Біологія. Міні-довідник. ЗНО

Різноманітність молюсків

Двостулкові молюски мають білатеральну симетрію. Їхня черепашка складається із двох стулок з’єднаних еластичною зв’язкою (лігаментом), а у деяких видів — і за допомогою замка (зубців і заглибин на стулках). Стулки закриваються при скороченні м’язів-замикачів. Ріст черепашки відбувається нерівномірно, що залежить від пори року й умов навколишнього середовища. Унаслідок цього утворюються смути приросту, за якими можна визначити вік молюска. Передній край черепашки тупий, задній — загострений.

Живляться двостулкові пасивно, переважно детритом, планктонними організмами, бактеріями, які потрапляють у мантійну порожнину разом з водою. Дихають за допомогою зябер, що розташовані в мантійній порожнині по обидва боки від ноги. Для живлення і дихання двостулкові молюски пропускають крізь тіло велику кількість води, яка крізь ввідний сифон всмоктується у мантійну порожнину і фільтрується крізь зябра. Кисень, розчинений у воді, надходить у кровоносні судини зябер, а завислі у воді часточки осідають на їх слизовій оболонці. Вієчки, розташовані на зябрах, гонять слиз з осілими часточками вперед, до ротового отвору.

Усе їстівне (мікроскопічні рослини і тварини, органічні рештки) надходять до органів травлення, а неорганічні речовини овиваються слизом і виводяться назовні через вивідний сифон.

У наших проточних водоймах на піскуватих відмілинах трапляється перлівниця звичайна (довжина від 9 до 14,5 см, висота до 4 см). Стулки в неї товстостінні, з добре розвиненим перламутровим шаром; закриваються за допомогою замка. У стоячих водоймах з мулистим дном поширена жабурниця звичайна (довжина до 20 см). Черепашка в жабурниці ширша й округліша, ніж у перлівниці, тонкостінна, без замка. Рухаються ці тварини дуже повільно (1-1,5 м за годину).

Родина Прісноводних перлових скойок (Margaritiferidae) поширена в Євразії та Північній Америці. Саме ці молюски здатні утворювати перлини, які здавна цінували як прикраси. На півночі Європи відома європейська річкова, або перлова скойка (Margaritifera margaritifera), з довжиною черепашки до 12 см. Оскільки ці молюски живуть лише в дуже чистих річках із швидкою течією, то через забруднення європейських річок стічними водами вони майже зникли. У річках України перлові скойки зрапляються рідко, в Росії вони залишились тільки в річках Польського півострова, проте популяції їх дуже нечисленні.

У морях поширені мідії, морські гребінці, устриці, яких вживають у їжу. Мідії належать до довгожителів (окремі види живуть до 100 років), їх багато в Чорному, Азовському та інших морях. Ведуть сидячий спосіб життя, прикріплюючись бісусними нитками до субстрату.

Звичайна мідія витримує значні коливання солоності води й опріснення до 3 %о (0,3 %). Однак якщо вона постійно живе при зниженій солоності, то росте повільно і розміри її значно зменшуються. Цей молюск належить до евритермних організмів: влітку на літоралі сильно прогрівається сонцем, а взимку в суворих умовах Білого і Баренцового морів може навіть промерзати, залишаючись живим.

У морях поширена звичайна, або їстівна, устриця. У Балтійському морі її немає, бо солоність води понижена. Устриці здебільшого живуть на камінні та піщано-кам’янистих фунтах, приростаючи своїми стулками до субстрату на глибині від 1 до 50-70 м.

Клас Черевоногі молюски заселяють слимаки різні зони морів та океанів, прісні водойми; деякі живуть на суші, пристосувавшись навіть до суворих умов пустелі та гірських вершин.

Тіло асиметричне, з добре вираженою головою. Нога з широкою підошвою. Черепашка (1,5—250 мм) спірально закручена, іноді недорозвинена або зовсім редукована. На голові розташовані 1-2 пари щупалець. У більшості видів добре розвинені очі, статоцисти та осфрадії. У глотці містяться рогові щелепи та терка (радула), вкрита рядами міцних хітинових зубчиків. ТІЇ органи служать для механічного подрібнення та зіскоблювання їжі. Розвинені слинні залози. Кишки утворюють петлеподібний вигин, анальний отвір міститься над головою або збоку від неї, на правому боці тіла.

Живлення черевоногих різноманітне. Є серед них фітофаги (голі слизні, виноградний і садовий слимаки та ін.), хижаки (мурекси, насси, рапани та ін.), більшість — всеїдні форми.

Органами дихання є зябра (для більшості) та легені.

Розмноження статеве. Морські форми здебільшого різностатеві, а прісноводні та наземні — гермафродити. Запліднення внутрішнє. Розвиток прямий або з метаморфозом, личинка — парусник (велігер).

Серед морських черевоногих переважають літоральні форми, проте є й такі, що опускаються на значну глибину. У Чорному та інших морях поширена патела, або морське блюдце; вона міцно прикріплюється до прибережних скель своєю ногою (буває, треба прикласти силу в десятки кілограмів, щоб відірвати цього молюска від субстрату). У ставках, невеликих озерах, старорічищах водиться ставковик звичайний (озерний), який досягає розмірів 68-70 мм. За допомогою ноги він переміщується не лише по твердому субстрату, але й по плівці поверхневого натягу води. Дихає за допомогою легень атмосферним повітрям, тому періодично піднімається на поверхню, щоб набрати в мантійну порожнину запас повітря. За способом живлення ставковик звичайний — всеїдна тварина: поїдає рослинну, тваринну їжу, а також трупи.

У невеликих прісних водоймах поширені котушки, калюжниці, бітинії. Котушки, живлячись мікроскопічними водоростями (вони їх зіскрібають теркою з поверхні водяних рослин та підводних предметів), є бажаними мешканцями акваріумів як біологічні санітари.

На заході Україні, поширений наземний молюск — виноградний слимак. Активний вночі, завдяки чому зменшуються втрати води з організму. Належить до фітофагів, живлячись листям винограду та плодових дерев. Яйця відкладає в ямку, яку викопує за допомогою ноги. За літо буває 2-3 кладки по 20-25 яєць. Для цього він заривається в землю або ховається під мох чи опале листя; вхід у черепашку закриває твердою вапняковою кришечкою (епіфрагмою), яку виділяє мантія.

Наземний спосіб життя ведуть голі слизні, типовими представниками яких є польовий та садовий слизні. Характерна ознака цих молюсків — відсутність зовнішньої черепашки. Вона у них рудиментарна, у вигляді невеликої вапнякової пластинки овальної форми; зовні обростає мантією. Дихають голі слизні атмосферним повітрям за допомогою легені (дихальна порожнина під мантією). У шкірі є численні слизові залози, секрет яких має захисне значення.

Клас Головоногі молюски. Відомо близько 600 сучасних видів. Вони можуть жити лише у воді з високою солоністю (не менше 33 %о), тому їх немає в Чорному та Азовському морях.

Розміри — від 15 см до 18 м. Тіло білатерально-симетричне, розділене на голову й тулуб. Передня частина ноги видозмінилась у щупальця («руки»), які оточують рот. Кількість щупалець неоднакова: у восьминогів, або спрутів, їх 8, у кальмарів, каракатиць — 10, а в наутилуса — близько 40. Задня частина ноги утворює лійку, що з’єднує порожнину мантії з навколишнім середовищем. Молюск через лійку сильним струменем виштовхує воду з мантійної порожнини, що спричинює рух тіла у протилежний бік (реактивний рух). У більшості головоногих є внутрішній хрящовий скелет, який захищає центральну нервову систему. Ганглії великих розмірів і утворюють спільну навкологлоткову нервову масу. У восьминогів є зачатки кори з клітин сірої речовини. У головоногих добре розвинені нюхові ямки, статоцисти та очі, які за своєю будовою нагадують органи зору ссавців. У гігантського спрута діаметр ока сягає 40 см.

За способом живлення головоногі — хижаки. Свою здобич вони схоплюють і утримують щупальцями, на яких у 2-3 ряди розташовані присоски, а в деяких і гачки. Присоска, діаметр якої 3 см, може утримувати масу до 3,5 кг. Головоногі можуть проковтнути лише подрібнену їжу, бо їхній стравохід оточений нервовими гангліями. У подрібненні їжі беруть участь рогові щелепи («дзьоб») та терка (радула). Розвинені також печінка та підшлункова залоза. На відміну від інших молюсків, у головоногих кровоносна система майже замкнена: у багатьох місцях артерії крізь капіляри переходять безпосередньо у вени. Крім основного трикамерного серця, що переганяє кров по тілу, є ще два зябрових серця, які проштовхують її крізь зябра. Кров блакитна, бо замість гемоглобіну містить гемоціанін, до складу якого входить Купрум. Головоногі здатні змінювати забарвлення свого тіла залежно від навколишнього середовища, а також при збудженні. Ця здатність зумовлюється наявністю в шкірі пігментних клітин — хроматофорів, які можуть рефлекторно розтягуватись або звужуватись під дією спеціальних м’язів-розширювачів.

Більшість кальмарів входить до складу нектону. Тіло їхнє обтічної форми, циліндричне; шкіра виділяє слиз, що зменшує тертя під час реактивного руху у воді. Є серед кальмарів і абісальні форми, наприклад архітевтис, який досягає великих розмірів: довжина тіла разом зі щупальцями — до 18 м, маса — близько 8 т, а діаметр кожної присоски — до 20 см. У деяких глибоководних кальмарів є телескопічні очі, в інших — органи світіння — фотофори.

Природний колір кальмарів темно-зелений, а у хвилини роздратування чи страху робиться червоним. Кальмари мають найбільші серед тварин очі — до півметра у діаметрі. Існує вид кальмарів, що мають прозоре драглисте тіло. Тварина ця настільки прозора, що у воді майже невидима — як шматок криги. Видають прозорого кальмара лише чорні блискучі великі очі.

Каракатиці належать до бентосних форм. На відміну віл кальмарів, тіло у них сплющене згори донизу. На спинному боці, під мантією, міститься рудимент раковини у вигляді пористої пластинки. Вона дуже міцна, що дає змогу каракатиці витримувати високий тиск.