Біологія. Міні-довідник. ЗНО

Крово- та лімфообіг. Кровоносна та лімфатична системи

Рух крові по судинах називають кровообігом. Кровоносна система складається з серця та кровоносних судин.

Кровоносні судини поділяються на артерії, артеріоли, капіляри, венули і вени. По артеріях кров тече від серця до тканин. Артерії розгалужуються на все більш дрібні судини і, нарешті, перетворюються на артеріоли, які в свою чергу розпадаються на систему найтонших капілярів. Капіляри мають просвіт майже рівний діаметру еритроцита (близько 8 мкм). Від капілярів починаються венули, які зливаються у вени й поступово укрупнюються. До серця кров притікає по найбільшим венах.

Розрізняють два кола кровообігу; велике і мале.

Мале коло кровообігу починається легеневим стовбуром, який відходить від правого шлуночка. По ньому кров надходить у систему легеневих капілярів. Від легень артеріальна кров відтікає по чотирьох венах, що впадають у ліве передсердя. Тут закінчується мале коло кровообігу. Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка, з якого кров надходить в аорту. З аорти через систему артерій кров рухається до капілярів органів і тканин всього тіла. Від органів і тканин кров відтікає по венах і через дві порожнисті (верхню і нижню) вени вливається в праве передсердя. Швидкість обігу крові по великому колу становить 22 с. а по малому — 4-5 с.

Артерії представляють собою циліндричної форми трубки. Стінки їх складаються з трьох оболонок: зовнішня оболонка (утворена сполучною тканиною, містить нерви та малі кровоносні судини, що живлять тканини великої кровоносної судини); зовнішня еластична мембрана; середня оболонка (м'язова); еластичний шар; внутрішня оболонка (ендотелій).

Капіляри — це мікроскопічні судини, які з’єднують артерії з венами. Капіляри є майже в усіх органах і тканинах (крім епідермісу шкіри, рогівки та кришталика ока, волосся, нігтів, емалі й дентину зубів).

Вени — кровоносні судини, що несуть кров до серця. Стінки вен набагато тонші від стінок артерій, але складаються з тих же трьох оболонок. Дрібні й середні вени мають клапани, які перешкоджають зворотному руху крові в них.

Будова серця: два передсердя (праве та ліве), два шлуночки (правий та лівий); між лівим та правим передсердями і шлуночками — суцільна перегородка. Між передсердями та шлуночками є отвори, закриті стулковими клапанами (двостулковий (мітральний) клапан розмішений між лівим передсердям та шлуночком, тристулковий — між правим передсердям та шлуночком). Півмісяцеві клапани розташовані на виході аорти з лівого шлуночка та на виході легеневого стовбура із правого шлуночка: вони не пропускають кров назад до шлуночків. Стінка лівого шлуночка товстіша, оскільки лівий шлуночок виконує більшу роботу, проштовхуючи кров по великому колу кровообігу. Оболонки: епікард — зовнішня, міокард — середня, ендокард — внутрішня, перикард — утворює навколосерцеву сумку.

Робота серця: систола триває 0,4 с (скорочення передсердь — 0,1 с; скорочення шлуночків — 0,3 с); діастола (розслаблення серця) триває 0,4 с; відповідно увесь серцевий цикл триває 0,8 с. Частота серцевих скорочень у нормі дорівнює 75 ударів/хв; її регулює нервова система та деякі гормони (наприклад, адреналін).

Автоматія серця — це здатність серця скорочуватись під впливом нервових імпульсів, які виробляються у самому серці. Відкрив у 1902 році О. Кулябко. У серцевому м’язі містяться спеціальні клітини, у яких постійно виникають нервові імпульси. Вони утворюють синусно-передсердний вузол (водій ритму серця), передсердно-шлуночковий вузол та провідні пучки (загальний, правий та лівий). Ці імпульси поширюються по серцевому м’язу і задають ритм його скорочень.

Нейрогуморальна регуляція серцевого циклу здійснюється автономною нервовою системою та багатьма фізіологічно активними речовинами, що переносяться кров’ю:

Стимулюють роботу серця

Уповільнюють роботу серця

1. Симпатичний відділ нервової системи.

2. Медіатор норадреналін.

3. Солі Кальцію.

4. Гормони: адреналін, тироксин, глюкагон.

5. Деякі пептиди: атріопептиди, брадікілін.

1. Парасимпатичний відділ нервової системи (блукаючий нерв).

2. Медіатор ацетилхолін.

3. Солі Калію.

4. Гормон інсулін.

Рух крові по судинах відбувається безперервно. Кров рухається за рахунок різниці тисків на початку та в кінці малого та великого кіл кровообігу (найвищий тиск крові в аорті: 120-130 мм рт. ст., найнижчий — у порожнистих венах: 3-8 мм рт. ст.). Різницю тисків забезпечує робота серця. Руху крові по судинах сприяє також опірність стінок судинного русла.

Пульс — коливання стінок артерій, спричинені викиданням крові шлуночками серця під час систоли. Частота пульсу в нормі у підлітків становить 72-85 уд./хв, а в дорослих — 60-75 ударів/хв.

Велике коло кровообігу починається з лівого шлуночка серця, з якого виходить найбільша артерія (аорта). Вона живить артеріальною кров’ю всі органи та тканини. У тканинах кров перетворюється з артеріальної у венозну і повертається в праве передсердя по верхній та нижній порожнистих венах.

Мале коло кровообігу починається із правого шлуночка серця, від якого відходить легенева артерія (єдина артерія організму людини, котра несе венозну кров), що несе кров до легень, де вона збагачується киснем і з венозної перетворюється на артеріальну. Далі ця артеріальна кров по легеневій вені (єдина вена організму людини, котра несе артеріальну кров) тече у ліве передсердя.

Артеріальний тиск крові у нормі становить 120/70 мм рт. ст. (скорочення шлуночків серця спричиняє тиск 120 мм рт. ст., а звуження артерій — 70 мм. рт. ст.). Артеріальний тиск протидіє атмосферному тиску; залежить від тонусу гладеньких м’язів, що входять до складу кровоносних судин:

  • підвищений тонус м’язів кровоносних судин —> звужені судини —> підвищений артеріальний тиск —> хвороба гіпертонія;
  • понижений тонус м’язів кровоносних судин —> розширені судини —> понижений артеріальний тиск —> хвороба гіпотонія.

Нейро-гуморальна регуляція кровообігу здійснюється автономною нервовою системою та деякими гормонами (адреналін, вазопресин).

Кровотечі виникають при ушкодженні кровоносних судин внаслідок травм або під час хвороб.

Капілярні кровотечі виникають у разі незначних поранень, котрі призводять до ушкодження капілярів. Втрати крові у таких випадках незначні, кровотечі легко зупинити. Перша долікарська допомога: знезараження рани, накладання бинтової пов’язки.

Венозні кровотечі виникають у разі пошкодження вен. Кров темно-червоного кольору витікає рівномірно. Кровотеча може призвести до значних втрат крові за короткий час. Перша невідкладна допомога: знезараження рани, накладання тугої пов’язки нижче місця рани.

Артеріальні кровотечі виникають у випадку пошкодження артерій, тому найбільш небезпечні. Кров яскраво-червоного кольору витікає з рани пульсуючим струменем. Перша невідкладна допомога: вище рани (ближче до серця) накласти джгут; під нього обов’язково покласти записку, на якій вказати час, коли він накладений; рану знезаразити та накласти пов’язку; потерпілого негайно відправити до лікарні.

Внутрішні кровотечі виникають під час пошкодження кровоносних судин внутрішніх органів. Встановити їх наявність можна за зовнішнім виглядом потерпілого: у нього виступає холодний піт, обличчя блідне, пульс частішає та слабшає. У цьому випадку потрібно негайно викликати швидку медичну допомогу.

Лімфатична система людини складається приблизно із 700 лімфатичних вузлів, лімфатичних судин різних розмірів та лімфатичних капілярів, що пронизують усі органи та тканини. У лімфатичні капіляри проникає міжклітинна рідина, яка концентрується й утворює лімфу. На внутрішньому боці лімфатичних су дин розміщені клапани, які перешкоджають зворотному рухові лімфи.

Лімфатичні вузли — це «фільтри», які розміщені на певних ділянках лімфатичних судин. Кожен лімфатичний вузол пропускає через себе лімфу з певної ділянки тіла, очищаючи її. Лімфатичний вузол являє собою масу лімфоїдної тканини, вкриту фіброзною капсулою. Розмір вузла може сягати 2 см упоперек. Вузли мають синуси, здатні затримувати рух лімфи. У синусах містяться макрофаги — білі кров’яні тільця, що можуть захоплювати і перетравлювати віруси, бактерії, сторонні речовини, рештки зруйнованих клітин. Лімфа з тканин та органів проходить через один або кілька лімфатичних вузлів, фільтруючись перед влиттям у венозне русло. Набряк та болісні відчуття в лімфатичних вузлах свідчать про захворювання. У лімфатичних вузлах утворюються лімфоцити.

Лімфообіг — процес постійної циркуляції лімфи по лімфатичній системі. До складу входять: лімфатичні судини та вузли, лімфа. Лімфа відрізняється від крові відсутністю еритроцитів і значно меншою кількістю лейкоцитів. Крім того, в ній менше білка і більше продуктів життєдіяльності клітин.

Кровотворення (лат. haemopoesis), гематопоез, або гемопоез, — процес утворення клітин крові з гемопоезних стовбурових клітин (інша назва — гемоцитобласти). Гемоцитобласти дають початок клітинам-попередникам, які інтенсивно діляться і поступово диференціюють у зрілі формені елементи крові. На перших етапах кровотворення розгалужується на дві лінії: мієлоїдну (дає початок еритроцитам, мегакаріоцитам, гранулоцитам та моноцитам) та лімфоїдну (дає початок В-лімфоцитам, Т-лімфоцитам та NK-клітинам — природнім кілерам). У нормі в організмі людини утворюється приблизно 1011-1012 нових форменних елементів за добу для підтримання їх стабільного рівня.

Анемія — зменшення кількості червоних кров’яних тілець або нижча від нормальної кількість гемоглобіну в крові. Анемія призводить до гіпоксії (недостатність кисню) в органах. Оскільки всі клітини людини потребують кисень для життя, різні ступені анемії можуть мати широкий діапазон клінічних наслідків.