Біологія. Міні-довідник. ЗНО

Особливості будови та процесів життєдіяльності грибів

Найбільш примітивні нижчі одноклітинні гриби. Більш високоорганізовані нижчі гриби мають зачатки гіфальної будови.

Гіфи — це циліндричні трубочки завтовшки 1-15 мкм, які ростуть тільки в довжину і галузяться. Вони забарвлені в білий, голубуватий або жовтуватий колір, рідше — в оливково-бурий або інших відтінків. Із значної кількості гіф утворюється міцелій (грибниця).

Поживні речовини надходять до клітин гриба крізь оболонку у вигляді розчинів. Здатність оболонки пропускати та зв’язувати певні речовини відіграє важливу роль у живленні грибів та визначає їх стійкість (наприклад, до фунгіцидів).

Сплітаючись, гіфи утворюють подобу тканини, але, на відміну від вищих рослин, гриби не утворюють справжньої тканини. Гриби-макроміцети належать до вищих грибів і мають клітинний міцелій. На певному етапі розвитку міцелію із щільно переплетених гіфів формуються плодові тіла, у яких дозрівають спори.

Поживні речовини, воду гриби всмоктують усією поверхнею грибниці, яка пронизує поживний субстрат (субстратний міцелій) або концентрується на його поверхні (повітряний міцелій). Дереворуйнівні гриби мають субстратний міцелій, а деякі борошнисторосяні — повітряний.

Перетворення складних органічних речовин гриби здійснюють за допомогою ферментів. Ферментативний апарат у них дуже складний і спеціалізований. Гриби можуть руйнувати навіть такі матеріали, які важко піддаються дії хімічних реактивів, наприклад целюлозу і пектинові речовини. Інші фермента забезпечують гідроліз крохмалю, розщеплення білків і жирів. У факультативних паразитів і сапротрофів набір ферментів ширший, тому вони повніше використовують поживний субстрат, ніж вузькоспеціалізовані паразити.

У грибів є комплекс ферментів, за допомогою яких здійснюється синтез високомолекулярних сполук, необхідних для побудови їх тіла.

Гриби живляться в основному простими цукрами, багатоатомними спиртами і багатоосновними кислотами, які вони використовують як будівельний матеріал для власних клітин і як джерело енергії.

Для базидіальних грибів характерні плодові тіла у вигляді шапинки й ніжки. Саме таку форму має більшість їстівних грибів. Вони в тій чи іншій мірі м’які, м’ясисті і здебільшого після дозрівання загнивають. Форми шапинок і ніжок можуть бути різноманітними.

Фітофтора паразитує на картоплі, помідорах. Уражені листки вкриваються темними плямами, в’януть і засихають, а бульби картоплі чи плоди помідорів — темніють і загнивають.

Трутовики оселяються на стовбурах дерев і спричинюють трухлявіння, що зрештою призводить до загибелі дерева. Зараження відбувається спорами, що потрапляють усередину рослини через ушкодження на корі або через корені. Грибниця розростається в рослині, проте зовні паразит залишається непомітним. Лише згодом на поверхні ураженого стовбура з’являються плодові тіла, що утворюють велику кількість спор.

Сажкові гриби паразитують на злакових, спричинюючи захворювання сажку. Назва пов’язана з там, що частина рослини, на якій розвивається гриб, укривається чорними спорами й нагадує головешку. Спори проникають у рослину під час проростання зерна, через приймочку маточки під час цвітіння або через молоді надземні частини.

Іржасті гриби паразитують на злакових, соняшнику, малині тощо. На уражених грибами листках і стеблах з’являються бурі плями, що нагадують іржу. Гриб клавіцепс пурпуровий зумовлює захворювання, що дістало назву «ріжки» жита. Унаслідок зараження грибом у колосі жита замість зернівок утворюються темно-фіолетові, майже чорні «ріжки». Це призводить не лише до зменшення врожаю, а й до тяжких отруєнь людей, тому що в «ріжках» містяться дуже отруйні речовини.

Борошнисторосяні гриби є збудниками борошнистоїроси троянд, аґрусу, огірків, винограду тощо. Ознакою цього захворювання є поява на рослинах плям, що зовні подібні до розсипаного борошна.

Цвілеві гриби. До цвілевих грибів належать мукор, аспергіл, пеніцил. Ці гриби дуже розповсюджені в природі і відіграють важливу роль у мінералізації органічних залишків. Деякі з них використовують у промисловості: аспергіл чорний — для одержання лимонної кислоти, пеніцил — для виготовлення антибіотиків, деяких сортів сиру. Плісеневі гриби спричиняють псування продуктів, іноді хвороби людини, тварин, частіше — рослин.

Мукор (голівчаста плісень) з’являється на продуктах, на гною у вигляді пухнастого білого нальоту, який через деякий час чорніє. Гриб утворює розгалужений міцелій, що складається з однієї клітини, від якої відособлюється плодове тіло — повітряна гіфа з мішком-спорангієм у вигляді голівки зверху. У спорангії розвиваються спори. Оболонка дозрілого спорангія різко розривається, розкидаючи клейкі спори.

Аспергіл і пеніцил мають багатоклітинний міцелій. Плодоносна гіфа (конідієносець) аспергіла на верхівці має потовщення, що несе на собі паличкоподібні вирости — стеригми, від яких відшнуровується ланцюжок спор — конідій. У пеніцила конідієносець на верхівці не потовщується, а розгалужується. В аспергіла та пеніцила плодові тіла утворюються рідко. Вони мають вигляд маленьких кульок, усередині яких містяться сумки зі спорами — клейстокарпії.

У 1929 р. англійський вчений А. Флемінг виявив антибактеріальні властивості пеніцила та виділив речовину, яку назвав пеніциліном. Крім цього антибіотика, з актиноміцетів виділяють стрептоміцин, біоміцин, тетрациклін тощо.

Дріжджі. Дріжджі — одноклітинні нерухомі організми овальної та видовженої форми, завбільшки 8-10 мкм. Справжнього міцелію не утворюють. У клітині є ядро, мітохондрії, у вакуолях нагромаджується багато речовин (органічних та неорганічних), у них відбуваються окисно-відновні процеси. Дріжджі накопичують у клітинах волютин. Вегетативне розмноження відбувається брунькуванням, у деяких видів — поділом. Спороутворення має місце після багаторазового розмноження брунькуванням або поділом. Воно відбувається легше у разі різкого переходу від надмірного живлення до незначного, надходження кисню. Спори утворюються переважно без запліднення. У клітині число спор парне (частіше 4-8). У дріжджів відомий і статевий процес.