Біологія. Міні-довідник. ЗНО

Сечовидільна система. Будова нирки та нефрону

Забезпечує виведення з організму кінцевих продуктів дисиміляції: вуглекислого газу СО₂, сечовини (NH₂)₂CO, амоніаку NH₃ сечової кислоти, фосфатів та зайвої води.

Хвороби видільної системи можуть розвиватися внаслідок висхідних інфекцій (мікроорганізми потрапляють з навколишнього середовища), а також унаслідок низхідних інфекцій (джерелом мікробів є запальний процес в організмі, наприклад у хворому зубі):

• гломерулонефрит: запалення ниркових клубочків;
• пієлонефрит: запалення ниркової миски;
• цистит: запалення сечового міхура;
• уретрит: запалення сечівника.

Сечокам’яна хвороба: утворення каменів у нирках, сечоводах, сечовому міхурі внаслідок випадання в осад певних компонентів сечі.

Нетримання сечі: мимовільне виділення сечі, що може виникати через слабкість м’язів тазового дна (наприклад, після пологів у жінок) або через порушення функцій головного чи спинного мозку.

Нервова регуляція сечоутворення. Симпатична нервова система зменшує фільтрацію крові у ниркових клубочках.

Гуморальна регуляція сечоутворення. Вазопресин (антидіуретичний гормон) утворюється гіпоталамусом, накопичується задньою часткою гіпофіза; посилює вторинне всмоктування води та зменшує об’єм вторинної сечі. Альдостерон (гормон надниркових залоз) збільшує абсорбцію йонів Na⁺. Ренін (гормон, що виробляються нирками) збільшує реабсорбцію йонів Na⁺.