Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Різноманітність кільчастих червів

Клас Багатощетинкові черви, або Поліхети (Polychaeta). Це найчисленніший клас анелід (понад 5000 видів, близько 130 видів живе у водоймах України). Здебільшого поліхети — жителі морських водойм (населяють увесь Світовий океан) і лише зрідка — солонуватих і прісних водойм. Окремі представники ведуть паразитичний спосіб життя. Найхарактернішою ознакою багатощетинкових є наявність на кожному сегменті по парі параподій з пучками щетинок.

На параподіях у багатьох видів поліхет містяться розгалужені зябра. Усі поліхети роздільностатеві, розвиток з перетворенням; личинка — вкрита війками трохофора — веде планктонний спосіб життя. Тривалість життя поліхет становить 2-3 роки. Багато поліхет гине під час розмноження, оскільки виведення статевих продуктів у них пов’язане з розривами стінок тіла. Цей клас поділяють на два підкласи: Рухливі та Сидячі. Перші за допомогою параподій активно переміщуються по дну, плавають, енергійно проникають у ґрунт.

У них добре розвинений головний відділ з очима та іншими органами чуття. За способом живлення вони найчастіше хижаки. Сидячі форми живуть переважно в трубках, утворених з речовин, що виділяються їхньою шкірою, та піщинками, уламками черепашок, грудочками мулу. Іноді ці трубочки майже повністю занурені в ґрунт, з якого виглядає лише передня частина тіла з численними щупальцеподібними відростками, що утворюють ловильний апарат. Головний відділ розвинений слабко або редукований. Параподії також розвинені слабкіше.

До підкласу Рухливих належать нереїди, які трапляються також у Чорному та Азовському морях.

До підкласу Сидячих належать піскожили, що трапляються в північних і далекосхідних морях, а також у Чорному морі. Усі види піскожилів живуть на літоралі, найчастіше на піщаних мілинах, зариваючись у ґрунт на глибину до 20-30 см. Вони викопують дугоподібні нірки із двома отворами на поверхні ґрунту. Піскожил захоплює і проковтує пісок разом з органічними рештками, якими він живиться. Пісок проходить крізь кишки і викидається ззаду. Тому біля рота піскожила на поверхні ґрунту утворюється лійка, а позаду його тіла — конусоподібні купки землі. У лійку потрапляють гниючі рослинні рештки, якими він живиться. Коли піскожил викидає з нірки чергову порцію піску, його можуть схопити риби. Проте жертвує він лише своїм хвостом, який через деякий час відновлюється.

Клас Малощетинкові черви, або Олігохети (Oligochaeta). Клас об’єднує близько 2500 видів, відомих в усіх частинах світу, крім Антарктиди; з них в Україні — понад 100.

Більшість олігохет живе в ґрунті суходолу, інші — в ґрунті дна прісних водойм та морів.

Розміри їх — від кількох часток міліметра до 30-40 см; деякі тропічні земляні черви мають довжину 2,5 м.

У зв’язку із життям у ґрунті в малощетинкових червів є лише щетинки, кількість яких на кожному сегменті невелика. На відміну від поліхет, головний відділ цих тварин розвинений слабко і позбавлений додаткових виростів. Дихання відбувається через шкіру.

Характерною ознакою олігохет є наявність пояска на кількох сегментах переднього кінця тіла. Усі вони — гермафродити, запліднення перехресне, внутрішнє. Розвиток прямий. Яйця ці тварини відкладають у кокон, що утворюється з речовини, яку виділяє поясок.

Типовим представником класу є звичайний дощовий черв’як, який поширений по всій Європі від Атлантичного узбережжя до Уралу. Довжина дорослого дощового черв’яка — від 15 до 30 см. На півдні України він досягає більших розмірів. Пересуванню в ґрунті сприяє видовжене, сегментоване, загострене з обох кінців тіло. Спрямовані назад щетинки (по 8 на кожному сегменті) дають можливість чіплятись за найменші нерівності ґрунту. Слиз, що виділяється шкірними залозами, зменшує тертя тіла черв’яка об ґрунт, перешкоджає його висиханню (отже, сприяє диханню, бо дихає черв’як через шкіру), дає антибіотичні властивості.

У зовнішніх покривах тіла розташовані різноманітні чутливі клітини, які сприймають світлові, хімічні, механічні подразнення. Найчутливіший передній кінець тіла. Будь-який шкідливий або неприємний вплив фактора навколишнього середовища зумовлює у дощового черв’яка захисну реакцію: заривання в землю, скорочення тіла, виділення на поверхні шкіри слизу. Наприклад, від яскравого світла дощовий черв’як ховається в нірку; на слабке світло він реагує позитивно (рухається до джерела світла). З незвичного для нього субстрату (паперу, скла) намагається переповзти на ґрунт. Їжу дощові черви знаходять за допомогою хеморецепторів. Вони можуть сприймати обриси і розташування предметів, що їх оточують (під час повзання по землі).

Трубочник звичайний трапляється у відкладах озер і річок. Ці черв’яки поглинають намул і вибірково переварюють бактерії. Можуть жити в умовах нестачі кисню, поглинаючи його хвостом або через тонку шкіру. Вони також можуть жити в сильно забруднених органічними речовинами водоймах. Завдяки утворенню захисної капсули і зниженню обміну речовин, трубочник може вижити в посуху і за браку їжі.

Широко використовується в годівлі акваріумних рибок у якості живого корму.

Клас П’явки (Hirudinea) мають тіло завдовжки до 20 см, воно поділяється на 34 сегменти. Існують прісноводні, морські та сухопутні види п’явок. Як і решта пояскових червів, мають поясок, де формуються яйця, та, як і більшість кільчастих червів, п’явки — гермафродити. Рухаються п’явки за допомогою присосок.

В Україні відомо понад 25 видів, у тому числі: європейська медична п’явка (Hirudo medicinalis) завдовжки 8-12 см, а також її родич п’явка аптечна (Hirudo verbana), поширені у прісних, переважно стоячих, водоймах. П’явки, що належать до цих видів, живляться кров’ю хребетних тварин (земноводних і великих ссавців, зокрема людини).

Європейська медична п’явка та деякі споріднені види використовують у медицині під час лікування тромбофлебіту, деяких форм гіпертонічної хвороби та інших захворювань. П’явка риб’яча (Piscicola geometra), завдовжки до 3 см, нападає на рибу у великій кількості, спричинює захворювання відоме під назвою пісцикольоз. Тільки Україну й суміжні області Росії охоплює ареал рідкісного виду — псевдотрохета п’ятикільчаста (Fadejewobdella quinqueannulata), що живе в невеликих пересихаючих водоймах. П’явки трапляються не лише у прісних водоймах і на суходолі, але й у морях. Серед них — морська риб’яча п’явка з незвичайною формою тіла, що паразитує на камбалах у прибережних водах Курильських островів.

Ці маленькі кровососи мають величезну кількість чутливих рецепторів. їхнє тіло вкрите клітинами, за допомогою яких вони здатні вловлювати будь-який рух і чіплятись за будь-яку поверхню. Крім того, вони можуть довго переслідувати свою жертву за запахом і теплом, яке вона виділяє, обходячись без їжі майже шість місяців. Рот п’явки має три щелепи і триста зубів. Завдяки еластичності свого тіла п’явка під час прийому їжі здатна збільшуватись у розмірі вп’ятеро.

Сьогодні медицина визнає унікальні властивості п’явок і використовує їх, наприклад, для запобігання утворення пухлин після хірургічних втручань. У реконструктивній хірургії п’явки надають неоціненну допомогу післяопераційним хворим, перешкоджаючи утворенню гематом і набряків, а також кров’яних згустків, які здатні закупорити судини й ушкодити тканини, тим самим перешкоджаючи нормальному загоєнню.

П’явки сприяють відновленню нормального живлення пошкоджених тканин. Голодна п’явка висмоктує «стару» кров, а «свіжа» кров, збагачена киснем, надходить у пошкоджену ділянку, сприяючи її відновленню. Систематичне застосування п’явок може зменшити головний біль і знизити артеріальний тиск у людей, що страждають від гіпертонії.