Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Імунна система. Імунітет

Імунна система — сукупність органів, тканин, клітин, які забезпечують захист організму; система організму, яка контролює сталість клітинного та гуморального складу організму. Знищенню імунною системою підлягає генетично чужорідне (усе, що генетично не запрограмоване в даному організмі; до чужорідного відносяться клітини іншого організму, пошкоджені клітини власного організму, мікробні клітини, молекули, до яких утворюються антитіла) і генетично своє, яке стає старим, або клітини та білки початкових етапів ембріонального розвитку людини.

Імунна система багатокомпонентна, але працює як єдине ціле. Вона включає численні компоненти, що визначають високу специфічність імунних реакцій. Усі ці компоненти працюють у тісному взаємозв’язку, і, що особливо важливо, кожний неспецифічний компонент за рахунок зв’язків системи функціонує як специфічний.

До складу імунної системи входять:

1. Органи та тканини імунної системи:

• центральні (кістковий мозок і тимус);
• периферійні (селезінка, лімфатичні вузли та інші накопичення лімфоїдних тканин).

2. Клітини імунної системи:

• лейкоцити (клітини імунної системи);
• лімфоцити (Т-лімфоцити, В-лімфоцити, нормальні «кіллери»);
• фагоцити (макрофаги, еозинофіли, нейтрофіли, базофіли, дендритні клітини, мікроглії, купферовські клітини);
• допоміжні клітини (тромбоцити).

Імунна система розпізнає чужорідні речовини, нейтралізує їх і «запам’ятовує» свою відповідь, щоб відтворити її під час зіткнення з аналогічним антигеном. До компетенції імунної системи відносять також знищення клітин і білків власного організму, що виникають при функціонуванні організму в екстремальних умовах — при травмах. У будь-якому стані організму імунна система постійно працює, хоч і з різним ступенем активності.

Імунітетом, за сучасними поглядами, називають несприйнятливість організму до різних чинників (клітин, речовин), що несуть генетично чужорідну інформацію.

Перше наукове пояснення природи імунітету дав І. І. Мечников, який дійшов висновку, що імунітет підтримується завдяки фагоцитарній властивості лейкоцитів. Згодом було встановлено, що, крім фагоцитозу, велике значення для імунітету має здатність деяких клітин тіла, у тому числі й лейкоцитів, виробляти захисні речовини — антитіла. Отже, за своєю природою імунітет може бути клітинним (фагоцити) та гуморальним (антитіла).

Останнім часом велику увагу вчені приділяють лімфоцитам — клітинам крові, що здійснюють специфічний імунітет, спрямований проти одного якогось виду чи штаму інфекційних мікроорганізмів. Розрізняють Т- і В-лімфоцити: перші знищують генетично чужорідні клітини або білки шляхом їх руйнування, другі продукують антитіла. Кожна група (клон) продукує лише один вид антитіл проти одного конкретного антигену.

Імунітет до інфекційних захворювань поділяють на природний, вироблений самим організмом без штучних втручань, і штучний, що виникає внаслідок введення в організм спеціальних речовин. Природний імунітет проявляється в людини від народження (вроджений імунітет) або виникає після перенесених захворювань (набутий імунітет). Штучний імунітет може бути активним або пасивним. Активний імунітет виробляється після введення в організм ослаблених чи вбитих збудників хвороби або їх ослабленої отрути. Цей імунітет виникає не одразу, але триває довго — кілька років і навіть усе життя. Пасивний імунітет створюється, коли в організм вводять лікувальну сироватку з уже готовими захисними властивостями. Цей імунітет короткочасний, зате він проявляється одразу після введення сироватки.