Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Еволюційна гіпотеза Ж.-Б. Ламарка

У додарвінівський період (до 1859 р.) у природознавстві панували погляди на природу, які розглядали явища й тіла природи як раз і назавжди дані, незмінні, ізольовані і не зв’язані між собою. Вони були дуже близькі до креаціонізму (лат. creatio — створення) і теології (грецьк. Тео — Бог і logos — слово, вчення, наука), які вважають різноманітність органічного світу результатом діяння Бога. Креаціоністи (К. Лінней, Ж. Кюв’є) доводили, що види живої природи реальні і незмінні з часів своєї появи, при цьому К. Лінней стверджував, що видів існує стільки, скільки їх було під час творення світу.

До кінця XIII ст. в біології накопичився величезний описовий матеріал, який засвідчував, що:

• а) ззовні навіть дуже систематично далекі види за внутрішньою будовою мають певні риси подібності;
• б) сучасні види відрізняються від тих, які існували на Землі;
• в) зовнішній вигляд, будова і продуктивність сільськогосподарських рослин і тварин можуть істотно змінюватися зі зміною умов.

Сумніви щодо незмінності видів призвели до виникнення трансформізму — системи поглядів про змінність і перетворення форм рослин і тварин під впливом природних причин. І хоча трансформізм, найяскравішими представниками якого в біології були Ж. Бюффон, Е. Ж. Сент-Ілер, Еразм Дарвін, К. Ф. Рульє, був далеким від розуміння розвитку природи як історичного процесу, він сприяв зародженню еволюційної ідеї. Ідеї трансформізму знайшли подальший розвиток у працях французького біолога Жана-Батиста Ламарка (1744-1829) — творця першого еволюційного вчення. Свої погляди на історичний розвиток органічного світу він виклав у книзі «Філософія зоології» (1809).

Ж.-Б. Ламарк створив природну систему тварин, що базувалась на принципі спорідненості організмів. Класифікуючи тварин, Ж.-Б. Ламарк дійшов висновку, що види не залишаються незмінними, вони повільно і постійно змінюються. Усіх відомих на той час тварин за рівнем їх організації Ж.-Б. Ламарк розділив на 14 класів. У його системі, на відміну від системи К. Ліннея, тварини розміщені у висхідній послідовності — від інфузорій і поліпів до високоорганізованих істот (птахів і ссавців). Ж.-Б. Ламарк вважав, що класифікація має відображати «порядок самої природи», тобто її прогресивний розвиток. Усі 14 класів тварин Ж.-Б. Ламарк розділив на 6 градацій, або послідовних ступенів ускладнення їх організації.

Ж.-Б. Ламарк вважав, що ускладнення тваринного світу відзначається немовби драбинчастим характером і тому назвав його градацією. У факті градації учений вбачав віддзеркалення історичного розвитку органічного світу. Він вперше в історії біології сформулював положення про еволюційний розвиток живої природи: життя виникає шляхом самозародження найпростіших живих тіл з речовин неживої природи. Подальший розвиток здійснюється шляхом прогресивного ускладнення організмів, тобто шляхом еволюції.

Головним фактором мінливості організмів Ламарк вважав вплив навколишнього середовища: змінюються умови (клімат, їжа) та як наслідок з покоління в покоління змінюються й види. В організмів, позбавлених центральної нервової системи (рослини, нижчі тварини), ці зміни виникають прямим шляхом. У тварин, що мають центральну нервову систему, вплив середовища на організм, за Ж.-Б. Ламарком, здійснюється опосередковано: зміна умов життя змінює потреби тварини, що, у свою чергу, змінює його звички, поведінку. Унаслідок цього одні органи більше і частіше використовуються (вправляються), а інші — менше і рідше (не вправляються). Завдяки вправлянню органи розвиваються (довга шия і передні ноги в жирафа, широкі плавальні перетинки між пальцями у водоплавних птахів, довгі язики в мурахоїда і дятла тощо), а ті, що не вправляються, стають недорозвиненими (очі в крота, крила в страуса та ін.). Цей механізм зміни органів Ж.-Б. Ламарк назвав законом вправляння і невправляння органів. З погляду Ж.-Б. Ламарка, довгі шия і ноги в жирафа — результат того, що багато поколінь його коротконогих і короткошиїх предків харчувалися листям дерев, за яким вони намагалися підтягнутися якомога вище. Таким чином, зміни органів, що виникають як прямим, так і непрямим шляхом, стають, за Ж.-Б. Ламарком, відразу корисними, адаптивними. Якщо зміни організмів, спричинені прямою або непрямою дією умов середовища, повторюються в ряду поколінь, то вони успадковуються і стають ознаками нових видів.

Таким чином, одним з факторів еволюції, за Ламарком, є успадкування всіх ознак, які виникли під впливом умов навколишнього середовища.

Іншим фактором еволюції Ж.-Б. Ламарк вважав внутрішнє прагнення організмів до прогресу, яке не залежить від умов довкілля. За його уявленнями, усі тварини, починаючи з інфузорій, що самозародилися, постійно прагнуть до ускладнення своєї організації в довгому ряду поколінь, що зрештою призводить до перетворення одних форм живих істот в інші (наприклад, інфузорії поступово перетворюються в поліпи, поліпи — у променистих тощо).

У тлумаченні Ж.-Б. Ламарка причин зміни видів у природі є серйозні недоліки. Так, впливом тренування органів не можна пояснити зміни таких ознак, як довжина волосяного покриву, густина шерсті, жирність молока, забарвлення покривів тварин та інші, які не можуть гренуватися. Крім того, як тепер відомо, не всі зміни, що виникають в організмів під впливом довкілля, є спадковими.