Загальна біологія. Збірник задач
Дія генів-модифікаторів
Під час вивчення успадковування окремих ознак на основі закономірностей, встановлених Г. Менделем, ми виходимо з того, що розвиток кожної ознаки визначається одним геном. Але будь-яка ознака або властивість організму розвивається в результаті складних, послідовно зв’язаних між собою біохімічних реакцій і морфо- та фізіологічних процесів, контрольованих багатьма генами. В онтогенезі кожного організму відбуваються реакції взаємодії між різними ферментами, продукованими під контролем генів. Однак при цьому один фермент виявляє сильніший вплив на розвиток якоїсь ознаки, ніж на всі інші. Тому встановлюваний в процесі успадкування зв’язок між геном і ознакою відображає лише один з найбільш видимих виявів дії цього гена. Але поряд з генами «основної» дії, названими К. Мазером олігогенами, на розвиток будь-якої ознаки впливають інші гени. І цей вплив не завжди вдається встановити. Олігогени не визначають якусь певну реакцію або розвиток ознаки, але здатні посилювати (посилювачі) або послаблювати (інгібітори, супресори) дію «основних» генів. Такі неалельні гени, що посилюють або послаблюють дію головного гена, називають генами-модифікаторами. Наприклад, у томата рецесивний ген s, що визначає в гомозиготному стані припинення верхівкового росту після утворення першого суцвіття, після схрещування з одними сортами виявляє свою дію майже у 100% випадків, а після схрещування з іншими, тобто на іншому генному фоні, його ефект зводиться до мінімуму: переважна більшість гібридів продовжує ріст до утворення сьомого суцвіття. Будь-які гени в організмі одночасно можуть бути генами «основної дії» за одними ознаками і генами-модифікаторами за іншими. Відомі й гени-модифікатори специфічної дії: вони виявляють себе тільки в присутності основних генів.