Українська література. 7 клас. Заболотний
Сила дружби та перше кохання
Життя - це низка подій. Буває, що негаразди накочуються, як снігова куля. Дехто, потрапивши в таку ситуацію, лише нарікає на долю і не пробує нічого змінити.
• Що, на вашу думку, важливіше: відчувати себе невдахою чи намагатися винести життєвий урок із поразки й стати сильнішим?
• Чи хотіли б ви дружити з людиною, яка постійно жаліє себе? Чому?
Головному герою оповідання Наталки Малетич здавалося, що все йде шкереберть, але насправді життя приготувало йому приємні сюрпризи. Які саме? Дізнаймося.
Наталка Малетич
(Народилася 1979 р.)
Наталка Малетич народилась і живе у Львові. Закінчила філологічний факультет Львівського національного університету. Мама чудових доньки й сина, які найбільше надихають на творчість. Обожнює веломандрівки, море, сніг, джаз, зоряне небо, котів і довгі безтурботні розмови зі своїми дітьми й друзями. А ще - літературу для підлітків і красиві ілюстровані книжки. «Книжка - затишок зимового вечора, приятель у далекій дорозі, знак, який покаже, хто стане для мене справжнім другом», - переконана письменниця.
У 2015 році Наталка Малетич видала збірку творів для підлітків «Щоденник Ельфа», до якої увійшли оповідання «Свято першого снігу», «Усе шкереберть. І в цьому є сенс», «Карнавал» та ін. Герої та героїні цих оповідань ходять вулицями різних міст, навчаються в різних школах, і вподобання в них не однакові. Але персонажі авторки багато в чому схожі, коли прагнуть бути самостійними чи потрапляють у халепу. У кожного з них своя історія, яка могла б трапитись і з вами.
Усе шкереберть. І в цьому є сенс
ОПОВІДАННЯ
1
Коли все летить шкереберть1, у цьому насправді є сенс. Навіть якщо відразу ти його не бачиш, не розумієш чи не хочеш прийняти. Улітку я в цьому переконався.
1 Летіти шкереберть (фразеологізм) - зазнавати краху, рушитися; відбуватися протилежно до того, як має бути.
У червні я мав поїхати в літній англомовний табір поблизу Лондона - уже були готові всі документи й сформована група зі школярів нашого міста. Я тішився, бо мій друг Сергій і дівчина з паралельного класу, що подобалася мені, Злата, також мали бути зі мною в таборі.
Однак за день до нашого виїзду мій тато впав з риштування - він реставратор і працював над відновленням розписів у соборі - та дуже серйозно травмувався.
Мама сказала, що тато не зможе сідати й ходити, можливо, й усе літо. З лікарні його випишуть не швидше, ніж за місяць.
- Не знаю, Андріане, чи тепер ти зможеш поїхати, дитино. Адже лікування дорогезне, і тепер із пів року доведеться на моїй зарплаті протриматися, - сумно сказала мама, втираючи сльози.
Ми сиділи в кухні й пили чай - мама щойно прийшла з лікарні від тата. Я, звісно, був розчарований. Прощавай, поїздко. І Злата...
- А може, мені в якусь піцерію влаштуватися, підзароблю трохи? - запропонував я, щоб не показати мамі, що мене ця новина просто вбила.
- Та що ти, сину! Адже літо - відпочивай. Ще встигнеш напрацюватися після школи. Он тата в лікарні провідуватимеш, коли я на роботі, - і вже йому веселіше. Знаєш, табір буде й наступного року - дасть Бог, таки потрапиш, - утішала мене мама, покуйовдивши чуба.
Я відсахнувся - невже мамі досі не зрозуміло, що я вже не мале хлоп’ятко? Та відразу ж і пошкодував - адже їй і так важко! Я обійняв маму, і вона плакала в мене на плечі.
2
Наступного дня я провів у мандри Сергія і Злату, які пообіцяли мені писати в чаті. Довго дивлячись услід автобусу, я думав, що все летить шкереберть. На душі було так маркітно2, що я ледь не забув - маю ж провідати тата.
2 Маркітно - сумно, невесело.
Ех, не люблю лікарень. Та й нема, певно, таких людей, що їх люблять. Чомусь мені видається, що час там застиг, як комаха в бурштині, і що всі хворі лежать там місяцями й ніколи не одужують.
Глибоко вдихнувши, я прочинив двері в палату. У ній було чотири ліжка, та наразі тато був єдиним пацієнтом. Тато був дуже блідий. Його зламана нога на витяжці, загіпсовані руки й комірець на шиї не давали можливості рухатися. Однак тато всміхнувся, побачивши мене.
- Як добре, що ти прийшов, Андріане!
- Мама бульйону смачного зварила, - я став розкручувати термос, бо розумів, що питати, як тато почувається, просто немає сенсу.
Мені довелося погодувати тата з ложки - і то вперше в житті я когось так годував. Було трохи ніяково - адже звик із дитинства, що батьки - сильні й що це вони завжди допомагають мені...
- Я от видужаю - поїдеш у табір наступного року, не журися, - пообіцяв тато між двома ложками.
- Та я не журюся, головне, щоб ти одужав.
У наступні дні я також навідувався до тата - годував маминими смаколиками й навіть зголив йому відрослу бороду! І виносив судно. Тато ніяковів - він ненавидів безсилля, удома навіть із грипом ніколи більше двох днів не лежав у ліжку. А тут...
Олександр Коваль. Ілюстрація до оповідання Наталки Малетич «Усе шкереберть. І в цьому є сенс»
Невдовзі в тата з’явилися сусіди - новоприбулі з усілякими переломами. Тепер він мав більше нагоди побалакати, бо раніше слухав зазвичай радіо на плеєрі.
Так минали дні. Удома я трохи бавився фотошопом, скачував і дивився фільми, сидів в інстаграмі й щодня навідувавсь у басейн - маю абонемент і ходжу туди цілорічно. Тішили хіба повідомлення від Сергія і Злати, однак невдовзі я перестав відписувати другові, хіба в кількох словах.
Це сталося після однієї нашої розмови в чаті... навіть не знаю, чи тепер про це згадувати. Але тоді мені здалося, що насправді все полетіло шкереберть - адже друг написав, що закохавсь у Злату. І навіть їй освідчився. І вона теж любить його... «Радий за вас». А що ще я мав відписати?! Я ж не казав йому, ЯК мені вона подобається... І їй не встиг... Аж тепер я знаю, що й у цьому був сенс.
3
Коли тато повернувся з лікарні, я також доглядав його вдома, проте одного дня, після дзвінка бабці, тато сказав:
- Андріане, бабусі теж треба допомогти. Коли сінокіс - я завжди їжджу до неї, ти знаєш. Але цього року...
- Я не вмію косити, тату.
- Не кажи: не вмію, а кажи - навчуся, - пожартував тато. - Ти ж знаєш, не святі горшки ліплять.
Перспектива поїхати на кілька тижнів у село мене не тішила - я бував там хіба на Різдво і Великдень, коли ми гостювали в бабусі, а в усіх інших випадках уникав таких поїздок, як тільки міг. Хоча дошкільням майже по пів року жив у бабусі - від середини весни до середини осені. «Дитина асфальту», - зітхала мама, коли я вкотре викручувався, аби не їхати з ними до бабці на вихідні.
Що означає вислів «дитина асфальту»?
- Бабця там не впорається без підмоги. Ти хлопець дужий, можеш й обертати траву - а то треба робити по кілька разів, щоб як слід підсохла, - вивів мене із задуми тато. - А косити сусід допоможе.
- Терпіти не можу туди їздити, - буркнув я.
- Квасолька залишиться без сіна. А бабця - без молока, - дорікнув тато.
- Та поїду я, поїду, - буркнув я і пішов складати наплічник.
Кажу ж, коли вже шкереберть - то таки все відразу. У табір не поїхав, тато хворий, Злату в мене з-під носа найкращий друг поцупив. А тепер іще село край світу...
4
Насправді село в нас дуже мальовниче - адже в Карпатах не може бути негарно. Щоправда, мобільник там із перебоями працює та й інтернету в бабці нема. Проте все це видалося мені не надто важливим, коли я вийшов з автобуса й подався ґрунтовою дорогою поміж шелестких ялин, а тоді - через поле з різнотрав’ям - до дерев’яної бабусиної хати. Бабуся так зраділа! Я навіть не міг пригадати, коли ще бачив її такою втішеною.
- Боже ж, а виріс як! - усе примовляла вона, наливаючи мені в смішне горнятко «з носиком» тепле молоко. - Пригадуєш, ти з нього ще маленьким пив - я досі думаю, як так час пролетів - як одна мить!
- Дякую, бабцю. Я тепер не дуже люблю молоко, - скривився, однак ковтнув кілька разів, аби бабусю не образити.
- Нічого, хоч потрохи пий, сили набирайся. У Квасольки - найсолодше у світі молоко.
Цілий вечір бабця розпитувала мене про тата й маму, а я, сидячи на ґанку, розповідав, не зводячи очей із багряного сонячного диска, що поволі зменшувався, а тоді - пірнув за гору. Небо ще трохи палало, а потім якось різко, майже вмить, стемніло, і на землю опустилася ніч. Де-не-де в розкиданих на пагорбах хатах світилися латки вікон - село невелике, молоді небагато, а старші люди вкладаються з курми, як каже бабця, та встають із сонцем.
Ніч була неймовірно зоряна й духмяна - запах скошеної трави став сильнішим, коли впала роса. «Впали роси на покоси», - думав я, засинаючи, і чомусь не міг пригадати ані слова більше з почутої колись від бабці пісні.
5
- Агов, герою, обгориш на сонці! - задерикувато гукнув хтось у мене за спиною.
Я озирнувся, опершись на граблі, якими обертав сіно. Засмагла чорнява дівчина, спортивна й струнка - у панамці, обрізаних джинсових шортах і легкій жовтогарячій сорочці з ледь підкоченими рукавами, насмішкувато зиркала на мене із сусідського поля, войовничо вимахуючи граблями. Схоже, вона була ліпший спец з обертання сіна, ніж я...
- Не згорю, - буркнув я.
Але футболку одягнув. Поглядаючи крадькома на дівчину, я не знав, як із нею заговорити. Не гукатиму ж отак, щоб пів села слухало. Вона теж більш не озивалася, а згодом подалася до хати.
6
По обіді, насмалившись на сонці й пообертавши все сіно двічі, я вирішив податися до річки. Шкода, у мене тут нема велосипеда, а то б швидше заїхав, а так довелося хвилин двадцять плентатися під палючим сонцем, поки поміж ялин і ліщини показався каменистий білий берег і блискітки ріки.
Річка Стрий тече з гір, звиваючись і часто змінюючи русло. Якщо спостерігати за нею з траси, можна її бачити то праворуч, то ліворуч. Як я був малим, тато щоразу, коли ми мандрували до бабусі, розповідав мені легенду про річку, досить таки моторошну.
Над витоком річки височіє гора Явірник, названа так, бо на ній росте багато яворів. Колись у давнину люди ходили через ту гору в Тухлю, Славське й Лавочне ярмаркувати. Якось один чоловік, прикупивши солі, повертався додому й, натомившись, сів собі відпочити в підніжжі гори. Неподалік пас худобу його небіж1 та й запитав: « Що несете, стрййку2?». А той візьми й пожартуй: «Золото, синку». Хлопець узяв те за чисту монету й, зазіхнувши на неіснуюче золото, убив стрийка. А коли розв’язав торбу, побачив сіль. Наляканий, він викопав могилу й поховав чоловіка. Ще не встиг як годиться засипати землею, як із могили почало бити джерело. От його й назвали Стриєм. А з роками струмок став справжньою річкою.
1 Небіж - син брата або сестри; племінник.
2 Стрийко (діалектне) - пестливе до стрий, дядько по батькові, брат батька.
Які власні назви згадано на цій сторінці? Який художній твір також пов'язаний із селом Тухля?
Страшнувата така легенда, але річка - гарна: часом буває тихою і спокійною, а буває бурхливою та каламутною - після дощів. Зараз вода жебоніла в ній лінькувато, ніби її також зморила спека.
Скинувши одяг, я зайшов у воду, яка за два десятки кроків сягнула мені грудей. Була прохолодна, але в таку спеку - то просто супер. Вирішив перепливти річку впоперек і вивчити протилежний берег.
Річка Стрий
Виявилося, що річка не така вже й сумирна, як видається на перший погляд із берега. Я гріб з усіх сил, та відчував, що течія потрохи відносить мене вниз. Я вийшов на берег метрів на сімдесят нижче від того рівня, де лежали мої речі. Нічого, потім повернуся по них. Я приліг на березі, хоч і було мулько та пекло в плечі розжарене на сонці каміння.
- Знову засмагаєш, Андріане?! - гукнув мене хтось невдовзі.
Я розплющив очі (задрімав, виявляється) і побачив на протилежному березі... сусідку. Звідки вона знає, як мене звати? Певне, у бабці спитала. Поки я собі розмірковував, дівчина скинула одежу й, сяйнувши засмагою та червоним спортивним купальником, пірнула у воду. Потім випірнула й стала пливти. Невже теж на цей берег? Смілива...
Плавчиня з неї була не надто вправна, чи просто сили бракувало. Я зауважив, що течія, яка раптом видалася мені значно бурхливішою, зносить її все далі. Якоїсь миті голова дівчини зникла під водою. Тоді показалася. Знову зникла. Не схоже, що дівчина пірнає. Я кинувся в річку й поплив.
- Тримайся! - гукнув, коли побачив, як судомно й перелякано вона б’є руками по воді.
У цьому місці явно було глибше, принаймні, годі було сягнути ногами дна. «Пам’ятайте, той, хто тоне, може схопити вас за руки чи за шию, а цього не можна допускати», - раптом пригадав я слова тренера з плавання. Тож я підплив до дівчини зі спини й обхопив її однією рукою попід пахву. Вона відкашлювала воду й важко дихала, поки я тягнув її до берега, гребучи другою рукою. Врешті ми на березі знесилено попадали на каміння. Дівчина тремтіла й досі кашляла. Я, не маючи чим її зігріти, просто... обійняв.
- Дякую, - тихо мовила. - Судома схопила...
- Нащо було лізти на глибочінь, - буркнув я, відводячи погляд від гарного обличчя.
- Я хотіла перепливти до тебе, ми ж дружили маленькими, не пам’ятаєш?
- Маринка?!
- Ну, впізнав нарешті, - усміхнулася вона.
Ех, як я міг упізнати в цій мокрій русалці з блискучим волоссям до талії колишню малявку з вічною булькою під носом і смішненькими куцими хвостиками?
7
Літо буває прекрасним. Без інтернету й англомовного табору. Без Сергія і Злати. Без телика, компа й басейну. І хоч удома татові доводиться вчитися ходити заново, він таки одужує. Тато, як і мама, тішиться, що я захотів залишитися в бабці аж до осені. Бабця щаслива, що я п’ю молоко.
А я... Ну, не знаю, як і сказати, бо коли розповідаєш про такі речі, то вони чомусь видаються смішними. І банальними...
Олександр Коваль. Ілюстрація до оповідання Наталки Малетич «Усе шкереберть. І в цьому є сенс»
Ми з Маринкою ходили нині до лісу по чорниці, або, як кажуть тут, у горах, яфини. Вона збирала в пластикове відерце, а я - у долоню, з якої потім годував Маринку, як пташа.
У нас були сині від яфин руки, лиця, зуби і язики. У нас був яфиновий перший поцілунок, такий, коли забуваєш ти, що вмієш дихати...
Я лежу в росянистому духмяному сіні просто неба й шукаю поміж зірками Чумацький Шлях.
Коли до губ лишається пів подиху,
Коли до губ твоїх лишається пів кроку,
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко... -
лунає в моїх навушниках пісня Чубая1.
Це так дивовижно, що все може скластися неймовірно чудово, хоч спершу думаєш, що все летить шкереберть...
1 Чубай Тарас - український автор-виконавець, рок-музикант і композитор.
ПЕРЕВІРЯЄМО
1. Розгадайте ребуси й поясніть, як слова-відгадки пов'язані з прочитаним оповіданням.
2. Перекажіть епізод, проілюстрований на с. 106. Домалюйте словесно «деталі».
АНАЛІЗУЄМО
3. Що найбільше тішило Андріана, коли він планував поїздку в літній табір? Як хлопець сприйняв звістку, що не зможе туди поїхати?
4. Розкажіть, покликаючись на текст, про стосунки, які були між мамою, татом, бабусею Андріана. Чи можна стверджувати, що в їхній родині панувала взаємодопомога й підтримка? Як батьки особистим прикладом виховували сина?
5. Опишіть, наводячи цитати з тексту, село, де жила бабуся Андріана. Чому, на вашу думку, підліток не дуже любив туди їздити?
6. Які негаразди звалилися на голову Андріана? Чи зумів він їх гідно витримати? Обґрунтуйте свою відповідь, покликаючись на текст.
7. За який вчинок Андріана можна назвати рятівником? Поясніть, чи вправними були його дії. А чи знаєте ви, як діяти в разі небезпеки на водоймі?
8. Наведіть із тексту докази того, що між Андріаном і Маринкою зародилося щире почуття закоханості.
9. Чи можна Андріана вважати поетичною натурою? А цілеспрямованим, працьовитим і відповідальним? Поясніть свою відповідь.
10. Поясніть, як ви розумієте назву твору. Чи співзвучна вона з прислів'ям «Що не робиться, то все на краще»?
11. Знайдіть у тексті й зачитайте легенду про річку Стрий. Як ви думаєте, для чого письменниця вводить цю розповідь у своє оповідання?
МІРКУЄМО
12. Дізнавшись, що Сергій і Злата симпатизують одне одному, Андріан перестав відписувати другові на його повідомлення. Чи правильно він вчинив? Поміркуйте, що відчував хлопець у той момент. Чи усвідомлював він і свою провину? За потреби скористайтеся словами-підказками.
безпорадність / заздрість / гнів / упевненість / ненависть / спустошеність / розуміння / відчай / схвильованість / байдужість
13. Поясніть, як ви розумієте подане нижче висловлення та як воно перегукується з оповіданням Н. Малетич.
Потрібно бути гнучким, наполегливим, завжди готовим до негараздів. І тоді ці негаразди ви зможете перетворити на позитивний досвід (Нік Вуйчич).
14. Дорослість - ознака віку чи вчинків? Чи можна Андріана назвати дорослим? Поясніть свою відповідь.
15. Якими, на вашу думку, будуть стосунки Андріана, Сергія і Злати?
ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ
16. Виконайте завдання одного з варіантів.
Варіант А. Уявіть, що Маринка вирішила розповісти подрузі про найкращі миті своїх літніх канікул. Розкажіть від імені героїні про зустріч із Андріаном, про пригоду на річці, про їхню взаємну симпатію тощо.
Варіант Б. Уявіть, що Андріан вирішив розповісти однокласникам / однокласницям про місцевість, де він провів літо. Складіть усно опис від імені персонажа.
17. Складіть діаманту до слова невдаха. За потреби перейдіть за посиланням або скануйте QR-код.
Схеми складання діаманти
https://nx.litera.ltd/s/BemZdfbWtL3THeZ
ЧИТАЦЬКИЙ КЛУБ
Перейдіть за посиланням або зіскануйте QR-код і прочитайте оповідання Наталки Малетич «Свято першого снігу». Поміркуйте над поданими запитаннями й виконайте завдання.
Текст оповідання Наталки Малетич «Свято першого снігу»
https://nx.litera.ltd/s/kFygwiK4gx68KTL
Запитання та завдання
1. Найскладніші перипетії1 оповідання відбуваються в душі головної героїні. Зважаючи на це, визначте події твору, які найбільше вплинули на Христю, та розкажіть, як саме.
2. Яких помилок припустилися герої / героїні оповідання? Як можна уникнути цих помилок?
3. Поясніть, що, на вашу думку, сильніше - взаємні почуття симпатії Дмитрика й Христі чи насмішки однолітків. Чи можна Дмитрика назвати благородним?
4. Поясніть, чи триватиме для Христі свято першого снігу навіть після того, як сніг розтане.
5. Для чого українські захисники й захисниці використовують позивні, наприклад: Вікінг, Боцман, Лис, Пташка, Лютий? Поясніть відмінність між позивними оборонців країни й образливими прізвиськами. Чи згодні ви з тим, що образливі прізвиська - це ознака нездорових стосунків, булінгу?
БЛАГОРОДНИЙ - який має високі моральні якості, чесний, порядний.
1 Перипетії - раптові різкі зміни в чиєму-небудь житті; непередбачені ускладнення в розвитку подій, справ тощо.
