Біологія. Міні-довідник. ЗНО

Будова лишайників. Форма слані лишайників

Це своєрідна група організмів, які складаються з двох різних компонентів — гриба (представники аскоміцетів, базидіоміцетів, фікоміцетів) та водорості (зелені — цистокок, хлорокок, хлорела, трапляються кладофора, пальмела). Замість водоростей до складу деяких лишайників входять ціанобактерії (носток, глеокапса, хроокок). Усі ці організми утворюють симбіотичне співжиття, що характеризується особливими морфологічними типами та фізіолого-біохімічними процесами.

Лишайники відрізняються від інших організмів такими рисами:

• симбіотичне співжиття двох різних організмів — гетеротрофного гриба (мікобіонт) й автотрофної водорості (фікобіонт). Лишайникове співіснування постійне та історично зумовлене, а не випадкове, короткочасне. У справжньому лишайнику гриб і водорість вступають у тісний контакт, грибний компонент оточує водорість і може навіть проникати в її клітини;
• специфічні морфологічні форми зовнішньої та внутрішньої будови;
• фізіологія гриба та водорості у слані лишайника багато в чому відрізняється від фізіології вільноживучих грибів і водоростей;
• специфічною є біохімія лишайників: вони утворюють вторинні продукти обміну, які невідомі в інших групах організмів;
• спосіб розмноження;
• реагування на екологічні умови.

Лишайники не мають типового зеленого забарвлення, у них немає диференційованих органів, тіло їх складається зі слані. Забарвлення лишайників сірувате, зеленувато-сіре, світло- або темно-буре, рідше жовте, оранжеве, біле, чорне. Забарвлення зумовлене пігментами, що містяться в оболонках гіфів гриба, рідше — у цитоплазмі. Колір лишайників може залежати також від забарвлення лишайникових кислот, що відкладаються у вигляді кристалів або зерен на поверхні гіфів.

Внутрішня будова лишайників. За анатомічною будовою розрізняють лишайники двох типів. В одного з них водорості розкидані по всій товщі слані та занурені в слиз, який виділяє водорість (гомеомерний тип). Це найпримітивніший тип. Така будова характерна для тих лишайників, фітобіоитом яких є ціанобактерії — носток, глеокапса тощо. Вони утворюють групу слизуватих лишайників.

На нижньому корковому шарі лишайників звичайно утворюються органи прикріплення. Іноді вони мають вигляд тонких ниток, що складаються з одного ряду клітин. Їх називають ризоїдами. Ризоїди можуть з’єднуватись, утворюючи ризошальні тяжі. У деяких листуватих лишайників слань прикріплюється за допомогою короткої ніжки (гомфа), розташованої в центральній частині слані.

У накипних талом має вигляд порошкуватої, горбкуватої або гладенької шкірочки, яка щільно зростається із субстратом; до них належать близько 80 % усіх лишайників.

У листуватих лишайників талом має вигляд лусочок або доволі великих пластинок, що прикріплюються до субстрату в кількох місцях за допомогою пучків грибних гіфів. Найпростіша слань листуватих лишайників має вигляд однієї крупної округлої листоподібної пластинки, що сягає в діаметрі 10-20 см.

У кущистих лишайників талом складається з розгалужених ниток або стовбурців, які зростаються із субстратом лише основою: часто ростуть догори, убік або звисають донизу — «бородаті» лишайники. Слань кущистих лишайників має вигляд прямостоячого або звисаючого кущика, рідше нерозгалужених прямостоячих виростів.