Загальна біологія. Збірник задач

Взаємодія неалельних генів

Правильність встановлених Г. Менделем закономірностей спадковості була підтверджена після 1900 р. в багатьох дослідах з вивчення спадковості ознак у рослин і тварин. Одночасно з’ясувалось, що одержані Г. Менделем кількісні співвідношення унаслідок розщеплення в потомстві гібридів були правильними в усіх тих випадках, коли кожен ген визначав розвиток однієї ознаки. Наприклад, у гороху один ген визначає утворення гладенького насіння, інший — зморшкуватого. Але тепер накопичено багато фактів, які вказують на те, що взаємозв’язки між генами й ознаками, які вони визначають, мають більш складний і різноманітний характер.

З’ясувалось, що, по-перше, один і той же ген може впливати на вияв кількох різних ознак, і, по-друге, відбувається взаємодія генів, коли одна і та ж спадкова ознака розвивається під впливом кількох з них. Таким чином, фенотипний вияв більшості ознак і властивостей організму визначається в онтогенезі взаємодією багатьох генів. Це відображається і на характері розщеплення гібридів різних схрещувань, особливо якщо батьківські форми відрізняються за кількома ознаками. Відкриття явища взаємодії генів мало важливе значення для всього наступного розвитку генетики. Стало очевидним, що в організмі не існує абсолютної незалежності генів один від одного, як вважав Г. Мендель. Було висунуто положення про складні зв’язки і взаємодію генів у системі генотипу, що виявляють себе у розвитку будь-якої ознаки організму.

Відомі два види взаємодії генів: алельна й неалельна.

Взаємодію генів можна зобразити у вигляді такої схеми:

Взаємодія генів має біохімічну природу. Вона ґрунтується на взаємодії синтезованих під контролем генів білків-ферментів.