Біологія. Міні-довідник. ЗНО

Різноманітність плоских червів

Клас Війчасті черви, або Турбелярії (Turbellaria). Представники класу здебільшого вільноживучі тварини, що населяють солоні та прісні водойми. У тропічних країнах трапляються наземні види. Деякі ведуть паразитичний спосіб життя. Відомо близько 3000 видів.

Тіло турбелярій найчастіше листоподібної або стьожкоподібної форми, завбільшки від 0,2 мм до 35 см.

Турбелярії вкриті війковим епітелієм, що є найхарактернішою ознакою класу. У покривах війчастих червів розташовані залозисті клітини, які виділяють слиз, а в деяких — отруйні речовини.

Рухаються за допомогою війок, а також завдяки скороченню м’язів шкірно-м’язового мішка.

У вільноживучих війчастих червів добре розвинені органи чуття: статоцисти, які забезпечують орієнтування у просторі; фоторецептори (очі) та хеморецептори розташовані на передньому кінці тіла.

У примітивнинх турбелярій кишок немає. Через рот їжа потрапляє до глотки, а звідти — до паренхіми, де й відбувається внутрішньоклітинне травлення. Розміри їх мізерні (кілька міліметрів), тому продукти травлення легко поширюються по всьому тілу через пухку паренхіму. У турбелярій більших розмірів (від 1 до 35 см) є розгалужені кишки, по яких поживні речовини надходять до всіх тканин і органів.

У прісних водоймах зі стоячою водою на водяних рослинах та камінні часто трапляється біла, або молочна, планарія (довжина тіла — до 3 см). Рухається вона плавно й повільно. За способом живлення — хижак: живиться нижчими ракоподібними, личинками комарів. Дуже добре виражена в планарії здатність до регенерації: навіть із 1/280 частини тіла може відновитись увесь організм. При несприятливих умовах (різке зниження вмісту кисню у воді, сильне прогрівання водойми) планарія розпадається на частинки, які не гинуть. Коли умови нормалізуються, кожна така частинка регенерує в цілий організм.

До класу Сисуни належать печінковий сисун, котячий сисун та інші паразити людини і тварин.

Сисуни мають плоске непочленоване тіло листкоподібної форми, на якому є органи прикріплення — дві мускулисті присоски. Ротовий присосок оточує ротовім отвір, черевний містяться на черевному боці тіла.

Тіло вкрите шкірно-м’язовим мішком. Кровоносна і дихальна системи відсутні. Видільна система протонефридіального типу. Більшість трематод — гермафродити.

Клас Стьожкові черви, або Цестоди (Cestoda). Усі представники нього класу (понад 3000 видів) — ендопаразити. У статевозрілій стадії вони, за деяким винятком, паразитують у кишках людини і хребетних.

Тіло сплющене, видовжене, у більшості видів поділяється на членики (проглотиди). Розміри коливаються від 1-2 мм до 30 м. На передньому кінці розташована головка з органами фіксації: присосками, ботріями (щілинами), гачками. Частина тіла позаду головки є зоною росту. Її називають шийкою. Тут відростають членики, які в сукупності утворюють тіло паразита, або стробілу (кількість члеників буває від 3-4 до кількох тисяч). Задні членики в міру їх розвитку й дозрівання відриваються від стробіли і виходять назовні. Як і в інших гельмінтів, тіло цестод вкрите кутикулою, що виконує захисну функцію.

В Україні поширений свинячий солітер (ціп’як) завдовжки 2-3 м. Дефінітивний хазяїн — людина, де солітер живе в тонких кишках поодинці, по двоє, зрідка їх буває навіть п’ять. Органи фіксації — присоски і хоботок з гачечками. З випорожненнями дефінітивного хазяїна дозрілі членики паразита виділяються назовні ланцюжками по 3-5. Проміжний хазяїн (свиня) заражується солітером, поїдаючи членики з травою або риючись у нечистотах. У кожному членику міститься до 50 тис. яєць. Розвиток фіни з онкосфери триває 2-4 місяці.

Стьожак широкий — збудник дифілоботріозу. Статевозріла особина завдовжки 3-10 м (20 м), містить близько 2000 члеників, з двома присмоктувальними ботріями, що розташовані на спинному і черевному боках. Шийка тонка, 4-10 мм завдовжки.

Ширина гермафродитних члеників (10-20 мм) значно перевищує довжину (2-4 мм), у центрі кожного членика міститься матка розетко-подібної форми.

Паразит проходить складний життєвий цикл, що більше нагадує цикли розвитку трематод, ніж цестод. Біогельмінт. Остаточний хазяїн — людина, м’ясоїдні тварини. Локалізація статевозрілої особи: тонка кишка. Проміжні хазяї: рачок циклоп, згодом — риба.

З фекаліями хворого виділяється до 1 млн. яєць на добу. Яйця виділяються незрілими і дозрівають у воді впродовж 2-х тижнів. Остаточні хазяї заражаються, поїдаючи рибу або ікру.

Бичачий солітер мас довжину 4-10 м. Живе в тонких кишках людини, здебільшого один, іноді по два або три. Органи фіксації — присоски. Членики паразита виділяються з випорожненнями або виповзають самі поодинці. У кожному із члеників міститься 150-170 тис. яєць. Проміжний хазяїн — велика рогата худоба.

Ехінокок складається із 3-4 члеників, 2-6 мм завдовжки. Остаточні його хазяї — собака, вовк, шакал та інші хижаки з родини Собачих, у кишках яких він оселяється; проміжні — численні рослиноїдні тварини: вівці, кози, корови, верблюди, північні олені. Випадковим проміжним хазяїном може стати і людина. Трапляються випадки захворювання дітей, які заражуються, якщо не миють рук після контактів із собаками, вживають немиті овочі та фрукти. Від остаточного хазяїна яйця ехінокока потрапляють у навколишнє середовище. Вони дуже стійкі до температурних і метеорологічних коливань: переносять дванадцятиденне висушування або перебування у воді. За температури від -1 °С до +2 °С яйця залишаються життєздатними протягом 116 днів.