Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Застосування комах у біологічному методі боротьби. Охорона комах

Біологічний метод боротьби — це використання живих організмів або продуктів їхньої життєдіяльності для запобігання та зменшення збитків, що завдають шкідники. Для боротьби з комахами-шкідниками використовують різні групи організмів (птахи, земноводні, комахи, бактерії, віруси). У практиці зниження чисельності шкідників досягають підсиленням ефективності природних популяцій ентомофагів; вирощуванням ентомофагів у лабораторних умовах з подальшим випуском у місця масового розмноження шкідників.

Підвищення ефективності природних популяцій ентомофагів слід вважати найважливішим і перспективним. Воно здійснюється через внутрішньоареальне переселення, акліматизацію, збереження та охорону місць поселення та додаткового живлення ентомофагів поза агроценозами.

Внутрішньоареальне переселення передбачає збір ентомофагів у згасаючих осередках шкідників і перенесення їх у нові, де цих корисних комах немає або їх дуже мало. Так, у лісах Полісся та Лісостепу України, Українських Карпат, степової зони Криму проводяться роботи по розселенню та охороні рудих лісових мурашок. У лісових масивах, де на одному гектарі трапляється 4-5 великих мурашників, осередки шкідників не виникають. Одначе у багатьох лісах, особливо рукотворних, мурашників дуже мало або ж їх зовсім немає. Тому дуже важливо організувати переселення сюди мурашників з інших лісостанів, де вони є в достатній кількості. Доцільно огородити мурашники найпростішими загородами, а на зиму вкрити сухим гіллям для захисту від дятлів і лисиць.

Практикують також переселення жужелиці-красотіла в осередки комах-шкідників лісу — непарного, соснового та похідного шовкопрядів, золотогуза. Застосовують у нашій країні також і метод інтродукції й акліматизації ентомофагів. Так, успішно пройшла акліматизація їздця афелінуса, завезеного в нашу країну для боротьби з кров’яною попелицею — шкідником яблуні в південній зоні садівництва. Проводять роботи з акліматизації хижих клопів подізуса та перилюса, які живляться личинками колорадського жука. Цих клопів успішно використовують для зниження чисельності жуків на Закарпатті, де для них сприятливі умови розвитку в літній період.

Для боротьби зі шкідниками використовують метод сезонної колонізації, тобто вирощування ентомофагів на біофабриках та в лабораторіях і щорічний їх випуск у природу. Цей метод найкраще розроблено для яйцеїда трихограми. Її вирощують на яйцях зернової молі і зберігають у холодильниках за температури +2...+3 °С. При потребі — у період масового льоту та яйцекладки комах-шкідників — трихограму розселяють на поля та в сади. Ефективність зараження яєць шкідника становить 60-95 %. Для боротьби із клопом-черепашкою вирощують у лабораторних умовах і випускають на поля їздців-теленомусів, а з попелицею — золотоочок, сонечок.

Нову сторінку в історії захисту врожаю від шкідників відкрило застосування феромонів. Сучасна хімія синтезує близько 60 видів феромонів, які використовують для боротьби з комахами-шкідниками, а також для удосконалення методів обліку їх чисельності.

Синтезують також аналоги ювенільного гормону (регулює метаморфоз) комах. Після обробки ними шкідників у різних фазах припиняється розвиток зародка, з’являються нежиттєздатні личинки, стерильні самці та самки.

У біологічному захисті рослин використовують грибні та вірусні препарати. Так, проти колорадського жука застосовують грибний препарат боверін, до складу якого входить гриб боверія.

Для збереження ентомофагів рекомендовано такі заходи, як насадження лісосмуг та підсів навколо полів нектароносних рослин, що створює сприятливі умови для їх зимівлі та додаткового живлення. Правильна організація всього ландшафту сприяє збільшенню різноманітності видів, а це, насамперед, підвищує стійкість біоценозів.

Охорона комах. Ріст населених пунктів, розширення сільськогосподарських угідь, забруднення повітря, застосування отрутохімікатів, колекціонування — усе це призвело до збіднення ентомофауни. Тому не випадково до Червоної книги України включено 18 видів комах (жужелиця кримська, вусач альпійський, аполлон, бражники «мертва голова», дубовий). Усі ці комахи потребують особливої уваги з боку людини.

Безумовно, охорона видів комах, які перебувають під загрозою зникнення, є важливим стратегічним завданням у контексті збереження біорізноманіття, оскільки на цей клас припадає близько 90 % загального видового різноманіття тваринного світу. Проте кількість видів, яким загрожує зникнення, є незрівнянно більшою, ніж може вмістити Червона книга України (ЧКУ).

Згідно із ЧКУ, універсальним рекомендованим заходом з охорони рідкісних і зникаючих видів комах є «створення заказників у місцях виявлення виду». При цьому перебування популяції якогось виду на території біосферного або природного заповідника чи національного природного парку вважається гарантією її збереження. Насправді це далеко не так. Охорона «червонокнижних» видів комах у наших заповідниках є здебільшого суто формальною і зводиться, у кращому випадку, до констатації наявності виду на певній території.

Ентомологічні заказники, які є в Україні, мають місцеве значення й були створені лише в деяких регіонах (Дніпропетровська, Львівська, Харківська, Черкаська області, Крим) у 1970-1980 рр. здебільшого для охорони комах-запилювачів сільськогосподарських культур. Це, як правило, невеликі ділянки невжитків або штучних посівів нектароносів (бобові та ін.). Очевидно, що такі заказники не здатні забезпечити збереження раритетних ентомокомплексів. Те саме можна сказати й про заказники та пам’ятки природи інших профілів (ботанічні, зоологічні, гідрологічні, лісові, ландшафтні). Розташовані на землях різних користувачів, вони навряд чи можуть повноцінно виконувати навіть профільну охоронну функцію.

Ситуація з охороною рідкісних і зникаючих видів комах погіршується ще й тим, що природоохоронні пріоритети щодо них часто суперечать господарській і навіть природоохоронній практиці. Зокрема, проблемним є питання охорони комах-ксилофагів, ксило-сапрофагів та їхніх хижаків, які населяють природні старовікові ліси зі значною кількістю ослаблених і всохлих дерев, дупел, порохнявої деревини. Перспектива їхнього збереження виглядає сумнівною за нинішньої практики ведення лісового господарства, що повсюдно включає вирубування старовікових (стиглих) деревостанів. Санітарні лісогосподарські заходи проводять навіть на території заповідних об’єктів, хоча це й суперечить природоохоронному законодавству. З іншого боку, законодавчо встановлена заборона на «втручання в хід природних процесів» на територіях природних заповідників і заповідних зон національних парків є перепоною для впровадження активних методів охорони окремих видів комах.

Стає абсолютно очевидним, що «створення заказників у місцях виявлення виду», як це майже на кожній сторінці фігурує в ЧКУ, недостатнє для ефективної охорони рідкісних і зникаючих видів комах і їхніх комплексів. Для цього, в ідеалі, слід створити мережу ентомологічних резерватів з диференційованим режимом охорони, які можуть бути розташовані як у межах наявних об’єктів природозахисного фонду, так й поза ними. Територія такого резервату повинна охоплювати цілісний ландшафтно-біотопний комплекс (ландшафтну екосистему) і підлягати, за необхідності, певним видам антропогенного навантаження (наприклад, регульоване викошування або випасання худоби), щоб запобігти спонтанній деградації біотопів окремих рідкісних видів і характерних ентомокомплексів. Ці заходи з активної охорони повинні здійснюватись на підставі моніторингу за ключовими компонентами екосистеми та станом популяцій окремих видів. Підставою ж для організації і встановлення територіальних меж такого резервату повинна бути не лише наявність певного «червонокнижного» виду, але й концентрація інших видів з високим ступенем екологічної вразливості, що, зі свого боку, є важливим індикатором «еталонності» природних екосистем.