Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Гіподинамія

Гіподинамія — зменшення м’язових зусиль, що витрачаються на утримання пози, переміщення тіла в просторі, а також фізичну роботу. Причинами гіподинамії можуть служити фізичні, фізіологічні та поєднані фактори (зменшення навантаження на опорно-руховий апарат, іммобілізація, перебування в замкнутих приміщеннях, малорухливий спосіб життя тощо). Гіподинамія в умовах невагомості пов’язана з відносним зменшенням фізичних зусиль та енергетичних витрат на переміщення тіла і предметів. При зміні положення тіла людини з вертикального на горизонтальне вектор сили ваги стає перпендикулярним щодо поздовжньої осі тіла. Вагове навантаження розподіляється на відносно велику опорну поверхню. Це зумовлює зменшення місцевого напруження і деформації, зниження загальної м’язової активності та рівня метаболізму. Подібним станом характеризується перебування людини у воді. Тому занурення у воду і тривалий постільний режим відтворюють типову ситуацію, яку також можна розглядати як наближену до моделі невагомості.

Поширеність гіподинамії в сучасних умовах зростає у зв’язку з урбанізацією, широким впровадженням у повсякденну діяльність людини засобів пересування, автоматизації і механізації праці. Скорочення частки ручної немеханізованої праці супроводжується відносним збільшенням числа професій, пов’язаних з виконанням операторських функцій (керування механізмами, контроль за їх роботою тощо), а також частки розумової праці в житті суспільства. Поліпшення побутових умов, зростання ролі сучасних засобів комунікації (телефон, інтернет, телебачення) сприяють поширенню більш пасивних форм проведення дозвілля, оскільки потреби населення все повніше задовольняються в умовах менш рухомого способу життя. У зв’язку з цим проблема гіподинамії стає проблемою соціальною, вирішення якої залежить від спільних зусиль медиків, психологів, соціологів, а також представників суспільних і спортивних організацій.

У літературі термін «гіподинамія» часто застосовують як синонім гіпокінезії (наприклад, для опису станів іммобілізації, постільного режиму, перебування в малих замкнутих приміщеннях). Однак значення цих термінів не завжди збігаються, тому що гіпокінезія означає обмеження просторових характеристик руху, не обов’язково пов’язаних зі зменшенням м’язових зусиль. Доцільність розмежування понять гіподинамія та гіпокінезія зумовлена й різними формами прояву відповідних реакцій організму. Зменшення м’язових зусиль при гіподинамії призводить до розвитку в організмі функціональних і морфологічних змін, різновиду адаптаційних змін (адаптація до знижених навантажень), що виражаються переважно в явищах детренованості та «атрофії від бездіяльності». До найбільш специфічних з них можна віднести: зменшення енергообміну і потреби в їжі; розвиток детренованості серцево-судинної системи, зокрема міокарда; дистрофію м’язової тканини; від’ємний азотистий баланс; перебудову жирового обміну з тенденцією до збільшення в масі тіла частки жирового компонента; атеросклеротичні процеси та демінералізацію кісткової тканини. У результаті цього змінюється загальна реактивність організму, знижується його опірність до інфекцій, розвивається астенізація, знижується фізична працездатність та стійкість до стресових впливів, ортостатична стійкість тощо.

Лікувальні і профілактичні заходи при гіподинамії доволі різноманітні. Основне значення серед них належить фізичним тренуванням. їх характер змінюється залежно від конкретних умов виникнення гіподинамії (гігієнічна зарядка, виробнича гімнастика, оздоровча та лікувальна фізкультура тощо). Компенсація дефіциту навантаження в стані невагомості досягається вправами на спеціальних тренажерах, а також використанням костюмів для постійного носіння з гумовими амортизаторами, що створюють статичне навантаження в напрямку поздовжньої осі тіла. Допоміжними способами профілактики можуть бути: електростимуляція м’язів, застосування гормональних препаратів, а також додавання до раціону фосфатів та вітамінів, втрати яких при гіподинамії зростають. У випадках, коли гіподинамія поєднується зі зниженням гідростатичного тиску крові, рекомендують різні способи спеціального тренування, спрямовані на нормалізацію діяльності серцево-судинної системи і водно-сольового обміну (вакуумні камери для нижньої половини тіла, оклюзивні манжети на кінцівки, обертання на центрифузі малого радіуса тощо). Відновлення зменшеного об’єму крові можна досягнути за допомогою ЛП (зокрема, вазопресину). Для підтримання ортостатичної стійкості в реадаптаційний період застосовують костюми, що забезпечують надлишковий тиск на нижню половину тіла і таким чином попереджають надлишкове депонування крові.