гамети двох видів.

Гетерозигота — зигота, яка об’єднує один рецесивний, а другий домінантний алельні гени.

Гетерозиготний організм — організм, який сформувався із гетерозиготи і дає розщеплення в наступних поколіннях.

Гетерозис — явище підвищеної життєздатності й продуктивності гібридів порівняно з вихідними батьківськими формами. Максимальний гетерозис спостерігається в гібридів першого покоління і в наступних поколіннях поступово згасає.

Гетерохроматин — один із двох різновидів хроматину. У хромосомах гетерохроматинові ділянки розміщені здебільшого в районах центромер і містять значно менше структурних генів, ніж еухроматин.

Гетеротроф — організм, який використовує для живлення тільки або переважно (для форм зі змішаним живленням) органічні речовини, утворені іншими видами, і, як правило (крім видів зі змішаним живленням), нездатний синтезувати речовини з неорганічних складових. До гетеротрофів належать усі тварини, паразитичні рослини, гриби і переважна більшість мікроорганізмів.

Гібрид — організм, що виникає від схрещування батьківських форм з різною спадковістю (генотипом).

Гібридизація — один з основних методів селекції, в основі якого лежить схрещування організмів різних ліній, сортів, порід, видів, сприяючи виникненню комбінативної мінливості новоутворень.

Гібридологічний аналіз — метод вивчення характеру успадкування властивостей і ознак унаслідок статевого розмноження, який ґрунтується на аналізі результатів схрещувань (гібридизації) в ряді поколінь.

Гінецей — сукупність плодолистків, що, зростаючись, утворюють одну або кілька маточок. Сукупність маточок, кожна з яких утворена одним плодолистком, називають апокарпним гінецеєм. Розрізняють апокарпний простий гінецей, що складається з однієї (у гороху), та складний — з кількох маточок (наприклад, у сусака (Butomus umbellatus)).

Гіпотеза чистоти гамет — положення, згідно якого ген, що визначає розвиток ознаки, знаходиться в гаметі в однині.

Гомогаметна стать — стать, яка утворює гамети одного виду.

Гомозигота — зигота, яка містить обидва домінантні або рецесивні алельні гени.

Гомозиготний організм — організм, який сформувався з гомозиготи і не дає розщеплення в наступних поколіннях.

Група зчеплення — гени, розміщені в одній хромосомі, які спадкуються разом однією групою.

Гомоалелізм — існування гена у двох або більше формах (алелях), що є видозмінами його однакових ділянок (сайтів) і спричиняють однаковий ефект в організмах. Для нього відсутня рекомбінація генів між гомологічними алелями.

Дальтонізм — кольорова сліпота.

Делеція — зміна хромосоми через втрату нею однієї з внутрішніх (не кінцевих) її ділянок.

Денатурація білка — зміна природних властивостей білка, спричинена зміною просторової структури і форми поліпептидних ланцюгів. Відбувається під впливом різних фізичних і хімічних чинників. В основі денатурації білка лежать зміни його вторинної, третинної, четвертинної структури. Денатурація білка може бути зворотною (ренатурація) з відновленням первинних його властивостей.

Деспіралізація хромосом — процес розкручування хроматид під час завершення поділу клітин (мітозу або мейозу).

Дигібрид — гібрид, що його одержують від схрещування організмів, які відрізняються двома парами неалельних генів.

Диплоїд — організм, клітини тіла якого містять подвійний (диплоїдний — 2n) набір хромосом. Виникає після злиття гамет.

Дигібридне схрещування — схрещування особин, які відрізняються за двома парами ознак з метою вивчення закономірностей їх спадкування.

Дикий тип (нормальний) — сукупність ознак організму (переважно домінантних), які трапляються в дикій природі.

Диплоїдний набір хромосом — набір хромосом у клітині, у якому кожна хромосома наявна в двох екземплярах.

Домінування — явище, за якого домінантна алель у гетерозиготі пригнічує дію рецесивної алелі.

Дуплікація — це зміни в хромосомі, за яких певна ділянка її повторюється двічі.

Доместикація — процес одомашнення, приручення диких тварин.

Дрейф генів — випадкові зміни генетичної структури популяцій (частоти генів або алелей), не пов’язана з дією добору, мутаційного процесу (мутагенезу) або міграції. Дрейф генів особливо яскраво виявляється в малих популяціях.

Екологічні чинники (чинники середовища) — елементи середовища, що здійснюють певний вплив на організми. Їх поділяють на абіотичні та біотичні чинники.

Екосистема (екологічна система) — біологічна система, що являє собою функціональну єдність угруповання організмів і навколишнього середовища.

Експресивність — ступінь фенотипного вияву гена в різних особин. Вона залежить від взаємодії цього гена з умовами зовнішнього середовища та з генотипним середовищем.

Еукаріоти — одноклітинні та багатоклітинні організми, у клітинах яких є сформоване ядро.

Еухроматин — один із двох різновидів ядерної речовини — хроматину. У генетичному відношенні активніший, ніж гетерохроматин, оскільки в ньому локалізована переважна більшість структурних генів, що кодують білки (або поліпептиди). Втрата або зміна незначної частини еухроматину може спричинити порушення життєво важливих функцій клітини.

Життєвий цикл, цикл розвитку — сукупність стадій розвитку організму між певним етапом його життя і тим же етапом життя організму наступного покоління: для більшості організмів — від яйцеклітини попередньої до яйцеклітини наступної генерації.

Закон чистоти гамет — у гетерозигот (Аа) гамети можуть нести тільки одну з пари алелей даного гена (А або а). Матеріальною основою є процес мейозу (встановлений Г. Менделем).

Закон 10% — середній максимальний перехід енергії або речовини в енергетичному вираженні з попереднього трофічного рівня екологічної піраміди на наступний її рівень (буває від 7% до 17%). Як правило, не веде до несприятливих для екосистеми (і трофічного рівня, який втрачає енергію) наслідків.

Закон одноманітності гібридів першого покоління — перше покоління гібридів у зв’язку з виявом у них лише домінантних ознак завжди одноманітне. Цей закон називають ще першим законом Менделя.

Закон розщеплення гібридів другого покоління — у другому поколінні гібридів співвідношення організмів з домінантними і рецесивними ознаками становить 3 : 1. Цей закон називають ще другим законом Менделя.

Закон незалежного розщеплення (розподілу) — гени однієї алельної пари розподіляються в мейозі незалежно від генів інших пар і комбінуються в процесі утворення гамет випадково, що веде до різноманітності варіантів їх сполучень. Закон стосується тих пар ознак, гени яких знаходяться в негомологічних хромосомах. Цей закон називають ще третім законом Менделя.

Закон Копа — нові групи організмів походять не від вищих, вузькоспеціалізованих груп, а від малоспеціалізованих форм, які зберігають еволюційну пластичність.

Закон незворотності еволюції (принцип Долло) — організм (популяція, вид) не може повернутися до стану його предків, навіть повернувшись у середовище їх існування.

Закон необмеженого прогресу — розвиток від простого до складного необмежений: від найпростіших форм руху матерії до біологічної та соціальної його форм.

Закон (правило) 1% — зміна енергетики природної системи в межах до 1%, як правило, не виводить природну систему зі стану рівноваги (квазістаціонарного стану).

Закон односпрямованості потоку енергії — енергія, одержана угрупованням (біогеоценозом, екосистемою) і засвоєна продуцентами, розсіюється або разом з їхньою біомасою незворотно передається консументам першого, другого і т. д. порядків, а потім редуцентам (з падінням її потоку на кожному із трофічних рівнів внаслідок процесів дихання).

Закон системогенетичний — багато природних систем (окремі організми, біотопи, екосистеми) в індивідуальному розвитку повторюють у скороченій (зміненій та узагальненій) формі еволюційний шлях розвитку своєї системної структури.

Закон відповідності умов середовища генетичній структурі організму — вид може існувати доти, доки оточуюче його природне середовище відповідає генетичним можливостям пристосування цього виду до його змін. Кожний вид виник у певному середовищі, і подальше його існування можливе лише в ньому. Різка зміна середовища може призвести до того, що генетичні можливості виду виявляться недостатніми для пристосування до нових умов життя.

Закон толерантності (Шелфорда) — лімітуючим чинником процвітання організму (виду) може бути як мінімум, так і максимум екологічного чинника, діапазон між якими визначає величину витривалості (толерантності) організму до даного чинника.

Запилення — процес перенесення пилку на приймочку маточки. Розрізняють: перехресне запилення і самозапилення. Самозапилення відбувається, якщо пилок квітки потрапляє на приймочку маточки цієї ж квітки (ячмінь, горох, квасоля). Перехресне запилення забезпечує більшу міцність нащадків, біологічно більш корисне і властиве переважній більшості рослин. Воно полягає в тому, що пилок з однієї квітки потрапляє на приймочку маточки іншої квітки цієї ж рослини (гейтеногамія) або іншої рослини цього ж виду (ксеногамія).

Запліднення — процес злиття чоловічої статевої клітини із жіночою, у результаті якого утворюється зигота. Розрізняють зовнішнє запліднення, коли статеві клітини зливаються поза організмом, у воді (деякі водорості) і внутрішнє, яке відбувається всередині статевих органів материнської рослини. Запліднення забезпечує об’єднання в потомстві спадкових задатків материнського і батьківського організмів. Під час запліднення відбувається взаємна асиміляція клітин і в новоутвореній клітині виникають суперечності, що є джерелом енергійнішого розвитку нового організму, більшої його життєвості. Для покритонасінних рослин характерне подвійне запліднення, за якого гаплоїдна яйцеклітина запліднюється одним спермієм (генеративне запліднення), а диплоїдне ядро центральної клітини зародкового мішка — іншим (вегетативне запліднення). У результаті генеративного запліднення утворюється диплоїдна зигота, яка дає початок зародку, а внаслідок вегетативного — виникає клітина триплоїдного ендосперму.

Зворотне схрещування, беккрос — схрещування гібрида першого покоління (F1) з однією з батьківських форм.

Зигота — диплоїдна клітина, яка утворюється внаслідок злиття (копуляції) двох статевих клітин (гамет). Термін «зигота» запровадив англійський біолог і генетик У. Бетсон (1902).

Зчеплення генів — сумісне передавання нащадкам двох або більше генів у тих же комбінаціях, у яких вони були в батьків.

Ієрархія — підпорядкованість рівнів організації (елементів) у біологічній системі, за якої наступний рівень є домінуючим щодо попереднього (відлік іде від нижчих рівнів до вищих).

Ізоляція — виникнення будь-яких перешкод (бар’єрів), що обмежують можливість вільного схрещування організмів. Дія ізоляції — один із чинників еволюції.

Імунітет — вияв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму на генетично чужорідні речовини — антигени.

Інадаптація — непристосованість окремих груп організмів до змінених умов існування.

Інбридинг — схрещування близькоспоріднених організмів у межах однієї популяції.

Інверсія — один з типів хромосомних перебудов, що виникає внаслідок одночасного розриву хромосоми у двох точках і полягає в повороті внутрішнього її сегмента на 180°.

Інволюція — процес часткової чи повної редукції окремих органів, що втратили в ході еволюції пристосувальне значення.

Інгібітори — природні або синтетичні речовини, що повністю чи частково пригнічують ферментативні реакції, а також інші клітинні процеси (перенесення речовин, передавання нервових імпульсів, біосинтез білків тощо).

Інстинкт — сукупність природжених складних актів поведінки, що властиві тваринам даного виду і виникають як реакція на дію зовнішніх (внутрішніх) подразників.

Інтеркінез — період між першим і другим діленням мейозу.

Інтерфаза — стадія життєвого циклу клітини між двома послідовними мітотичними поділами.

Інтрон — ділянка гена (ДНК) еукаріот, яка не містить генетичної інформації, що стосується синтезу білка, кодованого даним геном. Розташована між екзонами.

Екзон — ділянка гена (ДНК), яка містить генетичну інформацію, що кодує синтез білка.

Інцухт — схрещування близькоспоріднених організмів.

Каріогамія — злиття ядер статевих клітин (чоловічої та жіночої гамет) в ядро зиготи, є основою процесу запліднення.

Каріотип — сукупність хромосом клітини тіла, типова для кожного виду організмів.

Каротиноїди — жовті, оранжеві або червоні пігменти рослин, деяких мікроорганізмів, грибів і тварин.

Квітка — вкорочений видозмінений пагін, усі частини якого у процесі розмноження. Це генеративний орган, що є лише в покритонасінних рослин. Типова будова квітк: квітконіжка, квітколоже, чашечка, віночок, андроцей і гінецей.

Клас — систематична категорія (таксон), що об’єднує споріднені ряди тварин або порядки рослин.

Клон — потомство організму, яке утворюється внаслідок вегетативного розмноження або шляхом нестатевого поділу клітин.

Кодомінантність — вияв обох алелей гена за умови одночасної присутності їх у гетерозиготі.

Кодон — одиниця генетичного коду, набір із 3-х азотистих основ нуклеотидів (триплет).

Коефіцієнт успадковуваності — величина, що визначає частку генетично зумовленої мінливості в загальній фенотипній різноманітності популяції.

Компартменталізація — просторовий поділ біологічних систем на частини (компартменти), у яких відбуваються певні метаболічні або інші процеси.

Компенсаційна точка — сполучення зовнішніх умов (інтенсивності освітлення, температури), за яких у рослини процеси фотосинтезу й дихання врівноважуються. При цьому у рослини не спостерігається ні збільшення, ні зменшення кількості органічної речовини, а навколишня атмосфера не збагачується ні киснем, ні вуглекислим газом.

Комплементарність — явище взаємного доповнення відповідних одна одній хімічних структур (макромолекул, молекул, радикалів), яке забезпечує зв’язок між ними на основі їхніх властивостей.

Комплементація — спільна взаємодоповнююча дія різних генів (міжгенна комплементація) або алелей одного гена (міжалельна або внутрішньогена комплементація).

Константні форми — стабільні форми гібридів, що не розщеплюються в наступних поколіннях.

Консументи — організми, що живляться безпосередньо або через інші організми органічною речовиною, синтезованою автотрофами; гетеротрофи.

Кон’югація — 1) Тип статевого процесу, властивий кон’югатам, зигоміцетам, більшості інфузорій. Кон’югація полягає у злитті двох вегетативних клітин, які на цей час функціонують як гамети (у водоростей), або протопластів двох гілок грибниці з утворенням зиготи, а в інфузорій — у тимчасовому сполученні клітин, за якого вони обмінюються частинами ядерного апарату і цитоплазми.

2) У бактерій — спосіб перенесення генетичного матеріалу від однієї бактеріальної клітини до іншої, що відбувається під час сполучення двох бактерій тонким місточком.

3) Кон’югація хромосом — попарне тимчасове зближення гомологічних (парних) хромосом, під час якого вони можуть обмінюватися гомологічними ділянками.

Кореляція — взаємозалежність між будовою та функціями клітин, тканин, органів та систем організму.

Коферменти (коензими) — органічні небілкові сполуки, які разом з білковою частиною ферменту (апоферментом) беруть участь у ферментативних реакціях.

Кросинговер — взаємний обмін ідентичними ділянками гомологічних хромосом, що спричиняє рекомбінацію (перерозподіл) зчеплених генів і тим самим підвищує роль комбінативної мінливості.

Контактний центр — ділянка ферменту, до якого прикріплюється субстрат.

Ланцюги живлення (трофічні ланцюги) — групи видів рослин, тварин, грибів та мікроорганізмів, пов’язаних харчовими зв’язками, внаслідок чого створюється певна послідовність у передачі речовини та енергії від одних груп організмів до інших. Ланцюги живлення формувались у процесі еволюції органічного світу і є однією з характеристик взаємопристосованості організмів у природі.

Летальні гени — гени, що зумовлюють значне зниження життєздатності організму, яке спричиняє його загибель.

Лінія в генетиці — споріднені організми, що походять, як правило, від одного предка або однієї пари предків, розмножуються статевим шляхом та відтворюють у нащадках ті ж спадкові ознаки. Розрізняють чисті лінії та інбридні. Чисті та інбридні лінії є основою для одержання високопродуктивних гібридів у рослинництві й тваринництві.

Локус хромосоми — місце локалізації гена в хромосомі.

Макроергічні зв’язки — багаті на енергію хімічні зв’язки, що є в сполуках, які входять до складу організмів. Розщеплення макроергічних зв’язків супроводжується вивільненням значної кількості енергії: від 29,33 кДж/моль до 62,85 кДж/моль речовини (під час розщеплення звичайних зв’язків вивільняється не більше 8,4-12,5 кДж/моль речовини).

Масовий добір — метод селекції рослин, суть якого полягає в доборі організмів із загальної популяції за фенотипом з бажаними властивостями з наступним схрещуванням між відібраними рослинами, інколи в середовищі вихідної популяції.

Маточка — частина квітки, утворена одним або кількома плодолистками. У маточки розрізняють: зав’язь — нижню розширену частину, що містить насінні зачатки; стовпчик — звужену частину над зав’яззю і приймочку. Коли стовпчик недорозвинений, то приймочка буває сидячою. Зав’язь у квітці, на відміну від інших її частин, може займати різне положення. Виділяють верхню, нижню і напівнижню зав’язь.

Мейоз — складний поділ ядра, що забезпечує зменшення (редукцію) кількості хромосом удвічі; властивий всім рослинним і тваринним організмам, що розмножуються статевим шляхом.

Метаболічний фонд — усі речовини клітини, що беруть участь у клітинному обміні речовин — метаболізмі.

Мінливість — властивість організму змінювати свою морфофізіологічну організацію, що зумовлює різноманітність індивідів, популяцій і рас, а також набувати нових ознак у процесі індивідуального розвитку.

Мінливість генотипна — зміна ознак організму внаслідок зміни генотипу.

Мінливість індукована — зміна ознак організму внаслідок спеціальних впливів (іонізуюча радіація, екстремальні умови тощо).

Мінливість комбінована — поєднання різних алелей під час статевого розмноження, нова комбінація яких призводить до зміни певних ознак і властивостей організму.

Мінливість модифікаційна — зміна у вияві генів, зумовлена змінами умов середовища.

Мінливість мутаційна — зміна властивостей і ознак організму, зумовлена зміною в одному або кількох генах.

Мінливість спонтанна — мутації, що виникають під впливом природних чинників, фізіологічних і біохімічних змін у самому організмі.

Мітоз (каріокінез, непрямий поділ ядра) — складний поділ ядра, що забезпечує тотожний розподіл генетичного матеріалу між дочірніми клітинами.

Множинна дія гена — здатність одного і того ж гена впливати на формування різних ознак організму.

Множинний алелізм — перебування гена більше ніж у двох станах (домінантний і рецесивний).

Модифікації в генетиці — неспадкові фенотипні відмінності, які спричиняються чинниками зовнішнього середовища в однакових за генетичною структурою організмах. В усіх генетично подібних організмах, що зазнали того ж впливу середовища, виникають однакові модифікації.

Морганіда — одиниця відносної віддалі між генами. Відповідає частоті кросинговера в 1%.

Мутабільність — здатність гена мутувати спонтанно або під впливом мутагенних чинників.

Мутагенез — процес виникнення спадкових змін (мутацій).

Мутагени — фізичні та хімічні чинники, що спричиняють спадкові зміни (мутації).

Мутації — стійкі дискретні (переривчасті) зміни генетичного апарату, що виникають раптово і впливають на ознаки й властивості організмів та вірусів; успадковуються поколіннями клітин або нащадками.

Мутон — найменша ділянка хромосоми, зміна якої може призвести до виникнення мутації (ця ділянка відповідає одній парі нуклеотидів).

Набуті ознаки — модифікації, що виникли під впливом зовнішнього середовища в процесі індивідуального розвитку організму.

Наддомінантність (наддомінування) — окремий випадок переваги гетерозиготного стану алелей над гомозиготним (наприклад, АА<Аа>аа).

Насінина — генеративний орган у насінних рослин, який утворюється з насінного зачатка і містить зародок. Насінина ззовні вкрита насіннєвою шкіркою, яка утворюється з інтегументів насінного зачатка. Під шкіркою міститься зародок, що утворюється із зиготи, ендосперм або перисперм — тканини, у яких містяться поживні речовини, що їх зародок використовує під час розвитку. На місці відокремлення насінини від насіннєвої ніжки утворюється рубчик.

Насінний зачаток — жіночий орган у насінних рослин, у якому формується жіночий гаметофіт, відбувається запліднення, розвиток зародка і ендосперму і з якого, здебільшого після запліднення, розвивається насінина. Закладаються насінні зачатки в покритонасінних рослин на внутрішніх стінках зав’язі маточки. Місце закладання насінних зачатків називають насіннєносцем, або плацентою.

Незамінні амінокислоти — необхідні для нормальної життєдіяльності організму людини і тварини амінокислоти, які не синтезуються в ньому або утворюються в дуже обмеженій кількості. До незамінних амінокислот належать треонін, валін, лейцин, ізолейцин, лізин, триптофан, фенілаланін, метіонін.

Нестатеве розмноження — процес відтворення нових організмів без участі статевих клітин (гамет) та без запліднення. При нестатевому розмноженні новий організм розвивається з однієї або групи соматичних клітин. Основні типи нестатевого розмноження — спороутворення і вегетативне розмноження. Нестатеве розмноження обмежує спадкову різноманітність нащадків, оскільки генетично вони ідентичні, але створює необмежені умови для збільшення чисельності нащадків з подібною спадковістю.

Несхрещуваність — неможливість одержання нащадків під час схрещування або неможливість схрещування систематично віддалених форм (при міжвидовій, міжродовій гібридизації).

Норма реакції в генетиці — діапазон модифікаційної мінливості організму. Залежить від умов зовнішнього середовища, за яких відбувається реалізація генетичної інформації, закладеної в генотипі. Від цих умов залежить виникнення, зникнення або ступінь вияву ознаки.

Нуклеоль (ядерце) — постійна складова частина ядра рослинних і тваринних клітин.

Нуклеоплазма, каріоплазма, ядерний сік — це структурований вміст клітинного ядра, відмежований ядерною оболонкою від цитоплазми.

Нуклеопротеїди — комплекси нуклеїнових кислот з білками. Є основним компонентом багатьох біоструктур: хромосом, рибосом, вірусів, інформосом.

Нулісомія — відсутність в організмі або клітині в диплоїдному хромосомному наборі пари гомологічних хромосом. Такий організм або клітину називають нулісоміком.

Обмін енергії в організмі — сукупність окиснювально-відновних перетворень органічних речовин, які виникають в процесі обміну речовин у клітинах, спричиняють трансформацію їхньої потенційної енергії в енергію макроергічних зв’язків аденозинфосфорних кислот.

Обмін речовин, метаболізм — закономірний порядок перетворення речовин і енергії в живих системах, спрямований на їх збереження і самовідтворення, основна ознака живої матерії.

Окиснення біологічне — каталізований ферментами та дихальними пігментами процес переносу електронів або атомів Гідрогену від донорів (відновників) до акцепторів (окиснювачів). Донором електронів можуть бути різноманітні органічні сполуки (у фотосинтезуючих, наприклад, вода й іноді сірководень). Акцептором електронів може бути кисень (за аеробних умов) та певні органічні сполуки (за анаеробних умов), а також СО2 (у фотосинтезуючих організмів).

Окиснювальне фосфорилювання — біосинтез аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ) з аденозиндифосфорної кислоти (АДФ) та фосфорної кислоти за рахунок енергії окиснення молекул органічних речовин. Здійснюється ферментним комплексом — АТФ-синтетазною системою, яка може каталізувати і зворотну реакцію — розщеплення АТФ.

Окисно-відновні реакції — реакції, у процесі яких відбувається перенесення електронів від донора (відновника) до акцептора (окисника).

Онкотичний тиск, колоїдно-осмотичний тиск — частина осмотичного тиску, що створюється високомолекулярними компонентами (наприклад, білками) розчину.

Онтогенез — індивідуальний розвиток організму з моменту зародження до природної смерті або до припинення існування одноклітинного організму в результаті поділу. Онтогенез пов’язаний з історичним розвитком організму — філогенезом.

Оператор — ділянка ДНК, що безпосередньо прилягає до ділянки структурних генів, регулює функціональну активність оперона. Оператор не містить інформації про структуру білка або РНК, а лише здатний пізнавати й приєднувати до себе білки-регулятори, які є продуктами спеціальних генів-регуляторів.

Оперон — ділянка ДНК, що складається з регуляторних елементів (промотора і оператора) та структурних генів, детермінує синтез білків-ферментів, що необхідні для здійснення ланцюга послідовних біохімічних реакцій в організмі.

Оплодень, або перикарпій — частина плоду покритонасінних рослин, що утворюється зі стінок зав’язі й оточує насіння (насінину).

Осморегуляція — фізіологічні й фізико-хімічні процеси в організмі, що забезпечують відносну сталість осмотичного тиску його внутрішнього середовища (лімфи, крові, міжклітинної рідини).

Осмотичний тиск у біологічних системах — тиск, обумовлений речовинами, розчиненими у клітинах і рідких середовищах організму.

Панміксія — вільне схрещування особин у межах популяції, що грунтується на випадковому однаково вірогідному поєднанні гамет усіх типів. За повної панміксії будь-яка самка популяції має однакову імовірність паруватися з будь-яким самцем.

Партеногенез — одна з форм статевого розмноження організмів, за якої яйцеклітини розвиваються без запліднення.

Патогенність — здатність мікроорганізмів спричиняти захворювання.

Пенетрантність гена — здатність гена виявлятися у фенотипі організму.

Первинний ендосперм — жіночий заросток, гаметофіт голонасінних з архегоніями у верхній частині. Клітини первинного ендосперму спочатку гаплоїдні, потім внаслідок злиття ядер стають поліплоїдними і виконують функцію запасної тканини насінини.

Перехресне запилення, алогамія — перенесення пилку з тичинки однієї квітки на приймочку маточки іншої квітки тієї ж або іншої рослини (у покритонасінних) або з мікростробілів на насінний зачаток (у голонасінних). Перехресне запилення здійснюється за допомогою тварин (зоофілія), у т. ч. комах (ентомофілія), вітру (анемофілія), води (гідрофілія) тощо.

Пилок — сукупність пилкових зерен у насінних рослин. Пилкове зерно — це чоловічий гаметофіт квіткових рослин, що утворюється з мікроспори унаслідок одного або двох мітотичних поділів. У переважної більшості рослин пилкове зерно вкрите двома оболонками: зовнішньою — екзиною та внутрішньою — інтиною.

Плазміди, епісоми — позахромосомні спадкові чинники в цитоплазмі клітини, що не є її обов’язковими компонентами. Містяться в бактеріях, синьо-зелених водоростях, дріжджах, іноді в клітинах вищих організмів.

Пластичність генетична — здатність генотипів змінюватися й таким чином пристосовуватися до мінливих умов середовища. Має місце лише за наявності прихованої (потенційної) генетичної мінливості в популяціях.

Плід — генеративний орган покритонасінних рослин, що містить насінину (насінини) і утворюється після запліднення з маточки, а іноді й з інших частин квітки

Плоїдність — вказує на те, скільки разів у ядрі клітини повторено хромосомний набір (каріотип), характерний для статевих клітин або спор організмів даного виду.

Подвійне запліднення — статевий процес у покритонасінних рослин, що здійснюється в зародковому мішку. Під час подвійного запліднення відбувається злиття одного спермія з ядром яйцеклітини, а другого — з ядром центральної клітини або з одним з полярних ядер. Із заплідненої яйцеклітини (зиготи) розвивається зародок, а із заплідненого ядра центральної клітини — ендосперм.

Полімерія (полігенія) — взаємодія однозначних алельних генів.

Поліплоїдія — геномна мутація, якій властиве кратне збільшення кількості хромосом у клітинах.

Полісомія — наявність у каріотипі диплоїдного організму чи клітини однієї або кількох зайвих хромосом. Такі організми називають полісоміками.

Політенія — процес утворення політенних хромосом, один з варіантів ендомітозу.

Популяційна генетика — розділ генетики, що вивчає генетичну будову й динаміку генетичного складу популяцій.

Прогрес біологічний — удосконалення організмів окремих таксонів (виду, роду тощо) у процесі еволюції.

Продуценти — автотрофні організми, які в ланцюгах живлення продукують органічну речовину з неорганічних речовин.

Прокаріоти — доядерні організми, які не мають сформованого ядра і ядерної мембрани. До них належать бактерії, синьо-зелені водорості.

Промотор — ділянка ДНК, один з регуляторних елементів оперона, складається з 80-90 пар нуклеотидів. До промотора приєднується фермент РНК-полімераза, що має значення для здійснення транскрипції.

Проникність біологічних мембран — здатність біологічних мембран пропускати в клітину або з неї молекули різних речовин та йони.

Пронуклеус — гаплоїдне ядро статевої клітини (гамети).

Радіаційна генетика — наука, що вивчає генетичну дію випромінювань, тобто виникнення спадкових змін (мутацій) під впливом різних випромінювань.

Реверсія — 1) Перехід мутантної алелі назад до вихідного або дикого типу (зворотна мутація). Виникає спонтанно або під дією різних мутагенів.

2) Поява у рослинних гібридів або химер пагонів, які за генотипом відповідають одному з компонентів комбінації.

3) Те ж, що й атавізм.

Редуплікація, реплікація — внутрішньоклітинний багатоетапний процес копіювання молекул нуклеїнових кислот, що лежить в основі відтворення генів, хромосом, плазмід, вірусів.

Редуценти, деструктори — організми, які в процесі життєдіяльності й нагромадження біомаси перетворюють (мінералізують) мертву органічну речовину в неорганічні сполуки.

Рекапітуляція — повторення організмами під час онтогенезу ознак, що були властиві їхнім предкам, але в процесі еволюції зникли в дорослих форм. Відображає етапи історичного розвитку далеких предків організму.

Рекомбінація — перерозподіл генетичної інформації у нащадків, важливий механізм комбінативної мінливості.

Репарація в генетиці — ферментативний процес виправлення ушкоджень ДНК, що виникають внаслідок дії різних мутагенів, а також під час нормального біосинтезу ДНК.

Репресор — особливий регуляторний білок, що контролює синтез (транскрипцію) матричної або інформаційної РНК з певного оперона. Приєднуючись до оператора, репресор «вимикає» його і тим самим блокує роботу структурних генів, тобто синтез іРНК припиняється.

Репродуктивна біологія — розділ ботанічної науки, що вивчає сукупність генетичних, структурно-морфологічних і функціональних процесів у зв’язку з еколого-фізіологічними та віковими змінами, які обумовлюють перехід апікальних меристем від вегетативного до генеративного стану та утворення спеціалізованих статевих органів розмноження.

Рецесивність — форма фенотипного вияву гена. Як правило, рецесивна алель гена виявляє себе лише за відсутності домінантної.

Реципрокне схрещування — система схрещувань, яку використовують для з’ясування характеру успадковування ознак. Розрізняють два його види: пряме і зворотне.

Розщеплення в генетиці — розходження алельних пар генів у різні статеві клітини внаслідок випадкового розподілу хромосом у мейозі. Спостерігається зазвичай як результат від самозапилення або схрещування між собою організмів, гетерозиготних за однією чи кількома парами алельних генів.

Решітка Пеннета — система запису різних комбінацій генів у різних поколіннях.

Сайт — найменша ділянка гена, що здатна незалежно від інших ділянок мутувати і рекомбінувати. Мінімальний розмір сайта — одна пара нуклеотидів (у вірусів — один нуклеотид).

Самозапилення, автоміксис — злиття чоловічої та жіночої статевих клітин (гамет), що належать тому ж організму.

Саморегуляція, авторегуляція — здатність біологічної системи до відновлення стабільного рівня тих чи інших функцій після їхньої зміни. Існує на всіх рівнях організації живої матерії (від молекулярного до надорганізмового) і має різні механізми. В основі саморегуляції лежить принцип зворотного зв’язку.

Селекція — теорія і практика створення високопродуктивних сортів і гібридів рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів.

Середовище — сукупність умов, у яких існують організми.

Смертність — кількість особин, які померли або загинули в популяції протягом певного часу.

Смерть — незворотне припинення життєдіяльності організму, неминуча кінцева стадія індивідуального існування будь-якої живої системи від найпростіших до багатоклітинних високоорганізованих істот.

Соматична гібридизація — злиття двох або кількох соматичних клітин в одну загальну клітину. Може відбуватися в живому організмі або під час штучного культивування клітин.

Спадковість — здатність живих організмів передавати особинам наступного покоління морфоанатомічні, фізіологічні, біохімічні особливості своєї організації, а також характерні риси становлення цих особливостей у процесі онтогенезу.

Спадковість пластидна — різновид цитоплазматичної спадковості, що реалізується за допомогою пластому (тобто самих пластид без участі ядра); позаядерних генів (плазмонів), локалізованих у пластидах.

Спадковість цитоплазматична — спосіб передавання генетичної інформації, локалізованої не в ядерних генах, що входять до складу хромосом, а в цитоплазмі та її структурних елементах (мітохондріях, пластидах, плазмідах тощо). Позаядерні гени здатні до розмноження і випадково розподіляються по дочірніх клітинах. Вони передаються наступному поколінню в складі цитоплазми яйцеклітини.

Спеціалізація — напрям еволюційного процесу, вузькі морфофізіологічні пристосування окремих видів до відносно постійних умов навколишнього середовища, один зі шляхів біологічного прогресу.

Спіралізація хромосом — процес вкорочення й ущільнення хромосом, що передує поділу клітини (мітозу або мейозу).

Старіння — закономірно виникаючі в процесі індивідуального розвитку організму (онтогенезу) вікові зміни, що починаються задовго до старості й обмежують можливості пристосування та збільшують імовірність смерті.

Статеве розмноження — спосіб розмноження організмів, за якого нова особина розвивається із зиготи, що виникає в результаті злиття жіночої та чоловічої статевих клітин (гамет).

Статеві хромосоми — хромосома або група хромосом, які генетично зумовлюють формування статі особин. У більшості тварин і людини жіноча стать характеризується наявністю в геномі двох ідентичних статевих хромосом — Х-хромосом, а чоловіча стать — поєднанням Х-хромосоми з Υ-хромосомою.

Стать — сукупність ознак, які забезпечують статеве розмноження і відрізняють жіночі й чоловічі особини. Ознаки статі у тварин виявляються в морфологічних, фізіологічних і біохімічних особливостях організмів, у складних актах поведінки тощо.

Супресія — гальмування фенотипного вияву однієї мутації під час виникнення іншої за рахунок генетичної взаємодії.

Супресор (інгібітор) — ген, що гальмує дію інших генів.

Схрещування — природне або штучне сполучення двох спадково різних статевих клітин під час запліднення.

Теломера — особливий сегмент на вільному кінці хромосоми. Під час хромосомних перебудов, спричинених мутагенами, окремі фрагменти хромосоми можуть знову приєднуватися, але лише тим кінцем, на якому немає теломери. У такий спосіб теломера перешкоджає приєднанню інших хромосом чи хромосомних фрагментів.

Тичинка — чоловічий генеративний орган квітки, видозмінений мікроспорофіл. Тичинка складається з тичинкової нитки, в’язальця і пиляка, у гніздах якого розвивається пилок.

Тотипотентність, омніготентність — тотожність за генотипом усіх клітин організму та їхня здатність до реалізації генетичної інформації в усіх характерних для організму морфологічних, біохімічних та фізіологічних ознаках. Властива і рослинам, і тваринам. Реалізація тотипотентності залежить від певних умов внутрішнього і зовнішнього середовища. Завдяки їй з однієї частинки або навіть клітини вегетативного органа (кореня, стебла, листка у рослин), або соматичної клітини (у тварин), що культивується в штучних умовах, можна одержати цілий організм.

Транзиції — один з типів мутацій, що полягає в заміні азотистої основи в молекулі ДНК. При цьому одна піримідинова основа замінюється на іншу піримідинову (цитозин на тимін або навпаки), а пуринова — на іншу пуринову (гуанін на аденін або навпаки).

Трансверсії — один з типів мутацій, що полягає в заміні азотистої основи в молекулі ДНК. При цьому піримідинова основа (тимін, цитозин) замінюється пуриновою (аденін, гуанін) або пуринова основа — піримідиновою.

Трансдукція — явище перенесення генів з одного організму (хазяїна) за допомогою віруса, що розмножується в цьому організмі, до іншого, сприйнятливого до цього віруса.

Транскрипція — перший етап біосинтезу білків, під час якого відбувається перенесення генетичної інформації. В його основі лежить процес переписування послідовності нуклеотидів ДНК у послідовність нуклеотидів матричної РНК.

Транслокація — 1) Тип хромосомних мутацій, що виникають унаслідок одночасних розривів у двох або більше негомологічних хромосомах з наступним взаємним обміном між відірваними частинами хромосом. Транслокації не виявляються у фенотипі ні в гомозиготному, ні в гетерозиготному станах (за винятком ефекту розміщення гена). Під час транслокації змінюються групи зчеплення генів, які виявляють цитологічними або генетичними методами.

2) Процес перенесення в клітину або з неї різних речовин через біологічні мембрани за участю спеціальних систем транспортування.

3) Пересування води та розчинених в ній речовин у рослині.

Трансляція — другий етап біосинтезу білків, під час якого відбувається передача генетичної інформації, записаної у вигляді послідовності нуклеотидів іРНК, через послідовність амінокислот поліпептидних ланцюгів білків; здійснюється на рибосомах.

Транспозиція — один з типів хромосомних перебудов, під час якого відбувається вставка в будь-яке місце хромосоми фрагмента, що містить гени, не властиві цій ділянці хромосоми.

Трансформація — передача генетичної інформації від клітини-донора до клітини-реципієнта за допомогою ДНК.

Триплет — комбінація з трьох послідовно розміщених нуклеотидів у молекулі нуклеїнової кислоти, що кодує одну амінокислоту під час синтезу білків. У молекулах іРНК триплет називають кодоном, а в тРНК — антикодоном. Взаємодія триплета антикодона з кодоном визначає специфічність синтезованого в процесі трансляції поліпептиду.

Трофічні рівні — групи організмів, пов’язані ланцюгами живлення, які забезпечують необхідний рівень обмінних процесів в екосистемі (біоценозі).

Тургор у рослин — стан напруження клітин у рослині, зумовлений взаємним тиском оболонки рослинної клітини та протопласта.

Уніваленти — поодинокі, неспарені хромосоми в першому поділі мейозу. Утворюються переважно в анеуплоїдів, гаплоїдів або віддалених гібридів за відсутності кон’югації хромосом або у разі передчасного розходження бівалентів. Здебільшого, уніваленти не орієнтуються між полюсами і випадково можуть відійти до того чи іншого полюса. Це спричиняє порушення в розходженні хромосом під час другого поділу мейозу і спричиняє виникнення організмів з порушенням у каріотипі.

Успадковуваність — частина генотипно зумовленої мінливості в загальній фенотипній різноманітності популяції. Її вимірюють коефіцієнтом h2 (відношення генотипної мінливості до фенотипної), вираженим у відсотках або частках одиниці. Коефіцієнт h2 належить до найважливіших параметрів, що слугують для характеристики популяції за кількісними ознаками. Якщо h2 = 100%, то різноманітність особин зумовлена лише генотипною мінливістю, а якщо h2 = 0%, — модифікаційною мінливістю.

Феногенетика — розділ генетики, що вивчає шляхи реалізації генетичної інформації від гена до ознаки під час онтогенезу. Дослідження з феногенетики проводять на рівні молекул, клітин та організмів.

Фенокопія — неспадкова зміна фенотипу, що виникає під впливом зовнішніх чинників та своїм виявом подібна до спадкових змін — мутацій.

Фенотип — сукупність властивостей і ознак організму, що склалися на основі взаємодії генотипу з умовами зовнішнього середовища. Фенотип ніколи не відображає генотип цілком, а лише ту його частину, яка реалізується в даних умовах онтогенезу. У процесі розвитку організму фенокопія змінюється.

Ферменти — білки, кожний з яких здатний вибірково каталізувати певну біохімічну реакцію. Відіграють провідну роль у регуляції обміну речовин, впливаючи на перебіг усіх життєвих процесів.

Фертильність — здатність зрілого організму давати життєздатних нащадків. Під фертильністю розуміють і репродуктивну здатність (здатність до розмноження).

Філогенетика, біогенеалогія — наука, що вивчає особливості історичного розвитку (філогенезу) різних груп організмів.

Філогенез — історичний розвиток організмів окремих систематичних категорій (таксонів) і всього органічного світу.

Філогенетичні ряди — види (або систематичні групи) організмів, які поступово змінюють один одного в процесі історичного розвитку.

Фосфорилювання — заміщення атома Гідрогену в молекулах неорганічних та органічних сполук залишком фосфатної кислоти. Так зване біологічне фосфорилювання — ферментативне утворення з фосфатної кислоти та органічних сполук складних ефірів, які в організмі беруть участь в обміні речовин та енергії.

Фотосинтез — утворення рослинними організмами органічних речовин за допомогою світлової енергії, що поглинається хлорофілом та іншими фотосинтетичними пігментами. У процесі фотосинтезу відбувається перетворення світлової енергії на енергію хімічних зв’язків.

Фрагментація — 1) Розривання хромосоми або хроматиди на частини (фрагменти).

2) Поділ паличкоподібних бактерій або гіфів на короткі палички або відрізки за допомогою поперечної сегментації (перешнуровування).

Функція — специфічна діяльність організму, його органів, тканин і клітин, у більш широкому розумінні також популяцій, екосистем і інших утворень за участю живого.

Харді — Вайнберга закон — за відсутності зовнішнього тиску якогось чинника частоти генів у нескінченно великій панміктичній популяції стабілізуються протягом однієї зміни поколінь. Тобто в такій гіпотетичній популяції без тиску якогось чинника частоти генів залишаються постійними. Звідси випливає, що в результаті мутацій в усіх популяціях є спадкова неоднорідність, яка створює генетичні передумови мінливості як основи для природного добору.

Хемосинтез — утворення органічних речовин із СО2 деякими безбарвними бактеріями в ході їхньої життєдіяльності за рахунок енергії окиснення неорганічних речовин; тип живлення (хемолітоавтотрофія). Відбувається без участі світла.

Химера — організм або його частина, що складається з генетично різнорідних ділянок тканин або клітин. Може утворюватись штучно (після пересаджування органів, тканин або клітин), спонтанно або в результаті виникнення мутацій. Нащадки химери відповідають генотипу клітин, з яких вони походять.

Хіазми — характерні фігури (у вигляді косих хрестів), що утворюються в профазі І мейозу на стадії диплотени в результаті кон’югації гомологічних хромосом, кожна з яких складається з двох хроматид (бівалентів). Є наслідком кросинговеру.

Хроматида — одна з двох половинок хромосоми. У мітозі кожна з двох хроматид хромосоми після розходження в дочірні ядра стає самостійною хромосомою.

Хроматин — речовина, що знаходиться в хромосомах ядра клітини тваринних і рослинних організмів (нуклеопротеїди). Забарвлюється основними барвниками.

Хромомери — потовщені, щільно спіралізовані ділянки хроматид, з яких складається хромосома. Під мікроскопом найчіткіше виявляються в профазі мітозу та мейозу і мають вигляд гранул, розміщених уздовж хромосоми.

Хромосоми — структури клітинного ядра, що забезпечують передачу спадкової інформації від клітини до клітини та від покоління до покоління.

Хромосомна теорія спадковості — теорія, за якою матеріальними носіями спадковості є хромосоми.

Хромосомні перебудови, аберації хромосом — сегментні мутації, що змінюють структуру хромосом шляхом втрати або збільшення кількості окремих фрагментів, а також зміни місця й порядку їхньої локалізації. Виникають спонтанно, але частота їх збільшується внаслідок зростання впливу мутагенних чинників. Можуть виникати як у межах однієї хромосоми, так і між гомологічними й негомологічними хромосомами.

Хромоцентр — щільно спіралізована гетерохроматинова ділянка хромосоми. Виявляється після забарвлення в інтерфазному ядрі. Великі хромоцентри спостерігаються в центромерній ділянці хромосоми. Функції хромоцентру не з’ясовано.

Хвороба Дауна — спадкове захворювання, обумовлене нерозходженням 21-ї пари хромосом (у клітині виявляються 3 хромосоми замість двох) і пов’язане зі складними порушеннями розумового й фізичного розвитку.

Центромера — щільне тільце в ділянці первинної перетяжки хромосоми. До центромери під час мітозу або мейозу прикріплюються нитки веретена поділу клітини, які сприяють розходженню дочірніх хромосом в анафазі до полюсів клітини. Центромери здатні самовідтворюватися. Хромосоми, що не мають центромери, не беруть участі в поділі клітини.

Центросома, цитоцентр — органела, що міститься переважно біля ядра, виявлена в усіх клітинах багатоклітинних тварин, найпростіших, деяких рослин. Складається з однієї, двох, а іноді більше центріолей, оточених щільним шаром цитоплазми — центросферою. Функції центросоми пов’язані з процесом поділу клітини (визначає орієнтацію веретена поділу клітини, розходження хромосом до полюсів), а також бере участь у розвитку джгутиків, миготливих війок.

Цис-Транс-Тест — метод генетичного аналізу, що дає можливість визначити знаходження двох мутацій в одному чи в різних генах.

Цистрон — ділянка хромосоми, що відповідає за синтез одного білка (або поліпептида), однієї рРНК чи тРНК і визначає їх специфічність.

Цитогенетика — наука, що вивчає закономірності спадковості у взаємозв’язку з будовою і функціями внутрішньоклітинних структур. Досліджує переважно зміни структур хромосом, їх поведінку в мітозі та мейозі, рекомбінації генів, передачу їх від клітини до клітини, від батьків — нащадкам.

Цитологічні карти хромосом — схематичне зображення хромосом із зазначенням місця розташування на них генів, яке одержують за допомогою цитологічних методів.

Цитологія — наука про будову, функціонування та еволюцію клітин.

Цитоплазма — частина клітини без ядра і його оболонки. Складається з гіалоплазми й розміщених у ній органел та включень клітини.

Цитоплазматична чоловіча стерильність — нездатність організмів чоловічої статі продукувати життєздатні статеві клітини, зумовлена спадковими елементами цитоплазми.

Цикл Кребса — циклічний ферментативний процес повного окиснення в організмах активованої оцтової кислоти до СО2 і Н2О. Цикл Кребса — кінцевий шлях, що завершує розпад вуглеводів, жирів і білків в організмі тварин, у результаті якого накопичується енергія, що забезпечує їхню життєдіяльність. Він тісно пов’язаний з диханням і гліколізом.

Штам — чиста культура мікроорганізмів одного виду, виділена з будь-якого середовища.

Штучне запилення — перенесення людиною пилку з пиляків на приймочку маточки (пінцетами, щіточками тощо), яке застосовують в процесі гібридизації, для виведення нових сортів.

Ядро — органела еукаріотичної клітини, кулеподібне або овальне тільце, занурене в цитоплазму.

Яйцеклітина — жіноча статева клітина (гамета) організму, з якої внаслідок запліднення утворюється зигота. Вона завжди нерухома, більша за сперматозоїд, або спермій і має великий запас поживних речовин.

Ядро клітинне — найважливіший структурний компонент клітин еукаріотичних організмів, основною функцією якого є збереження і передача генетичної інформації.