Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Закономірності спадковості та мінливості організмів

Генетика. Методи генетичних досліджень

Генетика — наука про закономірності спадковості та мінливості. Початком розвитку генетики вважають 1900 рік, коли закономірності успадкування ознак, встановлені Г. Менделем, були наново відкриті. У розвитку генетики виділяють три періоди.

Перший — період класичної генетики (1909-1930 рр.). Встановлено, що гени визначають ознаки в рослин і тварин. Створено хромосомну теорію спадковості. Накопичено різноманітні експериментальні дані.

Другий період — неокласицизм (1930-1953 рр.). Розроблено теорію мутацій. Встановлено, що спадковість пов’язана не з білками, а з ДНК.

Третій період — синтетична генетика (з 1953 р.). Створено модель ДНК, розшифровано генетичний код, розвивається молекулярна генетика.

Позначення й символи генетики

Методи генетики

Гібридологічний: метод вивчення характеру успадкування ознак і властивостей при статевому розмноженні організмів. Базується на кількісному аналізі результатів схрещування в поколіннях. Гомозиготна чиста лінія схрещується з іншою гомозиготною чистою лінією. Облік результатів схрещування проводять індивідуально в потомстві кожної рослини і в цілому в кожній гібридній популяції. Результати обробляють методами математичної статистики. Гібридологічний аналіз базується на перерозподілі (рекомбінації) генів під час мейозу.

Генеалогічний: полягає в складанні родоводів окремих особин і цілих родин та аналізі успадкування певної ознаки. Родовід — це стислий спосіб запису історії роду.

Цитологічний: використовують для вивчення матеріальної наступності в поколіннях окремих клітин і організмів.

Цитогенетичний: вивчає закономірності успадкування у взаємозв’язку з будовою і функціями клітинних структур. Суть методу полягає в мікроскопічному вивченні хромосом.

Молекулярно-генетичний: біохімічне та фізико-хімічне вивчення структури і функції генетичного матеріалу, виявлення змін у певних ділянках ДНК, гена або хромосоми. Аналізувати великі молекули ДНК у тому вигляді, у якому вони існують, доволі важко і практично неможливо. Тому спочатку їх розділяють на окремі фрагменти (4-6 пар основ), різні за довжиною, обробляючи нитку ДНК різного типу рестриктазами — бактеріальними ендонуклеазами. Ці ферменти здатні розрізати подвійну спіраль ДНК, причому місця розриву строго специфічні для даного зразка.

Мутаційний: базується на всебічному аналізі мутацій, дає змогу вивчити закономірності та механізми мутагенезу, а також структуру і функціонування генів.

Популяційний: вивчає генетичну структуру популяцій. Його широко застосовують при вивченні спадкових хвороб населення, частоти нормальних і патологічних генів, генотипів і фенотипів у популяціях різних регіонів. Крім того, цей метод вивчає закономірності поширення спадкових хвороб у різних за будовою популяціях і можливість прогнозувати їх частоту в наступних поколіннях. Популяційно-статистичний метод використовують для вивчення: 1) частоти генів у популяції, включаючи частоту спадкових хвороб; 2) закономірностей мутаційного процесу; 3) ролі спадковості та середовища у виникненні хвороб зі спадковою схильністю; 4) впливу спадкових факторів і факторів навколишнього середовища на створення фенотипного поліморфізму людини за багатьма ознаками.

Близнюковий: порівняння й аналіз мінливості ознак у межах різних груп близнюків. Вперше цей метод запропонував Ф. Гальтон у 1875 році. Дає можливість визначити внесок генетичних (спадкових) факторів і чинників навколишнього середовища (клімату, харчування тощо) у розвиток конкретних ознак або захворювань у людини.

Онтогенетичний: вивчає дію гена і його вияв в індивідуальному розвитку (трансплантація, in vitro).