Українська література. 6 клас. Яценко

Марина Павленко

Ти вже знаєш багато цікавого про дитячі та юнацькі роки письменників і письменниць, твори яких були прочитані торік або ж вивчаються в шостому класі. Також тобі відома поезія Павла Тичини. У ній особливо талановито відтворено авторське чуття музики у звуках природи. Пригадай, що тобі запам’яталося про дитячі роки та родину цього митця. Наразі запрошуємо тебе довідатися про «янголів», які супроводжували поета Павла Тичину впродовж життя, про його мрії і таланти, а також перші життєві випробування та успіхи на шляху до мистецьких вершин.

Янголи для Павлуся Тичини

(Скорочено)

... Перший янгол двері відчиняє,

другий янгол столи застеляє,

третій янгол

хрещеному народженому

рабу Божому щастя й долі шукає...

В нічному оркестрі

Павлусевій радості немає меж! Мало того, що літо в розповні, що на канікули додому приїхав, та ще й цього вечора мама постелила їм з Іванком не в хаті — у садку! Саме достигають яблука, треба стерегти від злодіїв. Бо такі щепи, яких понасаджували Павлусь із татом, у селі — дивина. Торік, як почали достигати, хтось полакомився на чуже добро: і яблука обнесли, і гілку відчахнули!

— Так само було, коли в наших келіях лад наводили! — тішиться Павлусь. — Бурсаки спали надворі, біля архиєрейської конюшні!

— І на возах у сараї! А ще — на каштанах за дзвіницею! Примостили дошки межи гіллям — та й уже! — докидає брат.

Батьківська хата Павла Τичини. Реконструкція

Лежать Павло з Іваном, а вгорі, і внизу, і довкола — мов царство Боже. Манять-поблимують зорі — душі чиїсь. Невдоволено постогнує під кожухами втоптана трава. Довкола сюрчать коники. Десь ген аж під Волошинівкою — далекі голоси дівочі пісню виводять. Попискують у своїх нічних клопотах жителі підземного царства. Покрикують нічні птахи, надривається жаб’ячий хор із озерець урочища Попівка. Пошелестують крізь медово-яблучні сни переморені бджоли в татових вуликах...

Наче оркестр якийсь! Мабуть, такого тато ходили до поміщиків Раковичів у сусіднє село послухать...

А зверху яблуня віти розпростерла. Покректує стомлено: нелегко-бо тримати на собі й обважнілі плоди, і всипане зорями небо. І затишно під цим яблуневим шатром, і духмяно, й п’янко. І зовсім не страшно. Їй-Богу, такої ночі лихо не може ходити світом — лиш добрі янголи!

А може, яблуня — це долоня, яку тримає над хлопчиком його небесний покровитель? Адже кожна з трьох дат Павлусевого народження, які називатимуть його майбутні біографи: 23, 27 чи 28 січня 1891 року — пошановує святого Павла! Хто-хто, а тато Григорій на святцях знається. Він же, як і покійний мамин тато Василь Савицький, — псаломщик, дяк Пісківської Свято-Троїцької церкви. Ну, ще вчителем сільської дітвори підробляє, поставивши два довгі столи просто у своїй хаті. Предки ж татові були козаками. Тичина Гнат навіть служив полковим старшиною в самого Богдана Хмельницького! Хоч Григорій уже прізвище «Тичина» змінив. Перекрутив його «по-панськи»: «Тичинін». Павлусь і сам ще не розуміє гаразд, чим оте «Тичинін» муляє душу. Але — муляє. Аж як заснується в їхній семінарії Гурток Український, аж як піде «блага вість» про державність України, аж як відкриються перед ним усі кривди-приниження рідного слова, аж як зіллються внутрішні порухи серця з реальною його участю в українській визвольній боротьбі — тоді зрозуміє. І 1917 року без вагань поверне сім’ї «колишнє» прізвище.

Поміркуй!

• Які враження справили на тебе перші сторінки твору?

• Які почуття Павлуся від ночівлі під відкритим небом? Чи хотілося б тобі відчути подібне?

• Як картина природи передає настрій героя?

• Що тобі стало відомо з твору про предків Павлуся? Якими талантами вони були наділені?

Попри все, тато в Павлуся дуже талановитий. І до музики, й до малярства. Навіть листи до дітей закінчує римою.

Ех, як добре, що, крім святого Павла, охороняє хлопчину й любов найрідніших! Гарно мати старших братів і сестер! Павлусь знайшовся в родині Тичин сьомим: після Василя, Проні, Полі, Михайлика, Ірини та Іванка. Потім народились іще Оксанка, Євген, Кость, горбатенька Олеся, Наталочка й Сергійко...

Усі обдаровані, всі його, Павлуся, люблять. Може, правду кажуть, що сьоме дитя в сім’ї — особливе? Сім барв у веселки, сім нот у пісні, сім днів у тижні... Він так і залишається «мізинчиком»: чи того, що справді худенький та дрібний, чи того, що «Павло» з латини й перекладається як «маленький»?

Тільки чоло високе та очиська на півлиця. Під чолом тим усе працює думка, а очиська світ у себе так і вбирають! Гарно ж довкола, Господи! Павлусеві здається, що все — наче крізь нього самого проходить, перетинаючись у ньому тисячами вражень-променів... А він — мовби струна, що натягнута між небом і землею, між зорями й комашками.

М. Павленко. Ілюстрація до оповідання «Янголи для Павлуся Тичини»

— Ну, як полізе цієї ночі крадій — хай начувається! — солодко зітхає брат, умощуючись під рядном.

А Павлусеві не дуже хочеться, щоб цієї ночі хтось закрадався. Хоч і кортить дізнатися, чиїх нечистих рук діло!

— Може, віщий сон накликати? — розмірковує. — Яке там Проня замовляння казала? «Ложусь я на Сіянських горах спать — три янголи в головах стоять!..».

— «...Один янгол все бачить, — продовжує Іван. — Другий янгол все чує, третій янгол все знає...».

— «...I мені скаже, найду чи потеряю!» — завершують уже дуетом.

Проте чи янголи не поспішали, чи хлоп’яче хвилювання передалось яблуням і навіть грушам за блакитною лавочкою, але сонний настрій мов рукою зняло.

— Пригадуєш, Павлусю, як я тебе до бурси готував?

— Ет, ткнув мені в руки Священну Історію, замкнув у чулані, а сам гулять повіявся! — усміхнено потягується Павлусь. — А як ти мене водив на заняття до репетитора Голобуцького? Єй же право, і сам не вчився, й мені не давав!

— А що? У Голобуцьких, може ж, і справді хвіртка не одчинялась! Мусили вертатись додому! — виправдовується старший брат.

— ...І гасати у квача, в опуки, в гилки чи куці-баби, так?!

Мовна скарбничка

У давні часи основними розвагами українських дітей були традиційні рухливі ігри. Грали в них і в родині Павлуся Тичини. Цікавими є назви цих дитячих розваг:

Квач — гра, у якій треба наздогнати товариша чи товаришку, торкнувшись їх рукою; опука -— старовинна назва м’яча; гилка (від гилити — «бити», «відбивати») — гра з м’ячем і палицею-битою, правила якої нагадують американський бейсбол та англійський раундерз; куці-баба (піжмурки) — гра, під час якої один із учасників / учасниць із зав’язаними очима відшукує інших.

— Може, хтось скаже, що ти погано вивчився? Прийняли ж. Усі хвалять тебе! І регент, і математик Бекаревич!..

— Ну, з математики я не дуже, сам знаєш! Бекаревич любить мене за те, що мапи з географії креслив йому та розмальовував і що гарно в хорі співаю!

— А викладачі Соловйов, Львов, Зосимович?! Надто ж — учитель малювання Михайло Жук! За щось же і він, і бурсаки й називають тебе позаочі: «святий Павлусь»! Ядлівський дядько правду казав, що з тебе якийсь архиєрей вийде!

Дяка Богові, темна пічка не виказала, як Павлусь зашарівся від братових похвал. Ні, святим чи архиєреєм він бути аж ніяк не збирається. Після бурси чекає семінарія, а потім... Спробувати б у Петербурзьку академію художеств, але грошей навіть на дорогу нема... Навряд чи йому, як молодому Шевченкові, пощастить на багатих друзів... Доведеться в Комерційний інститут, бо забриють у солдати царської армії!..

А поки що, справді, Павлусь не лише гарно вчиться і відпрацьовує навчання-проживання незамінним дискантом у бурсацькому хорі. Ще регент доручає йому підучувати новачків. Понавчав так і Чоботька, і Трубеньова, і Копійку, і меншого брата Євгена (теж у бурсі вже), і Грицька Верьовку (майбутнього видатного композитора). Через уже дорослого брата Мишка прилучається в Чернігові до все нових шедеврів музичних. Ще трохи — й гратиме на кларнеті, гобої, бандурі, фортепіано. А ще — почне складати музику сам, хоч у цьому не признається навіть братам. Скрізь музики шукав!..

М. Павленко. Ілюстрація до оповідання «Янголи для Павлуся Тичини»

Чого ж тільки музики? Ще змалку Павлусь, умостившись на Полиному сундучку або на печі, брав кольорові олівці й вимальовував на папері «святі місця», які ото позначені на карті Палестини. Зображував і ніколи не бачені сині моря, і рідні пісківські гаї та поля. Малює собі та, слинькаючи олівця, тонко виводить пісню, почуту від тата чи Проні.

Українські книжки Павлусь отримав аж у першому класі Пісківської земської школи — від любої вчительки Серафими Миколаївни Морачевської. За відмінне навчання. «Під землею» Марії Загірної та «Байки» Леоніда Глібова. До цього ж удома на припічку під лампою вже лежали різні церковні календарі й «Тарас Бульба» Миколи Гоголя.

Павло Тичина зі своєю вчителькою Серафимою Морачевською

Надихнута Іванком та гарними згадками, Павлусева душа озивається піснею: — Зоре моя вечірня-а-ая, зійди над горо-о-ою!..

Іванко підхоплює. Пісня бринить, набирає сили, додає смутку й краси і без того прегарній ночі.

— Еж, ми-бо гадали спершу, що це пісня народна, сільська! — згадав Павло, щойно доспівали. — А тоді побачили її в односельця Данила Коцюра в «Кобзарі»!

— ...Тараса Шевченка! — згідливо продовжує брат.

— Книжку дід ховав за сволоком — заборонена... От би десь у Чернігові таку дістать, привезти, батькам почитать!.. А ще б — Лесю Українку, Івана Франка... І Михайла Коцюбинського — це ж він у Чернігові, недалеко... От би побачити! Хоч краєм ока!

— Ах, як же божественно пахне! — втягує носом яблучний дух Іванко.

— Мудрець Григорій Сковорода, кажуть, теж любив цей запах... І Біблію коло себе...

— Ну, ти таки — святий Павлусь! Не те, що я! Пам’ятаєш, як тато сварився на мене, коли я став бурсаком: «Дві двійки, негіднику, привіз!». А ти, малий, зазирав і в корзину плетену, і в кишені мого пальта — все тих «двійок» шукав?

— Угу... Вже й не знає Павло, чи слухає він ще брата, чи вже полинув кудись у раннє дитинство, де співали йому в колисочку Проня і Поля «Пішла киця по водицю...». Здається, оце якраз і зливаються зараз у ньому воєдино сім барв, сім нот, сім днів світотворення, сім поколінь. А довкруж не земля, а суцільний храм! І все навкруги так чутно, і все так видно.

Поміркуй!

• Які здібності мав Павлусь в дитинстві? Чому йому пророкували долю «святого»?

• Хто з письменників справив на головного героя найбільше враження? Чи відомі тобі автори, про яких ідеться в оповіді, та їхні твори?

Мовна скарбничка

Павло Тичина був всебічно обдарованою людиною. Одне з його захоплень — музика. Він майстерно володів кількома музичними інструментами. Серед них:

Флейта — духовий музичний інструмент у вигляді невеликої дерев’яної або металевої трубки.

Гобой — музичний інструмент, зроблений із дерева, який нагадує берестяний ріжок пастуха, але значно більший і прикрашений красивими блискучими кнопочками.

Бандура — багатострунний щипковий музичний інструмент овальної форми.

Музичний інструмент (кларнет) Павла Тичини. Світлина з Музею-квартири письменника (м. Київ)

Мовна скарбничка

Кларнет — духовий музичний інструмент у вигляді циліндричної трубки з отворами-ґудзиками.

Рояль — різновид фортепіано, клавішний музичний інструмент крилоподібної форми.

Тривога

... Перший янгол вид свій закриває...

... Другий янгол із хрестом до мене...

... Третій янгол серце звеселяє...

Павло Тичина. Війна

Оце ж так: як на навчанні — сниться рідний дім, а як удома на канікулах — Чернігів мариться! Роззолочені церкви, кам’яні будинки, Маліїв рів, Болдина гора... Базар, копійчані коржі з маком, посипані цукром, «пишки» по дві копійки... І товстелезні монастирські стіни, свист паровозів на далекому вокзалі, сірі тужурки наглядачів-вихователів-репетиторів» зі срібними ґудзиками... Келії, де по четверо-шестеро мешкають бурсаки...

— Ай!!!

Хтось із усієї сили вдарив Павлуся по голові.

Хлоп’як схоплюється і знетямлено роззирається навколо. Що за мана, що за проява?!! Замість стелі — небо і яблуневе гілля? Замість білих хатніх чи бодай монастирських стін — дерева і трави?

— Га? Що? — прокинувся й Іванко...

Та це ж вони з братом послалися нині в саду, злодіїв пильнують! Але чом це на лобі надимається ґуля?

— Мене... вдарило щось... — розтирає ґулю Павлусь.

— Певно, злодії! — підскочив братик.

Обоє налякано роззираються.

М. Павленко. Ілюстрація до оповідання «Янголи для Павлуся Тичини»

Небо вгорі й собі набурмосюється («хмарніє», «перегулюється» — так би сказала їхня люба мама), зорі наїжачились, поховались...

— Яблуко! — радісно скрикує Іван.

Яке яблуко? До чого тут яблуко?

— Осьде воно, в узголів’ї! Схотілось йому впасти, от і цулупнуло тебе по голові! — Іванко нахиляється, бере в руки «нахабного» перестиглого фрукта. Сміється Павлусь.

Проте збентеження не зникає. Садом розгулює тривожний вітер, у гіллі сонно ворушиться птиця... Від сусідів загавкав Полкан чи, може, Незівай...

Наче крадеться хтось? Із протилежного кутка — Хвилонівки? Від Шинкарів? Чи з піщаної частини села? Половина села Піски стоїть на густому сіруватому чорноземі, половина — майже на суцільному піску; дякова хата якраз посередині...

У хаті пробамкало третю... Ніби на дзвіниці вдарили до утрені... То — настінний годинник, що, як і самовар, як і змінене прізвище, має вказувати на «панськість» Григорія Тичини. Хоч саму хату батько збудував звичайну, без ґанків та затишних кімнат. І грошей обмаль, і не вдався хазяйновитістю в свого тата, Павлусевого діда Тимофія. Проте Павлусеві й так добре. Особливо подобається, що хата в центрі села, біля церкви й майдану, що п’ятьма звабливими шляхами розходиться, здається, в усі кінці світу.

Але зараз одним із цих шляхів крадеться до Тичининської садиби якась лиха людина... Кроки? Чи просто вітер? Чи й не людина — може, нечисть яка?..

— Пугу-у-у! Пуг-у-у-у! — пропугутькав сич.

Собаки відлунили розкотистим гавкотом.

Брати завмерли, притулившись до стовбура, пильно вдивляючись у посірілий сад. Якщо забачать кого — що робитимуть? Виказувати чи не виказувати себе перед злодієм? Взятися за вготовані ще звечора палиці? Кричати, будити рідних?

І хто розбере, що звучить голосніше: навколишні звуки чи калатання власних сердець. Хвилини тягнуться, як роки.

Раптом удалині щось пролопотіло крилами й стихло. За тими крилами вмовкли й собаки, й сичі, заглухли і кроки... Навіть вітер утихомирився...

Тривога потроху відпустила хлоп’ячі серця. Здалося, чи справді щось було? Може, злодіїв чи страх розігнали янголи? Оті, що їх накликали-замовляли перед сном?

М. Павленко. Ілюстрація до оповідання «Янголи для Павлуся Тичини»

...Шкода: безсилі янголи відвернути майбутні нашестя-нещастя! Бо через два роки, 1906-го, теж отакого-от пишного літа родина Тичин осиротіє. Втратить 56-літнього батька Григорія Тимофійовича Тичину...

І проллються слізьми Павлові наївні сердечні рядочки, у яких, як і в найпершому віршеняті, вируватимуть стихії.

Чи то поможе Кобзаревий дух, чи то знову пролопотять над Павлусем янгольські крила, але знайдуться сили вистояти, навіть сягати все вищих і вищих

мистецьких вершин. Музика й малярство, невід’ємні від юного Тичини, тепер якнайдосконалішим чином втіляться ще й у Слові. А ще через рік напишуться перші справді вартісні твори. Наче причащання-привітання:

Блакить мою душу обвіяла,

Душа моя сонця намріяла,

Душа причастилася кротості трав —

Добридень я світу сказав!..

А далі підуть все сонячніші й музичніші, все геніальніші, «сонячно-кларнетні» поезії. Ніби зняті з неба, зіткані з трав, із води зі Святої Криниці за селом, бджолиного хору татової пасіки, з маминої пісні... Чи просто — вихоплені з довколишніх мочалищських та рокитнянських лісів, пісківських березових гаїв, суворих сосон, столітніх верб над щаснівським шляхом, вікових пісківських лип неподалік майдану... Ті вірші мовби одмічені печаттю Божого Духу. І всі — з Великого Серця, з Великої Любові. До світу, до рідних Пісок, до України. Недарма ж 1910 року великий Михайло Коцюбинський, що його таки зустріне Павлусь, особисто визнає в юнакові Павлові Тичині великого поета!..

А розкішне панно «Біле і чорне» викладача бурси й семінарії, відомого художника Михайла Жука (він вважатиме Тичину своїм найкращим і найлюдянішим учнем) назавжди зафіксує юного Павла Тичину в образі янгола!

Юнацькі тичининські вірші довіку нашіптуватимуть людям щонайкращі почуття! Його перша книжка «Сонячні кларнети» — одне з наймузичніших, найживописніших, найсвітліших творінь української та світової поезії.

«Я — дужий народ! Я — молодий!», — пророкуватиме збірка нове і вже остаточне відродження Україні.

— Ку-ку-рі-ку-у-у!..

Павлусь удруге за цю неспокійну ніч прокидається. Поруч мирно посопує Іванко. Вони з братом, вистежуючи зайду, так, напівсидячи, й заснули під яблунею!.. Не було поруч матусі, щоб звично сказати: «А пересуньтесь! Пересуньтесь-бо туди, де постелено!»

Співають треті півні! Вони проганяють усяку нечисть, що водить свої опівнічні диявольські танці! Бо щось таке приверзлося — і не придумав би!.. Оце тобі «знайду чи потеряю»! Вимолили на свою голову «віщих» снів!..

— Ку-ку-рі-ку-у-у!.. — накликають неминучий ранок настирливі півні, й у саду розвидняється.

Розвидняється й у Павлуся на серці. Вітер, пахощі, навіть усі нічні шелести щезли, натомість починає випадати роса. Дивно, що розбудили хлопчину півні, а не звична світанкова прохолода! Заснули-бо ненавмисне, лягати не мали, то й не вкривались!

...Павлусь здійняв руку, щоб перехреститись-привітатись зі світом. І здивовано помітив, що вони з Іванком дбайливо укриті-обкутані теплими ковдрами... Наче крильми.

Поміркуй!

• Розкажи про свої враження після прочитання останнього епізоду оповіді.

• Чому, на твою думку, цей твір має таку назву?

• Про які події із життя Павла Тичини ти дізнався / дізналася?

• Яке місто привиділось уві сні головному героєві? Як воно пов'язане з його біографією?

• Що тривожило юних Павлуся та Іванка?

• Відшукай у тексті цього епізоду художні засоби, за допомогою яких письменниця змальовує почуття й переживання хлопців. Випиши їх у зошит.

• Які якості потрібні людини, щоб бути поетом? Чи достатньо для цього лише підбирати рими та дотримуватися ритму? Чому П. Тичину можна назвати справжнім поетом?

Літературознавчий клуб

Марина Павленко

Авторка художньої розповіді про дитинство Павлуся Тичини — сучасна письменниця Марина Павленко (1973). Народилася на Львівщині, але нині живе на Черкащині, працює викладачем в Уманському державному педагогічному університеті, який носить ім’я Павла Тичини.

Зростала майбутня письменниця в сім’ї учителів-філологів. У дитинстві її найулюбленішим заняттям було написання невеликих оповідань та створення ілюстрацій до них. Хист до малювання передався від мами та дідуся. Перші свої літературні спроби почала саме з обробки написаної ще в дитячі роки казки про Ялосовету, у скрині якої жили казки.

М. Павленко — авторка низки художньо-біографічних оповідей про дитинство видатних українців / українок. Ці твори зібрано в книжках «Райдуга в решеті» та «Марина Павленко про Павла Тичину, Надію Суровцову, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ірину Жиленко».

У колі мистецтв

Образ Павла Тичини відображено у творах різних видів мистецтва: у літературі, музиці, живописі.

Як ти вже знаєш із оповіді М. Павленко, першим потретним зображенням юного Павла Тичини було панно його вчителя Михайла Жука «Біле і чорне».

Панно — це частина поверхні стіни, стелі, дверей, обмежена рамкою і заповнена живописом чи мозаїкою. На панно М. Жука молодий поет змальований в образі янгола із чорними крилами, який грає на сопілці. Поруч — образ дівчини-янгола з білими крилами. Вони ніби проходять крізь вікно з квітів. Це панно утверджує ідею існування в нашому світі контрасту — різних думок, настроїв і почуттів.

М. Жук. Біле і чорне

Поміркуй!

• Розглянь репродукцію панно М. Жука «Біле і чорне». Поділися своїми враженнями.

• Постать юнака та дівчини зображено на тлі різних квітів. Назви яких із них тобі відомі?

Читай і досліджуй!

Виконай одне із завдань (на вибір).

1. Зіскануй QR-код і прочитай у повному обсязі збірку оповідей Марини Павленко про Павла Тичину, Надію Суровцову, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ірину Жиленко. Підготуй цікаву розповідь про дитинство однієї з особистостей, про яких ідеться в збірці.

2. Розроби та презентуй індивідуальний або ж груповий творчий проєкт «Один день із дитинства видатного українця / видатної українки». Це може бути комп’ютерна презентація, лепбук, анімаційний фільм, відеоролик тощо.

Підсумуй!

• Чи стала тобі більш зрозумілою поезія П. Тичини після прочитання твору М. Павленко?

• Перекажи один із епізодів прочитаного оповідання, що тобі найбільше сподобався.

• Якою була роль родини в становленні моральних принципів головного героя твору? Свою думку обґрунтуй.

• Які риси художньо-біографічних творів можна визначити в оповіданні «Янголи для Павлуся Тичини»?

• Чи хочеш ти прочитати твір «Янголи для Павлуся Тичини» повністю? Чому?

• Оціни свою роботу над засвоєнням цієї теми підручника за допомогою смайлика.

Читацьке дозвілля

Цікаво і змістовно організувати своє читацьке дозвілля ти зможеш, скориставшись матеріалами ресурсу.