Біологія. Міні-довідник. ЗНО

Тип Губки. Загальна характеристика типу

Губки — найпримітивніші з усіх багатоклітинних тварин. Для них характерний клітинний рівень організації. У тілі губок немає ні тканин, ні органів. Є лише спеціалізовані групи клітин, що виконують ту чи іншу життєву функцію.

Губки — сидячоприкріплені тварини. Форма тіла їх різноманітна. Найпримітивніші мають форму невеликого келиха. Найчастіше ж вони мають вигляд коркових чи подушкоподібних обростань на каміннях, черепашках молюсків, повалених деревах і т. п. Серед губок є одиничні, але (найчастіше) трапляються колоніальні форми. Розміри губок різні: найдрібніші вимірюються міліметрами, найбільші (наприклад, поширений у тропічних морях келих Нептуна) бувають вищі за 1 м. Чимало губок яскраво забарвлені, та серед них є й позбавлені пігментів форми білого чи сірого кольорів.

Тіло губок складається із двох шарів клітин — зовнішнього, або покривного (ектодерми), та внутрішнього — ентодерми. В ектодермі, що складається із плоских клітин, є клітини, які оточують пори. Їх називають пороцитами. Через них вода проходить у систему канальців, що відкриваються у порожнину тіла. У найпримітивніших губок, подібних до морської губки аскон, ентодерма складається з комірцевих клітин — хоаноцитів, які мають джгутики. Рухом джгутиків хоаноцита женуть воду через канальці у порожнину тіла, звідки вона крізь устя, або оскулюм, виводиться назовні. У складніших за будовою губок, типу морської губки сикон, хоаноцита скупчені лише в особливих випинах — джгутикових трубках. Найбільш високоорганізованими є губки типу лейкон, у яких хоаноцита утворюють невеликі джгутикові камери. Вони містяться всередині тіла губки і зв’язані системою канальців як із зовнішніми порами, так і з загальною порожниною тіла. Будова тіла бодяги подібна до будови тіла морських губок типу лейкон.

У губок між ектодермою та ентодермою міститься безструктурна драглиста речовина — мезоглея. У ній розкидані клітини різної будови та функції. Із клітин, що називають склеробластами, утворюється скелет губок. У найпримітивніших губок він вапняковий — із численних вапнякових голочок, або спікул. У більшості губок — кремінний (зі сполук Силіцію), кремінно-роговий, наприклад у бодяги, і роговий (з волокон рогоподібної речовини — спонгіну), як у грецької, або туалетної, губки.

Живлення губок пасивне, вони не мають будь-яких пристосувань для захоплення їжі. Поживні рештки відмерлих тварин і рослин, а також дрібні одноклітинні організми з током води через пори і канальці потрапляють до джгутикових канальців і камер. Захоплені хоаноцитами, вони потрапляють до мезоглеї. Тут їх перетравлюють особливі, подібні до клітин амеб, клітини з псевдоподіями — амебоцити.

У другій половині літа все тіло бодяги наповнюється невеликими буруватими зернятками завбільшки з головку шпильки. Це внутрішні бруньки, або гемули. Вони утворюються з особливих клітин — археоцитів. Частина клітин губки утворює навколо таких груп щільну внутрішню спонгінову (рогову) оболонку (мембрану) і другу таку ж оболонку — зовнішню. Між цими оболонками залишається пухка тканина, так званий повітроносний шар із дрібними кремнієвими голочками. Лише в одному місці рогової мембрани залишається отвір, укритий ніжною плівкою. Через цей отвір навесні з настанням сприятливих умов виповзає жива тканина губки.

У губок виявлена здатність до регенерації. Вони доволі легко й швидко відновлюють пошкоджені ділянки тіла. В умовах експерименту вчені спостерігали утворення через 6-7 днів маленьких губок з ізольованих клітин фільтрату, який добули, протираючи губки через сито.