Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА
Різноманітність кишковопорожнинних, їхня роль у природі та житті людини
Надзвичайно цікаві сифонофори, поширені переважно в тропічних і субтропічних морях. Сифонофори — плаваючі (пелагічні) колоніальні тварини. Останнім часом ними дуже зацікавилися вчені-біоніки, зокрема їх рухом. Сифонофори — напівводяні тварини. Вони живуть і рухаються під безпосереднім впливом не лише водного, а й повітряного середовища. У представників цього підкласу спостерігається керування рухом з використанням сили вітру.
На відміну від гідроїдів і коралових поліпів, колонії яких мономорфні, тобто складаються з одноманітних за будовою особин, колонії сифонофор поліморфні. Вони складаються як з поліпоїдних, так і з медузоїдних особин.
Розгляньмо характерні особливості сифонофор на прикладі фізалії, або португальського кораблика (галіона). Над поверхнею води в цієї тварини помітний повітряний пухир — пневматофор із плоским гребенем-вітрилом. Це видозмінена медузоїдна особина колонії до 30 см завдовжки, яскраво-блакитного або червоного кольору. Під пневматофором в один ряд розміщені живлячі поліпи, або гастрозоїди (інакше їх називають зооїдами). Вони направлені ротовим отвором униз. Кожен такий поліп має одне довге щупальце-арканчик, рясно вкрите жалкими клітинами. Серед щупалець різних зооїдів, які утворюють густу бахрому, є кілька (частіше 1-3) особливо довгих, до 20 м завдовжки, спірально покручених і скоротливих. Це дактилозоїди. Під час руху колонії вони шлейфом тягнуться ближче до поверхні води. При відсутності вітрового дрейфу дактилозоїди звисають донизу.
Поряд з гастрозоїдами на нижньому боці пневматофора (повітряного пухиря) прикріплюються редуковані медузоїдні особини — гонофори, або гонозоїди, у яких розвиваються статеві продукти. На нижньому боці пневматофора є медузоїдні особини — нектофори, або плавальні дзвони. Вони бувають досолі великими і можуть скорочуватись, як і вільноплаваючі медузи.
Будову фізалії можна порівняти зі спрощеною схемою будови вітрильної шлюпки. Пучок особливо довгих дактилозоїдів нагадує плавучий якір, пружні частини їх основи й бічні вирости зони щупалець виконують функції парного керма із двома протилежно напрямленими лопатями. Від цих частин тіла залежить курс і швидкість дрейфу тварини (до 0,26 м/с). Балансує колонію пучок важких дактилозоїдів. Спираючись на поверхню води, пневматофор надає колонії стійкості і виконує роль підвітряного корпусу катамарана. Фізалія пересувається на поверхні моря за допомогою вітру. Дуже важливим для фізалії є те, що гребінь на вершині пневматофора злегка вигнутий у формі латинської літери S. Якби не було такого гребеня, сифонофора завжди пересувалася б по прямій і її врешті-решт хвиля викинула б на берег. Косий і вигнутий гребінь змушує фізалію пливти під гострим кутом до вітру і час від часу робити поворот навколо своєї осі проти вітру. Тварина весь час то наближається до берега, то повільно від нього відпливає.
Схема будови сцифоїдної медузи
Представники класу Сцифоїдних (близько 200 видів) нагадують своєю будовою гідроїдних, але відрізняються від них вищою організацією. Як і в гідроїдів, у сцифоїдних виявлено чергування поколінь.
Але, на відміну від гідроїдів, у них слабо розвинена поліпоїдна стадія, так звана сцифістома. Сцифістоми дуже дрібні, ніколи не утворюють колоній. Розмножуючись безстатевим способом (поперечними перетяжками), вони дають початок медузам. Гідромедузи невеликі, часто менше сантиметра в діаметрі, а сцифомедузи досягають чималих розмірів. Найхарактернішим представником сцифоїдних є аурелія, або вухата медуза; дуже поширена в Чорному, Азовському та інших морях. Вона буває до 40 см у діаметрі. Рот сцифомедуз оточений чотирма ротовими лопатями, рясно вкритими жалкими клітинами. Формою вони нагадують вуха віслюка; цим і пояснюється назва цієї медузи. По краю дзвона аурелії є 8 маленьких щупалець — ропалій. На них розміщені органи чуття — вічка й статоциста. Крім ропалій, є сотні довгих і дуже тонких щупалець, за допомогою яких медуза захоплює дрібних планктонних тварин. Центральною частиною травного апарату є шлунок, від якого відходять радіальні канали; вони впадають у кільцевий канал, розміщений по краю дзвона. Кишкова порожнина, на відміну від гідроїдних, має 4 неповні радіальні перегородки.
Медузи
Переважно в північних морях, зокрема в Білому й Баренцовому, живе цікава медуза люцернарія. На відміну від інших медуз — вона веде сидячоприкріплений спосіб життя.
Деякі глибоководні медузи (переважно з ряду Коронат) світяться. В їхньому тілі розвивається жироподібна речовина — люцеферин, що під впливом ферменту люцеферази поволі окиснюється, утворюючи яскраве світло. На світло збираються рачки й тварини, що живляться рачками; їх і поїдає медуза. Світяться й деякі гідромедузи та сцифомедузи, які живуть на поверхні моря, наприклад гідромедуза раткея і сцифомедуза пелагія ночесвітка.
Коралові поліпи і рифи, утворені ними, першим у науці детально вивчив Ч. Дарвін («Будова і поширення коралових рифів», 1842).
Коралові поліпи й актинії
У представників цього класу (їх близько 6 тис. видів) немає чергування поколінь. Розмножуються вони безстатевим і статевим способами. Корали більші від гідрополіпів і сцифістом і мають складнішу будову. Рот веде в добре розвинену трубчасту глотку й велику кишкову порожнину, що розділена радіальними перегородками на камери. Це збільшує поверхню кишечника і сприяє кращому, інтенсивнішому засвоєнню їжі. У тварин вісім перегородок (підклас восьмипроменевих коралів) або шість (підклас шестипроменевих коралів). Кількості перегородок відповідає й кількість щупалець. Більшість коралових поліпів живе колоніями, для підтримання яких утворюється скелет, особливо міцний у шестипроменевих коралів. Проте є й м’які корали, наприклад альціонії. Більшість коралів має яскраве забарвлення, це дуже красиві тварини, що нагадують казкові квіти (наприклад, актинії, або морські анемони). Корали ведуть переважно сидячоприкріплений спосіб життя. Проте актинії можуть повільно повзати. Добре відомий симбіоз актиній з раками-самітниками.
Найчисленнішою групою коралових поліпів є ряд Мадрепорових коралів. Він налічує понад 2500 видів, причому більшість з них — колоніальні. Ці тварини мають міцний вапняковий скелет ектодермального походження й утворюють коралові рифи та острови. Для свого існування рифотворні корали потребують високої концентрації солі у воді й температури протягом року, не меншої від 20,5 °С. Тому коралові рифи й острови поширені лише в тропічних частинах океанів.
Загальна площа всіх коралових колоній перевищує 25 млн км2. З кораловими рифами пов’язаний надзвичайно багатий і різноманітний біоценоз. Гідри під час масового розмноження знищують мальків риб і тому шкідливі для ставкових рибних господарств. У Китаї, Японії та деяких інших країнах сцифомедуз — аурелію та ропілему — вживають у їжу. В Японії існує спеціальний промисел цих медуз, їх там добувають щороку тисячі тонн.
У деяких представників ряду Горгонових коралів, з підкласу Восьмипроменевих, скелет складається з міцно спаяних одна з одною вапнякових голочок (спікул). Такий скелет, зокрема, у червоного, або благородного, корала. Він трапляється в Середземному морі та в Атлантичному океані, біля берегів Канарських островів на глибині 30-500 м. Спікули цього корала забарвлені в різні відтінки червоного кольору. Цей корал є об’єктом промислу, з нього виготовляють намисто та інші прикраси. В Індійському океані і в Червоному морі добувають чорний корал.
Скелет мадрепорових коралів у багатьох приморських тропічних країнах широко використовують як будівельний матеріал. Він цінний і як сировина для добування вапна; крім того, використовують для шліфування металевих виробів і виготовлення лікувальних препаратів.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України