Українська література. 6 клас. Заболотний

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Леся Воронина

(народилася 1955 року)

Народилася Леся Воронина в Києві. Назвали її на честь Лесі Українки.

Дівчинка росла розумною і допитливою, любила читати й вигадувала різні пригодницькі, фантастичні та детективні історії. У підлітковому віці захоплювалася східними єдиноборствами.

Під час літніх канікул разом із друзями ходила в туристичні походи, подорожувала на байдарках. А на запитання, чим її приваблюють мандрівки, відповідала: «Під час мандрів сприймаєш усе, що відбувається навколо тебе, як миттєвий стоп-кадр, що назавжди залишається у твоїй свідомості. Раджу всім випробувати цей рецепт - несподівано податися світ за очі в пошуках неймовірних зустрічей і фантастичних відкриттів».

Леся Воронина працювала в Музеї народної архітектури та побуту, в дитячому журналі «Соняшник». Проте головною справою її життя є літературна творчість. Разом зі своїм чоловіком, відомим українським письменником Євгеном Гуцалом, обговорювали літературні доробки одне одного, працювали над удосконаленням своїх текстів.

Спробуймо врятувати Землю від космічних прибульців спільно з героями повісті «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9».

Кажуть, що немає людей, які б ніколи нічого не боялися. Усі ми відчуваємо якісь побоювання. І це нормально. Почуття страху закладено в людині від природи на рівні інстинктів, воно допомагає уникати численних небезпек. Але якщо всього й постійно боятися, то ніколи не досягнеш успіху.

• Кого, на вашу думку, можна назвати боягузом?

• Як ви розумієте вислів «У страху очі великі»?

Свої страхи мав і головний герой повісті Лесі Ворониної Клим Джура. Утім, коли Землю атакували прибульці, зумів приборкати свій страх. А допомогла йому супербабуся Соломія.

TAЄМНE ТОВАРИСТВО БОЯГУЗІВ, АБО ЗАСІБ ВІД ПЕРЕЛЯКУ № 9

ПОВІСТЬ

(уривки)

Розділ 1

Кактус показує колючки

Я обережно визирнув із-за рогу будинку й одразу ж відсахнувся: біля мого під’їзду стояв Кактус, якого насправді звуть Сашко Смик. Мама каже, що сваритися ми з ним почали ще лежачи у візочках. Досить було залишити наші колясочки поруч, як ми відразу ж намагалися видерти одне в одного іграшки й билися пляшечками з молочною сумішшю.

Я до цього давно звик і ставився просто, - як до неминучого лиха. Ми із Сашком завжди були однакові на зріст, і сили в нас були рівні. Але після літніх канікул я побачив Кактуса й просто остовпів. Розумієте, раніше Сашко був невеличкий і худий, волосся в нього стирчало на всі боки, як колючки в кактуса, - через це його так і прозвали. А тепер він став схожий на гібрид жирафи з орангутангом. Тобто виріс одразу на дві голови й накачав м’язи, як у Шварценеггера1! І перша ж наша сутичка скінчилася тим, що я зрозумів: ось що відчувають альпіністи, потрапивши під гірську лавину!

1 Шварценеггер Арнольд - американський бодибілдер, кіноактор і продюсер.

Після цього я почав виходити з дому, як шпигуни в старих фільмах: полохливо озираючись, а потім біг до школи прохідними дворами. А коли все ж стикався десь із Сашком ніс до носа, то просто тікав, як звичайний боягуз. А Кактус реготав мені в спину й кричав, копіюючи голос Дарта Вейдера з фільму «Зоряні війни»:

- Підійди-но до мене, дитинко! Зараз як дам боляче!

Ось і зараз Кактус мене помітив, ошкірився і почав підманювати пальцем. При цьому він ще й приказував:

- Киць-киць, не бійся, я тебе трохи поб’ю, по-сусідськи.

Я відчув, що втягаю голову в плечі, як черепаха, яка помітила небезпеку й намагається сховатися в панцир, і щодуху побіг геть, подалі від Сашка й від його нахабного переможного реготу. По ногах мене бив футляр від скрипки: я саме повертався з уроку музики, і це, здається, смішило Сашка найдужче. Адже він дражнив мене Поганським Паганіні ще відтоді, як уперше побачив зі скрипкою. Хоча справжнє моє ім’я Клим Джура.

Серце в мене калатало, як скажене, я задихавсь і відчував, що Кактус ось-ось схопить мене за шкірки й почне лупцювати, але тут сталося щось дивне й незрозуміле: кришка люка, на яку я наступив, раптом почала м’яко вгинатися під моїми ногами, і я шкереберть полетів у чорну прірву.

Володимир Штанко. Ілюстрації до книжки Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9». Видавництво «Знання» (2022)

Розділ 2

Я стаю піддослідним кроликом

Я почав навпомацки просуватися вперед, усе ще не розуміючи, що сталося, - адже останнє, що я пам’ятав, було падіння. Почувався так, ніби те, що зі мною відбувається, це якась комп’ютерна гра. Варто натиснути на кнопку - і все закінчиться.

Світло спалахнуло зненацька й засліпило мене. Стіни були глухі, без жодного вікна, а підлога під моїми ногами злегка вібрувала. Я підійшов до найближчої стіни, торкнувся до неї. Звідти, немов на пружині, вискочила таця, на якій лежало кілька бутербродів і стояла склянка томатного соку. «А звідки вони знають, що я люблю томатний сік і бутерброди з лікарською ковбасою?» - подумав я і відчув, що й справді страшенно зголоднів. Звідкись почувся механічний голос:

- Смачного! Раді вітати вас у секретній лабораторії ТТБ.

- А що це таке? - запитав я, швидко дожовуючи бутерброд.

- ТТБ - це Таємне Товариство Боягузів. А тепер прошу сідати.

На гігантському екрані я побачив вулицю, по якій щодуху мчала якась зіщулена перелякана істота. І раптом я впізнав себе: та це ж моя вулиця, по якій я тікаю від Кактуса, і це мене б’є по ногах скрипка, яку я стискаю в руці. Зробилося так соромно, що я відчув, як палають мої щоки. І сльози набігли на очі. Хто вони, ці люди, що так підступно підглядали за мною? Яке вони мають право?

- Хочеш взяти участь у таємному експерименті?

- Я навіть не знаю, хто ви. І чому ви за мною спостерігали? І як я опинивсь у вашій таємній лабораторії?

- Перш, ніж я відповім, ти маєш пообіцяти, що збережеш у таємниці все, про що дізнаєшся.

- І ви не боїтеся, що я вас обдурю?

- Ні, - спокійно відповіла жінка, - нам досить твого слова.

- Ну що ж - обіцяю, - легко згодився я, але при цьому на всяк випадок непомітно схрестив безіменний і середній пальці. Адже кожному дурневі відомо, що коли так схрещуєш пальці, жодна клятва не має сили.

- Ми винайшли засіб від страху. Ти маєш стати першою людиною, на якій ми хочемо його випробувати. Вирішуй!

Так само тримаючи схрещеними пальці, я кивнув і впевнено сказав:

- Я згоден!

Розділ 3

Знайомство із Жуком та Зайцем

Я стояв посеред вулиці й мружився від сонця. Розгублено озираючись на всі боки, я намагався зрозуміти, де опинився. Один дядечко навіть спинився і запитав:

- Хлопчику, що з тобою? Тобі допомогти?

Вигляд у мене й справді був досить дурнуватий: волосся скуйовджене, сорочка розхристана, джинси в якихось іржавих плямах. І що найдивніше - у руках я досі судомно стискав обшарпаний футляр зі своєю нещасною скрипочкою. Навмання побрів вулицею, намагаючись знайти дорогу додому.

Але якась невидима сила не давала мені відхилитися від наперед визначеного шляху. Врешті я опинився біля старого будинку з іржавою залізною брамою, на якій висів великий старовинний замок. Ледве я ступив у хвіртку, ворота заклацнулися, і я зрозумів, що знову опинився в пастці.

- Ну от ти й на місці, - почув я вже знайомий жіночий голос. - Саме час розпочинати наш експеримент.

Навпроти мене стояла молода білява жінка, обличчя якої здалося мені знайомим, але звідки її знаю, я ніяк не міг згадати. Вона вмить відчула моє вагання і вже зовсім по-іншому, жорстко й суворо, наказала:

- Заходь у сад і починай тренуватися!

Я зробив ще кілька непевних кроків й інстинктивно відсахнувся. Повз моє вухо зі свистом пролетіла гострозуба металева зірочка й вп’ялась у стовбур старої яблуні.

- Нічого собі тренування!

Двоє хлопців, приблизно мого віку, гамселили один одного руками й ногами, вигукуючи тоді ще незрозумілі мені слова:

- Засіб від переляку номер один!

- Засіб від переляку номер сім!

- Засіб від переляку номер чотири!

Я з острахом відступив від явно божевільних, але в цю мить один із хлопців, кругловидий, зі смішними довгими, мов у зайця, передніми зубами, усміхнувся і сказав:

- Привіт, Музиканте!

А другий, чорнявий, з чорними, як смола, очима й густими насупленими бровами, похмуро бовкнув:

- Ходімо готуватися до вечірньої операції. Ти й так затримався!

Розділ 4

Підготовка до секретної операції

Я слухняно, мов механічна лялька, пішов за хлопцями, так ніби ми й справді домовлялися про якусь операцію. Липкий страх кудись зник. Мене охопили цікавість і бажання приєднатися до Зайця й Жука - так я подумки прозвав своїх нових знайомих. Ми вийшли на круглий піщаний майданчик, посеред якого стояв звичайнісінький дерев’яний грибок. Жук і Заєць сіли під дашком дерев’яного мухомора. Чорнявий підняв руку, вхопився за дошку на дашку грибка, і раптом ця дошка почала розтягатися й перетворилася на сувій тоненького, згорнутого трубочкою паперу. Жук розгорнув його на колінах і мовив до мене:

- Сьогодні рівно о 21-й стоятимеш під цим банком. Одягни щось діряве й брудне. Гратимеш жалісну пісеньку про байбачка. А ми співатимемо.

Володимир Штанко. Ілюстрація до книжки Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів і Брехунів» (2012)

Жук затягнув тоненьким жалісним голосом, йому басовито підспівував Заєць:

По світу я попобродив,

І байбачок зі мною.

Побачив я чимало див,

І байбачок зі мною...

Співаю різні я пісні,

І байбачок зі мною,

Є і веселі, і сумні,

І байбачок зі мною.

За це — в дарунок хліба шмат,

І байбачок зі мною,

І тим я сит, і тим я рад,

І байбачок зі мною...

- З байбачком ми тебе познайомимо при зустрічі! Він уже спеціально видресируваний - уміє витягати папірці з віщуваннями. А тепер біжи додому й готуйся.

Не встиг я нічого сказати, як уже стояв за залізною брамою, на якій знову висів іржавий замок. У руках у мене, крім футляра зі скрипкою, з’явився зіжмаканий папірець, на якому було написано адресу, намальовано план-схему й додано слова пісні про байбачка. Що це за таємна операція і навіщо я маю перевдягатися у лахи1 й грати на центральній площі міста жалісну пісеньку про байбачка?

1 Лахи - старий, зношений одяг.

Розділ 5

Чи можна порушувати клятву?

Я сидів у своїй кімнаті і, мов загіпнотизований кролик, дивився на секундну стрілку годинника, який нагадував мені велетенського хижого удава, що заковтує секунди й хвилини. У мене ще й досі стояв у вухах голос Жука: «Сьогодні рівно о 21:00 чекаємо тебе біля банку!».

На письмовому столі лежав клаптик паперу зі словами дитячої пісеньки про байбачка й планом банку, де працювала моя бабуся прибиральницею. Улітку я часто ходив із нею на роботу й допомагав поливати квіти й пилососити цілі кілометри килимових доріжок, які вкривали довжелезні коридори банку.

Що ж вони збираються робити в банку? Може, я втрапив до банди грабіжників і вони хочуть викрасти золоті зливки, що зберігаються в броньованих підвалах? Тоді мені кінець: банк стереже ціла армія озброєних охоронців, а камери нагляду встановлено в кожному приміщенні. Я настільки поринув у роздуми, що підскочив як ошпарений, коли бабуся поклала руку мені на плече.

- Господи, дитино, чого ти сахаєшся1 як від вогню? Хочеш пиріжків? - І бабуся поставила переді мною тарілку, повну рум’яних пиріжків із м’ясом.

1 Сахатися - лякаючись, різко відсторонятися; відхитнутися.

Моя бабуся готує найсмачніші в світі пиріжки, а ще понад усе вона любить квіти. Уся наша квартира завдяки старанням бабусі Солі перетворилася на справжню оранжерею.

- Ніколи не чіпай моїх квітів! - наказувала, коли залишала мене самого вдома. - Від дотику чужих рук вони можуть загинути.

Я сприймав застереження бабусі як старечі дивацтва. Ухопив ще гарячого пиріжка й, не попрощавшись, прожогом вискочив із квартири. До зустрічі залишалося 20 хвилин. «Зорієнтуюся на місці!» - вирішив я: адже завжди можна сказати моїм новим знайомим, що мене просто не відпустили батьки. Проте я добре усвідомлював, що так просто ця історія скінчитися не може.

Клим підбіг до банку й побачив Зайця та Жука. Убрані вони були в яскраві циркові костюми, а на візочку в клітці з дротяним колесом усередині швидко перебирав лапками... байбачок. Климу дали стару скрипку, одягли в чудернацький костюм і змусили грати й співати. Люди їх жаліли, давали гроші, цукерки.

Потім хлопці потягли Клима до підворіття та привітали з першим випробуванням. Заєць і Жук сказали, що їм потрібно потрапити до будівлі банку. Для Клима це не була проблема, оскільки він добре знав це приміщення.

Розділ 9

Знайомий ротвейлер

Ми із Зайцем та Жуком стояли посеред маленького двору, захаращеного поламаними меблями, іржавими ваннами й холодильниками. На цьому дворі я знав один секрет. Якось, блукаючи підвалами банку, який прибирала моя бабуся, я виявив невеличкі двері під сходами. Вони були геть непомітні. Ніби хтось їх навмисне замаскував, накидавши біля них цілу купу відер і довгих палиць із кудлатими ганчір’яними насадками для миття підлоги. Тоді, влітку, я розгріб завал, натиснув на ручку дверей. Вони на диво легко відчинилися. Так я знайшов потайний вхід до банку, про який, напевне, давно забули. Я натиснув на клямку невеличких дерев’яних дверцят - і вони розчинилися, пронизливо зарипівши. Жук спересердя стукнув мене по шиї та засичав:

- Ти що, сказився?! Хочеш, щоб сюди збіглася вся банкова охорона?

Володимир Штанко. Ілюстрація до книжки Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9». Видавництво «Знання» (2022)

Раптом я зрозумів, що в глибині душі в мене жила божевільна мрія: а що як і справді я позбудуся цього огидного страху, що переслідує мене скрізь? І одного разу, коли Кактус крикне мені: «Гей ти, Поганський Паганіні! Ходи-но сюди, я трохи тебе відлупцюю», - я зроблю блискавичний рух рукою, і мій кривдник полетить шкереберть на асфальт, розмазуючи соплі й сльози.

- Ти що, заснув? - знову штурхонув мене в спину Жук.

Ясно було, що ми йдемо на пограбування, і я чудово усвідомлював, що нас ось-ось схоплять. В охороні банку працювали спортсмени-каратисти, а на кожному повороті банкових коридорів було встановлено відеокамери нагляду. Раптом я почув зойк, озирнувся й не зміг утриматися від сміху. Мої сміливі супутники Заєць і Жук стояли мов укопані, притиснувшись до холодної стіни. А біля них, ошкіривши гострі ікла, стояв Бакс - ротвейлер, якого випускають уночі охороняти банк.

- Баксику, до мене! - пошепки покликав я грізного собацюру, і той, весело заметлявши хвостом, кинувся мені на груди й лизнув у носа.

«А що, знатимете, як глузувати з мене?» Дивно, але нічна пригода вже починала мені подобатися. Та холодний голос Жука вмить привів мене до тями:

- Відсторонися! Тепер діятимуть фахівці...

Хлопці, немов за командою, одночасно витягли з-за пазухи невеличкі гумові присоски й приклали їх до скла. Потім приладами, схожими на циркулі, намалювали два кола й беззвучно витягли із шибки два невеличкі кружальця. За мить ми вже стояли посеред директорського кабінету, встеленого м’яким перським килимом.

Хлопці впевнено, ніби вони бували тут сотні разів, підійшли до величезної картини, що висіла позаду директорського столу. Жук якусь мить пильно розглядав намальований на картині сільський пейзаж - дерева, пагорби й маленьку хатинку на вершечку гори. Тоді простягнув руку й ледь торкнувся до того місця, де були намальовані двері хатинки. Клац! - картина раптом розділилася навпіл і почала роз’їжджатися, відкриваючи вузенький прохід у глибину стіни.

Розділ 10

Криївка1 блакитних жаб

Те, що відкрилося нашим очам, було настільки дивним, що я навіть не встиг злякатися. У великому басейні, встеленому водоростями й лататтям, у зручних кріслах сиділи дивовижні створіння. З першого погляду було видно, що це космічні прибульці - на землі таких істот зроду не водилося. Ті істоти скидалися на жаб, але велетенських та ще й яскраво-блакитного кольору. Морди в потвор були сині, а банькаті очі світилися червоною барвою. Перед кожною блакитною ропухою, що розвалилася в кріслі, стояв столик із частуванням. А на столику купками було розкладено хробаків, мух та жуків. Найдивнішим було те, що блакитні жаби жваво перемовлялися, якщо можна було назвати мовою оті страхітливі звуки, які нагадували сюрчання поліційних свистків і гупання барабанів.

1 Криївка - таємна схованка, тут: лігво прибульців.

Володимир Штанко. Ілюстрація до книжки Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9». Видавництво «Знання» (2022)

- Що це?! - вражено запитав я.

- Тихіше, головне зараз - залишитися непоміченими й встигнути все зафільмувати, - прошепотів Жук і спрямував на жаб’ячий бенкет маленьку відеокамеру.

Тим часом Заєць витягнув уперед руку з приладом і почав робити якісь вимірювання. Хлопці так захопилися роботою, що не помітили, як до нас кинулася істота, що віддалено нагадувала людину. Здавалося, що це якась іграшкова фігурка, яку поспіхом виліпила маленька дитина, бавлячись пластиліном.

Ми прожогом кинулися до рятівного отвору в стіні, Жук натиснув на потайну кнопку, і картина заклацнулася - дві частинки знову стали на місце. Ми вилізли крізь вікно, скочили на пожежну драбину й почали спускатися по ній, озираючись - чи не наздоганяють нас блакитні монстри. Нарешті ось воно - рятівне віконце комірчини. Жук, Заєць і я вже через кілька хвилин стояли на захаращеному поламаними меблями й іржавим залізяччям подвір’ї.

- Ну що ж, Музиканте, ти витримав і друге випробування - не покинув нас у тому лігвиську і вивів на волю. - Тепер Жук говорив по-дружньому, куди й поділася його зверхність і грубість.

- Тільки так можна зрозуміти, чи людина підходить для роботи в ТТБ, - додав Заєць й усміхнувся. - Розумієш, ці хижі прибульці таємно заволоділи вже половиною світу.

- А цей банк - їхня головна база. Космічні окупанти вирощують тут мутантів-перевертнів і посилають їх на таємні завдання. Вони навчилися проникати в людську свідомість і підкоряти людей своїй волі, - похмуро додав Жук. - Найгірше, що вони заразили майже все людство вірусом страху.

Я стояв мовчки й ніяк не міг прийти до тями. Мої нові знайомі - мисливці за хижими прибульцями.

- Але як же ми можемо боротися проти прибульців, коли самі - боягузи? - врешті вражено запитав я. - Адже ви так і називаєтеся: Таємне Товариство Боягузів?

- Вірус страху найперше вражає хоробрих. У них зовсім немає імунітету. А нам, тим, хто звик боятися, усе життя треба боротися з власним переляком...

Розділ 11

Паганіні стає Чаком Норрісом1

- Климе, онучку, прокидайся! - почув я в себе над вухом і схопився з ліжка мов ошпарений.

1 Чак Норріс - американський кіноактор і майстер бойових мистецтв, популярний виконавець головних ролей у фільмах-бойовиках.

Біля мене стояла бабуся й лагідно усміхалася. Годинник показував восьму ранку, отже, на те, щоб одягтися-умитися-поснідати-добігти-до-школи, залишалося якихось пів години. Я прожогом кинувся до ванни, і тільки глянувши на себе в дзеркало й помітивши над бровою невеличку подряпину, пригадав усе. Отже, ТТБ - це зовсім не жарт і навіть не банда злочинців.

Усе ще намагаючись розібратись у вчорашніх неймовірних подіях, я вибіг із квартири й ніс до носа зіткнувся з Кактусом - моїм одвічним ворогом і сусідом Сашком Смиком. Кактус лиховісно посміхнувся і почав повільно підходити до мене. Я добре знав, що саме станеться наступної миті - шкереберть полечу по сходах вниз. Кактус називав цю веселу гру живим футболом, і м’ячем у цій грі був я. Він завжди копав2 мене ногою. Та що це? Ніби виконуючи давно відомий мені прийом, я широко розставив ноги і, пружинячи на ледь зігнутих колінах, поставив руки в блок.

2 Копати - ударяти, бити, штовхати ногою.

- Ги-ги, - розвеселився Смик, - це вже щось новеньке. Поганський Паганіні хоче стати Чаком Норрісом!

Але це були його останні слова. Якась незнана сила змусила мене підскочити, а потім з несамовитим криком, від якого мені самому позакладало вуха, мов лавина звалитися на свого ворога. І сталося диво. Сашко Смик - непереможний Кактус - раптом осів, затулив руками обличчя й заскімлив тоненьким дівчачим голосочком:

- Відпусти мене! Я більше не буду!

Але я підхопив рюкзак, який звалився в мене з плечей під час фантастичного стрибка, й помчав до школи.

«Що зі мною відбувається?» - думав я. Здається, страх відступив від мене після відвідин таємного лігвиська монстрів. Тільки не встиг я про це подумати, як чиясь липка, схожа на присоску лапа міцно вхопила мене за руку й потягла до піщаного кар’єру, на краю якого працював екскаватор. Я з жахом помітив, що ця довга лапа з перетинками між кістлявими пазуристими пальцями була яскраво-блакитного кольору.

Розділ 12

Міраж на будмайданчику

Переді мною була рівна земля, без жодної травинки. Земля мала дивний іржаво-коричневий колір, її вкривали глибокі тріщини. Але найгірше було те, що посеред цієї пустелі, яка раптом утворилася на будмайданчику, сиділо потворне банькате створіння. Огидна синя пика з довжелезним язиком, банькаті червоні очі, довгі лапи з перетинками говорили про те, що переді мною один із космічних прибульців.

Я спробував поворухнутися, але марно - мене ніби обмазали липким тягучим клеєм, і я почувався, як муха, що потрапила в павутину й не може поворухнути лапкою, готуючись до того, що її ось-ось ізжеруть. Я мимоволі замружився, аж тут у голові моїй залунали слова:

- Слухай, нікчемне створіння! Сьогодні вночі, рівно о 3:00, на вашу планету прибуває основний десант могутньої цивілізації блакитних жаб. Останньою перепоною на нашому шляху залишалося ваше таємне товариство. Досі нам не щастило захопити жодного члена ТТБ. Тепер вам кінець. Ти покажеш секретну лабораторію і після цього експерименти проводитимемо тільки ми... над вами.

Блакитна тварюка висолопила довжелезного язика, на льоту вхопила якусь необачну муху та з апетитом схрумала її. Але, мабуть, земні комахи впливали на прибульців ще і як снодійне, бо думки потвори почали плутатися, і вона, сама того не усвідомлюючи, вибовкала зайве:

- Підкоримо цю смачненьку планетку... Лишилося проникнути в їхній штаб...

Велетенська синя ропуха захропла, але я встиг підслухати останню думку перед тим, як пожирач мух остаточно відключився:

- Цей людський екземпляр ще не до кінця приборканий. Гаразд, прокинусь і вкушу його як слід, тоді він стане моїм рабом назавжди і зробить усе, що звелю.

Тож, напруживши всі м’язи, я почав звиватися, як вуж, і сантиметр за сантиметром рухатись у бік паркану, що оточував цей фальшивий будівельний майданчик. Я шубовснувсь у досить глибоку калюжу й відчув, як липка речовина - напевно, це була отруйна слина космічної жаби - почала розчинятися. Мало не потрапивши під колеса автобуса, я обминув свою школу й побіг до знайомого перехрестя. Туди, де кілька днів тому я так необачно наступив на кришку люка, який виявився входом до підпільної лабораторії ТТБ...

Завернувши за ріг, я, не вагаючись, наступив на кришку металевого люка. Та що це? Кришка була непорушна. Я почув лопотіння крил, і мені на плече вмостився велетенський метелик. До передньої лапки в нього була прив’язана маленька залізна капсула. За мить я вже розгортав скручене трубочкою послання, написане знайомим кострубатим почерком Жука: «ТЕРМІНОВО ВЕРТАЙСЯ ДОДОМУ. НІЧОГО НЕ БІЙСЯ. ІНСТРУКЦІЇ ОТРИМАЄШ ВІД...».

Я прожогом побіг до свого будинку...

ПЕРЕВІРЯЄМО

1. Розташуйте в правильній послідовності події повісті «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9».

  • А Клима викрала велетенська жаба
  • Б Клим біля банку грає на скрипці
  • В Клим рятує хлопців від ротвейлера
  • Г Клим тікає від Кактуса

2. Бабуся Клима Джури працювала

  • А у поліції
  • Б у школі
  • В у банку
  • Г в інституті

АНАЛІЗУЄМО

3. Яке враження справив на вас Клим Джура на початку повісті? Чому саме він потрапляє до Таємного Товариства Боягузів?

4. Чому Сашка Смика називали Кактусом? Зачитайте відповідне пояснення з тексту. Чи доводилося вам у житті зустрічатися з такими людьми?

5. Що саме запропонували Заєць і Жук Климові під час першої зустрічі? Як хлопчик поставився до такої пропозиції?

6. Перекажіть від імені Клима епізод, у якому він пояснює, чому погодився піти на таємну операцію. Чи можна вважати, що в цій ситуації хлопчик уперше переборов свій страх перед невідомістю?

7. Чим могла б завершитися вечірня витівка хлопців поблизу банку?

8. Як Климу, Їжаку й Зайцю вдалося проникнути в приміщення банку, а потім вийти з нього? Чи вдалося Климу довести, що він підходить для роботи в ТТБ?

9. Що ви дізналися про космічних прибульців? Чим вони були небезпечні для землян?

10. Чому Климу Джурі не відразу повідомили, що саме він має робити, підписавши угоду з ТТБ?

11. Під час яких подій, описаних у перших розділах повісті, ви відчували найбільше хвилювання за головного героя?

12. Проаналізуйте, як з образом Клима співвідносні подані парами характеристики.

рішучість - нерішучість

упевненість - невпевненість

боязкість - сміливість

обман - дотримання слова

13. За яким принципом Леся Воронина поділила свій твір на окремі розділи?

14. Спрогнозуйте кількома реченнями подальший розвиток подій у повісті.

МІРКУЄМО

15. Чи вистачить, на вашу думку, у Клима мужності, хоробрості вистояти до кінця в поєдинку з прибульцями? Наведіть відповідні аргументи.

16. Прочитайте подане висловлення. Як ви його розумієте?

Проблеми, які порушують у фантастиці, стають важливими проблемами всього людства (Айзек Азімов).

17. Пофантазуйте. Серед персонажів повісті, з якими ви вже познайомилися, є той / та, хто створив / створила Таємне Товариство Боягузів. Як ви думаєте, хто це може бути? Поясніть відповідь. Прочитавши наступні розділи твору, ви дізнаєтеся, чи правильним було ваше припущення та чи зможе ТТБ урятувати планету від прибульців і вірусу страху.

Розділ 14

Послання від бабусі

Тиша, яка стояла в помешканні, видалася мені моторошною і гнітючою. Я помітив на столі невеличкий предмет, схожий на комп’ютерну флешку. Однак коли я взяв предмет до рук, то з подивом виявив, що це звичайнісінький спортивний свисток на мотузці. Такий має наш учитель фізкультури. Я розгублено покрутив свистка в руках, аж раптом щось усередині нього клацнуло й звідти почувся... голос моєї бабусі:

- Климе, якщо ти зараз чуєш моє послання, значить, мене захопили синьомордики. По-перше, підійди до вікна.

Я був такий ошелешений, що слухняно рушив до єдиного у вітальні вікна.

- Бачиш вазон із калачиками? Витягни квітку, на дні горщика дістань ключа. Скоріше, часу залишилося зовсім мало. На подвір’ї під старою грушею стоїть жовтий автомобіль. Цим ключем відчиниш дверцята, сядеш за кермо, а далі отримаєш нові інструкції. І головне, онучку: нічого не бійся. Скоро ти про все довідаєшся. Пам’ятай, ТТБ у тебе вірить! - бабусин голос якось дивно забринів, і мені здалося, що вона намагається стримати чи то сміх, чи то сльози.

Під покрученою дуплавою грушею, що якимось дивом вижила посеред заасфальтованого міського подвір’я, справді стояв... обшарпаний «горбатий» «запорожець»... «Тю, - промайнуло в мене в голові, - і на цій іржавій консервній бляшанці ми збираємося перемогти космічних монстрів і врятувати світ?»

Розділ 15

Найкращий у світі автомобіль - це...

Щойно я підійшов до «запорожця» і почав встромляти іржавого ключа в шпарину замка, як на наше подвір’я заїхав екскаватор із величезним, виставленим уперед ковшем. Мене здивувало те, що їхав екскаватор неймовірно швидко.

«Нічого собі будівельна техніка розвелася - якісь гоночні екскаватори шастають містом», - подумав я, і враз зрозумів, що той екскаватор прямує саме до мене й до старенького жовтого «запорожця».

- Негайно пристебнися! - почув я механічний голос і відразу впізнав його. Саме цей голос привітав мене в підземній лабораторії ТТБ, куди я провалився крізь каналізаційний люк. Вагатися було ніколи. Ківш екскаватора вже навис над самісінькою моєю головою. Я намацав ремені безпеки й одним рухом заклацнув їх на грудях. Не встиг я цього зробити, як мій старенький «запорожець» загуркотів, немов ракета перед стартом, підстрибнув угору, наче велетенський гумовий м’яч, і вискочив з-під самісіньких залізних зубців гігантського ковша. Краєм ока я побачив, що керує екскаватором уже знайомий мені синьомордий прибулець, який нещодавно захопив мене на фальшивому будмайданчику.

Здивувавши мене шаленим стрибком, автомобільчик несподівано чхнув, потім різко розвернувся на місці й помчав назустріч нападникові.

- Що ви робите?! - закричав я, чомусь звертаючись до машини на «ви».

Але наступної миті автомобіль так само спритно підстрибнув й опинився позаду неповороткої машини. За кілька секунд посеред мого двору лежав перевернутий екскаватор, що надсадно гудів і смикався. Усередині скаженів блакитний прибулець, марно намагаючись вилізти. На лобі в нього росла величезна синя ґуля. А я, зрозумівши, що мій «запорожець» - найнадійніший і найдосконаліший автомобіль у світі, з полегшенням відкинувся на спинку сидіння й на шаленій швидкості понісся в безвість - назустріч небезпеці.

Розділ 16

Загадкова пані Соломія

- Істота, яка хотіла розчавити тебе ковшем екскаватора - ватажок космічних прибульців, - терпляче пояснив голос. Сьогодні прибуває основний десант космічних хижаків. Блакитні жаби - це тільки їхні розвідники. Десант прибуває в пустелю. Саме туди, де ведуть розкопки твої батьки. Рівно о третій ночі.

- Але чому ми їдемо туди самі? І як з усім цим пов’язана моя бабуся? І мама з татом? І як ти збираєшся встигнути? Навіть найшвидший «запорожець» не може літати зі швидкістю ракети.

- Пані Соломія все продумала. Ми будемо вчасно.

Соломія - ім’я моєї лагідної і завжди заклопотаної хатніми справами бабусі. Щоправда, вдома й на роботі вона просто бабуся Соля. І чим бабуся може захиститися від цих лютих і підступних потвор? Бити синьомордиків шваброю і ганчіркою? Але механічний голос додав:

- Пані Соломія - видатний учений. Це вона винайшла протиотруту від вірусу страху. На жаль, синьоморди вистежили пані Соломію і зненацька захопили її. Та в неї був підготовлений запасний план. І виконати його маєш ти.

Я визирнув у вікно й зойкнув від подиву - ми стояли посеред сільської садиби моєї бабусі. Як тільки ступив на зелений спориш, до мене підлетів жовтий метелик - той, що зранку приніс записку, - і так, ніби він робив це все життя, спокійнісінько сів мені на долоню. Я швидко пробіг записку очима: «Третій помідорний кущ ліворуч від паркану».

Підказок більше не було, тож я мимоволі простяг руку й зірвав найбільший томат. Тієї ж миті кущ почав повільно від’їжджати вбік, а під ним відкрилася металева поверхня, схожа на дитячу гірку, по якій так люблять спускатися малюки. Може, тут теж схованка - як у горщику з-під калачиків?

Розділ 17

Машина часу існує?

За кілька хвилин я впав на щось м’яке й пахуче. Сіно - тільки від нього йде такий солодкий дух. Уся невеличка підземна кімнатка освітилася яскравим світлом. Уявити, що це криївка бабусі Солі, було неможливо, але я мусив у це повірити.

Ось на стіні наше сімейне фото, прикрашене вишитим рушником. Ось мої тато й мама біля підніжжя єгипетської піраміди. А ось... Цю гарну молоду жінку я впізнав одразу - це її голос я вперше почув у таємній лабораторії ТТБ, це на її вимогу я заприсягнувся, що візьму участь у секретному експерименті. І врешті - це з нею я зустрівся за брамою, що вела в яблуневий сад, де відпрацьовували прийоми мої нові друзі - Жук і Заєць. Тепер я зрозумів, кого вона нагадувала. Очі в неї були точнісінько такі, як у бабусі Солі, тільки обличчя зовсім молоде.

Прилад скидався на комп’ютер, тільки замість клавіатури перед темним екраном лежала невеличка пласка скринька. Я знесилено опустився в крісло й поклав долоню на кришку загадкової скриньки. На екрані з’явилося молоде обличчя жінки, яку я не міг назвати бабусею.

- Ну що ж, здрастуй, онучку. Ось ми й зустрілися...

Від хвилювання в мене перехопило подих, та все ж я зміг прошепотіти:

- Хто ви?

- Я - Соломія, мама твого тата. Тільки зараз мені тридцять років. Я - з минулого. Зовсім недавно я сконструювала машину, за допомогою якої можна переноситись у часі й просторі.

- Якщо б Ви насправді винайшли машину часу, то за тридцять років про неї б уже всі знали. І користувалися б нею, як мобілками чи комп’ютерами.

- Я поясню, якщо встигну. Але зараз треба рятувати мене... стареньку. Бо без мене порятувати світ не можна.

Розділ 18

Я відчуваю смак пригод

- Тепер зосередься і роби все точно так, як я тобі казатиму. Підійди до фотографії. Ось до цієї, де твої тато й мама біля піраміди. Ти маєш перенестися на часольоті в те місце, де вони тепер ведуть розкопки. Саме туди прибудуть головні сили космічних хижаків. Запам’ятай: ти мусиш випередити ворога. Отже, перенесешся у вчорашній день. Тоді ще синьоморди не знали, що їх викрито і що ми проникли в їхній штаб у приміщенні банку. Ви зможете підготуватися.

Раптом я усвідомив, що найбільше хочу, щоб мені дали спокій. Хіба моя бабуся така? Вона лагідна й добра. Я її дуже люблю, але що, що я можу зробити?! Є Жук і Заєць, які нічого не бояться. Ось вони нехай з усім цим розбираються.

- Ключ від часольоту висить у тебе на шиї. А сама машина часу замаскована під старенький «запорожець». Користуватися ним дуже просто. Налаштуй часоліт на першу годину ночі.

Звук урвався, екран потемнішав. Я намацав маленький прилад на шкіряному ремінці. Спершу він здався мені звичайним спортивним свистком, потім цей «свисток» передав інформацію від бабусі. А тепер виявляється, що це ключ від часольоту?

Розділ 19

Політ крізь часопростір

«Запорожець» стояв посеред двору, і тепер, коли я знав, що це хитро замаскована машина часу, то подивився на маленький кумедний автомобільчик зовсім іншими очима. Я зняв зі «свистка» кришку й побачив маленький дисплей. Слухняно виконав інструкцію. Після цього знайшов на «свистку» крихітні кнопки - такі, як на електронному будильнику, - і виставив час...

Розділ 20

Синьоморди наступають

- Часовий переліт закінчено! - нагадав про себе мій механічний інструктор. - Ми перебуваємо на африканському континенті. Зараз рівно перша година ночі 26 вересня 2012 року.

- Але ж я виставляв на дисплеї не 26, а 25 число! Ми помилилися на цілу добу.

- Пробачте, - так само спокійно відповів автомат, - ця машина є експериментальним зразком. Перепрограмуйте завдання, і ми вмить опинимося в потрібному часовому відрізку.

На маленькому екранчику засвітився напис: «Технічні несправності. Тимчасова зупинка програми». Мить - і я, вхопившись за кермо, крутнув його так, що машина підскочила й полетіла по прямовисній стіні піраміди донизу.

Я вистрибнув назовні й тут-таки наштовхнувся на купу розкиданих глиняних черепків. Небо було чисте й зоряне, а місяць сяяв так, що можна було добре роздивитися все довкола. Навколо валялися інструменти для розкопок, консервні бляшанки, пластикові пляшки з водою і роздерті на клапті намети. Але людей не було ніде. Табір моїх батьків захопили зненацька.

І враз я побачив накреслену на піску стрілку, спрямовану вглиб пустелі. Це був герб Андрія Джури, нашого предка-козака, який під час військових походів скрізь, де опинявся, залишав після себе цей знак.

Я сів у «запорожець», і мій вірний диво-автомобіль полинув по в’язкому піску легко, немов по розкішній асфальтованій трасі.

Проте через кілька хвилин я почув гуркіт мотора, й мене засліпили потужні фари величезного джипа, що мчав навперейми. Як видно, блакитні прибульці визнавали тільки такі - найбільші земні автомобілі. Спершу екскаватор, тепер цей автомобільний монстр зі здоровецьким бампером, купою різнокольорових фар та підфарників і величезним салоном для пасажирів.

Але жовтий автомобільчик повторив той самий фокус, що й на моєму подвір’ї. Він раптово зупинився - і в ту мить, коли велетенський джип мав розплескати нас, як млинець, машинка високо підстрибнула в повітря й приземлилася позаду нападників.

Розділ 21

Козацька світлова абетка

Спекавшись1 переслідувачів, я розумів, що зараз головне - чимшвидше розшукати батьків. Я почав роздивлятися навкруги й помітив, що на сусідньому піщаному пагорбі блимає слабкий червоний вогник. Придивився й помітив, що той вогник то засвічується, то згасає з різними проміжками часу.

- Та це ж таємна світлова азбука роду Джур! - вигукнув я, забувши, що, крім мого механічного інструктора, котрий час від часу дає мені настанови, поруч немає жодної живої душі.

- Розумію, - пролунало мені у відповідь.

Цю таємну абетку винайшов козак-характерник Андрій Джура. Нею користувалися козацькі вартові, які пильнували в степу, чи не йдуть на Вкраїну вороги. Козаки будували високі дерев’яні вежі так, щоб з однієї було видно вогняний сигнал, який посилають з іншої. І ось так, від вежі до вежі, той сигнал доходив аж до Запорозької Січі.

1 Спекатися - звільнитися від кого-, чого-небудь неприємного, небажаного; позбутися.

Розділ 22

У всесвіті дрібниць не буває

Я скерував свого «запорожця» в бік мерехтливого вогника. Що ближче ми під’їжджали, то меншим і слабшим він ставав. Я вже почав боятися, що це чергова пастка або міраж, аж тут почув знайомий голос мами:

- Привіт, синку, нарешті ми тебе дочекалися!

- Ну що, перестав боятися? - озвався й татів голос, і вони обоє з’явилися з протилежного боку пагорба.

- Бабуся... - почав я, та мама мене перебила.

- Ми все знаємо. У нас був прямий зв’язок зі штабом ТТБ, - і мама по-змовницьки підморгнула мені.

- Але ми чекали на тебе вчора. Твоя затримка трохи ускладнила ситуацію, - додав тато.

Я обурився:

- А ви знаєте, що сьогодні вранці мене захопив огидний синьоморд й обмотав мене якоюсь липкою гидотою, як кокон шовкопряда? Я ледве від нього втік. А потім ще скажений голубий прибулець на екскаваторі.

Тато пильно глянув мені в очі й дуже серйозно сказав:

- Климе, а хіба ти не помітив: ти ж майже вилікувався від страху! На жаль, таких, як ти, на Землі тепер дуже мало. Просто майже всіх мешканців нашої планети заразили вірусом страху.

- А та... пані Соломія, вона не може допомогти бабусі Солі? Тобто самій собі?

- За непорушними законами часопростору людина не може зустрітися сама з собою в іншому часі. У Всесвіті дрібниць не буває, запам’ятай це! А тепер годі базікати. У нас залишилося якихось дві години. Треба зустріти наших космічних гостей як слід.

Сім тисяч років тому Земля вже зазнала нашестя блакитних жаб. Єгипетські вчені винайшли засіб для боротьби із синьомордами. Цей засіб описано в стародавньому манускрипті, але розшифрувати записи тато й мама не змогли.

Мама повела Клима до наукової лабораторії, де працювали Жук і Заєць, яких бабуся Соля доправила сюди на часольоті. Вони також намагалися відтворити протиотруту.

Тоді Клим розповів, як його викрали і що земні мухи впливають на прибульців як снодійне. Але де взяти в пустелі так багато мух?

Усі почали роздивлятися манускрипт, на якому був малюнок мухи. Такий самий малюнок побачили на стіні.

Розділ 25

Космічні загарбники прибувають

Зненацька підлога під нашими ногами почала вібрувати, а звідкись ізгори пролунав звук, схожий на гуркіт грому. Було таке враження, що у верхівку піраміди щойно влучила блискавка. Я глянув на годинника й здригнувся. Стрілки показували рівно третю ночі.

- Здається, прибули наші незвані космічні гості, - дуже спокійно сказав тато, потім провів рукою по намальованій стрілці. У ту ж мить у стіні відкрилася ніша, з якої тато витягнув невеличкий металевий предмет.

- Та це ж дримба, - прошепотів у мене за спиною Заєць, - тільки форма в неї інша, ніж у звичайних дримб.

Дримба (варган) - музичний інструмент

Дивні звуки залунали під склепінням кам’яної зали. Вони були схожі й на пронизливе дзижчання, й на свист вітру, і на дзюркотіння струмка. Не припиняючи грати, тато рушив по вузеньких східцях догори. Ми, немов заворожені, сунули за ним, аж поки опинилися біля невеличкого металевого люка.

Тато на хвильку урвав гру на дримбі й звичним рухом розчахнув люк. Нам в очі вдарило сліпуче світло, а потім ми побачили космічні кораблі прибульців. То були гігантські прозорі капсули, що зависли над пірамідою. З кожної капсули струменів потужний сніп світла, спрямованого на усічену верхівку піраміди. Я відчув себе таким же беззахисним і маленьким, як та муха, котру сьогодні вранці на моїх очах проковтнув довголапий синьоморд.

- Я не думав, що їх буде аж так багато, - зауважив Жук.

Розділ 26

А тато грає на дримбі

Найспокійніше, здається, почувався мій тато. Він упевнено продовжував вигравати на дримбі, і раптом я почув, що до цих звуків почали долучатися десятки, сотні, тисячі інших.

За мить у сліпучих променях над пірамідою кружляли й дзижчали комарі, мухи, ґедзі - кузьки всіх кольорів і розмірів. Зненацька я почув знайоме ляскання - то знову здиралися на піраміду синьоморді любителі комах, які вже встигли поласувати нашими мухами та комарами раніше, й тепер їхній потяг до земного делікатесу був непереборний.

Спершу я злякався, коли побачив, як із-за краю кам’яної стіни виткнулася перша ротата блакитна ропуха. Та, не зважаючи на нас, блакитні жаби почали несамовито крутитися на всі боки, раз у раз підстрибуючи, висолоплюючи довжелезні язики й хапаючи все нових і нових комах. Видно було, що земні мухи, комарі та ґедзі вразили чужопланетян у самісіньке жаб’яче серце. Вони не помічали нічого, окрім смачної поживи, що хмарами кружляла навколо них.

Розділ 27

Я розмовляю мовою синьомордів

Картина, що постала перед нашими очима, була фантастична. Скільки сягало око, пустеля була вкрита велетенськими блакитними ропухами, що лежали на піску догори черевами й голосно хропли.

- Оце так непереможні космічні завойовники! - зареготав Заєць.

- Страшна загроза людству! - зневажливо докинув Жук.

- Вони просто обжерлися і впали в сплячку, - пояснив тато.

- Треба скоріше їх знешкодити, бо вічно грати на дримбі наш тато не зможе, - по-діловому промовила мама.

- А головне: скоріше дізнатися, куди синьоморди заховали нашу бабусю, - озвався я.

Я підійшов до чужинця з ґулею на лобі й обережно поторсав його за плече. У ту ж мить у голові в мене залунало:

- Як смачно! Як поживно! Земні комахи - найкращі в усій галактиці!.. А стару чаклунку ми гарненько заховали. Її тепер ніхто й ніколи не знайде. Та й шукати буде нікому. Наш десант окупує всю цю планету. Спротиву аборигени не чинитимуть - усі вони заражені нашим вірусом. А хто не піддався, тому силоміць зробимо щеплення. І ніяка протиотрута не допоможе. Ось тільки б допастися до їхньої секретної лабораторії...

Володимир Штанко. Ілюстрація до книжки Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9». Видавництво «Знання» (2022)

Отямився лише тоді, коли тато сильно струсонув мене за плечі. Виявляється, я так перейнявся думками синьомордого чужинця, що почав свистіти, кумкати й клацати язиком...

Космічні прибульці впали в такий глибокий транс, що й не думали прокидатися. А на нас попереду чекала тяжка робота - треба було придумати, як знешкодити синьомордів, щоб вони не могли накоїти лиха, поки ми шукатимемо бабусю Солю.

Клим, тато, мама, Заєць і Жук на часольоті повертаються в минуле, коли Клим вибіг до школи (і потрапив у лабети синьоморда), а бабуся Соля залишилася вдома сама. У дворі вони побачили, як зазомбований Сашко Смик (Кактус) разом із синьомордами, замаскованими в чорні старомодні пальта й крислаті капелюхи, викрали бабусю Солю та завели її в будку, де лагодять взуття. Клим припустив, що блакитні жаби просто підкупили Кактуса, бо той понад усе любив гроші, які витрачав на ігрові автомати.

У дерев’яній будці Клим із батьками й друзями знайшли вхід у провалля, з якого потрапили в центр космічних прибульців.

Розділ 34

Бабуся Соля дає нам інструкції

Ми переступили через поріг центру космічних прибульців, і нас засліпило яскраве сяйво. Коли очі призвичаїлися до світла, ми побачили, що посеред устеленої свіжою травою кімнати на маленькому дерев’яному ослінчику сидить бабуся Соля. Зараз вона перебувала в такому ж стані, як я, коли мене захопив головний синьоморд. Вона була щільно обмотана якоюсь слизькою гидотою так, що не могла поворухнутися.

Раптом до мене дійшло, що це місце страшенно нагадує криївку синьомордів, яку ми з Жуком та Зайцем виявили в банку. Так само пахло вологістю й свіжоскошеною травою. Ось тільки той таємний центр блакитних жаб містився на десятому поверсі сучасного хмарочоса, а ця схованка була розташована глибоко під землею.

Володимир Штанко. Обкладинка до книжки Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9». Видавництво «Знання» (2022)

Цікаво, скільки ще таких хитромудро замаскованих криївок синьомордів існує в усьому світі? У будь-якому разі, з усього було зрозуміло, що космічні загарбники готувалися до захоплення нашої планети довго й ретельно.

Тато кинувся вперед, щоб звільнити бабусю, але вона крикнула:

- Не рухайтеся! Синьомордики влаштували спеціальні пастки на той випадок, якщо мене прийдуть рятувати. А ще запам’ятайте: вам треба якнайшвидше повертатись у завтрашній день. Бо зараз вам доведеться змінювати майбутнє, а це може викликати дивовижні й непередбачувані наслідки. Отож слухайте. У мене в лівій кишені фартуха лежить маленька полотняна торбинка. Візьміть її з собою і мерщій вертайтеся в пустелю. Підніміться на піраміду й розвійте насіння по вітру. Якщо я все розрахувала правильно й не помилилася у своїх припущеннях, космічні хижаки перестануть загрожувати нашій планеті.

Тато нахилився до бабусі й витягнув із кишені фартуха полотняну торбинку.

- Бабусю, а як же ти? - крикнув я і мало не заплакав. Мені було шкода бабусі, яка сиділа, прип’ята до ослінчика, а хижі синьоморди от-от могли до неї допастися.

- Не хвилюйся, онучку, все буде гаразд. Головне - зробіть усе так, як я сказала. А тоді вертайтеся додому. Не забудьте поставити часоліт на те саме місце, де взяли, - під старою грушею. Це дуже важливо. І зробіть так, щоб блакитні жаби не помітили, що ви тут побували. Зараз у них обідня перерва, жеруть, нелюди, наших комашок. Але за дві хвилини вони повернуться...

Розділ 35

Квіти перемагають хижих прибульців

Ми стояли на усіченій верхівці піраміди. Позаду був часовий стрибок із нашого подвір’я до пустелі в ранній ранок нинішнього дня. Сонце вже освітило гарячими променями безкраї піски й безліч нерухомих синьомордів та їхні прозорі космічні капсули. Звідси, згори космічні хижаки видавалися блакитними цяточками на сліпучо-жовтому піску.

- Почнімо, - сказав тато й витяг із кишені полотняну торбинку.

Він дочекався сильного пориву вітру, розв’язав мотузочок і витрусив дрібненькі насінинки собі на долоню. А тоді почав висипати їх зі своєї жмені - ніби сіяв у повітрі.

Вітер підхопив крихітні зернятка й поніс у пустелю.

Ми всі: тато, мама, Жук, Заєць і я, - затамувавши подих, чекали, що буде далі. Але минула хвилина... дві... десять - і нічого не змінилося. Так само світило сонце і вітер гнав піщані хмари кудись ген за овид.

- Дивіться! - раптом скрикнув Заєць, показуючи рукою вниз. - Квіти!

І справді, на наших очах пустеля почала вкриватися різнобарвними квітами. Вони проростали скрізь, де лежали синьоморди й стояли їхні бойові капсули. Вони піднімалися до сонця й тріпотіли пелюстками. Ось уже перед нами колихався цілий велетенський строкатий килим. І не було видно ані блакитних космічних хижаків, ані їхніх кораблів.

Я побачив, що з кожної квітки випурхує величезний метелик. І крильця в метеликів точнісінько такої ж барви, як квіти, в яких вони народились.

- Погляньте, - вигукнула мама, - синьоморди заворушилися! Зараз вони розпочнуть полювання. Метелики - це ж їхня найулюбленіша їжа!

- Не хвилюйтеся, - тато показав нам клаптик паперу, який щойно витяг із бабусиної торбинки, - тут є чіткі інструкції. Але виконати їх може лише Клим. - І тато простягнув записку мені.

Я одразу ж упізнав чіткий бабусин почерк:

«Климчику, щойно синьомордики вдихнуть пилок цих квітів, як стануть слухняними й покірними. Ти маєш подумки віддати їм наказ чимшвидше забиратися геть з нашої планети й забути до неї дорогу назавжди. Адже тільки ти розумієш мову блакитних жаб і можеш з ними спілкуватися. Онучку, головне - не бійся. Тоді банькаті ненажери тебе послухаються».

Я зосередився й подумки наказав синьомордам, що голосно чхали й розгублено озиралися на всі боки:

- Усім стати в колону по два! Узятися за лапи! Кроком руш до своїх капсул!

Тієї ж миті космічні пірати почали шикуватися в колону, а тоді, побравшись за лапи, немов першокласники, слухняно попрямували до своїх літальних апаратів.

Коли останній синьоморд застрибнув усередину капсули, я подумки передав їм останню настанову:

- Повертайтеся додому й ніколи, чуєте, ніколи не прилітайте на Землю! Бо наступного разу вам це так просто не минеться!

Крізь прозорі ілюмінатори я бачив, як блакитні жаби ствердно захитали головами, капсули беззвучно піднялися в небо - і за кілька секунд від грізних прибульців не лишилося й сліду.

На серці в мене було так гарно, як не було ще ніколи в житті. Бо я точно знав: Землю врятовано, адже бабусині квіти виявилися сильнішими за наймогутнішу зброю. І люди вилікуються від вірусу страху...

Розділ 36

Так народжуються народні пісні...

Ніби нічого не змінилося на подвір’ї біля нашого будинку відтоді, як я був тут востаннє. Але ні - навколо лунало безліч звуків. Діти ліпили в пісочнику пасочки, бабусі на лавочках обговорювали останні політичні події, двірник підмітав асфальтовану доріжку. Мої нові друзі - Жук і Заєць - потисли мені руку, вилізли з машини й за мить зникли за рогом будинку.

А ми з батьками, лишивши «запорожця» під старою грушею, піднялися на наш дев’ятий поверх. Тато подзвонив у двері, і за мить на порозі з’явилася бабуся Соля. З кухні долинали пахощі свіжоспечених пиріжків, і бабуся сказала те, що я найменше чекав почути від неї зараз:

- Здорові були, діточки. Ви, певно, зголодніли з далекої дороги? Ану, швидше мийте руки й сідайте до столу!

Я здивовано глянув на батьків, та вони тільки усміхнулися й пішли виконувати бабусин наказ. А я кинувся за бабусею й запитав про те, що мене мучило всі останні дні:

- Бабусю, а що то за дивовижний засіб від переляку? І чому синьоморд казав, що на мене не подіяв вірус страху?

- Та все дуже просто, - озвалася бабуся. - Я винайшла універсальні1 ліки від переляку - вони блокують вірус страху. Це спеціальний сорт квітів, пилок яких знищує отруту, яку принесли із собою синьоморди. А крім того, цей пилок робить синьомордів безпорадними. Ти ж знаєш, усе у світі пов’язано між собою. Синьоморд, що втратив свою лють і жорстокість, перетворюється на звичайну банькату2 ропуху. Тільки чужопланетну...

1 Універсальний - придатний для всього або для багато чого; який має різноманітне призначення.

2 Банькатий - який має опуклі очі; витрішкуватий.

Бабуся розповідала про свій чудовий винахід так буденно, що я навіть образився. Щиро кажучи, мені було прикро, що бабуся навіть не похвалила мене. Хіба це не я щойно наказав синьомордам забиратися з нашої планети? Хіба не я мандрував на часольоті й ледве втік від навіснілого3 ватажка блакитних жаб? Та бабуся Соля лише лагідно поглянула мені в очі й додала:

- Це був дев’ятий і, як бачиш, найуспішніший засіб від переляку. А клала я ті ліки... в пиріжки. Ти ж, Климчику, їх любиш найдужче. Тепер зрозумів? А зараз ходи за мною, допоможеш накрити на стіл...

3 Знавіснілий - який утратив розум, почуття міри в чому-небудь; озвірілий.

Я все ще стояв із роззявленим ротом, а бабуся, ніби це не вона щойно врятувала людство від нашестя космічних хижаків, узяла тацю з пиріжками й понесла її до кімнати, наспівуючи собі під носа: «Ой хотіла жаба - синяя ропуха та й світ підкорити...».

Я почухав потилицю й подумав, що он воно, виявляється, як народжуються народні пісні, казки й легенди.

Гра «ТАК - НІ»

Підтвердите або заперечте подані твердження. Кожна правильна відповідь - 1 бал.

  • 1. Викрасти бабусю Солю допоміг Кактус.
  • 2. Вірусом страху заразили людей Жук і Заєць.
  • 3. Розповідь у повісті ведеться від імені Клима.
  • 4. Тато Клима в пустелі грав на сопілці.
  • 5. Піддослідним кроликом відчував себе Кактус.
  • 6. Батьки Клима були археологами.
  • 7. Блакитні жаби маскувалися під дерева.
  • 8. Пилок від страху бабуся підсипала в пиріжки.

ПЕРЕВІРЯЄМО

1. Розшифруйте ребуси - назви фантастичних предметів. Як ці предмети допомогли здолати хижих прибульців?

2. Ключі від дверцят «запорожця» бабуся Соля заховала

  • А у вазоні
  • Б у гаражі
  • В у гаманці
  • Г у холодильнику

3. Упізнайте персонажа за його словами.

Персонаж

  • 1 тато Клима
  • 2 Клим Джура
  • 3 Сашко Кактус
  • 4 бабуся Соля

Слова персонажа

  • А «Повертайтеся додому й ніколи, чуєте, ніколи не прилітайте на Землю!».
  • Б «Але ми чекали на тебе вчора. Твоя затримка трохи ускладнила ситуацію».
  • В «Киць-киць, не бійся, я тебе трохи поб’ю, по-сусідськи».
  • Г «Бачиш вазон із калачиками? Витягни квітку, на дні горщика дістань ключа».

АНАЛІЗУЄМО

4. Ким насправді була бабуся Соломія? Чи була вона впевнена у своєму онукові, доручаючи йому виконувати небезпечні завдання?

5. Опишіть близько до тексту «найкращий у світі автомобіль» та його двобій з екскаватором.

6. З якою метою Клим Джура вирушив до Єгипту й чому запізнився на цілу добу?

7. Що ви дізналися з повісті про світлову азбуку українських козаків? Доведіть, посилаючись на текст, що Клим теж знав її.

8. Розкажіть від імені Клима, як вдалося приборкати в пустелі знавіснілих блакитних жаб.

9. Як ви думаєте, чому Кактус пішов на співпрацю з космічними прибульцями?

10. Озвучте інструкції, які бабуся Соля дала синові й онукові, щоб позбутися космічних загарбників? Чи все вони ретельно виконали?

11. Прочитайте виразно уривок із розділу 35 від слів «Я одразу ж упізнав чіткий бабусин почерк» до слів «І люди вилікуються від вірусу страху...» (с. 222). Опишіть внутрішній стан Клима в цей момент. Чи був хлопець рішучим і впевненим?

12. Розкажіть про родину Клима за поданою схемою.

13. Хто з персонажів повісті Лесі Ворониної вам сподобався найбільше? Яку роль ви хотіли б виконати у фантастичному фільмі за цим твором?

14. Доведіть, що «Таємне Товариство Боягузів...» за жанром - повість. Назвіть елементи сюжету цього твору (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка).

15. Добро завжди перемагає зло. Чи згодні ви із цим твердженням? Наведіть приклади з тексту.

МІРКУЄМО

16. Із чим або з ким, на вашу думку, боровся Клим Джура протягом усього твору? Чи переміг він? Відповідь поясніть.

17. Висловіть свої міркування щодо поданого нижче твердження Жука й Зайця.

Боягуз, який переміг свій страх, - найсильніша людина у світі.

18. Хто з героїв твору, на вашу думку, виконав основну місію під час порятунку землян від хижих прибульців?

19. Чого навчає читачів повість «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9»?

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

20. Виконайте одне із запропонованих завдань.

А. Створіть комікс за мотивами повісті Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9».

Б. Складіть кросворд за змістом твору «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9».

21. Роздивіться в підручнику ілюстрації Володимира Штанка до повісті Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9». Якими уявив художник космічних прибульців? Опишіть їх, спираючись на ілюстрації. Створіть власний малюнок чужопланетян.

Для додаткового читання.

Всеволод Нестайко. «Таємниця Віті Зайчика», «Неймовірні детективи».

Ярослав Стельмах. «Найкращий намет», «Вікентій Прерозумний».

Іван Багмут. «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим».

Іван Андрусяк. «Вісім днів із життя Бурундука».

Леся Воронина. «Таємне Товариство Ботанів».

Багато дітей, особливо на Різдво, чекають дива. Але дива не буде, якщо самому не докласти зусиль для цього. Потрібно бачити красу навколо себе, намагатися знаходити спільну мову з людьми, не заздрити іншим, підтримувати рідних і знайомих.

• Чи буває так, що життя складається лише з неприємностей?

• Що ви вважаєте дивом? Чи обов’язково це має бути щось фантастичне, казкове?

Головна героїня твору «Ангел Золоте Волосся» нарікала на своє життя, вважала, що воно в неї найгірше. І ось трапилося диво: до неї прилетів Ангел Золоте Волосся. Він має навчити дівчинку бачити добро навіть у щоденних клопотах і щиро вірити в те, що життя прекрасне.