Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Тканини організму людини

Основні тканини організму людини

Тканина — сукупність клітин, подібних за походженням, будовою і функціями та міжклітинної речовини.

Епітеліальна тканина (епітелій) покриває всю зовнішню поверхню тіла людини, вистилає слизові оболонки порожнистих внутрішніх органів (шлунок, кишечник, сечовивідні шляхи, плевру, перикард, очеревину) і входить до складу залоз внутрішньої секреції. Виділяють покривний (поверхневий) і секреторний (залозистий) епітелій. Епітеліальна тканина бере участь в обміні речовин між організмом і зовнішнім середовищем, виконує захисну функцію (епітелій шкіри), функції секреції, всмоктування (епітелій кишечника), виділення (епітелій нирок), газообміну (епітелій легенів), має велику регенеративну здатність.

Залежно від кількості клітинних шарів і форми окремих клітин розрізняють епітелій багатошаровий (зроговілий і незроговілий), перехідний і одношаровий.

У плоскому епітелії клітини тонкі, ущільнені, містять мало цитоплазми. Плоский епітелій вистилає альвеоли легень, стінки капілярів, судин, порожнин серця, де забезпечує дифузію різних речовин, знижує тертя рідин.

Кубічний епітелій вистилає протоки багатьох залоз, а також утворює канальці нирок, виконує секреторну функцію.

Циліндричний епітелій складається з високих і вузьких клітин. Він вистилає шлунок, кишечник, жовчний міхур, ниркові канальці, а також входить до складу щитоподібної залози.

Клітини миготливого епітелію мають форму циліндра, з безліччю війок на вільних поверхнях; вистилає яйцепроводи, спинномозковий канал і дихальні шляхи, де забезпечує транспорт різних речовин.

Багаторядний епітелій вистилає сечовивідні шляхи, трахею, дихальні шляхи і входить до складу слизової оболонки носових порожнин.

Багатошаровий епітелій складається з кількох шарів клітин. Він вистилає зовнішню поверхню шкіри, слизову оболонку стравоходу, внутрішню поверхню щік, піхву.

Перехідний епітелій міститься в тих органах, які піддаються сильному розтягуванню (сечовий міхур, сечовід, ниркова миска). Товщина перехідного епітелію перешкоджає попаданню сечі в навколишні тканини.

Залозистий епітелій становить основну масу залоз, у яких епітеліальні клітини беруть участь в утворенні і виділенні необхідних організму речовин. Існують два типи секреторних клітин: екзокринні клітини виділяють секрет на вільну поверхню епітелію і через протоки в порожнину (шлунка, кишечника, дихальних шляхів та ін.). Ендокринними називають залози, секрет (гормон) яких виділяється у кров чи лімфу (гіпофіз, щитоподібна, вилочкова залози, наднирники).

Сполучну тканину поділяють на: власне сполучну, хрящову, кісткову та жирову. Виконує вона кілька функцій:

• 1) трофічну, оскільки бере участь у перенесенні поживних речовин з крові до інших тканин і навпаки;
• 2) захисну, завдяки діяльності фагоцитів і виробленні імунних тіл;
• 3) пластичну, що виражається в активній участі в процесах регенерації, гоєння ран;
• 4) механічну, оскільки утворює строму багатьох органів і формує скелет;
• 5) сполучна тканина з особливими властивостями (ретикулярна) бере участь у кровотворенні.

Сполучна тканина складається з клітин, міжклітинної речовини і сполучнотканинних волокон. З неї складаються кістки, хрящі, сухожилля, зв’язки, кров, жир. Вона є в усіх органах (пухка сполучна тканина) у вигляді так званої строми (каркаса) органів.

В усіх типах сполучної тканини (крім жирової) міжклітинна речовина переважає над клітинами за об’ємом. Хімічний склад і фізичні властивості міжклітинної речовини дуже різноманітні в різних типах сполучної тканини.

Принципові відмінності типів сполучної тканини визначаються співвідношенням клітинних компонентів і характером міжклітинної речовини.

У щільної волокнистої сполучної тканини (сухожилля, зв’язки суглобів) переважають волокнисті структури, вона зазнає істотних механічні навантажень.

Пухка волокниста сполучна тканина надзвичайно поширена в організмі. Вона дуже багата клітинними формами різних типів. Одні з них беруть участь в утворенні волокон тканини (фібробласти), інші забезпечують перш за все захисні і регулюючі процеси, в тому числі через імунні механізми (макрофаги, лімфоцити, тканинні базофіли, плазмоцита).

Кісткова тканина, яка утворює кістки скелета, відрізняється великою міцністю. Вона підтримує форму тіла (конституцію) і захищає органи, розташовані в черепній коробці, грудній і тазовій порожнинах, бере участь у мінеральному обміні. Тканина складається з клітин-остеоцитів і міжклітинної речовини, в якому розташовані живильні канали з судинами. У міжклітинній речовині міститься до 70 % мінеральних солей.

У своєму розвитку кісткова тканина проходить волокнисту і пластинчасту стадії. На різних ділянках кістки вона організовується у вигляді компактної або губчастої кісткової речовини.

Хрящова тканина складається з клітин-хондроцитів і міжклітинної речовини (хрящового матриксу), що характеризується підвищеною пружністю. Вона виконує опорну функцію, оскільки утворює основну масу хрящів.

Розрізняють три різновиди хрящової тканини: гіалінову, що входить до складу хрящів трахеї, бронхів, кінців ребер, суглобових поверхонь кісток; еластичну, що утворює вушну раковину і надгортанник; волокнисту, розташовану в міжхребцевих дисках і з’єднаннях лобкових кісток.

Жирова тканина схожа на пухку сполучну тканину. Клітини великі, наповнені жиром. Жирова тканина виконує живильну, формоутворюючу і терморегулюючу функції. Жирова тканина буває біла і бура. У людини переважає біла жирова тканина, частина її оточує органи, зберігаючи їх положення в тілі людини та інші функції. Кількість бурої жирової тканини у людини невелика (вона є головним чином у новонародженої дитини). Головна функція бурої жирової тканини — теплопродукція. Бура жирова тканина підтримує температуру тіла тварин під час сплячки і температуру новонароджених дітей.

М’язова тканина здатна до скорочення, її клітини мають видовжену форму. Утворює скелетні м’язи, серцевий м’яз, входить до складу деяких внутрішніх органів (шлунка, кишечника, кровоносних судин тощо). Основними її функціями є рухова та захисна. Вона буває: гладенька, посмугована скелетна, посмугована серцева. М’язова тканина розвивається з мезодерми.

Гладенька м’язова тканина складається з дуже дрібних (до 500 мкм) видовжених клітин. Ядро таких міоцитів розташовується в центральній частині, а тонкі міофібрили тягнуться від одного кінця клітини до іншого. Гладенька м’язова тканина утворює стінки кровоносних і лімфатичних судин, внутрішніх органів (травного тракту, сечового міхура, матки). Вона забезпечує перистальтику кишечника, звуження судин, пологи, сечовипускання та інші життєво важливі процеси.

Поперечносмугаста м’язова тканина утворює поперечносмугасту скелетну і серцеву мускулатуру. Структурною одиницею скелетної посмугованої м’язової тканини є м'язове волокно. Волокно має циліндричну форму і довжину до 4 см. Воно є симпластом — утвором з багатьох клітин звичайних розмірів, які у процесі ембріонального розвитку зливаються одна з одною. М’язове волокно містить сотні клітинних ядер, розташованих у пристінному шарі. Центральну частину волокна займають міофібрили, мітохондрії та ендоплазматичний ретикулум. Міофібрили розташовані точно паралельно одна одній; скоротливі білки (актин і міозин), з яких вони складаються, мають різне світлозаломлення. Тому під мікроскопом міофібрили мають вигляд почергових темних рядів і світлих смуг, що йдуть перпендикулярно до довгої осі волокна. Звідси й походить назва цих м’язів — поперечносмугасті.

Скелетна поперечносмугаста м’язова тканина утворює скелетні м’язи, входить до складу язика, глотки, верхнього відділу стравоходу. Серцева поперечносмугаста м’язова тканина складає основу серцевого м’яза. Вона утворена не симпластом, а поодинокими клітинами (кардіоміоцитами) завдовжки до 100 мкм. Кардіоміоцит має одне або кілька ядер, розташованих па периферії клітини, і міофібрили — у центральній частині. Міоцити серцевого м’яза щільно притиснуті один до одного, завдяки чому забезпечуються їхні узгоджені скорочення.

Нервова тканина здатна утворювати та проводити нервові імпульси. Складається з нейронів та допоміжних клітин нейроглії. Основними функціями нервової тканини є забезпечення зв’язку організму із зовнішнім середовищем та об’єднання органів і систем у цілісний організм. За походженням нервова тканина — похідна ектодерми.

Нейрон — нервова клітина з відростками, структурна і функціональна одиниця нервової системи. У нейроні виділяють тіло і відростки. Є два види відростків нейронів:

• аксон — довгий відросток нейрона, який проводить нервовий імпульс від тіла нервової клітини до інших нейронів або робочих органів. У клітині він буває завжди один, закінчується розгалуженнями (нервовими закінченнями) — терміналіями на іншому нейроні або структурі робочого органа. Довжина аксона досягає 1-1,5 м. Один аксон може контактувати з 5 тис. клітин;
• дендрити — короткі відростки нейрона, що сильно галузяться, проводять нервовий імпульс до тіла клітин. Мають бокові вирости, які збільшують їх поверхню і є місцями контактів з іншими нейронами. У нейрона буває один або декілька дендритів. Довжина дендрита може сягати 300 мкм.

Нейроглія забезпечує функціонування нейронів. Здійснює опорну, трофічну, секреторну і захисну функції. Представлена клітинами різної форми, які супроводжують нейрони. Відростки клітин нейроглії переплітаються між собою і утворюють густу сітку, яка заповнює простір між нейронами та капілярами. Розмір цих клітин у 3- 4 рази менший, ніж нервових, а кількість — у 10 разів більша. Вони складають 40 % об’єму мозку. З віком кількість нейронів зменшується, а нейрогліальних клітин — збільшується.