Українська література. 5 клас. Заболотний

Велике диво казки

Уявіть, яким нецікавим було б ваше дитинство, якби ніхто й ніколи не розповідав вам казок. Кожен/кожна пам’ятає своїх улюблених казкових героїв, разом з якими перемагав/перемагала лютого Змія, шукав/шукала будинок Велетня чи Баби Яги, визволяв/визволяла принцесу, допомагав/допомагала немічним. Щоб навчитися чогось доброго, не потрібно щоразу придумувати щось нове. Достатньо прочитати мудру казку.

Уся людська цивілізація виросла на казках, адже спочатку, на багато століть раніше з’явилися чоботи-самоходи, а вже потім - автомобілі, потяги, яхти; спочатку був летючий корабель, а тоді вже - й літаки, ракети, супутники. Героям у народних казках допомагало чарівне дзеркальце і чарівний клубок ниток. А тепер ми маємо вебкамеру та GPS-навігатор. Якби не яскрава уява, омріяні чарівні речі, то й технічні дива не з’явилися б! Ось бачите, що може казка!

Народні казки

Народна казка - один із найдавніших видів фольклору (усної народної творчості). Казки складали в глибоку давнину і передавали від покоління до покоління. Їх створювали сотні й тисячі людей, тому їх і називають народними.

Казки вчать, що таке добро і зло; що можна, а чого не можна робити; які вчинки люди схвалюють, а які осуджують. Вчать мудрості, доносять до наших сердець могутній дух предків, їхні погляди на життя. А ще казки розвивають мислення, підживлюють фантазію і дарують кожному те, чого йому в реальному житті бракує - комусь чарівної сили, комусь вічної молодості, комусь неземної краси. Казки люблять усі: малі й дорослі, бо в казках утілені мрії і завжди перемагає добро.

Казки кожного народу відображають його культурні традиції, звичаї, цінності, стереотипи.

КАЗКА кличе нас у МАНДРИ, велить бути в житті СМІЛИВИМИ і МУДРИМИ, долати перешкоди й біди та не забувати ДОБРА світового, бо тільки цим і вимірюється наша людська СУТНІСТЬ.

Валерій Шевчук

Національний колорит української народної казки відображений у мові, у дрібницях побуту (сопілка, піч, рушник, глечик, віз, човник, булава), у мальовничих пейзажах (похилена верба, червона калина, спокійна річечка, широкий степ, польова доріжка), в укладі життя, переважно сільського. Українці завжди шанували такі риси характеру людей, як працьовитість, волелюбність, кмітливість, емоційність, гостинність, почуття гумору. Тому персонажі казок, яких наділено такими рисами, викликають у нас захоплення, замилування, а ті, хто виявляє хвалькуватість, користолюбство, нечесність, хитрування, пихатість, підлість, - осуд і сміх.

Народні казки мають просту будову:

Казку легко впізнати одразу. Для неї характерний традиційний зачин: «Жили собі дід та баба...», «Було собі три брати...», «Було це за царя Гороха...», «За горами, за морями, за широкими лугами...», «Жила на світі одна вдова...». А закінчують казки зазвичай такі речення: «От вам казочка, а мені бубликів в’язочка», «І стали вони жити-поживати й добра наживати». Майже обов’язковий компонент казки - щаслива кінцівка.

Також у казці є трикратні повтори. Наприклад, тричі батько намагається визволити свого сина від лісового царя Оха, тричі Іван-богатир вирушає на бій із триголовим Змієм, окремим персонажам доводиться тричі проходити випробування, відгадувати три загадки, обирати один шлях із трьох тощо.

Народні казки - милозвучні, їх мова барвиста, яскрава, події розвиваються швидко та цікаво. Тому й відтворювати, переповідати такі твори зовсім не складно.

Народні казки за змістом поділено на такі групи:

Казки про тварин

Побутові казки

Фантастичні казки

Тут діють звірі, птахи, риби, комахи, плазуни, які поводяться, як люди

Тут діють бідний селянин, жадібний пан, працьовита дівчина, зображені у повсякденному житті

Дійових осіб наділено чудодійною силою, вони користуються чарівними предметами.

Змальовано фантастичні події

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

Народна казка (від слів казати, розповідати) - це невелика розповідь про незвичайні, вигадані, часом фантастичні події, яка закінчується щасливо. Вигадка в ній пов’язана з мріями людини про кращу долю.

Дійові особи в казці - це ті, хто в ній діє. Ними можуть бути люди, тварини, рослини, явища природи, навіть різноманітні представники недобрих, ворожих людині сил: чорти, відьми, змій або змія.

ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

Виконайте завдання одного з варіантів.

Варіант А. Придумайте казку, де були б чудодійні предмети або ж персонажами якої були б звірі чи птахи. Із казок учнів та учениць класу укладіть друкований чи рукописний збірник «Чарівна скринька».

Варіант Б. Уявіть себе мультиплікаторами. Придумайте сюжет мультфільму з казковими елементами. Опишіть або намалюйте головного героя вашого фільму. Якими чудодійними вміннями ви його наділили? Яка незвичайна пригода з ним могла б трапитися? Хто йому допоміг би?

Варіант В. Яку з відомих вам казок ви хотіли б осучаснити завдяки телебаченню чи комп’ютерним технологіям? Перепишіть чи допишіть усно сюжет цієї казки. Які нові реалії ви придумаєте для персонажів? Який одяг ви їм доберете? Які сучасні технології їм допоможуть перемогти зло?

Віртуальна мандрівка. Виставка квітів «Мелодії українських казок» у Києві.

НАРОДНІ КАЗКИ ПРО ТВАРИН

Найдавнішими вважають казки про тварин1. У цих творах звірі, птахи, риби, комахи, плазуни розмовляють і поводяться, як люди. Здається, що ніби розповідається про життя тварин, але насправді йдеться про стосунки між людьми. Такі казки повчають і нас. Тварин наділено однією-двома людськими рисами: лисиця - хитра, підступна й кмітлива; заєць - беззахисний і полохливий, але добрий; вовк - хижий і недоумкуватий; ведмідь - вайлуватий, баран або цап - примітивні, недалекі розумом; лев - мужній і сильний; білка та їжак - розумні, меткі; ворон - мудрий; кінь і віл - працьовиті.

1 У байках і казках назви тварин сприймаємо як їхні імена, а тому пишемо з великої букви (Вовк, Лисиця, Рак).

Отже, в образах тварин у народних казках ми впізнаємо людей. Такий художній засіб має назву алегорія (від давньогрецького αλληγορία - іносказання). Алегорія нібито не вказує на реальних осіб, але водночас виразно натякає на них.

Тож запрошуємо насолодитися читанням народних казок!

ВОВК І ЧАПЛЯ

Ішов голодний Вовк. Він, бідний, так їсти хотів, аж в очах йому чорніло. Ішов він, ішов, аж зирк - Чапля стоїть. Підкрався вовк тихенько - та хап її! Бачить Чапля, що непереливки їй, та й каже: «Дозволь мені, Вовче, хоч перед смертю потанцювати».

«Від цього мені шкоди не буде», - подумав Вовк і дозволив: «Танцюй, коли хочеш, тільки швидше, а то я їсти хочу».

Чапля перед ним з ноги на ногу перескакує - танцює наче (хоч усім відомо, що чаплі ніколи не танцюють). Скаче, а сама потрошку вбік відходить. А коли відійшла вже далеченько, знялася та й полетіла.

Вовк подививсь їй услід та й говорить: «І навіщо мені ті танці здалися, коли я їсти хочу!..»

ЛИСИЦЯ ТА РАК

Біжить Лисичка полем. Добігає до річки, аж дивиться - Рак виліз із води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.

- Здоров був, Раче! - каже йому Лисичка. - З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш1?

1 Лисиця насміхається з рака, що той збирається косити траву клешнями, наче косою.

Привітався Рак та й каже:

- Я клешнями роблю те, що ти зубами; тому треба, щоб гостріші були.

А Лисичка тоді йому:

- Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як можна ходити по світі, коли на ногах зуби? Зізнайся, що люди правду-таки про тебе кажуть!

- Може, колись те й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли не віриш, то побіжімо наввипередки. Я тобі ще на один скік уперед ходу дам. Біжимо до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.

- Як так, то й так, - каже лисиця.

Ілюстрація із сайту AudioMamA. Казка «Лисиця і Рак»

Повернулася до лісу, стала на один скік попереду від Рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А Рак, учепившись клешнями за хвоста Лисички, підібгав вісім своїх ніг та й гукнув:

- Уперед!

От Лисичка й подалася вздовж поля. Добігає до осики, повернулася, щоб подивитися, а де той Рак чимчикує. Аж чує позад себе:

- Та й забарилася ти, Лисичко! Я вже й на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.

Дуже здивувалася Лисичка, аж рота роззявила.

- Чи то ж видано! - каже.

І більше не глузувала з Рака.

ЦАР ЛЕВ

Якось зібралися звірі на нараду, щоб вибрати царя. Довго міркували, сперечалися, але так і не змогли дійти спільного рішення.

- Треба вибрати не лише сміливого й сильного, але й мудрого та чесного правителя, - виступила першою Зебра. - Адже цар повинен не тільки в біді захищати, а й по справедливості судити.

- Тоді найкраще для цієї посади підходжу я, - задер хобота Слон. - Ніколи нікого не ображу й маю неабияку силу. Якщо виберете - не пошкодуєте.

Почув це Лев і заперечив:

- Як ти можеш бути царем, коли не вмієш швидко бігати? Мабуть, треба обрати мене - найспритнішого та найвродливішого!

Почувши таке нахабство, найслабші здійняли галас.

- Нечувана зухвалість! Нехай Слон буде ватажком, він чесний і скромний!

- Ні-ні-ні! - кричали вовки, ведмеді та лисиці. - Це справжній невдаха! Треба, щоб правитель був хоробрим і грізним.

- Друзі, - запропонував Олень, - проголосуймо по-справедливому. Хто матиме більше прихильників, той стане царем. Он біля дуба вирито велику яму. Якщо хочете, щоб ватажком був слон, киньте по ліщині, якщо лев - по жолудю. Яких горіхів буде більше, той і переможе.

- Чудова порада! - погодилися всі й миттю почали шукати хто жолуді, хто ліщину.

Але після підрахунку горіхів виявилося порівну.

- Що ж тепер робити? - почухав за вухом Ведмідь.

- Влаштуймо змагання з бігу! - запропонувала хитра Лисиця, яка була на стороні Лева.

- Так нечесно, - заперечила мудра Сова. - Слони не вміють бігати, але це не означає, що вони гірші за бігунів.

- Авжеж, - погодився їжачок. - Нехай краще поміряються силою, думаю, так буде справедливіше.

Відчуваючи поразку, руда засумувала. А потім запропонувала хитре рішення:

- Що ж, - мовила солоденьким голосом, - нехай буде по-вашому. Завтра на світанку Лев і Слон позмагаються. Тільки не приходьмо дивитися на бій, аби не заважати суперникам. Навідаємося до цього місця після обіду й побачимо, хто переміг.

Усі погодилися. Як настала ніч, Слон притулився до дуба й заснув. Велетні завжди стоять під час сну, бо, як ляжуть, потім не зможуть швидко прокинутися і стати на ноги.

Побачила це Лисичка та й побігла до Лева:

- Слон заснув, - повідомила руда. - Швиденько перегризи дерево, до якого він притулився. А коли велетень упаде, скажемо, що ти його поборов.

- Гаразд, - зрадів гривастий, - але сам не впораюся з такою роботою, треба когось покликати на допомогу.

Вадим Ігнатов. Ілюстрація до казки «Цар Лев» (1994). Видавництво «Поділля»

Лисичка метнулася до мишачої нірки. Пообіцявши сіреньким велику миску сиру, переконала допомогти в нелегкій справі. Гризли-гризли миші дерево, але так і не довели справу до кінця, потомилися й зуби в сіреньких поболіли.

- Що ж робити? - запанікувала руда, глянувши на рожевий горизонт. - Скоро сонечко прокинеться!

А потім хитрунка побігла до Ведмедя.

- Агов, клишоногий, - загукала. - Допоможи мед із дупла дістати!

Почувши про ласощі, Ведмідь слухняно потупцяв за Лисичкою. Щойно бурий виліз на дерево, крислате затріщало й похилилося на землю. А з ним - і Слон, який спав.

Уранці лісові мешканці прийшли на місце бою і побачили Слона, який спав, а поруч - щасливого Лева, який переможно задер догори голову.

- Ось наш цар! - вигукнула Лисичка. - Найсильніший і найсміливіший!

Наляканим звірам нічого не залишалося, як визнати нового ватажка.

ПЕРЕВІРЯЄМО

  • 1. Хто є дійовими особами в прочитаних казках про тварин?
  • 2. Відгадайте персонажа за його словами.

Рядки з тексту казки

Персонаж, якому належать слова

1. «Дозволь мені, Вовче, хоч перед смертю потанцювати».

2. «Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?»

3. «Слони не вміють бігати, але це не означає, що вони гірші за бігунів».

Лисичка

Сова

Чапля

АНАЛІЗУЄМО

  • 3. Чи вдалося Ракові з казки «Лисиця та Рак» провчити Лисичку? Як саме? Чи міг він перемогти по-іншому?
  • 4. Перекажіть усно казку «Вовк і Чапля». Сформулюйте тему й основну думку цієї казки. Хто з персонажів виявився кмітливішим?
  • 5. Визначте спільні елементи змісту й форми казок «Вовк і Чапля» й «Лисиця та Рак».
  • 6. Що спільного в образах Чаплі (казка «Вовк і Чапля») і Рака (казка «Лисиця та Рак»)? Які риси деяких людей ви бачите в образах Вовка й Лисиці, а які - в образах Рака й Чаплі?
  • 7. Запишіть усіх персонажів казки «Цар Лев», зважаючи на їхні вчинки, у дві колонки: 1) позитивні; 2) негативні. Які людські риси ми бачимо в кожному з цих персонажів?
  • 8. Проаналізуйте думку Зебри про те, яким має бути цар звірів (Казка «Цар Лев»). Чи погоджуєтеся ви з такими висновками? Чому саме?
  • 9. Що запропонував звірам Олень? Чи була така пропозиція чесною? Чому саме?
  • 10. У чому виявилася мудрість Сови з казки «Цар Лев»?
  • 11. Як Лисиці вдалося допомогти Левові стати царем звірів? Доведіть, що вона діяла хитро, підло й нечесно.
  • 12. Поділіть казку «Цар Лев» на частини. Доберіть до кожної з них заголовок.
  • 13. Хто з героїв прочитаних казок про тварин вам сподобався найбільше? Чим саме?
  • 14. Яку нову інформацію ви дізналися з прочитаних у цьому розділі творів про тварин?

МІРКУЄМО

  • 15. Проаналізуйте останні слова Вовка з казки «Вовк і Чапля». Чи є вони повчальними? Чому?
  • 16. Чому Лисичка для того, щоб повалити дерево, обманула Ведмедя, а не сказала йому правди? Якби Ведмідь знав правду, чи взявся б він за таку справу? А чому за це взялися миші?
  • 17. Чи активними були слабші звірі під час виборів? Чому тоді програли? Що потрібно було, на вашу думку, зробити звірятам, щоб Слон переміг?

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

18. Виберіть свій варіант завдання.

Варіант А. Перекажіть усно казку «Цар Лев» від імені Лисички. Розпочати можна таким реченням: «Коли звірі почали вибирати для себе нового царя, я вирішила їх усіх перехитрити».

Варіант Б. Перекажіть усно казку «Цар Лев» від імені Лева. Розпочати можна таким реченням: «Я все життя мріяв стати царем звірів, бо я найсміливіший і найвродливіший».

19. Робота в парах. Змоделюйте ситуацію, за якої Слон усе ж таки прокинувся (казка «Цар Лев»). Відповідно до цієї ситуації придумайте нове закінчення казки.

20. Складіть сенкан до одного з образів: Лева, Слона, Лисички, Рака, Чаплі (на вибір).

Для додаткового читання. Казка «Як їжак і Заєць бігали наввипередки».

ПОБУТОВІ ТА ФАНТАСТИЧНІ НАРОДНІ КАЗКИ

Побутові казки розповідають про повсякденне життя людей. У них багатий брат ображає бідного, ледачий хоче жити за рахунок працьовитого, мудра дівчина чи хлопець перемагають підступного панича, зла мачуха знущається над нерідною дочкою тощо. Невдачі в цих казках завжди зазнають жорстокі, злі й боягузливі персонажі, а перемогу здобувають - мудрі, працьовиті. Так народ у казках утверджував думку про торжество справедливості.

Для побутових казок характерні образи Долі, Щастя, Правди, Кривди, яким часто надано людського вигляду. Інколи в побутових казках діють космічні сили, повністю або частково набираючи подобу людей: Сонце, Місяць, Вітер, Мороз.

Фантастичні (чарівні) казки виникли найпізніше, у них тісно поєднано міфічні, героїчні й фантастичні елементи.

Народні герої та героїні фантастичних казок проходять через важкі випробування і перемагають. Вони можуть використовувати чарівні предмети: летючий корабель, чарівний клубочок, скатертину-самобранку, чоботи-самоходи, килим, меч, мертву і живу воду тощо. У них може бути помічник, із яким відбуваються незвичайні перетворення. У фантастичних казках діють Баба-Яга, Кощій Безсмертний, лісовий цар Ох, Змій, «нечиста сила» тощо.

Саме чарівним казкам найбільше властиві традиційний зачин і кінцівка, трикратні повтори. Для художньої виразності у чарівних казках використовують різні засоби: перебільшення (гіперболу), протиставлення (антитезу), епітети, порівняння.

МУДРА ДІВЧИНА

Було собі два брати - один убогий, а другий багатий. От багатий якось пожалів бідного, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову. Каже:

- Потроху відробиш мені за неї.

Бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові:

- Віддай мені корову назад!

Той каже:

- Брате! Я ж тобі за неї відробив!

- Що ти там відробив - як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!

Бідному жаль стало своєї праці, не схотів віддати корову. Пішли вони позиватися до пана. Прийшли до пана. А панові, мабуть, не схотілося роздумувати, хто з них правий, а хто ні, то він і каже їм:

- Хто відгадає мою загадку, того й корова буде.

- Кажіть, пане!

- Що у світі є ситніше, прудкіше та миліше над усе? Завтра прийдете, скажете.

Пішли брати. Багач іде додому та й думає собі: «От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніше над панські кабани, прудкіше над панські хорти, а миліше над гроші? Ге, моя корова буде!»

Бідний прийшов додому, думав, думав та й зажурився. А в нього була дочка Маруся. Вона й запитує:

- Чого ви, тату, зажурилися? Що пан казав?

- Та тут, дочко, таку пан загадку загадав, що я й не надумаю, що воно.

- А яка ж загадка, тату?

- Що у світі є ситніше, прудкіше та миліше над усе?

- Тату, слухайте: ситніше над усе - земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіше над усе - думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліше над усе - сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а він усе покидає, щоб заснути.

Марина Крюченко. Ілюстрація до казки «Мудра дівчина» (2015). Видавництво «Освіта»

- Чи ба? - каже батько. - Адже й справді так! Так же я й панові казатиму.

Другого дня приходять обидва брати до пана. От пан їх і питає:

- Ану, відгадали?

- Відгадали, пане, - кажуть обидва.

От багатий зараз виступає, щоби собі попереду поспішити, та й каже:

- Ситніше, пане, над усе - ваші кабани, а прудкіше над усе - ваші хорти, а миліше над усе - гроші!

- Е, брешеш, брешеш! - каже пан. Тоді до вбогого:

- Ану, ти!

- Та що ж, пане, немає ситнішого, як земля-мати: вона всіх годує й напуває.

- Правда, правда! - каже пан. - Ну, а прудкіше що на світі?

- Прудкіше, пане, над усе - думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш.

- Так! Ну, а миліше? - питає він.

- А миліше над усе - сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.

- Так, усе! - говорить пан. - Твоя корова. Тільки скажи мені, чи ти сам це повідгадував, чи тобі хто сказав?

- Та що ж, пане, - каже вбогий, - є в мене дочка Маруся, - так це вона мене так навчила.

Пан аж розсердився:

- Як це? Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала! Стривай же! На тобі оцей десяток варених яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка за одну ніч вилупила курчата, вигодувала і щоб твоя дочка зарізала трьох, спекла на снідання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму. А не зробить - то буде лихо.

Іде сердешний батько додому та й плаче. Приходить, а дочка й питає його:

- Чого ви, тату, плачете?

- Та як же мені, дочко, не плакати: ось пан дав тобі десяток варених яєць і казав, щоб ти посадила на них квочку, а та за одну ніч вилупила й вигодувала курчат і щоб ти спекла їх йому на снідання.

А дочка взяла горщечок каші та й каже:

- Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому, нехай він виоре ниву, посіє цю кашу, і щоб з неї виросло просо, достигло на ниві, і щоб він його скосив, змолотив і натовк пшона годувати тих курчат, що їм треба вилупитися з цих яєць.

Приносить чоловік до пана ту кашу, віддає та й каже, як дочка навчила.

Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і віддав її собакам. Потім десь знайшов стеблинку льону, дає чоловікові й каже:

- Неси твоїй дочці цей льон, та нехай вона його вимочить, висушить, поб’є, попряде й витче сто локіт1 полотна. А не зробить - то буде лихо.

1 Локіт - стародавня міра довжини - лікоть; сто локіт - приблизно 50 м.

Іде додому той чоловік і знову плаче. Зустрічає його дочка й каже:

- Чого ви, тату, плачете?

- Та бач же чого! Ось пан дав тобі стеблинку льону, щоб ти його вимочила, висушила, пом’яла, спряла й виткала сто локіт полотна. Маруся взяла ніж, пішла й вирізала найтоншу гілочку з дерева, дала батькові та й каже:

- Несіть до пана, нехай пан із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище2, щоб було на чому прясти цей льон.

2 Гребінь, гребінка, днище - старовинні пристрої для прядіння ниток із льону чи конопель.

Приносить чоловік панові ту гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь, узяв та й викинув ту гілочку, а на думці собі: «Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб одурити»... Потім думав, думав та й каже:

- Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості, та так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні взута; ні з гостинцем1, ні без гостинця. А як вона цього не зробить - то буде лихо!

1 Гостинець - подарунок.

Іде знову батько, плачучи, додому. Прийшов та й каже дочці:

- Ну що, дочко, будемо робити? Пан загадав так і так.

- Не журіться, тату, - усе буде гаразд. Підіть купіть мені живого зайця.

Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу взула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, узяла сани, запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, одну ногу поставила на санчата, а другою по шляху ступає - одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана у двір, а пан, як побачив, що вона так іде, та й каже своїм слугам:

- Нацькуйте2 на неї собак!

2 Нацькувати - спонукати собак до нападу на кого-небудь.

Ті як нацькували на неї собак, а вона й випустила їм зайця. Собаки погналися за зайцем, а її покинули. Вона тоді прийшла до пана у світлицю3, поздоровкалася та й каже:

- Ось вам, пане, гостинець.

3 Світлиця - найкраща в домі кімната, вітальня, у якій приймали гостей.

Та й дає йому горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він - пурх, та й вилетів у відчинене вікно!

А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рундук4 та й питає:

- Чого вам, люди добрі?

4 Рундук (діалектне) - тут: ґанок.

- Та ось чого, пане: ночували ми обидва в полі, а як уранці повставали, то побачили, що моя кобила привела5 лоша.

5 Привести лоша - народити.

А другий чоловік каже:

- Ні, брехня, - моя! Розсудіть нас, пане!

От пан думав, думав та й каже:

- Приведіть сюди лоша й коней: до якої лоша побіжить - та й привела.

Марина Крюченко. Ілюстрація до казки «Мудра дівчина» (2015). Видавництво «Освіта»

От привели, поставили запряжені коні, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так засмикали те лоша, кожен до себе тягнучи, що воно вже не знає, куди йому й бігти - узяло та й побігло геть. А Маруся каже:

- Ви лоша прив’яжіть, а матерів повипрягайте та й пустіть - котра побіжить до лошати, то та й привела.

Зараз так і зробили. Пустили їх - так одна й побігла до лошати, а друга стоїть. Тоді пан побачив, що нічого з дівчиною не поробиш, і відпустив її.

ПЕРЕВІРЯЄМО

1. Хто допоміг бідному братові виконати завдання правильно?

2. Які три загадки загадав пан братам? Дайте правильні відповіді на кожну з них.

3. Запишіть подані нижче пункти плану в порядку розгортання подій у казці «Мудра дівчина».

Панові загадки. Маруся розсудила двох хазяїв. Суперечка між братами. Випробування для Марусі.

4. Маруся відволікала собак, яких на неї нацькував пан, випустивши

  • А цапа
  • Б зайця
  • В горобця
  • Г лоша

АНАЛІЗУЄМО

5. До якого різновиду казок належить казка «Мудра дівчина»? Чому ви так уважаєте?

6. Які події в казці відбуваються тричі?

7. Які почуття спонукали багатого брата спочатку дати корову, а потім її забрати? Чи справедливим було бажання забрати корову назад?

8. Чому багатий брат не міг відгадати панові загадки? На основі казки доведіть, що своїми відповідями він постійно підлещувався до пана.

9. Прочитайте виразно уривок від слів «Другого дня приходять обидва брати...» до слів «Стривай же!». Скажіть, що найбільше розлютило пана.

10. Розкажіть, як Маруся ставиться до батька. Із чого це видно?

11. Чи можна в реальному житті виконати завдання, які пан пропонував Марусі? Якщо ні, то чому пан їх задавав? Чи міг би він змиритися, що бідна дівчина розумніша за нього?

12. Маруся змогла успішно пройти всі випробування, тому що

  • А була працьовитою
  • Б була кмітливою
  • В любила свого тата
  • Г поважала старших

13. Оберіть із поданих слів і запишіть у зошит ті, що стосуються образу Марусі. Обґрунтуйте свій вибір.

добра, скупа, смілива, сварлива, розсудлива, самолюбива, ледача, кмітлива, зажерлива, винахідлива, розумна, боязлива

14. Що спільного в образах пана й Марусі? Хто з них виявився мудрішим в останньому епізоді казки? Відповідь поясніть.

15. Розгляньте ілюстрацію до казки. У який момент художник намалював дівчину? Знайдіть у тексті й зачитайте відповідний епізод. Чим би ви доповнили цю ілюстрацію?

Тетяна Плиска. Ілюстрація до казки «Мудра дівчина» (2017)

МІРКУЄМО

16. Як ви думаєте, чи був пан справедливим? Доведіть свої міркування прикладами з тексту.

17. Яке з поданих прислів'їв відображає головну думку казки «Мудра дівчина»? Чому саме? А яким прислів’ям можна схарактеризувати багатого брата?

• І сила перед розумом никне.

• Голова без розуму, як ліхтар без свічки.

• Око бачить далеко, а розум - ще далі.

• Тіло в злоті, а душа в болоті.

• Не багатство красить людину, а розум.

• На панську мудрість є мужицька хитрість.

• Розумний учить, а дурень повчає.

18. Що народ схвалює, а що засуджує в казці «Мудра дівчина»?

Прийнято розрізняти заздрість злобну (чорну) і незлобну (білу). Людина, яка відчуває незлобну заздрість, прагне мати те, що має інший, досягти такого самого успіху. Біла заздрість спонукає йти вперед, самовдосконалюватися. А той, кого мучить чорна заздрість, прагне забрати, зруйнувати, знищити.

• Чи погоджуєтеся ви з тим, що люди, які відчувають чорну заздрість, - нещасливі?

• Психологи кажуть, що найкращий спосіб побороти в собі чорну заздрість - бути впевненим у своїх силах, мати почуття гідності, самоповагу. Чи згодні ви з цим?

• Чи потрібно постійно порівнювати себе з іншими? Чи не краще порівнювати себе, свої успіхи з попереднім періодом свого життя?

Про чорну заздрість, яка принесла тільки нещастя, ідеться в українській народній казці «Про правду і кривду». Куди приведуть нас доріжки цієї казки?

ПРО ПРАВДУ І КРИВДУ

(Скорочено)

Ганна Самутіна. Ілюстрація до казки «Про правду і кривду»

Жили колись-то два брати: один багатий, а другий бідний, що й не сказати. Цей бідний брат умер. Зоставсь у нього син, і він жив теж бідно. І спитався раз він у свого дядька:

- А що, дядьку, як краще тепер жити: правдою чи неправдою?

- Е-е-е-!.. Де ти тепер найшов правду? Нема тепер правди на світі! Тепер скрізь одна кривда.

- Ні, дядьку! Є правда - правдою краще жити.

- Ходім на суд.

- Та чого ж ми таки підемо на суд? Ходімо краще дорогою і спитаємо чоловіка, якого зустрінемо: як скаже, так і буде. Ваша правда - уся моя худоба буде вам; моя правда - ваша худоба буде мені. Так спитаємо до трьох разів.

- Ну, добре.

І пішли вони дорогою. Ідуть, ідуть, а назустріч їм чоловік - із заробітків, чи що, ішов.

- Здоров, чоловіче добрий!

- Здорові!

- Скажи, будь ласкавий, чоловіче, як тепер краще жити: чи правдою, чи неправдою?

- Е-е-е!.. Добрі люди! Де тепер ви правду найшли? Нема тепер її ніде на світі. Краще жити кривдою, аніж правдою.

- Ну, цей раз моя правда! - каже дядько.

А небіж і зажурився, що йому доведеться віддавати всю худобу дядькові. Ідуть, ідуть - зустрічають пана. А небіж і каже:

- Ну, запитаємо ж сього пана: сей уже всю правду розкаже: він грамотний і все знає.

- Ну, добре.

От порівнялися з паном і питають його:

- Скажіть, будьте ласкаві, паночку, як тепереньки краще жити: чи правдою, чи кривдою?

- Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви тепер знайшли правду? Нема її ні в судах і ніде в світі; краще жити кривдою, аніж правдою.

- Ось вже й удруге моя правда! - сказав радісно дядько. Небіж іще дужче зажурився. Ідуть, ідуть, а назустріч їм піп.

Небіж і каже:

- Ну, поспитаймося ж попа, сей уже правду скаже - на те він і духовний. Сей як уже скаже, то так і буде.

- Ну, добре!

Як порівнялися з попом, питають його:

- Скажіть, панотче, як тепер краще жити: чи правдою, чи неправдою?

- Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви теперечки знайшли правду? Її тепер і в світі нема: краще жити кривдою, аніж правдою.

- Ось вже й утретє моя правда! - сказав радісно дядько.

Нічого робити небожеві: віддав дядькові всю свою худобу, а сам зостався голий, босий і голодний. Тяжко прийшлося йому жити. Бідував, бідував, сердешний, та й задумав повіситись - узяв він мотузку та й пішов у ліс. Прийшов і дивиться на дерево - вибирає гілку, на якій би то повіситись.

Він так задивився на дерево, що й не помітив, як вовк прибіг. Як побачив його чоловік, кинувся мерщій на дерево, а вірьовку й забув. Виліз на дерево та й сидить. Коли прибігають три чорти, а трохи згодом і четвертий, їхній ватаг. І питає він своїх слуг:

- Ти що сьогодні наробив?

- Е... я такого наробив, що там хоч що хай роблять - не виправлять. У такім-то селі, у пана, я поробив так, що зроду й довіку не вгатять2 греблі1. А пан б’є своїх людей, як скажений: багато їх буде у нас.

1 Гребля - споруда, що перегороджує річку.

2 Вгатити греблю - перегородити річку.

- Добре ж ти зробив, та ще не так.

- А як же?

- Там посеред яру, у лісі, росте три дерева. Хто ті три дерева зрубає та положить навхрест на греблю - вгатить.

Ілюстрація до казки «Правда і кривда»

- О!.. Хто ж то чув, хто ж то й знав, що се так треба зробити!

- Ну, а ти ж що зробив? - питає він другого.

- Е... я такого наробив, що багато буде в наших руках. У такому-то місті всю воду повисушував, так що тепер там ні каплі немає, а носять її за тридцять та за сорок верст. Багато там пропаде людей!

- Добре ти зробив, та ще не так, - каже ватаг.

- А як же?

- Як хто викопає той кущ малини, що росте посеред міста, - буде вода на все місто.

- О!.. Хто ж то й чув, хто ж то й знав, що треба се робити!

- Ну, а ти ж що зробив? - питає він третього.

- Е... я такого наробив, що хай там хоч що роблять - нічого не подіють! У такім-то королівстві в короля одна дочка, та я їй поробив так, що хай хоч як лікують, то нічого не подіють, буде наша.

- Добре ти зробив, та ще не так.

- А як же?

- Хто відрубає глухого кутка1 та підкурить2 - така буде, як і перше.

1 Глухий кут - тут: кут у хаті, де сходяться дві стіни без вікон.

2 Підкурити - тут: обдати димом.

- Хто ж то чув, хто ж то й знав, що се треба зробити!

А чоловік сидить собі на дереві та й чує все, що чортяки балакають. Як уже розлетілись чортяки, чоловік той і думає: «Може, се й правда, що вони казали? Піду до пана, може, й справді загачу греблю». Пішов. Приходить до греблі, а там пан б’є та мучить людей, щоб мерщій угачували. Вони, бідні, аж піт з них ллється, роблять, а воно все нічого не помагає. А пан знай лютує. Приходить до нього цей правдивий чоловік і каже:

- Е-е, пане! Б’єте ви людей, та ніякого з сього діла не буде. А що дасте мені - я вгачу?

- Дам я тобі сто карбованців і ще й на придачу цих пару коней з каретою і з кучером (а там і коні панові стояли).

- Дайте ж мені людей шість чоловік та три підводи.

- Візьми.

Поїхали вони в ліс, зрубали ті три дерева та й положили їх навхрест на греблі - так зараз і вгатили. Пан віддав йому сто карбованців і пару коней з каретою та з кучером.

Тоді той чоловік і думає: «Дай поїду ще до того міста, де води нема: може, й то правда; може, дам я їм води». Сів та й поїхав. Не доїжджаючи до міста кілька верст, зустрів він бабусю, яка несла пару відер води на коромислі.

- Що це ти, бабусю, несеш?

- Воду, синочку.

- Дай же й мені напитися.

- Е-е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верст; а поки ще дійду додому, половину розхлюпаю; а сім’я в мене велика, пропаде без води.

- Я от приїду у ваше місто, наділю води на всіх, і буде тієї води з вас довіку.

Вона йому дала напитися, а сама така рада стала та мерщій у місто швиденько й розказала всім, що їде такий чоловік, що воду їм дасть. Люди всі вийшли за місто, назустріч тому чоловікові, з хлібом-сіллю і всякими подарунками. Як прийшов цей чоловік, знайшов той кущ малини, що ріс посеред міста, викопав його - і потекла вода відтіль. Жителі нагородили його і грішми, і всяким добром, так що він став тепер багатший від свого дядька. Далі й думає: «Піду ще в те королівство, де дочка короля хвора, може, вилікую її».

Як задумав, так і зробив. Приїхав туди, прийшов до королівських хоромів, а люди, усі такі смутні, бігають та охають! Він і питає їх:

- Я чув, що у вашого короля дочка дуже нездорова. Тільки я її можу вилікувати.

- Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не подіють, а ти й поготів!

- Отже, скажіть королю.

Вони сказали королю. Король вийшов до нього та й каже:

- Якщо вилікуєш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе, ще й дочку свою віддам за тебе.

Пішов той чоловік, подивився на царівну, а вона вже ледь жива. Він узяв, настругав глухого кута, підкурив її - і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім одужала, знову стала такою, як і перше. Король і всі люди стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже цьому чоловікові:

- За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як помру, ти будеш королем на моїм місці.

Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік. Минуло кілька літ, коли приїжджає в його королівство якийсь-то багатий купець і посилає спитати короля, чи дозволить він йому поторгувати в його королівстві. Король звелів йому прийти до нього. Приходить купець. Король одразу пізнав свого дядька, але не подав виду: побалакав та й відпустив його торгувати. А своїм людям наказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратися він їхати, попросили його до нього. Так і сталося. Приводять цього купця до короля, король і питає його:

- З якого ти королівства?

- З такого-то.

- Із якого міста?

- З такого-то.

- Як прозиваєшся?

- Так-то.

Тут король і признався, що він його небіж1 - той, що безвісти пропав.

1 Небіж - тут: син брата.

- Ну, що, дядьку: ти казав, що кривдою краще жити, ніж правдою; отже, ні! Ти тільки купець, а я король - правда кривду переважила!

- Як же се сталося?

Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситися, як слухав, що чортяки говорили: усе, усе... А напослідок усякого добра два кораблі подарував дядькові, сказавши:

- Я забуваю все те, що ти мені робив злого. А як приїдеш у своє місто, то розказуй усім, що краще жити правдою, аніж кривдою.

Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король. Сумував, сумував він, а далі й думає: «Піду і я вішатися, може, й мені так прилучиться, як моєму небожеві».

Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатися його небіж. Але цьому не так пощастило - де не взялися чортяки, схопили його та й почепили на найвищій гілці.

ПЕРЕВІРЯЄМО

  • 1. Кого зустріли дорогою дядько й небіж? Які відповіді від них почули?
  • 2. Які три добрі справи зробив син бідного брата?

АНАЛІЗУЄМО

  • 3. Прочитайте виразно розмову дядька й небожа про те, як краще жити. Прокоментуйте її.
  • 4. Про що весь час думав небіж і чого найбільше бажав?
  • 5. Як ви думаєте, чому всі подорожні говорили дядькові та його небожу, що у світі краще жити кривдою?
  • 6. Які почуття переживав небіж, коли програв суперечку? Які слова ви могли б дібрати, щоб підтримати його?
  • 7. Про що дізнався небіж від чортів? Як він скористався отриманою інформацією?
  • 8. Чи чекав хлопець подяки від людей за свої вчинки? Чим його було нагороджено за добро, яке зробив людям?
  • 9. Які вчинки головного героя свідчать, що він не тримав образи на свого дядька? Чи можна небожа назвати благородною людиною?
  • 10. Які ознаки казки є у творі «Про правду і кривду»? Що в цій казці є побутового, а що неймовірного, фантастичного?
  • 11. Мистецька хвилинка. Розгляньте картину американського художника Роберта Дункана «Добрий дідусь-сніговик». Як ви думаєте, чому твір має таку назву? Проаналізуйте, чому дітям хочеться ліпити саме доброго дідуся-сніговика, адже вони знають і багато інших героїв казок, фільмів чи мультфільмів. Що завжди приємно чекати й отримувати від інших? А що потрібно від кожного, щоб добро не закінчувалося? Свою відповідь належно аргументуйте.

Роберт Дункан. Добрий дідусь-сніговик (1952)

МІРКУЄМО

  • 12. Хто в казці «Про правду і кривду» уособлює добро, а хто - зло? Відповідь поясніть.
  • 13. Небіж сам погодився у випадку програшу віддати все своє майно дядькові. Але чи правильно, на вашу думку, учинив дядько, коли залишив сина свого покійного брата без нічого? Чи можна було вчинити по-іншому?
  • 14. Чи переконав небіж свого дядька, що треба жити правдою? Відповідь поясніть.
  • 15. У народі кажуть: «Не той бідний, хто убогий, а той, котрому все мало й мало». Доведіть, що багатий дядько з цієї казки був саме такою людиною. Який висновок можна зробити із закінчення казки?

ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

  • 16. Мистецька хвилинка. Уявіть себе акторами театру. Підготуйте інсценізацію розмови трьох чортів та їхнього ватажка під старим дубом. Витримуйте логічні паузи. Найбільш утаємничену інформацію намагайтеся передавати уповільнено й трохи притишеним голосом. Посилюйте голос в окличних реченнях. Визначте репліки ватажка, які ви читатимете з осудом.

ОХ

Колись-то давно, не за нашої пам’яті, мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а в них був одним один син, та й таке ледащо той одинчик, що Господи! Нічого не робить - і за холодну воду не візьметься1, а все тільки на печі сидить та просом пересипається. Ніколи й не злазить; як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться...

1 За холодну воду не взятися - ледарювати.

Батько й мати журяться:

- Що нам з тобою, сину, робити? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно хліб переводиш!

Журились-журились батько з матір’ю, а далі мати й каже:

- Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже він така недотепа - нічого робити не вміє? Ти б його куди оддав, куди найняв, може б, його чужі люди розуму навчили.

Порадились, батько і оддав його у кравці вчитись. От він там побув днів зо три та й утік. Батько його вибив добре, вилаяв, оддав до шевця шевства вчитися. Так він і звідтіля втік. Батько знов його вибив і оддав ковальства вчитися. Так і там не побув довго - утік. Батько бідкається.

- Поведу, - каже, - це ледащо в інше царство: де найму, то найму, може, він відтіля не втече.

Узяв його й повів. Ідуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли в такий темний ліс, що тільки небо та земля. Притомилися трохи; а там коло стежки стоїть обгорілий пеньок. От сідає батько на нього та й каже:

- Ох! Як же я втомився!

Тільки це сказав, аж з того пенька - де не взявся - вилазить такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.

- Що тобі, - питає, - чоловіче, треба од мене?

Чоловік здивувався: де воно таке диво взялося?

- Хіба я тебе кликав? Відчепись!

- Як же не кликав, - каже дідок, - коли кликав! Я - лісовий цар Ох. Куди ж ти йдеш?

- Світ за очі! - каже чоловік. - Веду оцю дитину наймати, може, його чужі люди навчать розуму, бо у себе дома що найму, то й утече.

- Найми, - каже Ох, - у мене, я його навчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то коли пізнаєш його - бери, а не впізнаєш - іще рік служитиме у мене!

Ольга Сенченко. Ілюстрація до казки «Ох». Видавництво «Веселка» (1980)

- Добре, - каже чоловік.

Ударили по руках1, запили могорич гарненько - чоловік і пішов собі додому, а сина повів Ох до себе. Та й повів аж на той світ, під землею, та привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої, а в тій хатці усе зелене: і стіни, і лавки зелені, й Охова жінка зелена, і діти, сказано - все, все... А за наймичок в Оха мавки - такі зелені, як рута!..

1 Ударити по руках - тут: дійти згоди.

- Ну, сідай же, - каже Ох, - наймитку, та попоїси трохи!

Мавки подають йому страву - і страва зелена; він поїв.

- Ну, - каже Ох, - піди ж, наймитку, дровець урубай та наноси.

Наймиток пішов. Чи рубав, чи не рубав, а ліг на дрівця й заснув. Приходить Ох - парубок спить. Він звелів наносить дров, положив на дрова зв’язаного наймита, підпалив дрова...

Згорів наймит! Ох тоді взяв попілець, по вітру розвіяв, а одна вуглина й випала з того попелу. Ох тоді її сприснув живущою водою, наймит знов став живий, тільки вже моторніший трохи.

Ох знову звелів дрова рубати - той знову заснув. Ох підпалив дрова, наймита спалив, попілець по вітру розвіяв, вуглину сприснув живущою водою - наймит знов ожив і став такий гарний, що нема кращого!

Але Ох спалив його і втретє та знову живущою водою сприснув вуглину - і з того ледачого парубка став такий моторний та гарний козак, що ні подумати, ні згадати, хіба в казці сказати.

Ольга Сенченко. Ілюстрація до казки «Ох». Видавництво «Веселка» (1980)

Як вийшов рік, батько прийшов у той ліс до того пенька обгорілого, сів та:

- Ох!

Ох і виліз з того пенька та й каже:

- Здорове був, чоловіче! А чого тобі треба?

- Прийшов, - каже, - за сином.

- Ну, як упізнаєш - бери його з собою, а не впізнаєш - іще рік служитиме.

Ох виніс мірку проса, висипав - назбігалося до біса півнів!

- Ну, пізнавай, - каже Ох, - де твій син?

Чоловік дивився-дивився - всі півні однакові: не впізнав.

- Ну, - каже Ох, - іще рік твій син служитиме в мене.

От минає другий рік; чоловік знову йде до Оха. Прийшов до пенька.

- Ох! - каже.

Ох до його виліз.

- Йди, - каже, - пізнавай! - Увів його у кошару - аж там самі барани, один в один. Чоловік пізнавав-пізнавав - і не пізнав.

- Йди собі, коли так, додому, твій син іще рік житиме в мене.

Минає третій рік. Чоловік іде до Оха. Йде та йде - аж йому назустріч - дід, увесь, як молоко, білий, і одежа на йому біла.

- Доброго здоров’я, діду!

- Здоров, чоловіче! Куди тебе Бог несе?

- Йду, - каже, - до Оха виручати сина.

І розказав тому білому дідові, як він Охові віддав у найми свого сина і з якою умовою.

- Е! - каже дід. - Погано, чоловіче, довго він тебе водитиме!

- Та я вже, - каже чоловік, - і сам бачу, що погано. Чи ви, дідусю, не знаєте, як мені мого сина вгадати?

- Знаю! - каже дід. - Слухай же. Як прийдеш до Оха, він тобі випустить голубів, то ти не бери ніякого голуба, тільки бери того, що не їстиме, а сам собі під грушею сидітиме та оскубуватиметься: то твій син!

Подякував чоловік дідові і пішов. Приходить до пенька.

- Ox! - каже.

Ox і виліз до його, і повів його у своє лісове царство. От висипав Ох мірку пшениці, наскликав голубів. Назліталось їх така сила, що господи, і всі один в один.

- Пізнавай, - каже Ох, - де твій син!

От усі голуби їдять пшеницю, а один сидить під грушею, сам собі надувся та оскубується. Чоловік і каже:

- Ось мій син!

- Ну, вгадав! Коли так, то бери.

Перекинув того голуба - став з його такий гарний парубок, що кращого й на світі немає. Батько зрадів дуже, обнімає його, цілує... Раді обидва!

- Ходім же, сину, додому.

Йдуть дорогою та й розмовляють: батько розпитує, як там в Оха було; син розказує; то знову батько розказує, як він бідує, а син слухає. А далі батько й каже:

- Що ж ми тепер, сину, робитимемо? Я бідний і ти бідний... Служив ти три роки, та нічого не заробив!

- Не журіться, тату, все гаразд буде. Глядіть, - каже, - тут полюватимуть за лисицями паничі, то я перекинусь хортом та піймаю лисицю, а паничі мене купуватимуть у вас. То ви мене продайте за триста рублів, але продавайте без пут1, от у нас і гроші будуть, розживемося!

1 Путо - ремінь, мотузка, якими обмежують пересування собаки.

Йдуть та йдуть, аж там на узліссі собаки ганяють лисицю, так ганяють, так ганяють, лисиця не втече, хорт не дожене. Син зараз перекидається хортом, догнав ту лисицю, піймав. Паничі вискочили з лісу.

- Се твій хорт?

- Мій!

- Добрий хорт! Продай його нам.

- Купіть. Триста рублів без пут.

- Нащо нам твої пута - ми йому позолочені зробимо. На сто!

- Ні.

- Ну, бери всі гроші, давай хорта. - Відрахували гроші, взяли хорта - нумо полювати. Випустили того хорта знову на лисицю. Він як погнав лисицю, то погнав аж у ліс та перекинувся парубком і знову прийшов до батька.

Йдуть та йдуть, батько й каже:

- Мало нам, сину, цих грошей - треба хазяйство завести...

- Не журіться, тату, буде ще. Тут, - каже, - паничі їхатимуть полювати на перепелиці з соколом. Я перекинусь соколом, вони мене купуватимуть, а ви мене продайте знов за триста рублів без шапочки2.

2 Шапочка - тут: повстяний ковпачок, який одягали соколові на голову, щоб він нічого не бачив і не злітав без волі свого господаря.

От ідуть полем, паничі випустили сокола на перепела; так сокіл женеться, а перепел тікає: сокіл не дожене, перепел не втече. Син перекинувся соколом, так зразу і насів на того перепела. Паничі побачили.

- Це твій сокіл? Продай його нам.

- Купіть. Як дасте триста рублів, то беріть собі сокола, тільки без шапочки.

- Ми йому з дорогої тканини зробимо...

Поторгувались, продав за триста рублів. От паничі пустили того сокола за перепелицею, а він як полетів, так полетів, а тоді перекинувся парубком і знову прийшов до батька.

- Ну, тепер ми розжилися трохи, - каже батько.

- Почекайте, тату, ще буде. Як переходитимемо через ярмарок, то я перекинусь конем, а ви мене продавайте: дадуть вам за мене тисячу рублів; тільки продавайте без недоуздка1.

1 Недоуздок - вуздечка без вудил.

От підходять до містечка - аж ярмарок. Син перекинувся конем - І такий кінь, як змій, і приступить страшно! Батько веде того коня за недоуздок, а він так гарцює, копитом землю вибиває! Тут понаходилось купців - торгують.

- Тисячу, - каже, - без недоуздка, то й беріть!

- Та навіщо нам цей недоуздок, ми йому срібну позолочену уздечку зробимо!

Дають п’ятсот. А це підходить циган сліпий на одне око та:

- Ге! Дорого, батю: візьми п’ятсот з недоуздком! Ну шістсот... бери! Ну, бери, батю, тільки з недоуздком.

- Е, ні, цигане, недоуздок мій!

- Чоловіче добрий! Де ти видав, щоб коня продавали без уздечки? І передати ніяк... Ну, батю, я тобі п’ять рублів накину, - тільки з недоуздком.

Чоловік подумав: циган дає аж п’ять карбованців! Узяв і віддав. А то не циган, то Ох перекинувся циганом. Той кінь несе та й несе Оха - вище дерева, нижче хмари... От спустились у ліс, приїхали до Оха; він того коня поставив на степу, а сам пішов у хату.

Ольга Сенченко. Ілюстрація до казки «Ох». Видавництво «Веселка» (1980)

- Не втік-таки від моїх рук, вражий син! - каже жінці.

От в обідню пору бере Ох того коня за повід, веде до водопою, до річки. Тільки що привів до річки, а той кінь нахилився пить - та й перекинувся окунем і поплив. Ох, недовго думавши, перекинувся і собі щукою та нумо ганятися за тим окунем. Так оце що нажене, то окунь одстовбурчить плавники та хвостом повернеться, то щука й не візьме... От оце вона дожене та:

- Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаємо з тобою!

- Коли ти, кумонько, хочеш балакати, - каже окунець щуці, - то я і так чую!

Та це що нажене щука окуня та:

- Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаєм з тобою!

А окунець одстовбурчить пірця та:

- Кажи, кумонько, я й так чую!

Довго ганялись щука за окунем - та ні! А це випливає той окунь під берег - аж там цариця шмаття пере. Окунь перекинувся гранатовим перетнем у золотій оправі. Царівна й побачила, та й вихопила той перстень з води. Приносить додому, хвалиться:

- Який я, таточку, гарний перстень найшла! - Батько любується, а царівна не знає, на який його й палець надіти: такий гарний!

Коли це через якийсь там час сповіщають царя, що прийшов купець. (А то Ох купцем перекинувся.) Цар вийшов:

- Що тобі треба, купче?

- Так і так: їхав я, - каже Ох, - кораблем по морю, віз у свою землю своєму цареві перстень гранатовий та й упустив той перстень у воду... Чи ніхто з ваших не знайшов?

- Моя дочка знайшла.

Покликали її. Ох як узявсь її просить, щоб віддала, бо мені, каже, і на світі не жить, як не привезу того перстня! Так вона не оддає, та й годі! Тут уже цар уступився:

- Оддай, - каже, - дочко, а то через нас буде нещастя чоловікові, віддай!

А Ох так просить:

- Що хочете, та й беріть у мене, тільки оддайте мені перстень!

- Ну, коли так, - каже царівна, - то ані тобі, ні мені! - та й кинула той перстень на землю...

Ольга Сенченко. Ілюстрація до казки «Ох». Видавництво «Веселка» (1980)

А перстень і розсипався пшоном: порозкочувалося по всій хаті. А Ох, недовго думавши, перекинувся півнем та нумо дзьобати оте пшоно. Усе з’їв... А одна пшонина закотилася під ноги царівні, він тієї пшонини й не помітив. Як усе видзьобав, то вискочив у вікно та й полетів собі... А з тієї пшонини перекинувся парубок - і такий гарний, що царівна, як побачила, так і закохалася одразу, та так щиро просить царя й царицю, щоб її віддали за нього:

- Ні за ким, - каже, - я щаслива не буду, а за ним моє щастя!

Цар довго морщився, що за простого парубка оддає свою дочку, а далі порадився з царицею, взяли їх поблагословили та одружили. І таке весілля справили, що ввесь білий світ запросили. І я там був, мед-вино пив, хоч у роті не було, а по бороді текло - тим вона в мене й побіліла!

ПЕРЕВІРЯЄМО

1. Розташуйте в правильній послідовності майстрів, до яких батько віддавав у науку сина.

швець, коваль, кравець

2. Із ким зустрілися батько й син у лісі? Яким саме перед ними постав лісовий цар Ох?

3. Скільки разів Ох спалював й оживлював свого наймита? Для чого він це робив?

АНАЛІЗУЄМО

  • 4. Яка біда трапилася в родині вбогого чоловіка? Як про це розказано в казці?
  • 5. Чому батьки вирішили віддати свого непутящого сина в найми дуже далеко від рідного дому?
  • 6. Опишіть помешкання Оха. Що найбільше здивувало хлопця-наймита в цій господі?
  • 7. Як Оху вдалося змінити ледачого хлопця на моторного й гарного козака?
  • 8. Чи тільки ремесел навчився ледачий син в Оха? Наведіть три приклади з тексту.
  • 9. До яких перевтілень удавався син дорогою додому? Чому батько не виконав останньої вказівки сина?
  • 10. Хто саме заволодів конем, на якого перетворився парубок? Чому не так просто, на вашу думку, було втекти від Оха?
  • 11. Знайдіть у тексті й виразно прочитайте уривок про змагання окунця і щуки. Хто виявився кмітливішим у цьому поєдинку? За кого ви вболівали - за хлопця чи Оха?
  • 12. Виділіть у казці традиційний початок і традиційну кінцівку. У чому їх особливість? Доведіть, що ця казка має щасливе закінчення.
  • 13. Поділіть казку «Ох» на частини. Доберіть до кожної з них заголовок і запишіть у зошит.

МІРКУЄМО

  • 14. Яку основну думку утверджує казка «Ох»? Чого вона навчає?
  • 15. До якої групи казок належить твір «Ох»: побутових, казок про тварин, чарівних? Чому ви так вважаєте?

ЛЕТЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ

Були собі дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього, а він знай на печі в просі, у брудній сорочці, без штанців. Як дадуть, то й їсть, а ні, то він голодує. Аж ось прийшла звістка, що так і так: появився такий царський указ, щоб зібралися до царя на обід, і хто змайструє такий корабель, щоб літав, і прибуде на тім кораблі, за того цар дочку заміж віддасть.

- Підемо ми, - кажуть розумні брати, - до царя на обід: загубити - нічого не загубимо, а може, якраз там десь наше щастя закотилося!

Старі, нічого робити, узяли, поблагословили їх на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося - пішли вони. А дурень сидить на печі та й собі проситься:

- Піду і я туди, куди брати пішли!

- Куди ти, дурню, підеш? Там тебе й вовки з’їдять!

- Ні, - каже, - не з’їдять, піду!

Старі з дурника спершу сміялися, а тоді давай лаяти:

- Ну, йди, та щоб ти вже й не вертався і щоб не признавався, що ти наш син.

Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він і пішов. Іде та йде, коли зустрічає на дорозі діда: сивий, а борода зовсім біла аж до пояса.

- Здорові, діду! Куди йдете, діду?

- Здоров, сину! Ходжу по світу, з біди людей виручаю. А ти куди?

- До царя на обід.

- Хіба ти, - питає дід, - умієш зробити такий корабель, щоб сам літав? Чого ж ти йдеш?

- А Бог його знає, - каже, - чого! Може, там моє щастя закотилося.

- Сідай же, - каже дід, - спочинеш трохи, пополуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі.

- Е, дідусю, нема тут нічого, хіба що такий черствий хліб, що ви й не вкусите.

- Нічого, виймай!

От дурень виймає, аж з того чорного хліба такі стали паляниці білі, що він ізроду й не їв таких; сказано, «як у панів».

От вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб та й каже:

- Ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс, та підійди до дерева, та перехрестися тричі й удар сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж поки тебе хто не розбудить; тоді, - каже, - тобі корабель збудується, а ти сідай на нього й лети куди тобі треба, але по дорозі бери кого б там не стрів.

Дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс. От підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць та й заснув. Спав-спав... Коли це за який там час чує - хтось його будить:

- Уставай, уже твоє щастя поспіло, вставай!

Дурень прокинувся, коли гляне - аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а вітрила шовкові так і понадимались - тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на той корабель, а корабель знявся й полетів нижче неба, вище землі - й оком не зглянеш! Летів-летів дурень на тому кораблі, коли дивиться: припав чоловік на шляху до землі вухом. Він і гукнув:

- Здорові, дядьку! Що ви робите?

- Здоров, небоже! Слухаю, - каже, - чи вже позбирались до царя на обід люди.

- А хіба ви також туди йдете? Сідайте зі мною, я вас підвезу.

Валерій Горбачов. Ілюстрація до казки «Летючий корабель»

Той сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік шляхом - одна нога за вухо прив’язана, а він тільки на одній скаче.

- Здорові, дядьку! Чого ви на одній нозі скачете?

- Здоров, небоже! Коли б я відв’язав другу, то увесь би світ переступив. А я, - каже, - так не хочу...

- Куди ж ви йдете?

- До царя на обід.

- Сідайте з нами.

Той сів, знов полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться: стоїть на дорозі стрілець і приціляється з лука, а ніде не видно ні птиці, нічого. Дурень крикнув:

- Здорові, дядьку! Куди ви цілитеся, що не видно ні птиці, нічого?

- То вам не видно, а мені видно!

- Де ви її бачите?

- Ет! - каже. - Там, за сто миль, сидить на сухій грушці!

- Сідайте з нами!

Він і сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік і несе за спиною повен мішок хліба.

- Здорові, дядьку! Куди ви йдете?

- Здоров! Іду, - каже, - добувати на обід хліба.

- Та в вас і так повен мішок!

- Що тут цього хліба? Мені й на один раз поснідати не стане.

- Сідайте з нами!

Сів і той. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться, ходить чоловік коло озера, мов чогось шукає.

- Здорові, дядьку! Чого ж ви тут ходите?

- Здоров! Пити, - каже, - хочеться, та ніяк води не знайду.

- Та перед вами ж цілісіньке озеро, чому ви не п’єте?

- Ет, що тут цієї води! Мені й на один ковток не стане.

- Так сідайте з нами!

Він також сів, полетіли. Летіли-летіли, коли глянуть, аж іде чоловік у село й несе сніп соломи.

- Здорові, дядьку! Куди це несете солому?

- У село, - каже.

- Ото! Хіба в селі нема соломи?

- Є, - говорить, - та не така! Моя така, що яке б душне літо не було, а тільки розкидай цю солому, то зараз де не візьметься мороз і сніг.

- Сідай з нами!

Той сів, і полетіли вони далі. Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік у ліс і несе в’язку дров за плечима.

- Здоров, дядьку! Куди ви дрова несете?

- Здоров! У ліс.

- Ото! Хіба в лісі нема дров?

- Чому нема? Є, та не такі. Там, - каже, - прості, а це такі, що, як тільки розкидати їх, так зараз же де не візьметься військо перед тобою!

- Сідайте з нами!

І той згодився, сів, та й полетіли. Чи довго вони летіли, чи ні, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставлено й понакривано. А людей, - сказано, - пів царства зійшлося. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля і пішли обідати.

Цар вийшов із палацу, узяв та й пішов сам поміж люди.

- Хто, - питає, - тут на цім кораблі прилетів?

- Я! - каже дурень.

Валерій Горбачов. Ілюстрації до казки «Летючий корабель»

Цар як подивився, що в нього свиточка - латка на латці, штанці - коліна повилазили, то аж за голову взявся: «Щоб я свою дитину та за такого жебрака видав!» І нумо йому загадки загадувати.

- Піди, - каже на лакея, - скажи йому, що хоч він і на кораблі прилетів, а як не добуде води живущої й цілющої, поки люди пообідають, то не тільки царівни не віддам, а оце меч - йому голова з плеч!

А Слухало, той самий, що припав до землі вухом, підслухав, що цар казав, то й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться: не їсть, не п’є. Скороход побачив:

- Чому ти, - питає, - не їси?

- Загадав мені цар, щоб я, поки люди пообідають, добув води живущої й цілющої... Як я її добуду?

- Не журись! Я тобі дістану!

Приходить лакей, дає йому царський наказ; а він уже давно знає, як і що.

- Скажи цареві, - каже, - що принесу!

А Скороход відв’язав ногу від вуха та як махнув - так в одну мить і набрав води живущої й цілющої. Набрав, утомивсь. «Ще, - думає, - поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, відпочину трохи». Сів та й заснув. Люди вже обід кінчають, а його нема. Дурень сидить ні живий ні мертвий. «Пропав!» - думає. Слухало взяв, приставив до землі вухо - давай слухати.

Валерій Горбачов. Ілюстрація до казки «Летючий корабель»

- Не журись! - каже. - Під млином спить, вражий син!

- Що ж ми будемо тепер робити? - каже дурень. - Як нам його збудити?

А Стрілець каже:

- Не бійся: я збуджу!

От як нап’яв лук, як стрельне - як торохне стріла в млин, аж тріски полетіли... Скороход прокинувсь - мерщій туди! Люди обід тільки що кінчають, а він приносить ту воду. Цар - що робити? Ну загадувати другу загадку: як з’їсть із своїм товариством за одним разом шість пар волів смажених і сорок печей хліба, тоді, каже, віддам мою дитину за нього, а не з’їсть, то от мій меч - а йому голова з плеч!

Слухало й підслухав та й розказав дурневі.

- Що ж мені тепер робити? Я й одного хліба не з’їм! - каже дурень.

А Об’їдайло й каже:

- Не плач, я за вас усіх поїм, і ще буде й мало.

От насмажили дванадцять биків, напекли сорок печей хліба. Об’їдайло як зачав їсти - усе дочиста поїв, ще й просить:

- Ex, - каже, - мало! Хоч би ще трошки дали!..

Цар знову загадав загадку, щоб сорок кухлів по сорок літрів води випив за одним духом і сорок кухлів по сорок літрів вина, а не вип’є - «мій меч - його голова з плеч!» Слухало підслухав - розказав.

- Не плач! - каже Обпивайло. - Я сам вип’ю, ще й мало буде.

От викотили їм по сорок сорокових кухлів води й вина. Обпивайло як узявся пити, усі до каплі видудлив ще й підсміюється.

- Ех, - каже, - мало! Хоч би ще трохи - ще б випив.

Цар бачить, що нічого з ним не вдіє, та думає: «Треба його, вражого сина, зо світу звести, а то він мою дитину занапастить!» От і посилає до дурня лакея:

- Піди скажи, що казав цар, щоб перед вінцем у бані попарився.

А іншому лакеєві загадує, щоб баню чавунну напалили: «Там він сякий-такий і засмажиться!» Грубник натопив баню - так і пашить: самого чорта, мовляв, можна спекти на попілець! Сказали дурневі, він іде в баню, а за ним слідком іде Морозко з соломою. Тільки що ввійшли в баню, аж там такий жар, що дихати нічим! Морозко порозкидав свою солому - й відразу так стало холодно, що дурень насилу обмився, та швидко на піч, та там і заснув, бо намерзся-таки добре! Уранці відчиняють баню, думають - тільки з нього попілець зостався, а дурень лежить на печі; вони його й збудили.

- Оце, - каже, - як міцно спав! - Та й пішов із бані.

Доповіли цареві, що так, мовляв, і так: на печі спав, і в бані так холодно, наче цілу зиму не топлено. Цар засмутився дуже: що його робити? Думав-думав, думав-думав...

- Ну, - каже, - як дістане мені на ранок полк найкращого війська, то вже дам свою дочку за нього, а не дістане, то от «мій меч - йому голова з плеч!»

А сам думає: «Де таки простому мужикові полк війська добути? Я цар, та й то!..» От і дав наказ. Слухало й підслухав, і розказав дурневі. Дурень знову сидить та й плаче:

- Що мені тепер робити на світі? Де я того війська добуду?

- Не плач! - каже той, що ніс дрова. - Я тебе виручу.

Приходить до дурня царський слуга:

- Як поставиш завтра на ранок цілий полк війська, тоді твоя царівна!

- Добре! - каже дурень. - Тільки, - каже, - скажи цареві, як не віддасть ще й тепер, то я його війною повоюю й силою собі царівну візьму.

Уночі повів товариш дурня в поле й поніс з собою в’язку дров. Як почав ті дрова розкидати, як почав розкидати, то що кине - то й чоловік, що кине - то й чоловік! І такого війська набралось, Господи! На ранок прокидається цар - аж чує: грають. Він питає, що там діється.

- То, - кажуть, - своє військо муштрує той чоловік, що на золотім кораблі прилетів.

Цар звелів його покликати до себе. А дурень такий став, що його й не пізнаєш: одежа на ньому так і сяє: шапочка золота, а сам такий гарний, що Боже! Веде він своє військо, сам на воронім коні попереду, за ним старшина... Військо в лаву стало - як перемите! Він пішов у палац; цар його обіймає, цілує.

- Сідай, мій зятю любий!

Вийшла й царівна; як побачила - аж засміялася, який у неї гарний чоловік буде! От їх швидко й повінчали, такий бенкет справили, що аж до неба дим закурився.

ПЕРЕВІРЯЄМО

  • 1. Чому цар на початку казки не хотів віддати царівну за дурня?
  • 2. Які чарівні предмети є в казці «Летючий корабель»?

АНАЛІЗУЄМО

  • 3. Як ставилися дід і баба до нерозумного й розумних синів? З чого це видно? Як баба спорядила в дорогу старших синів, а як - найменшого? Чи її вчинки були справедливими?
  • 4. Чому, на вашу думку, дід і баба наказали дурню, щоб нікому не признавався, що він їхній син? Як така поведінка їх характеризує?
  • 5. Виразно прочитайте розмову дурника з дідусем. Про що ви з неї дізналися?
  • 6. Чому дідусь вирішив допомогти хлопцеві побудувати летючий корабель? Яка мораль цього вчинку?
  • 7. Знайдіть і прочитайте опис корабля. Які образні слова вжито?
  • 8. Назвіть прізвиська побратимів, яких хлопець узяв на свій корабель. Поясніть імена цих персонажів. Що кожен із побратимів умів робити?
  • 9. Як побратими допомогли хлопцеві пройти всі випробування?
  • 10. Які вчинки царя свідчать, що він нечесна людина?
  • 11. Чому казку «Летючий корабель» називаємо чарівною? Що в ній є фантастичного?
  • 12. Накресліть у зошиті таблицю та заповніть її.

ДУРЕНЬ

негативні риси

позитивні риси

нічим не цікавиться

.....

.....

товариський

.....

.....

  • 13. Що спільного ви помітили в образах непутящого сина (казка «Ох») й дурня (казка «Летючий корабель»)? Якими ці персонажі постають на початку казок і як змінюються наприкінці творів?

МІРКУЄМО

  • 14. Хто, на вашу думку, у казці «Летючий корабель» є втіленням добра, а хто - зла?
  • 15. Чи згодні ви, що з друзями можна здолати багато перепон? Доведіть, що саме дружба й товариська підтримка допомогли головному героєві казки «Летючий корабель» знайти щастя.

Для додаткового читання. Українські народні казки: «Лінива дівчина», «Про гору, що верхом сягала неба», «Яйце-райце», «Про бідного парубка та царівну», «Красний Іванко й закляте місто», «Золотий черевичок», «Три бажання».

Окремі з цих казок ви можете прочитати, скориставшись QR-кодом.