Біологія. Міні-довідник. ЗНО

Клас Кісткові риби

Найістотніша їхня відмінність від хрящових риб — розвиток кісткового скелета. Біологічне значення цього явища дуже велике: кісткова тканина значно міцніша від хряща, водночас вона надає скелету легкості й рухливості. У деяких риб скелет хрящово-кістковий.

Тіло кісткових риб двобічносиметричне, різноманітної форми, проте здебільшого воно обтічне: загострена голова плавно переходить у тулуб, який закінчується звуженим хвостом. Тіло вкрите лускою, яка виконує захисну функцію. Луска збільшується в розмірах разом з ростом риби. Оскільки ріст протягом року нерівномірний, на лусці утворюються концентричні кільця, за якими можна визначити вік риби. Пігмент гуанін, що міститься у лусці, надає рибам сріблястого блиску. В епідермісі шкіри є численні слизові залози. Вони виділяють слиз, який зменшує тертя тіла риби об воду, а також захищає її від збудників бактеріальних і грибкових хвороб. У риб є парні (грудні та черевні) та непарні (спинний, хвостовий та анальний) плавці. У поступальному русі вперед головну роль відіграє мускулатура хвостового відділу разом із хвостовим плавцем. Спинний і підхвостовий (анальний) плавці діють як стабілізатор; грудні та черевні необхідні для поворотів, зупинок, сповільнення руху, збереження рівноваги.

Скелет складається із черепа, хребта, скелета кінцівок (плавців) та їх поясів. Мозковий відділ черепа (черепна коробка) захищає головний мозок. У вісцеральному відділі розвинені щелепи (здебільшого із зубами), що забезпечують можливість охоплення та утримування здобичі. Верхні дуги хребців, що входять до складу хребта, утворюють канал, усередині якого проходить спинний мозок. До хребців тулуба приєднуються ребра. Пластинки плавців підтримуються хрящовими елементами або кістковими променями. Парні плавці опираються на пояси кінцівок.

Нервова система риб досконаліша, ніж у круглоротих, проте має ряд примітивних ознак: головний мозок невеликий, півкулі не розвинені. Від переднього мозку відходять нюхові долі з нюховими нервами.

Органи чуття у риб пристосовані до сприймання подразнень у водному середовищі. В орієнтації і спілкуванні риб важливу роль відіграє хімічне чуття (нюх, смак). Органи смаку (смакові бруньки) розташовані в роті, а також на різних частинах тіла (на голові, вусиках, тулубі, хвості). Очі розміщені по боках голови, рухомих повік немає. Кришталик кулястий, не змінює форми і майже торкається плоскої рогівки. Тому риби короткозорі (чітко розрізняють предмети, їх колір, форму в межах 1-1,5 м). Зір переважно монокулярний (розглядають предмет одним оком).

Орган слуху і рівноваги представлений лише внутрішнім вухом, що міститься у слуховій капсулі. Джерелом звуків здебільшого є плавальний міхур.

У більшості риб є своєрідний орган — бічна лінія — для сприймання руху й тиску води. Канал бічної лінії, що іннервується блукаючим нервом, здебільшого проходить у шкірі вздовж середньої лінії тіла, а на голові галузиться.

Плавальний міхур характерний для більшості риб, виповнений газами (киснем, азотом, вуглекислим газом) і утворюється в ембріона як виріст глотки. Він заповнюється газами завдяки заковтуванню рибою атмосферного повітря.

Органи травлення у риб розпочинаються ротом, озброєним щелепами, у більшості риб із зубами. Протягом усього життя у риб іде нерегулярна зміна зубів: нові зуби виростають у проміжках між старими. Короткий стравохід веде у шлунок, який добре диференційований у хижих риб. На межі між шлунком і кишками у багатьох риб утворюються пілоричні відростки, що збільшує всмоктувальну поверхню кишок. У хижих риб кишки набагато коротші, ніж у рослиноїдних. Добре розвинені печінка із жовчним міхуром і підшлункова залоза (у вигляді невеличких сегментів). Разом із залозами стінок шлунка та кишок вони виробляють необхідні для перетравлення їжі ферменти. Слинних залоз немає.

Органи виділення — тулубні нирки, що тягнуться вздовж хребта, щільно до нього прилягаючи. Сеча виводиться сечоводами (вольфовими каналами), які, з’єднуючись на кінці, відкриваються або в клоаку, або в сечовий міхур чи назовні.

Органи дихання риб — зябра. У кісткових риб зябра представлені зябровими дужками, на зовнішньому боці яких містяться зяброві пелюстки, пронизані сіткою кровоносних судин. На внутрішній поверхні зябрових дужок розташовані зяброві тичинки — своєрідний цідильний апарат, що затримує дрібні організми та різні завислі у воді часточки. Під час вдиху зяброві кришки піднімаються, тиск у навколозябровій порожнині зменшується і вода крізь ротовий отвір надходить у зяброву порожнину, омиваючи пелюстки, де й здійснюється газообмін. Під час видиху зяброві кришки опускаються і виштовхують воду, насичену вуглекислим газом, у навколишнє середовище. Частково кисень надходить і крізь шкіру.

Кровоносна система риб подібна до кровоносної системи ланцетників. Проте у риб є двокамерне серце: воно складається з передсердя, попереду якого розташований венозний синус, і шлуночка. Із серця венозна кров надходить у черевну аорту, по якій рухається до зябер, де й збагачується киснем. До різних частин тіла артеріальна кров іде по спинній аорті, до голови — по сонних артеріях. Венозна кров тече до серця по передніх і задніх кардинальних венах і впадає у венозний синус, а з нього — у передсердя. Наявні ворітна система нирок і печінки. Кровотворними органами є селезінка і частково нирки.

Риби здебільшого різностатеві, зрідка гермафродити (морський окунь). Запліднення зовнішнє. У самок у порожнині тіла міститься яєчник, у якому розвиваються яйцеклітини (ікра), а в самців — пара сім’яників. У період розмноження вони продукують мільйони сперматозоонів. Статеві органи відкриваються назовні статевим отвором. Розвиток у риб відбувається з метаморфозом. Із заплідненої ікри розвивається личинка, яка деякий час живиться за рахунок жовтка яйцеклітини. Потім вона переходить до самостійного живлення. Згодом личинка стає схожою на дорослу форму — це мальок. Риби ростуть спочатку швидко, потім ріст сповільнюється, але триває все життя.