Українська література. 5 клас. Заболотний

Всеволод Нестайко

(1930-2014)

Всеволод Нестайко народився в місті Бердичеві на Житомирщині, але ще в ранньому дитинстві переїхав до Києва. Його мама працювала вчителькою, і їхня квартира була в приміщенні тієї самої школи, де вона вчителювала. Про шкільні роки митець згадував так:

- З одного боку, це було весело - жити в школі, а з іншого... Я заздрив моїм друзям, яким учителька Ліна Митрофанівна записувала в щоденник: «Завтра прийди з батьками!» Мені до щоденника нічого не писали: моя мама була поряд.

У дитинстві хлопець дуже любив читати, особливо пригодницькі твори Джека Лондона та Жуля Верна, тому захоплено мріяв, що стане капітаном і мандруватиме морем у далекі краї. Однак через проблеми із зором мрії так і залишилися мріями. А коли настав час обирати професію, Всеволод вирішив присвятити себе літературі.

Нестайко творив тільки для дітей: 10 років вів радіопередачу «Радіобайка Всеволода Нестайка», 30 років пропрацював редактором у видавництві «Веселка». І писав, писав, писав твори для юних читачів і читачок. Сьогодні пропонуємо вам цікавий пригодницький твір «Чарівний талісман».

ЦІКАВО ЗНАТИ

Всеволод Нестайко - автор, чиї твори для дітей увійшли до золотого фонду дитячої літератури. Їх видавали понад 130 разів багатьма мовами світу. Його літературний шедевр «Тореадори з Васюківки» внесено до Почесного списку їм. Ганса Крістіана Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей. Загалом у творчому доробку письменника більше ніж 60 творів: оповідань, повістей, казок, п’єс.

ЧАРІВНИЙ ТАЛІСМАН

ПОВІСТЬ

(Скорочено)

Розділ перший,

у якому ви знайомитесь з нашими героями, а також із собакою Бровком і всі разом вирушаєте у ліс по гриби

Сонце визирнуло з-за гори Мурави, глянуло на Гарбузяни і всміхнулося... Воно щоранку всміхається, коли встає й кидає свій перший погляд на наше село. І гора, і гай, і річечка (Голубенька називається), і хати білі у буйних садках потопають, і луг, і левада. Недарма наш земляк поет Андрій Лопата створив неповторні талановиті рядки:

Гарбузяни мої, Гарбузяни!..

Синьооке дитинство моє...

Але сонце всміхається не лише тому, що милується нашими Гарбузянами. Он воно зазирнуло у віконце крайньої над річкою хати і ковзнуло своїм променистим поглядом по веснянкуватому обличчю русявого хлопчика років дванадцяти, який солодко прицмокує губами крізь сон. Це перший з героїв нашої правдивої розповіді - Марусик. Насправді він Сашко. Але в ранньому, синьоокому, як пише Андрій Лопата, дитинстві мати запинала його хусточкою, і він був схожий на дівчинку. Тато жартома прозвав його Марусею. І став Сашко Марусиком.

Звичайно, давати прізвиська непедагогічно, але що вдієш, коли з давніх-давен існує ця звичка. Навіть славетний римський імператор Гай Юлій Цезар не вберігся від цього. Бо оте Цезар - не що інше, як вуличне прізвисько (що означало чупринистий, волохатий). Отже не гнівайтесь, що герої наші матимуть прізвиська... Але підемо слідом за сонцем. Он воно зазирнуло у сусідню з крайньою хату. Цього разу не у вікно, а на горище, де в духмяному сіні розкинувся на ковдрі замурзаний смаглявець. Це теж Сашко. Але Сашко Циган. І батько його був Циган по-вуличному, і дід, і прадід... Бо такі ж чорняві й темношкірі. А справжнє прізвище їхнє Непорожні. І з циганським родом-племенем нічого спільного вони не мають.

Та сонце кличе нас у сусідній з Непорожніми садок. Там під грушею на розкладачці згорнувся калачиком довготелесий білявий хлопчина. Ви не повірите, але й він Сашко. Отже, погодьтеся, прізвиська просто необхідні. Тим паче, що вони необразливі, навіть ніжні. Третього Сашка звуть Журавель. Правда, прозвали його так не на честь прекрасного птаха, а за схожість з колодязним журавлем (він майже на дві голови вищий за своїх друзів). А сонечко підморгує нам і запрошує зазирнути ще в одне місце. Пробачте, на цей раз - у собачу будку на Цигановому подвір’ї. Там, поклавши голову на волохаті, у реп’яхах лапи, дрімає здоровенний рудий Бровко. Він теж герой нашої незвичайної, але цілком правдивої історії.

Голос у пса був такий гучний і дужий і пролунав так несподівано, що зозуляста курка злетіла зі свого сідала й з відчайдушним кудкудаканням залопотіла крилами прямо над головою в Сашка Цигана. Хлопець солодко потягнувся, перевернувсь на правий бік, і заплющив очі. Але сну вже не було. Знизу чути було голоси батьків і чмихання мотоцикла. Батьки їхали на роботу - тато в поле, мама на ферму. «Рано як! - подумав хлопець з досадою. - Клята курка збудила ні світ ні зоря... А втім... Значить, підемо сьогодні по гриби. Скільки збираємось - і все просипаємо».

Намочивши під умивальником два пальці і протерши ними очі, хлопець заскочив на кухню. На столі його чекав прикритий рушником сніданок. Сашко Циган сунув надкушений пиріжок до кишені, схопив у кутку кошика і гайнув надвір. Бровко вискочив з будки і привітно заметляв хвостом.

Обкладинка книжки Всеволода Нестайка «Чарівний талісман». Видавництво «Країна мрій» (2010)

- На! - надкушений пиріжок зник у Бровковій пащі. - До лісу підемо. По гриби! - Хлопець одв’язав пса, і той відразу застрибав, намагаючись лизнути господаря в ніс. Собаки завжди передчувають важливі події.

Марусик усміхався крізь сон. Йому снилися вареники з вишнями. Раптом один із вареників розліпився і голосом Сашка Цигана закричав:

- Ану вставай, сонько! Чуєш!

Другий вареник теж розліпився і гавкнув на Марусика. Марусик здригнувся і розплющив очі. У розчиненому вікні стирчало дві голови - хлоп’яча і собача.

- Га? - лупнув на них Марусик спросоння.

- Вставай, кажу, крокодиле! По гриби підемо! - вигукнув Сашко Циган.

- Єсть! - Марусик по-солдатському скочив з ліжка.

На відміну від Сашка Цигана, він довгенько хлюпався під умивальником. Зате на сніданок Марусик, так само, як і Сашко Циган, часу не витрачав. Сьорбнувши компоту і куснувши хліба з салом, вигукнув:

- Я готовий!

Утрьох вони бігом подалися в садок до Журавля. На вигуки, гавкання і навіть штурхани Журавель тільки дриґав ногами і повертався на другий бік.

- По гриби ж ідемо! Вставай, чуєш! - кричав Марусик.

- Гав! - басовито вторив Бровко.

Та Журавель тільки сопів і дриґав ногою. Прокидатися він не мав аніякісінького бажання. Нарешті Циган побіг у сіни, схопив кухля з водою і хлюпнув Журавлю на голову.

- Що таке? Горить десь чи що?

- По гриби йдемо, чуєш! - гукнув Сашко Циган.

- Треба було ото обливатися...

- Як же тобі скажеш, коли ти спиш.

- А мені снилося, ніби ми на «Москвичі» кудись їдемо... - розтягнув губи в добродушній усмішці Журавель. - Утрьох, і Бровко з нами. Не хотілося з машини вилазити...

Журавель нарешті підвівся з розкладачки, і одразу стало видно, наскільки він вищий за своїх друзів. Вони ледве сягали йому до плеча.

- Хлопці! - згадавши щось, замислився Журавель. - Я не можу... Я матері обіцяв зробити...

- Пізніше зробиш! Як повернемось, - махнув рукою Марусик.

Зітхнувши, Журавель узяв велику корзину, і вони рушили.

Розділ другий,

у якому ви потрапляєте у Губанівський ліс, де біля таємничого озера відбувається несподівана зустріч, під час якої наш вірний Бровко поводиться зовсім незрозуміло. Жаб'яча лапка

Сашко Циган, який ішов попереду, іноді навмисне придержував чи відтягував гілку, щоб вона хльоснула Журавля, який простував за ним.

- Ой! - скрикував. - Я вам краще сон розкажу. Іду я, значить, лугом... по той бік Голубеньки... Сонце світить, коники у траві стрекочуть...

- Жаби кумкають... - втрутився Марусик.

- Та не перебивай! Іду я, значить, лугом... І раптом бачу: здіймається в небо над моєю хатою повітряний змій. Та обережно, Цигане! Ну тебе! Придивляюсь...

- А то вчителька математики Таїсія Миколаївна, - знову втрутився Марусик.

- А то - Карабас-Барабас... Кіно «Пригоди Буратіно» по телевізору, пам’ятаєте... Летить, борода віялом, зуби конячі щирить... - Журавель замовк.

- А далі що? - спитав Марусик.

- А далі ми вже на «Москвичі» їдемо...

- Якісь у тебе сни, Журавель, як у рябої кобили, - кинув через плече Сашко Циган.

- Які є, - зітхнув Журавель. - Уві сні ти літаєш - без крил, без нічого, просто відштовхуєшся від землі, крутиш ногами і летиш. Цікаво! Правда?

- Ну, так то ж уві сні, - глибокодумно кинув Сашко Циган.

І враз густо пахнуло лісовим духом, в якому всі пахощі перебиває неповторний грибний запах. Недарма цей ліс назвали Губанівським (майже усіма слов’янськими мовами «губи» - це «гриби»).

- Ех, кінчається літо, - зітхнув Сашко Циган.

- Мда... - й собі зітхнув Марусик. - Ще трохи - і до школи...

- А мені вже й хочеться, - усміхнувся Журавель.

- Теж мені радість! - пхикнув Марусик. - Знову уроки, домашні завдання... Тьху!

Журавель ніяково усміхнувся і знизав плечима. Ватажком серед них вважався Сашко Циган. Марусик йому підспівував. А Журавель пас задніх. Тому що був добрий, поступливий, м’який вдачею, страшенно не любив сварок і суперечок. Така вже була в нього вдача.

Хлопці не зупиняючись ішли все далі й далі у глиб лісу. Вони добре знали грибні місця, а місця ті були неблизько. З-за дерев тьмяно блиснула чорна водяна гладінь... То був Бакай. Лісове озеро. Казали, що воно не має дна - таке глибоке. І ще казали, ніби колись давно жив у ньому водяник, який затягав людей і тварин під воду. Може, то був величезний сом чи інша якась водяна потвора - хто його зна (бо казали те все старі забобонні люди). Та хоч було це дуже давно, слава в озера лишилася недобра.

І тут... Тільки, будь ласка, не кажіть, що ви б не злякались і не... Бо я вам не повірю! І тут... Глип! На березі озера біля самісінької води сидів незнайомець. Одягнений він наче по-міському. Але на голові мав старого солом’яного бриля, потемнілого й обшарпаного. Та головне, звичайно, не бриль. Головне було - голова. Лобата, як у казкового мудреця. Великий ніс. Сиві кошлаті, ніби приклеєні, брови, з-під яких насмішкувато позирають примружені очі. І великий, розтягнутий в усмішці рот... На таких людей і в натовпі обертаються. А тут, уявляєте, глухий ліс, безлюддя та ще й озеро з недоброю славою. Хлопці ошелешено перезирнулись. І тоді незнайомець несподівано заговорив.

- A-а, привіт! - усміхнувся, наче навмисно їх тут чекав. - Здоровенькі були!

- П-привіт! - перший відгукнувся Журавель.

- З-здрастуйте!.. - в один голос мовили Сашко Циган і Марусик.

- Чудове місце... Гарне... - Незнайомець, примружившись, подивився на озеро. - Несподівано, чаклунськи гарне...

Поряд із незнайомцем на землі лежала пласка дерев’яна скринька.

- А... а ви хто? - спитав Сашко Циган.

В очах незнайомця застрибали лукаві бісики.

- А ви як думаєте? Чаклун я... Чарівник.

- Що-о? - у Марусика витягнулося обличчя.

- Тю!.. - розгублено усміхнувся Журавель.

- Ваша справа. Можете не вірити. Мені-то байдуже. Але я не жартую. Хочете - доведу?

- Ну... ну... доведіть! - задерикувато мотнув головою Сашко Циган.

Марусик і Журавель завмерли й затамували подих.

- Тільки не отак відразу. От вам жаб’яча лапка... - Незнайомець підняв із землі суху жаб’ячу лапку і простягнув Сашкові Цигану. - Це чарівний талісман. Той, у кого він, може задумати будь-яке бажання - і воно здійсниться.

- Та ну... - недовірливо усміхнувся Сашко Циган, але жаб’ячу лапку взяв.

- Задумати можна лише одне бажання. І коли бажання здійсниться або захочеться його одмінити, треба сказати: «Досить мені того...» - і передати талісман іншому.

І він злегка відштовхнув од себе Бровка. Пес відразу схопився і подався у глиб лісу. Хлопці квапливо попрощалися і побігли за Бровком.

ПЕРЕВІРЯЄМО

1. Події відбуваються в

  • А Огірчанах
  • Б Гарбузянах
  • В Картоплянах
  • Г Квасолянах

2. Виберіть ілюстрацію, у якій є відповідь на запитання «З якою метою герої вирушили в ліс?»

АНАЛІЗУЄМО

  • 3. Як автор пояснює необхідність прізвиськ для героїв твору? Чи цікавою для вас виявилася інформація про римського імператора Гая Юлія Цезаря? Чому саме?
  • 4. Схарактеризуйте взаємини головних героїв твору. Як ви вважаєте, хто і чому був серед них ватажком? Підтвердіть свою думку словами з тексту.
  • 5. Як називався ліс, у який вирушили хлопці? Із чим пов’язана його назва?
  • 6. Опишіть собаку Бровка. Чому, окрім трьох друзів, автор подає і його героєм цього твору?
  • 7. Доведіть, що в цьому творі Бровко наділений здатністю мислити, давати поради й робити висновки. Знайдіть у тексті один із саме таких уривків і прокоментуйте його.
  • 8. Із якої причини лісове озеро вважали «таємничим та загадковим»? Кого зустріли хлопці на його березі?
  • 9. Чому саме незнайомець видався дивним? Опишіть його зовнішній вигляд.
  • 10. Чим завершилася розмова головних героїв із незнайомцем?

МІРКУЄМО

  • 11. Для фантастичних творів характерний прийом снів. Кому з героїв твору сняться яскраві фантастичні сни? Чи можна один із них вважати віщим? Які події в ньому змальовано?
  • 12. У тексті твору автор кілька разів говорить від себе самого. Це - авторські відступи. Зачитайте вголос один із них (на ваш вибір) і прокоментуйте.
  • 13. Що саме в характерах трьох Сашків було спільним, подібним, а що - відмінним, оригінальним? Відповідь запишіть у вигляді поданої діаграми.

Розділ третій,

у якому Бровко знову поводиться не так, як завжди. Жмурки на озері... «Я піду додому», - каже Марусик

Вони бігли мовчки, не розбираючи дороги, просто у той бік, куди подався Бровко. Нараз вони почули його басовитий гавкіт десь далеко праворуч.

- О! Загавкав! - прохекав на бігу Сашко Циган. - Було б раніше гавкати. На... на незнайомця...

Бровко чекав їх на галявині. Він сидів, схиливши голову набік, і винувато позирав на хлопців. «Вибачте, хлопці. Вибачте, дорогі, - говорив його погляд. - Сам не знаю, що зі мною сталося, чому це я так дивно поводився із тим незнайомцем... Сам не знаю...»

Сашко Циган розтиснув кулак. Суха жаб’яча лапка лежала в нього на долоні.

- Та! - вигукнув Сашко Циган і зробив рух, збираючись викинути жаб’ячу лапку.

- Стривай! - зупинив його Марусик.

- А ти що - віриш? - засміявся Циган, проте лапку не викинув.

Ілюстрація Юлії Радіч-Демидьонок до повісті-казки Всеволода Нестайка «Чарівний талісман». Видавництво «Країна мрій (2010)

- Не вірю. Але що ми - не встигнемо? Викинути ніколи не пізно. Не хочеш - давай мені, - Марусик простягнув руку.

- А ходімте глянемо, що він там робить. Га? - сказав Журавель. - Я таких зроду не бачив.

- От-от! І я зроду... - Марусик стишив голос. - Може, він... в озері живе?..

- Скажеш! - махнув рукою Сашко Циган. - Може, ти ще й роги в нього набачив?

- Роги не роги, - Марусик багатозначно примружився. - Ти бачив, яка в нього голова?

- Просто розіграв нас дядько і все. Бачить, дурні хлопці. І розіграв, - Сашко Циган підморгнув.

- От і ходімте глянемо, як він сміється, - сказав Журавель.

- Тільки так, щоб він нас не бачив. - Марусик одвів очі.

- Ходімо! - рішуче, по-командирському сказав Сашко Циган. - А голова... От у тебе, Марусик, теж голова... на кавун схожа. І нічого. Живеш.

І знову сталася дивна річ. Бровко, що, як завжди, біг попереду, раптом спинився. Він стиха гавкнув, припав на передні лапи, наче вклонився, скочив і побіг убік.

- О! - багатозначно підняв догори палець Марусик. Сашко Циган і Журавель тільки мовчки перезирнулись. Далі до озера йшли пригнувшись, крадькома, пильнуючи, щоб не тріснула й гілка під ногами.

На березі нікого не було.

- Дивіться! - знову зашепотів Марусик, показуючи на озеро.

Чорна вода Бакаю, що завжди вражала нерухомістю своєї дзеркальної поверхні, була зараз укрита брижами, наче хто пірнув у її непроникну безодню.

- То, ма... мабуть, шишка з сосни впала, - криво усміхнувся Журавель.

Справді, на поверхні води плавала соснова шишка.

- А він де ж подівся? - промимрив Марусик.

- Пішов, мабуть....

- Авжеж, пішов! То, мабуть, художник. Хотів Бакай малювати.

Циган не вмів довго сумувати:

- Ех ви! Страхополохи! Зайці нещасні!.. У чаклуна повірили! Швидше ходімо по гриби, а то й поганої сироїжки не знайдемо. Все без нас визбирають.

- Та! - махнув рукою Марусик. - Не піду я. Мені мати загадувала яблуню обтрусити. Малинівку, а то пропадає. Я піду додому.

- Отаке-е! - зневажливо протягнув Сашко Циган. - А ми з Журавлем...

- Щось пропав настрій, - ніяково глянув на Цигана Журавель.

Та не одвертайтесь, хлопці! Чого ви одвертаєтесь? Якби ж ви не одверталися, а пильно глянули в очі Сашкові Цигану, ви б зрозуміли, що сам Сашко Циган цілком з вами згодний. Йому теж страшенно хочеться якнайшвидше вибратися з того лісу, тільки він соромиться признатися в цьому. Бровко зустрів їх за озером на галявині: «Ага!.. Вертаєтесь... А що я вам гавкав? Що? Не треба було йти до того клятого озера. Не треба!..» По дорозі додому вони не вимовили жодного слова.

Розділ четвертий,

у якому автор щиро вам радить: «Тримайте себе в руках!» - бо починаються події незвичайні і неймовірні. «Розпрягайте, хлопці, коні...»

А тепер тримайте себе в руках. Якщо ви читаєте сидячи, то вхопіться міцніше за стільця, щоб не впасти. Бо починається найголовніше - дивовижне й неймовірне...

Це було того самого дня, тільки десь уже надвечір. Журавель порався біля повітки, лагодив скособочені двері і несподівано побачив Сашка Цигана. Вигляд у Цигана був такий незвичний, що Журавель упустив із рук обценьки і вони вдарили його по нозі.

- Ла-ла-ла-ла... - белькотів Сашко Циган, дивлячись на Журавля круглими від жаху очима. Губи в нього тремтіли. - Ста-ло-лося...

- Що? Що сталося?

- Жа-жа... жаб’яча лапка...

- Що?! - Журавель відчув, як по спині в нього побігли колючі мурашки.

- Ото як розійшлися ми по хатах, ходив я, ходив. Ану дай, думаю, загадаю. Для сміху. Що б же ж його таке загадати? Думав-думав і надумав. О! Машину! Автомобіль! А що? Як загадувати, то вже загадувати. Не зошита ж у косу лінійку. Аж тут Кузьма-листоноша пошту на велосипеді привіз. Розгорнув я газету. Дивлюсь - у газеті тираж грошово-речової лотереї. Згадав я про отой білет, що нам колись тітка Галя у крамниці на здачу дала, як ми цукерки купляли. Ще ж, пам’ятаєш, казала: «Машину, хлопці, виграєте!»

- Тю!.. Так-так! Точно! - закивав головою Журавель.

- Тремтячими руками дістав я того білета. І... повіриш, думав, що тут і вклякну, дуба вріжу... Глянь! - і він простягнув Журавлю газету й білет.

Журавель узяв, провів пальцем по таблиці і сторопів:

- Тю!

- Що ж тепер робити? - Сашко Циган безпорадно подивився на Журавля.

- Як - що? Негайно брати машину та й квит! Га-га! «Запорожець». Усім класом кататимемось!

У тому, що Сашко Циган побажав саме автомашину, не було нічого дивного. Дивно було б навпаки, якби він побажав щось інше - літак, яхту. Більшого знавця автомобілів, як наших, вітчизняних, так і закордонних, не було, мабуть, не лише в Гарбузянах, а й в усьому районі... Марусик саме трусив малинівку. Почувши, у чім річ, Марусик хитнувся і мало не впав з яблуні.

- О! О! О!.. - аж застогнав він, злазячи на землю. - Що ж тепер буде? Ой! - Машину виграли, а він...

- Машину... Це добре... Але все одно... страшно.

- Ну, чого страшно? - терпляче вмовляв його Журавель. - Навіть якщо той незнайомець і не художник, хоча я не вірю, то що ж страшного?.. Хіба сталося щось неймовірне, казкове? Був тираж, випав виграш. Усе нормально.

- У нас буде своя машина! Справжня! «Запорожець»! - підскочив Сашко Циган.

З вулиці почулося дирчання мотоцикла. То повернулися з роботи Циганові батьки.

Батько Сашка Цигана Павло Максимович Непорожній, смаглявий і чорночубий, з ледь помітною іскрою сивини, з широкими плечима і могутніми мозолястими руками, не був ледарем. І в колгоспі він ніколи не пас задніх (за що його й висунули на бригадира), і в себе вдома хазяйнував справно. Хата стояла як лялечка, дерева в садку аж гнулися від плодів, на городі чого тільки не було! А великий мурований льох був схожий на станцію метро. Мати - Ганна Трохимівна Непорожня, русокоса голубоока красуня, - вдачею була схожа на свого чоловіка. Така ж хазяйновита й працьовита. І на свинофермі, і вдома по господарству поралася, не знаючи втоми. Все було начебто гаразд.

- Сусіди! А йдіть-но сюди! - загукав Павло Максимович. - Ідіть швидше. Наші козаки машину виграли! «Запорожця»! В лотерею.

Тут, дорогі друзі, наберіться терпіння і почекайте трохи. Бо відбулася німа сцена. Особливо був вражений Семен Семенович. Його, як і всіх бухгалтерів світу, фінансово-матеріальні питання хвилювали надзвичайно гостро, до глибини душі. І коли він потім звіряв білет з таблицею, на його носі і на рум’яних щоках від хвилювання виступили дрібні крапельки поту.

Стільки добрих слів і побажань хлопці не чули за все своє не дуже багате на добрі слова хлоп’яче життя. До пізньої ночі співали Бамбури на подвір’ї у бригадира:

Розпрягайте, хлопці, коні

Та лягайте спочивать,

А я піду в лотерею

«Запорожця» вигравать...

- Ви ж тільки, хлопці, той... глядіть, обережно їздіть, шалапути1...

1 Шалапути - бешкетники, халамидники.

- Ага-га. Бо ондо у Васюківці один на «Жигулях» новеньких у кювет угнався... В одну мить новенькі «Жигулі» у старенькі обернулися...

- А з Дідівщини хлопець «Москвичем» КрАЗа вирішив протаранити. Так од того «Москвича», вірите, тільки підфарник лишився...

На землю опустилася ніч. Порозходилися по хатах Бамбури. Поснули втомлені від переживань хлопці. Поснули й батьки. Тільки Бровко сидів біля будки, дивився на зоряне небо, про щось думав і зітхав. А коли сонечко знову усміхнулося на наші Гарбузяни, то воно побачило, що Семен Семенович Байда, колгоспний бухгалтер, розмовляє із своїм заспаним сином Марусиком.

- Згадай, синку, згадай. Що ви купували? Коли? Почім? Хто платив гроші?

- А яка різниця? Ну... ну... цукерки. І лимонад.

- А гроші? Гроші чиї були?

- Спільні гроші. Трохи моїх. Ти мені перед святами дав. Пам’ятаєш? Трохи Циганових. Журавля трохи.

- А скільки, скільки чиїх? Згадай, синку.

- Ну... Моїх два карбованці, здається... Циганових, здається, карбованець з копійками. А Журавлевих копійок, мабуть, сорок...

- О! Ясно. Я ж добре пам’ятаю, що дав тобі тоді два карбованці.

І сонний Марусик, не дуже щось тямлячи, впав на подушку й одразу заснув.

Розділ п'ятий,

з якого ви дізнаєтесь, що таке два карбованці, а що таке карбованець з копійками (не кажучи вже про сорок копійок). Батьки і діти

Павло Максимович ще вчора забрав у сина білет і сховав. Щоб ненароком не загубився. Отже, залишмо на якийсь час юне покоління і надамо слово їхнім батькам. Після вечері Семен Семенович глянув виразно на дружину. Вона мовчки підбадьорливо кивнула. Семен Семенович рішуче кахикнув і попрямував до Непорожніх. Павло Максимович, повечерявши, сидів на ґанку.

- Добривечір, сусіде! Добривечір, дорогий! - почав Семен Семенович, усміхаючись сонцесяйно і привітно.

- Вечір добрий! - ґречно відповів Павло Максимович.

- Ви знаєте, сусіде, - мовби між іншим сказав Семен Семенович. - Я завтра якраз їду в район, у фінвідділ. То можу заодно отого хлоп’ячого білета в ощадкасу завезти. Щоб часу не гаяти. Бо його ж іще у Київ на перевірку посилатимуть. Давайте!

Павло Максимович якось дивно глянув на Семена Семеновича і враз став червоний, як мак.

- Гм... Не турбуйтеся. Я мотоциклом із самого раночку завезу. Мені не важко...

- Та нащо ж, сусіде, власний бензин витрачати, як я на колгоспному «бобику»...

- А мені у район, однак, треба. У сільгосптехніку.

- Чого це раптом, сусіде?

- Того самого, сусіде, чого й вам у фінвідділ.

Запала напружена тиша.

- Між іншим, якщо вже на те пішло, мушу, сусіде, нагадати, що коли ото діти купляли цукерки і тітка Галя, продавщиця, дала їм на здачу лотерейного білета, то у спільних грошах мого сина було два карбованці, а вашого - карбованець з копійками. І лише тому, що мій син добрий і поступливий, білет узяв додому ваш син.

- При чому тут два карбованці і карбованець з копійками?

- А при тому, що два карбованці, вибачте, більше, ніж карбованець з копійками.

- Але білет лотерейний коштує п’ятдесят копійок.

Знову запала хвилинна мовчанка.

- Так не дасте?

- Був би дурний, якби дав.

Вони вже не говорили, а кричали. Бровко, почувши, що хазяїн підвищив голос, і собі люто загавкав на Семена Семеновича.

І не подумайте, будь ласка, що у нас на Бамбурах живуть люди погані, недоброзичливі. Ні! Усі гарні люди. Тільки ви ж знаєте, як розвинене в нашого народу почуття гумору. І це почуття ну просто примушувало у даний момент хихотіти. Не можна було втриматися. Хлопці саме сиділи у Цигановому садку і їли яблука. Хвилину тому вони жваво обговорювали маршрут першої подорожі на власному «Запорожці». Сашко Циган наполягав на південному варіанті: Херсон - Одеса - Крим. Марусик схилявся до західного: Львів - Ужгород - Закарпаття. А Журавель одстоював східний: Урал - Сибір - Владивосток. Тепер вони примовкли і, затамувавши подих, слухали батьків. Слухали, опустивши очі, не наважуючись глянути один на одного. У пригніченому мовчанні вислухали вони всю розмову до кінця.

У хаті Непорожніх наступальний бій почав син.

- Мені... мені... мені соромно! - закричав він, вбігаючи в хату.

- Овва! - спокійно підвів голову батько і примружив одне око. - Ич, який сором’язливий став!

- Нащо... нащо ви так балакали з Семеном Семеновичем?

- А як мені було з ним балакати, коли він...

- Це наша спільна машина... Спільна! Усіх трьох.

- Ти диви! - обернувся батько до дружини. - Наше козеня стає дибки. Ану!

І... Подальшу розмову батька з сином переповідати не будемо, щоб не травмувати вразливих читачів. Скажемо тільки, що після тієї розмови, лежачи на горищі й тихо схлипуючи, хлопець думав: «Ні! Нема правди на світі! Нема!.. І нащо я бажав, нащо я вигравав ту машину? Щоб тільки вважалось, ніби вона наша, а насправді батько не дозволить і пальцем приторкнутися, як до мотоцикла. “Почекайте, поки виростете, поки права одержите. Тоді кататиметесь скільки влізе”. Спасибі вам у шапочку! Ні! Не хочу!» Ех, яка ж то страшна мука, коли ти бачиш, коли ти відчуваєш, що батьки твої щось не так роблять, що вони не праві!.. І яка ж то безвихідь! Батьків же не поміняєш. Батьки ж даються людині раз і на все життя.

Якби ті батьки знали! Так ні! Не доведеш їм, не переконаєш. Ти не можеш бути правий, бо ти дитина! Які вони безнадійно дорослі! Отак у муках і переживаннях і заснув Сашко Циган...

ПЕРЕВІРЯЄМО

1. Лісове озеро мало назву

  • А Бабай
  • Б Хапай
  • В Копай
  • Г Бакай

2. Установіть відповідність між прізвиськами головних героїв та їхніми справжніми прізвищами.

  • 1 Сашко Марусик
  • 2 Сашко Циган
  • 3 Сашко Журавель
  • А Непорожній
  • Б Сирокваша
  • В Байда

АНАЛІЗУЄМО

  • 3. Як змінився настрій хлопців після розмови біля лісового озера?
  • 4. Опишіть реакцію пса Бровка у відповідь на ідею хлопців повернутися до Бакаю та перевірити, чи досі там сидить незнайомець. Знайдіть відповідний уривок і прокоментуйте його.
  • 5. Як зреагували діти на відсутність незнайомця? Яким постало перед ними лісове озеро?
  • 6. Назвіть почуття, що насправді сповнювали Сашка Цигана, коли він переконував друзів продовжити прогулянку лісом? Знайдіть відповідь в одному з авторських відступів.
  • 7. Яку звістку приніс того самого дня надвечір дуже схвильований Сашко Циган Сашкові Журавлю?
  • 8. Яким чином хлопці стали власниками лотерейного білета?
  • 9. Чому Сашко Циган загадав у своєму бажанні саме автомобіль? Обґрунтуйте свою відповідь словами з тексту.
  • 10. З якої причини несподіваний виграш перелякав не тільки Сашка Цигана, а ще більше - Сашка Марусика?

МІРКУЄМО

  • 11. Як ви розцінюєте, що першою думкою Сашка Цигана було бажання викинути жаб’ячу лапку? Які емоції викликав у друзів цей «чарівний талісман»?
  • 12. Схарактеризуйте батьків головних героїв. Які портретні деталі вказують на рід їхніх занять, на професії?
  • 13. Прокоментуйте причину конфлікту між сусідами Семеном Семеновичем Байдою та Павлом Максимовичем Непорожнім. Чи поділяєте ви погляди когось із них? Чому?
  • 14. Як зреагували діти на суперечку дорослих? Як ви особисто розцінюєте причину непорозуміння між батьками Сашка Цигана і Сашка Марусика?
  • 15. Прочитайте уривок від слів «І... Подальшу розмову...» до «...Нічого іноді не розумієш». Як ви розцінюєте такі гіркі роздуми Сашка Марусика? З якої причини він проявив своє величезне невдоволення поведінкою батька?
  • 16. Робота в парах. Складіть ґрона рис характеру батьків Сашка Цигана та Сашка Марусика - Павла Максимовича Непорожнього та Семена Семеновича Байди.

Розділ шостий,

у якому наші герої задумують і здійснюють рішучу операцію. «На! Тепер ти загадуй...»

Заснув Сашко Циган і... одразу ж прокинувся. Хлопець умить згадав учорашні події, і світ затьмарився для нього, як у найлютішу негоду. «Ні! Так далі жити не можна!» - подумав він, і раптова рішучість охопила його. Марусик іще спав. Уві сні обличчя його було печальне і скорботне.

- Вставай! Годі спати. Треба вирішити, як нам жити далі.

- Що? - не второпав спросоння Марусик.

- Ти як хочеш, а я думаю втекти з дому, - важко зітхнув Сашко Циган. - Втечу та й усе. Хай собі їздять на тій машині скільки влізе. У мене вчора з батьком... розмова була.

- І в мене, - зітхнув Марусик. - Надовго втекти, звичайно, важко. Все одно міліція знайде й поверне. А от на кілька днів, щоб провчити їх, - це можна. Тоді й я з тобою. Га?

- Давай! Хоч на кілька днів... - Відверто кажучи, він і сам не уявляв, як він утече.

- Ну, а куди тікатимемо, як ти думаєш? - спитав Марусик. Він звик, що ідеї надходять від Сашка Цигана.

- Ну... - Сашко Циган насупив брови, що мало означати задуму, - ...краще за все... у ліс.

- У ліс? - скривився Марусик. - У ліс, то в ліс.

...Журавель порався біля скособочених дверей повітки, які він так і не полагодив ні позавчора, ні вчора. Побачивши друзів, він здригнувся - дуже вже рішучий вигляд вони мали.

- А я? Мене, значить, кидаєте?

- А тобі тікати нічого. В тебе нема причин. Та й їсти нам носитимеш, - сказав Сашко Циган.

Журавель ще раз зітхнув, але сперечатися не став. Не вмів він сперечатися.

Ілюстрація Юлії Радіч-Демидьонок до повісті-казки Всеволода Нестайка «Чарівний талісман». Видавництво «Країна мрій (2010)

Македонський курінь хлопці виявили торік зовсім випадково, коли ходили по гриби. Він стояв на краю западини серед густих кущів і був майже непомітний. Сплетений з міцних гілок, укритий товстим шаром почорнілого злежалого листя, він, здавалося, стояв тут цілу вічність.

- Ого! - виглянув Журавель. - У ньому, мабуть, ще Александр Македонський жив.

Він саме тоді читав книжку про Александра Македонського. Найкоротший шлях до македонського куреня пролягав повз Бакай. Та хлопці, не змовляючись, звернули вбік і дали доброго гака, обминаючи озеро. Йшли мовчки. Сашко Циган і Марусик несли по великій торбі з харчами. Журавель ніс дві ковдри. Вони ледве розшукали курінь. Двічі проходили повз нього і повертали потім назад. Десь має бути отут, а не видно...

- Не знайдуть, - впевнено сказав Сашко Циган.

- Ага, - сказав Марусик, і в голосі його було не стільки радості, скільки прихованого суму.

Журавель м’явся, переступав з ноги на ногу. Йому не хотілось розлучатися з друзями.

- Іди вже додому. А то зірвеш нам усю операцію, - сказав Циган.

Журавель скривився, наче в нього боліли зуби.

- Іди! - повторив Сашко Циган. - А то як стемніє, самому боязко буде йти.

Після того як він пішов, Сашко Циган і Марусик деякий час мовчали, потім Циган сказав:

- Хай!.. Хай вони тепер ділять ту машину... хоч пилкою ріжуть. Я її, щоб мене тепер навіть просили, не хочу.

- І я, - вже зовсім щиро підхопив Марусик.

Загорнувшись у ковдри, вони лежали у цілковитій темряві, чекаючи сну. Але сон не приходив. Десь недалеко тріснула гілка. Щось наче ухнуло...

- Що... що це? - прошепотів Марусик. - Хо... ходить хтось...

Що не кажіть, лячно вночі у лісі. Чи то інстинкт далеких доісторичних предків прокидається (коли кожної миті можна було чекати нападу шаблезубого тигра, або печерного ведмедя, чи ще когось). Але навіть дорослий незатишно почувається вночі у лісі. Тому я цілком розумію наших героїв.

Циган не міг би сказати, скільки минуло часу. Аж раптом... Почулися кроки. Блимнуло світло ліхтарика. І... В курінь хтось зазирнув.

- A-а, давні знайомі! Привіт! Здоровенькі були!

Циганові перехопило подих, наче хтось холодними пальцями стиснув горло. То був незнайомець...

- Ну, як? Тепер переконалися?.. Тож-то...

«Ні! Ні! Не хочу! Досить з мене...» - подумки вигукнув Сашко Циган. Але незнайомець почув його.

- Не хочеш - не треба... Можна й відмінити. Ну, спи, спи! Тільки не забудь зранку передати чарівний талісман іншому...

Світло ліхтарика погасло. Незнайомець зник. Сашко Циган наче полетів у чорну безодню. І одразу прокинувся. Сашко Циган не міг навіть збагнути, чи то наснилося йому, чи справді зазирав уночі в курінь незнайомець. Настільки чіткою була згадка про нього, настільки виразно чувся його голос. «Ні, мабуть, таки сон», - вирішив він. Хлопець виліз із куреня. Ранковий ліс був такий гарний і веселий, що нічні страхи уявлялися тепер просто дивними і сміхотворними. «А навіть якби й зазирав уночі? Нічого страшного. Він же нічого злого не робить. Навіть навпаки. Чого ж боятися?» І таємничий незнайомець вже здавався йому навіть симпатичним. Прокинувся й Марусик. З куреня вистромилася його заспана скуйовджена голова. Очі дивилися перелякано.

- Привіт!.. - весело вигукнув Сашко Циган. - Вилазь. Снідати будемо.

- Цікаво, як там наші старі, - усміхнувся Сашко Циган.

Марусик дуже переживав. «Мої, мабуть, очей не зімкнули. Тато курив цілу ніч, хоч три роки, як покинув. Він, коли дуже хвилюється, завжди закурює. І потім йому погано. Мати корвалол пила й плакала...» Роздуми його перервав Сашко Циган.

- На! - сказав він і простягнув Марусику жаб’ячу лапку.

- Та... Не треба. Не хочу я...

- Як це не хочеш? Я ж хотів викинути, пам’ятаєш. А ти... - і Сашко Циган силоміць сунув жаб’ячу лапку Марусику в кишеню.

Розділ сьомий,

у якому наші герої переконуються, що дорослі - дуже складні люди. На Бамбурах знову співи

Вони враз нашорошили вуха. Вже збиралися дременути навтіки, коли з кущів вискочив... захеканий Журавель. Одхекався і лише тоді видихнув:

- Оххх!.. Там таке робиться! Таке робиться!.. Ніхто не спав. Матері голосять. Батьки з ліхтарями понад річкою блукають... А сьогодні зранку твій, Цигане, батько на мотоциклі в район мотонув. У міліцію.

- Ой-йой! - аж присів з переляку Марусик.

Сашко Циган насупив брови:

- Та-ак!.. - А... а білета вже здали в ощадкасу? Не знаєш?

Журавель якось дивно глянув на хлопців, сунув руку в кишеню і витяг... лотерейний білет:

- Ось він... Ото як прийшов я учора надвечір з лісу додому, там уже обстановка була неспокійна. Хоч паніки ще й не було. «Не бачив?» - питають. «Не бачив. Ми, - брешу, - посварилися трохи. Вони кудись подались. А куди, не знаю». Година минула, дві. Смеркло. Матері ваші дедалі більше нервують. Батьки, правда, тримаються. Тільки сопуть похмуро. А тоді раптом бачу, підходить твій, Цигане, батько до твого, Марусику, й каже... Хрипло так, приглушено: «Нате вам, сусіде, того білета лотерейного, везіть в ощадкасу». І простягає. А той здивовано: «Та ви ж збиралися вранці самі!.. Чого ж...» - «Не було коли... - І рукою махнув. - Беріть, ви ж просили». Твій, Марусику, брови як насупить: «Ні, - каже, - не хочу!» - «Та нате ж!..» - «Не хочу і все...». Той дає, а той не бере. І обидва червоні, очі ховають, одвертаються. Просто як діти. Тоді твій, Марусику, замахав-замахав руками і втік у хату. А твій побачив мене й до мене: «На, синку, матері оддаси!» Силою білета мені в руку вклав і пішов. Я - до матері. А вона: «Хай учителька цим займається! Таїсії Миколаївні оддаси...» «Отак!.. - Журавель усміхнувся й простягнув лотерейний білет Сашкові Цигану. - На! Сам Таїсії Миколаївні оддавай».

Сашко Циган почервонів і одсахнувся:

- Тепер я до нього й торкатися не хочу.

- Марусику... - ступив крок Журавель.

- Ні! Ні! Ні! Я взагалі був проти. - І Марусик відскочив, наче Журавель тримав у руці не папірець, а палаючий факел.

Сашко Циган перебив його:

- Не гарячкуй. Білет у тебе, то хай у тебе й полежить. А там видно буде...

- А зараз гайда додому.

Додому вони поверталися повз Бакай, найкоротшим шляхом. Щоб швидше. І зловісне страшне чорне озеро не здалося їм зараз ні страшним, ні зловісним. Коли вони вже наближалися до Бамбурів, Марусик важко зітхнув.

- Не бійся! - зрозумів його зітхання Сашко Циган.

- А я й не боюсь. Подумаєш, - знову зітхнув Марусик. - Просто маму жаль. Як вони переживали, мабуть...

Потиличників не було. Були сльози, зойки і голосіння. Навіть Семен Семенович одвернувся й витер сльозу. А коли примчав з району на мотоциклі Циганів батько, він крекнув, побачивши сина, щось хотів сказати, але перехопив погляд дружини, ще раз крекнув, махнув рукою, сів на мотоцикл і поїхав у бригаду. І решта батьків теж заспішила на роботу.

А ввечері, коли всі посходились і лаштувалися до вечері, на дорозі раптом з’явився Кузьма-поштар. З розгону вгнався на подвір’я Циганів і так різко загальмував, що отетерілий Бровко навіть не гавкнув, а лише здивовано роззявив пащу.

- Неприємно, ох, як неприємно приносити гірку новину, та хіба ж я винен... У газеті вчорашній поправка. У таблицю лотерейну вкралася помилка. Замість трійки вісімка була надрукована. - І Кузьма-листоноша, винувато похиливши голову, простягнув газету.

Павло Максимович подивився на газету, потім на поштаря, потім на дружину, потім на сина, потім на Семена Семеновича, який, стоячи на ґанку, уважно слухав, - і раптом... зареготав. Та так оглушливо, що Бровко аж присів і прищулив вуха.

- Га-га-га-га! Га-га-га-га-га!.. А ми тут мало не той... не... Га-га-га-га-га!

На хвилину завмерши, зареготала й Ганна Трохимівна, а за нею й Семен Семенович, і Марія Омелянівна, не кажучи вже про наших хлопців, які аж вищали від реготу.

Години через дві надвечірні Бамбури знову сповнилися дзвінким співом. Тільки пісні були вже не ті, що напередодні. «Ой, сусідко, сусідко, сусідко...» - обнявшися і, мов голубки, прихиливши одна до одної голови, виводили Ганна Трохимівна та Марія Омелянівна. А Павло Максимович та Семен Семенович густими голосами басили: «По опеньки ходила...» Тільки замість «По опеньки ходила, козубеньку згубила» співали: «По опеньки ходили, “Запорожця” згубили...» І при цьому сміялися, аж захлинались (так їм подобався їхній жарт). Хлопці дивилися на своїх батьків з ніжністю. Ох, ці дорослі! Які вони все-таки складні люди...

ПЕРЕВІРЯЄМО

1. «Рішучою операцією», на яку наважуються герої твору, є

  • А примирення батьків
  • Б пошуки чарівника
  • В втеча з дому
  • Г продаж автомобіля

2. Кузьма-поштар повідомив «гірку» звістку про

  • А помилку в газеті стосовно номера лотерейного білета
  • Б втечу хлопців
  • В викрадення машини
  • Г втрату чарівного талісмана

АНАЛІЗУЄМО

  • 3. Як до Циганового рішення тікати з дому поставився Сашко Марусик?
  • 4. Де саме втікачі вирішили переховуватися?
  • 5. Як називали хлопці курінь у лісі? Чому виникла саме така назва?
  • 6. Хто навідався посеред ночі в македонський курінь? Про що саме нагадав нічний гість Цигану?
  • 7. Із якої причини вранці Сашко Циган запропонував Сашкові Марусику жаб’ячу лапку?
  • 8. Що відбувалося в селі під час відсутності хлопців? Відповідь підтвердіть фрагментом із тексту.
  • 9. Чому втікачі вирішили повертатися додому, хоч і побоювалися покарання від своїх батьків? Що саме зрозуміли хлопці?
  • 10. Доведіть, що Сашко Журавель був найбільш поміркований серед друзів. Які розмови в лісі про це свідчать?
  • 11. Що відчував Сашко Марусик після втечі з дому? Знайдіть підтвердження своєї думки в тексті твору.
  • 12. Як зреагував Павло Максимович на звістку про помилку в газеті щодо номера лотерейного білета?

МІРКУЄМО

  • 13. Як ви розцінюєте рішення хлопців втекти з дому? Чи вважаєте його розсудливим?
  • 14. Чи відмінив Сашко Циган, на вашу думку, власне бажання на жаб’ячій лапці? Після якої події і за чиєю порадою він це зробив?
  • 15. Як батьки зустріли своїх утікачів? Чому саме так? Із якої причини хлопців навіть не сварили?
  • 16. Прокоментуйте, чому лотерейний білет утратив цінність іще до того, як стало відомо про помилку. Із якої причини ніхто не хотів його навіть брати в руки?
  • 17. Як ви вважаєте, чи часто трапляються випадки подібних конфліктів у повсякденному житті? Як їх слід розв’язувати? Сформулюйте кілька порад щодо уникнення конфліктних ситуацій між дітьми та батьками.
  • 18. Робота в групах. Об’єднайтеся в три групи, створіть сенкани до образів кожного з друзів: Сашка Цигана, Сашка Марусика та Сашка Журавля.

Розділ восьмий,

у якому ви знайомитеся з кіногрупою, а також з феноменальним талантом шестикласника Гриші Пасічного. «Ех ти! Артист!» Сварка

Минуло кілька днів. Пригода з лотерейним білетом потроху почала забуватися. І про чарівний талісман, про жаб’ячу лапку, не згадували. Марусик і Журавель сиділи біля воріт і лузали насіння. І враз побачили, як дорогою, здіймаючи куряву, прямо до них мчить машина. То була «Волга» з шашечками - таксі. Тільки на лобовому склі косо застромлена довгаста табличка з написом «Кінозйомочна». Марусик раптом зблід як полотно. Та Журавель не помітив цього. Троє дверцят відчинилися одночасно - як у кіно, коли ловлять злочинців і з машини вискакують детективи. Вийшли четверо: троє чоловіків і одна жінка. Жінка була вже немолода, але вдягнена, як студентка, - у потертих джинсах, майці з емблемою авторалі й у велосипедній шапочці з довгим козирком. Височенний, з двома фотоапаратами на шиї чолов’яга захоплено сплеснув руками й вигукнув:

- От село! Писанка!

- А що я вам казав! Що? - самовдоволено зареготав товстун у білому капелюсі, збитому на потилицю.

Третій з чоловіків, худенький, щупленький, у великих темних окулярах, кисло кривився і мовчки крутив носом.

- Гелію Борисовичу, а вам що, не подобається? - спитала жінка.

- Ммм... - невиразно промурмотів Гелій Борисович.

- Не слухайте його! Цим художникам ніколи не догодиш. Та гарнішого села нема на всій планеті!

- Тож-то й воно! Надто вже гарне. Неприродно, - скривився Гелій Борисович.

- Ми тут ще й головного героя знайдемо, - Курнатовський жестом показав на Журавля й Марусика.

І спершу жінка, а за нею й чоловіки попрямували до хлопців.

- Ми з кіностудії, - сказала жінка. - Я - режисер. Це - головний оператор. Це - художник. А це - директор картини. Знімаємо фільм для дітей. Про пригоди сільських хлопчаків. Шукаємо натуру, тобто село, де б можна було проводити натурні зйомки. І кандидатів на ролі заодно шукаємо. Як тут у вас, є гарні хлопці, жваві, з характером, щоб і в самодіяльності виступали, і вчилися добре? Га?

Хлопці перезирнулися.

- Та що там питати! Оцей, по-моєму, за типажем абсолютно підходить, - Курнатовський кивнув на Марусика. - Точно за сценарієм. Кирпатий, веснянкуватий...

Щуплявий художник Гелій Борисович підбадьорливо усміхнувся Марусику - теж невідомо, чи співчуваючи, чи вітаючи його. Марусик, здавалося, от-от знепритомніє.

- А що? Можна. Спробуємо. Спробуємо, - лагідно промовила режисерка. - Як твоє прізвище, хлопчику? Ім’я, адреса... - Вона вийняла з кишені джинсів блокнота...

Прізвище, ім’я і адресу Марусика сказав Журавель. У самого Марусика відібрало мову. Він важко дихав широко розкритим ротом, наче риба, щойно витягнута з води.

- Ти що? Отетерів від щастя чи що? - Журавель ляснув його долонею по спині.

Марусик поточився, мало не впав, і нарешті вимовив пересохлими губами:

- Жа... жаб’яча лапка... Я ще вчора подумав, чого мені найбільше хотілося б. І вирішив - мабуть, стати кіноартистом. І от, бачиш...

- Тю! - тільки й зміг вимовити Журавель.

Аж тут почулося диркання мотоцикла, і до воріт під’їхали Сашко Циган з батьком, який зсадив Сашка біля хлопців.

- Здорові будьте, хлопці! - бадьоро вигукнув він і раптом, пильно глянувши на них, здивовано підняв брови вгору. - Що трапилося?

І Журавель, збиваючись, почав розповідати, що саме трапилось. На закінчення Журавель поспішив додати:

- Не хвилюйся, ні я, ні ти за сценарієм не підходимо. За сценарієм їм треба веснянкуватого, кирпатого, саме такого, як Марусик.

- Гм... Так кажеш, питали, чи є в нас гарні хлопці, жваві, моторні, з характером, - Сашко Циган звузив очі. - А про Гришу Пасічного ви не сказали?

Марусик густо почервонів і одвернувся. Журавель розгублено усміхнувся, глянув на Марусика і знизав плечима. Гришу Пасічного знало все село. Жодного свята не було, жодного вечора, щоб Гриша не виступав у художній самодіяльності. І як виступав! Такого успіху не мав ніхто. Коли тільки оголошували: «А зараз виступить Гриша Пасічний», - зал уже вибухав оплесками. Він читав гуморески Остапа Вишні та інші смішні речі. Здавалося, на сцені не один кирпатий веснянкуватий п’ятикласник, а цілий театр сатири. То був талант, справжній талант! Як то кажуть - од Бога.

- Сам випхався. Слави забажалося. Не думав я, що ти такий... Артист! - презирливо скривився Сашко Циган.

І тут раптом Марусика прорвало:

- Ти... ти сам, а не я... Звик завжди командувати, бути першим, а тут... Просто заздриш! І все!

Сашко Циган розгублено завмер. Журавель зі здивованим переляком позирав на Марусика. Це був справжній бунт. Уперше в житті Марусик підняв голос проти Сашка Цигана. Та ще й як підняв! Сашко Циган зблід, потім почервонів, потім знову зблід.

- Ну... ну... ну й пень... Я заздрю! Йому! Ха! Та... та хай тобі жаби в болоті заздрять! Все! Ти мені більше не друг! Щоб і стежку забув до мене!

Він круто повернувся й пішов геть. Журавель якусь мить розпачливо дивився йому вслід, потім обернувся до Марусика:

- Нащо ти так?

- А чого ж він? Йому все можна, а іншим нічого. Я теж людина! - І Марусик теж повернувсь і теж пішов геть. Тільки в інший бік.

Журавель стояв і отетеріло крутив головою то на Сашка Цигана, то на Марусика. Отак ні сіло ні впало побили горшки хлопці.

Розділ дев'ятий,

у якому ви дізнаєтесь про пригоду на річці Голубеньці, про те, що відбулося потім і чим закінчилася наша незвичайна пригода

Ця новина, дорогі друзі, вразила мене, можна сказати, у самісіньке серце. Я в голову не клав, що таке може статися. З дитинства, з немовлячого, сказати б, віку були вони разом. Не без того, звичайно, що іноді й сварилися, чубилися, билися навіть, але до вечора вже й мирилися. Та цього разу вечір миру не приніс. Ні вечір, ні наступний ранок, ні день, ні знову вечір... Та й другий день, і третій, і четвертий... Журавель робив відчайдушні спроби помирити їх, але ті спроби лопалися, як бульки на воді.

- Ач, роги показав! - цідив крізь зуби Сашко Циган і ні про яке замирення не хотів і слухати.

Марусик теж бурмосився:

- Не хочу-у!.. І все! Не хочу-у!..

Журавель розривався навпіл. А головне, розривалося його серце. Бунт Марусика зачепив Сашка Цигана за живе. І зрадила йому його легка вдача. Втратив він бадьорість свою і веселість. Що називається, нудив білим світом. Нічого йому не хотілося, ніщо його не радувало. Ну, а Марусик - так той зовсім, як то кажуть, перевівся на смик - схуд, змарнів... Не Марусик, а сама тінь.

Кіношники ж - анічичирк, ні пари з уст. Поїхали і як у воду канули. Марусику вже й чекати несила. Одного дня тинявся він по селу без діла, і ноги якось самі собою принесли його до подвір’я Гриші Пасічного. Гриша сидів на призьбі, вшнипившись у книжку. Марусик відчув себе раптом, наче злодій, спійманий на гарячому. І враз несподівана рішучість оволоділа ним. Він кілька разів глибоко вдихнув і пішов до Гриші.

- Гришо! Тут недавно... кіношники приїздили... - Марусик одвів очі. - Тебе десь не було. То вони мене записали. На зйомки. Фільм для дітей зніматимуть.

- Та ну! А ти мене за носа не водиш?

- Але я... я їм скажу, як вони приїдуть, щоб вони тебе взяли...

І, не давши Гриші опам’ятатися, повернувся й кинувся тікати. Дома не встиг Марусик відхекатися, як прийшов Журавель. Марусик дістав з кишені жаб’ячу лапку і простягнув Журавлю:

- На! Візьми! Тепер ти долю спокушай.

Журавель якось напівусміхнувся:

- Давай!

І ледве встиг він сховати жаб’ячу лапку до кишені, як рипнула хвіртка і з’явився захеканий Гриша Пасічний.

- Слу-уха-ай!.. - просто од хвіртки загукав він Марусику. - Чого ж ти втік, чудило? Ти ж мені толком розкажи, що то за кіношники і що вони таке зніматимуть... - Він повернувся до Журавля. - А то, розумієш: «Я скажу, щоб узяли тебе» - і навтіки!

Марусик втягнув голову в плечі і, як спійманий горобець, зиркнув на Журавля, а той розплився в усмішці.

Журавель ляснув Марусика по плечу:

- Молодець! Я так і знав, що ти це зробиш.

Коли того ж вечора Журавель розказав Сашкові Цигану про все, той тільки хмикнув:

- А мені що? Знімається, не знімається... Мені байдуже.

Та коли Журавель заговорив про примирення, Сашко Циган мовчки заперечно похитав головою. Не захотів перший іти з поклоном і Марусик. Він, мабуть, вважав, що з його боку головне зроблено, - від кінозйомок він відмовився. Тепер, мовляв, слово за Сашком Циганом. «Як легко посваритися і як важко помиритись», - із сумом думав Журавель...

Ілюстрація Юлії Радіч-Демидьонок до повісті-казки Всеволода Нестайка «Чарівний талісман». Видавництво «Країна мрій (2010)

На Бамбурах була лише одна глибока місцина, де можна купатися. І, хоч-не-хоч, Сашкові Цигану й Марусику доводилося там зустрічатися. І вони зустрічалися. Журавель то до Марусика підпливе, побалакає, то до Сашка Цигана. А вони й погляду один на одного не кинуть, удають, ніби просто не помічають, не знайомі наче... От і цього разу так було. Під берегом хлюпалася малеча. А хлопці плавали посеред річки на глибокому. Сашко Циган з одного боку, Марусик з другого. А Журавель між ними...

Зненацька Журавель зойкнув:

- Ой! Ой, корчі1 схопили... ногу!.. Ой, хлопці, як зводить! - Він занурився з головою, потім виринув і вже перелякано, пирхаючи, загукав: - Ой хлопці! Рятуйте! Ряту... - І знову занурився з головою.

1 Корчі (діалектне) - судоми.

Першим кинувся до нього Марусик. Він був ближче. Підплив, вловив Журавля за руку, що на мить вистромилася з води, і не встиг опам’ятатись, як Журавель обхопив його руками. І вони вже удвох занурилися з головою. Буль-буль! «Ну, все! - майнуло в Марусика. - Пішли годувати раків2!» Він одчайдушно замолотив руками й ногами, вириваючись. Та Журавель тримав його міцно, як у лещатах. Проте від тих, мабуть, одчайдушних Марусикових рухів вони почали випливати. Ще якась мить - і голова Марусика вже над водою.

2 Пішли годувати раків (приказка) - потонули.

- А... а... а... - жадібно ковтає він повітря і помічає, що поруч Сашко Циган.

- Бий його по голові! А тоді хапай за волосся! - гукає Циган.

- Не мо-о-жу... Він ме-е-не... держить... - ледве встигає вигукнути Марусик і знову занурюється.

І майже в ту ж мить відчуває удар по голові. «Ой! Це ж він замість Журавля мене вгилив», - останнє, що подумав Марусик. ...Коли він прийшов до тями і розплющив очі, то побачив, що лежить на березі. Його оточує цікава бамбуринська малеча, серед якої, як телевізійна вежа, стовбичить мокрий Журавель.

- О! Нарешті! - побачивши, що Марусик розплющив очі, вигукнув Журавель. - Ну й налякав ти нас!

- Ти... А ти ж як? - спитав Марусик, важко дихаючи.

- Одпустило... Тільки-но ти пішов на дно, корчі зразу одпустили. - Журавель винувато усміхнувся (не вмів Журавель брехати, і, коли доводилося говорити неправду, він завжди винувато усміхався).

Сашко Циган підвівся, теж винувато всміхнувся і сказав:

- Ти пробач... я не хотів... я ж думав, що то він... Ваші макітри у воді такі схожі...

Малеча зареготала. Марусику нічого не лишалося, як теж засміятися. А потім вони йшли додому й весело сміялися втрьох. І ніхто з них не згадував про сварку, наче її й не було. Найвеселіше сміявся Журавель. Він підстрибував на ходу, захлинався, заливаючись радісним сміхом.

- До речі, а як там... жаб’яча лапка... чарівний талісман? - спитав раптом Марусик.

- О! Жаб’яча лапка! Будь здоров! - захоплено вигукнув Журавель.

- Ти хоч побажав що-небудь?

- Аякже!.. Аякже!.. Побажав, звичайно! І - справдилося! Справдилося! - Він лукаво усміхнувся.

Хлопці перезирнулися і... враз зрозуміли, що саме побажав Журавель. Через те побажання вони і йдуть зараз разом, і сміються, і радіють. І тут де не взявся Бровко. Кинувся до хлопців, метляючи хвостом і припадаючи до землі, наче хотів сказати: «Ех, який же я радий, що все гаразд, що ви помирилися! Який же я радий! І як же я вас, хлопці, люблю!»

Отака незвичайна пригода сталася в наших Гарбузянах. Хоча, якщо добре подумати, що ж у ній надзвичайного?

ПЕРЕВІРЯЄМО

1. Розгадайте ребус. Чим була жаб’яча лапка у повісті Всеволода Нестайка?

2. Річка, на якій відбуваються події, називається

  • А Голубенька
  • Б Синенька
  • В Зелененька
  • Г Сивенька

3. Представники кіногрупи шукали в Гарбузянах

  • А тему для фільму
  • Б сюжет для фільму
  • В артиста на головну роль
  • Г краєвиди для фільму

АНАЛІЗУЄМО

  • 4. Опишіть епізод знайомства знімальної групи із Сашком Марусиком та Сашком Журавлем. Що саме запропонували одному з хлопців? Чому?
  • 5. Які почуття сповнили Сашка Цигана, коли він дізнався про приїзд кіношників? Знайдіть відповідний фрагмент у тексті.
  • 6. Чому Сашко Марусик постійно відчував себе ображеним? Чи справді так було? Яке бажання на жаб’ячій лапці він задумав і чи воно здійснилося? Чи принесло задумане бажання Марусикові щастя?
  • 7. Як Сашко Журавель оцінив благородний вчинок Сашка Марусика, коли той пішов до Гриші Пасічника з пропозицією грати роль у фільмі?
  • 8. А Сашко Циган як поставився до того, що йому розповів про Сашка Марусика Журавель? Чому відразу не пішов миритися з другом?
  • 9. Із якої причини Сашко Марусик мало не силоміць змусив Сашка Журавля взяти жаб’ячу лапку й також спробувати спокусити долю?
  • 10. Де саме купалися хлопці? Що сталося на річці із Сашком Журавлем? Хто кинувся рятувати потопаючого?
  • 11. Уважно прочитайте і проаналізуйте уривок від слів «А... а...а... - жадібно ковтає він повітря» до «...Ваші макітри у воді такі схожі». Доведіть, що ситуація на річці виявилася дуже небезпечною для Сашка Марусика.

МІРКУЄМО

  • 12. На прикладах подій, що сталися із Сашком Циганом і Сашком Марусиком, доведіть або спростуйте правдивість вислову: «Бійтесь необдуманих бажань: вони можуть здійснюватися!»
  • 13. Як ви думаєте, що задумав на жаб’ячій лапці Сашко Журавель? Чому саме його бажання було благородним і виваженим?
  • 14. Діти не усвідомлюють небезпеки, коли кидаються рятувати кошеня або цуценя з каналізаційного колодязя чи беруться самостійно вистежувати справжніх злочинців замість того, щоб покликати дорослих на допомогу. Часто навіть найблагородніші наміри для самих мрійників закінчуються трагічно. У повісті «Чарівний талісман» Сашко Журавель, щоб помирити друзів, тільки вдав, що ногу схопила судома й він тоне, проте людина, яка потопає, справді може потягнути з собою на дно свого рятівника. Як ви вважаєте, чи варто вигадувати такі ризиковані способи досягнення благородної мети? Чому саме? Як би ви вчинили в подібній ситуації?
  • 15. Робота в групах. Об’єднайтеся у три групи. Випишіть фразеологізми: перша група - із 1-3 розділів, друга - із 4-6 розділів, третя - із 7-9 розділів. Запропонуйте учасникам інших груп пояснити значення виписаних вами фразеологізмів.

ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

  • 16. Всеволод Нестайко стверджував: «Взагалі, я вважаю, що дитяча дружба - це щастя. Якщо це вірна дружба, вона зберігається на все життя...» Чи погоджуєтеся ви з такою думкою? Напишіть есе-п’ятихвилинку про значення дружби у вашому житті.

Для додаткового читання.

Ярослав Стельмах. «Вікентій Прерозумний».

Сергій Гридін. «Федько - прибулець з Інтернету».

Ніна Воскресенська. «Дивовижні пригоди Наталки у Країні Часу».

Іван Андрусяк. «Третій сніг».

Ірина Цілик. «Місторія однієї дружби».