Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Відділ Плауноподібні

Сучасні й вимерлі рослини диференційовані на корінь, стебло, листки. Листки дрібні, через що плауногюдібні відносять до мікрофільної лінії розвитку. По суті, листки є філоїдами — зовнішніми виростами стебла, внаслідок чого стебло немає чіткого розчленування на вузли та міжвузля. Споролистки з одним спорангієм, часто зібрані в колоски (стробіли). Плауноподібні поділяють на два класи: Плаунові та Подушникові.

Клас Плаунові (Lycopodiopsida). Включає три порядки: два викопні та сучасний — Плаунові.

Порядок Плаунові (Lycopodiales). Це виключно трав’янисті рослини, рівноспорові. Спорофіли зібрані в спороносні колоски. Спорофіл з одним спорангієм. Гаметофіт двостатевий. Сперматозоїди дводжгутикові. Поширені в тропіках, субтропіках і помірно холодних областях обох півкуль. На території України відомо 6 видів. Поширений в наших лісах плаун булавоподібний (Lycopodium clavatumi), рідше трапляється плаун баранець (Lycopodium selago).

Плаун булавоподібний — багаторічна рослина. Стебло його гнучке, розпростерте на поверхні ґрунту. Від нижнього боку відходять ризофори, які дають додаткові корені. Ризофори є своєрідними підпорками. Зверху від стебла дихотомічно відгалужуються бічні гілки. Стебло й гілки густо вкриті спірально розташованими лінійно-ланцетними листками. Листок має верхній і нижній епідерміс із продихами. Посередині листка проходить центральна жилка. Стебло, як і гілки, дихотомічно галузиться.

Цикл розвитку плауна булавоподібного: 1 — спорофіл; 2-4 — розвиток заростка зі спори; 5 — заросток (гаметофіт); 6 — сперматозоїди; 7 — архегоній з яйцеклітиною; 8 — розвиток зародка; 9 — проросток; 10 — загальний вигляд

Анатомічна будова стебла первинна, без вторинного потовщення. Ззовні стебло оточено епідермісом з добре розвиненими продихами. Під ним чітко виражена паренхіма кори, зовнішні шари якої потовщені й виконують механічну функцію. Усередині розміщений центральний циліндр, оточений ендодермою та кільцем механічних клітин (склеренхіма), які зумовлюють твердість стебла. Ксилема провідного пучка первинна і складається з трахеїд. Флоемні елементи представлені видовженими клітинами із ситоподібними ділянками на поздовжніх стінках.

На окремих гілках з редукованими лускуватими листками розміщені стробіли, або спороносні колоски. Кожний з них складається з осі, до якої спірально прикріплені спорофіли. Спорофіл має видозмінену широку пластинку, в основі якої впоперек розміщений ниркоподібний спорангій на коротенькій ніжці. Спорангій продукує значну кількість спор із двома оболонками: зовнішньою (екзоспорій) і внутрішньою (ендоспорій). За оптимальних умов спори проростають і утворюють двостатевий заросток невеликих розмірів. Заросток веде підземний спосіб життя, рідше наземний. Спори проростають на 5-7-й рік, вступають у симбіоз із грибами, а статевої зрілості досягають через 12-15 років. На цей час на заросткові виникають численні антеридії та архегонії. Антеридії заглиблені в тканину заростка. Численні спермагенні клітини їх діляться мітозом і дають початок дводжгутиковим сперматозоїдам. Архегонії також заглиблені в тканину заростка своєю черевною частиною. На період дозрівання шийкові канальцеві клітини розпливаються і звільняють доступ сперматозоїдам. Запліднюється яйцеклітина у воді або під час значного зволоження ґрунту. Утворюється зигота, з якої розвивається зародок. Зародок залишається в заросткові і диференціюється на зародковий корінець, яким прикріплюється до заростка, зародкове стебельце та зародкові листочки. З нього розвивається спорофіт, який домінує в циклі розвитку.

Селагінела трапляється в лісах Кавказу та в інших місцях; часто її розводять в оранжереях. Це невелика трав’яниста рослина у вигляді кущиків з пагонами, що дихотомічно розгалужуються і густо вкриті дрібними листочками, розміщеними в чотири ряди. Селагінела цікава як різноспорова рослина. В одному і тому ж колоску в пазухах одних споролистків розвиваються мікроспорангії з безліччю мікроспор, а в пазухах інших — макроспорангії з чотирма макроспорами. Усередині мікроспор утворюються найдрібніші зародки, що мають антеридії і сперматозоїди, а в макроспорах при їх проростанні розвиваються архегонії, всередині яких достигають яйцеклітини.

Плаун баранець — багаторічна трав’яниста вічнозелена рослина 5-25 см заввишки, з прямостоячими стеблами, густо вкритими листками. Листки лінійно-ланцетні, гострі, тверді, цілокраї, іноді зубчасті, 5-7 мм завдовжки, розташовані густою спіраллю, яка утворює 8 поздовжніх рядів. На відміну від плауна булавоподібного спороносних колосків не має, а містяться спори в ниркоподібних спорангіях, розташованих у пазухах листків. На верхівках пагонів розвиваються вкриті листочками бруньки, які восени відпадають.

Плаун баранець росте окремими групками в зоні широколистяних лісів, починаючи з 500-600 м над рівнем моря до альпійської смуги (2000 м над р. м.). У лісах росте здебільшого на сильно зволожених і затінених замшілих місцях, схилах, полонинах, переважно кам’янисто-щебінчастих субстратах.