Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Особливості організації клітин прокаріотів та будови їх поверхневого апарату

Прокаріоти — надцарство організмів, до складу якого входять царства Археї (Архебактерії) та Справжні бактерії (Еубактерії). До справжніх бактерій належать власне бактерії та ціанобактерії (застаріла назва «синьо-зелені водорості»).

Клітини прокаріотів мають поверхневий апарат і цитоплазму, у якій розташовані нечисленні органели та різноманітні включення. Прокаріотичні клітини не мають більшості органел (мітохондрій, пластид, ендоплазматичної сітки, комплексу Гольджі, лізосом, клітинного центру тощо). Прокаріоти — мікроскопічні організми. Розміри їхніх клітин зазвичай коливаються в межах 0,2-30 мкм у діаметрі або завдовжки. Інколи трапляються й більші за розмірами клітини. Наприклад, деякі види роду Спірохета можуть сягати 250 мкм завдовжки. Форма клітин прокаріотів різноманітна: куляста, паличкоподібна, у вигляді коми або спірально закрученої нитки тощо. Усі прокаріоти — одноклітинні організми, клітини яких здатні сполучатись своїми стінками, утворюючи колонії у вигляді ниток, грон тощо. Іноді колонії оточені спільною слизовою оболонкою — капсулою. У колоніальних ціанобактерій контакти між сусідніми клітинами мають вигляд мікроскопічних канальців, заповнених цитоплазмою.

Будова клітини прокаріотів

До складу поверхневого апарату клітин прокаріотів входять плазматична мембрана, клітинна стінка, інколи слизова капсула. У більшості бактерій клітинна стінка складається з високомолекулярної органічної сполуки — муреїну. Ця сполука утворює сітчасту структуру, яка надає клітинній стінці жорсткості. У ціанобактерій зовнішній шар клітинної стінки містить полісахарид пектин та особливі скоротливі білки. Вони забезпечують їм ковзання або обертання.

До складу клітинної стінки часто входить тоненька зовнішня мембрана, що подібно до плазматичної мембрани містить білки, фосфоліпіди та інші речовини. Вона забезпечує захист вмісту клітини. Зокрема, на таких бактерій не діють деякі антибіотики (наприклад, пеніцилін, актиноміцин). Клітинна стінка бактерій має антигенні властивості, тобто організм, у який потрапляє бактерія, сприймає її як чужорідне тіло. Завдяки цьому певні лейкоцити «впізнають» хвороботворні бактерії та виробляють до них антитіла.

Ліпіди та полісахариди клітинної стінки дають змогу бактеріям прилипати до різних поверхонь (клітин еукаріотів, емалі зубів тощо), а також злипатися між собою. Слизова капсула складається з полісахаридів. Вона не дуже міцно зв’язана із клітиною й легко руйнується під дією певних сполук. Поверхня клітин деяких бактерій укрита численними тоненькими ниткоподібними виростами. За їхньої участі клітини бактерій обмінюються спадковою інформацією, зчіпляються між собою або прикріплюються до субстрату.

Рибосоми прокаріотів дрібніші за рибосоми еукаріотичних клітин. Плазматична мембрана може утворювати гладенькі або складчасті вгини в цитоплазму. На складчастих мембранних вгинах містяться дихальні ферменти та рибосоми, а на гладеньких — фотосинтезуючі пігменти. У клітинах деяких бактерій (наприклад, пурпурних) фотосинтезуючі пігменти містяться в замкнених мішкоподібних структурах, утворених вгинами плазматичної мембрани. Такі мішечки можуть бути розташовані поодинці або ж зібрані в купки. Подібні утвори ціанобактерій називають тилакоїдами; вони містять хлорофіл і розташовані поодиноко в поверхневому шарі цитоплазми.

У деяких бактерій і ціанобактерій (мешканців водойм або капілярів ґрунту, заповнених водою) є особливі, заповнені газовою сумішшю, газові вакуолі. Змінюючи об’єм вакуоль, бактерії можуть переміщуватись у товщі води з мінімальними витратами енергії.