Українська література. 5 клас. Яценко

У пошуках пригод і чудес

Читацький путівник

Юний читачу! Юна читачко!

Пригоди літературних героїв/героїнь завжди приваблюють читачів і читачок. Мабуть, і тобі до вподоби пригодницькі твори. Про незвичайні історії з життя хлопців і дівчат твоїх ровесників/ровесниць, що трапляються з ними у школі та під час канікул, ти дізнаєшся, якщо прочитаєш художні твори цього розділу. А ще ти навчишся допомагати друзям/подругам у біді та робити добро іншим.

Ти вже знаєш художні твори, у яких змальовані різні життєві ситуації твоїх ровесників/ровесниць. Читаючи їх, ти знайшов/знайшла відповіді на багато питань, що тебе хвилювали, навчився/навчилася розуміти проблеми інших людей.

Наразі ти маєш можливість скорочено прочитати казкову історію — повість Всеводода Нестайка «Чарівні окуляри». Однак проблеми, порушені в цьому творі, є цілком реальними. Ти поринеш у світ фантазії і казки, щиро посмієшся, адже письменник цікаво й дотепно розповів неймовірну історію!

Всеволод Нестайко

Чарівні окуляри

Правдиво-фантастична повість про надзвичайні пригоди київських школярів

(Скорочено)

Пригода перша

Загадкова записка, з якої починаються чудеса

Розповідь ведеться від імені рудоволосого хлопчика Васі Богданця, якого в класі всі називають Рудий Африканський Їжачок або просто Їжачок.

Таке прізвисько Васі вигадав Ромка Черняк — лідер класу. Вася заздрив Ромі, бо тому все вдавалося, він був меткий, спритний, сильний.

А. Василенко. Ілюстрація до повісті «Чарівні окуляри»

Якось Вася знайшов у підручнику з української мови записку: «Якщо ти хочеш, щоб з тобою сталося щось несподіване й незвичайне, шукай чарівні окуляри!» І підпис: «Ритас». Вася здивувався і подумав, що записку написала найгарніша дівчинка класу — Рита Скрипаль. Ромка Черняк почав розпитувати, і Вася розповів йому про записку, але коли хотів показати її, то побачив чистий аркуш. Ромка почав глузувати з однокласника. Але Васю більше хвилювало, де шукати чарівні окуляри. Він знаходить їх у парку на лавці. Хлопчик одягнув їх і побачив свій двір, трансформаторну будку, а на ній — Ромку. І раптом якийсь дідусь зірвав окуляри із Васиного носа й зник з ними. Вася мчить додому, допомагає другові, і вони вдвох починають шукати чарівні окуляри.

Пригода друга

Знайомство з дивною Маргаритою Степанівною

...І раптом біля нас невідомо звідки з’явилася бабуся — довгоноса, у кумедному старовинному капелюшку, з ціпком у руках. Вона розгублено мружила очі і крутила на всі боки головою.

— Хлопці! Ви не бачили окулярів? — спитала вона. У мене тенькнуло в животі... Я перезирнувся з Ромкою.

Він теж розгублено закліпав очима і пробелькотів:

— Ба-бачили...

— Але вони зникли! — сказав я.

Бабуся зітхнула:

— Якщо зникли — це погано... Бо вони особливі...

— Ч-чарівні?! — прохопився я.

— Авжеж! — хитнула головою бабуся. — Чарівні! Телескопічні!.. На спецзамовлення зроблені. Без них я майже нічого не бачу... Я й додому не дійду, не втраплю...

— А ми вас проведемо! — вигукнув я.

— Ой, спасибі вам, дорогі! Ну, тоді ходімо! Ромка відчув потребу щось сказати, і він спитав:

— А як вас, пробачте, звати?

— Маргарита Степанівна, — сказала бабуся

Серце моє калатало, як різдвяний дзвін. Її звуть Маргарита Степанівна! «Ритас» — як у тій записці! Але тоді чарівні окуляри зривав у мене з носа дідусь, а не бабуся!

А. Василенко. Ілюстрація до повісті «Чарівні окуляри»

— Ну от і прийшли! — сказала Маргарита Степанівна, коли ми зайшли у якийсь незнайомий двір і зупинилися перед візерунчастими дверима. Бабуся встромила у дірку замка довгий чудернацький ключ, почувся мелодійний передзвін, і двері нечутно розчинилися... На стінах висіло багато фотографій, і майже на всіх були... відьми, довгоносі й патлаті, а одна навіть у тому ж кумедному старовинному капелюшку, що й Маргарита Степанівна. Ми з Ромкою перезирнулися. І Ромка спитав:

— Це в-ви?

— Авжеж! Ха-ха-ха! — зареготала Маргарита Степанівна...

А тоді підморгнула нам і сказала:

— От я знаю, що вам потрібні чарівні окуляри! І вони в мене є! Але я вам їх не дам! Бо ви позавчора розбили мені на кухні вікно м’ячем...

Ми з Ромкою аж роти пороззявляли від несправедливого обвинувачення.

— Та ви що?! — вигукнув Ромка. — Нічого ми не розбивали!

— Ви переплутали! Придивіться гарненько! — вигукнув Ромка.

— Невже я зосліпу переплутала, помилилася? — схилила набік голову Маргарита Степанівна. — Ану піду візьму запасні окуляри!

І Маргарита Степанівна вийшла до іншої кімнати.

І тут дерев’яний різьблений лев на вершечку трюмо (чи мені здалося, чи справді) підморгнув мені і глянув на піддзеркальник. Я теж глянув униз, на піддзеркальник — там лежали окуляри... Я кинувся до них, схопив і начепив на носа. І враз побачив наш шкільний спортзал і мати, на які ми сьогодні стрибали через коня на уроці фізкультури...

— Ну що?! — нетерпляче спитав Ромка.

— Ланцюжок під матами у спортзалі! Ритка загубила його, коли стрибала! — сказав я.

— Біжімо! — вигукнув Ромка. Ми кинулися до вхідних дверей... Двері були замкнені...

І тієї ж миті до кімнати зайшла Маргарита Степанівна. Окуляри з мого носа враз злетіли і опинилися на її носі.

Поміркуй!

Як відбулося знайомство Васі та Роми з Маргаритою Степанівною?

• Що незвичайного помітили друзі в квартирі бабусі?

• Знайди портрет Маргарити Степанівни в тексті повісті. Розглянь ілюстрацію до твору, де зображена ця бабуся. Чи такою ти уявляєш її та інших персонажів?

• Чим цього разу хлопцям зарадили чарівні окуляри?

— О! — вигукнула вона.. — Тепер я бачу — авжеж, це не ви розбили мені м’ячем вікно на кухні. Не бійтесь мене. Ніяка я не відьма. Артистка я колишня. В Театрі юного глядача в казкових виставах відьом грала...

— Пробачте, — сказав Ромка. — Ми дуже поспішаємо.

— Стривайте, — сказала Маргарита Степанівна. — Я вам станцюю насамкінець!

І вона так хвацько, по-молодому пішла навприсядки, що аж задзвеніли висюльки на люстрі.

— Ех-хе-хе! — важко дихаючи, сказала вона. — Сумую я за сценою, за глядачами...

— А тепер бувайте мені здоровенькі!

І ми побігли в клас, віддали Ритці її пропажу — я тримав за кулон, а Ромка — за той підступний замочок ланцюжка, що так невчасно розкривався...

Пригода третя

Дід Мороз у підвалі. Ковалі щастя

Ромі не терпілося скористатися чарівними окулярами, і він вигадав, як це зробити. Вася мав потрапити в якусь халепу, а Ромка його врятувати. Вася потрапляє у підвал, знайомиться із Дідом Морозом, який дає пораду хлопчикові: «Найщасливіша хвилина буває тоді, коли ти зробив комусь добро таємно, так, щоб він не знав, хто це йому зробив...» Хлопці вирішили зробити якесь добро. Вони засунули у рюкзак Ритки Скрипаль дві цукерки «Гулівер», а Льоні Кучеренку — дві пачечки чипсів. Хлопцям було приємно це робити.

А. Василенко. Ілюстрація до повісті «Чарівні окуляри»

Поміркуй!

Чи погоджуєшся ти з думкою, що добрі справи треба робити таємно?

Пригода п’ята

Суд у цирку

У нашому класі з’явився новачок — Рудик Руденко. Рудик Руденко був рудий, як жар, ще рудіший за мене, бо такого веснянкуватого я ще ніколи не бачив. І обличчя, і шия, і руки — все було у рудому ластовинні.

Ромка як побачив Рудика — аж присів від захвату. До того ж Рудик був ще й в окулярах. І це робило його ще кумеднішим.

— Оце персонаж! Ха-ха-ха! — зареготав Ромка. — Ти, Їжачку, тепер сиди й не висовуйся. Ти порівняно з ним блідий блондин...

Дивно, але, крім мене й Ромки, на рудого новачка не звернув уваги ніхто — наче його й не було... Я, звичайно, поставився до Рудика зі співчуттям — сам же рудий... А от Ромка розперезався як ніколи. Він пританцьовував і виспівував:

Дід рудий, баба руда!

Тато рудий, мама руда!..

Я намагався його вгамувати:

— Перестань, Ромко! Перестань!

Але він не вгавав:

— Одчепись! Я ж не на тебе! Ти мій друг. А з іншого я можу собі дозволити посміятися.

На перерві новачок кудись зник, залишивши на парті свої окуляри. І коли ми наблизилися, то побачили, що на парті лежать дві пари однаковісіньких окулярів. Ми з Ромкою здивовано перезирнулися, і наші руки самі потяглися до тих окулярів. Ми начепили їх одночасно, в одну й ту ж мить...

— Ой, Їжачку! Куди ми потрапили?! — вигукнув Ромка.

— Не знаю! — вигукнув я. Бо й справді, ми раптом потрапили на вулицю якогось дивного міста. Тротуаром повз нас ішли перехожі. І всі вони були руді — геть-чисто всі. З якогось підворіття вибіг собака — яскраво-рудий. На підвіконні сиділа кицька — теж яскраво-руда. На дереві закаркали ворони — теж яскраво-руді.

І раптом до нас підійшов наш новачок Рудик Руденко. Тобто не зовсім Рудик, бо це був дорослий дядечко, але абсолютно схожий на Рудика — наче хлопець вмить виріс і став дорослим.

— Здрастуйте, панове! Вітаю вас у чарівному місті Рудограді! Як вам у нас подобається? — сказав Руденко.

— Hi-нічого... Тільки трохи дивно, — сказав я.

— А вам, пане Романе? — звернувся до Ромки Руденко.

— Н-не з-знаю... — знизав плечима Ромка.

— Правильно! Бо вас чекає покарання. За те, що ви дражнили рудих.

— Яке по-покарання? — розгубився Ромка.

— Яке призначить суд.

— Я-який суд?

— Верховний суд Рудих. А до цього доведеться побути в ув’язненні.

Поміркуй!

• Чому, на твою думку, ніхто в класі, окрім друзів, не помітив Рудика? Опиши його.

• Як ти оцінюєш поведінку Ромки?

• Вислови припущення, чому деякі люди дражнять інших? Як це впливає на стосунки між ними?

І раптом Ромку наче засмоктало якимсь могутнім пилососом.

— У нас суд відбувається в цирку. І судять винного глядачі.

— А до чого Ромку можуть засудити?

— Не переживай! Ми, руді, нежорстокі... Але провчити треба!

— А не можна пришвидшити цей суд? Ми сьогодні в кіно збиралися, на «Володаря перснів». За Толкієном...

— Ну, я спробую зателефонувати, — сказав Руденко, витяг із кишені мобільник і набрав номер. — Алло! Цирк?... Це Рудольфо!.. Я щойно надіслав до вас одного брюнета, Ромку Черняка. Чи можна суд над ним пришвидшити?... Що?... Дякую!.. От бачиш, наше прохання задоволено. Суд відбудеться зараз. Твій Ромка вже у лев’ячій клітці.

— У лев’ячій клітці?! Так це ж небезпечно!

— Не бійся! Леви у нас дресировані. До того ж вони руді, як і ми всі. А я ж сказав — всі руді добрі. Ходімо!

І ми пішли містом. Обганяючи нас, пробігла зграя рудих хлопчиків і дівчаток.

— У цирк поспішають! Судді! — усміхнувся Руденко. Незабаром ми підійшли до величезного палацу. На фасаді здоровенницькими літерами було написано: ЦИРК. Біля входу юрмилося чимало людей. Але всі розступилися, даючи нам дорогу. Майже всі місця були зайняті, але в центрі першого ряду лишалося два вільних місця. Ми пройшли туди й сіли. Продзвенів третій дзвінок, верхнє світло погасло; прожектори освітили арену. Заграла музика...

— Пробач, Васю, мушу йти на арену, — сказав Руденко.

— А ви що — працюєте в цирку? — здивовано спитав я.

— Авжеж! Я — клоун-фокусник Рудольфо! — сказав він, скинув піджак, під яким виявився барвистий клоунський одяг, перескочив через бар’єр на арену і змахнув руками, вітаючи публіку.

Гучним цирковим голосом Рудольфе виголосив:

Джентльмени! Діти! Дами!

Першим номером програми

Будемо судити тих,

Хто насмілився дражнити нас,

Рудих!

І враз згори, з-під темного купола цирку, на освітлену арену опустилася величезна клітка, в якій в одному кутку сидів здоровенницький лев з яскраво-рудою гривою, а в другому кутку навпочіпки зіщулився мій нещасний, переляканий Ромка.

— То що будемо робити, Левко Африкановичу?! — звернувся до лева Рудольфо.

Наче відповідаючи, лев тричі прогарчав.

Поміркуй!

• Які чарівні перетворення сталися цього разу з хлопцями? Ким Рудик був насправді?

• Що незвичного було в Рудограді?

• Чи зміниться поведінка Ромки після пригоди в цирку?

— Левко Африканович каже, що цього брюнета треба зробити лисим. — Рудольфе змахнув паличкою. Ромка став лисий, як коліно. Мій друг схопився обома руками за лису голову і кумедно роззявив рота... Публіка зареготала і заплескала в долоні. Ромка скривився і... заплакав.

— Не плач, голубе! — співчутливо сказав Рудольфе. — Ми тобі зараз повернемо волосся!.. Айн! Цвай! Драй!..

А. Василенко. Ілюстрація до повісті «Чарівні окуляри»

Рудольфе знову змахнув паличкою, і з лисої Ромчиної голови почало рости волосся... Але не чорне, а... яскраво-руде!.. Незабаром на Ромчині плечі вже спадала густа яскраво-руда лев’яча грива... Публіка знову засміялася і зааплодувала.

— Не треба!.. Я... я більше не буду!.. — відчайдушно закричав Ромка.

Я не міг далі дивитися на Ромчині страждання і вигукнув:

— Припиніть! Він же кається! Він більше не буде!

— Ну що ж, — сказав Рудольфо. — На перший раз прощаємо! Але попереджаємо — як буде він дражнитися, все може повторитися!..

Рудольфо змахнув паличкою, все закрутилося, закрутилося і... ми з Ромкою знову опинилися в класі біля парти, де сидів новачок. Ми були без окулярів. Ромка обома руками тримався за свою чорну чуприну.

Пригода шоста

«Дипломат» із доларами

Після випадку в рудоградському цирку Ромка дуже переживав, адже вважав себе лідером, а тут зганьбився. Щоб реабілітуватися перед другом, Ромка задумав здійснити героїчний вчинок — затримати злочинців, які хотіли заволодіти грошима, виграними в лотерею. Хлопці пішли в підвал і знайшли там дипломат із доларами. Ромка підбивав Васю взяти хоча б по одній зелененькій сотні. Богданець присоромив товариша — це нечесно.

У підвалі з дипломатом грошей їх затримала міліціонерка. Вислухавши виправдання хлопців, вона раптом усміхнулася й призналася, що хотіла їх випробувати, а тепер переконалась у їхній чесності. Міліціонеркою насправді виявилася Маргарита Степанівна. Чарівниця подарувала кожному хлопцеві омріяні чарівні окуляри, але в них було по одному скельцю. Вона попередила, що користуватися окулярами треба лише для добрих справ. Якщо порушити цю умову, то окуляри зникнуть назавжди...

Пригода десята

Анжеліка

Під час літніх канікул Вася був у дідуся й бабусі в селі, а Рома з батьками відпочивав за кордоном на морі. Там красуня Анжеліка вкрала в нього чарівні окуляри.

Пригода одинадцята

Козачок Ґулька

У сусідньому будинку оселився дев’ятикласник Альберт Біляков (Алик Мармиза), який вважав себе крутим хуліганом. Він вимагав у менших гроші, а коли хтось відмовляв, то тому Альберт бив «шалабани». Вася з Ромою намагалися його уникати. Одного разу, коли Алик вимагав у Васі з Ромою гроші, на лобі у нього з’явилися дві здоровенні сині ґулі.

Поміркуй!

Що в цьому розділі повісті реальне, а що фантастичне?

Хлопці вирішили, що можуть скористатися чарівними окулярами.

Раптом вони почули голос, який попросив їх одягти окуляри. Але окуляри були одні. Ця проблема вирішилася магічним чином — з’явилось дві пари окулярів — кожна з одним скельцем, а друге заклеєне.

А. Василенко. Обкладинка книжки «Чарівні окуляри»

Коли хлопці одягли їх, то побачили в повітрі усміхненого хлопчика у сорочці-вишиванці, у червоних шароварах і чоботях, який сидів верхи на чарівному конику Літайку. У руках хлопчик тримав срібний пернач, яким і бив гулі. Це був козак Ґулька з роду Мамаїв. Ґулька захищав скривджених дітей, а хуліганам набивав ґулі... По Україні він літав відтоді, як Україна стала незалежною. Взагалі йому було 412 років. А не виріс він, бо хотів залишитися хлопчиком і захищати скривджених дітей. Козак Ґулька запропонував хлопцям відвідати Сине Потойбіччя — вони сіли на Літайка і полетіли.

У синьому Потойбічні все було тільки синє. Козак Ґулька показував їм різних чарівників і був радий, що в Посейбіччі тепер зможе з кимось спілкуватися. Вони повернулися в Посейбіччя. Козак пообіцяв з’явитися, коли потрібна буде його допомога.

Мовна скарбничка

Ти помітив/помітила, що герої та героїні повісті мають незвичайні, «чарівні» імена. Ці імена одразу характеризують персонажів, указують на їхній рід занять тощо. Скажімо, Мить Митьович Часомір може змінювати плин часу. Козачок має ім’я Ґулька, бо набиває ґулі тим людям, які кривдять слабших. Телебаба Яга — це вредна бабця, яка живе на телебаченні. Зверни увагу, що такі імена ще й створюють комічний ефект, викликають сміх у читачів/читачок.

Пригода тринадцята

Викрадення

Ромка шкодував, що не може поділитися своїми пригодами з іншими. Вася намагався нагадати, що окулярами можна користуватися лише в крайньому разі. Їхню розмову почула Рита Скрипаль і почала розпитувати. Хлопці переконували, що говорили про комп’ютерну гру. І тоді Рита засмутилася. Виявляється, її двоюрідна сестра Люба сліпа й операції не допомагають...

Рита пішла, і Вася подумав, що добре було б віддати їй чарівні окуляри. Але Рома не хотів лишатися без них.

Потім Вася пішов з мамою купувати куртку, а коли ввечері повернувся, то дізнався, що Рома зник. Його шукала мама, і Вася пішов до них у квартиру, щоб «оглянути місце події» і знайти чарівні окуляри. Але їх там не було... Вася від Ґульки дізнався, що коли вони з Ромкою грали на комп’ютері, подзвонив шофер мами і попросив винести їй теплу кофту. Ромка пішов і більше не повертався. Вася зрозумів, що його викрали, щоб отримати викуп від батьків-бізнесменів.

А. Василенко. Ілюстрація до повісті «Чарівні окуляри»

Ґулька і Вася полетіли до Казкового Довідкового Бюро Надзвичайних Подій, яке крутиться на орбіті навколо Землі і збирає інформацію про всі надзвичайні події. Керує Довідковим Бюро чарівник Іван Іванович Шукайло.

Поміркуй!

• Уяви себе героєм цього твору. Як би ти вчинив/вчинила з окулярами?

Там вони дізналися, де тримають Рому, і полетіли його визволяти. Ромка був зв’язаний у якомусь підвалі, його охороняв здоровило з бичачою потилицею. Вася став, як і Ґулька, невидимий, вони пройшли крізь стіни, звільнили Ромку, зв’язали охоронця. А Ґулька вперіщив його своїм перначем — на його лобі з’явилися здоровенні гулі.

Вони сіли на коника Літайка і полетіли додому. Ромка сказав мамі, що сам втік від викрадачів. Чарівні окуляри Ромка віддав Васі, щоб він сам вирішив їхню долю.

Пригода чотирнадцята

Остання

Ми з Ромкою дуже переживали: і сліпу Любочку, Ритчину сестричку було дуже жаль, і так не хотілося назавжди втрачати чарівні окуляри!..

— Це ж без чарівних окулярів і Козачка Ґульку більше ніколи вже не побачимо... зітхав Ромка.

— Авжеж... Але... — зітхав я

— Ну що ти все алекаєш, алекаєш?! — вигукнув Ромка. — Думати треба!

— А що... що робити? Ти знаєш?

— Ну... хоча б до нашої доброї чарівниці Маргарити Степанівни піти. Вона ж добра, вона щось придумає, допоможе нам...

А. Василенко. Ілюстрація до повісті «Чарівні окуляри»

І ми пішли шукати квартиру Маргарити Степанівни...

— О! Оце таки той двір! Я запам’ятав підворіття.

Ми зайшли у двір і здивовано перезирнулися. Будинку Маргарити Степанівни не було — його знесли.

— Тю! Ти диви! Знесли! — вигукнув Ромка. Він знайшов дошки, не дуже міцно прибиті, одірвав їх, розсунув і поліз. Я, звичайно, за ним. І раптом Ромка почав падати у глибокий котлован, виритий під фундамент нового будинку. Я схопив його за рукав, але не втримав і разом з ним полетів униз. На наше щастя, хтось поклав на дно котловану в цьому місці солом’яні мати.

— Їжачку, ти живий? — спитав мене Ромка.

— Та живий! Але як ми звідси виберемося? Глибоко ж!

Чарівні окуляри при тобі? Не розбив?

— По-моєму, цілі, — я поліз у кишеню й витягнув окуляри. І раптом побачив, що в мене в руці не одні, а двоє окулярів — у кожних одне скельце заклеєне.

— О! Козачок Ґулька зараз з’явиться, раз дві пари зробив! — вигукнув Ромка.

Я дав одні окуляри Ромці, й ми одночасно начепили їх. І враз настала абсолютна темрява, хоч в око стрель, як каже мій дідусь. Я торкнув себе за обличчя, щоб скинути окуляри, і відчув, що окулярів на носі нема.

— Ой! — почув я розгублений Ромчин голос. — Їжачку! Ти щось бачиш?! У мене темрява перед очима! І окуляри зникли!

— І в мене! — вигукнув я. — Що ж це таке? Ми осліпли!

— Ґулько! Де ти?! — загукав Ромка. — Ґулько-о!

Але Козачок Ґулька не озивався.

— Маргарито Степанівно-о! — закричав я.

Але й Маргарита Степанівна не озвалася. Та й як вона могла озватися, коли вона вже тут не жила, адже її будинок знесли... Ми лежали на дні глибокого котловану сліпі й безпомічні. Мене охопив жах...

— Їжачку! Це нам за те, що ми хотіли схитрувати, залишити собі чарівні окуляри... Ну, чому, чому ми не віддали їх одразу сліпій дівчинці?! Ну чому, чому в мене такий характер?.. — і Ромка заплакав.

І раптом... раптом я побачив Ромку, що, плачучи, уткнувся в зігнутий лікоть. — Ромко! — закричав я. — Ромко! Я знову бачу!..

— Ой! І я бачу!..

Я відчув і побачив у своїй руці чарівні окуляри. І враз почувся голос невидимого Козачка Ґульки:

— Молодець, Ромко, що покаявся! Коли можна зробити добро, ніколи не треба хитрувати.

— Ой, Ґулько, однеси нас, будь ласка, до сліпої Любочки! — вигукнув я. — Ми віддамо їй чарівні окуляри.

— Ні! — заперечив Ґулька. — Ви з Риткою Скрипаль мали справу, до неї вас і однесу. А там самі розбирайтеся.

І за мить ми злетіли вгору. Вилетіли з котловану і полетіли до будинку Ритки Скрипаль. Біля будинку ми опустилися на землю і злізли з коника.

— Ну, а тепер, хлопці, бувайте здоровенькі! Я поспішаю.

— Куди? — прохопився Ромка.

— Не закудикуй! — невдоволено мовив Козачок Ґулька. — У дуже важливій справі. Потім дізнаєтеся.

— Ну що ж, Ромко, доведеться в Ритки питати адресу її сестри Любочки, — сказав я...

— Будь ласка, заходьте! — відчинила двері Ритка. — Чому не подзвонили? Щось сталося?

Ромка підштовхнув мене ліктем:

— Давай! Доповідай!

— Ми прийшли... ми прийшли... по адресу твоєї сестрички Любоч... ну... тієї... що не бачить... — затинаючись, сказав я.

— А... а нащо вона вам?.. Вона у лікарні.

— Ми... ми хотіли віддати їй чарівні окуляри! — одним духом випалив я.

— Що-о?!. Не треба, хлопці, жартувати! Такими речами не жартують!

— А ми не жартуємо! — серйозним тоном сказав Ромка. — Давай, Їжачку, розказуй!

І я почав розповідати. З самого початку. Як одержав таємничого листа з підписом «Ритас».

Поміркуй!

• Як закінчилися пригоди Васі та Роми із чарівними окулярами?

• Якби в тебе були такі окуляри, як би ти ними скористався/скористалася? Розкажи про це другові/подрузі за партою.

— Фантастика! Неймовірно! — вигукнула Ритка, коли я закінчив.

Я поліз у кишеню і... Серце моє зупинилося — чарівних окулярів у кишені не було! — Во... вони з-зникли! — ледь чутно прохарамаркав я.

— Ха-ха-ха! — засміялася Ритка. — Ну й фантасти! Брати Стругацькі!.. Я навіть повірила була!

Я мало не плакав. І раптом задзвонив телефон. Ритка побігла, взяла трубку і враз радісно вигукнула:

— Що?! Серйозно?! Ой, яке щастя! Тьотю Зіночко, я зараз приїду! — Ритка поклала трубку й побігла одягатися. І на ходу вигукнула:

— Ой, хлопчики! Після чергової операції Любочка нарешті почала бачити! Правда, зі спеціальними окулярами, але... Яке щастя!

За хвилину ми вже були на вулиці. Ритка попрощалася з нами і побігла на зупинку таксі.

— Слухай, а це ж, мабуть, Козачок Ґулька в тебе окуляри забрав!.. І передав Любочці!.. Пам’ятаєш, він сказав: «Поспішаю у важливій справі. Потім дізнаєтесь». От і дізналися!.. Чарівні окуляри таки зробили свою справу!

— І слава Богу! — сказав я. От і закінчилися наші пригоди з чарівними окулярами.

Мовна скарбничка

Палких шанувальників/шанувальниць певного письменника чи письменниці, співака чи співачки тощо називають фанатами. В українській мові не так давно з’явилося слово фанфік (англ. fan fiction), що утворилося від слова фанат. Словом фанфік називають вигадану історію, написану шанувальниками (фанатами) певного фільму, гри чи книжки.

Спробуй і ти стати автором/авторкою фанфіку — напиши продовження повісті-казки Вс. Нестайка на тему «Нові пригоди Васі Богданця і Ромки Черняка». Опиши, як, на твою думку, склалося життя Васька та Ромки після пригод із чарівними окулярами.

Ти вже вмієш виокремлювати реальне і фантастичне в народних і літературних казках. Визнач реальне і фантастичне у «Чарівних окулярах». Подумай, чого у цьому творі більше — реального чи фантастичного.

Літературознавчий клуб

Всеволод Нестайко

Автор повісті-казки «Чарівні окуляри» — український письменник Всеволод Нестайко (1930-2014). Народився митець на Житомирщині. У дитинстві на його долю випали нелегкі випробування: Голодомор, трагічна загибель батька, воєнне лихоліття, бідність. Однак письменник не втратив оптимізму, дитячої безпосередності та почуття гумору. Вс. Нестайко говорив, що міг би в школах навіть проводити уроки гумору, адже, на його думку, це запорука того, що діти зростатимуть доброзичливими. Тож гумор — одна з визначальних особливостей творів письменника, навіть злодії у його книжках не страшні, а кумедні.

Твори Вс. Нестайка відзначені багатьма літературними преміями, а повість «Тореадори з Васюківки» внесено до особливого Почесного списку Г. К. Андерсена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.

Головні герої повісті-казки «Чарівні окуляри» — Ромка й Васько з кумедним прізвиськом Рудий Африканський Їжачок (до речі, саме так називали в дитинстві і самого автора твору). Юні герої гідно долають усі труднощі завдяки своїй сміливості, винахідливості, наполегливості. Кожен із хлопців виявляє себе справжнім другом, який ніколи не покине товариша в біді, хоч би заради цього потрібно ризикувати своїм життям.

Чарівні окуляри — не лише предмет, завдяки якому можна познайомитися з казковими персонажами та потрапити у вир неймовірних пригод, вони дають змогу побачити те, на що в повсякденному житті друзі не звертали уваги, чому не надавали значення. Хлопці зрештою усвідомлюють, як важливо творити добро. Вони побачили, що навколо є люди з особливими потребами, яким потрібна допомога. Окуляри навчають друзів бути людяними, милосердними.

Літературознавчий словничок

Епічні твори — твори, в яких головну увагу зосереджено на розповіді про певні події. Характери героїв/героїнь розкриваються передовсім через опис їхніх вчинків.

Повість-казка — досить великий авторський епічний твір, у якому розповідається фантастична історія, діють казкові персонажі.

У колі мистецтв

Твори сучасного мистецтва вражають своєю різноманітністю. Дедалі більшої популярності в світі набувають фантазійні скульптури. Так, у Києві на Співочому полі розміщено мистецький, або ще кажуть арт-об’ект, що називається «Світ крізь рожеві окуляри». Його висота сягає трьох метрів, а маса близько 250 кг. На скло було витрачено 800 пар лінз для справжніх окулярів.

Ця незвична скульптура є символом світу, який для кожної людини свій. І той, хто подивиться на світ крізь рожеве скло, пригадає свої мрії — ті, що вже здійснились, або ж ті, що так і залишились фантазіями.

Світ крізь рожеві окуляри. Арт-проєкт В. Падун, Л. Роздобудько-Падун. 2014 р.

Мовна скарбничка

Фразеологізм «дивитися крізь рожеві окуляри» означає не помічати вад, недоліків; ідеалізувати когось або щось.

Поміркуй!

• Чи доводилося тобі бачити сучасні мистецькі об’єкти на зразок «Світ крізь рожеві окуляри»? Чи є подібні там, де ти мешкаєш? Яке твоє ставлення до таких мистецьких творів?

• Чи схожі «рожеві окуляри» на «чарівні окуляри» Вс. Нестайка? Чим саме?

• Як ти гадаєш, чи обов’язково треба приміряти рожеві окуляри, щоб бачити в інших людях їхні найкращі якості?

Читай і досліджуй!

Обери один із епізодів повісті Вс. Нестайка «Чарівні окуляри», що тобі найбільше сподобався, і створи на його основі комікс на 4-5 ілюстрацій. Для цього скористайся онлайн-ресурсом Write Comics.

Якщо ти хочеш більше дізнатися про життя письменника, твір якого ти наразі прочитав/прочитала, то переглянь документальний фільм «Всеволод Нестайко» режисера Максима Погребняка. Для цього зіскануй QR-код.

Підсумуй!

• Про що розповідається у повісті Вс. Нестайка «Чарівні окуляри»?

• Яка пригода Васька Богданця й Ромки Черняка сподобалася тобі найбільше? Чому?

• Чи хочеш ти прочитати текст повісті Вс. Нестайка «Чарівні окуляри» повністю? А можеш і прослухати її повну версію, перейшовши за QR-кодом.

• Доведи, що твір «Чарівні окуляри» — повість-казка.

• У чому ти хотів би/хотіла б бути схожим/схожою на головних героїв повісті Вс. Нестайка «Чарівні окуляри»?

• Яка ідея цього літературного твору?

• Пригадай пригоди, що траплялися з тобою у школі. Як друзі/подруги тобі допомагають? Чи маєте ви якісь корисні заняття після уроків?

• Що тобі хотілося б дізнатися ще про творчість Вс. Нестайка?

• Що для тебе залишилося в прочитаному творі незрозумілим? Запитай у своїх однокласників/однокласниць або ж у вчителя/вчительки.

• Оціни свою роботу над літературним твором Вс. Нестайка.

Читацьке дозвілля

Цікаво і змістовно організувати своє читацьке дозвілля ти зможеш, скориставшись QR-кодом.