Біологія. Міні-довідник. ЗНО

Надорганізмові рівні організації життя. Екологічні фактори

Екологічні фактори. Еврибіонти і стенобіонти

До абіотичних належать чинники неживої природи, що прямо чи опосередковано діють на організм, — світло, температура, вологість, хімічний склад повітряного, водного та ґрунтового середовища та ін., тобто властивості середовища, виникнення і вплив яких прямо не залежить від діяльності живих організмів. До комплексу біотичних чинників відносять усі форми впливу на організм з боку оточуючих живих істот (мікроорганізмів, тварин на рослини і навпаки і т. п.).

Антропогенні чинники — різноманітні форми діяльності людського суспільства, які призводять до зміни природи як середовища проживання інших видів або безпосередньо впливають на їхнє життя.

Екологічні чинники впливають на живі організми як подразники, що викликають пристосувальні зміни фізіологічних та біохімічних функцій; як обмежувачі, що зумовлюють неможливість існування за даних обставин; як модифікатори, що спричиняють структурно-функціональні зміни в організмах; як сигнали, що свідчать про зміни інших чинників середовища.

Звичайно чинник середовища відчувається організмом лише в певних межах, тобто реакція організму залежить від його дози. У разі слабкого або надмірного впливу чинника життєва активність організмів різко падає або помітно пригнічується. У зв’язку з цим діапазон дії екологічного чинника (або область толерантності) графічно обмежують точки мінімуму і максимуму, що відповідають крайнім значенням цього чинника, за яких можливе існування організму. Точка на осі абсцис, яка відповідає найсприятливішим показникам життєдіяльності, означає оптимальну величину дії чинника — це точка оптимуму.

Точки оптимуму, максимуму і мінімуму є трьома кардинальними точками, які визначають параметри можливих реакцій організму на цей чинник. Поблизу крайніх критичних точок лежать сублетальні зони впливу чинника — області песимуму.

Діапазон оптимуму не є постійним для різних видів. Розмах кривої, тобто відстань між пороговими точками, є діапазоном дії чинника, а ширина зони оптимуму вказує на стійкість організмів щодо даного елемента середовища, свідчить про їх екологічну амплітуду (екологічну валентність). У зв’язку з цим розрізняють види широкопристосовані (еврибіонтни) і вузькопристосовані (стенобіонтні, стенотопні).